69

- Ваш коханець? Так, помер. Бачила як його тіло виносили із саду.

Перед очима пробігли чорні цятки. Слабка надія, що ледь зігрівала душу, згоріла та перетворилися на попіл. Його розвіяв нестримний смерч який зараз вирував у моєму серці. Не було бажання жити, хочеться туди, по той бік життя, в обійми коханого. Єдине, що тримає мене на цьому світі це дитина та помста. Лестер не має залишитися не покараним і я сама мушу здійснити правосуддя. Він - король, то ж має повне право страчувати, вбивати, та присуджувати до смертної кари навіть невинних людей.

Я важко проковтнула тугий клубок, що підійшов до горла. Пропустила повз вуха засудження служниці щодо коханця, зрештою вона сказала правду. Їй же не відомо як мене змусили вийти заміж і як я нестримно кохаю Атрея. Так, я згрішила та не вигороджую себе, але і мій офіційний чоловік теж не гребує увагою фрейлін. Розлючена такою зухвалістю покоївки, уже не намагаюся бути люб’язною:

- Поклич Емберлі, хай дасть мою нічну сорочку і допоможе переодягнутися.

- Це неможливо. Відтепер я Ваша єдина служниця. Змінні речі зараз принесу. До речі, нічний горщик під ліжком. Король дав чіткі вказівки й попередив мене не піддаватися на Ваші провокації.

Вона покинула цю похмуру кімнату. Здається, Лестер постарався і приставив мені наглядача, а не служницю. Поводиться надто зухвало і розкуто. Сьогодні мені майже байдуже до всього, адже вранці втратила частину себе. Наче німа лялька заради маленького життя, що зародилося у мені, поїла та випила гарячого чаю. Дозволила покоївці себе переодягнути та закуталася під ковдру. Хотілося якомога швидше заснути, щоб цей день видався страшним сном і зустріти світанок в обіймах коханого. Та сон довго не приходив. Гіркота втрати душила мене і час від часу сльози текли з моїх очей.

Прокинулася від холоду, який прокрався під ковдру та своїми крижаними лапами торкався мого тіла. Початок осені видався не найтеплішим, а ця кімната на вежі не найкраще місце для життя. Потрібно вибиратися звідси й встигнути хоча б на похорони коханого. Мушу попрощатися з ним. Бути полонянкою у власному домі нестерпно, як і бачити, що ті стерв’ятники захопили все, що має належати мені: владу, гроші та палац.

Підвелася й одягнула на ноги свої туфлі. Ставати босоніж на брудну, кам'яну підлогу не наважилася. Підійшла до дверей та подивилася у щілину. Вартові сонно куняли, проте перебували на своїх місцях. Вирішила вдатися до жіночих хитрощів та постукала об двері:

- Тут хтось є? – вони здригнулися, але продовжували мовчати. – Лікаря! Негайно покличте лікаря, мені погано.

Продажні охоронці перезирнулися між собою. Обмінялися словами яких я не чула й один з них почав спускатися стрімкими сходами. Вирішила не втрачати таку нагоду, сподіваюся одного вмовити буде легше ніж їх двох. Якомога голосніше та правдоподібно кашлянула.

- Допоможіть, благаю! Зараз впаду.

Цей чоловік вдавав, що не чує. Хоча я впевнена, він розчув кожне моє слово. Продовжувала говорити, проте вартовий залишився непорушним. Так тривало, поки не повернувся його напарник. Він йшов позаду Лестера. От кого я найменше хотіла бачити. Поспішно сіла на ліжко та закуталася у ковдру. Бачити мене в нічній сорочці йому більше не дозволю. Геллман відчинив двері та не поспішаючи зайшов до моєї в’язниці.

- Що таке, Арабелло? Ти не здужаєш? Чи можливо нові покої не подобаються.

Я ненавиділа його всім серцем, усією душею. Свою появою він тільки роздмухав свіжі рани та мою лють. Бажала схопити за шию та задушити тварюку. Від злості стиснула ковдру та уявила, що стискаю його горло.

- Поклич лікаря. Я погано себе почуваю.

- Обійдешся. Єдині твої відвідувачі це Шейра та я.

От як виявляється звуть ту покоївку. Її ім`я більше підходить собаці. Обурена такою відповіддю, проте вирішила тиснути на те, чого Лестер найбільше потребував:

- Але я можу втратити дитину. Ти залишишся без спадкоємця, а якщо на додачу помру я, то позбудешся всіх своїх привілеїв, не будеш королем.

- Арабелло, ти мене дивуєш. Якщо по-чесному, то я б навіть і хотів, щоб ти втратила свого байстрюка. Тоді б ти знову завагітніла і цього разу, дитина точно була б від мене.

Сама думка про те, що він мене торкатиметься, викликала огиду. Лестер з легкістю говорив про смерть мого маляти й це змусило насторожитися. Невже він зробить усе щоб досягнути цього? Не дам, не дозволю, адже це, можливо, крихітна частинка мого коханого. Зізнаватися у тому, що не знаю чия це дитина не хотіла. Напевно, цей негідник і не повірив би у таке, тому це одкровення буде зайвим. Помітивши моє заціпеніння, чоловік продовжував зловтішатися.

- Вже зовсім скоро ти мені будеш не потрібна. Скажу по секрету: я готую державний переворот. Позбавлю батька його посади й керуватиму самостійно. Уже заручився підтримкою впливових сенаторів. Ти навіть не уявляєш як легко усіх купити. Коли це станеться, у твоїй присутності більше не буде потреби й всі приноситимуть співчуття молодому красивому вдівцю. - Мене пройняло крижаним холодом. Невже і я помру від руки цього скаженого вбивці? – О, бачу ти правильно уловила хід моїх думок. Лікаря у тебе не буде, тож навіть не вдавай хвору.

Не задумуючись розвернувся та покинув мене саму у цьому тісному приміщенні. Одразу відчула полегшення, не можу навіть дивитися на нього. Миритися з такою долею не збираюся. Зі слів Лестера я немов порося, яке чекає коли прийде його час. Проте, як вибратися звідси не уявляла. Згодом прийшла Шейра і принесла сніданок. Своєю зверхністю дратувала мене, але змушена терпіти її присутність.

Нестерпно минали довгі дні й ночі мого ув’язнення. Здається і справді ніхто про мене не згадує. Від нудьги мене рятували книги. В одній з них прочитала як хоробрий лицар викрадає дівчину з високої вежі яку охороняв дракон. Хочеться, щоб і мене хтось визволив, але мого лицаря вже немає в живих, тож здобути свободу доведеться самій. Чого я тільки не пропонувала Шайрі та впертим охоронцям: маєтки, великі статки, титули – вони залишалися не підкупними. Намагалася не занепадати духом тільки заради дитини, я повинна дати їй гідне майбутнє. Засмучувало, що ніхто не прийшов, щоб мене визволити. Де поділися всі ті, хто запевняв у свої вірності та відданості короні? Невже зникнення королеви нікому не цікаве?

На тринадцятий день мого ув’язнення за дверима почула якусь метушню. Прислухалася і впізнала голос Джозефа:

- Вам відомо, що трапилося, тож у Вашій охороні більше немає потреби.

Ключ швидко прокрутився у замку і до кімнати зайшов дядько. Ще ніколи не була так рада його бачити. Хоч і не знаю з якими намірами він прийшов, але мушу вмовити звільнити мене. Зрештою, він не монстр і моя родина. Я схопилася на ноги:

- Дядьку! Ви прийшли мене врятувати? Вибачте, що помилялася у Вас, підозрювала і страшенно боялася. Я мала багато часу все обдумати та визнати свої помилки.

Він якось дивно поглянув на мене своїми скаженими очима та зачинив двері. У його руках помітила кинджал. Від побаченого мало не знудило, але оскільки тепер це мій постійний стан, то такому пориву не здивувалася.

- Самотність пішла тобі на користь. Нарешті я здобув прихильність любої племінниці, але маю тебе розчарувати – вона вже мені не потрібна. Ти подурнішала сидячи на цій вежі. Насправді мене варто боятися і ти робила правильно, коли остерігалася свого дядечка. Лестер загинув.

Такі слова насторожували й тішили водночас. Мені не почулося і справді той клятий вбивця мертвий? Невже дядько позбавив його життя? Все ще не вірячи у це диво одними губами змогла прошепотіти:

- Як?

- Сьогодні вранці на полюванні. Жахлива смерть, його розірвали вовки. Припускають, хтось навмисне піднадив їх. Охоронці нічого не могли вдіяти, або ж просто не хотіли. Хай там як, але країна знову без короля. Я не можу не скористатися таким моментом. Зрештою, до нього йшов все своє життя. Це я повинен правити. Тільки тому, що Теодор народився першим йому дісталася влада. Несправедливо, як гадаєш?

Радість від новини, що я тепер вдова затьмарювалася поведінкою Джозефа. З його слів зрозуміла – не рятувати він мене прийшов. Стала в оборонну позицію. Хоч і не думаю, що дядько заподіє мені шкоду, проте його слова змушують насторожитися, а так почувалася впевненішою. Напевно, вимагатиме для себе посаду регента. Поки ми ще не відійшли від справи яка мене цікавила я прямо запитала:

- Це Ви сприяли передчасній смерті Лестера?

- На жаль ні. Звичайно я міркував про це, але не встиг втілити свої плани, хтось мене випередив. На шляху до моєї влади стоїш тільки ти. Я роками чекав цього моменту. Спочатку, мені довелося вбити твою мати та новонародженого брата, підлаштувати все так, щоб здавалося звичайною смертю при родах. Потім Олівер – він не випадково потонув у тому озері. Навмисно переполошив його кобилу і вона вибігла на крихкий лід. Чесно, не сподівався, що він загине, але задоволений тим як усе повернулося. Найбільшою загадкою для мене стала смерть Теодора. Я звичайно, робив спроби його позбутися, але йому завжди вдавалося вижити. Він не підпускав мене до себе. Проте, як бачиш, у нього виявилися вороги спритніші за мене. Я розповідаю це лише тому, що хочу насолодитися жахом у твоїх очах. Якби ти мене не відштовхувала, та робила все як я скажу, то можливо, я залишив би тебе в живих. Але ти вийшла заміж і завагітніла. Твоя дитина майбутній правитель і я не збираюся з цим миритися.

Шокована, не могла поворухнутися. Так ось хто винен у смерті моїх рідних. Не дарма батько не довіряв йому. Джозеф повільно, ніби хижак, наближався до мене:

- Одного разу я вже робив спробу позбутися від тебе. Тоді, у маєтку Орнвудів, то моя людина стріляла в тебе з лука. Атрей так пильно тебе охороняв, що нагоди зашкодити тобі майже не було. Сьогодні вирішив не допускати старих помилок і позбутися від тебе самостійно.

Він насувався на мене наче грозова хмара. У пошуках порятунку мої очі забігали кімнатою. Єдиний варіант зберегти життя собі й моїй крихітці – це тікати. Швидко схопила глиняний глечик з водою, який стояв на столі, та щосили вдарила ним по голові Джозефа. Посуд залишився цілим, а мій супротивник лише вилаявся та з ненавистю схопив мою руку, боляче стискаючи її у своїй шершавій долоні. Не витримала і впустила глечик на підлогу. Вода, створюючи бризки, розлилася, а місткість закотилася під ліжко. Ворог замахнувся на мене гострим кинджалом.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.