Зустріти світанок

Серафим

Безглуздий, нелогічний порив змусив Серафима зробити те, що він ніколи не зробив би свідомо. Він кинувся захищати архаі! Не друга! Не себе! Ненависну архаі, яка безтурботно розліглась на підлозі, імітуючи невинну дівицю! Ідіотизм чистої води – метнутись до неї, покидаючи власне тіло, яке не встигало зреагувати, і виштовхнути дівчину за межі дії пастки! Правий був Фонг – наявний досвід часом кепсько відображається на вчинках.

Через цю ідіотську імітацію лицаря сам Серафим змушений був потім терміново шукати тимчасовий притулок в тілі найближчої живої істоти. З підходящого, виявився лише лакрілл, котрий дрімав на дні. Цей підводний житель з купою щупалець, середніми розумовими здібностями та непоганими фізичними даними, був меланхолійним ендеміком Аллеї. Та особливо обирати було ніколи – безтілесною сутністю в межах дії пастки довго не політаєш. Тим паче, що альтернативою лакріллу в межах досяжності були лише холоднокровні риби, плавці яких геть не придатні для подальших планів Серафима, або желеподібні медузи, від котрих взагалі мало користі. Корали та різні поліпи взагалі не варіант – цих поки зрушиш з місця і галактика встигне постаріти.

Тимчасово посунувши здивованого господаря тіла і скеровуючи досить незграбне створіння на пошуки підходящого будівельного матеріалу, Серафим розумів, що ледь справляється з власними емоціями. Він був шалено злий на себе. Так підставитись і першою вивести з-під удару це стерво! Ні, він відновить собі зручне тіло і навіть повернеться на місце захоплення, от тільки Фонгу це не допоможе. Друга взяли в оборот Вартові Алеї, а ці могли бути довго підсліпуватими, проте, якщо вже звертають увагу, надмірною ввічливістю не відрізняються. Казав він цьому легковажному ловеласу: Буть розсудливим, оформи нарешті офіційно свій барліг». Але ж ні: «це вб’є всю романтику…». Догрався. Ймовірно під час останнього візиту, його помітили, відслідкували місце розташування схрону та поставили пастку. Така могла й архаі на деякий час втримати. От тільки навіщо тут настільки потужну техніку застосовувати? Вирішили перестрахуватись?

Аллея завжди була специфічною планетою. Cутності, що встановили тут свої порядки, не були загалом агресивними, але навдивовижу старанно відстоювали право рідної планети жорстко боронити її від незваних гостей. Настільки старанно, що за неодноразове порушення правил відвідання Аллеї, могли застосувати довгий перелік покарань, і втрата тіла була не найгіршим з варіантів. Щоправда для Серафима це була лише тимчасова незручність, ускладнена його власним статусом. От Фонгу гірше, він мав менше можливостей, і тому друга потрібно витягти до того, як завершиться процедура з’ясування обставин та визначення виховної екзекуції. Бо ще запхнуть красеня в якогось морського їжака на кілька циклів, і повзатиме хлопчина дном морським, маючи з кінцівок лише колючки та зуби.

А може то не Фонг винен, а архаі? Її поява могла спровокувати пристойний енергетичний сплеск, який легко відслідкувати. Щоправда ця раса вміє чудово маскуватись за необхідності… Ця дивна дівуля могла бути настільки неадекватною, аби знехтувати стандартними практиками? Малоймовірно. Бідний Фонг, так по дурному втрапити у таку халепу… Ні, ця теорія кульгає на обидві ноги, бо для встановлення пастки на архаі потрібен час, і того, який вони витратили на прогулянку пустелею, відверто недостатньо. Отже випадковість?

Так розмірковуючи, обхопивши щупальцями черговий скельний виступ, Серафим докопувався до найближчих виявлених покладів органічного матеріалу. Якийсь хижак заховав собі вечерю. Нічого, доведеться зубастику пошукати нову жертву, цей труп піде на більш термінову справу, аніж підтримання життєвого циклу місцевого мисливця. Залишки великого підводного ссавця, це звичайно не найкращий варіант, та як основа цілком піде, бо клітини вже побудовані з урахуванням існуючих на цій планеті законів біології.

Сутність – господар тіла лакрілла, злякано сховалась десь на околицях свідомості, не наважуючись заважати грізному гостю. Розумно – найвірніша лінія поведінки в такій ситуації. Серафим би теж не особливо висовувався, заплигни у його тіло емоційно-неврівноважений гість, за енергетичними параметрами близький до майже всесильних Вартових. Чоловік завжди поважав розумність, навіть якщо вона була продиктована цілком елементарними біологічними мотиваторами. З поваги до такого можна й не пускати у справу власне тіло лакрілла і навіть поводитись з ним обережніше, бо відрощувати втрачені кінцівки, наскільки він пам’ятав, ця форма життя не вміє. Тим паче… Тим паче, що виявлені рештки набагато більшої та сильнішої життєвої форми цілком влаштовували Серафима.

Ох, не легка то праця – знаходитись у одному тілі і одночасно будувати інше, ще й без жодної допомоги. Зазвичай для подібних «розваг» використовувались енергетичні носії, що дозволяли не витрачати сили на організацію часток навколо енергетичного вихору. Власне здійснити подібну дію без такої допомоги, навіть з подібного матеріалу, мало хто міг. Більшості доводилось переміщуватись до чужого материнського організму і вирощувати тіло природнім шляхом, або носитись безтілесним духом, доки не накопичить чи купить необхідну кількість енергії для побудови тіла. Та подібний варіант зараз для Серафима був неприйнятним. Життєві цикли морських жителів Аллеї досить довгий, а перспектива витратити декілька світлових оборотів, для того, аби народитись у тілі недолугої багатоніжки чи стрімкої, та обмеженою водяним середовищем риби, Серафима не спокушала. Але потрапити в чужому тілі, чи без тіла у поле зору Вартових, то взагалі для нього зараз гірший варіант з усіх можливих.

Знахідка виявилась навдивовижу якісною, навіть цікаво, хто міг перервати цикл такої сильної істоти... Кістяний каркас був з вкрапленням рідкісних міцних металів, тканини просякнуті природнім захистом від місцевого, не в міру активного світила, та ще утримували залишковий енергетичний баланс. Щоправда за рахунок цього, труп неохоче розбирався до часток придатних для організації за новою схемою, але скаржитись на такі дрібниці було б вже нахабством.

Критично оглянувши сформовану основу, Серафим вніс деякі поправки, як то, збільшив об’єм дихальних органів, відкоригував налаштування основних рідинних систем організму, прибрав зябра та додав додаткову міцність шкірі, одночасно перекидаючи точково енергію у центральні нервові вузли. Безформна куча сіро-зеленої плоті здригнулась і почала, на перший погляд, хаотичний рух, навколо енергетичного каркасу. Тепер полишалось лише чекати. Серафим, порившись у біологічній пам’яті «тимчасового притулку», витягнув всі свої дванадцять щупалець та мімікрував під оточуючий пейзаж (неприємно буде, якщо цей «дім» з’їдять, до того, як побудується новий) і почав поступове перенесення себе у нове тіло. Процес обіцяв бути довготривалим і не найприємнішим.

Через деякий, час провівши трохи розфокусованим поглядом лакрілла, який стрімко зник в глибині, Серафим сплив до поверхні, різко вдихнув, відчуваючи, як організм наповнюється придатною для подальшого функціонування газовою сумішшу. Перевірив відгук кінцівок, функціонування зіниць, загальну керованість тіла. Все в межах норми. Отже час повертатись та оглянути місце пастки для планування подальших дій. А також відстежити ту архаі. Найвірогідніше підступне стерво вже перемістилось, та за напрямком можна, як мінімум, побудувати гіпотези відносно її цілей та визначитись, де йому самому не варто з’являтись найближчим часом.

Пливти виявилось неочікувано легко, а от при виході на повітря, раптово накотила слабкість – побічний ефект від «терміновості будівлі». Перечекавши трохи, чоловік обережно встав і повільно, адаптуючись до повітряного середовища, побрів в потрібному напрямку. З орієнтацією на місцевості, які б рецептори не доводилось використовувати, у Серафима ніколи не було проблем.

Чоловік очікував всякого – випаленої пустелі (звична справа, при усуненні архаі слідів своєї діяльності), будинку, що стояв би цілий та неушкоджений (Вартові могли постаратися в сподіванні спіймати наступного порушника), залишків будинку і відсутності будь-яких слідів архаі (теж цілком можливо). Та от чого він точно не очікував, то це виявити там неадекватну дівулю власною персоною. Заплакану, заціпенілу, з розгубленим поглядом на морські хвилі, наче звичайна, вбита горем людська жінка біля обвуглених залишків власного дому! Скільки він таких бачив на землі… Але на Аллеї, ще й у виконанні архаі, така вистава була найдурнішим, що можна вигадати.

– Вставай. Досить імітувати з себе святу невинність, – гукнув Серафим це непорозуміння в жіночому образі. Проте жодної реакції не було. Підійшовши ближче він торкнувся заціпенілого тіла – воно почало завалюватись на бік. Підхопивши дівчину, чоловік вилаявся крізь зуби. Отже тіло і навіть одяг, після міжпросторового переходу, вона не напружуючись відновила, майже не звертаючись за енергією до кристала Фонга, а падіння у звичайну воду, ввело її у стан стазису! Перевіривши енергетичні потоки, він ще раз голосно вилаявся, з’ясувавши, що сутність ледь з’єднана з жіночим тілом, бо елементарно розтіклась енергією по оточуючому ландшафту. Чудово, от просто запрошувальна площадка для Вартових! Нічого дурніше вона не могла вигадати! Вони ще не тут лишень тому, що місце захоплення сильно «фонить», адже тут нещодавно розклали на молекули два біологічних тіла та відмінний технологічний об’єкт!

–Ні, та з такими дурощами жодних запасів не вистачить! Я не можу за такий короткий термін двічі відновлюватись! А ну давай назад збирайся! – гаркнув чоловік, тряхнувши дівчину і грубо швякнувши її об землю. Як і очікувалось – жодної реакції. Тіло цієї раси такими дрібницями навіть не пошкрябаєш і, відповідно, на прив’язку сутності, такі дії жодним чином не вплинули. Доведеться застосувати щось більш відчутне. Намотавши довге вогняне волосся на руку, він потягнув дівулю до води. Вся округа була насичена емоціями архаі. Каміння, пісок, морські істоти (бідненькі, тиск такої сутності, то дуже сумнівне задоволення). Недалечко сплив місцевий китоподібний, трохи нагадуючий того, чиї залишки Серафим використав.

–Серйозно? Ти мене будеш засуджувати за таке поводження з цієї невбиваємою упаковкою? – обурено гримнув чоловік на велику істоту, в очах якої мелькала свідомість Вікторії. – Досить вдавати з себе вбиту горем вдову та зберись! Бо змушена будеш будувати собі ще одну коробку з бантиком!

Серафим пожбурив дівчину прямо в спантеличену темну морду, із задоволенням почув глухий удар, помилувався активацією сутності і… із зітханням поліз у воду за дівчиськом, що почало тонути. Навіть архаі, після раптового повернення в тіло, може його угробити. Деякі біологічні закони застосовуються до всіх без виключення.

Віка

Вікторію оповили умиротворення та спокій. М’яке світло зірок, повільне життя каміння, тихий шурхіт води і різноманіття підводного життя. Різнокольорові корали, поліпи, риби, мікроскопічні рачки, та ще незліченна кількість живих істот проносилась перед очима, змушуючи милуватись і, як не дивно, ніби відчувати всі їх рухи. Дівчина наче стала частиною оточуючої природи, відсторонилась від болю, образи, нерозуміння, прийняла світ таким який він є, незалежно від його суті. Було добре. Давно вже вона не відчувала такого спокою. Всі ці поєднання неймовірних відчуттів навіювали спогади про щось невимовно прекрасне та неймовірно далеке. Поступово з’явилось усвідомлення, що далеке не означає недосяжне. Потрібно лише згадати, згадати шлях…

Спалах світла і раптова темрява розбили на тисячі уламків її спокій. Раптом вона згадала, що має дихати, але зробити вдих виявилось дуже боляче. Вона метнулась геть, відчувши себе переляканою рибкою, та її потягло назад. Горло, ніс опалило вогнем, а в груди наче загнали кілок. Було боляче та важко, наче її раптом огорнули свинцем. Потім дівчина відчула декілька сильних ударів і почула глухий голос, що ніби линув крізь товстий шар вати. Віддалено знайомий і дуже роздратований голос.

– Та скільки ж можна? В маленьку рибину ти просто не помістишся, а нового, скомпонованого настільки безалаберно монстра, Вартові Аллеї швиденько виловлять та препарують на користь науки, з’ясовуючи, як ти так хитро поєднала вихідні елементи. Я розумію, для архаі то не проблема, так, дрібниця не варта уваги, але час! У нас його немає! Тому давай-но ти, красуне, все ж зберешся, вкотре мене здивуєш і допоможеш витягти одного дурня, що вирішив тобі допомогти! Бо доки ти тут вдаєш оскаженіле космічне сміття, бідний Фонг там потерпає за себе, тебе і мене в компанії! А це, погодься, дуже несправедливо.

–Серафим? – прохрипіла Віка відкашлюючись та намагаючись сфокусуватись на червоній розмитій плямі, що схилилась над нею та несе якусь чухню, проте поступово набуває контурів обличчя.

–А ти кого очікувала? Матір власною персоною?

–Я…– Віка з розчаруванням усвідомила, що сподівалась й очікувала побачити власного чоловіка. Примарна надія, що загадковий кошмар закінчився, нехай і на ліжку в якійсь лікарні, не виправдалась. Перед обличчям маячило набридле страшидло, а сама вона в мокрому одязі, чомусь лежала на холодних гострих каменях.

– То кого пані бажали викликати на аудієнцію? – і сарказм цей монстр не загубив.

–Не важливо…Але ж ти помер! Я своїми очами бачила! – раптом тріпнулась Вікторія, згадавши страшну картину їх загибелі.

–Ой, от не треба мені знову свої нісенітниці розповідати, – скривився Серафим.

–Мені це здалось?

–Звичайно ні. Стандартна процедура вилучення сутності, – знизав плечима Серафим. – Може перебільшено агресивна, та це питання зараз немає сенсу обговорювати, тим паче з тобою.

Червоношкірий був цілком живим, незадоволеним і вдягнутим чомусь лише у невеличку пов’язку на стегнах.

–Стандартна процедура? То Фонг теж живий? – ошаліла від подібної заяви Віка.

–Звичайно. Архаі, досить прикидатись наївною дурепою та заверши нарешті балансування цього тіла, якщо не плануєш демонструвати сині смуги на всю спину, плавці на вухах та тягти за собою кілька скель!

–Балансування? А що це?

–Ну все, дістала! – Серафим схопив її в оберемок, раптово притягнув і грубо поцілував, паралельно ретельно проводячи рукою вивчення інших частин тіла.

–Припини! – Віка, в першу мить шокована таким поводженням, миттєво розізлилась і від душі заліпила червоношкірому нахабі типового ляпаса.

Ефект перебільшив всі її сподівання. Великого чоловіка просто знесло та вдавило у скелю, що знаходилась за кілька метрів. Гуркіт пролунав такий, наче щось вибухнуло. За кілька секунд Серафим, разом з дрібною кам’яною крихтою, повільно сповз донизу, мотляючи головою, та прикриваючи ту частину обличчя, на яку прийшовся удар жіночої руки.

–А ось це вже схоже на архаі. Хоча, те, що ти мені морду, а не геніталії будеш калічити, я не очікував, – проскрипів постраждалий і почав, не встаючи, проводити якісь маніпуляції з обличчям.

–Вибач…– Віка сиділа на землі, перелякано кліпаючи.

–Та нічого, просто доведеться проводити відновлення зараз. Місцеві жителі не занадто терпимі до недоліків зовнішнього вигляду. Це під поділ мені б ніхто не заглядав, а от в фізіономію – обов’язково.

–Під поділ?

–Так, місцева найпоширеніша форма одягу чоловіків – такий собі просторий балахон. Одне гарно, балансування ти провела чудово, – кивнув чоловік, роздивляючись Віку. – Навіть дірки в одязі залатала!

–Так, будь ласкавий, поясни мені, що то таке те твоє балансування?

–Знову…– він демонстративно закотив очі, проте, як не дивно, почав пояснювати. – Ти з якоїсь причини майже покинула це тіло і розлилась енергією по оточуючій місцевості. А оскільки мені зараз незручно тягати з собою шматок планети, я вчинив всі можливі дії для повернення тебе назад. Процес пройшов не найкращим чином, і ти досить неохоче вписувалась у тілесну оболонку, що могло привести в наступному до енергетичних втрат та підвищеної вразливості. Довелось спробувати простимулювати емоційний момент для активізації свідомої складової, – розповідав чоловік, повільно повертаючи голову, та демонструючи дівчині оголену кістку на вилиці та м’язи свого обличчя, які повільно відновлювались, наче збираючись з пилу.

–Ой, матінко, це я тебе так? – перелякалась Вікторія, – та я ж тільки ляпаса дала…

–Угу… Типовий фізичний вплив підкріплений енергетичним ударом на основі емоційної складової. Я взагалі думав ти по іншому відреагуєш, проте так навіть швидше. Це ще мені пощастило. Доки ти зібралась, доки енергія потекла у правильному напрямку. Була б повністю збалансована – від моєї оболонки мало б що полишилось.

–То навіщо ти так ризикував? – відверто здивувалась Віка.

–Я не ризикував, оскільки врахував всі складові, – знизав плечима Серафим.

–Слухай, термінатор ти наш, а ти взагалі біль відчуваєш? – невпевнено піднімаючись та підходячи ближче, спитала дівчина.

–Звичайно.

–Та якось по тобі непомітно…

–А до чого взагалі зараз таке питання?

–Просто поведінка в тебе дивна.

–Чим? – трохи розгублено подивився на неї чоловік. Виглядало це досить страхітливо на фізіономії з оголеною кісткою, шматками шкіри, відкритої плоті та патьоками якоїсь синьої рідини.

–Ти спокійний, як удав, хоча в тебе явно серйозні пошкодження тканин, судин, кісток, нервових закінчень і що там ще є на обличчі. Больовий шок – не чув про таке?

–А, ти про тілесний біль? Не сміши мене. Я ж не людина, аби пошкодження тканин, впливало мою поведінку. Та й навіть серед людей нерідко зустрічаються ті, хто вміє блокувати біль від надмірного впливу на свідомість. Запам’ятай, якщо раптом і справді користуєшся лише свідомості сформованою в тілі людини, біль для сутності – це не фізичний фактор. Біль – це емоційно-енергетичне відчуття, от його всі відчувають. А тіло… Тіло можна привчити до всього, біологічні рецептори так взагалі вимкнути. Біль тіла – то лише сигнал про несправність.

–Ти нагадуєш мені якусь машину з фантастичних фільмів…– пробурмотіла Віка. – А чому в тебе кров синя?

–Який був будівельний матеріал, така й є. Наче мені робити нема чого, аніж перебудовувати хімічні сполуки, та вилучати мідь. В тебе наприклад має бути сліпучо-біла, хоча я зараз не ризикну то перевіряти.

–Чому не ризикнув би?

–Бо це нетривіальне завдання, а ще раз терміново відновлювати організм я не маю бажання. Тут і невеличке пошкодження ледь усувається.

–Вибач…

–О, дай но руку, – раптом спробував вхопити він її долоню, – Віка мимоволі сховала руки за спину.

–Навіщо?

–Користь принеси! Від твоїх вибачень мені ні холодно, ні спекотно, а ось енергією ти легко можеш поділитись.

–Добре…– дівчина невпевнено простягла руку. Серафим її обережно взяв і піднісши до обличчя, приклав внутрішньою стороною долоні до пошкодженої частини. Вікторії було його відверто шкода, нехай він і казав, що не відчуває болю. Їй хотілось усунути спричинену шкоду, прибрати біль, відновити чоловіка…

Пальці торкнулись слизької прохолодної поверхні, неочікувано гострому уламку кістки. Дівчина обережно провела вказівним пальцем від скроні до скули і далі донизу. Там, де темно- червона шкіра була ціла, вона здавалась атласною, і тому синя кров, що виступала на її пошкодженій частині виглядала повним непорозумінням. Кінчики пальців Вікторії почало трохи поколювати, а потім повільний процес відновлення обличчя Серафима раптово пришвидшився. Синя рідина, що частково продовжувала розтікатись, раптом зупинилась і потекла вверх, одночасно набираючи насиченого червоного кольору. В лічені секунди обличчя Серафима повернулось до початкового вигляду, а потім чоловік взагалі почав весь світитись як світлонакоплюючий пластик.

–Досить! – червоношкірий рвучко відкинув її руку. – Перефарбовувати мені кров, під свої естетичні норми було зовсім не обов’язково. І взагалі вчись контролювати свої роздачі енергії! Так і спалити не довго!

–Вибач…

–І припини вибачатись! Непорозуміння якесь, а не архаі!

–Ви…

–Досить!

Вікторія перелякано кивнула, спостерігаючи, як її супутник закрив очі, повільно зітхнув та поступово припинив світитись, щоправда паралельно зі зникненням світлових ефектів у нього почали рости та розгортатись величезні шкіряні крила, піщано-цегляного кольору.

–А…

–Намагаюсь отримати максимум плюсів з непередбачуваних мінусів, – пояснив він, не відкриваючи очей.

–Знайома політика. І щось мені підказує, що в даній справі ти профі, – задумливо промовила Віка.

–Так… Зчитала? – монстр зиркнув на неї колючим та підозрілим поглядом.

–Звичайно, з виразу обличчя. А ти що мав на увазі? – мимоволі відступила подалі від червоношкірого дівчина.

–Хм…– уважно подивившись на неї, він трохи заспокоївся. – Нічого. Не звертай уваги.

Відійшовши на кілька кроків, Серафим змахнув крилами, підняв, як невеликий гвинтокрил, купу пилу і, схоже, задоволений новою частиною тіла, направився до дівчини.

–І що тепер? – спитала вона, знову мимоволі відступаючи. Зрозуміти, що в голові у цього непередбачуваного чоловіка було важко, а вираз обличчя він зараз мав рішуче- загрозливий.

–А тепер – полетіли у місто, – мовив він, підхопивши Віку, що й оком кліпнути не встигла, і стрімко злітаючи.

–Агов, куди, навіщо? Я взагалі-то додому хочу, а не до чергового інопланетного міста. В мене вдома чоловік та дитина! – відверто обурилась такій постановці питання «жертва», але сильно тріпатись було страшно, бо висоту крилатий нелюд набирав, як реактивний літак-винищувач.

–Додому, в твоєму розумінні, повернути я тебе не можу, від Фонга в даному питанні більше користі буде. Та його спочатку потрібно врятувати.

–Врятувати? Ти ж казав він живий.

–Живий, та в порядку – то різні поняття. Його потрібно витягти з ув’язнення.

–То звернись до місцевих адвокатів. Я тут до чого?

–Позбав мене таких геніальних порад. Ти набагато ближчий та зручніший помічник, якщо вже не випарувалась, доки я відновлювався. Та можу полишити тебе серед пустелі, якщо думаєш, що так швидше потрапиш куди тобі потрібно. Амнезія в поміч, – хмикнув Серафим і почав повільно послабляти захват.

–Ні! – верескнула перелякано дівчина.

–Хм, дійсно дивно, – задумливо мовив червоношкірий, припинивши спроби впустити свою супутницю.

–Що саме, терорист нещасний?

–На переляк за місцевий пейзаж твоя реакція не схожа, та не впасти ж ти боїшся?

–Та дійсно, що ж тут такого страшного…– тріпнула плечима Віка, оцінивши відстань до скелястої поверхні, як однозначно несумісну з життям.

–Та ти від такого хіба що зачіску зіпсуєш, і то не факт.

–А можна я не буду перевіряти на практиці твоє ствердження? – жалібно попросила дівчина, вирішивши, що перспектива врятувати гарненького ловеласа, аби той потім допоміг їй повернутись додому, не така вже й погана.

–Як скажеш, – байдуже знизав плечима монстр, продовживши політ.

Як не дивно, летіти, без загрози бути викинутою, було майже не страшно. Трохи незатишно, незручно, незвично, проте, з урахуванням того, що Віка вже бачила, політ, був майже буденною справою. А ще, всі недоліки оригінального способу переміщення, компенсувались чудовою панорамою, не обмеженою ілюмінатором, чи іншими металевими деталями. Бо ж за законом підлості часто все найцікавіше в земних перельотах Вікторії закривало то крило, то хвіст літака.

Безкрайня кам’янисто-піщана пустеля з одного боку і сяюче в променях місцевого світила море з іншого, вражали. Чудні за формою скелі розташовувались то поодинці, то групами, наче стало корів розсипалось на гігантському полі. Час від часу в променях сонця діамантами зблискували рожеві кристали серед рудого каменю. Між скельними виступами зустрічались перемети червоного, рожевого, жовтого та майже білого піску. А варто було піднятись ще вище, як Віка роздивилась, що вся поверхня пустелі прикрашає візерунок який нагадує чи то кровоносну систему, чи то кореневу.

–Дивно, я думала в пустелях не часто йдуть дощі, – пробурмотіла здивовано дівчина, зрозумівши, що бачить типову ерозію ґрунту. Та яким же сильним мав бути дощ, аби подібні струмочки починались навіть не на піску, а на прямовисних скелях? Тим паче такі чіткі, контрастні.

–В цій пустелі, на моїй пам’яті, не було.

–А, судячи з пейзажу, були. Проте тоді незрозуміло де рослини… Чи тут якісь кислотні дощі?

– Не було. Ні водних, ні кислотних, – безапеляційно заявив червоношкірий демон. Тапер Серафим стовідсотково відповідав імені, яким його подумки «охрестила» дівчина. Хіба що рогів не вистачало, бо ті гарненькі зелененькі, які йому «подарувала» спересердя Віка, він чомусь не оцінив. – Ти помилилась. Те, що ти бачиш – візерунок Хікі.

–Хто?

–В цій пустелі мешкає кілька колоній дуже дрібних численних організмів – Хікі. З життєвим циклом десь близько…– чоловік подивився на Віку, щось подумав, – сто людських років. Раз на життя вони виповзають зі своїх сховищ на вершинах скель і спускаються у Велику долину для розмноження, полишаючи по собі на будь-якій поверхні досить своєрідний слід, який місцеві назвали «візерунок Хікі».

–На будь-якій поверхні?

–Так. Ми з Фонгом колись розважались і спеціально розклали на їх шляху кілька варіантів найміцніших матеріалів, включаючи один давній та досить цінний кристал, поцуплений Фонгом з колекції власного роду. Хікі невимушено все «розмалювали». Їх мікроскопічні лапки, котрі мають досить цікаву будову, препарують будь-що на молекулярному рівні, а вилучені частки ці створіння пресують у надщільну субстанцію, з якої будують собі досить примітне шлюбне вбрання. Коли вони починають шлюбні танці, то виглядають, як сяючий шматок веселки. А коли такими незліченними веселками залито всю долину, то навіть моїм очам боляче на те дивитись. Дані організми вважаються місцевим скарбом, що ретельно охороняється властями. Панцири цих істот є природнім накопичувачем статичного енергетичного заряду, здатного тимчасово заблокувати доступ сутності до наявного інформаційного ресурсу. Цінна штука, їх приймають як засіб оплати у міжпланетному розрахунку. Власне, саме з тих пір, як міжпланетне суспільство роздивилось цінність даної матеріальної оболонки, і почались проблеми Аллеї. Натовпи вільних добувачів ледь не знищили всю місцеву екосистему, намагаючись докопатись до сплячих Хікі, і тільки встановлення суттєвого обмеження на відвідування планети, врятувало ситуацію.

–Міжзіркові браконьєри? Серйозно? – мимоволі розсміялась Віка. – А як же самосвідомість великих сутностей, не обмежена банальним людським тілом?

–А у тіло вони звідки потрапляють? Ти ніколи не задумувалась, чому одна людина відчуває непереборне бажання завдати іншому біль, а інший прагне цей біль прибрати, зцілити, допомогти?

–Різні люди, різні цінності, виховання, мотиви.

–Стоп. Виховані цінності тут ні до чого. Наприклад, жодна моральна система Землі не вважає нормальним відчувати задоволення від чужих страждань, смерті. Майже всюди це вважається відхиленням від норми. Всілякі жертвоприношення, військові страти та інші логічні обґрунтування зараз не обговорюємо. В будь-якій найжорстокішій, дикунській релігії є виправдання жорстокості. Ніхто не вважає нормою тортури лише заради чийогось задоволення.

–А судячи з розповідей наших засобів масової інформації, таких виродків – хоч греблю гати. Що не ввімкни то одразу стандартний сюжет: «Вбила, з’їла, закопала».

–Виродків – так. Та це не виховання. Це саме основа сутності, яку відправили для виправлення.

–Та якщо її відправили на виправлення, то чого ж вона псує життя іншим і несе таку жорстокість?

– Бо ті, хто трапляється йому на шляху, колись могли бути такими ж, і їх урок відчути на собі те, що вони несли в минулому циклі, чи раніше. Кат на Землі завжди потрібен. І не один. Комусь для отримання досвіду болю, комусь для переосмислення цінностей та стимулу почати боротись, комусь, аби подивитись у своєрідне дзеркало. В кожного свої завдання, свій перелік незасвоєних уроків. Що тут незрозумілого? – знизав плечима Серафим.

–Все незрозуміло…