9.
«Авіву» виписали з лікарні. Артур привіз Надіса до себе.
Сестра звільнилася з роботи. Отримав сповіщення про зарахування розрахункових, пізніше — лікарняних.
Для Надіса палата змінилася Артуровою квартирою, з якої він носа не потикав. Зате й Авівою прикидатися не було потреби. Господар житла навіть ночувати не часто являвся.
Так промайнуло кілька тижнів.
Одного вечора Артур привіз розкішну шовкову сукню смарагдового кольору. Віддав Надісу:
— Поміряй. Про цицьки не забудь.
Надіс скривився:
— Навіщо?
Артур блиснув білозубою посмішкою:
— Мені потрібна пара для вечірки.
Надісу ж здалося, що настав момент розплати за його лікарняні підколи: "Бляха... він змусить мене фліртувати з ним на людях?.."
В машині Артур попередив, що від його переконливої ролі «коханої» залежатиме повернення до звичайного життя.
— Поки ти, Надісе, липнутимеш до мене у всіх на очах, Авіва зробить фінальний хід, який змусить декого повірити в те, що вона і той, ким її вважають, — різні люди. Я тобі навіть її координати дам. Жаль присутнім на сімейній зустрічі бути не зможу, — реготнув Артур. — Але, Надісе, твої акторські здібності перевершили мої сподівання. Тож, — Артур на мить відволікся від дороги, позирнувши на товариша, — уяви на один вечір, що я — кохання всього твого життя.
Надіс хмикнув:
— Добре. Я граю в кіно, де за роль Оскара не отримаю. Але, Артуре, хіба ти й із жінками зустрічаєшся?
Артур тільки загадково посміхнувся у відповідь.
І тут до Надіса дійшло. Він аж підскочив на сидінні:
— Я тобі цього не пробачу.
— Ну-ну, тихіше, Авівочко, — знущально протягнув Артур, не зводячи очей із вечірньої траси. — Не попсуй мені зачіску й макіяж раніше часу. Тобі ще весь вечір пристрасть до мене зображати. Головне — дивися на мене закоханими очима, а не так, ніби хочеш прямо зараз всадити мені в печінку пилочку для нігтів.
— Ти… Ти… Ти весь цей час знав, що колись використаєш мене саме так, скотино? — прохрипів Надіс, але озвучити те, що просилося з язика, — не зміг.
В ресторані дорогущого готелю вирувало людське море з бомонду та обслуговуючого персоналу. Аромати вишуканих страв, дорогого алкоголю, не менш дешеві запахи тютюну і парфумів огорнули Надіса зусебіч. Добре — поїв перед виходом. Більшість наїдків він навіть в інтернеті не бачив, не щоб знати, які вони на смак.
Їхня поява не залишилася непоміченою. Важко не помітити того, хто височіє над цим строкатим натовпом.
Надіс помітив ревниві погляди. Міцніше притиснувся до Артурової руки. Власник «Iron Orchid» особисто вивірив кожну складочку на його сукні. Поправив кожен діамантик в аксесуарах. Тож Надіс впевнено крокував поруч, усім своїм видом ніби говорячи: «А що, бачите, хто поряд зі мною? Викусіть тепер!»
Серед розкішного гардимеру були присутніми папараці, які й у пристойному одязі «не дотягували». Ліниво клацали камери. Вони очікували заздалегідь на нудну вечірку, з фальшивими посмішками і розмовами «ні про що і про все на світі».
Надіс посміхнувся: «Треба випити. Що п'яний, що закоханий — один фіг».
Час повільно спливав. З особистими розмовами до Надіса ніхто не ліз, хоча знайомитися підходили.
Від намішаної випивки почало шуміти в голові. Захотілося ближче роздивитися торт, справжній витвір мистецтва, який мали розділити між присутніми далеко за північ.
Хтось кинув у спину тихе:
«Сучка...»
Надіс різко розвернувся, ледве втримавши рівновагу. Побачив перед собою пещену жінку, приблизно свого віку, в чорній відкритій сукні.
— Що ти сказала?! — і, не чекаючи відповіді, вхопив її за шию й з усієї дурі впхнув пикою в солодкий макет готелю.
Фотокамери значно пожвавилися. Погляди присутніх спрямувалися на Надіса. Дехто підійшов ближче, очікуючи бійки. Надіс, задоволений собою, поспішно звідти здимів.
Знайшов Артура. Той розмовляв із якимись чоловіками. Очікуючи, доки «коханий» залишиться сам, випив кілька коктейлів і шліфонув парочкою келихів шампанського.
Краєм вуха почув:
— Далі повернувся...
Його реакція виказала зацікавленість. Якийсь пан запитав:
— Знайоме ім'я?
— Ага, — п'яно кивнув головою Надіс, — картини його бачила. — Це назва фільму про зомбі, бо як давно померлі можуть повернутися?
Випадковий співрозмовник підняв брови:
— Хіба Артур не казав нічого?
Надіс підхопив із таці бокал шампанського:
— А нахіба воно мені треба?
Хтось за спиною висунув припущення:
— Та то мужик перевдягнений. Хіба по голосу не зрозуміло...
— Хіба мужики дітей народжують?
— ...
— У нас із Артурчиком двійко вже. На татка хлопчаки схожі.
— Брехня!
В чиюсь пику вихлюпнулося шампанське. Чиясь шевелюра опинилася в руках. І, благо ширина сукні дозволяла, коліно почало відбивати комусь печінку.
Артур, невідомо як опинився поруч і, вхопивши Надіса, поніс до виходу. Той верещав і відбивався.
Опинившись у машині, весело засміявся.
Зігнувшись у три погибелі, Артур заткнув Надіса своїми губами. Останнє, що той запам'ятав, — Артур офігєнно цілується.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!