IV. ДЕСТРУКТИВНА ПСИХОЛОГІЯ. Як знайти своє щастя
"Коли Бог зробив із глини людину, у Нього залишився маленький шматочок.
– Що тобі ще зробити? – запитав Він чоловіка.
– Зроби мені щастя.
Бог подумав, і віддав той шматочок людині:
– Зроби собі сам, таке, яке тобі треба.
То вип’ємо ж за те, щоб із тої глини, яку дає нам Бог, ми завжди могли зробити собі таке щастя, яке нам треба!"
(тост)
Я вважаю, що це питання – найсуттєвіше. Адже «своя сорочка ближча до тіла». Так, окремих фанатиків досі цікавлять абстрактні пошуки Вищого Розуму, безсмертя, добра, любові, краси, здоров’я, багатства чи способу панувати над світом. Однак, всі ми в глибині душі прагнемо ЙОГО – щастя. Понад усе. Так сильно, що навіть перестаємо вірити у саму можливість відшукати. Про всяк випадок. Щоб не розчаровуватися.
Безумовно, такий самообман допомагає вижити. А от жити – навряд чи.
Що ж таке щастя і як його знайти?
«Щастя – стан цілковитого задоволення життям, відчуття глибокого вдоволення та безмежної радості, яких зазнає хто-небудь». Твердження не моє, це «Тлумачний словник». Оскільки тема болюча й актуальна, чимало людей вперто шукали жаданий рецепт… алгоритм… артефакт, за допомогою якого можна – Раз! – і отримати жаданий стан. Пробували втікати в молитву чи на чужину. Намагалися поміняти все – від зовнішності до способу мислення. Хапалися за грандіозні цілі або важливих людей – поруч із ними, мовляв, щастя гарантоване.
Декому допомогло. Але не всім. Може, просто не судилось? Або те, що підходить одним, вкрай шкідливе для інших?
Так чи інакше, питання варто сформулювати по-іншому: «Як МЕНІ знайти своє щастя?»
Чомусь згадався підлітковий вік, коли я зачитувалася повістями Кіра Буличова про дівчинку Алісу. В одному з текстів було таке твердження: «Статичного щастя не існує».
Виринаючи із роздумів, я підняла очі і втупилася у три фотознімки над ліжком. Прага. Два роки тому я розмістила їх на стіні, щоб візуалізувати давню мрію – побувати у цьому місті. Десь вичитала, що таким чином підсвідомо починаєш шукати способи реалізації бажання. Мабуть, моя підсвідомість нетипова. Або працює геть не в тому напрямку. Бо я так звикла до цих фото над ліжком, що просто перестала їх помічати. І майже забула про свою мрію побачити Прагу.
А сьогодні згадала. Зателефонувала у візовий центр і тепер збираю документи, щоб відкрити візу. Крім того, треба зробити ще… Словом, я зайнята і мені тепер не до філософських роздумів.
Але десь глибоко в душі вже тупцяє маленьке смішне пташенятко – моє щастя.
Дійте!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!