Відьма на вигулі

Марго

Підірвалася на світанку не виспана і зла. Півночі переслідували кошмари, доки я не здалася і не випила відвар із вербени. Впевнена, це Копитіна ворожила! Більше немає кому. Щоб їй лисою все життя проходити! Вирішила помститися за спотикайку. Дріб’язкова зар-раза! Нічого, коли я зруйную твої плани, ми ще поговоримо.

Після міцної кави та ідеального легкого тістечка, настрій стрімко поповз угору. Ну, Копитіно, пора з тобою закінчувати! Надто довго я терпіла!.. Витягла Гримуар, змастила кров'ю корінець і знайшла сторінку 327. Ну, і що ти там зібралася начарувати?..

Абзац!.. Весь мій запал злетів, як вода з гусака, коли я швидким поглядом пройшлася по рядках стародавнього ритуалу. Не дивно, що я не змогла його згадати! Та нам, п’яним в зюзю дуриндам, не вдалося би навіть толком його прочитати, не те, щоб розібратися у стародавніх письменах. Ось тобі й закінчила!.. Гаразд, якось прорвемося!

Знову полізла ритися в коробках. Десь тут у мене точно завалялася енциклопедія стародавніх говорів. Зараз як знайду, як засяду!.. І ось тут на мене чекав великий і грізний облом! Ця стер... кх! руда стягла не лише Гримуар, а й енциклопедію. Колись я три місяці голодувала, аби зібрати на неї кошти!.. Злість вигулькнула з глибин моєї душі, як чортик із табакерки. Вб'ю! Як вона посміла ритися в моїх речах, забираючи те, за що я жертвувала своїм здоров'ям?.. Спопелю!..

Зірвалася з місця швидше магмобіля і кинулася в підвал. Там я варю свої експериментальні зілля, які ще потребують перевірки та доопрацювання. Підвал захищений від руйнувань, тому якщо промахнуся, ні будинок, ні перехожі не постраждають. Гримуар, звісно, прихопила із собою. Є там одне корисне заклинання. Колись, дуже давно, у мене було бажання покарати однокурсницю за наклепи на мою тоді ще кращу подругу... Добре, що світла душа, не зіпсована зрадами та болем, так і не наважилася на такий вчинок. А ось зараз саме час! Навіть совість мучити не буде!

Спустилася вниз, замкнула за собою крамницю (бракувало ще, аби когось принесло в самий непідходящий момент) і полізла в улюблений підвал. Тримайся, Копитіно! Якщо ти виживеш після такого, то я навіть вибачуся і знову буду тебе поважити. А якщо ні, туди тобі й дорога!

Відкрила Гримуар, відшукала потрібну сторінку і взялася до роботи. Всі потрібні інгредієнти зілля у мене знайшлися в окремій скриньці. Так-так, незважаючи на те, що я темна відьма, користуюся здебільшого майже невинними засобами. Але, якщо трапляються рідкісні заборонені інгредієнти, обов'язково все купую ось для таких от випадків. Казанок на пальник, поїхали!

Потрібне мені зілля вариться близько десяти годин. Складність у тому, що весь цей час я мушу постійно його помішувати, а інакше нічого не спрацює. Ви скажете, чому б не використати магію, і це логічно! Але ні, тут такий трюк не пройде. І це ще одна умова, чому я так і не наважилася його використати.

Вода із спаплюженого джерела, земля з могили темної відьми, віск чорної свічки, яку палили під час жертвопринесення, волосся самогубці та ще кілька менш екзотичних інгредієнтів. Все це необхідно для прокляття "Вдовина смерть". Звучить жахливо, та насправді це просто потужне заклинання тотальної невдачі. І що мені подобається найбільше, його неможливо зняти! Ніяк! Час дії всього лише тиждень, але це буде найжахливіший тиждень у житті Копитіної! Я вже постараюся!

Буров

Вранці надійшла відповідь із департаменту: видати всі необхідні документи Бурову Дмитру Олеговичу. Тепер би непомітно втекти з дому, поки люб'язний пан Грибоцький не нав'язав свою неймовірно «приємну» компанію за сніданком. Ще хоч слово про непомірні податки, і чоловік особисто перевезе всі речі в готель!

Боги милували, втеча пройшла успішно. Дорога до школи зайняла якихось двадцять хвилин, і вже о дев'ятій годині він був на місці.

- О, пане перевіряючий! - зрадів гостю дядько Федір. — Щось ви зачастили? Невже наша директриса не видала документів?

- Вам не казали, що ви надзвичайно здогадливий, пане Синичко, — добродушно посміхнувся слідчий. З незрозумілих причин, йому дуже імпонувала ця людина. Незважаючи на літній вік, він не втратив ні здорового глузду, ні спостережливості, що вкрай рідкісне явище останнім часом. Все ж таки, технології роблять людину лінивішою, пригальмовуючи її розвиток.

- Чому ж? - поправив вуса дідусь. - Багатьом я допоміг, багато хто дякував. Може й вам у пригоді стану?

І стільки енергії у не за віком ясному погляді, стільки лукавинки… Мимоволі починаєш заздрити такому легкому ставленню до життя, як у цього чоловіка.

- Мені потрібна пані Левицька, – скористався пропозицією Буров. - Вчора ми не завершили нашу справу.

- Ну, тоді вам в інший бік, - звернув з центральної алеї сторож. - Пані директорка з самого ранку в лазареті.

- Невже захворіла? - щиро здивувався гість.

- Ні ж бо! - відмахнувся дядько Федір. – Директриса відьма сильна. Що їй буде? Одній з дівчаток, другокласниць, погано сталося вночі. Сирітка. Як і Маргоша, вона на повному пансіоні тутки. Днями прихворіла, а ось зараз зовсім злягла. Кажуть, важка!..

Буров уважно прислухався до слів супроводжуючого, і що більше чув, то більше йому це не подобалося. Всім відомо, від народження у відьом дуже сильний імунітет. Вони ніколи не хворіють, хіба що нежить який схоплять на морозі, та й годі. А тут молода відьма, в лазареті, та ще й важка!.. Хіба таке буває?

Незабаром дідусь підвів Дмитра до невеликої одноповерхової будівлі, чистенької та білої, зовсім не схожої на їхній власний лазарет, у магакадемії. Всередині було пусто і тихо. Жодної людини, жодних побитих студентів та мотків брудного бинту, які часто валялися під кріслами, після набігу поранених бойовиків.

Все настільки стерильно, що навіть ступати страшно, а з огляду на сильне відлуння, складалося враження, що приміщення давно покинуте. Але, пройшовши коридором метрів з десять, чоловік почув тихі голоси за дверима:

- Що могло трапитися? - питав один уже знайомий голос. - Ще вчора все було в порядку!..

- Не знаю, Варваро, - відповів другий, хриплий і втомлений. – Це вже третя дівчинка. Якщо так піде й далі, до школи не буде кому ходити!

- Мілено, постарайся з'ясувати хоч щось, інакше нам доведеться закритися на карантин. Ти сама знаєш, що зробить зі мною Рада, коли довідається! А тут іще й бюджетники...

- Я тебе почула, - відповіла Мілена. – Зроблю все, що зможу. Але, не чекай від мене чудес, це не моя парафія!

Перш, ніж двері відчинилися, і співрозмовниці виявили мимовільного свідка їхньої розмови, Буров встиг тихо відійти до ресепшну, де зазвичай чергує медсестра.

З палати вийшло дві жінки: Варвара Петрівна і та сама Мілена, місцевий цілитель. Років п’ятдесят, не високого зросту, але з серйозними, втомленими очима, вона була одягнена в білий халат і шапочку. Жінка лише промайнула гострим поглядом по Дмитру і зникла в сусідній кімнаті.

- Пане Буров, - гукнула його директорка, - ви до мене?

- Так, пані Левицька. У мене запит на видачу паперів, якщо ви не зайняті, - він ненароком повів рукою в бік палат, ніби пропонуючи розповісти все самій, без натиску. Але Варвара не та людина, яку так легко вивести на одкровення. Вона стійко проігнорувала німе питання і повела гостя у бік головного корпусу Відьомської школи.

Вони сиділи в кабінеті директорки добрих три години, перш ніж слідчий залишився задоволеним отриманими документами. Виявилося, що на Зарецьку та Копитіну в шкільні роки досить часто надходили скарги з міста, та з огляду на успіхи у навчанні першої, і грошові пожертвування другої, вигнати їх ніхто не наважився. Тому всі ті коробки досі зберігалися у шкільному архіві як нагадування про нелегкі часи, які пережив цей заклад.

Дорогою назад заїхав до Марго, але крамниця виявилася зачиненою, а підніматися нагору чоловік не наважився. Незважаючи на величезне внутрішнє бажання побачитися з відьмою, він змусив себе повернутися в будинок мера та зайнятися роботою. Надвечір пан Грибоцький запланував звану вечерю на честь вихідного дня. Прибуде верхівка суспільства, тож Бурову варто набратися терпіння до початку цього заходу.