Відьма на вигулі

Марго

Мене всю трясло! Як можна було до такого допустити? Ну добре, Копитіна, вона завжди була собі на думці і ніколи не вміла цінувати чужу роботу, що вже казати про життя. Принцеса вихована багатими батьками. Шкода, померли вони зарано, так і не навчивши доньку нічому доброму. Але чому Левицька пішла в Соньки на повідку? Чим ця мегера змогла підкупити не лише її, а й головну?

Поки в голові витали не радісні думки, розкладала трави навколо дівчат. Серце кров'ю обливається від одного вигляду цих висохлих до невпізнання тіл. Саме тіл, бо людьми їх назвати вже язик не повертався. Одним богам відомо, яким чином в них досі втримувалася ця подоба життю.

Чортополох, полин, звіробій, щоб виявити і відігнати темну енергію, ромашка і лаванда, щоб заспокоїти відьомські душі, гвоздика і кропива пекуча для зміцнення зв'язку тіла та душі. От і все! Підпалила сухі трави і заспівала одне з найскладніших заклинань, доступне відьмам. Десятий рівень, ритуал виявлення та поглинання темного зв'язку. Небезпечно проводити навіть світлим, не те що мені. Ну, та вже як буде!

"Я, відьма Маргарита, закликаю до тебе, Мати всього сущого, що дарувала нам життя, покровительки світла, захисниці правди, що дбає за справедливість. Даруй донці своїй силу бачити пітьму, яка ховається від ока відьомського, що випиває чуже життя, що забирає силу твою. Даруй золотий меч, що зі світла твого зітканий, щоб зруйнувати чари злі та врятувати дітей твоїх від загибелі вірної! - вийняла ритуальний кинджал і полоснула по зап'ястях. Краєм ока бачила, як сіпнувся Буров, але Мілена його зупинила. Ото вже нервовий! - Мати всього сущого, увійди в доньку свою, щоб раз і назавжди випалити пітьму, яка тут і зараз пожирає дітей твоїх!"

В цей момент відчула, ніби на мене рухнуло… сонце. Все тіло пропалило наскрізь пекельним жаром. Здавалося, шкіра плавиться. Я горіла! Ні вдихнути, ні видихнути. Навіть кричати не могла. Біль був нестерпним, але благати милості, значить звести нанівець весь ритуал. Довелося терпіти. Ну, як терпіти? Все одно іншого варіанта в мене не було…

Час тягнувся нескінченно довго. І коли вже здавалося, що ось і все, прийшов мій кінець, страждання раптом припинилися. Біль і жар схлинули, наче й не було, залишаючи по собі відчуття неймовірної легкості, майже польоту.

"Швидше, моя дитино! - почувся лагідний голос звідусіль водночас. - У тебе мало часу!"

Я перевела погляд на дівчат і побачила чорне липке павутиння, наче тут добряче попрацював гігантський павук. Воно огортало відьмочок, крапля за краплею витягуючи їхні життєві сили. Добре, що розлютитися я в такому стані не могла, а то хтозна, чого могла б натворити!.. Помахом руки викликала величезний золотий кинджал, зітканий із божественного світла. Як? Навіть не питайте. Думаю, частково моїм тілом тоді керувала сама богиня. Полоснула вістрям по товстих «нитках» і вони, з гучним шипінням, розсипалися на порох. От і все, подружко! Сьогодні тебе відспівають!

Коли я знищила останній кокон, у кімнаті піднявся страшенний вітер. Темним вихором він пронісся повз нас, оголошуючи простір жахливим вереском. Слава матері, мені навіть якимось чином вдалося прикрити вуха... Що ж було далі, не пам'ятаю. Здається, Маргарита Зарецька вперше в своєму житті зомліла!..

Буров

Дмитро Олегович Буров – найкращий слідчий столичного відділення криміналістики та магічних злочинів, бойовий маг у шостому поколінні, перший раз у житті по-справжньому злякався! Ніколи! Ні разу до цього він не відчував подібного. Коли тіло німіє від жаху, коли серце припиняє битися від розуміння, що це кінець, коли хочеться піти слідом, тому що без неї в цьому світі робити більше нічого…

Ритуал, що тривав якийсь десяток хвилин, пофарбував волосся мага в попелястий колір. Але про це чоловік дізнається пізніше, а поки він дивився на палаючу в божественному вогні жінку і розумів, якщо зараз щось піде не так, вона помре.

- Пройшла... - прошепотіла блідими вустами директриса. Жінка широко розплющеними від жаху очима спостерігала, як з яскравого світла випливає щось віддалено схоже на його Маргариту. Вогняне волосся нижче сідниць, шкіра немов виткана зі світла, замість очей темні провали. Дівчина підняла руку над однією з відьмочок, ніби збираючись пронизати ту наскрізь невидимим мечем. У момент удару яскравий спалах засліпив присутніх. Що це було?

Так повторювалося щоразу, як тільки Марго підпливала до наступної жертви темного чаклунства. Очима богині вона бачила щось недоступне іншим, щось, з чим зараз боролася. Здавалося, після кожного удару наче темна тінь сповзає із зачарованих дітей. Відьмочкам на очах ставало краще: дихання вирівнювалося, шкіра набувала більш натурального, живого, відтінку, навіть губи рожевіли.

Після чергового удару в кімнаті піднявся страшний вітер, наче хтось відчинив вікно під час урагану. Він розкидав все, що тільки можна було, і так само безслідно зник.

"Будь ласка, скажіть, що це кінець!" - подумки благав чоловік.

Тієї ж миті, коли все припинилося, Маргарита плавно опустилася на підлогу, а з її тіла піднялася яскрава, як саме сонце, сутність. Усього на мить вона затримала докірливий погляд на Левицькій, та більшого, мабуть, й не треба було. Жінка з відчаєм впала на коліна, гірко розплакавшись.

Без зайвих роздумів, Буров кинувся до Зарецької. Якби не її неприродна блідість, здавалося б, що відьма мирно спить,.

- Вона мала рацію, - пробурмотіла цілителька, оглядаючи пацієнток. - Покладіть пані Зарецьку на вільне ліжко, я огляну її в порядку живої черги.

Через кілька годин Марго прийшла до тями. Дмитро ні на мить не відходив від жінки. Огляд показав сильне фізичне виснаження, яке вдалося швидко подолати за допомогою заговореного зілля…

- Я готова зізнатися, - повідомила пані Левицька, по старечому згорбившись на сусідньому ліжку. Вона не намагалася втекти чи бодай виправдати свій вчинок, мовчки прийнявши неминуче.

Активувавши записуючий пристрій, Буров запропонував жінці продовжити.

- Все почалося близько року тому... Вже тоді Софія Копитіна, одна з найкращих випускниць школи, близько зійшлася з Головною відьмою міста – Вербицькою. Вона пригріла Копитіну, доручала найбрудніші справи: інспекції, стягнення, шантаж. Софія часто сюди навідувалася. Їй не подобалося, як я керую школою. Бачте, дохід замалий!.. Думаю, вона просто мітила на моє місце. Набридло бігати за дорученнями, от і шукала привід мене посунути, - жінка ненадовго замовкла, замислившись. Вона ніби постаріла на добрий десяток років. Зникла ідеальна осанка, світлий, розумний погляд зовсім погас, а губи тремтіли в спробі стримати ридання, що відчайдушно рвалися назовні. - Якою ж я була самовпевненою! Адже могла ще тоді все це зупинити! Могла попередити!.. Але ж ні, вирішила - все обійдеться... Зараз я впевнена, це Копитіна підіслала до мене те дівчисько, проте тоді... Вона прийшла вся в сльозах. Благала допомогти з іспитами, інакше батько видасть її заміж відразу ж після закінчення школи. Обіцяла старатися і мовчати… Софія з'явилася в момент, коли я підміняла відповіді...

- Вона знала, коли саме ви плануєте це зробити і підстерегла, - втрутилася Марго. - Це цілком в її дусі. Ще в школі Сонька багато разів провертала подібне.

Директриса мовчки кивнула, витираючи сльози, що знову побігли по щоках.

- Вона погрожувала мене здати Вербицькій і винести звинувачення в хабарництві на загальний відьомський розбір. Я б не ніколи витримала такої ганьби!.. Спочатку все було добре. Раз на місяць вона викликала до себе когось із дівчаток здоровими, а поверталися вони з легкою застудою. Копитіна нічого не пояснювала, я сама здогадалася. Ще в юності читала про ритуал запозичення сили. Але ж він не здатний викликати ускладнення! А тут... Коли зрозуміла, що до чого, було вже пізно... Я не знаю, як вона це робить, але раз на тиждень до неї йде відьмочка, а повертається майже труп. Я намагалася це зупинити... Намагалася поговорити з Вербицькою...

- Над вами посміялися? – співчутливо запитала Зарецька.

- Запропонували не втручатися і мовчати, якщо мені дорогі життя та свобода, - Варвара гірко схлипнула. - Марго, повір, я не хотіла!.. Я не могла!.. Не знала як!

Зарецька тільки мовчки кивнула. Вона не засуджувала, не дорікала, просто прийняла, як факт, і постаралася щось змінити. Напевно, ця дивовижна риса характеру вражала Дмитра найбільше. Потрібно якнайшвидше розбиратися з усім і присвоїти, нарешті, цей скарб, поки його не вкрали!

- Ви ж розумієте, що я мушу вас затримати?

Жінка лише мовчки кивнула.

- Не хвилюйтеся, Варваро Петрівно, – м'яко посміхнулася темна відьма. А чи ж така вже й темна? - Кожна з них отримає по заслугах! Я вже для цього постараюся!