Зустріти світанок

Всесвіт, що оточував Бестію, звично зблискував незліченною кількістю струн та вогників. Світила, планети, комети, астероїди, квазари і, серед всього цього, величезна кількість сутностей та переплетінь взаємозв’язків. Потягнись до пролітаючого непримітного камінця й він змінить свою траєкторію, десь там, далеко, вріжеться у планету, яка після удару змінить кут нахилу, змістить полюси, спрямує розвиток життя в іншому напрямку. Пройдись по одній з розташованих поряд струн й обірветься чиєсь життя, але зародиться сотня інших. Змусь одну сутність забути про вибудувані пріоритети і виявиш купу прихованих мотивацій, які кардинально змінять рух її життєвого шляху.

Архаі розгорнула енергетику на повну, звично відчуваючи навколо себе неосяжний простір, підживлюючись розсіяним світлом зірок та лавіруючи між сутностями, що раз за разом проносились поряд. Хтось летів за цілком усвідомленою траєкторією, хтось ширяв в очікуванні набору достатньої кількості енергії для наступного циклу, хтось безцільно бовтався в просторі, втративши шлях й орієнтири. Нічого нового. Ось поряд летить пара, між якими тільки но почали переплітатись енергетичні зв’язки. Юне створіння, яке проходить третій цикл на Алеї і трохи досвідченіший лігіанець тринадцятого циклу, з системи Зелених туманностей. Сутності цілеспрямовано летять до Бетельгейзе. Цікаво навіщо? Як і інші мріють потрапити на прийом до Хранительки та отримати гарний бонус на подальший розвиток? Сумнівна перспектива, враховуючи стійке невміння багатьох правильно визначити необхідний об’єм. Деякі сутності намагаються отримати якомога більше, випускаючи з уваги той факт, що головне не кількість енергії, а вміння нею правильно розпорядитись. Матінка Орея мудра та й скнарою не буває, і, якщо не бачить перспектив розвитку «прохача», легко видає все, що попросили. Тим паче, що спалені власною жадібністю, будуть лише додатковим паливом для зірки… Та коли ж чужа смерть зупиняла потік бажаючих, засліплених можливістю легко отримати все і одразу? І звідки вони беруть ці дивні прагнення?

Свідомість могутньої архаі відчула знайому енергетику. Бестія спрямувала свою увагу в іншу частину космосу. О, та це колишній Вартовий… Цей суб’єкт набагато цікавіший. Знайомий персонаж: вісімдесят циклів, більше половини яких в якості Вартового Землі. Стійка душа. Цікава суміш пріоритетів, бажань, прагнень, мітка Дуллахана і надзвичайно рідкісний, для мандрівника, жмуток яскравих емоцій. Так, саме цими якостями він їй і запам’ятався. А ще бажанням вбити. Смішний.

Пройшовши по енергетичним полям мандрівника, що ледь повз крізь простір, архаі виявила невикорінену виправним строком ненависть до її раси. Який же він цікавий екземпляр. Агресія сутності, нехай і мандрівника, до роду архаі, це гарний жарт. Варто цього впертюха прихопити та ще раз показати декому, хто вражає своєю вірою в навчальні властивості виправних планет. Відкоригувавши переміщення сутності, яка її зацікавила, архаі полинула далі, крізь рідний всесвіт, знайому з народження галактику. Наближаючись до рідного джерела, Бестія з полегшенням відчувала, як змітає жар Бетельгейзе різноманітні, налипаючи з відчайдушною набридливістю моральні налаштування різних світів, цивілізацій, рас. Ще трохи и полишиться лише чисте полум’я червоної зірки, отриманий досвід та її власна шалена, нестримна і вбивча суть.

Серафим

Серафим приходив до тями важко. Ні, побудова нового тіла не зайняла багато часу, бо ж енергії він отримав з запасом, а от свідомість… Свідомість, по якій знайомо пройшлась воля скаженої архаі, не враховуючи різну «вагову» категорію, ледь відновлювалась. Першою знайомо прокинулась ненависть – він знову іграшка вогняних! Другим відчай – потрапити до них після всього, це було набагато гірше, аніж опинитись у полоні Вартових. Вартові – то закон. Планетний, міжпланетний, з поправками на цивілізацію, інтереси якої вони відстоюють, але закон. А архаі – джокери, які неочікувано з’являються, змішують всі карти, порушують всі правила й безслідно зникають, полишаючи по собі зазвичай, як лісова пожежа, самий попіл та смерті. Важко повірити, що вони переслідують якусь раціональну мету, а не бездумно грають життями, бо якщо Вартові відстоююсь сформований порядок, то архаі його змінюють. Суттєво, жорстко.

Відкривши очі Серафим роздивлявся світлі стіни, стелю, огляд на червоного гіганта з ілюмінатору мініатюрної тюремної капсули й відчував, що агресія всередині нього набирає все більших обертів. Ненависна архаі невимушено збила його з траєкторії, організувала мінімальне «пакування» і, полишивши достатній запас енергії та прямий наказ відновити тіло, полетіла далі у своїх справах. Звичайно, ще ж стільки сутностей не розпилено, а живих створінь не знищено… Це ж треба було так по дурному втрапити в поле зору саме Бестії! Ця жорстока особа, виявивши ворога, не просто так дала наказ відновитись. Мабуть вигадала щось особливе в якості покарання за минулі справи та й нинішні думки. Чого-чого, а поганих думок з приводу раси вогняних він мав нескромний перелік.

Серафим задумливо всівся на гладеньку підлогу, роздивляючись окраєць планети до якої наближався. Колись він припустився помилки, повірив у те, що архаі можуть бути різними. Файра майже переконала його, що дамаським клинком можна не лише уривати життя, а й стригти живу огорожу, являючи оточуючому світові шедеври скульптурного мистецтва. Вона казала, що всесвіту, і навіть вогняним архаі, править любов, просто не завжди то помітно з першого погляду… Угу, а іноді то непомітно і з другого, й з тисячного, особливо коли цим «джерелом любові» шлейфом тягнуться знищені планети, сутності і всі можливі життєві форми. За свою наївну віру Файра заплатила життям… А от він в тій бійні вижив. Навіщо? Чому? Він досі не знаходив відповіді.

Мотнувши головою, намагаючись прогнати непрохані спогади, Серафим встав, пройшов розминаючи кінцівки та розганяючи рідини по тілу, пострибав, зробив легку розминку. Потім підійшов до прозорої частини своєї камери ув’язнення, роздивляючись одну з найяскравіших зірок цієї галактики. Напівпрозора поверхня ілюмінатору відобразила кремезну м’язисту статуру, вкриту чорними візерунками червону шкіру мандрівника, жовті очі – тіло знову відновилось за вихідними параметрами. Максимальний захист, адаптивність, енергетична відображення… От тільки від гніву архаі то не врятує. Якщо Бестія могла розкласти на елементарні частини загін Вартових у повному бойовому налаштуванні, то що їй якесь відновлене матеріальне тіло, нехай і одне зі зручніших у Всесвіті? Так, іграшка. Хоча, той факт, що капсула летить не прямо до грізного світила, трохи тішив. Отже є шанс уникнути неприємної зустрічі, мізерний, проте шанс. Оскільки він прийшов до тями, отже архаі не полишала точних наказів і перемкнулась на щось інше. А отже є час і варіанти…

Віка

Мелькнули перед очима величні кадри космосу, сліпучий спалах, що на мить наче вибив з Вікторії дух, і ось дівчина вже стоїть у світлому невеликому приміщенні, де під ногами згасає багряне світло, а навколо осипаються дрібні золоті часточки, схожі на пелюстки квітучих дерев. Простягнувши руку, вона спіймала одне таке «конфеті», яке, торкнувшись шкіри, зблиснуло й миттєво втягнулося у долоню. Поряд, під цим дивним «снігом», стояли, розгублено кліпаючи очима, Фонг і Аела. Імерянка дивилась на Вікторію з дивною сумішшю захоплення та жаху. Так зазвичай діти дивляться на полум’я великого вогнища, чи фокуси ілюзіоністів з розрізуванням навпіл усміхнених асистенток.

– Сестричко, ти як? – стурбовано та одночасно дуже невпевнено спитав чоловік, відпускаючи талію Вікторії. Доки архаі відсторонялась, Аела, навпаки, повільно повернулась обличчям до Фонга, збільшуючи поверхню дотику їх тіл.

–Нормально. Відверто краще, аніж після останнього переміщення до пустелі… А що? – спитала Віка, з цікавістю роздивляючись куди це їх занесло.

–Твоє енергетичне поле дуже тисне. Можеш спробувати його трохи послабити? Ми ледь витримуємо.

–Мануал з картинками даси? – хмикнула архаі, щоправда приблизно розуміючи про що він каже, бо почувалася так, ніби заповнила собою всю кімнату, розтіклася світлом, зайнявши кожну вільну клітину невеликого приміщення. Віка одночасно відчувала шорсткість стін, холод стелі, тепло кровоносної системи Аели і… стрімко наростаюче сексуальне збудження Фонга. Бажання терміново відсторонитись якомога далі від «активованого» друга, спрацювало для Вікторії, як вакуумний насос, зібравши всю свідомість чітко в рамках жіночого тіла, але одночасно чудернацьки викрививши зір. Все навкруги ніби розшарувалось та заграло неймовірною кількістю кольорів.

–Фонг, гм, кхм… Може знайдеш більш зручний час та місце? – знітившись спитала Віка, спостерігаючи, як її, тепер вже, різнокольоровий супутник, ще й наче б то обплетений золотим сяючим павутинням, ніжно пестить плече відверто задоволеної даним дійством Аели.

–Дякую, – видохнув Фонг і тут же винувато усміхнувся. – Пробач, та це твоя сексуальність дається взнаки.

–Яка це? – сторопіла Віка, пришвидшено аналізуючи власні відчуття (раптом вона про щось таке думала. Та ні, ніби не було нічого такого…). – Та в мене й думок подібних не було! Я ж навіть пристойно вдягнута, практично, як чорниця!

–Сама енергетика архаі побудована на цьому. На пристрасті, бажанні отримати насолоду, розфарбувати життя. Противитись цьому нереально, особливо коли воно пронизує тебе наскрізь…– хриплим голосом відповідав чоловік, опускаючи погляд на Аелу, по тілу якої він вже впевнено і недвозначно блукав руками.

–Тобто вам обом зараз терміново потрібно апартаменти для задоволення непереможної жаги сексу? – округлила очі Вікторія, вже розуміючи яку отримає відповідь. Фонг буквально прилип до імерянки, яка виглядала так, наче ясний розум геть покинув її світлу голову, полишив керівництво шаленіючим гормонам та тваринній пристрасті.

–Це був би найпростіший варіант.

–То вперед і з піснею, тільки не в мене на очах, – розгублено мовила дівчина, яка зовсім не планувала спостерігати чужий інтим.

–Дякую! Ти тут не загубишся, – радісно запевним «сестру» чоловік вже біля овального виходу, що саме відчинявся на одній зі стін, і миттєво зник в різноголосому натовпі разом зі своєю сексуально зголоднілою імерянкою. Та від пожежі повільніше тікають, аніж вони в ліжко поскакали! Віка спантеличено подивилась услід зниклій парі й обережно вийшла за ними у величезний просторий зал, заповнений купою різноманітних створінь.

– Твою трансцендентальну апперцепцію! Оце так «вокзальчик»… – вражено мовила Віка, бо гомінливий натовп перед нею, був типовий для вокзалу. Тільки міжгалактичного. З найфантастичніших уявлень. Різновиди форм життя, що її оточували, міг дати гарну фору кадрам з «Людей в чорному», «Автостопом по галактиці» та ще не одному десятку фільмів даного напрямку. Все ж в чомусь Серафим був правий – уява людей обмежена. Того, що відкрилось її погляду, жоден фантаст не намалює. Просто тому, що фантаст – людина і керується інформацією отриманою органами зору людини. Зір же Вікторії зараз був зовсім іншим. Вона бачила не лише форму, але й наповнення, еволюцію кожної сутності з натовпу, і це було… Багатогранно. Чимось нагадувало накладення різних шарів в Фотошопі, до того ж це були наче зображення одного й того ж предмету і кількох одночасно, ще й у різних налаштуваннях властивостей. Наприклад однин з варіантів «картинки» нагадував якийсь кольоровий рентген, чи знімок МРТ, а інший – вигляд оточуючого світу в ультрафіолетовому освітленні.

Повз архаі безперервним потоком проходили істоти з хвостами, рогами, крилами, щупальцями та іншими варіантами тіл і кінцівок, а душі… Душі були навдивовижу різні, гарні, строкаті. І від кожної тяглись чудні ниточки чи промені. Віка почувалась наче серед надскладного переплетіння напівпрозорих, та від цього не менш різноманітних ниток. Почавши рух, дівчина мимоволі пустила дрижаки по цьому енергетичному мереживу і зупинилась. То он як вона діє на всіх! Це не страх, не підкорення, не примха! Вона просто є своєрідним «смичком», здатним видобувати звуки з цих численних струн, впливати на них. Бо вона їх всіх відчуває! І близьке захоплення якоїсь невеликої компанії фіолетових створінь, схожих на равликів, й ледь стриману хіть трьох персон чоловічої статі, що стояли недалеко, і глибоку повагу якихось гігантських зелених цвіркунів, й стан остраху більшості інших відвідувачів цього «вокзалу».

Раптом дівчини торкнулась чиясь люта образа на архаі. Ця емоція, наче струмінь гарячого повітря, пройшлася по дівочій спині, змусивши озирнутись. А це що таке? Віка задумливо подивилась туди, звідки тяглась ця «ниточка» агресії. Десь здалеку, гублячись у кольоровому розмаїтті, тягнулось з десяток подібних червоних «щупалець», пронизуючи простір, і змушуючи інших сутностей корегувати свій маршрут, аби їх не торкатись. Схоже, чужа лють нікому не потрібна. Віка придивилась. Зір у неї зараз був геть чудним, проте щось конкретно в цих «ниточках» привертало увагу, ніби гукало, тож дівчина, махнувши рукою на своїх супутників, занятих пошуком підходящого траходрому, пішла в бік джерела чужої агресії.

Вона крокувала обережно, намагаючись мінімально впливати на оточуюче її хитросплетіння енергій, проте почувалась слоном в посудній лавці. Не дивно, що Серафим сварився, коли вона неслась повз інших істот, як переляканий лось крізь чагарник, з хрустом ламаючи все, що траплялось на шляху, навіть не розуміючи, яку просіку позаду себе полишає. Ось і зараз, навіть отримавши можливість бачити наслідки свого впливу, дівчина рухалась крізь натовп, а її рух однаково нагадував спробу акуратно пробратись крізь салон забитого вагону метро. За всього бажання нікого не чіпати, постійно траплялись на шляху руки, ноги, торби, спини… Одне радувало, сваритись наче з Вікторією (ображено критикуючи чи читаючи мораль) в цьому натовпі ніхто не поспішав – всі намагались лише якомога швидше ретируватись зі шляху. Мабуть цьому сприяло й те, що торкаючись Віки, енергія більшості істот частково зафарбовувалась у жовто-червоні кольори й більше за все це нагадувало попереджувальні опіки.

Перетнувши нарешті строкатий натовп, пройшовши довгий коридор та якийсь дивний ліс з високих сяючих павутиноподібних синіх рослин, архаі опинилась перед багряною кулею, розміром з невеличкий вагончик для будівельників. Саме з неї, як з мотка шерсті, стирчали та розповзались у всі боки червоні ниточки агресії та люті. Торкнувшись стіни «клубочка», Вікторія з подивом відчула, як енергетична в’язниця (звідкись прийшло чітке розуміння призначення цієї капсули) стрімко втягується в кінчики її пальців, являючи погляду образ сутності, яка була неймовірно-заплутаним переплетінням емоцій та мотивів. І ця сутність зараз була до біса розлючена й виглядала, як скажена блакитна шарова блискавка, що безперервно викидає тріскучі іскри, схожі на хаотичне бенгальське полум’я, та батоги червоних «ниток» агресії.

Проте варто було зникнути стінам в’язниці, як світло цього «їжака» стрімко змінило колір, спочатку на жовтий, а потім на яскраво білий, такий засліплюючи, що дівчина мимоволі закрила очі, прагнучі повернути світу звичний вигляд.

– Оце так номер… Навіть не знаю, що на подібне сказати, – почула Вікторія навдивовижу знайомий голос і обережно відкрила одне око, а потім одразу й друге. Перед нею стояв Серафим власною персоною, потираючи своє червоне підборіддя та роздивляючись дівчину критично-задумливим поглядом.

–Серафим? Ой…– Вікторія здивувалась одразу кільком моментам. І поява Серафима була не головною (цей тип постійно вистрибує, як чорт з табакерки, ще й звинувачує в цьому за звичай її). В першу чергу дівчину порадувало те, що вона знову бачить світ звичним зором. Перед очима не мелькали незліченні ниточки й зблиски, емоції, а були цілком матеріальні стіни, нехай і незвичної за конфігурацією будівлі, та знайоме обличчя. Віка так зраділа виявленню цієї червоної фізіономії, що тут же жартівливо клацнула пальцями по його носі. Виключно з метою перевірки реальності об’єкту, – Привіт!

–Ти знаєш, на даний момент я, здається, навіть радий тебе бачити. Мабуть ти єдина архаі у Всесвіті якій я можу подібне сказати, – спочатку сторопів, а потім раптом щиро усміхнувся Серафим, чим відверто шокував Віку.

–Немає в світі стабільності, – жартівливо зітхнула вона.

–Чому ж нема? Навіть забагато. Я, всупереч всім моїм старанням цього уникнути, з вражаючою постійністю бачу тебе з моменту нашого знайомства.

–Отже варто починати звикати одне до одного. Мабуть, поки ми не розберемося у ситуації, життя так і буде нас зіштовхувати лобами.

–Можливо, проте перспектива жорстока, – розсміявся червоний «демон». – Тому що, ані моя матеріальна оболонка, ані енергетична, подібного зіткнення не витримають.

–А по тобі й не скажеш.

–Імідж вічного й незнищенного мандрівника зобов’язує. До речі, а куди ти поділа нашого бабія? Сподіваюсь ти не повернула Фонга Вартовим за якусь дрібну провину?

–Оце вже ні! Не для того я голяка по скляному місту гуляла, аби потім свою здобич просто так повертати! – показала Віка язика Серафиму.

–Тоді де він?

–Та він… Хм… Він поки що зайнятий знанням сексуальної напруги, – зніяковіла дівчина.

–Справді? – здивувався чоловік. – І з ким же це, маючи під боком архаі?

–Я не під боком і взагалі… – обурено фиркнула Віка, розуміючи, що червоношкірий її відверто провокує.

–Так, я пам’ятаю дивний пасаж про чоловіка, – зневажливо відмахнувся нахабна, –То на яке нещасне створіння ти нацькувала цього вітряного любителя секс-марафонів?

– Сама ти «дивний пасаж». А Фонг великий любитель?

–Ще й який. Тому й питаю. Може вже варто рятувати випадкову жертву. Ні, його партнери зазвичай не скаржаться, не лякайся так, – тут же уточним Серафим, помітивши вираз обличчя дівчини, яка усвідомила, що відверто підставила Аелу. – Проте не дати йому розгулятись – наш обов’язок. Бо він ще випадково пов’яже себе зобов’язаннями якогось місцевого шлюбу і дивитиметься потім на мене очима побитого собаки, а мені думай, як цьому дурисвіту уникнути трьох мінімальних циклів на планеті дружини, якщо він і перший не може витримати.

–У вас тут все настільки погано з розлученнями?

–Які розлучення? Це ж не Земля. Просто переплітаючи свою енергетику з партнером, варто усвідомлювати власні здібності, аби потім не прозябати в ролі арештанта, бо енергії на зміну ситуації не вистачає.

–Знаєш, реально нагадує деякі земні шлюби.

–Звичайно. Вміння відрізнити випадкове бажання від справжніх почуттів і оцінити наслідки непривільних пріоритетів при прийнятті рішення – це один з найрозповсюдженіших уроків, які сутності проходять на Землі, – легко погодився червоношкірий. – Та тебе, схоже, зараз не це цікавить? – Спитав він, придивляючись до Вікторії.

–Угу…Серафим… Я, здається, випадково віддала у повне розпорядження Фонга ні в чому не винну імерянку, – протягла засмучено дівчина.

–От тільки не зображай мені тут муки сумління, бо у виконанні архаі подібний набір емоцій мене відчутно розбалансовує, – весело хмикнув червоношкірий. – Нічого страшного з нею не станеться. Фонг бабій, а не збоченець-гвалтівник, нічого більше, аніж у нього попросять, він не зробить. Пішли, знайдемо цього красеня й сама в цьому переконаєшся. А дорогою розкажи-но мені куди ви зібрались і навіщо, бо сенс вашого перебування в транспортному пункті Жилина, для мене поки що кострубато-недолуга загадка. – мовив чоловік, направляючись впевненою ходою в заповнену живими істотами залу.

–Розбалансовується він… Я тут гарненьку дівчинку, ні за що ні про що, в ліжко з незнайомцем-інопланетянином відправила, а він мені пропонує совість в тумбочку сховати…– бурмотіла Віка, наздоганяючи супутника та тихцем радіючи, що зустріла його тут. Чомусь поряд з Серафимом, всупереч його старанно-демонстрованій ненависті до архаі, Вікторія себе почувала спокійніше. Між тим, червоношкірий тип, розрізаючи, як ніж масло, натовп, попрямував до коридору в кінці зали, над яким світився вітіюватий напис മുറികൾ.

–Нам сюди, – впевнено кивнув він на символи.

–Чому ти так вирішив? Що нам повідомляють ці симпатичні ієрогліфи? – спитала Віка, підозріло оглядаючи дивні крючки та закарлюки.

–Що це приміщення для відпочинку, кімнати. Взагалі місцева мова має багато спільного з письменністю малаялам, розповсюдженої на Землі, в країні, під назвою Індія. Може зустрічала цю мову?

–Ага, от прямо на кожному кроці. Знаєш, до Індії я якось не доїхала, бо мандрівник з мене досить сумнівний, – знизала плечима Віка.

–Я й бачу…– розсміявся Серафим. – Три зіркові системи на пристойній відстані одна від одної – це не мандрівка, а от інша країна в межах однієї маленької планети… Дійсно, для подібного потрібна серйозна підготовка, налаштування… І що там ще?

–Так, згодна, потрібно було їхати до Індії. Там було б все набагато зрозумілішим, аніж грець зна де в космосі, – скривила мармизу Віка. – Але з якого переляку тут намалювалась письменність малаялам?

–Я ж казав, Земля непогана концентрація всього, що є у Всесвіті.

–Не всього. Такого різноманіття розумних істот на один квадратний метр, я не пригадую, – мотнула головою архаі, ледь встигаючи за своїм супутником і проводжаючи очима дивну, але точно живу конструкцію з фіолетових кульок, що проносилась поз них на якійсь імітації скейтборду.

–Земля планета маленька, обмежена, їй і однієї розумної раси забагато, – задумливо кивнув Серафим, оглядаючи написи на кімнатах. – О, он там здається твої «постраждалі». То навіщо ти кажеш вас на Жилин занесло?

–Хочу, аби мені допомогла розібратись в ситуації персона з монастирським титулом «матуся Орея», – відповіла Віка й ледь не налетіла на червоношкірого, який раптово зупинився.

–Хто? Ти геть без клепки в голові? Хоча це дурне питання я вже, здається, ставив…

–А в чому проблема? Вона архаі, головна, як мені сказали. Чому б з неї не почати?

–Чому б не почати вчитись плавати опинившись посеред океану в тропічний шторм?

–Я вже там, якщо ти не помітив! І взагалі – чудова ідея. Після такого першого уроку, все інше здаватиметься дрібницями.

–Ти хлюпаєшся в дитячому басейні, дурне дитя! Шанси вижити після такого «уроку» занадто сумнівні. Передбачити рішення Матері Ореі ніхто не може! – Серафим відверто сердито роздивлявся Віку.

–Чудово, отже вона не тупоголовий тиран, а особа, яка вміє мислити. До того ж не стандартно. А, виходячи з наявних у мене даних, шансів «втопитися», звернувшись до головної персони дивного роду до якого ти, як експерт, мене однозначно записав, у мене теж немає, – знизала плечима дівчина, розвертаючись до Серафима і прихиляючись плечем до сріблястої поверхні прямокутної двері. Поверхня металу в місці доторку з архаі пішла хвилями й вмить випарувалась, а здивованій такою поведінкою дверей дівчині та її другу, відкрився огляд на Фонга і Аелу, що блаженно лежали на широкому м’якому постаменті, вбранні виключно у костюми Адама та Єви.

На появу гостей Фонг відреагував привітною усмішкою ситого кота, а імерянка стрімко загорнулась у сріблясте простирадло.

–О, Серафим. Ти ж наче направлявся в іншу від архаі сторону? – абсолютно спокійно спитав Фонг, на якому миттєво матеріалізувались темні штани.

–Водили духи гостя кругами по тайзі…– знизав плечима червоношкірий.

–Сестричко, могла просто сказати, що вигляд оголеного тіла тобі не до вподоби, я б сам вдягнувся. Навіщо витрачати зайву енергію? Вдягати таким чином супровід, це не за правилами етикету, – здивовано подивився на свої штани Фонг.

–А я думала архаі і етикет – то поняття, що не перетинаються, – хмикнула Віка підходячи до Аели, в очах якої вже спостерігалось пробудження тверезого мислення. Імерянка відверто ніяковіла й не знала як поводитись з уже знайомими особами, а тут ще й похмурий незнайомий червоношкірий суб’єкт на порозі.

–Зазвичай так і є, та на планеті, котрою керує цей рід, ситуація трохи інша, – повідомив «братик».

–Невже представники привладного сімейства не можуть творити все, що хочуть на власній території? – хмикнула Віка.

–Не плутай влаштування деяких країн Землі і володіння архаі, – скривився Серафим. – Своїх, за порушення встановлених правил, вони карають найжорсткіше.

–Здивував. Та не думаю, що за матеріалізацію штанів на сраці цього красеня мене страшно покарають, – знизала плечима Вікторія. – То що? Пішли записуватись на відвідування зірки-гіганта? Чи як тут візит до місцевої королеви оформляється?

–Ти наполягаєш прямо зараз зайнятись твоєю зустріччю? – обережно уточнив Фонг, вже накидуючи звідкись витягнуту червону, на вигляд атласну, сорочку.

–А чого чекати? – здивувалась «сестричка».

–Не чекати, проте хоч сформулювати яким складом та з якими питаннями йти. Я звичайно вмію з розгону заплигувати у халепи, але тут можуть бути надзвичайно серйозні наслідки. Наприклад, потрібно визначитись зі статусом Серафима, якщо ти вже його знову десь виловила, аби мого друга з порогу до першоджерела не відправили. Матінка Орея, кажуть, буває занадто швидка на розправу, і підвищенним милосердям не відрізняється, особливо якщо в неї є рахунки для пред’явлення, – аргументував свою позицію Фонг, доки Аела зникла в невеличкому сусідньому приміщенні і, схоже, пришвидшено намагалась привести себе до ладу. У дівчини там щось постійно падало і дзвеніло.

Віка задумливо перевели погляд на свого червоношкірого супутника. Ризикувати його життям вона не планувала. Він їй цілком подобався живий та здоровий. Тим паче, що вправлятись у словесних шпильках на цьому кадрі вже, наче, виходило без шкоди для його здоров’я.

–Гаразд. Давайте сформулюємо. Які пропозиції?