1.
Молодий чоловік неспішно підкурив сигарету, ліниво позираючи на перехожих. Життя наділило його двома суперздібностями: неймовірною схожістю зі старшою сестрою, що автоматично додавало неприємностей, роблячи це життя не таким нудним, і вмінням із цих самих неприємностей виходити. Іноді — з переломами.
Все почалося, коли розлучилися батьки. Сестра, яка вже мала право обирати, з ким жити, вибрала тата, який не пхав носа в її справи. Її брат залишився з матір'ю.
Трохи згодом почав ходити замість неї на побачення, щоб відшити небажаних кавалерів чи, навпаки, з кимось познайомитися. Це все закінчувалося звичайнісіньким мордобоєм і порваними дівочими лахами. Вона ще довго «тужила» над шмотками, не виходячи з квартири зайвий раз, поки емоційні пошуки «охренівшої дівки» не сходили нанівець.
«Нарешті Авіва заміж зібралася. Але хіба у дівчаток перед весіллям справ мало? Для чого знову покликала?»
Недопалок акурат потрапив у паперову склянку. Ними урна була заповнена вщент. Навіть на асфальті валялися разом з недопалками. Підкурив іншу.
«Невже хоче, щоб замість неї весільні обітниці Дімону давав? Сам тоді їй ноги переламаю...»
Повільно випускаючи дим і без цікавості роздивляючись перехожих, Надіс чекав.
Як завжди, ухилився в останній момент від молодої жінки, яка намагалася нишком обійняти ззаду, гублячи недокурену сигарету. Притримав, щоб не «поцілувала» брудний асфальт.
Авіва засміялася в братових обіймах:
— От постійно ти так весь кайф обламуєш.
Надіс допоміг стати їй на ноги:
— А через кого я вже власної тіні шугаюся?
Сестра легенько стусонула брата в плече:
— Пішли краще кави вип'ємо.
Жінка почувалася доволі впевнено, вела брата від автобусної зупинки, наче жила в цьому районі. Завернули за ріг, пройшлися сквером, перейшли дорогу біля непрацюючого світлофора, оминули клумбу біля пам'ятника, ще перейшли дорогу й опинилися біля пристойної для такого місця забігайлівки.
Авіва замовила лате й мовчки дивилася з напівопущених вій, як її брат змішував в окремій склянці декілька порцій американо й еспресо. Коли відкрив шоколадку і, розламавши на кубики, посунув у центр пластикового столика, за яким вони сиділи, Авіва посміхнулася:
— Що ти робитимеш, коли після армагедону кава стане дефіцитним товаром і ти не зможеш її пити півлітровим горням?
— А то я п'ю її часто, — буркнув молодик. — Для чого покликала в це задуп'я, де чемним дівчаткам не місце? Чи ти таємний пахан місцевих гопників?
Руки брата й сестри одночасно потяглися за шматочками шоколаду. Від дотику братових пальців сестра здригнулася. Вголос промовила:
— Скучила за тобою, що тут такого. Речі твої привезла, бо до Діми переїжджаю. — Полізла в свою сумочку і, порившись у ній, дістала рулончик, замотаний у блокнотний аркуш і перемотаний навхрест гумкою. — Ось, грошенят тобі трохи підкину, щоб на весілля в пристойному вигляді з'явився.
Вона посміхалася, а Надісу неприємний «холодок» заліз під одяг. Він добре знав свою сестру. Його мозок почав прокручувати варіанти халеп, у яких він ще не був, не дослухаючись до її монологу.
Опісля вона його підкинула своєю автівкою. Віддала велику сумку з речами. Чмокнула, обійнявши в щоку, обдаючи квітковим парфумом, і помахала ручкою через відкрите вікно, від'їжджаючи від парковки.
Надіс піднявся до себе. Просто у вітальні, не роззуваючись, розмотав рулон. На аркуші поспіхом було написано кілька рядків: «Стань моїм двійником. Будь занадто обережним. До весілля я маю знати все».
Перерахував великі купюри.
Хмикнув:
«По ходу на прикид в Армані вистачить».
Засміявся, уявивши себе в дорогому одязі.
Відкрив сумку. Зверху, поверх речей, лежало кілька пачок у доларах і євро.
От тоді Надісу зробилося по-справжньому страшно.
Заніс сумку в кімнату, потім пішов на кухню ставити чайник. Ситуація паскудна, тож кавового передозу не буде.
«Сестра недарма здригнулася від мого дотику. А ще — гроші... Багато грошей... Звідки вони в затурканої начальниці відділу маркетингу? Не Дімку ж пограбувала?»
Від останньої думки Надіс посміхнувся.
Наколотив розчинної кави, дістав шоколадку і підкурив цигарку.
Відчуття тривоги повільно розповзалося венами з кожним ковтком міцного напою. Авіва не тільки оплатила його майбутні витрати, а тими грошима дала зрозуміти, що жарти з перевдяганнями закінчилися.
«Стати двійником... Це взагалі реально? З'явитися серед її знайомих удень?.. Поламаними ребрами точно не відбуду. Тут уже труну замовляти треба...»
Солодкий шоколад танув у роті, змішуючись із кавовою гірчинкою, залишав приємний післясмак.
Пам'ять підкинула один випадок, коли Авіва попросила відшити небажаного кавалера. Надіс тоді якраз із Артуром пиячив, і той чув їхню телефонну розмову. Замість того щоб вшитися, допоміг Надісу перебратися в сестру і пішов із ним на «побачення».
Певно, набридливий ухажор не відрізнявся чистотою намірів стосовно Авіви, бо прихопив із собою парочку друзів. Покидьки добряче приклалися до випивки, їхнє здивування від присутності Артура змінилося азартом. Думали, що і дівку матимуть, і хлопа кількістю візьмуть.
Артур — двометровий хлопчина зі сталевими м'язами, які з'явилися внаслідок багаторічних виснажливих тренувань, а не завдяки стероїдам.
Надіс знав його трагічну історію. Ще в дитинстві Артур зрозумів, що він не такий, як усі. Дехто з «правильних» типів намагався його «виправити». Зараз Надіса не здивувало б, якби дізнався про те, що всі вони десь гниють у землі, у важкодоступних місцях.
Після того Артурів батько покинув сім'ю. Мати не змогла пережити наруги ще й над собою і наклала на себе руки.
Вся злість на несправедливість довколишнього світу пішла в агресивні види спорту. Ставши дорослим, Артур неодноразово брав участь у закритих нелегальних боях і всадовив в інвалідний візок не одного чемпіона. Але для Надіса залишилося повною таємницею, чому Артур пов'язав себе з модельним бізнесом.
Тож на тій зустрічі Артур тільки криво усміхнувся на п'яні понти, розминаючи до хрускоту пальці рук. Кивнув усім трьом:
— Відійдемо для чоловічої розмови.
Спочатку з темного закапелку підворітні чулися зойки, матюки і глухі удари. Потім — приглушені чимось крики, від яких у Надіса волосся піднялося під перукою.
Опісля він так і не запитав про маніпуляції над тією трійцею, а Артур не розповів. Зате Авіву після того ніхто не шукав.
Не допивши каву, Надіс загасив недопалок і набрав свого специфічного товариша. Слухавку взяли не відразу.
— Альо.
— Маєш час? Зустрітися треба.
— О восьмій вечора в «Пальмірі».
Артур натиснув відбій. Надіс установив будильник і поставив телефон на зарядку.
Можливо, це буде його останній спокійний сон.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!