Королева в подарунок

Лестер закляк на місці від здивування. Напевно не чекав від мене такої бурхливої реакції. Поправив білявого чуба, що злегка прикрив холодні голубі очі, які нагадували скоріше крижану глибу, ніж безкрає небо. Зобразив повне нерозуміння моєї поведінки.

- Арабелло, люба, я ж прийшов тебе навідати, дуже скучив. І краще щоб ми поговорили наодинці. Вийдіть всі.

Слуги зацікавлено глянули на мене. Я кивнула даючи дозвіл, все ж без свідків зможу висловити все, про що так давно кричить моє серце.

- Покиньте нас. Атрею, ти залишаєшся.

Уловила схвальний погляд коханого. Лестер запротестував:

- Ця розмова лише для двох. Невже ти так мене боїшся, що навіть не бажаєш опинитися на самоті зі мною?

- У мене є причини так чинити, чи ти уже забув? Говори через яку справу з'явився.

Невже він вважає, що після всіх знущань я наче німа лялька виконуватиму його накази? Намагалася триматися впевнено. Присутність Атрея хоч і заспокоювала, але ті звірства які Лестер чинив зі мною постали перед очима і викликали тремтіння всьому тілі. Чоловік ніби мав намір повідати страшну таємницю впевнено наполягав на своєму:

- Тільки без свідків. Ця розмова не для чужих вух.

- Тоді вона не відбудеться. Можеш іти. До речі надай мені повні звіти по витратах. Хочу знати за які кошти ти купив прикраси які мені надсилав і взагалі, як вів справи поки я була на вимушеному лікуванні.

- Чув я про твоє лікування, безсоромниця. – Лестер добряче підвищив голос забувши про свою роль турботливого чоловіка. Атрей зробив широкий крок до мене. Мій регент в цю ж мить несподівано зменшив тон розмови та подобрішав. – Нам час поговорити відверто і наодинці. Вийди й залиш мене з моєю дружиною, я й так вдаю, що багато чого не знаю.

Можливо, я збожеволіла, але щира розмова саме те, чого нам справді бракує. Сподіваюся ми вдало з`ясуємо стосунки й він погодиться на розлучення. Це рішення далося мені не просто. Важко зітхнула звернулася до коханого:

- Будь ласка, зачекай за дверима. Якщо кричатиму, не вагаючись вривайся в покої й роби все, що вважатимеш за потрібне. Можеш не зважати, що перед тобою регент, зрештою ти захищатимеш королеву, тому тобі покарання за такі дії не загрожують.

Навмисне попросила, а не наказала. Атрей декілька секунд невдоволено свердлив мене поглядом і зрештою направився до дверей. Я сіла на крісло, Лестер не вартий поваги і не зобов’язана стояти перед ним. Він безцеремонно вмостився на чайному столику та опинився дуже близько від мене. Стало незатишно. Його присутність тиснула, душила, чомусь наче задихалася біля нього. Витримавши пристойну паузу нарешті почав розмову:

- Пробач мені. Я не стримався. Дізнався про вас з Атреєм і оскаженів. Мене охопили ревнощі, не тямив, що роблю. Насправді кохаю тебе і не хочу визнавати, що ти належиш іншому.

Я спалахнула злістю. Так нахабно брехати й навіть не червоніти вміє тільки Лестер. Моя душа кричала від болю:

- А першого разу коли брав силою теж кохав? Невже вважаєш, що повірю у твою брехню? Якби кохав не гвалтував би.

- Тоді я був злий. Ти тільки те й робила, що говорила про свого охоронця. На мене навіть не зважала, а я ж став твоїм чоловіком. Чим я гірший за нього? Хотів довести тобі, що я справжній мужчина, взяти тебе так, щоб ти забула про все на світі. Відмовилася роздягатися і моя лють вирвалася з-під контролю. Але дозволив й далі Атрею бути поруч з тобою, хоч і скажено ревную. Ти моя дружина і я бажаю вірності.

- Вірності? Аякже твої забави з фаворитками?

З його здивованого обличчя, зрозуміла – він вважав, що мені нічого не відомо. Чоловік почухав потилицю, наче відтягував час для того, щоб вигадати виправдання. Потягнувся до мене та ледь доторкнувся до моєї руки. Я швидко висмикнула свою долоню, не дозволю чіпати мене. Лестер відхилився.

- То лише невинні розваги. Якби ти більше часу приділяла мені, то їхні послуги не знадобилися. У тебе то кров іде два рази на місяць, то голова болить, то живіт, то ще якісь відмовки. Я не дурень і розумію, ти навмисне відмовляєш мені.

- Якби ти не був таким грубим, то було б легше терпіти твою присутність.

Не знаю чому та ці слова вирвалися з моїх грудей. Нехай не звинувачує у всьому мене. Вкусивши заборонений плід з Атреєм, знаю, що цей процес може приносити насолоду.

- Я навмисне тебе принижував і говорив те все. Насправді ти дуже гарна, і найкраща з усіх жінок які у мене були. Я вмію поводитися з протилежною статтю, бути ніжним та лагідним, знаю як піднести партнерку до вершини блаженства. Дай мені шанс і я доведу тобі це. Я усвідомив свою помилку і більше не повторю її. Просто важко бути з жінкою яка мріє про іншого. Ці дні, поки ти відпочивала у маєтку, я не знаходив собі місця і ледь втримався, щоб не приїхати до тебе. Ревнощі душать мене, Арабелло, не можу спокійно спостерігати як ти зраджуєш мені. Хочу, щоб відтепер ми належали лише одне одному. Пробач.

Не вірю жодному його брехливому слову. Напевно боїться розлучення, адже єпископ прибуде в середу й оголосить своє рішення. Сподіваюся він таки розірве цей шлюб і мене нічого не пов’язуватиме з цим страшним чоловіком. Проте боюся Родерік зробить все, щоб запобігти цьому. Напевно, слід поводиться м’якіше, нехай вони трохи заспокояться і якщо пощастить через декілька днів я вже стану вільною. Вирішила застосувати свою жіночу хитрість.

- Невже ти гадаєш, що я весь час розважалася з Атреєм? – Хоч переважно так і було, але знати йому про це не обов’язково. – Насправді все моє тіло боліло, саднило аж до кісток і здавалося, не залишилося жодної неушкодженої частини. Знадобився тиждень, щоб цей біль трохи стих, тож мені було не до розваг. Я настільки боялася, що залишала Атрея у своїх покоях на ніч. Він пильнував мій сон і тільки так засинала. Прокидалася серед ночі від жахіть, снилося, що ти знову мене лупцюєш, тож як ти розумієш, тепер навіть бачити тебе не бажаю.

Лестер дивився на мене так, ніби вперше побачив. Він знову поправив своє волосся, наче зараз дуже важливий його вигляд, та зробив жалісливе обличчя:

- Не хотів робити тобі боляче. В той момент не контролював себе. Якби ж я міг усе повернути. Не можу виправити минуле, але обіцяю тобі щасливе майбутнє. Більше не поводитимусь як останній бовдур, поважатиму тебе і не застосовуватиму грубощі. Пробач мені й дай шанс усе виправити.

У різку зміну поведінки не вірилося. Точно щось замислив. Щоб приспати його пильність доведеться вдати, що повірила:

- Я спробую, але мені потрібний час. Для початку надай усю інформацію чим ти тут займався без мене. Які накази видавав, як розприділяв державні кошти й тому подібне.

Хоч йому таке не сподобалося, проте намагався не подавати вигляду. Повільно, наче своїми рухами питаючи мого дозволу взяв мене за руку. Його дотик неприємний, холодний, викликав боязке тремтіння та немов заморожував серце. Пересилила себе і не виривала долоню з його крижаного полону. Задоволений моєю поступливістю ледь посміхнувся та поцілував мої пальчики. Мене пройняла огида. Напевно, вже ніколи не зможу нормально сприймати Лестера. Набравшись сміливості, він поставив одну руку на підлокітник крісла і різко потягнувся до моїх вуст. Наче опинилася у пастці. З жахом відсахнулася від нього та втиснулася в спинку крісла. Не витримаю його слинявих поцілунків. Мене цілуватиме лише Атрей і більше нікому не дозволю цього робити.

- Ти надто поспішаєш. Раніше чомусь у тебе не виникало бажання мене цілувати.

Не зменшуючи свого запалу, Лестер, дихаючи у мої вуста, зізнався:

- Ще і як виникало, просто придушував своє бажання на зло тобі.

Продовжував тягнутися за поцілунком. Я різко опустила голову і відчула його губи на своїй щоці. Наче тисячі дрібних голок проштрикнули моє обличчя і тіло затремтіло від страху. Боюся цього чоловіка, адже ще надто яскраві спогади про його жорстокість. Очі вкрилися гіркими слізьми. Не витримала і з моїх вуст донісся крик:

- Не торкайся до мене, не треба.

Двері з гуркотом відчинилися і з коридору забіг переляканий Атрей.