Відьма на вигулі

Марго

- Марго, ти мусиш мені допомогти!

- Ні!

- Але, Марго!

Отака змістовна розмова тривала вже понад двадцять хвилин. Ця мила, курноса блондинка з волошковими очима, моя найкраща і єдина подруга Лада Шпаківська, донька місцевого магната та мецената Олексія Шпаківського, власника одного з найбільших виробництв магмобілів у країні.

Запитайте, що ця надзвичайно вихована та пристойна особа забула в мене? Так я відповім: шукає пригод на свою симпатичну п'яту точку. Вона, бачте, закохалася! Вкотре за три останні роки вже й не порахую. Ні, Лада не вітряна та не профурсетка, просто надто влюблива, а спритні кавалери вдало цим користуються.

Якось я перевірила одного такого на вшивість... Так, дрібничка! Малесеньке закляття правди, лише шостий рівень складності з десяти можливих, та й тримається воно всього лиш кілька хвилин... Але для Ладки цього вистачило, аби вивідати всі таємниці "коханого". О, як він верещав, коли моя улюблена подружка виривала його укладені патли з тупої голови!.. А що я? Тримала засранця, звісно ж! Не сама, почаклувала трохи, але хто ж повірить общипаному півню, якщо чесна темна відьма стверджує, що не винна? Правильно, немає таких дурних!

Так ось, після такої феєричної перевірки, ця "вічно закохана" особа вирішила таким чином тестувати кожного свого шанувальника. Я погоджувалася перших разів десять, проте далі нерви здали, та й щось забагато заяв із цього приводу до місцевої жандармерії накатали скривджені залицяльники. Отже, з тих пір моя відповідь лише одна: НІ!

Щоправда, Лада не була б собою, якби так легко змирилася з відмовою. Тому-то тепер і боремося, як дві кози: глуха з німою!

- Але чому? – вкотре заволала Шпаківська.

- Тому, що я люблю себе і не хочу залишитися без дорогої серцю справи, - відповіла вже всоте. - У мене через твої перевірки вже ліміт довіри закінчився у цього нелюда, Лубницького. Якщо хтось ще хоч раз пожаліється, можуть навіть ліцензію відібрати! А воно мені треба?..

Подружка ображено засопіла. Так-так, знаю я цю її моську! Не раз повелася. Тільки не сьогодні. Тим паче, карти говорять, найближчим часом моє життя і так буде надто не спокійним, аби зайвий раз ризикувати.

- Не хмурся, люба, - клацнула Ладу по носі, - зморшки з'являться!

Дівчина моментально змінилася в обличчі. Зникли дитячі надуті губки та округлі щічки, тон шкіри вирівнявся, і в мене на дивані сидів уже не надутий бурундук, а гарна витончена молода особа.

- Чаклувати не буду, - поставила фінальну крапку. - Але, можеш пообіцяти кавалеру: якщо він хоч слово збреше, місяць сидіти не зможе, і жоден цілитель не врятує! Прокляття "сверблячого геморою" вимагає піддослідного для перевірки якості.

Подруга радісно пискнула, зірвавшись з місця, дзвінко чмокнула мене в щоку і вибігла з крамниці…

Так, у мене є своя крамниця. Не на головній вулиці і не в центрі, але недалеко від озера з чудовим парком. Тут завжди було багато закоханих пар, а завдяки мені тепер і скривджених жінок вистачає. Моїми клієнтками дуже часто стають саме після таких прогулянок. Але й чоловіки часом заглядають. До прикладу, нещодавно заходив пан Дурболов, відомий у місті ювелір. Він посварився з партнером, і вирішив з моєю допомогою зіпсувати йому справи. Я, звичайно, не сказала такому щедрому пану, що його шановний партнер заходив зранку з точно таким же проханням…

Допомогла обом! А що, я щедра людина, мені нічого не шкода, тим більше за подвійну плату! Тепер у пана ювеліра тижневий розлад шлунку від качки з яблуками, що так старанно готувала кохана дружина, а в його колеги висип у причинному місці. А не треба було при мені чесатися, наче блохаста собака. От що в очі кинулося, те й забажала!

Коротше кажучи, мій бізнес процвітав, я не скаржилася, клієнти теж. Були регулярні заяви Лубницькому, місцевому поліціянту, вартовому закону, але я завжди працюю чисто, не підкопатися. Тож останній тільки зубами скреготів та іноді з перевірками заходив.

От і сьогодні його нечиста сила принесла, та не одного, зі столичним жевжиком! Високий, широкоплечий брюнет, очі карі, розумні, погляд гострий, скануючий. Одягнений у чорний службовий мундир, срібні ґудзики застебнуті під саме горло, в руках кашкет, на ногах чоботи, натерті до блиску. І не жарко йому? На вулиці +25, червень місяць.

- Пані Зарецька, – пафосно звернувся місцевий жандарм. Я лише бровою повела. - Я... тут… оце... Дозвольте відрекомендувати старшого слідчого Бурова Дмитра Олеговича. Він прибув із самої столиці, щоб нарешті розібратися з вашими викрутасами! Ви цей... відповідайте правдиво і не пустуйте!..

Брова злетіла ще вище. Повільно перевела погляд на "столичного". Здається, красень навіть трохи зніяковів від такої пильної уваги… Чи, можливо, здивувала настільки улеслива характеристика... Без наливки все одно не розберешся! То чого напружуватися?

- Чим можу бути корисною пану слідчому? - спитала млосним, трохи хриплуватим голосом. Колись мене цьому трюку навчила улюблена тітонька. Ефект: обухом по голові! Ось і зараз чоловік тяжко проковтнув слину, відтягуючи пальцем воріт мундира. Контакт налагоджений, любчику! Залишилося трохи дотиснути, і ти мій!

Буров

Сатанров виявився невеликим, за мірками столиці, проте затишним містечком із розвиненою інфраструктурою. Тут і школи, і лікарні, і підприємства, чистенько, довкола багато зелені, озеро, великий парк, фонтани на центральній площі. Незвично тихо через відсутність постійної суєти та сотень магмобілів на дорогах, хоча звикнути можна.

Сюди добре приїжджати відпочивати на день-другий. От і Дмитро сприйматиме цю справу як несподівану відпустку. Сьогодні з усім розбереться і обов’язково викроїть декілька днів перед важкими столичними буднями…

Зі справою ознайомився ще дорогою. Маргарита Зарецька, місцева темна відьма, власниця крамниці "Чорна кішка", спеціалізується на капосництві, пристріті, дрібних поробках і прокльонах. Популярна у місцевих ображених дамочок та деяких підприємців. Працює згідно з ліцензією, оштрафована лише раз, за водіння у нетверезому стані: під час повні ганяла вулицями міста верхи на мітлі! У цьому місці слідчий навіть реготнув, уявивши носату відьму в чорному балахоні, конусоподібному капелюсі та на розтріпаному дрючку. Хто взагалі зараз літає на цьому допотопному мотлоху? Всі столичні відьмочки давно пересіли на магмобілі, навіть темні.

Зарецька підозрюється у заподіянні умисних збитків та фізичних незручностей деяким громадянам міста. Проте, підтвердження її безпосередньої провини не виявлено. "Що ж, варто якнайшвидше особисто познайомитися з такою цікавою особою," - вирішив чоловік, під'їжджаючи до будинку мера.

Місцевий голова прийняв гостя з розпростертими обіймами, обігрів, нагодував, поселив у себе, пожалівся на важке життя... Ще б воно не було важким, враховуючи майже двісті зайвих кілограм, що цей шановний чоловік щодня носив із собою! І чому б йому не звернутися до компетентного цілителя по допомогу? Так міркував Дмитро, поки місцевий поліцейський Лубницький, відвозив його до тієї самої Маргарити Зарецької.

Біля самого озера, між ще десятком милих яскравих крамничок та будиночків, розташовувався невеликий двоповерховий будинок. На першому - та сама крамниця "Чорна кішка", на другому - житлові кімнати, куди вів окремий вхід. Все це слідчий помітив і зробив належні висновки, навіть не зупиняючись. Натреновані роками, мозок та уважність працювали окремо від тіла. Тому, коли чоловік увійшов у такі ж чорні, як та сама горезвісна кішка, двері, похмурого, пофарбованого в чорний будинку, раптом остовпів. Милі золотисто-коричневі стіни, світлі меблі, прикрашені дивовижними візерунками, м'який диван, кавовий столик і кілька крісел. Все це ніяк не в'язалося з образом темної злої відьми.

На звук дверного дзвіночка вийшла молода жінка років тридцяти, не більше. Середнього зросту, шатенка, з великими зеленими очима, акуратним носиком і пухкими губками, одягнена в темно-зелену легку літню сукню, з відкритими плечима. І це та сама злісна темна відьма? Тепер образ її тонкого стану на мітлі виглядав куди як спокусливішим, аніж раніше.

Лубницький бурмотів щось безладне, намагаючись відрекомендувати несподіваного гостя, а чоловік ніяк не міг відірвати погляду від тонкої брови, що в міру розповіді, вище і вище повзла до розпущеного волосся. Від уважного погляду зелених очей і трохи хриплого голосу, Бурову горло стисло спазмом. Дивно, що комусь у Сатанрові таки стало глузду поскаржитися на цю спокусливу особу. Здавалося, вона здатна переконати будь-кого у своїй невинності…

- То чим можу бути корисною? - перепитала господиня крамниці. "Так, Буров, візьми себе в руки і працюй! У тебе ще три «висяки» чекають на розслідування!"

- Мене викликали, аби розібратися з вашими скаргами... - жінка знову здивовано підвела брову. "Демони! Може, попросити, щоб більше так не робила? Відволікає!" - Точніше, зі скаргами на вас. Ви готові приділити нам трохи свого часу?

Маргарита мовчки вказала на диван. Навіть цей простий жест у її виконанні виглядав божественно елегантно. Коли всі розсілися, слідчий продовжив:

- Мабуть, почнемо спочатку: сім років тому ми отримали заяву від пана Розгува. Він стверджував, що ви спалили його будинок. Чи визнаєте ви свою провину?

- Якою була моя відповідь тоді? - спокійно поцікавилася відьма.

- Е..., - пробелькотів, закопавшись в папери. - Ви не визнаєте себе винною і не збираєтеся відшкодовувати збитки, цитую: "цій сволоті ".

- Повірте, пане слідчий, за стільки років нічого не змінилося…

- Добре, - чоловік зазначив відповідь галочкою, - далі, майже через рік пан Крилецький подав на вас заяву за підбурювання його нареченої до використання проносного зілля під час спільного обіду, як помсту за недоречну поведінку на день раніше. Що скажете?

Усміхнувшись, наче згадала щось достобіса приємне, відьма змахнула пальцями, викликаючи з сусідньої кімнати три чашки, заварник, чайник і таріль з тістечками. Чоловіки синхронно пересмикнули плечима. Магія відьом значно відрізнялася від «звичної». Те, що маг просто левітував би за допомогою закляття, у відьом відрощувало ніжки і тупотіло само. От і зараз всі предмети сервізу акуратненьким строєм марширували до кавового столика.

- Пригощайтесь, - люб'язно запропонувала господиня, розливаючи чай по чашках. - Що стосується вашого запитання, не думаю, що затискання служниці під сходами в будинку нареченої можна назвати недоречною поведінкою. Швидше зрадою, яку виявили завчасно. І так, я продала цій бідолашній панянці вітрогонне зілля, проте як вона ним зрештою скористалася, це вже не моя справа. Облікову книгу показати?

Лубницький тільки зубами заскрипів...

«Що ж, розумна жінка – гідний суперник!» - посміхнувся сам до себе Дмитро. Так тривало ще якийсь час. Слідчий зачитував скаргу, відьма знаходила просте пояснення. Здавалося, ця гра однаково займає обидві сторони, захоплюючи їх зачерствілі серця.

- Справа номер 173: пан Зубко заявив, що в ніч із дев'ятого на десяте жовтня минулого року бачив вас біля крамниці пана Фінча. Ви намагалися зламати замок, коли вищезгаданий пан злякав вас. Згодом пан Фінч десятого жовтня минулого року подав заяву про зникнення певної лікарської рослини на суму в триста золотих.

- ЩО? - щиро обурилася жінка, вихоплюючи папку з рук співрозмовника.

Вона кілька разів перечитала заяву, про щось задумалася, але потім, відібравши в чоловіка ще й ручку, сама зайнялася паперами. Буров спочатку збирався обуритися, але чуйка, яка ще не підводила, просигналила: "стоп" . Що ж, побачимо, що з цього вийде!

Деякий час у кімнаті було чутно лише скрип ручки та шарудіння сторінок. Коли Зарецька нарешті закінчила, вона склала все в акуратний стос і повернула його слідчому.

- Я відзначила всі справи, які стосуються моєї крамниці, решта - підла підстава. Мені, для роботи, не потрібно красти складники. Я, нехай і темна відьма, але привчена до чесності та порядку!

- Хочете сказати, хтось у цьому місті, переодягаючись вами, краде інгредієнти для зілля? - примружив очі чоловік, уважно вдивляючись у привабливе обличчя співрозмовниці.

- Не для зілля, - спокійно відповіла та, - а для одного конкретного темного ритуалу.

- Навіть так, - хмикнув чоловік. - І ви можете мені повідомити, що це за ритуал?

- Можу, але не хочу, - усміхнулася відьма, втрачаючи інтерес до гостей. - Я не зобов'язана виконувати вашу роботу. Шукайте самі!

Підвелася, натякаючи гостям, що ті надто вже засиділися. Ну що ж, так тому і бути! Він сам упорається, та за цією хитрою і спритною особою все ж таки варто простежити.