Зустріти світанок

Частина 13

Віка

Бюрократія, як з’ясувалось, то біда не лише Земних держав, а проблема космічного масштабу. Принаймні планета Жилин мала багато її неприємних ознак. Сам запис чергу на відвідування зірки виявився справою складною і неймовірно нудною. Аела здалась годині на п’ятій спроб зробити то віддалено, Фонг, який бадьоро рвонув демонструвати свої комунікабельні здібності, метався між загадковими «пунктами» весь день, який за відчуттями тут був як три земних, і повернувся ні з чим, та ще й у стані вичавленого лимону. Весь цей час Віка, зір якої з невідомих причин продовжував розважатись, періодично розшаровуючи та розфарбовуючи навколишній світ, скромненько сиділа з червоношкірим «демоном» в номері невеликого місцевого готелю. Аби не нудьгувати й не прибити випадково свого «тюремника», улюбленою фразою якого стало «не можна, пожалій інших», дівчина вчилась спілкуватись з космічними технологіями. Тим паче місцевий аналог комп’ютера був цікавий і не дивився на неї, як на ходячу смерть, котра збирається серед натовпу танцювати п’яного гопака з косою. Гостро наточеною косою.

Прогулянка космічним вокзалом у Віки не задалась одразу, але в цю найближчу «жилинську комору» друзі дівчину швиденько запхнули після того, як їх «поламана архаі» ледь не підірвала якийсь технічний агрегат, зіпсувала пару стін та перелякали кількох перехожих, спробувавши прибрати «плями бруду на струнах». Так, мабуть, дурна була ідея, але ті дивні сірі патьоки так відразливо виглядали на сріблястих енергетичних променях незнайомих сутностей, що Вікторія просто не втрималась. Серафим, помітивши маніпуляції активно-доброзичливої архаі, в прямому сенсі дав їй по руках й зі спринтерською швидкістю відтяг від незнайомих сутностей, тихо, проте розлючено, лаючись та розповідаючи, що непродумана допомога іноді буває гірша за навмисне шкідництво. Виявляється, то був якийсь «корисний бруд». Дивні речі відбуваються у Всесвіті. Виявляється не лише люди можуть розгулювати пляжем, лякаючи дітей обмазаними чорним лікувальним брудом частинами тіла, а й душі, намотавши на себе енергетичну фігню. Це ж треба!

У доволі просторій, мінімально обладнаній зручностями кімнаті, в котру ввічливо запроторили «ходяче лихо», не спостерігалось вікон, зате були здоровенні екрани з гарними рухомими пейзажами та меблі-трансформи, які в перший момент виглядали дуже потішно. Зайшовши до цього номеру, Віка спочатку вирішила, що друзі жартують, бо опинилась у пустому сірому приміщенні неправильної геометричної форми з купами якогось білого піску на підлозі. Один в один – цементна коробка архітектора-недоучки, покинула безвідповідальними будівельниками!

Та все виявилось зовсім не так. Кілька швидких рухів Фонга пальцями на невеликій панельці біля двері і приміщення розділилось матовими перетинками, по котрих побігли зображення живої природи, а купки піску почали невимушено рухатись, доки не набули цілком впізнаних форми столика, крісел, ліжка і навіть імітації якоїсь шафи! Виявилось, «номера» були мультирасовими й адаптувались під задані параметри гостей. Віка могла лише вражено кліпати очима, спостерігаючи таку фантастичну універсальність.

Він основних стін віяло холодом й вони майже не пропускали купу яскравих, пронизуючих весь навколишній простір струн, які з’являлись перед очима Вікторії, коли архаі вкотре «накривало». З’явись такі симптоми вдома, Віка б вже сайгаком скакала до лікарні, скаржитись на проблеми з головою, та зараз знайомі методи боротьби з неполадками організму застосувати було складно. Тут би зрозуміти, як цей нетривіальний організм взагалі функціонує й що вважає нормою… Але допомогти з «підгулявшими налаштуваннями» її друзі не могли. Фонг швиденько визнав повну профнепридатність в цьому питанні, а Серафим нахабно заявив, що так швидко знищувати своє чергове тіло не планував.

– Егоїстичний гад, – засмучено закотила очі на такий аргумент Віка. – Хоч би чимось порадував!

– Можу й порадувати, – підозріло широко посміхнувся червоношкірий друг.

– І чим?

– Ти хотіла на Землю?

– І-і-і? – протягла Віка, таємно мріючи, що цей загадковий тип зараз видасть рішення всіх її проблем, але здоровий глузд підказував готувати акуратну могилку таким надіям.

– То от – радую, ти до неї наблизилась. Жилин – це вже рукав Оріона, який є частиною галактики, котру люди називають Молочний шлях.

– І який розмір цього рукава? Моє рідненьке Сонце звідси хоч в телескоп можна роздивитись? – спитала дівчина, доки здоровий глузд, зловтішно насвистуючи, старанно проводив урочисте поховання її сподівань, прикрашаючи могилку скромними, отриманими ще на шкільному курсі астрономії, знаннями про космос.

– Невеликий. Якщо брати систему виміру вчених Землі, близько 3500 в ширину і 11000 світлових років в довжину. Але ти права, роздивитись звідси сонячну систему в одному з пузирів, досить складно.

–Чудово, от буквально опинилась на порозі рідного дому! Гуморист ти мій! – хмикнула розчаровано Віка.

–Ти просила тебе хоч чимось порадувати. Радуйся, що ти не околицях рукава Персея чи Щита-Центавра. Це було б набагато далі, – знизав плечима Серафим і дівчина ледь втрималась, аби його елементарно не стукнути. Зупиняв лише спогад від раніше побаченого ефекту ляпаса. Все ж людиною бути набагато безпечніше. Пожбуриш в чоловіка подушку – і душу відвела, і всі живі. А тут не чихни зайвий раз, якщо не бажаєш когось випадково вбити.

–Дякую, от просто ощасливив, – пробурмотіла архаі.

–Сестричко, ви з Серафимом іноді поводитесь, як встановлена пара, котра провела разом не один цикл, – хмикнув Фонг, з цікавістю спостерігаючи їх спілкування.

–Врятуй світло від такої пари. Тебе при побудові подібної теорії не бентежить той факт, що твоя «сестричка» може мене розкласти на елементарні частини одним помахом вій? Знаєш, я навіть боюсь уявити собі дива еквілібристики, такої загадкової логічної конструкції, – занадто ввічливо прокоментував зауваження друга Серафим, і той, оцінивши настрій мандрівника, розсудливо замовк. Віка ж вкотре намагалась привести свій зір до ладу, бо він знову почав танцювати, розшаровуючи світ та демонструючи її друзів у вигляді різнокольорових картинок з переплетених ниток та туманностей.

– Фонг, ти ще оту загадкову матінку Орею признач на роль тещі, – хмикнула архаі, згадавши, як рідний чоловік відносить до її матері. Мама-людина, то звичайно не королева зірки, та за нагоди може такий кінець світу влаштувати, що зайвий раз засмучувати її коханий ніколи не ризикував, а фразу «любов до тещі вимірюється кілометрами» вважав геніально-правильною. І, всупереч їх нормальним відносинам, завжди радісно «збільшував любов», старанно намотуючи кілометри на колеса після чергового візиту, на якесь сімейне свято. А вже як він «радів» самій перспективі візиту в гості… Так, дійсно, Серафим не далеко пішов.

–Я дивлюсь у архаі чудовий настрій? – не оцінив її жарт червоношкірий. – Чого б то раптом? Задумала чергову каверзу з виправданням «ой, я випадково»?

–А краще відпустити на волю сарказм, іронію та образну уїдливість? Так тебе ж першого по частинам доведеться збирати, – парувала Віка.

–Друзі мої, давайте перейдемо до рішення наявних проблем, а не створимо нові? – втрутився Фонг у чергову, набираючу обороти суперечку. – Серафим може ти нам підкажеш, як таки оформити запис на Бетельгейзе, доки тут наші тіла від старості не розсипались? –– Все ж ти там бував…

–Дякую, дорогий друже, втім добровільно займатись побудовою власного ешафоту, це занадто навіть для мене.

–Та не збираюсь я тебе здавати гіпотетичним родичам! Допоможи мені потрапити до цієї матері Ореі й будь вільним, як птаха, – буркнула Віка, не повертаючи голови від широкого монітору, де саме натрапила на відео неквапливого розкручення спіралеподібної галактики, яке, на відміну від фігур її друзів, не намагалось самовільно розсипатись на мішок об’ємних зображень.

–Обіцяєш? – якось напружено спитав червоношкірий й Віка спіймала себе на стані дивного «дежавю». Наче ця розмова в них вже була… Хм, наче цьому кадру вона ще нічого не обіцяла, навіть прибити, за пропозицію гуляти містом голяка. Дівчина розгублено протерла очі і, знову вікривши їх, зраділа поверненню звичного зору. Повернувшись до Серафима з наміром зрозуміти дивний стан, вона «спіткнулась» об занадто уважний погляд жовто-страхітливих очей.

–Так… Який сенс мені створювати тобі неприємності?

–Добре. Сподіваюсь ти знаєш, що власну обіцянку архаі не можуть порушити? – тонко усміхнувся він.

–Не знаю як архаі, а я і будучі людиною нікого ніколи не полюбляла годувати порожніми обіцянками, – знизала плечима Віка.

–Це ж треба. Хоч щось в тебе є спільного з вогняними. Знаєш, ніколи б не подумав, що куплю собі волю, відправляючи до джерела архаі з втратою пам’яті, – монстр відверто знущався, та чомусь це не дратувало.

–Все колись буває в перше… Навіть якщо воно далеко не в перше, – усміхнулась дівчина.

–Угу, а будь-чия смерть, це лишень новий початок…– закотив очі Серафим, та Віка не встигла оцінити його філософське налаштування, бо її раптово пронизав пульсуючий біль у потилиці. Там наче вибухнула петарда. Архаі охнула, опустивши голову заплющила очі і, намагаючись перетерпіти біль та не впасти, обперлась рукою на стіну. Стіна почала повільно стікати вниз, оголяючи дивну конструкцію зі сріблястих спиць, що теж почали розжарюватись до яскраво-червоного кольору. Віка цього не помітила, проте помітили всі інші. Скрикнула перелякано Аела, сахнувся Фонг.

–Віка! – підскочив до архаі Серафим й повернув обличчям до себе, привертаючи увагу. Дівчина повільно відкрила очі, крізь багряне марево роздивляючись чоловіка.

–Блі-ін, а це що ще за зараза? Мені могли видати не настільки бронебійно-небезпечне, а просто здорове тіло? А то такий феєрверків в очах у мене і в людському, з купою дрібних несправностей, ніколи не спостерігалось…– застогнала Вікторія, сповзаючи таки на підлогу від дикого болю й уже різнокольорових кіл перед очима.

–Тихо-тихо, спокійно… Тіло в тебе здорове, а от свідомість, наблизившись до джерела, схоже, посилено бореться з якимось наявним блокуванням. І бореться, використовуючи весь наявний арсенал, одночасно намагаючись влаштувати численні руйнування…– бурмотів Серафим, щось роблячи з її головою.

–Я що, знову встигла комусь зашкодити…?

–Ні, поки що лишень наші апартаменти трохи зіпсувала, проте, якщо ти не плануєш влаштувати тут випалену пустелю і однозначно привернути увагу матінки Ореі, зімкни руки перед собою, опусти голову…– почав впевнено її інструктувати чоловік і дівчина, не роздумуючи, послухалась, приймаючи знайому позу лотоса. Складені в майже молитовному жесті долоні наче замкнули щось в голові і біль почав стихати, а вкотре «глюкнувший» зір дозволив спостерігати, як заспокоюються навколо неї сяючі вихори, які старанно намагається вирівняти її, судячи по проступаючи від таких зусиль поранень на червоній шкірі, персональний тілохоронець-камікадзе.

–Не планую…

–Тоді зроби кілька глибоких вдихів, заспокойся, уяви щось приємне…– заспокійливо говорив Серафим, не реагуючи на власні пошкодження, які множились з лякаючою швидкістю.

Віка трохи заспокоївшись та відчуваючи, як біль зникає, з вдячністю ткнулась носом в червоне плече, відчайдушно шкодуючи, що завдає чоловікові біль. Вона зовсім не бажала спричинити йому шкоду, навпаки бажала допомогти…

–Все, все, вже майже нормально… Все добре… Головне заспокойся і спробуй перерозподілити енергетичні потоки, якщо вже якась неймовірна сила так жорстоко пройшлась по твоїй свідомості полишивши дивне блокування. Ходяче ти моє непорозуміння, космічного масштабу… Агов, а от навіщо мене потрібно було на імерянина перетворювати?! – обурився через мить її друг.

–Зате рани від спілкування з непорозумінням космічного масштабу зникли, – спробувала усміхнутись Віка. В дальньому кутку кімнати пролунали тихий, але чітий шепіт Аели на вухо Фонгу: « Ти точно впевнений, що вони не пара? То він їй сміливо по руках дає, то кидається, як божевільний закоханий, рятувати. Ким взагалі потрібно бути, аби вдарити по руках архаі?». Ці питання почув і Серафим й незадоволено зиркнув на парочку.

– Дорогенька, втримайся від таких коментарів. Я не зможу імітувати твого лицаря, якщо раптом наш друг вирішить, що його терпець урвався. Точніше спробувати я звичайно можу, та це скінчиться стрімко і некрасиво, – невпевнено тріпнув плечима Фонг.

–А архаі тобі не допоможе? Ти ж її супровід.

–От я б конкретно в цьому питанні на неї не розраховував…

–Фонг, припиніть нести нісенітницю. Чи мені варто було почекати доки ви і ще купа сутностей полишаться без тіл, легко розкладених на атоми цією красунею? Ти бачив, як елініві основи почервоніли? А їх, між іншим, створюють безпосередньо на Бетельгейзе. Знаєш, що це означає?

–Що в точці дотику температура була рівна…– почала було Аела, та тут же перелякано замовкла.

–Ото ж бо. А при викиді такого, не факт, що ми й усі оточуючі лише тіла втратили. Загалом зараз всі, а особливо наша нервова архаі, вкладаються спати. Сон – найпростіший спосіб налаштувати на рівномірний фон всі системи.

–Сон? Серйозно? Я ж за вашими словами не людина, а ходячий контейнер енергії. То звідки в мене потреба у сні? – спробувала здивуватись Віка.

–Рідна, будь ти хоч сама Бетельгейцзе – загальні закони всесвіту для тебе ніхто відміняти не збирався. Все має періодичність, зміну активності і спокою. Так, спокій буває відносний, як і активність, в залежності від того, що ми розглядаємо, але це стосується всього. А тому – спати, а на світанку я вам допомагаю з записом і ми прощаємось.

–Як тут можна побачити світанок? Тут же вікон немає, – відверто здивувалась Віка.

–Не переймайся, хто, хто, а ти його точно побачиш, навіть якщо вважаєш себе людиною.

–Це як?

–Мовчки архаі, мовчки. Марш спати! – видавши це геніальне розпорядження, Серафим повернувся до Фонга з імерянкою. – А на вашому місці, друзі, я б таки не дуже прагнув зустрічі з матір’ю Ореєю. Як вплине на Віку джерело не зрозуміло, та якщо архаі, на думку деяких, може витримати спалах наднової, то ви такими властивостями не наділені і, навіть десь дітавши нейтронин, їх не отримаєте.

–Дякую, ми подумаємо, – кивнув Фонг та прихопивши Аелу, яка явно щось хотіла заперечити, швиденько ретирувався в сусідню спальню. Серафим, присівши поряд з Вікою, яка все ще імітувала буддійську статую, лякаючись що біль повернеться, тяжко зітхнув.

–Потоки більш-менш вгамувались. Лягай, та спробуй розслабитись.

–Версія: «марш спати», мені більше сподобалась. В мене так чоловік полюбляє жартувати, – вимучено усміхнулась дівчина.

–Співчуваю я тому герою, який здатен одружитись на такому непорозумінні, – беззлобно хмикнув її друг. –Ти ж мабуть і коли була людиною мала здібність вплутуватись у неприємності?

–Нічого подібного. Зразкова донька, дружина і мати…

–І навіть без пропелера у п’ятій точці?

–Хіба що невеличкого, – розсміялась дівчина, акуратно піднімаючись та влаштовуючись на ліжку, що стояло поряд.

Вона мимоволі згадала, що генератором ідей та бажань в їх сім’ї дійсно завжди була вона. Щоправда чоловіка та дитину така ситуація наче влаштовувала. Результати її «хотілок», чи то була чергова нестандартна покупка, чи подорож, зазвичай всім подобались. Наприклад на Говерлу, всупереч туману та неочікуваному для червня похолоданню до +10 °C, потягла всіх Віка, але згадують цей екстрим з задоволенням усі, від сина, якому на той момент було лише шість років, до друзів, що піднімались на гору з безперервно повторюваною мантрою: «Та куди ж мене чорти несуть? Та що ж мені там, внизу не сиділось?». І що факт, всі мріють повторити похід. А от чи матиме вона таку можливість?

–Фраза «невеличкий пропелер» стосовно архаі може означати багато…– покачав головою Серафим.

–Ну не знаю. Знаєш, на фоні, наприклад, моєї мами, я просто штиль і спокій, і взагалі особа, яка не вміє чогось активно бажати й радіти кожній приємній дрібниці.

–Гм, тобто тобі потрібен був вчитель саме для цього. Цікаво.

–Для радості життя? Архаі мало того, що сволоти так ще й песимісти?

–Я б сказав є деякі риси… Ти ж, схоже, таки певні уроки засвоїла, бо регулярно демонструєш нетипово захоплено-радісну реакцію. Одна твоя поведінка в місті імерян чого варта.

–Але те місто дійсно було гарне. І незвичне.

–А може справа у іншому… Чим менше знаєш, тим більш яскраво сприймаєш оточуючій світ. На цьому побудована програма навчання сутностей на Землі. Регулярне оновлення свідомості з можливістю дивитись на світ вільним від стереотипів поглядом дитини, без впевненості у власній правоті, що ґрунтується на наявному досвіді.

–Але ж саме відсутність досвіду призводить до помилок.

–Іноді до них приводить сам досвід. Від помилок ніхто не застрахований. Та помилки – це обов’язкова частина нашого шляху. Хоч ти ув’язнена сутність на Землі, хоч ти вільний громадянин Всесвіту, – задумливо мовив чоловік, всідаючись на підлогу поряд з ліжком Віки.

–А що зі мною, Серафим? Чия я помилка? – розгублено спитала дівчина, однімаючи руками гладеньку подушку чудної форми.

–Не знаю. Мені слабо віриться в помилку такого масштабу, та ще й з архаі, – буркнув він, знову встаючи та накидаючи на Віку м’яке, наче зіткане з павутиння покривало, яке витяг з непримітної ніші в стіні.

–Але й на продуманий план моя метушня не схожа…

–Це вже точно.

–Ти там щось казав про блокування…– спитала Віка, розуміючи що очі практично самі закриваються, а тіло неочікувано розслабляється під легкою і дуже приємною на дотик ковдрою.

–Тільки те, що воно є. Я його помітив, під час твого енергетичного сплеску, та навіть уявлення не маю, хто таке міг поставити.

–Але ж мати Орея може їх зняти?

–Бетельгейзе – твоє джерело, вона, а отже і Хранителька, може все… Принаймні, так всі вважають. Я особисто не перевіряв, бо не маю джерела.

–Як так? Ти ж казав всі сутності мають джерело.

–Я мандрівник… Сутність, породжена нез’ясованим джерелом. Ніхто до путя не знає звідки беруться такі як я. Нас зазвичай виявляють Вартові і вони ж допомагають усвідомити себе, створити перше тіло, навчають, знайомлять зі світом…– неспішно, наче казку дитині на ніч, почав говорити Серафим. – А далі кидають в бій, озброєних тільки випаленими на основі основ особистості законами всесвіту… І всі вважають, що стерти ці закони можна лише з самим мандрівником. Як з’ясувалось не все так однозначно…

Та останніх фраз дівчина вже не чула, провалившись у глибокий спокійний сон.

Серафим

Він сидів біля цієї дивної архаі і намагався якось вмістити в голову побачене. Мітка Дуллахана. В її вогняній, кострубато обмеженій людською свідомістю, енергії, проскочило те, що Серафима злякало і зацікавило. Ким би ця дівчина не була, вона зустрічалась з найсильнішою темною сутністю Всесвіту. І вижила після зустрічі. Навіть для архаі це неймовірно, бо не всі таку зустріч переживають. Він це точно знав... Чи міг Дуллахан заблокувати її свідомість? Ймовірно. Але чому і навіщо? Чи допоможе Вікторії Бетельгейзе? Прийнято вважати, що рідне джерело може повністю відновити сутність. Тоді чому архаі одразу не повернули постраждалу до рідної зірки? Не знайшли? Не вважали за потрібне? Не змогли? Чи могла матір Орея полишити доньку без допомоги? Могла… Вона непередбачувана. Мотиві давнього хранителя дуже дивні і на чому ґрунтуються не багатьом дано зрозуміти, а пояснювати свої дії комусь, на зразок Серафима, звичайно ніхто буде. Якщо вже вона тоді нічого не пояснила Файрі, то мандрівнику, винному з усіх сторін, на таку милість точно не варто розраховувати.

Серафим опустив погляд на сплячу дівчину. Вогняне волосся яскравим водоспадом вкрило половину ліжка, довгі вії закритих очей кидають на обличчя ніжні тіні, витончена рука звисає з краю ложа, а під тонкою ковдрою з павутиння синіх кракуш, вгадуються контури спокусливого тіла. І навколо всього цього відсвічує всіма відтінками золота й багрянцю, нещадна енергія Бетельгейзе. Краса, що викликає щиру ненависть. Перед ним істинна архаі, з відповідним тілом та силами, от тільки чого ж вона викликає бажання…захистити? Звідки це? Що за нові, самовбивчі схильності в нього з’явились?

Мандрівник нечутно піднявся, вийшов з номеру та неспішно попрямував вздовж вулиць підземного міста. Близькість Бетельгейзе робила неможливим існування більшості живих матеріальних форм на поверхні планети, але у надрах архаі дозволили життю розвернутись на повну. З їх то можливостями…

Проминувши кілька житловий ярусів, Серафим опинився на одному з суспільних рівнів – біосферному. Цей рівень забезпечує харчуванням та сумішшю для дихання більшість сутностей, які перебувають на цій планеті у біологічних тілах. Вийшовши з транспортної капсули, чоловік опинився у величезній, наповненій відфільтрованим світлом зірки, залі, щедро заповненій рослинністю. Ніжно-рожеві промені Бетельгейзе потрапляли у приміщення крізь невеликі отвори у скельних породах, пройшовши кілька шарів фільтру і, розсіюючись, повністю задовольняли потреби місцевої фауни у світлі.

Різнокольорові та розташовані в кількох площинах одночасно, рослини оточували входи до інших сфер життя Жилина й розбивали на секції величезний простір, що був одним з найзручніших місць для зустрічей. Купа листя, гілок, тепле вологе повітря з широким спектром газів, що враховував потреби більшості населення. Літаючі за допомогою довгих вузьких крил, Юліани дихають вуглекислим газом, наповнюючи повітря азотом, який радісно використовують Акунзяки, котрі неспішно снують по усіх варіантах поверхонь за допомогою своїх численних щупалець. Частина місцевої флори виробляє кисень, а частина криптон, який тут використовують для технічних потреб. Кисень цінують гуманоїді форми, втім серед жителів Жилина є також любителі аргону, гелію, вуглекислого газу. Архаі, встановлювали у своїх володіннях оптимальний баланс, котрий дозволяє існувати кільком десятками розумних видів і одночасно незліченній кількості нерозумних. Проте до того, як встановити такий ідеальний світ, вогняна раса проводить такі підготовчі роботи, що на їх фоні світові війни на Землі з винищенням більшості форм життя, виглядають просто дитячою забавкою. Файра доводила, що це не жорстокість, а вимушена міра, таке собі «перенаправлення наявних тенденцій». В цьому питання вони так і не дійшли згоди…

Серафим звично ковзнув поглядом по присутнім сутностям, безпомилково визначив потрібну і, обравши на панелі керування потрібні параметри, ступив на одну з транспортних платформ, що відділились від стіни. Невелика, близько кроку в діаметрі, пласка «таблетка» понесла його крізь простір підземних джунглів.

Повз зайнятого своїми думками мандрівника проносились фіолетові ліани, жовті кручені дерева, зелено-червоні зарості, серед яких ширяли, літали, бігали, стрибали представники місцевої доволі різноманітної фауни та розумні форми життя. Коли чоловік порівнявся з одним з залитих напівпрозорим кварцом отворів, з якого відкривався вид на поверхню планети, платформа уповільнилась, підкоряючись ледь помітному руху пасажира. Серафим підняв погляд на скелясту пустелю, залиту променями Бетельгейзе. Пісок та камінь, камінь та пісок, часом сплавлені у чудернацькі фульгурити. Колись Файра йому доводила, що самі архаі, як планети навколо Бетельгейзе, лише ззовні смертоносна сила, а всередині наповненні життям. Він майже повірив… А дарма… Одне виключення – це зовсім не весь рід.

Взагалі супровід архаі – це не охоронець чи слуга, як помилково думає Вікторія, це в першу чергу захист оточуючих від впливу божевільної енергетики доньок Бетельгейзе. Ескорт архаі виконує в першу чергу роль щита для оточуючого світу. Тож саме до цього готувався Серафим, коли йому запропонували можливість змінити вид діяльності. До того моменту він вже втомився від одноманітної роботи з сутностями, ув’язненими в обмежену оболонку на Землі і бажав чогось іншого. Більш цікавого, незвичного, яскравого. Як там кажуть на Землі? Бійтесь своїх бажань? Істина в усій красі. Він отримав все, що бажав. От тільки в масштабі, що значно перевищив його очікування. А почалось усе з архаі від якої не потрібно було захищати все і всіх. Яка не була ходячою смертю, як її, відомі далеко за межами рідної галактики, сестри. Чарівна Файра сама відмінно стримувала наявну енергію й не мала схильності до непередбачуваних спалахів. На відміну від усіх, раніше бачених архаі, у яких в сліпучому сяянні губився будь-який візерунок, дивовижне плетіння енергії Файри було чудово помітним і світило ніжно, приємно для погляду. Її енергетичні контури нагадували сяяння ранкового туману з ледь помітною білою зірочкою в центрі. Мати Орея просила берегти свою найціннішу доньку. А він не зміг… І не вберіг від такої ж, практично всесильної, без жодних перепон та обмежень, архаі. Звичайно ж Мати Орея має до нього довгий перелік претензій…

Вікторія теж архаі. І взагалі-то, попри щиру впевненість Фонга та Аели, для позачергового візиту на Бетельгейзе, вогняній доньці червоної зірки не потрібен запис. Віка легко може потрапити додому без чиєїсь допомоги. Та для цього дівчині потрібно усвідомити себе належною до вогняного роду. А вона, навіть на словах погодившись, внутрішньо заперечує очевидне, вважаючи себе людиною. Щоправда, судячи з проявленої мітки Дуллахана, робить це, можливо, не лише через примху. Мало того, що її смертельна енергія неймовірним чином сповита, наче єгипетська мумія, людськими обмеженнями та шаблонами, так ще й ця мітка. А вплив такого сюрпризу на це ходяче непорозуміння важко визначити. До виявлення мітки, Серафиму здавалось, що дівчина знаходиться в незвичному, втім стабільному стані, який може й важко назвати збалансованим, та й надмірних побоювань він не викликав. Хіба що подив. Як свідомість людини утримує в завузьких межах шалену енергію архаі, було зовсім незрозуміло, та до сьогодні дівчина непогано справлялася. Рідкі й досить скромні сплески, які смішну панянку схоже щиро засмучували, були дитячими забавками, на які жодна з відомих йому архаі й уваги б не звернула. Але той факт, що Вікторії стало погано, у момент коли Бетельгейзе торкнулась обрію планети, наштовхував на дуже погані думки. Можливо дівчина інтуїтивно обрала правильний вихід – потрапити да матері Ореі й щонайшвидше. Те, що в момент спаду активності її сили збунтувалися настільки, що від доторку архаі розжарилися елінієві основи будівлі, сповіщало, що на боротьбу з блокуванням її енергія, оминаючи свідомість, намагається кинути максимум. А це небезпечно, дуже небезпечно. І не лише для оточуючих, та й для самої дівчини. Саморозпад сутності – страшне явище, особисто Серафимом побачене лише раз, ще коли від був Вартовим. Побратим, який перетворився на його очах в Соукоянт – то жахаюче видовище. Ще раз він не бажав таке побачити. Хоча… У виконанні ненависної представниці раси вогняних це, мабуть, досить цікаво…