Поради роз(за)губленим

Ні, я, звичайно, людина гуманна і, взагалі-то, за мир в усьому світі. Але ж деякі… особи – як москалі в Україні: не даш в лоб – не дійде. А ви ж можете бути в різних вагових категоріях. Як же бути? «Попускати» опонента, звісно. Тільки грамотно. Це мистецтво має свої тонкощі.

По-перше,необхідна блискавична реакція. Хто швидше влучно висловився, за тим і поле бою. Несправедливо щодо повільно-розсудливих, але що поробиш – така правда виживання. Тренуйтеся!

По-друге, мовчазні можуть «відігратися» невербальними засобами. Іронічно припіднята брова, тонка напівусмішка, гострий зневажливий погляд, незворушний вираз обличчя, демонстративне переключення уваги на щось гідне й цікаве, чим «опонент» однозначно не є – все це зводить його найточніші словесні удари до примітивного «баба базарна». Але доведеться попрацювати із дзеркалом, аби в найвідповідальніший момент тіло не підвело.

По-третє, придумайте (знайдіть) і вивчіть, вбийте у підсвідомість кілька влучних відповідей «на всі випадки життя». Де їх узяти? Оптимальний варіант – поспостерігайте за людьми, на яких хотіли б скидатися не лише зовнішньо, але й характером, життєвою позицією, успіхами, досягненнями. Як вони реагують на спроби «наїхати»? Як уміють «попустити» «доброзичливців»? Творчо копіюйте. Ні, це не плагіат, а грамотне запозичення.

По-четверте,тренуйте почуття гумору. Читайте хороші книги (як не банально це звучить), дивіться комедії, де переважає тонка іронія, а не тупі жарти «нижче пояса», за оточуючими спостерігайте. Вчіться! Я не належу до послідовниць Володимира Ілліча, але ленінське «Вчитися, вчитися і ще раз вчитися!» занадто часто стає у пригоді, щоб його ігнорувати.

По-п’яте, шукайте на недоброзичливців компромат. Ніяких підлих прийомчиків і громадських опитувань! Достатньо звичайної спостережливості. Чимало людей мимоволі виявляють свої вразливі місця не такою, як зазвичай, реакцією: одні занадто часто про щось говорять, інші уникають певних тем, окремі дратуються через найменший натяк у певному «напрямку». Думайте. Аналізуйте. Робіть висновки. І – мовчіть. Мало що так заважає досягти успіху в соціумі, як «слава» пліткаря/пліткарки. Навіщо тоді все вище написане? Знання, любі мої – це ваша зброя. Якщо ворог вирішить «наїхати» − влучно бийте по болючому. Це його «вимкне» і подарує вам миттєву перемогу. Ненадовго. Якраз щоб встигнути покинути «місце битви».

По-шосте,вивчайте фольклор. Наш народ здавна так вишукано й поетично лається, що гріх не скористатися. Для прикладу: «Собака ти дика, неприв’язана! Курка недощипана! Мавпа невдоволена! Та хай твої любі тебе не бачать, а вороги ноги витирають! Та щоб від тебе добрі люди відверталися, а всі пси скажені кусали! Трясця твоїй матері, а батькові твоєму ковінька! Та шоб ти вочима сцяв, на сонці не бував і щоб земля свята тебе не приймала!..» Один монолог – і публіка ваша. Головне – не дайте опоненту вставити ні слова, проголошуйте чітко, не кричіть і не вищіть, декламуйте натхненно, як прима танцює. І... будьте готові до того, що цей ворог другом уже не стане.

Зрештою, так йому й треба, хіба ні? Ні? Ви ніжнодушні і хворі на всепрощення? Захоплююся…Мені до такого далеко. То навіщо читали стільки, час гаяли? Ніяких «попускань», підставляйте ліву щоку скоріше!