Відьма на вигулі

Марго

Чуйка наполегливо стверджувала, що «Чорна смерть» справа рук Копитіної. Питання лише в тому, за що ця «біла» відьма так з'їлася на мене. Після сварки з Розгувим, б/у нареченим, ми більше ніколи не зустрічалися. Спочатку я намагалася зібрати уламки розбитого серця, потім якось уже було не до того. Іноді долинали чутки про її кар'єрне зростання, навіть, начебто, казали, що вони з Кирилом таки зійшлися, не надовго, але я намагалася до того не прислухатися. А тепер думаю, що дарма! Може тоді хоч би розуміла, за що вона мене так ненавидить!

Близько десятої в двері крамниці постукали. Дивно, кого це принесло? Клієнтів записаних не було, Лубницький ніколи не стукає, сподіваючись зловити мене за вбивством немовляти, а більше нікому. Проте, як виявилось, є кому! Прийшов наш доблесний столичний слідчий Дмитро Олегович Буров. Ох, який же він все-таки красень! Шкода, що не місцевий. Можна було б розважитися. А так… Ну, гаразд!

- Чим зобов'язана? - привітала гостя, пропускаючи його всередину.

Чоловік якось невпевнено озирнувся, але відповів твердо:

- Маргарито, - Ого, як офіційно! - я прийшов до вас із діловою пропозицією. Давайте, ви допоможете мені знайти того, хто чинив крадіжки, намагаючись підставити вас, а я знайду того, хто намагався вас вбити!

Ледве не заржала в голос. Оце ляпнув! Щоб я, темна відьма, допомагала жандармам? Та мене свої ж засміють!

- А ви впевнені, що це не одна й та сама особа? - поцікавилася перш, ніж остаточно відмовити.

- Впевнений, що вони між собою, як мінімум, пов'язані! - заявив Буров, не відводячи від мене погляду. – Ну, то що? Ви згодні?

Кумедний екземпляр! Шкода, не мого поля ягідка.

- Ні! – відповіла без особливого вогника. Якось зникло бажання знущатися і тріпати йому нерви.

- Але чому? - щиро здивувався представник закону.

- От ви мені скажіть, пане слідчий...

- Дмитро! – перебив чоловік. - Кличте мене просто Дмитром.

- Добре, Дмитре, - промовила миролюбно, перекочуючи ім'я на язиці. Красиво звучить! – Скажіть, чи багато темних відьом у вас працює?

Буров насупився. Певно, рахував, бідося!..

Зрештою, як і очікувалося, негативно похитав головою.

- Ось! А скільки таких числиться поза штатом?

- До чого ви хилите? – не витримав чоловік.

- Я не натякаю, я говорю прямо: темні відьми тому і темні, що часто порушують закони країни та магії. Ми не працюємо з «органами»! Це може призвести до небажаних наслідків. Ви хоч уявляєте, що зі мною зробить наша громада, якщо дізнається, що я пішла проти правил?

Чоловік на якийсь час замислився. Про що тут ще думати, якщо для таких, як я, репутація понад усе?

- А якщо я вас найму? - приголомшив мене Буров. – За гарні гроші. І не для управління, а особисто для себе. Тоді ваші колеги не будуть проти?

- Е… - спантеличено оглянулася. - Але ж самої суті це не змінює!

- Хіба? – награно здивувався гість. - А мені здається, що це змінює все! Поміркуйте самі, у нас тут справа, пов'язана з крадіжками, підозрюється якась темна відьма, а я ні чорта не розумію в темних ритуалах. Хіба мені не належить мати консультанта? Ось, я і вирішив вибрати найкращого з найкращих!

- Або найкращого з найгірших, - усміхнулася, розкусивши його задум. - Ви вважаєте, що я не зовсім справжня темна, тому вмовити мене буде простіше. Та й робота зі мною не так сильно вдарить по вашій репутації.

- Вам казали, що ви надзвичайно розумна жінка? – саркастично підняла брову. – І вродлива!

Добив! Ось він, справжній чоловік! Завжди знає, як потішити жінку і отримати своє.

- Добре, - тихо засміялася. - Вмовили.

- Прекрасно! – щиро зрадів Дмитро. - З чого почнемо?

- З контракту! - опустила слідчого з небес на землю. – Жодна поважаюча себе відьма не працюватиме без договору. Запасіться терпінням, бо я себе дуже люблю!

Буров

Контракт! Він зненавидів це слово на сороковій хвилині обговорення звичайного договору про найм на роботу темної відьми. Складалося таке враження, що ця жінка спеціально вимотувала йому нерви. Невже так складно просто підписати стандартний папірець? Ні-ні! Марго має пройтись по всіх пунктах, вставити кілька нових, все переписати та пройтися ще раз! Голова обертом!

Коли з офіційною частиною було завершено, чоловік вирішив перейти до того, що його цікавило.

- Тепер розказуйте! – в нього навіть вогонь в очах спалахнув від передчуття.

- Про що? – награно здивувалася відьма. Проте швидко здалася, коли Дмитро ображено підтис вуста. Не приведіть боги, розплачеться! - Гаразд, питайте вже.

- Для якого ритуалу потрібні вкрадені інгредієнти? – почав здалеку, аби не переборщити з натиском, бо втече, і не втримаєш.

- Добре, Дмитре, - втомлено зітхнула жінка. – Я розповім вам свою історію, та це не для протоколу! Не судіть суворо…

І вона розповіла: і про навчання, і про книгу, і про нареченого. На цьому місці в Бурова виникло стійке бажання набити Розгуву морду. Хіба справжній чоловік може так вчинити з дівчиною, та ще й з власною нареченою? Одного разу він обов'язково пояснить таку просту істину цьому панові…

З розповіді виходило, що така собі панянка, Софія Копитіна, переслідуючи корисливі цілі, вкрала і використовує стародавній темний Гримуар. Якщо Зарецька права і відьма намагається за допомогою забороненого ритуалу підвищити свої сили, то це вже претензія на Вищий суд і смертний вирок. Доведеться розбиратися! Але, хто б ще пояснив, чому ж він тоді такий щасливий?..

- Які в нас плани? – задерикувато посміхнувся чоловік.

- Потрібно повернути Гримуар! - впевнено заявила відьма, приймаючи його неофіційну манеру спілкування.

- Добре, - погодився Буров. – Тоді завтра вранці я зв'яжуся зі столицею, запрошу дозвіл на обшук будинку та робочого місця Копитіної…

- І нічого не знайдете! – пирхнула відьма.

- Ви сумніваєтеся в моїх здібностях? – здивувався слідчий.

- Зовсім ні, - засміялася Марго. - Це ви недооцінюєте відьом! Ми набагато хитріші, ніж ви, маги. Якщо Сонька знатиме про ваш прихід, а вона знатиме, ви нічого не знайдете.

- І що ви пропонуєте? - він не образився, ні. Просто вкотре здивувався далекоглядності цієї жінки.

Відьма лише загадково посміхнулася.

- Зустрінемося біля будинку Копитіної рівно опівночі! Не спізнюйтесь, інакше пропустите все найцікавіше!

- Що ви задумали? – насторожився Дмитро, проте Зарецька вже зникла у підвалі. Натяк зрозумілий, йому час іти.

До півночі Буров розбирав протоколи, складені Лубницьким за останній рік, про всі крадіжки, що відбулися в Сатанрові. Раптом ще щось спливе! Але, крім масового зникнення чорних кішок, більше нічого не виявив. І навіщо комусь потрібні чорні кішки? Може, це також частина якогось ритуалу? Треба спитати у Зарецької…

Коли настав час, маг чекав свою спільницю біля будинку білої відьми. Світло у вікнах не горіло, і взагалі, складалося відчуття, що дім порожній. Заклинання пошуку підтвердило підозри Дмитра.

- Ви вже тут? - почулося позаду. - Ходімо! В нас не більше години.

Це була Марго. Вона махнула рукою і зникла в темряві за рогом будинку. Коли маг її наздогнав, у нього ледь серце з грудей не вискочило! Хіба жінкам можна так одягатися? Це треба заборонити на законодавчому рівні!

Марго була вбрана в чорні обтягуючі, наче друга шкіра, штани, що не залишали місця для фантазії, і чорну водолазку. Чоловік лише натужно ковтав, доки відьма обкурювала їх якимись травами.

- Що це? - прохрипів маг. Голос погано слухався і всі здорові думки кудись розбіглися. Боги, він поводиться, як незрілий підліток, який вперше побачив гарну дівчину! І це дорослий чоловік! Один із найкращих слідчих країни!

- Горець зміїний, живокіст, жостер проносний, сабур та звіробій. Вони допоможуть нам приховати свою ауру та уникнути пасток, яких обов'язково понаставлено в домі.

- Я міг би накинути на нас захисне заклинання або вкрити щитами.

- Міг би, - погодилася Зарецька. — І це навіть спрацювало б, якби будинок належав магу. Та з відьмою такий трюк не пройде. В нас зовсім інша магія. З відьомськими чарами можна боротися лише аналогічними речами. Ну що ж, ходімо!

Відьма підійшла до вікна, постукала по ньому якимось корінцем, щось прошепотіла і те беззвучно відчинилося. Слідчий навіть рота роззявив. Вони й на таке здатні?

- Підсадіть! – зашипіла жінка, вхопившись за підвіконня.

Дмитро підхопив її за нижні 90 і підкинув угору. Ніяк не очікуючи такої підстави, Марго перевалилася через підвіконня і голосно швякнулась до підлоги.

- Та щоб тебе кіт вилюбив! – прошипіла постраждала.

- Вибачте, - чоловік одним ривком вліз у вікно і опинився поряд з відьмою. – Сили не розрахував. Ви виявилися легшою…

- Краще мовчіть! - рикнула розлючена фурія і поповзла в темряву.

- Може світлячок запалити? – несміливо запропонував слідчий, розгублено озираючись. Так!.. По-перше, в такій нестандартній ситуації йому бувати ще не доводилося. А по-друге і все таке, поруч із Марго його кмітливість, уважність та педантичність кудись зникали, замінюючись хвилюванням і невпевненістю. Що сказати? Він сам на себе не схожий!

- А давайте!– саркастично вжалила відьма. - Давайте всім цікавим розповімо, що ми влізли у чужий будинок! Можливо, підкажуть, де нам шукати Гримуар!.. Йолоп! Не для того я сюди лізла, щоб так безглуздо підставитися. І взагалі, чого ви там розсілися?

Голос жінки долинав уже метрів за шість попереду.

- Повзіть швидше за мною! Тут у Соньки кухня!

- Ми ж ніби книжку шукали? - поцікавився, просуваючись вперед навпомацки.

- Саме так... Ну, де ви там?

"Вона що, підвелася?" — подумав Буров, перш ніж ткнутися у стрункі ніжки своєю головою. «М-мм… Приємно пахне… Та щоб мене!» Піднявся і спробував озирнутися, але довкола була непроглядна темрява.

- Ну, як? – прошепотіла відьма. – Ви його бачите?

- Кого? – здивувався чоловік.

- Гримуар! – зашипіла фурія. - Часу багато минуло, але на ньому все ще повинні були залишитися хоч якісь уривки моєї аури. Вона ж його вкрала!..

Так от навіщо Марго покликала його з собою! Бовдур! А він собі на вигадував…

Чоловік перейшов на магічний зір, озирнувся, проте нічого знайомого не помітив. Речі палахкотіли різними відтінками червоного і чорного, з синіми проблисками.

- Не бачу…

- Дивіться уважніше! – закипала відьма.

- Може, в іншій кімнаті? - спробував запропонувати альтернативу маг.

- Ні! – огризнулася Зарецька. - Він тут! Шукайте!

Та де ж шукати? Маг уже й сам втрачав самовладання. Чомусь цей будинок викликав у нього стійке бажання втекти. Озирнувшись ще раз, він знову опустився на коліна, заглядаючи під кухонні меблі. Бінго!

Під однією шафою, загорнута в якусь ганчірку, лежала потрібна їм книга. Марго мала рацію, Гримуар вже почав перетягувати на себе ауру викрадачки, але уривки «старої» ще подекуди висіли. Він хотів уже потягнутися за знахідкою, коли раптом почулося гучне клацання замка і скрип вхідних дверей. Вони із Зарецькою завмерли, наче два ховрахи. Якщо Копитіна зараз загляне до кухні, їм кінець! Адже сховатися тут ніде.

Секунди спливали, чулися тихі кроки в передпокої, шарудіння одягу і веселе насвистування якоїсь задерикуватої пісеньки. Здається, ні він, ні Марго навіть не дихали. Господиня будинку підійшла до дверей, що вели на кухню, зупинилася на мить, але про щось згадавши, вирушила на другий поверх. Чоловік слухав, як поступово віддаляються кроки, і повільно видихав. Невже пронесло?

Схопивши Гримуар, Дмитро скочив на ноги, підняв за талію Зарецьку, і швидким, проте максимально тихим кроком вирушив до відчиненого вікна. Як вони вибралися на вулицю, слідчий, мабуть, навіть не згадає. Тіло працювало на чистих інстинктах. Він прикрив стулки, відьма щось мовчки почаклувала і, схопивши чоловіка за руку, потягла вглиб темного провулку. А ще через годину вони сиділи на дивані, у її затишній крамниці.

- Я більше ніколи не стану вам допомагати в таких справах! – заявив слідчий, відпиваючи заспокійливий відвар із тонкої порцелянової філіжанки.

- Не варто зарікатися! – радісно посміхнулася Маргарита, ніжно погладжуючи свою книгу.

- Ну і? – нетерпляче підганяв маг. – Тепер ви скажете, що це за темний ритуал?

- Обов'язково, - усміхнулася відьма. - Через декілька днів…

- Чому так довго? – насупився чоловік. Він сподівався отримати відповідь вже зараз.

- Копитіна досить давно вкрала Гримуар. Він майже перейшов у її власність і потрібен час, щоб він упізнав та знову прийняв мене, – серйозно пояснила Зарецька. – Це не просто книга, це давній артефакт. У нього є власна свідомість, ну або душа, кому як подобається… Загалом, доведеться потерпіти!

- Добре, - погодився Буров, підводячись з дивану. – Тоді я піду. Вже пізно. Як тільки вам вдасться щось дізнатися, напишіть мені!

- На добраніч, - побажала відьма і зачинила за чоловіком двері.

Що ж, Буров, якби хтось із твоїх столичних знайомих довідався, чим ти тут займався, тебе б висміяли на все управління! Треба ж таке: чорна відьма вговорила викрасти головний доказ в іншої відьми! Абсурд якийсь! Схоже, Дмитре, ти геть збожеволів!..