Відьма на вигулі

Буров

Перші півгодини доповіді були ні про що. Так, просте замилювання очей. Якби він подавав свої звіти в такому форматі, його вже давно б звільнили з роботи. Природа, погода, відьми чаклують та веселяться... Що за маячня? Терпіння скінчилося, коли жінка вже втретє намагалася розповісти про придбання нового інвентарю в Оселі Світла, як називають цей заклад самі господині. Поруч тихо скрипіла зубами Зарецька. Отже, і їй невтямки, що зараз відбувається.

Буров мовчки піднявся зі свого місця, перейшов через увесь зал і присів на місце Копитіної. Відьми шоковано стежили за чоловіком. Вони не розуміли, що задумав гість, лише Марго голосно хмикнула.

Коли Вербицька вкотре збиралася продовжити безцеремонно перерваний монолог, Дмитро раптом заговорив:

- Серафимо Іванівно, що ви можете розповісти присутнім про ситуацію у Відьомській школі?

- Про яку ситуацію мова? - здивовано запитала Зорицька.

- Нема чого розповідати... - зам'ялася Головна відьма Сатанрова. - Не розумію про що ви...

- Варваро? - жінка перевела суворий запитальний погляд на директорку школи.

- Я... - завжди спокійна і впевнена відьма раптом знітилася, опустила погляд і промовчала. Вона міцно зчепила пальці, намагаючись стримати нервове тремтіння, але це не сховалося від Бурова. Марго має рацію, у місті творитися щось не добре.

- Я досі чекаю! – підвищила голос Ангеліна Борисівна.

- Нічого не відбувається, - скривилася Вербицька. Вона нервово перебирала тонкі браслети на зап'ясті. - Просто деякі молоді відьмочки застудилися. Нежить, кашель, температура... Нічого складного!

- Он воно як! - Бурова страшенно розлютило таке легковажне відношення до чужого здоров'я. - А як же ті, хто впав у кому? Наскільки мені відомо, їх куди більше трьох!

Відьма шоковано дивилася на слідчого. У неї на лобі великими літерами читалося запитання: "Звідки він знає?" Лише на мить вона глянула на Левицьку, проте Дмитро вже зрозумів масштаби змови.

- Вибачте, пане слідчий, - звернулася до нього Головна відьма країни, - але на цьому збори оголошуються закритими. Нам варто розібратися у всьому самим, перш ніж залучати сторонніх.

Відьма піднялася і з прямою спиною покинула зал. Що ж, це краще, ніж нічого. Може Зорицька зможе хоч якось вплинути на ситуацію, яка склалася місті.

- Шкода, нічого нового не вдалося дізнатися, - промуркотіла Маргарита, коли вони вже поверталися додому. Хоча сама відьма не виглядала засмученою, швидше навпаки, в очах спалахнув яскравий вогник якогось приємного передчуття. Що знову натворила ця непосидюча персона?

- Ну чому ж, - усміхнувся Буров. Йому подобалося ось так сидіти із Зарецькою в одному магмобілі, дивитися на дорогу та відчувати свіжий аромат її парфумів. Так, вона вся була ідеальна! І якби не робота, він давно б уже позалицявся не лише заради розваги, а й для чогось більшого. Такі, як Марго, величезна рідкість. Чи варто впускати свій шанс? - Я побачив усе, що потрібно. Решта – дрібниці. Може, пообідаємо десь?

Вирвалося саме, але чоловік не шкодував.

- Ви запрошуєте мене? - підняла страшенно спокусливу брову відьма.

- А що вас дивує? – Дмитро весело посміхнувся, спостерігаючи за зміною емоцій на обличчі жінки: секундна розгубленість, допитливість, розуміння. - Вранці я не встиг поснідати, а вже полудень. Чому б не поєднати приємне з корисним?

- Було б чудово, - задерикувата посмішка осяяла прекрасне обличчя.

От і чудово. Він, нарешті, зробив перший крок. Тепер головне не оступитися!

Марго

Це так дивно і водночас радісно розуміти, що ти не байдужа людині, яка тобі подобається. Так, у мене було декілька швидкоплинних романів після Кирила, проте щоб з ось настільки привабливим чоловіком, ще жодного разу. Щоправда, пообідати спокійно нам таки не вдалося. Буквально через п'ятнадцять хвилин, як ми зайняли столик в одному з найкращих ресторанів Сатанрова, з'явилася всюдисуща Ладка (хто б сумнівався! У цієї фурії просто чуйка на пригоди!). Вона, нахабно, присіла поряд і, мабуть вирішивши, що це чудова нагода приворожити майбутнього нареченого, почала активно його обходжувати. Ех, Марго!..

З іншого боку, було дуже навіть весело спостерігати за їхньою перепалкою. Правда, романтики ніякої не вийшло ні в мене, ні в неї. Бурова терміново викликали по магофону, і він поскакав у далекі далі, по-джентльменськи сплативши все замовлення, яке, до речі, ще навіть не принесли. Ну що ж, хоч пообідаю за чужий рахунок. Лада, мабуть, вирішила так само, і вільно зайняла його місце.

- Ну, розповідай! - накинулася на мене ця шпигунка. Очі горять захопленням, навіть пальці дрібно тремтять, як у курця шаманського зілля перед першою затяжкою. І що вона знову собі нафантазувала?

Мовчки подивилася на подругу.

- Не треба на мене так дивитись! - відмахнулась Шпаківська, беручись за щойно принесений стейк. - Півгодини тому зателефонував татусь, у "білих" якісь проблеми. Кажуть, ви з Дмитром причетні… Розповідай!

- Швидко ж земля чутками повнитися... - сто відсотків, "пампушка" пробовкалася! Бачила я, як у неї очі забігали, коли ми із зали виходили. - А ти не замислювалася, раптом це секретна інформація?

Так-так, марна трата часу, але хоч на хвилину її відволічу, поки відповідь придумаю.

- Ой! Не починай! - фиркнув блондинистий реп’ях . - Бачила я їхні секрети великим шрифтом на першій шпальті завтрашньої газети! Ти мені зуби не заговорюй. Що там трапилося?

- Сама не розумію, - важко зітхнула. – Відьмочки хворі. Деякі вкрай важкі...

- Дурниці якісь! – відмахнулася подруга. - Відьми не хворіють!

- Угу, і не вмирають! Не дурниці, Ладо. Буров бував у їхньому лазареті... - боляче стиснуло серце. Я хоч і темна, але за дітей будь-кому горло перегризу. - А ти чого Дмитра в оберти ще не взяла? Я що, даремно тобі своє найкраще зілля віддала?

Спробувала перевести тему. Не маю сил обговорювати поточні справи. В голові суцільна каша!.. Тут би самій спокійно розібратися.

- Та ну його! - такої байдужої відповіді в бік колишнього кохання мені ще чути не доводилося. Я навіть лоба їй, раптом температура. Дівчина лише відмахнулася. - Навіщо витрачати час на того, хто постійно говорить про іншу?.. Тож, я його покинула... І взагалі, він страшний зануда!

Ого! Оце так поворот.

- Ти чого, подруго? Яка така інша? - всередині щось боляче кольнуло. Ану циц там! Заворушилося ні з того, ні з сього!..

- Та вже ж є в його серця володарка, - примружилася Ладка, підозріло поглядаючи в мій бік. - Невже не розповідав?.. Міцно влип чоловік. Напевно, одружиться скоро…

- Он воно як...

І чого настрій одразу ж під плінтус поповз?.. Нормально все! Він чоловік видний, заможний, тож було б геть дивно, якби досі ходив самотнім. Одного не розумію, до чого було сьогоднішнє запрошення? Вирішив погуляти наостанок?.. А за тиждень-другий зникне, наче й не було нічого?.. Отак, значить! Що ж, не на ту напав! Добре, що Шпаківська з’явилася, а то ледь було не розтанула, наче масло на сонці. Дурепа!..

Розпрощавшись із Ладою, вирушила додому. На ґанку крамниці чекала об'ємна бандероль. А це ще що таке?.. Магічний фон стабільний. Ні проклять, ні порчі немає. Дивно!

Як пізніше виявилося, це Буров надіслав книги, що я замовляла. Як раз вчасно! Є час і бажання відволіктися та прочистити мозок від дурних думок. Що ж, де там мій Гримуар?