Поради роз(за)губленим

Чого бояться люди? Є індивідуальні фобії, а є «колективні», спільні. Одні ми спокійно визнаємо, про інші, буває, навіть не здогадуємося. По-суті, все наше життя – довга історія взаємодії зі страхами, їх виникнення й подолання. Чи не найуніверсальнішими є страхи смерті, втрати чогось дорогого, каліцтва. Що є основою для їхнього функціонування? Інакше кажучи, навіщо нам такі механізми? Думаю, все залежить від того, як саме людина переживає свої страхи:

1. Паніка. Не переживає, а мучиться. Надмірний страх призводить до деморалізації. Хочеться втекти, сховатися. Ні про яку ефективну діяльність, звісно, не йдеться. Це, як кажуть, уже клініка. Дехто може просто вдало імітувати паніку, оскільки потрібно ближніх стимулювати до якихось дій. Як відрізнити? Облийте водою. Від здивування буде коротке затишшя. А потім «дійсно панікуючий» заспокоїться, а «маніпулянт» – «заведеться» ще гірше. Тоді просто відійдіть і не заважайте, кожен виживає по-своєму.

2. Запуск несвідомих реакцій. Від попереднього відрізняється тим, що, хай і не вдумуючись, індивід починає діяти доволі успішно і проблему якщо не вирішує, то зводить до некритичного рівня. Найнесподіваніші досягнення − результат саме такого стану.

3. «Зібратися і діяти». Саме той випадок, коли страх дійсно допомагає жити і помічати, обдумувати й долати труднощі. Це наш із вами найперший друг і помічник. Чи не єдиний спосіб «не зариватися» і не битися лобом у всі перешкоди. Такий страх примушує думати, прораховувати, остерігатися і, водночас – шукати вихід. Іноді він майже не проявляється – так, бурчить на периферії, як вредний пенсіонер. А часом виходить на перше місце і щосили горлає: «Куди?!» І кувалдою в голову. Ментально, звісно. Не всім такі «дозовані» підказки підсвідомості даються легко, але воно того варте.

4. Абсолютна безстрашність. Гм… Людина, вочевидь, не хоче або не може об’єктивно оцінити загрози й ризики. Сумна картина… Саме такими особами (хотіла написати – «особистостями», але рука не піднімається) чомусь часто захоплюються. І дехто щиро намагається культивувати цей стан, забуваючи, що «не боятися» і «не показувати страху» − далеко не одне і те саме. Крім того, кажуть, окремі люди дійсно не знають страху. Взагалі. Можливо. Я не дуже в це вірю. Думаю, таке життя було б майже щасливим. Але недовгим.

І знаєте, що? Я зрозуміла чому постійно збуваються наші найсильніші страхи (втрати, каліцтва…). Просто це єдиний спосіб, щоб ми врешті перестали боятися. Тому сьогодні набралася сміливості і сіла в інвалідний візок. Маневрена штука! На такій легко перегони можна влаштовувати. А ще, здається, з цієї позиції зір загострюється. Принаймні, я розгледіла і дрібні яскраво-салатові листочки, і густу траву, і жовті смайлики кульбаб, і соооооонце… Виявляється, вже настала весна. Непомітно.