36

Приголомшена такою звісткою, відчула ніби земля утікає з-під моїх ніг. Мабуть, це помітив Атрей, і не вагаючись підтримав мене за лікоть. З мого рота вирвався жалісливий зойк і я одразу прикрила свої вуста рукою. Як же це? Йєн – такий молодий і шляхетний, а його життя обірвалося через мене. Тугий клубок здавлював горло, в грудях розгорілася пожежа і цей пекельний вогонь здавалося спопелить всю мене. Знову відчула знайомий біль утрати й на очі навернулися сльози. Мені настільки стало гірко, що знала, якщо нікуди не втечу, то розридаюся на очах усіх придворних.

Вирвала свій лікоть з гарячої долоні Атрея та поспішила осідлати свого коня. Мною заволоділо лише одне бажання – якнайшвидше покинути це місце, яке принесло стільки смертей. Впевнено встромила свої ноги в металеві стремена та різко смикнула за вуздечку. Кінь легким бігом рушив вперед. Чула стурбований голос Атрея:

- Ваша Високосте, зачекайте, Вам потрібний супровід.

Я не зважала на нього і вдарила свого коня сильніше. Тварина помчала вперед. Хотілося втекти від усього світу, заховатися у найпотаємнішому місці, розчинитися в повітрі, зникнути й щоб ніхто ніколи мене не знайшов. Дозволила емоціям взяти над собою верх і наче проливний дощ пішов з моїх очей. Солоні краплі затьмарювали видимість, нестримними потоками стікали по моєму обличчю залишаючи після себе вологі сліди. У голові звучало лише одне ім'я – Йєн. Ще вчора тримала його за руку, разом жартували, розмовляли, а сьогодні – його вже немає серед живих і причина цьому - я. Хтось настільки не хоче мого заміжжя, що зважився на такий підступний крок та вбив його.

Кінь помчав до лісу і я нарешті позбавилася зайвих очей. Він біг з шаленою швидкістю, а погода наче уловивши мій настрій почала псуватися і небо покрилося темними хмарами. Тварина нервувала, я зупинила її. Злізла зі свого скакуна та прив’язала його до дерева. Не стримуючи сліз ніжно провела рукою по його довгому носі:

- Чого ти? Це ж не твого ж друга вбили.

Чорний жеребець заіржав та помахав розкішною гривою. Мене роздирало на шматки від своєї безпорадності. Йєн був моєю надією, ключем до перемоги, але мої вороги позбулися і його. Зірвалася з місця і притримуючи поділ своєї багатошарової сукні бігла вперед, оминаючи дерева. Хотілося позбутися цієї негативної енергії, яка вирувала у мені. Швидко перебирала ногами та тікала від самої себе. Побачила попереду перешкоду у вигляді рівчака. Так навіть цікавіше, якщо не перестрибну, буде мені покарання за Єйна. Пришвидшилась і готуючись до цього божевільного стрибка напружила ноги.

Раптом, відчула як хтось швидкими кроками наздоганяє мене та ловить у свої обійми. Мужні чоловічі руки міцно тримали мою талію і не дозволили зробити стрибок у неглибоку канаву. Моє вухо залоскотав гарячий подих і я почула знайомий голос:

- Тихіше, все буде добре, заспокойтеся.

Не могла стримуватися і розвернулася до свого рятівника, опустила заплакане обличчя на плече Атрея, а руки поклала йому на груди. Знаю, він не бажає такої близькості, вона не припустима і суперечить усім правилам етикету, але мені байдуже. Найбільше за все зараз потребувала підтримки та дружнього плеча, щоб виплакатися. Чоловік невпевнено пригорнув однією рукою за талію до себе, а іншу примостив на моїй спині. Сльози, які душили мене вирвалися на поверхню і стрімкими ріками падали на його камзол. Схлипуючи, все ж змогла заговорити:

- Він мертвий, Атрею, мертвий. І тільки через те, що погодився одружитися зі мною. Цього не повинно було статися, Йєн ні в чому не винний.

Відчула ніжні руки, які сильніше притиснули мене до себе. Моїм тілом пробіглося приємно тепло, і від того наче пишні сади зацвіли серед зими у моєму серці. Ледь чутно, важкий хриплий голос лунав над мою головою:

- Це моя провина, я не приставив до нього охорону. Не думав, що йому щось загрожує і хтось наважиться на таке. Знаю, ніякі слова не виправлять цього, я не впорався зі своє роботою, пробачте, що не захистив Вашого нареченого. Я знайду вбивцю, обіцяю.

При згадці про нареченого я здригнулася. Згадала – тепер у мене немає жодного кандидата на роль мого чоловіка та короля. Але зараз не це хвилювало мене найбільше. Підняла голову і поглянула у щирі очі кольору гіркого шоколаду:

- Чому? Чому всі хто дорогий мені помирають? Чому смерть ходить слідом за мною, невже я проклята? – наче прозріння засліпило мене і я зрозуміла причину усіх бід. – Знаю, це ця клята корона, саме вона винна у всіх негараздах.

Рішуче зняла коштовну діадему зі своєї голови та з ненавистю жбурнула її на землю покриту пожовклим листям. Якби не влада і королівське походження, то моя сім`я була б жива і можливо Атрей не жахався від мене як від прокаженої. Розпач повністю полонив мене, перед очима почали з`являтися чорні цятки, а мої ноги підкосилися і я мало не впала. Вправні руки хлопця підхопили моє тіло і якимось дивом опинилася у нього на руках. Він заметушився:

- Тримайтеся, Ваша Високосте. Негоже Вам сідати на брудну землю. Дозвольте я про Вас подбаю.

Чоловік не відпускаючи зі своїх рук сів на лісову підстилку та поклав мене собі на коліна. Я обвила долонями сталеву шию та не відводила погляду від його обличчя. Він здавався неймовірно привабливим і відстань у декілька сантиметрів лише розбурхувала мою уяву. Хотілося своїми вустами доторкнутися до нього, зацілувати та нікому не віддавати, а особливо Патрисії. Знаючи, що Атрей цього не бажає знову опустила голову йому на плече. Відчула як його рука ніжно пестить моє волосся, а інша впевнено притримує за спину. Його голос, що здавалося долинав з глибини самої душі заспокоював:

- Не лийте своїх сліз. Я докладу усі зусилля, щоб Вас захистити.

Не зважаючи на трагічні події, у цих жаданих обіймах почувалася щасливою. Якась невидима сила, що зародилася у моєму животі розносилася усім тілом даруючи блаженну насолоду. І таке зі мною роблять дотики Атрея. Хочеться вічно перебувати у його міцних обіймах, у яких я забуваю про всі негаразди й існує лише він. Нарешті я дізналася як це – коли тебе обіймає коханий, який завжди був для мене неприступною скелею. І хоч сьогоднішні його дії викликані жалем до мене, проте навіть цей факт не засмучував, я сильніше притиснулася до нього та насолоджувалася хвилинами щастя. Байдуже, що йому не приємне моє товариство, нічого з ним не трапиться, потерпить. Цікаво які думки панують у його голові й чи не проклинає мене за те, що змушений втішати свою плаксиву королеву.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.