І один у полі воїн

​ Повернення на «Фенікс» після кількох годин, проведених на сонячному узбережжі, здавалося поверненням із чарівної казки до суворої реальності. Корабель був повністю заправлений, усі індикатори систем горіли спокійним зеленим світлом, а в кабіні приємно гули маршові двигуни, готові до тривалого стрибка.

​ Поки Ілан проводив фінальну діагностику, Ані сіла в крісло першого пілота й увімкнула зашифрований канал. Повітря здригнулося, і перед нею з'явилася голограма Лізи - астробіолога і їхньої вірної подруги з «Арго».

​ - Ані! Нарешті ви на зв'язку! - обличчя Лізи осяялося щирою посмішкою. - Як там ваша заправка на Акварії? Не занудьгували?

​- Лізо, це було щось неймовірне... - Ані не змогла втримати широкої посмішки, а її щоки злегка почервоніли. Вона піднесла до голографічного пристрою ліву руку, на якій ніжним золотаво-рожевим світлом пульсувала обручка. - Подивись!

​ Лiза на мить заніміла, округливши очі, а потім прошепотіла від захвату прямо в мікрофон:

​ - Зачекай... Це те, про що я думаю?! Ілан?!

​- Так, - Ані тепло подивилася на хлопця, який у цей час вдавано зосереджено вивчав графіки палива, хоча його вуха зрадницьки почервоніли. - Ми гуляли по узбережжю, і він... він запропонував мені стати його дружиною. Офіційно! Ми вирішили, що одразу після цього рейсу попросимо роботодавців про відпустку й зіграємо весілля. Ви з Яном будете за свідків!

​ - Оце так новина! Я знала! Я так за вас щаслива! - Ліза майже притиснулася обличчям до камери. - Хлопці і капітан будуть в захваті! Хоча Марк точно бурчатиме для виду про безпеку. Ви вже готові до вильоту?

​ - Так, вантаж на місці, системи в нормі. За кілька хвилин знімаємося з орбіти Акварії й лягаємо на курс. Доставимо вантаж швидко, так що готуйте святковий вечір на «Арго»!

​ - Прийнято, майбутня пані Харді! Щасливої дороги, тримайте зв'язок!

​ Голограма згасла. Ані глибоко зітхнула, відкидаючись на спинку крісла із відчуттям повної гармонії.

​ - Ну що, пані пілот, виводиш нас у космос? - з легким піддражнюванням спитав Ілан, застібаючи ремені безпеки.

​ - З легкістю, пане бортінженер, - відказала дівчина, вхопившись за штурвал.

​ «Фенікс» плавно відірвався від посадкові смуги, стрімко пробив білосніжні хмари Акварії й вийшов у відкритий, темний космос. Попереду на них чекав гіперстрибок у систему TRAPPIST-1, що знаходиться у сузір’ї Водолія - звичайний, плановий маршрут.

​ Вони вийшли на гіперсвітлову трасу, і перші години польоту минули в повній гармонії. Настрій у кабіні був піднесеним. Ані періодично торкалася гладенької обручки на пальці і вони з Іланом палко обговорювали плани на майбутнє. Вони мріяли про невеличкий дім, про те, як запросять Марка, Дена, Яна й Лізу на своє весілля, і про те, що після війни обов'язково знайдуть затишну планету, де зможуть висадити насіння сріблястих дерев с планети Калу.

​ - Я вже навіть уявив, де саме ми його посадимо, - посміхався Ілан, коригуючи курс. - Поруч із будинком, щоб через багато років наші діти могли гратися в його тіні...

​ - Спочатку треба доставити цей вантаж, майбутній чоловіче, - жартома зупинила його Ані, звіряючи дані навігатора.

​ Проте їх спокій тривав недовго.

​Раптом консоль навігації спалахнула тривожними багряними вогнями. Бортовий комп’ютер видав різкий, переривчастий писк, який миттєво здер із кабіни всю атмосфера затишку.

​ - Ані, у нас аномалія на радарах! - стривожено мовив Ілан, гарячково перемикаючи сенсори.

На краю екрана сканера дальнього радіуса блимнула одинока червона цятка.

​ Ані нахилилася ближче до екрана, насупивши брови. Цятка не просто рухалася - вона збільшувалася в розмірах, швидко наближаючись до їх корабля.

​ - Ілане, подивись, що це? — тихо мовила дівчина, і в її голосі прорізалася тривога.

​ Ілан перевів погляд на екран сканера й миттєво зібрався.

- Дивно... За польотним розкладом у цьому квадраті не має бути жодних торговельних чи цивільних суден. До найближчого маршруту понад два парсеки.

​ - Воно йде прямо на нас, - Ані швидкими рухами пальців збільшила масштаб. - Ілан, це не цивільний транспорт. Швидкість занадто висока.

​ - Зараз перевірю, - Ілан клацнув тумблером далекого зв'язку й увімкнув мікрофон. - Нерозпізнане судно, говорить цивільний кур'єрський човник «Фенікс». Ми прямуємо за зареєстрованим маршрутом до системи TRAPPIST-1. Будь ласка, ідентифікуйте себе та вкажіть курс.

​У відповідь з динаміків лунала лише холодна, статична тиша.

​Ілан повторив виклик два рази, використовував офіційні імперські частоти та цивільні канали - жодної реакції. Проте темний силует корабля на радарі вже не просто наближався: він здійснював агресивний перехоплювальний маневр, блокуючи їм вектор руху.

​ - Вони не відповідають! - серце Ані прискорено калатало. - Вони цілеспрямовано ідуть на зближення!

​ - Застібни ремені! - вигукнув Ілан, перехоплюючи штурвал ручного управління. - Я змінюю вектор! Спробуємо відірватися й піти в тінь сусіднього астероїда!

​ Він різко заклав штурвал ліворуч, вижимаючи з двигунів «Фенікса» максимум потужності. Маленький човник стрімко розвернувся, але невідомий корабель миттєво відкоригував свій курс. У темряві космосу перед ними вималювалися обриси зловісного, вугільно-чорного судна без жодних розпізнавальних знаків - корвет спеціального призначення, які зазвичай використовують лише військові.

​ - Вони надто швидкі! - закричала Ані, спостерігаючи, як чорний гігант нависає над ними, мов величезна тінь. - Ілане, задій аварійний форсаж!

​ Ілан уже тягнувся до важеля аварійного форсажу, як раптом штурвал у його руках вирвався й безнадійно закляк. Усі прилади на панелі спалахнули тривожним червоним світлом, а потім почали гаснути один за одним. Двигуни «Фенікса» захлинулися й замовкли.

​- Що відбувається?! - Ані гарячково натискала на сенсори, але корабель повністю перестав реагувати на команди. - Системи керування не відповідають! Нас вимкнули!

​ - Вони випустили магнітні заглушки! - закричав Ілан, коли судно різко хитнуло, а всі екрани покрилися цифровими перешкодами.

​ З темряви космосу, мов хижий беркут, виринув масивний, вугільно-чорний корвет із загрозливими шипами на корпусі та вискаленими пащами, зображеними на дюзах.

​ - Вони глушать наш сигнал зв'язку! - Ані відчайдушно намагалася викликати «Арго», але замість голосу Яна чи Марка в навушниках лунав лише сухий, мертвий тріск статичної електрики. - Ілане, вони нас затискають!

​​ «Фенікс» повільно, але невблаганно розвертався носом до чорного корвета. Вони виразно відчули, як невидима, гігантська сила потягнула їхній маленький човник уперед, позбавляючи будь-якої можливості рухатися самостійно.

​ - Тримайся! - встиг вигукнути Ілан, коли корвет силою притягнув їхній корабель до свого стикувального шлюзу. - Вони заблокували нашу оптику та енергомережу спрямованим імпульсом. Нас захопили силовим магнітним променем. Вони затягують нас у свій шлюзовий відсік.

Ані подивилася в ілюмінатор. Величезні залізні стулки нижнього дока чорного корабля повільно розходилися вбік, ніби паща чудовиська, готова поглинути їхній маленький «Фенікс».

Вони зрозуміли: їхня подорож закінчилася, а тінь з мітингу на Новій Террі нарешті наздогнала їх. ​ Вони опинилися в пастці прямо у відкритому космосі…