3.
Вечеря розпочалася з розмови про звички і характерні жести сестри Надіса. Артур приніс із собою лате, тож тепер відкрито потішався:
— Звикай. Питимеш тепер цю гидоту щодня. Неодноразово.
Запечена качка дещо пригоріла, але з'їдена була доволі швидко. Артур не вмовкав, викладав теорію. Навіть за порцією вже нормальної кави налаштовував Надіса на майбутню авантюру.
— Перевтілитися в Авіву і зробити макіяж — не складно. Ти маєш стати нею тут, — постукав вказівним пальцем по скроні. — Поводься, як вона. Говори, як вона. Навіть думай, як сама Авіва. Ану пройдися.
Надіс пройшовся кухнею своїм звичайним кроком.
— Нікуди не годиться, — заперечив Артур. — Хіба в твоєї сестри така хода? Завтра мають доставити куплені мною речі. Почнемо справжнє навчання. А зараз, — Артур підвівся з-за столу й підійшов до Надіса, — домашнє завдання на наступний день.
Мозолиста долоня лягла на чоловіче стегно.
— Маєш навчитися ступати звідси. Спробуй.
Надіс зробив крок. Сильна рука відкорегувала його на ходу. Ще одна долоня опинилася на іншому стегні.
— Іди.
У Надіса з'явилося відчуття, ніби йому хочуть повисмикувати ноги. Через деякий час подібних спроб Артур прибрав руки і випростався.
— За тобою рачки лазити не буду, але шкуру спущу, якщо постійно лажатимеш.
Це було промовлено звичним тоном, тільки вчувалося прямою погрозою.
Залишившись сам, ходив квартирою. Точніше — намагався ходити «від стегна». Голова, замість сестри, була знову зайнята Артуром. Згадалося, як вони познайомилися.
Надіс повертався з «побачення», яке закінчилося добрячою бійкою. Боліло все тіло. Небажаний кавалер тоді відмутузив підмінну красуню. Сильний біль у правому боці через зламані ребра перетворював дихання на тортури.
Щоб якось дотягнути до своєї «берлоги», в цілодобовому магазині купив літрову пляшку горілки. Швидко сп'янів, хльобчучи без закусі прямо з горла.
Почав накрапати дощ. Болісні відчуття притупилися. Декілька разів упав. Мабуть, через це заблукав.
Завернув у якийсь провулок, за яким височіли багатоповерхівки. Знову впав. Допивши з пляшки те, що не вилилося, став рачки в намаганні звестися на ноги. Крізь хмільний дурман почув позаду швидкі кроки. Завмер з переляку.
Оминаючи його, якась жінка почала бігти. Надіс бачив тільки ноги. Майже відразу в поле зору потрапила ще одна пара ніг. Чоловічих. Почалася якась метушня.
Невідомо звідки з'явилися ще одні чоловічі ноги. Голос щось говорив. Жінка побігла. Знову голос і наче звуки бійки. П'яна «красуня» нарешті «підвела» голову.
Якийсь гігантський амбал «нагнув» мужика прямо під парканом, затуливши чимось тому рота, щоб не кричав. Надіс прикинувся мертвим. Більше в пам'яті не залишилося ніяких подій.
Прокинувся він у незнайомому місці, з жахливим похміллям і болем у кожній клітині свого тіла. Його пошарпаний і забрьоханий «трупік» амбал прихватив із собою.
Звичайна трикімнатка на третьому поверсі дев'ятиповерхівки, з максимально комфортними умовами, в якій він прожив майже тиждень.
Надіса ні про що не запитували, доглядаючи, як хворого. Єдина тоді порада Артура:
— На твоєму місці я був би обережнішим із перевдяганням.
Саме через це відвезли додому вночі. Веселила всю дорогу думка, що його сприйняли як трансвестита.
От і зараз, намагаючись ходити «від стегна», посміхався тому, що невдовзі доведеться ним справді стати. Про наслідки — не хотілося думати.
Надіс зупинився навпроти великого дзеркала в коридорі. Прискіпливо оглянув свій пошарпаний фасад, спробував відтворити той самий крок, переносячи вагу і вигинаючи таз так, як вимагав Артур.
Видовище вийшло ще те. З дзеркала на нього дивився побитий життям мужик, який намагався зобразити з себе елітну дамочку. Надіс тихо пирхнув і почухав потилицю. Він розвернувся і зробив ще кілька кроків, вловлюючи потрібну амплітуду.
Відбитки жорстких Артурових долонь досі пекли фантомом на стегнах. І це Надіса напружувало куди більше за майбутню авантюру.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!