IV. ДЕСТРУКТИВНА ПСИХОЛОГІЯ. Як жити, коли не хочеться
"Працювати не пробували?" (?)
Почнемо з того, що тут не розглядатимуться дійсно страшні випадки моральних чи фізичних травм. Однак, у кожного з нас хоч раз виринала із підсвідомості ця думка: «Не хочу жити». Якимось дивом її не стримував бар’єр усемогутнього інстинкту самозбереження. І навіть здоровий глузд зафіксував! Дурість і дешеві понти? Чи перша ознака серйозних проблем?
Спробуємо визначитися.
Зі смерті, як і з життя, у всі часи робили культ. Вільне вживання цього поняття створює ореол таємничості, сили й безпеки, дивним чином заспокоює. Зрештою, це зручний інструмент впливу на інших і самих себе.
Отож, якщо начебто нормальна людина заявляє вам, що не хоче жити, швидше за все це спосіб:
1) привернути до себе увагу;
2) отримати співчуття та якісь пільги;
3) виправдати власні провали чи бездіяльність;
4) уникнути неприємних дій;
5) перекинути відповідальність на інших.
Неприваблива картина…
Куди спрямовувати таких людей – проблема ваших такту й фантазії. З іншого боку, можете чинити так, як вам нав’язують і почуватися співчутливим героєм.
Особливо паскудно те, що часто люди й самі вірять у свої «Не хочу жити».
Якщо ця думка прийшла до вас самих, будьте пильні. Самонавіювання – страшна річ! Дозвольте собі краплиночку розкоші: сісти біля близької людини і пожалітися вголос. Або ж обійняти подушку (можна кота) і виплакатися. Хвилин 20-30. А потім – рятуйтеся! Людство придумало чудовий рецепт саме для таких випадків: перенасичення враженнями та діяльністю. Словом, «Працювати не пробували?»
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!