І один у полі воїн

На містку розвідувально-дослідницького корабля «Арго» панувала напівтемрява, розбавлена лише синюватим відблиском навігаційних екранів. Двигуни працювали на мінімальній потужності, утримуючи судно в зоні тіні від великого астероїдного уламка. Офіційно вони перебували на черговому завданні – проводили розвідку Туманності Андромеди на пошук нових планет; неофіційно - цей куток космосу був їхнім єдиним безпечним місцем для таємного зв'язку.

​ Ден сидів, зігнувшись над голографічним планшетом. Його обличчя було блідим від хронічного недосипання, а під очима залягли темні кола. Окуляри з'їхали на кінчик носа, але пальці невтомно бігали по віртуальній клавіатурі, проганяючи черговий масив даних крізь потрійне шифрування.

​ - Ще мінус один наш супутник-ретранслятор, - не повертаючи голови, буркнув бортінженер. - Спецслужби починають зачищати цифрові сліди. Але я встиг прокинути копії пакету даних «Тора» на інші сервери. Завтра зранку тексти про біоцид і злочинні дії Комісії по ресурсах з'являться на екранах ще трьох колоній.

​ Ян, який стояв біля головного ілюмінатора, склавши руки на грудях, важко зітхнув. Його погляд був прикутий до гігантського імперського крейсера, що повільно проходив на дальньому горизонті, мерехтячи сигнальними вогнями.

​ - Тексти - це добре, Дене, - тихо мовив Ян. Голос пілота звучав сухо й виснажено. - Але ти бачив останні зведення? На Новій Террі муніципали задіяли дрони. Натовп розганяли світлошумовими гранатами. Наші «партнери» з Вільної Планети квапляться. Вони виводять людей на вулиці раніше, ніж ми встигаймо підготувати юридичне підґрунтя для суду.

​ - Люди втомилися мовчати, Яне, - до кабіни зайшла Ліза з двома термокухлями міцної кави. Вона подала одну пілоту, а другу поставила поруч із Деном. - Коли ти дізнаєшся, що планету, на якій ти виріс, можуть розібрати на ресурси, а твій уряд убиває вчених, важко сидіти й чекати на рішення суду, якого не існує.

​ Двері містка тихо розсунулися, і до приміщення увійшов Марк. Капітан виглядав зібраним, але в його рухах відчувалася важка втома. Він підійшов до центрального столу й одним дотиком активував схему кур'єрських маршрутів.

​ - Як там наші підопічні? — спитав Марк, вказуючи на зелену точку, яка позначала маленький корабель «Фенікс». - Вони вийшли з Нової Терри за розкладом?

​ - Так, капітане, - відповів Ян, повертаючись до консолі. - «Фенікс» відстикувався двадцять хвилин тому. Автоматичний сигнал чистого польоту. Ані й Ілан рухаються за графіком. Вони наче не потрапили у той гармидер на площі.

​ Марк кивнув, але його брови насупилися.

​ - Добре. Вони не повинні знати всіх деталей нашого розслідування, і тим паче - контактувати з мітингувальниками. Вони - наш єдиний живий доказ і наша надія, якщо з нами щось станеться. Специ ІКР зараз роблять біометричні знімки кожного, хто опиняється в радіусі ста метрів від протестів. Одне співпадіння в базі - і їхній кур'єрський статус скасують за секунду.

​Ден на мить відірвався від клавіатури й криво посміхнувся:

- Та гаразд тобі, Марку. Вони ж у нас слухняні діти. Виросли на твоїх інструкціях. Мабуть, зараз спокійно сидять у кабіні, п'ють свій ягідний відвар із чашок Калу й перевіряють тиск у паливних баках.

​ Марк ще раз подивився на зелену позначку «Фенікса» на екрані, відчуваючи дивну, неусвідомлену тривогу, яку він звик списувати на капітанську інтуїцію.

​ - Сподіваюся, Дене, - тихо сказав капітан. - Дуже на це сподіваюся. Бо якщо ІКР вийде на їхній слід, ми втратимо єдиний шанс довести правду до кінця.