Королева в подарунок

Нарешті двері відчинилися і мої охоронці кинулися на чоловіка. Вони відтягнули його від мене, нагородили важкими ударами та змусили стати на коліна, скрутивши при цьому руки. Я відчула як повітря безперешкодно потрапляє до легень. Неприємний кашель охопив мене. Здавалося, на горло поставили важку ношу, яка продовжує душити. Відкашлявшись трохи полегшало. Гарольд простягнув склянку води:

- Візьміть, Ваша Високосте!

Тремтячими руками схопила стакан та швидко випила його вміст. Перевела гнівний погляд на Бартолом`ю, який намагався мене задушити. Не думала, що звільнення з роботи може стати мотивом для вбивства. Тільки тепер помітила, що моїх вартових не двоє, як було зазвичай, а четверо. Один з них вибіг з кімнати, а інший запалив ще свічок та почав оглядати спальню.

- Як Ви потрапили в мої покої?

- Не думай, що все тобі розповім. Ти надто самовпевнена.

Гарольд вийшов з будуара.

- Ваша Високосте, там у стіні відчинений потаємний хід, який веде прямо у покої голови охорони.

Я навіть не підозрювала про його існування. Цікаво, скільки ще загадок приховує цей палац? Я перевела погляд на зелений блокнот Родеріка та зіставила всі факти. В цю мить мене немов осяйнуло прозріння.

- Це Ви вбили короля. – Не питала, а просто стверджувала. Єдиний волосок, який знайшла конверті, що додавався до нотатника збігався з кольором шевелюри Бартолом`ю. Ця людина забрала у мене батька. З моїх вуст зірвався скажений крик: - Чому?

Чоловік мовчав, вдавав, що не чує мого голосу і лише ненависть в очах виказувала справжнє ставлення до мене. Гарольд вдарив нападника по обличчю.

- Відповідай, коли тебе запитує королева.

В цю мить у покої повернувся вартовий з Філіпом, у якого був не правильно зачеплений мундир, ґудзики не лягали у свої отвори, а деякі й взагалі пропущені. Видно – хлопець одягався поспіхом. Бартолом`ю сплюнув кров прямо на підлогу та хижо усміхнувся. Немов вирішив для себе, що все одно йому передбачена страта і для того, щоб уникнути подальших тортур, хриплим голосом зізнався:

- Я просто піклувався про сестру. Ти знала, що твій батько наказав Джозефу повертатися у своє віддалене герцогство? Саме через це в останню ніч життя короля він посварився зі своїм братом. Ядвіга – дружина твого дядька, та моя сестра за сумісництвом, ридала, благала мене зробити щось, щоб вона змогла залишитися. Якби країною став правити Джозеф, то мені б дісталася посада першого радника та місце в сенаті. Я не міг знехтувати таким шансом і зважився на вбивство. Покої голови охорони унікальні, адже тільки у них є потаємні ходи до сусідніх кімнат у яких жив король, та до твоїх, Арабелло. В ту ніч я задушив сплячого Теодора, він майже не опирався. Ти ж доставила мені більше клопоту.

Філіп гнівно нахмурив брови, а руки стиснув в кулаки. В цю мить нагадував Атрея і моя душа безшумно кричала від туги. Це вже не вперше мене намагаються задушити, але страх перед смертю нікуди не зник. Філіп продовжив допит:

- Невже звільнення з роботи спонукало Вас убити королеву?

Бартолом`ю поглянув на хлопця ніби на дрібну комаху. З презирством, зневагою та злістю. Сплюнув кров ще раз та озвався хриплим голосом:

- Звісно ні, це тільки розбурхало мою ненависть. Ядвіга залишилася вдовою. У разі смерті Арабелли, спадкоємицею престолу стала б Сибіла. Вона теж не повнолітня, і я був би її регентом. Домовився про це з сестрою, Метью не став би нам на заваді навіть не зважаючи на те, що одружений з Сибілою.

Мені зробилося дурно. Скільки ще буде спроб позбавитися від мене заради влади? Навколо оточують шакали, які чекають коли я помилюся та зроблю не вірний крок, щоб вбити та самим здобути владу. Тітка виявилася у змові з цим зрадником. Шкода, її я хоч і недолюблювала, проте не підозрювала. Вбивцю вивели з моїх покоїв та зачинили у темниці. Його чекає страта. Решту ночі так і не змогла заснути, перед очима й досі ввижався образ Бартолом`ю, що здійснює на мене замах.

Не багато часу минуло від тоді, як сонце своїми променями обійняло сонну землю, а я вже стояла біля могили коханого. Похований серед самогубць, вбивць та злочинців, без хреста чи якоїсь розпізнавальної таблички. Лише сирий ґрунт, який нагорнутий у довгувату купу, наштовхував на думку, що тут похована людина. Від побаченого стало зле, я присіла на свої коліна сумно схилившись над могилою. Філіп наче перейняв мій настрій, пояснив:

- Лестер заборонив ставити хрест, і саме поховання пройшло у зачиненій труні й без священника.

- Так не можна. Потрібно переховати його у пристойне місце. А ще відспівати панахиду.

Повільно перебирала пухкий ґрунт у своїх пальцях. Не стримала сльозу яка покотилася по моїй щоці. Серце розривалося від болю та від усвідомлення того, що мій коханий непорушно лежить під цією навалою глини. Позаду почула знайомий голос який викликав марш мурашок по моїй спині:

- Не раджу цього робити.

Я здригнулася та боязко розвернулася. Невже збожеволіла? Мені ввижався Атрей, що зігрівав своїм теплим поглядом. Його усміхнене обличчя випромінювало щастя, а з-під розстебнутого довгого камзола виднілася біла сорочка. На тому місці, де колись майоріла кровава рана нічого не було. Заклякла, не знаю як реагувати, ніколи не бачила привидів і взагалі не дуже вірила у їхнє існування. Коханий наближався до мене, зрештою зупинився та простягнув руку:

- Я живий, Арабелло, не лякайся.

Шокована, ошелешена та збентежена продовжувала сидіти непорушно, не вірячи своєму щастю. Атрей сам схопив мене за руку і я підвелася на ноги. Гарячий дотик миттю обпалив долоню викликаючи знайоме тепло та щемливе відчуття. Безперечно, це був він! Кинулася заціловувати рідне обличчя. Міцно обняла його за плечі та притиснулася всім тілом до нього. Раптом, з його грудей вирвався крик:

- Ай, не тулися до мого живота, рана все ще болить.

Перелякана, відсахнулася від чоловіка. Він хоч і ослабив хватку, проте прилинув до мене своїми вустами. Наші губи злилися у довгому, омріяному поцілунку. Моя душа зцілилася та нарешті віднайшла спокій, відчувала, що я знову ціла. Боялася, що це марення, що розплющу очі й не побачу коханого. Його губи більше не цілували мене, але чітко відчувала теплі руки на своїй талії. З острахом поглянула на нього. Він і досі залишався поруч, не зник. Придушила свої емоції та тихо видавила з себе лише одне питання:

- Як?

- Не знаю. Дивом врятувався. Лікар якось мене зашив і підлікував. Філіп заплатив за його мовчання. Всім оголосили, що мертвий, інакше Лестер би закінчив свою справу. Поховали порожню труну. Я три дні провів у маренні. Мені ввижалась ти. А ще я бачив нашого сина, він схожий на тебе. Дізнавшись, що ти зачинена у вежі – лютував, але нічого вдіяти не міг. Ледве пересувався по кімнаті. Одразу як ми довідалися про полювання вирішили піднадити вовків. Якби не вони, то тоді Філіп чи Гарольд спробували вбити того негідника. На жаль, в той час я відлежувався на ліжку, так біль менш відчутний.

Мене охопили двозначні почуття. З одного боку я безмежно щаслива: коханий живий, а з іншого сердита на нього – чому не сказав мені? Невже я не заслуговую на довіру? Нахмурила брови та не приховувала свого невдоволення:

- Чому мені не повідомили? Я переживала твою втрату, сама ледь не померла від туги.

Філіп, який весь час спостерігав за нами осторонь, трохи підійшов та схилив голову:

- Вибачте, я хотів сказати, але Ви були зачинені на вежі. У день Вашого звільнення знав, що одразу кинетесь до Атрея, але Ви були такі стомлені та виснажені і я взяв на себе сміливість та змовчав про брата. Боявся одразу так ошелешувати Вас. Благаю, пробачте мені цю помилку.

У нього був винуватий вигляд. Я подивилася на Атрея і зрозуміла, ніяка образа не може затьмарити моє щастя – коханий живий, поруч зі мною і я більше не заміжня жінка. Здається тепер немає перешкод для нашого спільного майбутнього. Він якось хитро посміхнувся:

- За декілька днів я постараюся повернутися до своїх обов’язків.

Не схоже щоб він сам вірив у це. Однією рукою притримував місце порізу, а іншою грів мою долоню. Мабуть, йому потрібно ще багато часу, щоб остаточно одужати, але це для мене не важливо. Готова сама доглядати за ним, що завгодно, лише б він був живим. Вдаючи, ніби розлючена обурилася:

- Це неможливо, твою посаду вже займає Філіп. Сам винен, не треба було помирати. Проте не засмучуйся, для тебе в мене є інша роль. Ти станеш королем і все життя спокутуватимеш цю провину. Через все, що було між нами, тепер ти зобов’язаний зі мною одружитися.

Він грайливо усміхнувся, а його очах загорілися пустотливі іскорки:

- Це наказ?

- Так, цього разу я наказую тобі, і ти вже не втечеш від мене, навіть смерть не врятувала від шлюбу зі мною.

Атрей обережно пригорнув у свої теплі обійми. З його обличчя не зникала усмішка:

- Гадаю, з таким покаранням зможу змиритися, - перейшов на шепіт додав: - Я скучив, безмежно тебе кохаю і для мене буде щастя одружитися з тобою хоч сьогодні.

Він потягнувся, щоб поцілувати мої вуста. Філіп сором’язливо сховав погляд у землю. Напевно, наша непристойна поведінка його турбує. Зупинилася за декілька міліметрів від губ коханого та засміялася:

- Сьогодні не вийде, у мене інші плани. Давай одразу як мине сорок днів після смерті Лестера, все ж я тепер нещасна вдова.

- Я б не чекав так довго, але твоє бажання – закон.

Наче на підтвердження серйозних намірів, Атрей, не отримавши мою згоду на поцілунок, владно захопив мої вуста своїми губами. Тіло обпік приємний вогонь, розносячи свої жаринки у найпотаємніші закутки. Хоч я шалено скучила за коханим і за його поцілунками, але присутність Філіпа турбувала. Мабуть, чоловік зрозумів у чім річ. Відірвавшись від мене хитро усміхнувся:

- Не переймайся через Філіпа, якщо він тепер голова твоєї охорони, то буде спостерігати це дійство часто, оскільки я маю намір цілувати свою дружину при кожній нагоді.

Мої щоки ще більше спалахнули вогнем як тільки я уявила цю картину. Ні, цілуватися при свідках точно не буду.

- Я тобі ще не дружина. Ходімо до палацу, тобі треба відпочити.