39

- Хай поки це буде сюрпризом. Скажу лише – воно варте уваги. До місця призначення вирушимо кіньми. Ти не проти?

Молодому герцогу вдалося заінтригувати мене, тож вирішила не порушувати його плани. Спустившись до конюшні одразу помітила свого Боніфація, осідланого та добре вичесаного. Лестер настільки бажав здаватися милим, що навіть допоміг мені забратися на чорного скакуна, а дорогою безупинну щебетав. Мабуть, це на нього так вплинули лічені дні які залишалися до моєї коронації. Ми добряче віддалилися від палацу і все ще продовжували свій рух. Хоч і розум підказував – Лестеру не вигідна моя смерть, але зважаючи на минулі події паніка все одно не відступала. Заспокоювала моя свита з шести охоронців та Атреєм, який намагався триматися на незначній відстані. Щоправда, за Лестером їхав його загадковий слуга, цілі перебування якого для мене невідомі. На своїй спині відчувала палкий погляд, і точно знала кому він належить, тож усвідомила – перебуваю під пильним наглядом.

Ми опинилися біля мальовничого озера, по один бік оточеного деревами, а з іншого – безкраїми полями. Береги десь не десь заросли очеретом, над яким метушилися комахи. Струнка верба доторкалася своїми довгими косами до води, додаючи особливої атмосфери. Одразу помітила невеликий човен з веслами, який злегка погойдувався на водній гладі. На підтвердження моїх підозр Лестер урочисто озвучив:

- Ось і все, ми прибули до місця призначення. – Він зістрибнув з коня та галантно подав мені руку. Я вклала в неї свою долоню й опустилася на ноги. – Як ставишся до неспішної прогулянки на човні?

Виявляється хлопець уміє влаштовувати романтичні побачення. Добре все продумав: двоє у тій тісній посудині посеред озера і захід сонця на багряному небі сприяє зародженню кохання, щоправда, не з ним. У мене ще не було такого рандеву, тому вирішила погодитися та не розбивати його сподівань, недарма ж так старався. Проте перш ніж я встигла щось вимовити у розмову втрутився Атрей:

- Це неможливо! При всій моїй повазі, але у човні я не можу гарантувати Вам безпеку.

- І від кого ти надумав її захищати? Невже вважаєш, що я становлю небезпеку для своєї нареченої?

Мій охоронець впевнено зробив крок та опинився між мною та герцогом. Він ніби бажав заховати мене від нього. Не стримуючи підвищеного тону поцікавився:

- А чи можете гарантувати, що якщо у її Величність летітиме ворожа стріла, то Ви врятуєте від неї?

Лестер сприйняв такий тон як прояв неповаги, спостерігала як він хмуро звів зморшки на лобі та заклав руки за боки:

- Відсутність стріл твоя робота, ти повинен стежити за тим, щоб зайвий раз навіть муха не пролетіла над Арабеллою, тож не перекладай свої обов’язки на мене.

Вони стояли один навпроти одного та були схожі на двох розлючених левів, які ось-ось зустрінуться у кровавому бою. Ще не бачила Атрея у такому стані: його пухкі губи перетворилися в тонку смужку, брови зведені докупи, руки міцно стиснуті в кулаки, а очі якби могли, то випускали б вбивчі кинджали у супротивника. Лестер здавався трохи спокійнішим, але його обурення виказував зверхній погляд та насторожена постава, здається він готовий кинутися на мого охоронця у будь-яку мить. Щоб не допустити їхньої бійки швидко прийняла рішення:

- Заспокойтеся обоє. Якщо зважати на нещодавні події, то Атрей має рацію, небезпека може чатувати там де її зовсім не очікуєш. Але я не хочу жити в страху, тому із задоволенням поплаваю у човні. – На обличчі Лестера з`явилася зухвала посмішка. Я звернулася до нього та невинно покліпала очима: - Ти не будеш проти якщо мій охоронець супроводжуватиме мене? Це про всякий випадок, зрештою і тобі так буде спокійніше.

Бачила як напружилися його вилиці. Здавалося ще трохи й вони й зовсім тріснуть. На щастя хлопець схаменувся та невдоволено буркнув:

- Тільки заради тебе я погоджуюся на його присутність, зрештою комусь потрібно веслувати. Вважай, що сьогодні у тебе нова професія – весляр.

Недбало кинув на нього свій погляд та попрямував до човна. Лестер ніколи не був ввічливий з прислугою, і ця зверхність мені не подобалася. Він ще не став королем, а поводиться так, наче весь світ належить йому. Я підійшла до Атрея та тихо мовила:

- Ти ж не проти? Мені так буде спокійніше.

- Як забажаєте Ваша Високосте.

Хоч він не намагався виказувати свого незадоволення, покірно опустив голову та втягнув шию в плечі, проте в його очах визрівав бунт. Цими словами ранив мене прямісінько в серце, ніби й погодився, але таке відчуття, що вже краще б ляпаса дав. Ледь поклонився та почав віддавати накази щодо розміщення охоронців навколо озера. Такий зосереджений і впевнений мав доволі привабливий вигляд. Мимоволі згадалися його ніжні, хоч і небажані для нього обійми й моє серце затріпотіло сильніше, а щоки запалали від сорому. Поки ніхто не помітив мій замріяний погляд поспішила до Лестера, який метушився біля човна.

Атрей Вотерс

Віддав розпорядження своїм підлеглим і попрямував за принцесою. Як же зараз вона мене дратує. Нагадує розпещене дівчисько. Чому погодилася на прогулянку у човні, невже не усвідомлює наскільки це небезпечно? Цей нахаба тільки й думає як зачарувати її, цілу дорогу був таким милим та пожирав Арабеллу очима. Негідник. Мотиви цього підступного лиса мені відомі, але чому вона виконує його забаганки? Поки я дбаю про її безпеку принцеса кокетливо усміхається Лестеру, без жодних вагань подає свою тендітну руку у його здоровенні лапи та сідає у той клятий човен. Хлопець розміщується навпроти й мені залишається місце позаду, що дуже недобре. У випадку небезпеки не встигну захистити її.

Проте, хоч стану свідком їхньої розмови, інакше якщо залишився б тут, то напевно згорів від ревнощів, які повільно та впевнено з'їдають мене зсередини. Після того дня, коли заховав її від дощу своїм камзолом вона якось відсторонилася від мене, напевно образилася за таке свавілля, добре хоч відкрито про це не сказала. Тоді я побачив її беззахисною тремтячою ланню серед зграї хижаків. Зараз принцеса поводиться впевнено, не залишилося й крихти від тієї вразливої дівчинки яка плакала на моєму плечі. Інколи хочеться погодитися та стати її фіктивним чоловіком, але обов’язок перед Патрисією не дозволяє мені це зробити. Сподіваюся одруження з нею приведе мене до тями й Арабелла більше не приваблюватиме. Наче з жахливого сну мене розбудив противний голос білявого герцога:

- Гей, цуценя! Тебе ще довго чекати?

Своїм звертанням остаточно вивів мене з рівноваги. Як не намагався стримуватися, але цей мерзотник догрався. Зараз підійду та вдарю його в нахабну пику і хай буде що буде. Максимум позбавлять посади та проведу кілька днів у в’язниці. Нічого, переживу, зате негідник отримає по заслузі. Міцно стиснув руки в кулаки та з таким наміром наблизився до цієї солодкої парочки які вже зручно вмостилася. Арабелла гнівним тоном одразу виказала свого обурення:

- Навчися спілкуватися, Лестере! Я не дозволю ображати своїх охоронців. – Вона перевела на мене ніжний погляд і моя злість почала зникати. – Вибач йому, Атреє, шановний герцог напевно забув про гарні манери.

Ну як вона так може? Ще секунду тому хотів убити того шакала, а тепер буря у моєму серці вщухла і знову запанувала гарна погода. Він того не вартує, мабуть, навмисне провокує мене, щоб я накинувся на нього та таким чином позбавився і посади й можливості хоч невидимкою, та все ж бути поруч біля Арабелли. Завдяки розважливості принцеси зумів змовчати та сів у човен, зайнявши вільне місце біля весел. Лестер ніби не почув обурення володарки й продовжував віддавати накази:

- Човен сам не попливе, бери весла в руки й греби.

- Лестере, Атрей же не повинен цього робити. – Моє тіло почало наповнюватися ще не згаснутою злістю, але дзвінкий дівчачий голос знову заспокоював мене. Цей негідник розвів руками:

- Хтось же має веслувати. Для цієї функції я взяв свого слугу, але твій… - зробив невелику паузу та продовжив: - охоронець сам виявив бажання, вирушити з нами, а місця для четвертого тут немає, тож або він або Гантер.

- Все добре Ваша Високосте, я повеслую.

Вирішив зробити так, як бажає цей аристократ, зрештою через мене принцеса не відмовиться від цієї прогулянки, а відпускати її саму не збираюся. Упіймав на собі співчутливий погляд, який вона швидко відвела убік та зосередила на тонкому очереті, ніби побачила там щось цікаве. Я взяв у свої долоні дерев`яні весла, і не поспішаючи почав розмахувати ними спонукаючи такими діями до руху маленький човен. Арабелла й досі ображено розглядала озеро незважаючи на свого кавалера. Він вирішив спробувати покращити її настрій невимушеною розмовою:

- Гарно тут правда? – Принцеса гордо мовчала. – Нам давно відоме це місце, я часто приходжу сюди рибалити, але вперше прогулююся на човні з дамою.

- О, то мені дивом випала така честь – не без іронії в голосі відповіла Арабелла. Здавалося, вона зовсім не вірить у його слова, як і я. Чув як він посміхнувся

- Скоріше це мені пощастило і неприступна принцеса зі мною на побаченні. Зізнаюся, дізнавшись про твоє заміжжя я засмутився – звичайно, він же так бажає бути королем. Хоч би не розповідав такого. Та герцог без жодних докорів сумління продовжував брехати: - Ти подобаєшся мені, Арабелло, і навіть ніхто не здогадується наскільки сильно.

Це мало не вивело мене з рівноваги. Міцніше стиснув весло у своїй долоні та уявляв, що це я душу шию Лестера. На мить полегшало. Принцеса подарувала йому лагідну посмішку та грайливо заговорила:

- А ти розкажи наскільки велика твоя симпатія.

- Сам ще не знаю, але зі мною останнім часом щось відбувається, і я сподіваюся сьогодні зрозуміти чому ти так сильно зводиш мене з розуму.

Брехун. Передчуття солодкої влади – ось що зводить його з розуму. Дівчина сором’язливо опустила очі донизу. Невже вірить йому? Чомусь тільки думка, що вона належатиме цьому негіднику для мене нестерпна. І не тільки йому. Хотілося зробити її своєю, притягнути до себе тендітне тіло та владно поцілувати, так, щоб дівчина і думати більше ні про кого не посміла.

Та жорстка реальність наче вдарила тонким батогом по голій спині. Хто вона, а хто я. Королева й охоронець. Між нами глибока прірва яку не подолати. Хоча я через свою дурість сам втратив її, не погодився одружитися коли вона пропонувала. Але навіть у такому випадку, що я б отримав? Холодні ночі на самоті мріючи про неї. Дівчина вже ніколи не відчуватиме до мене ті почуття, що колись. На жаль її дитяче кохання минуло, і в моїх думках залишився тільки солодкий спогад.

Лестер змусив Арабеллу засоромитися і тепер ніби виправляючи свою помилку владно наказав:

- Зупинись тут, ми насолоджуватимемося краєвидами звідси.

Я оглянувся. Човен знаходився майже по центру озера. Якщо станеться напад, то важко буде захистити принцесу. Ми сильно ризикуємо знаходячись тут, проте відмовити Арабеллу неможливо. Сидить, усміхається, захопливим поглядом дивиться на Лестера. Невже повірила його брехливим словам?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.