РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

Макс лежав оголений поверх ковдри, розкинувши руки убік, і дивився в стелю. У душі шуміла вода. Габріель кликав його з собою, але у Макса абсолютно не було сил, попри те, що нічого незвичайного він не робив. Усередині давило неприємне відчуття, що все йде зовсім не так, як має бути. Хоча, начебто, що могло бути не так? З Габріелем він помирився, в Олега вже ніби не було від нього секретів, і, хоч у Макса все ще залишилося кілька питань до нього, між ними все незабаром мало налагодитися.

У нього з'явилися люди, з якими можна було гуляти, слухати одну музику і розмовляти ні про що.

Точно, Ян та Олеся. Кучеряву Макс більше не зустрічав — Габріель сказав, що вона працює з Домінікою на поверх нижче, а Ян більше жодного разу не нагадував про себе, тож можна було бути спокійним. Але ні. Бажання більше ніколи не перетинатися виказувала лише Олеся, і Макс певною мірою її розумів, адже з її точки зору він вкрав кохання її життя. Та все ж таки крайнім залишився Макс — ось цього він не розумів. Ян точно хотів відновити їхню дружбу.

Мабуть, дружбу.

У душі перестала шуміти вода, і Макс, повернувши голову набік, почав спостерігати за Габріелем крізь відчинені двері. Габріель. Макс фізично відчував зміни у ньому, але не міг навіть припустити, якими вони були. Їхні погляди зустрілися. Габріель закинув рушник на сушарку і повернувся до спальні.

— Тобі допомогти встати? — спитав він і простягнув Максу обидві руки, за які той майже одразу вхопився. Як у їхню першу ніч у цьому місці, Габріель протягнув його до краю ліжка і підняв, потягнувши на себе. — У душі сам впораєшся чи…

— Чи, — погодився Макс і попрямував до ванної кімнати.

Габріель залишив душову відчиненою, тож йому не довелося розсовувати дверцята. Габріель зайшов слідом і, закривши їх у кабінці, увімкнув воду. Макс відмокав, поки Габріель спінював на долонях гель для душу, а потім обвив його шию руками й почав цілувати його. Відчув, як по спині спустилися чужі долоні та стали ретельно терти між сідницями. Певно, проведеної в ліжку години Габріелю було мало.

За два тижні Макс лише кілька разів зустрічав Олега, і то на роботі, зате встиг ще разів шість зустрітися з їхньою компанією, якось навіть Аня зволила приділити їм кілька годин свого часу. В останню їхню зустріч Юра повідомив, що з наступного тижня вони більше не побачаться, бо його відправляють до Італії разом із Грицем. Макс трохи засумував, адже він непогано почав ладнати з Юрою, хоч і з самого початку знав, що їхні шляхи скоро розійдуться. Звісно, залишалися ще Ярослав і Аня, й Габріель якось не поспішав відправляти німців за кордон, що несильно, але все ж тішило.

Завдання до сесії Макс закінчив у термін, і тому Габріель зміг затримати його в останній день, коли він працював півзміни. Після перерви у Габріеля не стояло жодних зустрічей, тому, попередньо попросивши Софію замовити щось на обід, Макс заштовхав Габріеля за ширму з наміром порадувати його, що траплялося не так часто. Він буквально вгризався в губи Габріеля, водночас намагаючись розстібнути цей сраний пасок, що ніяк не піддавався. Габріель перехопив його руки та впорався з ним сам, після чого розтягнув краватку Макса і почав розстібати сорочку.

Двері з гучним стуком відлетіли в стіну.

— Якого біса, Аріель? — пролунало надто люто, але Макс уже знав цей голос.

Габріель напрочуд швидко застібнув пасок і, притиснувши Макса рукою до стіни, вийшов з-за ширми.

— Ти забув моє ім'я? — спокійно спитав Габріель. Пролунав тихий хлопок дверей — їх зачинили.

Ще один хлопок, стукіт, дзвін розбитого скла. Макс скривився і почав тихо застібати сорочку.

— Якого біса? — спитав уже Габріель, після чого було чутно його важке дихання.

— Це все ти! Ти забрав його в мене! — черговий стукіт і шарудіння.

— Нічого я в тебе не забирав.

Плеск, і Стас, що давиться повітрям.

— Він кинув мене через тебе.

Тиша.

— Через мене тебе навряд би хтось покинув, — звук ляпаса. — Прийди до тями вже, вовцюра.

— Ти змусив мого хлопчика підписати контракт! — ледь чутно, але від цього не менш грізно промовив Стас.

— Я нікого не змушував нічого підписувати.

Гучний плеск та падіння. Болючий стогін Габріеля. Макс не витримав і постарався непомітно визирнути з-за ширми, але Стас дивився прямо на нього, тримаючи за грудки Габріеля, що валявся на підлозі.

— Ти теж знав? — крикнув Стас і, піднявши Габріеля за комір сорочки, знову стукнув його головою об підлогу, після чого пролунав ще один його болючий протяжний стогін. Габріель заплющив очі й накрив долонею потилицю, другою рукою все ще намагаючись прибрати Стаса із себе.

— Злізьте з нього, будь ласка, — якомога рівніше попросив Макс і рушив у бік чоловіків. Він все ще не міг зрозуміти, з якими розбірками Стас прийшов до Габріеля, але припускав, що все можна розв'язати без кровопролиття.

— Ти не знав, правда? — з істеричними нотками в голосі спитав Стас, і Макс зупинився за метр від них. — Ти не знав, що він трахав твого друга, так? Звісно, не знав.

— Заткнися! — гаркнув Габріель і, одним ривком перекинувши Стаса на спину, притиснув його шию передпліччям.

Макс насупився. Друг, контракт. Другом він міг назвати лише Олега, власне, тільки він і хвилював Стаса. Контракт із Габріелем? Якщо Стас був настільки злий, то це був непростий контракт з працевлаштування.

— Який контракт? — трохи тихіше, ніж зазвичай, запитав Макс і не зводив погляду з Габріеля, який теж дивився на нього, але не поспішав відповідати на запитання.

— Олег мав розповісти тобі, — він підвівся з підлоги й рушив до Макса, але той зробив крок назад і витягнув руку, зупиняючи.

— Отже, це був ти?

— Не все розповів, — зі смішком видав Стас і, трохи похитуючись, підвівся на ноги.

— Вали звідси, — наказав Габріель, дивлячись на Макса, але слова були адресовані точно не йому.

— Ти зіпсував мені життя! — Стас смикнув його за плече, але Габріель одразу скинув його руку й обернувся в півоберта, все ще дивлячись на Макса.

— Ти сам його зіпсував, йолоп, — він ухилився від руки Стаса, що хотів схопити його за комір, перехопив її та завернув за спину, тим самим розвернувши того задом до себе. — Іди, поки ще чогось не зіпсував, — Габріель штовхнув його в спину в напрямку дверей. — Потім поговоримо.

— Ну ти й погань, — Стас лиш не харкнув йому на туфлі — вийшов, голосно грюкнувши дверима.

Габріель знову дивився на Макса, який повільно опустив витягнуту перед собою руку і схилив голову.

— Я мав сам все розповісти, — Габріель зробив крок у бік Макса, але він відступив на стільки ж, та за мить його схопили за плече й різко обійняли. Макса пересмикнуло.

— Пусти, — прошипів він і вперся долонями в груди Габріеля, але той міцно тримав його і точно не збирався відпускати. Макс підібгав губи й сильно зажмурився, від чого перед очима попливли червоні кола.

— Ні, — відрізав Габріель і лише посилив хватку.

— Боляче, — простогнав Макс, коли відчув, що Габріель може його розчавити. Габріель одразу трохи розпустив обійми, але все ще притискав Макса до себе.

— Я просив Олега розповісти все…

— І він розповів, але не мені?

— Я переоцінив його розумові здібності, вибач. Не йди, — Габріель випустив Макса з обіймів, але продовжував стискати його плечі, дивлячись йому в очі.

Цього разу Макс не збирався йти. Якоюсь мірою він навіть чекав миті, коли Габріель знову проситиме його залишитися. У голові вже грав чистий холодний розрахунок. Минулого разу Олег сказав, що Габріель готовий на все заради нього, але тоді Макс сам усе зіпсував, цього ж разу він мало що міг зіпсувати й вирішив перевірити теорію Олега.

— Це ж у минулому, так? — вирішив переконатися Макс і, намотавши краватку Габріеля на руку, трохи потягнув його на себе. Зачепився пальцями за комір чужої сорочки та трохи зависнув, бо не уявляв реакцію Габріеля на те, що збирався сказати. — Подумай над тим, що мені ще варто знати, і як проситимеш пробачення за кожен брудний секрет, що збираєшся мені розповісти. Можеш почати завтра, бо сьогодні я піду спілкуватися з моєю любою подружкою, — Макс розправив краватку і пригладив її до грудей Габріеля, котрий явно оцінив його спокійне ставлення до ситуації. — Коли він закінчує?

— Двадцять хвилин тому, як і ти, — без вагань відповів Габріель.

Макс виловив Олега біля входу на станцію метро. Не сказати, що Олег був радий бачити його, але не обійняти при зустрічі не міг. Хотілося прямо тут влаштувати розбірки, але натомість Макс сунув руки до кишень куртки й сказав:

— Ми їдемо до тебе.

— У мене справи.

— У тебе немає справ, — вкрай переконливо промовив Макс і почав спускатися до підземки. Не треба було озиратися, щоб знати, що Олег пішов за ним.

Макс ніколи не був у нього вдома. Олег завжди відмахувався тим, що його батьки не люблять гостей, особливо, без попередження і взагалі мають якісь свої упередження, тому Макс готувався зустріти незадоволених осіб старшого покоління. Але, коли Олег відчинив перед ним двері квартири, всі уявлення про його проживання перекинулися догори дриґом. Особливо, коли в іншому кінці короткого коридору відчинилися двері, за якими виявилася ванна кімната, і з них вийшла дівчина з майже білим — прямо як у Олега — вологим волоссям. Вона була не набагато нижчою за Макса і досить худою, щоб припустити, що вона могла б стати моделлю. Здається, дівчина не очікувала побачити Макса так само як і він її, але майже одразу привітно всміхнулася йому.

— Не може бути, — вона зупинилася за метр від хлопців. — Той самий Макс? — здавалося, що вона була нескінченно рада його бачити й могла б навіть обійняти, але це була їхня перша зустріч.

— Максе, це моя сестра Саша, — дивлячись кудись убік, сказав Олег.

— Краще Саня, — вона простягла Максу руку, і той невпевнено потиснув її.

— Приємно познайомитися, — сказав він і після тичка в бік від Олега почав знімати курку.

— Ти скоро йдеш? — вліз у їхнє знайомство Олег.

— На сьому, можу ще посидіти з вами, чайосі? — Саша пройшла на кухню, що була першими дверима по коридору. — Я намагалася зробити печиво, можете скуштувати, мені здається, цього разу непогано вийшло.

Макс подивився на Олега, який глянув на нього і, взявши його за руку, потягнув в кінець коридору. Мабуть, то була його кімната. Досить велике ліжко розташовувалося в ближньому кутку і займало майже половину площі, під дверима на лоджію стояв робочий стіл з лаптопом, а біля протилежної стіни була величезна шафа до стелі. Оглядаючи кімнату, Макс підійшов до ігрового крісла й, розвернувши його, сів навпроти Олега, що плюхнувся на ліжко.

— То й де твої батьки? — піднявши брови, Макс зупинив погляд на ньому.

— Я живу із Сашою, — промимрив Олег.

— І чому я не мав цього знати?

— Розумієш, — почав Олег майже зміг подивитися на Макса, але той перебив його.

— Це пов'язано з Габріелем?

Олег підняв на нього погляд, у якому читався переляк, але досить швидко зміг його придушити. Контроль емоцій у нього, як завжди, був на висоті. Ще б пак.

— Чому ти не сказав, що це був він?

— Не знав, що ти подумав би, і взагалі не хотів більше псувати ваші стосунки. Я не хотів більше втручатися.

— Хлопці, — двері відчинилися, і до них зазирнула Саша, — ви йдете?

— Так, момент, — повернувшись до неї та піднявши вказівний палець, відповів Олег. Вона відразу зачинила двері. Олег знову глянув на Макса. — Саня все знає, можна говорити при ній, пішли.

— Отже, їй можна знати, навіть Стасу можна, а мені не можна?

— Так склалось, — Олег трохи підвищив голос і сам скривився від незвично гучного звуку. — Стривай, що? До чого тут той придурок?

— Він влетів сьогодні до Габріеля з пред'явленням, якого біса він забрав тебе в нього, — Макс підвівся з крісла і зупинився за півметра від Олега. — Хочеш сказати, Габріель сам сказав йому?

— Ні-ні-ні, такого не могло статись, — крутячи головою, затараторив Олег.

— Знаєш, у них трапився махач через тебе, і я дуже сумніваюся, що Стас міг би стримувати себе якийсь час після того, як дізнався, а оскільки він влетів дуже злий до кабінета Габріеля…

— Є ще хтось, — закінчив його думка Олег. — Але хто?

— Тільки не кажи, що за вами могли стежити, — Макс сів на край ліжка поряд з ним.

— Бля, пробач, — Олег підхопив смартфон і, дуже швидко тицьнувши кілька разів на екран, приклав його до вуха. — Потрібно попередити, — нарешті він пояснив свої дії та відразу відвернувся від Макса. З динаміка дуже тихо — через налаштовану гучність — почулося «алло» голосом Габріеля. — Це не ти сказав Стасові? Хтось знає. Ні, я не казав. Окай, зроблю. Мгм. Зрозумів, — Олег відключив дзвінок, підвівся з ліжка і подивився на Макса. — Сьогодні залишишся в мене, Габі сказав, що розбереться, а я маю, — він опустив погляд на смартфон, який досі тримав у руці. — Маю, — тихіше повторив Олег. — Чекай тут.

Олег вийшов на лоджію та зачинив за собою двері. Макс відкинувся спиною на ліжко, підклавши руки під голову, і почав спостерігати за ним через скляні двері. До нього почало приходити усвідомлення того, що відбувається. Габріель хотів, щоб він залишився в Олега з метою безпеки? За ним також могли стежити? Що, якщо за ними стежили весь час? А головне хто? Кому це потрібно?

З боку директора компанії було зрозуміло, що всім, хто бажав нажитися, але тоді в нього швидше б вимагали викуп за докази їхнього зв'язку, адже ж так? Так зазвичай роблять усілякі приватні детективи зі зрадниками? Але навіщо слід було інформувати Стаса про зв'язок Габріеля з Олегом? Щось не складалося. Йому хотіли насолити? Наскільки Макс встиг помітити, Стас був єдиною людиною, яка мала право без стуку вриватися в кабінет Габріеля, і той йому нічого за це не говорив, та й коли він побачив Макса, нічого йому не сказав. Можна було б припустити, що хтось діяв швидше проти самого Макса, бажаючи посварити його з Габріелем, але й тут у курсі їхніх стосунків був лише Олег і він сам визнав, що не хотів влазити у все це знову. Залишалася лише ймовірність того, що насправді хтось спостерігав за ними.

За вікном Олег нервово смикав рукою, поки щось пояснював людині на іншому кінці, і, здається, його це дуже хвилювало. В кінці він занадто різко відібрав смартфон від вуха і тицьнув у нього пальцем. Олег уперся руками в підвіконня зовнішнього вікна, тож Макс міг бачити лише його напружену спину і плечі, що тремтіли — ще докази того, що розмова була не з приємних. Олег повернувся через кілька хвилин і, кинувши смартфон на стіл, плюхнувся поряд з Максом обличчям в постіль.

— Я так розумію, тепер це проблема виключно Габріеля? — запитав Макс.

Олег уперся рукою в матрац і повернув голову в його бік, але його погляд був скошений вниз по ліжку.

— Скоріше, проблема людства, яку може вирішити лише він, — тихо виправив думку Макса Олег. — Нема сенсу переживати.

— Може, поговоримо про тебе?

— Із Сашиною отрутою, — слабо посміхнувся Олег.

Попри його припущення, печиво виявилося їстівним і навіть смачним. Макс нечасто їв мигдальне, та ще й із шоколадом. Олег уминав його вдвічі швидше. Під час чаювання Макс дізнався, що Олег із сестрою буквально втекли з батьківського дому влітку перед першим курсом. Саша була на три роки старша і розповіла про те, як після їхнього переїзду Габріель змусив її вступити до коледжу, щоб отримати хоча б середню спеціальну, і тільки після обіцянки доучитися пропхнув її адміністратором в один зі своїх улюблених ресторанів. За словами Саші Габріель був найкращою людиною в її житті, і якби він був гетеросексуалом, то вона б з радістю виховувала його десять собак. Невдовзі Саша пішла збиратися на роботу, тож хлопці могли залишитися наодинці.

— Габі купив цю квартиру, — Олег дивився на Макса, поки він перетравлював отриману інформацію. — Стас заявився до моїх батьків, тому я більше не міг жити з ними. Того вечора я прийшов до Габі, думав, він дозволить залишитись у себе, а він так… — Олег опустив погляд на руки, складені на стільниці.

— Чому ти звеш його Габі? — відмітив Макс.

— Він ненавидить, коли його так називають, але мені нічого за це не казав. Мабуть, йому таки було небайдуже до мене, — із сумною посмішкою закінчив Олег.

Ні, Габріель точно не був байдужий до Олега; ніхто не дарував би просто так квартиру першому пересічному.

— Він кохав тебе. Мені здається, — Макс схопився за свою майже порожню чашку, не бажаючи зустрічатись поглядом з Олегом. — Чи кохає. Ну, тобто… — він схопився за своє обличчя. Якщо це справді було так, то всі дії Габріеля ставали цілком зрозумілі. — О боже, як же це жахливо. Ну, може, я й помиляюсь… ти казав йому про мене?

Розплющивши очі, Макс таки поглянув на Олега. Тепер йому було цікаво. Це було б невимовно жахливо.

— Звісно, від нього у мене не могло бути секретів.

В цьому плані Габріелю пощастило більше. Максу навіть стало трохи заздрісно — настільки впевнено про це заявив Олег.

— Що якщо того ранку, в його будинку, він ледь не придушив мене через тебе? Ну, типу, ревність?

— Вибач, — видавив Олег. З його погляду Макс зрозумів, що саме так він і вважав. — Вибач, що не сказав.

— Здається, я гарно вляпався.

— Ну, у нас є дещо спільне, точніше, дехто, — Олег смикнув бровами.

Макс дивився на те, як він двома руками тримав чашку з чаєм, що охолов, і намагався уявити, що насправді сиділо в голові у Габріеля.

Закохався в Олега? Та хто б не закохався.

Спершись на стіл, Макс підпер щоку долонею і ледь похитнув головою, проганяючи ці думки. Олег помітив його жест і підняв на нього зацікавлений погляд.

— Ти казав йому, що кохаєш?

— Одного разу три роки тому, він попросив більше так не робити...

— Які ж ви до біса дивні обоє, — Макс підімʼяв губи, сподіваючись, що Олег не помітив, як кутики потягнули вгору.

Неправильно було радіти чужим невдачам.

Олег з ледь помітною усмішкою сором’язливо опустив погляд у свою чашку.

Дива.

***

— Швидше! — скомандував Макс, пхаючи Олега до каси. До десятої години вечора залишалися лічені хвилини, а в них було два літри пива, дві пачки сушених кальмарів та гроно бананів. Останнє здалось Максу трохи недоречним.

— Навіщо банани?

— Я їх люблю, — із задоволеною усмішкою пересмикнув бровами Олег. — Щоб їсти, звичайно.

Можливо, якби Макс так не тупив після пропозиції сходити на нічні посиденьки на даху, коли їх ніхто не зміг би побачити, то їм не довелося б галопом мчати до кас. На щастя, перед ними стояв лише один чоловік із пляшкою горілки, тож вони встигали пробитися. Макс дістав свій паспорт, який цього року ще жодного разу не використав для покупки алкоголю, і тицьнув ним в обличчя касирці, яка вмить пробила їхнє пиво.

Потім настала черга Олега вести Макса, бо той все ж краще знав район. Він провів Макса на дах свого будинку, бо якимось дивом у нього був ключ від горища.

— Наше перше побачення, — зі смішком заявив Олег і поставив рюкзак на широку цегляну огорожу даху.

— Ось як? Поки Єнс рятує наші дупи, ти намагаєшся мене звабити? — Макс сперся боком на огорожу поруч із ним. Широко посміхаючись, Олег часто закивав. — І взагалі не перше, згадай усі наші походи в кіно й кафешки після пар.

— І ми й досі не одружені, жах, як я міг так тупити, — Олег дістав з кишені відкривачку, і Макс по черзі передав йому два пива, що витягнув з рюкзака. — До речі, ти знаєш Олесю? Вона вже другий тиждень намагається розпитати мене про тебе. Ви правда однокласники? — він цокнувся з Максом пляшками та зробив кілька ковтків пива. Макс теж трохи відпив і дістав пачку кальмарів.

— Ми типу дружили всю школу. Ти їй нічого не сказав?

— Нічого життєво важливого, між вами щось було?

— Вона вважає, що я вкрав її хлопця.

Макс хотів вже знову потягнути пива, але почув, як Олег подавився своїм, і не міг не подивитись на нього. Величезні, майже перелякані очі — таким Макс бачив його вперше.

— Це правда?

— По-перше, вони не зустрічались, і взагалі, він сам до мене поліз.

— А мені до тебе лізти не можна? — Олег під'їхав по огорожі до Макса.

— Я… я не знаю, здається, в мене вже дах від вас їде, — Макс від'їхав від нього на півруки й постарався придивитись до обличчя Олега, наскільки це було можливо в темряві.

— Розумію, нам треба трохи передихнути, — Олег улаштував голову боком на передпліччя.

— Дякую.

— На здоров’я.

Макс не помітив, звідки з'явилася Олегова рука, і його пальці пройшлися вгору від кадика Макса до кінчика підборіддя. Макс перехопив Олегову долоню та присунувся ближче до нього.

— Знаєш що? — він зробив коротку паузу. Олег підняв брови у питанні. — Я досі можу сказати, що люблю тебе.

— Я тебе теж, але це трохи не те, чого мені хотілося б.

— Я не можу зараз.

— Але ми зараз у мене вдома, і Габі все одно не дізнається, — Олег провів кінчиком язика по нижній губі та прикусив її. Настала черга Макса давитись пивом.

— Ти безглуздий, — він ніби жартома, але все-таки досить сильно штовхнув Олега в плече, тож той зсунувся на пару сантиметрів.

— Але визнай, ти хочеш цього, — Олег просунувся трохи далі до краю огорожі, лягаючи на неї, і, дивлячись на Макса через плече знизу вгору, зробив той самий вираз, з яким не дивляться на друзів. — Максе, — простогнав Олег його ім'я.

Макс тяжко ковтнув. Це справді було неймовірно; Олег був неймовірний. З пам’яті випливло те найприємніше покарання в його житті; як Олег цілував його, тримав за руки й шепотів про кохання. По тілу пробігла хвиля жару; Макс проморгався.

— Не роби так більше, — він одвернувся від Олега і не помітив, як залпом допив першу пляшку пива. Тяжко зітхнув і витер губи тильною стороною долоні.

— Нічого не можу обіцяти, — Олег підвівся з огорожі та влаштував підборіддя на плечі Макса, але той навіть не намагався глянути на нього, вирішив взагалі нічого не робити — може, Олег так швидше прийде до тями. — Може, якщо ти розповіси Габі про мої витівки, — шепотів той, — він захоче розміняти на трьох?

— Я більше не питиму з тобою, — Макс повів плечем, щоб скинути чужу голову. На щастя, Олег зрозумів цей жест правильно і, відсторонившись від нього, знову розтягнувся на огорожі, витягнувши одну руку перед собою. — Скажи, якби можна було повернути час назад, кого б ти вибрав? — підперши щоку кулаком, Макс приготувався чекати.

— Обох, — надто швидко відповів Олег, навіть не глянувши на нього. — Пробач, я просто намагаюся не думати.

— Не думати про що?

— Не має значення, — Олег притулився лобом до передпліччя, буквально дихаючи в запилене смоляне покриття огорожі.

— Має, раз ти намагаєшся не думати, — переборовши своє небажання наближатися до Олега, Макс все ж таки став упритул до нього і з обіймами навалився на його згорблену спину.

— Обід зі Стасом у понеділок… мені вже хуйово, — Олег повернув голову набік, і Макс нарешті побачив його обличчя. Йому було неприємно говорити про це і, радше за все, незвично. Незвично розповідати про те, що турбує.

— Ти не зобов'язаний, — спробував трохи підбадьорити його Макс.

— Я скажу тобі те саме, коли ти стоятимеш перед вибором: втратити свій квиток в це життя чи власноруч вбити мене.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.