Відьма на вигулі

Марго

Ще вночі вирішила, треба сходити до своєї альма-матер, Відьомської школи. Є там одна наша із Сонькою спільна подружка… Може хоч вона просвітить, навіщо цій змії знадобився МІЙ Гримуар.

Але вирушити з самого ранку не вийшло. Завітали незадоволені клієнтки. Як виявилося, приворот не спрацював. Я навіть здивувалася спочатку. Але коли дівчата повідали на кому вони вирішили його випробувати… Та-ак!.. Сміялася довго і до сліз. Тепер зрозуміло, чому вчора його очі так виблискували, коли на галявині мене напівголу побачив. Амулети (впевнена, справа в них) дію зіль знатно послабили, проте шлейф все ж таки залишився. Отакі от справи... А я вже хотіла було приписати собі чергову перемогу над кам'яним чоловічим серцем. Ех… Ну, та нехай!

Поки розібралася з клієнтками, поки відпустила ще кількох, потім довелося обід готувати, снідаю я тільки кавою з цукерками… Загалом, до школи я потрапила якраз до кінця занять, близько п'ятої години. Лізу Петренко знайшла в аудиторії, де проводилися заняття з магії захисту. Нічого у цьому світі не змінюється. Вона завжди любила цей предмет, не дивно, що залишилася викладати.

- Лізо, привіт, - привіталася від дверей. Аудиторію покинули останні відьмочки.

- Марго? - щиро здивувалася темно-руса щупла жінка, з милим дитячим личком.

Волосся закручене в тугу гульку, на носі круглі окуляри, плаття пряме, темне. Так-так… Я вже казала, що нічого не змінюється? Ось ще одне цьому підтвердження. Через свою зовнішність, Лізі завжди доводилося одягатися, наче вона пристаріла вчителька десь у закритому пансіоні для благочестивих дівиць, аби зрештою перестали плутати зі студентками. Адже під усім цим ховається така красуня, що дух перехоплює. Справжня світла відьмочка!

- Якими вітрами тебе занесло в наші нетрі? - пожартувала жінка, тепло посміхнувшись. – Вирішила згадати молодість?

- Щось у цьому роді, - усміхнулася у відповідь. Контакт налагоджений, настав час приступати до допиту. - Лізо, а ти ще товаришуєш з Копитіною?

Головне, питати м'яко і не нав'язливо. «Мені не дуже треба, але ж цікаво», якось так.

- Жартуєш? – реготнула відьма, присідаючи на найближчу парту. – Де я, а де Копитіна?

Спантеличено звела брову. Я щось пропустила?

- А-а, ти не чула? – зрозуміла жінка. - Сонька піднялася, зазналася. Прості смертні тепер не її коло. Вона на місце Головної мітить.

Ого! Оце відстала від життя! Якби не Гримуар, усі новини проспала б.

- Стривай, - згадала колишнє. - Так у неї ж потоки слабкі! Хто її з такою магією у Головні просуне?

Петренко лише голосно пирхнула.

- Не знаю, що вона там начарувала, але потоки собі розширила настільки, що Серафима, теперішня Головна, з нею на «ти» і в обидві щічки цілується!

- Ого! - шок на рівному місці! Ось для чого ти мою книгу сперла. Вирішила силу прокачати. Тільки ж не існує такого ритуалу, щоб відкривав потоки назавжди. Та й без жертви тут не обійтися…

- Ти чого зависла, Зарецька? – штовхнула мене стара знайома.

- Та ні, нічого... Слухай, Лізо, а у вас тут останнім часом нічого дивного не відбувалося? - спитала про всяк випадок, може щось таки спливе…

Жінка насупилась, машинально поправляючи окуляри.

- Нічого такого... Хіба що, відьмочки молоді останнім часом щось розхворілися. Застуда! Чхають та кашляють, хоч і не сезон. Можливо протяги?

- Можливо… - відповіла на ходу. Щось чуйка моя відьмівська заворушилася. Потрібно повертатись додому! - Дякую, люба! Ще побачимось!

- А ти чого приходила?.. - почула в спину, проте повертатися ніколи. Мені терміново потрібно додому!

Буров

Він був у себе. Саме надійшла відповідь з управління: нічого достеменно з'ясувати не вдалося. З такого набору можна було зварити як звичайне протизастудне зілля, так і провести ритуал виклику демонічної сутності. Він уже голову зламав, раз по раз перечитуючи звіт, але придумати нічого не зміг.

У двері постукали, покоївка принесла термінове повідомлення.

Спочатку чоловік збирався викинути його, як і два десятки до того. Хто ж знав, що тутешні шанувальниці настільки настирливі? Проте принюхавшись, раптом зрозумів, де міг раніше відчувати цей аромат. Так пахла Марго! Швидко відкрив листа, уважно вчитуючись в рівні акуратні рядочки. Жінка просила прибути якнайшвидше, бо у неї НС.

Дмитро зірвався з місця раніше, аніж аркуш паперу торкнувся столу. Йому здавалося, якщо він сповільниться хоч на мить, то обов’язково запізниться. Куди і чому це вже інше питання!..

Коли ж він нарешті з розгону увірвався до будинку Зарецької, очікуючи побачити якщо не пожежу і потоп водночас, то хоча б натовп головорізів, котрі всіма силами намагаються вбити чесну темну відьму, а натомість його зустріла порожня кімната з мертвою тишею, слідчого остаточно перекосило. Господиня неквапливо вийшла з кухні, елегантно притримуючи чашку з чаєм, і здивовано оглянула розпатланого гостя.

- За вами гналися? - поцікавилася відьма.

- Де НС? – прохрипів слідчий.

- А-а, ви про це... - вона підпливла до дивана і плавно опустилася на м'яке сидіння. - Хтось побував у крамниці, коли я виходила у справах. Нічого не пропало, проте я чітко відчуваю чужу присутність.

Всередині підвела голову неконтрольована злість. Не на жінку, на себе! З чого він взагалі вирішив, що Марго покликала б його, якби у неї дійсно були якісь серйозні проблеми. Через досаду, що активно вигризала нутрощі, Дмитро безцеремонно впав на диван, відібрав у господині чашку і осушив її до дна.

М-ммм… Кращого напою він ніколи ще не пробував!

- Чому Лубницького не викликали? - запитав чоловік, коли дихання нарешті вирівнялося. – Проникнення та пограбування – це його парафія.

Відьма скривила свій акуратний носик, підзиваючи з кухні чисту чашку та інше чайне приладдя.

- У нас із паном жандармом не дуже теплі стосунки, - м'яко зауважила вона. – Не думаю, що звернувшись до нього, я отримаю відповідну допомогу. А враховуючи, що хтось уже близько року намагається підставити мене перед законом, мені потрібна надійна людина… Такий, як ви!

В зелених очах майнув лукавий вогник. Яка ж вона вродлива!.. Дмитро навіть несвідомо розправив плечі. Оце так!.. Розпустив хвоста перед гарненькою дівчиною. Адже вона, насправді, може бути винною у всіх приписаних крадіжках і не лише в них.

"Щось ти, Буров, надто розслабився!" - вліпив собі уявну затріщину чоловік.

- То чого ж ви від мене хочете? Навряд чи я зможу відшукати вашого зловмисника. Хіба що він використав для цього магію…

- Але ж ви вмієте зчитувати ауру з предметів? - поцікавилася відьма, заглядаючи йому в очі, наче в самісіньку душу вдивляється. Цікаво, що вона там шукає?.. – Наскільки мені відомо, цьому навчають усіх слідчих… А ви найкращий з найкращих!..

- З чого ви таке взяли?.. – щиро здивувався Дмитро.

- О, наш мер хіба що в місцевій газеті про це ще не написав, - дзвінко засміялася Марго. – Після вчорашнього прийому все місто обговорює і ваші заслуги перед країною, і ваш статус у суспільстві, і ваші любовні пригоди. Хоча, щодо останнього не впевнена, що там багато правди.

- Навіть так!..

- Що тут скажеш? Місто маленьке, плітки швидко поширюються… Ну, то як? Ви мені допоможете?

Чоловік стомлено розтер обличчя руками, підводячись.

- Допоможу! Показуйте, що там потрібно глянути!..

- Все! – відьма обвела кімнату рукою. - Те, що нічого не пропало, не означає, що мені нічого не підкинули. Я виразно відчуваю чужорідну річ, але не можу її знайти. Можливо, вам це вдасться?

Буров стомлено зітхнув і, налаштувавши зір на магічний, подався досліджувати приміщення. Незважаючи на твердження Марго, що відьма вона темна і зла, в її аурі переважали теплий помаранчевий і блакитний кольори, що виразно говорило: вона сильна жінка, з твердими переконаннями, але м'яким серцем, сповненим надії та оптимізму. Чоловікові подобалося таке поєднання кольорів, і взагалі, ця жінка викликала все більше і більше відгуку в його душі.

На першому поверсі було лише три кімнати та підвал. Знайда відшукалася в кухонній шафці, за банками з різними сушеними травами. Він ще здалеку помітив скупчення темної, навіть чорної енергії в цьому місці. Вона сочилася крізь щілини в дверцятах, поволі поширюючись по будинку.

- Що це? – пробелькотів, простягаючи руку, аби схопити дивну подовгасту пляшечку.

- Не чіпайте! – раптом вигукнула Зарецька, відштовхуючи слідчого геть. - Вас не вчили, що темні ритуальні артефакти чіпати не можна?!.

Жінка виглядала дуже стурбованою. Діставши з кутка довгі щипці, Марго повільно та дуже обережно витягла посудину на світло. Подовгаста скляна пляшечка з темною рідиною всередині. Якщо дивитися звичайним зором, нічого особливого.

Поставивши посудину на стіл, Зарецька мовчки взялася за роботу. Поставила невеликий казанок на плиту, запалила вогонь, налила води і, коли та закипіла, почала вкидати туди різні трави.

- Що це? – не вгавав слідчий. Йому ще ніколи не доводилося спостерігати за роботою відьми, лише ліквідувати наслідки.

- Виявляюче зілля, - відповіла жінка. - Чортополох, звіробій, Іван-та-Мар'я, кропива та полин. Всі трави зібрані у свій час і заговорені для захисту від темних сил. А ще настій з дурману, щоб нас прикрити. Помішати бузиновою паличкою сім разів проти годинникової стрілки… Готово! Вам краще відійти якнайдалі!

Відьма обережно відкрила пляшечку, скривившись від різкого запаху, і за допомогою щипців вилила її вміст у казанок. Спочатку нічого не відбувалося, Дмитро навіть вирішив, що вони даремно так переполошилися. Проте буквально наступної хвилини з котла повалив чорний густий дим, відвар скипів, вихлюпуючись на плиту, в будинку піднявся крижаний вітер, а через секунду зілля загустіло і чорною потворною масою вистрелило в жінку.

В мага, здається, серце зупинилося від переляку. Інстинктивно кинувся рятувати Зарецьку, хоча мозок волав, що це вже марна справа. А дурне серце не могло повірити у те, що відбувається.

- Ні-ні-ні! – повторював сам до себе, намагаючись пробитися крізь липку жижу.

Здавалося, минула вічність, поки чорне щось, схоже на смолу, огорнуло жінку і затверділо. Руки опустилися! Що він за маг, якщо не зміг допомогти тендітній, беззахисній відьмочці. Розпач розривав серце на частини. Ще ніколи Буров не відчував себе настільки нікчемним…

Надзвичайним зусиллям взявши себе в руки, Дмитро вже збирався викликати Лубницького, коли чорна субстанція почала лопатися, з тихим тріском, а в щілини пробилося яскраве золотисте світло. Трісь-трісь-шух!.. Наче сухе листя з дерева, посипалася зловісна магія. Всередині світлового кокона була вона! Стояла, заплющивши очі та схрестивши руки на грудях, абсолютно неушкоджена та щось беззвучно шепотіла.

- Жива, - полегшено видавив чоловік, опускаючись на стілець. Адреналін разом схлинув, забираючи з собою і біль, і тривогу, і рештки сили. Схоже, ця поїздка впевнено перетворюється з легкої відпустки на перевірку його стресостійкості!..

Тим часом кокон розвіявся і Зарецька, обтрусившись, цілком повсякденно почала прибирати безлад.

- В мене складається таке враження, що у вас мало не щодня трапляються подібні пригоди! - різко зауважив маг. Хоч зриватися на відьмі не правильно, емоції вимагали виходу.

- Ви маєте рацію, - відповіла Марго, - час від часу таке буває. Але, в даному випадку, я вижила лише завдяки диву.

Чоловік навіть повітрям подавився. Сильна жінка, це ще слабо сказано!

- То що це було? - вирішив перевести тему.

- Чорна смерть, - відповіла відьма, сідаючи на стілець. Тільки тепер Дмитро помітив, наскільки тремтять її тендітні пальчики, а дихання часте і поверхневе. Вона злякалась! Бідолашна!.. – Мене намагалися вбити. Той, хто це задумав, знав, що я перевірятиму вміст флакона… Зрештою, саме це й був розрахунок… І якби не моя запасливість… йому все вдалося б.

- Якщо не секрет, чим ви?.. – Дмитро непевно повів рукою.

- Вербена, - гірко посміхнулася Зарецька. – Універсальний захисний засіб…

Більше вони цього не обговорювали. Буров допоміг відьмочці прибирати, закрив крамницю і провів нагору. Їм обом потрібно добряче відпочити! А завтра він обов'язково повернеться, і зробить все можливе, аби знайти того, хто ледь не вбив Маргариту Зарецьку, першу жінку, що викликає в ньому бажання геройствувати.