Темний янгол

Кур'єр доставив Надісу посилку без вказаного відправника. У невеликій коробці виявилися документи сестри, її банківські картки, телефон і аркушик із переліком паролів. У Надіса зірвало «дах», і він помчав шукати Артура, так як уже не вірив у випадковість аварії. Про те, що тепер знаходять людей за допомогою телефонних дзвінків, молодий чоловік не думав.

Артур спокійнісінько собі лизався з якимось чуваком у темному закутку «Пальміри».

Надіс з ходу затопив йому в пику. Хотів ударити ще, та Артур перехопив. Тип, із яким він цілувався, поспішно щез.

Збоку все виглядало, як сцена ревнощів. Артур засміявся:

— Не думав, що доживу до того моменту, коли ти почнеш мене ревнувати.

Тільки Надісу було не до сміху:

— Це ж ти влаштував Авіві аварію?

Обличчя Артура вмить змінилося, набувши кам'яного виразу:

— Ні.

— Як — ні?!..

Він не встиг кліпнути, як Артур не просто перехопив удар — він різко подався вперед, впечатуючи Надіса спиною у стіну темного закутка. Пальці зімкнулися на горлі сталевими лещатами, миттєво перекриваючи кисень, і, змушуючи крик застрягти в горлі.

— Я ж кажу «ні», значить «ні», — голос Артура був крижаним і тихим, моторошно контрастуючи з шаленою силою хватки.

Надіс смикнувся. Тіло зреагувало раніше за мозок: увімкнулася тваринна паніка. Руки самі вчепилися в Артурові зап'ястя, намагаючись відірвати їх від шиї. Пальці відчайдушно старалися послабити захват, але амбал стояв як моноліт.

— А що ти взагалі знаєш про свою сестру? — Артур нахилився впритул, ігноруючи конвульсії Надіса. — Поки ти махався з її кавалерами, вона «кинула» мене на великі гроші.

У Надіса потемніло в очах.

''Я зараз здохну...''

Він спробував вдихнути, але зі здавленого горла вирвався лише жалюгідний хрип. Ноги почали підкошуватися. Він бився в Артурових руках, як риба об лід, відчуваючи, як легені розриває від нестачі повітря.

— Дуже великі, Надісе. Ти таких навіть уявити не спроможен, бо для тебе мільйон гривень — розділ фантастики.

Артур випльовував слова йому в обличчя, трохи послабивши тиск — рівно настільки, щоб Надіс не втратив свідомість, але й не міг вдихнути на повні груди. — І я, мабуть, не один такий. Якби Авіва не була твоєю сестрою, я б не шукав відповіді, а вже давно перемолов би її на фарш.

Перед очима Надіса затанцювали чорні плями. Він уже майже не чув слів.

— Але ця аварія наштовхнула мене на думку, що хтось хоче замести сліди... Хай вона сама тобі розповість.

І раптом хватка зникла.

Надіс рухнув на коліна, судомно, зі свистом втягуючи прокурене повітря «Пальміри». Він закашлявся сухим кашлем, хапаючись за шию, на очах виступили сльози, а до горла підкотила нудота.

Артур байдуже подивився на нього зверху вниз, чекаючи, поки той більш-менш прийде до норми.

— Пішли, — коротко кинув він.

Ще ніколи прохолода нічного повітря не здавалася Надісу такою солодкою.

У машині Артур обізвався знову:

— Авіва в безпеці, це все, що тобі треба знати. Повідом знайомих про те, що знайшов роботу в іншому місті. На весілля сестри хочеш заробити. Цієї ночі буде генеральна репетиція її образу, Надісе. На ранок ти в лікарні станеш Авівою. І цю роль маєш зіграти на біс, бо від цього залежатиме твоє життя.

Після безсонної ночі через тотальну муштру Надіс куняв, коли на нього накладали гіпс. Його вже нічого не дивувало. Хіба що підбите Артурове око після того удару.

У Надіса набрякли голосові зв'язки від «дружніх обіймів». Голос почав «зриватися» на високі ноти, став хрипким. Нічого спільного з жіночим тембром, але, враховуючи аварію, доведеться стати актором, який не «співає», а «вираховує» звуки, щоб його не викрили. Лікарня «прикриє», поєднавши це з «частковою втратою пам'яті».

Потім почалася звичайна лікарняна рутина. З персоналу тільки одиниці були в курсі підміни пацієнтки. «Авіву» перевели у віп-палату, тож Артур сидів врозвалочку на дивані навпроти ліжка. Відсьогодні він — особистий охоронець. Та й ліки змивати в унітаз йому набагато простіше.

«Авіва здуріла зовсім... Так вляпатися... — Позирнув на товариша. — На скільки нулів "зелені" ти його "нагріла"?.. Байдуже, хто він такий... Хто ти, сестричко?..» — знову погляд на друга. — «Впевнений у підставі, раз тебе заховав, чи перестрахувався?.. Якщо мене уходохають, знову з'явиться справжня Авіва... Господи...»

Хаотичні думки Надіса перервав візит Діми. Наречений, зачинивши за собою двері палати, застиг із видовженим обличчям, вгледівши Артура.

Надіс ледь стримав сміх, але про себе відмітив, що, можливо, Дімон знає про Артура більше за нього.

Діма підійшов до своєї нареченої, обійняв і цмокнув у щічку, косячись на чоловіка навпроти.

Надіса ледь не пересмикнуло. Ще ніколи так не реагував на чоловіків. Може тому, що зараз у «жіночому тілі».

— Що він тут робить? — прошипів зі злістю Діма.

Надіс хрипло прошепотів:

— Сидить на дивані.

— Я бачу. Чому він тут?

— Брат попросив. Вони друзі.

— У твого брата є ТАКІ друзі?

— Слухай, я йому не нянька. З ким хоче — з тим і дружить.

Збоку це виглядало, як «воркування» «голуб'ят», але Надіс ледь стримував відразу, а погляд Діми залишався холодним.

— Я ще зайду, — цмокнув «Авіву» цього разу в губи й, не озираючись, швидко пішов.

Щойно за нареченим зачинилися двері, Надіс утерся рукавом під насмішкуватим поглядом Артура:

— Ти його знаєш?

Артур кивнув:

— Так, — але пояснювати нічого не став.

А Надіс усвідомив одну річ: скоро «іспит». Зустрічі з матір'ю він не боявся, вона з Авівою бачилася рідко. Зате батько...