РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Макс прийшов до офісу за десять хвилин до призначеного часу. Софія кивнула йому на знак привітання та сказала, що він може заходити. Відчинивши двері, Макс зрозумів, що Габріеля тут ще не було, і озирнувся на секретарку. Не міг же він зайти в директорський кабінет без самого директора?

— Твоя форма на дивані, перевдягнися за ширмою, — додала Софія.

Макс таки ввійшов і зачинив двері. На дивані лежав футляр із вішалкою, в якому за контурами можна було впізнати саму уніформу. Макс розстебнув довгу блискавку і, залишивши футляр на дивані, взяв одяг до ширми, що стояла в найвіддаленішому кутку кабінета. Вона добре зливалася з книжковою шафою поряд, тож минулого візиту її було складно помітити.

Звичайні чорні штани трохи звужені до низу з найпростішим поясом; сорочка, манжети якої майже ідеально охопили зап'ястя; чорна жилетка, що сама по собі виглядала б потворно, але абсолютно чудово доповнювала простий зовнішній вигляд.

Макс здригнувся, почувши, як зачинились двері, й завмер. Поділ сорочки досі висів поверх штанів, а ґудзик на манжеті ніяк не хотів застібатися. До біса. Він швидко застібнув сорочку і, накинувши жилетку, продовжив намагатися пропхати перламутрову кульку в дірку.

— Тобі допомогти? — надто голосно пролунав голос Габріеля, який одразу з’явився поряд із ширмою, наче хотів стати її продовженням.

— Сам упораюсь, — Макс викрутив руку в інший бік, але це не дало жодного результату.

Габріель простягнув до нього долоню, мовляв, давай сюди, і Макс не зміг йому відмовити. Він обхопив зап'ястя Макса і трохи потягнув на себе, потім швидко застібнув манжет.

— Гарно виглядає, — задумливо промовив Габріель, обхопивши його зап'ясток двома пальцями, але Макс одразу акуратно постарався повернути свою руку собі.

— Так, манжети якраз, — трохи в'їдливо озвався він і простягнув другу руку. Габріель відразу застібнув другий ґудзик. — Дякую.

Три ґудзики на жилеті Макс застібнув уже сам і, піднявши погляд, помітив, як уважно його розглядає директор. Не те щоб йому стало ніяково чи некомфортно від такої уваги, але задля пристойності Макс прокашлявся, відволікаючи Габріеля від його захопливого заняття.

— У нас за годину нарада, ти маєш вивчити матеріали та озвучити мені свою думку.

Після третіх зборів у Макса голова пухла від усієї отриманої інформації. Це здавалось справжнім знущанням навіть після всього, що він вже встиг пережити від викладачів в університеті. До того ж йому довелося викладати директорові свою точку зору — хоча б не перед усією залою. А близько другої години дня Габріель явно не намагався, але в нього вийшло підняти Максу настрій одним «ми йдемо обідати». Макс готовий був проковтнути слона, проте слово «ми» насторожило його. Габріель покликав його із собою.

Обідати разом з керівником було не те щоб незвично, Макс намагався розрізати свого слона, тобто стейк, на дрібні шматочки, щоб не здаватися неандертальцем, і дуже старався не заляпати одяг незвично рідким вершковим соусом, що покривав пасту.

— Ти занадто стараєшся, розслабся, — сказав Габріель і запхав пристойний шматок м'яса в рот.

Звісно що старається.

Макс просто не хотів здатися шкодливою дитиною, яка при мамі їла салати, а в підворіттях з друзями закидалась бургерами. Ні, він не був любителем фастфуду, але також у нього не було в голові моделі поведінки для обіду в ресторані з впливовим та до того ж привабливим чоловіком.

— Після обіду отримаєш матеріали справ до кінця тижня і можеш бути вільним. Але ти маєш бути доступним для мене до десятої вечора.

— За етикетом можна дзвонити до восьмої, — вирішив нагадати Макс та дуже швидко пошкодував про це.

Габріель підвів погляд на нього, й, хоч він жував, його рот розтягнувся в жахливо звабливій посмішці, від якої Макс вже приготувався провалюватись під землю. Дожувавши, Габріель подався трохи вперед.

— Я непристойний, — сказав він і підморгнув одним оком.

***

Макс биту годину сидів за вивченням паперів, що підсунув йому Габріель. Звичайно, він розумів, що мав бути в курсі всіх справ, але ж не ось так все і відразу. Він міг би поступово втягнутися, але директорові, мабуть, очікування давалося важко. За своїми думками Макс не помітив, як двері в кімнату відчинилися, і було несподівано почути чуже сопіння над своєю головою. Макса пересмикнуло від страху, що різко накотив, і він сіпнувся вбік, від'їжджаючи на стільці.

Виявилося, це була лише тітка Таня.

— Чим зайнятий? — вона продовжувала розглядати папери, розкидані по всьому столу. — У тебе якийсь проєкт?

— Навіщо так лякати? — Макс зробив пару глибоких вдихів і повернувся до столу. — Не дивись, будь ласка, це конфіденційна інформація, — він згріб папери до купи й перевернув їх білою стороною догори. — Мене взяли на стажування до однієї компанії.

— Я так розумію, за фахом?

— Як ти й казала.

— Може, відсвяткуємо?

— За два тижні, якщо мене не пошлють.

— Який оптиміст! — Таня простягла руку до волосся Макса, але він встиг ухилитися від неї. — Гаразд, красунчику, вчися.

Вона нарешті пішла.

Вчися.

Давно він цього ні від кого не чув. Та ще й настільки недоречно. Вчитися за робочими документами було нелегко; особливо складно йому давалися угоди про купівлю-продаж, всякі контракти з цієї ж теми, тому що підручник з економіки він востаннє бачив у школі, та й у ньому все було зрозуміліше, ніж у цих контрактах зі всякими особами, пасивними дієсловами й так далі й тому подібне. Зізнатись Габріелю, що він у цьому не шарить, Макс, звичайно ж, не міг, тому що директор міг би сприйняти його за некомпетентного та, відповідно, дати квиток на виліт.

Треба було розібратися.

Здається, він задрімав. Точно задрімав, бо зі сну його вирвав телефонний дзвінок. Час був о пів на дев’яту — як він міг так рано заснути? На диво, телефонував зовсім не Олег, а людина, з якою Макс найменше зараз хотів спілкуватись. Втім скинути дзвінок від Габріеля було б неправильно. Він же сказав, до десятої.

— Алло?

— Як просувається твоє ознайомлення із документами?

— Трохи нудно, але що вдієш.

Так, зовсім трохи.

— Знайди договори про наймання від вісімнадцятого року. Їх має бути шість штук.

— Секунду, — Макс повністю розліпив очі й швидко почав перебирати папери. Не так руками, як поглядом. Не секунда, але за хвилину він тримав їх всі перед собою. — Знайшов.

— Також до кожного договору є додатки про нерозголошення. Завтра береш тільки це, зборів не буде, готуватимешся на п'ятницю. Я чекаю від тебе хоч пару слів на наступних зборах.

— Буду мати на увазі.

— З дев'ятої ранку ти маєш бути на зв'язку, в офіс на одинадцяту.

— Все зрозумів.

— Можеш займатись далі чим ти там займався.

Макс спочатку не зрозумів, до чого це було сказано, але потім до нього дійшло, що після сну його голос був охриплим.

І він так спілкувався з начальством.

— Ви все неправильно зрозуміли! — спробував Макс виправдатися, хоч і не знав, що там Габріель собі зрозумів, але все ж таки було лише два варіанти.

— Гарного вечора, Максе, — ніби заспівав у слухавку Габріель і відразу відключився.

— От срань, — гаркнув Макс та доволі гучно приклався лобом об стіл.

***

Незрозуміло, навіщо директор сказав бути на зв'язку з дев'ятої, бо так і не зателефонував. Макс знову прийшов на десять хвилин раніше, як належить культурним людям, але цього разу кабінет не був порожнім. Габріель лиш обернувся на нього і, вказавши рукою в бік дивана, продовжив телефонну розмову. Макс сів на вказане місце й вирішив поки розкласти папери.

— За характеристикою його й пенделя. Коли приведуть нових економістів? Добре, нехай Попенко їх співбесідує, — закінчивши дзвінок, Габріель повернувся до Макса, що вже тільки його й чекав. — Хоч ти потіш мене, розібрався?

— Чому Ви пишете зарплату у євро? — Макс закінчив з розкладанням і поглянув на Габріеля.

— Валюта стабільна, — він сів на диван біля Макса і взяв до рук один стос паперів. — Сподіваюся, ти запам'ятав хоч щось?

— Та тут особливо й нема чого запам'ятовувати, всі вони працюють на одній посаді та на однакових умовах.

— Настав час їхньої переоцінки.

— Тобто когось підвищать, а когось звільнять?

— Саме так. Зазвичай цим займається відділ кадрів, але, схоже, нам і його доведеться почистити. Та вони підуть в останню чергу, бо нам ще потрібна оцінка інших працівників. І зараз ми підемо за нею.

Кадри знаходилися на два поверхи вниз і, здається, через лабіринт. Макс напевно би заплутався в коридорах, якби йшов сам. Побачивши Габріеля, жінка середніх років за крайнім столом відразу вручила йому теку з паперами.

— Все, що Ви просили.

Видно, їй було не дуже приємно звертатися шанобливо до людини, яка була вдвічі молодша за неї.

— Дякую, — з посмішкою озвався Габріель.

Вони відразу пішли назад тим же шляхом, цього разу чомусь повільніше. Коли вони йшли порожнім коридором, Габріель спитав:

— Зрозумів, чому я хочу їх почистити?

— Це було нескладно, — погодився Макс.

— Їй на пенсію час, а вона тримає місце, на якому міг би продуктивніше працювати фахівець із твого чи мого покоління. А у віці цієї дамочки багато хто любить брати позачергові відпустки, чи то невідома болячка, чи нагляд за онуком. Лише одиниці з них прагнуть чогось у житті. Мене не хвилює особисте життя співробітників, лише їхній внесок в нашу роботу має значення.

За час короткого монологу Габріеля вони добралися до ліфтів, і, коли зайшли в порожній, Макс наважився подати голос:

— Я хотів вибачитись за вчорашнє…

— Повторюю, мене не турбує твоє особисте життя і взагалі з ким ти спиш.

— Та не сплю я ні з ким! — розвернувшись до Габріеля передом, голосніше, ніж можна було, висловився Макс. Не вистачало ще взяти його за грудки, щоб здаватися переконливішим.

Габріель завмер у півоберті до нього, а ліфт їхав занадто повільно, не даючи Максу вирватися з цієї тісної кабіни, що в цю мить здавалася вже камерою для катувань. Він і радий був, якби троси порвались, й вони нарешті полетіли вниз, бо витримувати на собі трохи здивований, але награно беземоційний погляд більше не міг.

— Отже, я можу дзвонити тобі посеред ночі? — спитав Габріель рівно перед тим, як дверцята ліфта роз'їхалися.

Макс таки не витримав і вибіг з кабіни. Він біг до вбиральні, йому терміново треба було остудитись. Його обличчя палало, від образи чи сорому — від усього одразу. На що натякав Габріель своїми останніми словами? Чи був там взагалі хоч якийсь натяк? Чи він просто так це казав?

Завернувши в черговий поворот, Макс смикнув двері вбиральні на себе. На щастя, біля умивальників ніхто не стояв, тож він безперешкодно кілька разів вмився холодною водою і дуже ретельно протер очі. Якби вони були в якомусь американському ситкомі, то ще в їхню першу розмову Макс подумав би «вау, цей красень заграє до мене». Але вони були тут, де люди не мали єдиної, а тим паче позитивної думки щодо одностатевих стосунків. Завдяки тому придурку на першому курсі та Олегу Макс зрозумів, що потрібно бачити людей наскрізь, щоб ні в що не влипнути.

Через дзеркало Макс помітив, як двері відчинилися, але, на щастя, це був незнайомий чоловік. Він навіть не звернув уваги на Макса і відразу пішов у своїх справах. Макс хлюпнув ще кілька разів водою в обличчя і, насмикавши паперових рушників, витерся.

Але якби це був Габріель Єнс...

Потрібно якнайшвидше повертатися, не можна бути таким імпульсивним, не можна так чинити з самим директором. Не можна діяти, не знаючи всієї ситуації. Не можна було вигукувати тих слів і тікати.

Повертаючись до кабінету, Макс помітив, що Софії не було на робочому місці, але, відчинивши двері офісу, побачив її. До того вона, вочевидь, дуже наполегливо щось пояснювала Габріелю, але, щойно вони помітили, що тут вже не одні, обоє замовкли й обернулися на Макса.

— Ти мене почув, — останнє, що сказала Софія перед тим, як пройти повз Макса і зачинити за собою двері.

— Ви… — Макс глянув на двері, потім знову на Габріеля.

— Я висловився некоректно і щиро перепрошую за це, — зовсім нерадісно протараторив Габріель і сів у своє крісло. Шок? Шок. — Я мав на увазі роботу і тільки роботу і дуже сподіваюся, що ти втік, бо подумав, що тепер працюватимеш двадцять чотири на сім. Будь ласка, скажи, що це саме так.

— Ви недостатньо щирі, — Макс постарався вимовити слова рівно, але вийшло, як вийшло. До того ж згадав, що Габріель просив на «ти», і подумки дав собі ляпаса.

Підійшовши до столу Габріеля, він вперся в нього руками, трохи нахиляючись уперед. Мабуть, дарма це зробив. Хотілося сказати ще щось, але слова ніяк не складалися в речення, тому Макс з напускною впевненістю дивився на Габріеля згори донизу.

— Що я можу зробити, щоб ти мені пробачив?

Ось воно.

— Нагодуй мене.

Жахливо.

Макс сіпнувся трохи вперед, прикусив нижню губу й одразу повернувся до попереднього положення. Габріель навіть не ворухнувся і тепер нагадував самого Макса тієї миті у ліфті. Макс вважав себе гарною людиною, тому не зміг довго тягти паузу після таких слів.

— Краще замовити доставку, щоб не переривати робочий процес, — поки він дивився на Габріеля, то встиг помітити бічним зором ту саму теку, яку вони забрали з відділу кадрів. Підхопивши її, Макс відштовхнувся від столу та пройшов до диванчика. Він старанно вдавав, що зайнятий вивченням вмісту теки, і, коли Габріель вперше запитав, що він хоче на обід, вдав, що не почув.

— Максе, — покликав його Габріель повторно, на що Макс вже звернув увагу. — Яка твоя улюблена страва?

— Локшина, а твоя?

— Зараз локшина, — він дістав свій смартфон та нарешті відвів погляд від Макса.

Зітхнувши з полегшенням, Макс продовжив не тільки вдавати, але дійсно вивчати папери, що потрапили до його рук. Якби він був на місці Габріеля, то точно б не терпів таке ставлення від якогось сопляка, та що й казати — давно викинув би себе у вікно. Цей мужик за сьогодні вибив собі дев'ять із десяти балів за шкалою дивацтва Македонського. Між іншим, Інна Новак за цією шкалою мала тверду п’ятірку.

***

За час очікування їжі Макс встиг добре вивчити характеристики працівників, не без допомоги Габріеля, звичайно. Він підсів до Макса майже відразу і пояснив, на які моменти потрібно особливо добре звертати увагу, адже вирішується доля людини. Габріель попросив розкласти договори співробітників у порядку від найпродуктивнішого до близького до звільнення і потім запитав Макса, чому він обрав саме цих людей. Це було дивно, адже ж не він мав би їх підвищувати чи звільняти. Макс не розумів, для чого людині, яка тримала всю компанію у своїх руках, була потрібна думка звичайного студента, але не відповісти на запитання Габріеля звісно не міг.

Раптом відчинилися двері, і до офісу ввійшла Софія з великим паперовим пакунком.

— Їжа приїхала! — з усмішкою сказала вона.

— Присядь, ми майже закінчили, — попросив Габріель і вказав на крісло поруч із диваном.

— Швиденько, доки не вистигло, — Софія посунула папери в їхній бік і, поставивши поруч пакети, почала розпаковувати їжу. Макс намагався не принюхуватися, але все ж таки почув запах теплих ролів.

— Так, далі, — повернув його увагу до роботи Габріель.

— Так, тут… — Макс узяв наступну стопку і навіщось подивився на Софію. Мабуть, бо до цього їх у приміщенні було двоє, а тепер ще й вона, підперши підборіддя кулаком, уважно дивилася на нього.

Тихо прочистивши горло, Макс знову опустив погляд на матеріали та постарався сконцентруватися на них. Залишилося ще трохи. Попри додаткову увагу з горем навпіл він зміг закінчити сране вираження своїх думок.

— А ти молодець, — констатувала Софія. — Габі відчуває провину за кожного звільненого співробітника і зазвичай перекладає ці рішення на чужі плечі.

— Не лякай його в перший же день, — зауважив Габріель і, зібравши всі папери в одну теку в потрібному порядку, відніс їх собі на стіл.

Макс нарешті поглянув на три коробки локшини, що стояли на великому контейнері із ролами, і, взявши найближчу до себе, обережно відкрив.

— Тримай, — Софія передала йому запаковані палички. — Смачного, — сказала вона і взяла собі коробку.

Габріель, діставши контейнер з ролами, відсів у крісло навпроти Софії та зустрівся поглядом з Максом, який тільки-но підніс палички з локшиною до свого рота. Він завмер і кивнувши побажав Габріелю смачного.

***

Зборів було четверо, як і людей, яких Габріель відірвав від роботи. Також була нотаріус зі своїм підопічним — останній раз Макс наживо бачив Олега ще у вівторок, — юрист і людина з відділу кадрів. Габріель лише спостерігав за їхньою роботою. Макс, звичайно, теж був присутній, і кожен із чотирьох вважав за свій обов'язок виходячи окинути його та Олега зневажливим поглядом.

Ніби вони двоє випадково забрели в компанію дорослих.

Вони закінчили до другої години дня, і Габріель покликав нотаріуса — фігуристу жінку з червоним кучерявим волоссям, яку назвав Домінікою — випити з ними кави. Макс був радий можливості нормально поговорити з другом. Відеодзвінки — це інше. Вони сіли за столиком на невеликій кухні, обладнаній лише кавоваркою та мікрохвильовкою, а в кутку стояв мініхолодильник заввишки з тумбу. Поки дорослі поралися з кавою, хлопці розпливлися по столу, задоволені тим, що все скінчилося.

— Ти взагалі як? — Жадан посунув голову до Макса максимально близько, щоб спитати: — Він тебе не катує?

— Через мене звільнили двох людей, — задумливо промовив Макс.

— Їх звільнили б і без тебе, повір. А мене розривають два нотаріуси, один перекладач, а друга ось. Цікаво, де там Інна…

— У неї справи точно краще, ніж у нас, — Макс перекотив голову на бік, обличчям до Олега і тихо зашепотів: — Я такої херні натворив учора… але зрештою вибачався Габріель переді мною, а потім ще й локшину замовив, бо я захотів.

— Вертиш мужиком, а він навіть не твій, — Олег примружився, але на його губах сяяла мирна усмішка.

— Прикол у тому, що якби я був на його місці, то давно вже викинув би себе.

— Я б тебе тричі пристрелив, якби можна було зробити це безкарно, — пролунав зверху голос Габріеля, і Макс аж сіпнувся, підняв голову зі столу і подивився на чоловіка. — Але ти поки що непогано справляєшся.

— То у вас повне порозуміння? — Домініка присіла біля Олега і посунула до нього чашку з кавою.

— А у вас немає? — запитав Макс.

— У мене так тільки з Герою, коли справа стосується цього парубка, — вона провела долонею по плечу Олега і поспішила запити свої слова кавою.

— А мені? — Макс знову підвів погляд на Габріеля, що не поспішав сідати.

— Чотири, — Габріель склав з пальців пістолет і притиснув до скроні Макса. По тілу Макса від точки дотику пробігли мурашки. Єдиним разом, коли Габріель торкався його, було рукостискання у вівторок — допомога з манжетами не рахується, — а тепер… це не рукостискання. — Перед собою глянь.

Було складно поворухнутися, поки він тримав «пістолет» біля скроні, але Макс просто скосив погляд на стіл і справді помітив чашку з кавою. Тільки після цього Габріель прибрав пальці. Макс узяв чашку до рук і, зробивши пару ковтків, глянув на Олега з німим «ось про що я говорив». Той у відповідь лиш пересмикнув бровами.

— Коли ви нас сьогодні відпустите? — Жадан по черзі глянув на Домініку та на Габріеля, який, не панькаючись, зруйнував усі надії на легкий вечір.

— Макс сьогодні повністю зайнятий, — відрізав він тоном, якому ні в кого не виникло бажання суперечити.

Хто б сумнівався.

— Чим я зайнятий? — все ж таки поцікавився Макс.

— Найдовшим робочим днем у твоєму житті, — прозвучало погрозливо.

На жаль, Габріель не жартував. Після кави він змусив Макса сісти на заднє сидіння чорного Мерседеса і сам заліз з іншого боку. Зазвичай так починалася подорож простачка у неймовірний світ багатства та розкоші?

«Мене пристрелять і закопають у Сосновому борі», — ось про що думав Макс, коли вони проїхали останній район багатоповерхівок. Недарма ж Габріель приставляв до його скроні пістолет, так, не справжній, але для натяку — саме те.

Вони звернули у вузькі вулички серед густого лісу, від чого Макс подумки перехрестився.

— Минулого разу ти заснув над матеріалами на два дні, тож сьогодні вивчатимеш усе до втрати свідомості, я про це подбаю.

Вони проїхали автоматизовані ворота, і Макс подумав, що варто попередити тітку про те, що додому він сьогодні, швидше за все, не повернеться.

Машина зупинилася на під'їзній доріжці. Габріель перший відкрив свої дверцята і вийшов, Макс поспішив за ним. Перед ними стояв не те щоб величезний, просто немаленький котедж. Точно не середньостатистична хатинка. Макс попрямував за Габріелем до ґанку.

Всередині їх зустріла служниця, котру Габріель одразу попросив про каву та сандвічі, але передусім Габріель віддав їй їхній верхній одяг. Далі вони піднялися на другий поверх, поворот праворуч, і перші ж двері. Габріель пропустив Макса вперед і зачинив за ними.

Це був кабінет, великий кабінет із книжковими полицями на всю стіну та двома величезними вікнами від підлоги до стелі. Ще тут стояв якийсь занадто антикварний диван та крісла, а між ними не менш давній кавовий столик, на який була складена купа тек. Трохи віддаля був письмовий стіл, на якому стояв великий плоский монітор комп'ютера, який абсолютно не вписувався в інтер’єр — власне, як вся ця кімната не вписувалась у цілком сучасний будинок.

— Сьогодні в тебе підготовка до другого тижня, — Габріель пройшов до дивана і, підхопивши одну з тек, плюхнувся на нього. — Не стій, іди сюди.

Було нелегко зрушити з місця, але Макс це зробив. Він сів на іншому кінці дивана; Габріель все одно посунувся до нього і вручив першу теку, але не поспішав відпускати її.

— Це моя особиста справа, і ти в жодному разі не повинен ні з ким ділитися цією інформацією. Що б ти там не прочитав. Це лише між нами.

— Я не маю підписати якусь угоду? — поставив логічне запитання Макс, на що у відповідь отримав чи то пораду, чи то погрозу.

— Підпишеш за тиждень разом із контрактом, якщо доживеш. Я ж можу тобі довіряти?

Звісно, довіра. Макс і думати не наважувався, що у людей такого рівня відносини могли бути побудовані на довірі — не лише на взаємних погрозах, підкупах чи просто компроматах. Та якщо вже Габріель підійняв цю тему, то мав знати, що на побудову надійних відносин потрібно багато часу.

— Дивне питання, враховуючи, що ми знайомі лише тиждень.

— Македонський, — з погрозою покликав Габріель, — я тобі платити збираюся, а не заміж кличу. Якщо у твого мовчання є ціна, то кажи одразу.

— Ні, ні, вибачте. Можете довіряти.

Габріель відпустив теку, повністю довіряючи її в руки Макса.

— Також тут ти побачиш особисту справу моєї дружини та співробітників, котрих я вже найняв. Теки складені за спаданням важливості інформації, тож удачі та терпіння. Якщо виникнуть питання, занотуй на завтра, — він підвівся з дивана і поправивши піджак, сказав: — Скоро повернусь, — і покинув кабінет.

Ось так просто залишив людину, яку знає менш як тиждень, разом із досьє на все своє життя.

***

Макс зрозумів, що заснув, коли темна пляма перед очима почала повільно світлішати. Тобто вже настав ранок. Він знайшов себе на тому ж дивані вкритим важким зеленим пледом. В голові почала стукати паніка, він про всяк випадок перевірив, чи залишився на ньому одяг, і зітхнув з полегшенням, коли зрозумів, що так, все було на місці, крім того факту, що три верхні ґудзики сорочки були розстібнуті, а жилетка звисала зі спинки дивана.

Права долоня Макса лежала тильною стороною на його лобі, і коли він спробував її прибрати, то зрозумів, що рука повністю затерпла, тож довелося реанімувати її іншою рукою. Він кидав свою кисть у спинку дивана, коли тихо скрипнули двері й до кімнати увійшов Габріель. Незвично було бачити його в домашньому одязі; Макс міг би посперечатися, хто з них застав більш рідкісну картину. Габріель зупинився, підперши одвірок плечем.

— Я не вчасно?

Габріель Єнс. Народився 21 листопада 1990 року. Освіта: бізнес та економіка, університет Антверпена. Одружений з 2017 року (примітка: фіктивно).

Дружина Аніка Єнс. Народилася 5 серпня 1991 року. Освіта: кінематограф та візуальна культура, університет Антверпена. У стосунках.

— Доброго ранку, — Макс відпустив свою руку, що ніби як проявила ознаки життя, опустив ноги на підлогу і постарався розім'яти шию. — Коли я заснув?

— Майже три години тому, — Габріель нарешті увійшов і зачинив за собою двері. — Сподіваюся, після безсонної ночі в тебе багато до мене питань, — він поклав на кавовий столик поруч із Максом запаковану зубну щітку та маленький тюбик пасти. — Душ запропонувати?

— Якщо тільки завалявся одяг мого розміру.

— У нижньому ящику, — Габріель кивнув у бік свого столу і почав збирати на тацю весь посуд, що залишився від їхніх нічних перекусів.

Макс, котрий не чекав такого повороту, хотів уже було пройти до письмового столу, але все ж не дозволив собі цього зробити. Було б дивно приймати душ удома у керівника.

Ну серйозно.

— Дякую, я краще до дому потерплю, — Макс підвівся з дивана і спробував непомітно потягтися, потім підібрав свою жилетку і мав намір вже звалити, але в поле зору потрапила та сама зубна щітка. Габріель, мабуть, це помітив і сказав:

— Ходім, проведу тебе, — він підхопив тацю і пішов уперед, Макс рушив за ним.

Ванна кімната виявилася дуже зручно розташована поряд з кухнею, куди Габріель сказав йому потім прийти, тому що не збирався снідати на самоті. Виконавши ранкові процедури, Макс сперся на край раковини й уважно подивився в дзеркало. Все це було дуже дивно, і — так — якби він був в американському ситкомі, то нічого не було б дивно.

Просто Габріель ставиться до всіх з повагою.

Хоча по тому, як він учора приставив до його скроні пістолет, а потім без попередження відвіз до себе додому, не можна було так сказати. Треба було вже вивести його на чисту воду; з особистої справи була пара моментів, які Макс хотів уточнити. Вологими пальцями він зачесав свою шевелюру назад і, витерши залишки вологи рушником, вийшов за двері.

На кухні сам Габріель щось згрібав на сковороді, при цьому тримаючи в роті чи то вилку, чи ложку. Помітивши Макса, він глянув на стілець і, викинувши з рота ложку, поставив перед ним чашку кави.

— У тебе немає алергій? — спитав Габріель, глянувши на Макса.

— Поки що тільки на амброзію та вівсянку.

— Звідки друга?

— Мама в дитинстві перегодувала. А у тебе?

Габріель же сам просив звертатися до нього на «ти», то чому ж тоді в його погляді було стільки здивування? Максу було не особливо звично так звертатися до людини, що старша за нього на дванадцять років, але він подумки поставив собі галочку.

— У мене найстрашніша алергія на арахіс, ти ж бачив у фільмах, як у людей розпухали обличчя?

— Не пощастило ж тобі, не спробуєш арахісової пасти.

— Хіба перед смертю, — не дуже весело, але з усмішкою відповів Габріель і поставив перед Максом тарілку з сандвічем. Величезним сандвічем із підсмаженого білого хліба. Він сів на стілець поруч — навіть не навпроти — і поставив собі такий самий. — Я слухаю твої питання, — Габріель узяв у руки свій сандвіч і почав потроху його надкушувати. Макс наслідував його приклад і, поки жував, намагався сформулювати перше питання.

— Де Аніка? — Макс вирішив почати з простого.

— Більшу частину часу вона працює в Бельгії, — задумливо промовив Габріель і відразу посміхнувся. З набитими їжею щоками це виглядало навіть кумедно. — Але тобі пощастило, наступної п'ятниці ви матимете можливість познайомитися. Одне з твоїх завдань цього тижня буде пов'язане з нею, але ти не хвилюйся, вона добра.

— Така ж добра, як і ти? — сонний мозок міг би й не виводити це, але було запізно.

— Вона мені точно не прощала стільки разів поспіль, скільки я тобі, — Габріель відвернувся градусів на двадцять убік — Макс бачив таку поведінку тільки в аніме, коли персонаж хвилювався. Але перед ним сидів дорослий чоловік, і така поведінка абсолютно не відповідала образу, що Макс збудував у своїй голові.

— Тобто ти добріший за неї?

— Питання не по темі, наступне, — відрізав Габріель і перевів абсолютно байдужий погляд на Макса.

— Фіктивний шлюб?

— Так, але повір, ти б не помітив, — запевнив Габріель і старанно вдав, що його рот повністю забитий їжею, проте Макс не збирався здаватися.

— Але для чого?

— Потішити батьків.

— Тільки для цього? — Макс відсунув від себе тарілку з крихтами й почав неквапом попивати каву, намагаючись не відводити погляду від Габріеля.

— Вдарив на випередження, — Габріель занадто сконцентровано дивився на половину сандвіча, що залишилася у його руках, від чого Максу стало трохи незручно

Так, якби до нього спробували так докопатися, він би одразу послав. Майже незнайома людина рідко викликала довіру, але Макс уже читав особисту справу Габріеля та всієї його родини, тож щотакого було в незначних подробицях?

— А зараз Аніка ще з кимось зустрічається, і тебе це не хвилює? — спробував викрутитись Макс, на що отримав лише невдоволений погляд у свій бік та кивок.

— У неї є дівчина, — зітхнув Габріель і закинув у рот залишки сандвіча. Його погляд був настільки байдужим, але водночас Макс неймовірно кайфував від його твердості, через що його плечі навіть трохи здригнулися. Відставивши наполовину порожню чашку і набравши повні штані сміливості, він видав:

— А у тебе?

Якби Габріель досі тримав свій сандвіч, то точно б упустив його, але натомість Макс відчув його вбивчу ауру — він міг присягнутися, що вперше в житті так яскраво відчував чужий настрій. Стиснувши пальці на краях стільця, він спробував врости в нього, але дерево цього не бажало. Провалитися під землю було б ідеальним варіантом, але на місцевості ніколи не було землетрусів. Погляд Габріеля з кожною миттю ніби ставав ще більш убивчим, але Макс продовжував сидіти живий. Ледь живий, бо наступної миті Габріель узяв його чашку і, повернувши її стороною, з якою пив сам Макс, зробив пару ковтків.

— На жаль, увагу мого партнера привернув дехто інший. Я з радістю розповів би тобі більше, але не звик ділитись занадто особистим.

— Тобто, це був чоловік?

— Так, і я сподіваюсь, це залишиться між нами, — Габріель підвівся зі стільця, підійшов до Макса ззаду і, схопивши його за плечі, нахилився до його вуха. — Якщо більше питань нема, я викличу водія, щоб відвіз тебе додому. У понеділок тобі не знадобляться деякі отримані за цю ніч відомості, тому попрошу забути все, що може перешкодити роботі. Сподіваюся, ти все зрозумів?

Макс ніколи раніше не був у подібних ситуаціях і точно ніяк не міг передбачити реакцію свого організму на таке холодне звернення. Тільки відчувши чуже дихання, що лоскотало вухо, він зіщулився, а очі самі заплющилися. Мозок мовби відмирав з кожним словом, швидше за все, бо вся кров від нього ринула в пах. На останніх словах Макс хотів лише, щоб Габріель сильніше стиснув його плечі та продовжив бути таким звабливо наказовим. Господи, та якби їхня ситуація більше сприяла романтичним діям, Макс би не відмовився стати на коліна, хоч і ніколи нічого подібного не робив. На жаль, його сексуальний досвід обмежувався лиш поцілунками, кожного разу нетверезими.

Він чесно намагався придумати адекватну відповідь, але збудження, що стояло сильніше за ранкове, не сприяло здоровому мисленню. Макс вирішив, що варто сконцентруватися на обставинах, але, як тільки він розплющив очі, все перед ними буквально попливло. Макс несвідомо закинув голову назад, і його коліна самі роз'їхалися.

— Можна я перед цим все ж таки схожу в душ? — Макс нарешті зміг сконцентрувати погляд на чужому підборідді. Він розумів, що сам щойно відкрив Габріелю не менш захопливий вид на себе. Це лякало. — Хоч би холодний.

— Я був зовсім іншої думки про тебе, — Габріель сильніше стиснув його плечі й натиснув на них, змушуючи Макса з'їхати трохи вниз по стільці. Тепер вони дивилися один одному в очі.

— Якої ж?

— Зовсім іншої, якщо твій намір зараз — розсунути переді мною ноги.

За словами пішли зовсім не резонуючі з ними дії: рука з плеча перемістилася на шию Макса, повністю накриваючи її спереду, а потім Габріель нахилився настільки близько, що зачепив підборіддям його ніс. Макс хотів би ніяково посміятися через непорозуміння, але наступної миті Габріель накрив його губи своїми. Макс не міг повірити у те, що відбувається, проте між його губами пробіг чужий язик — відчуття були цілком реалістичними. Першим бажанням було відштовхнути й тікати. Якомога далі від Габріеля, від всього цього. Не озираючись. Бо він аж ніяк не мав наміру перед кимось розсувати ноги. Навіть перед людиною, від якої зараз тремтіли коліна.

Макс схопився за руку, що лежала на його шиї, та хотів відірвати її, звільнитись, та натомість, заплющивши очі, потягнувся трохи вгору, до Габріеля. Не зміг собі відмовити поцілувати його.

Скільки разів за життя можна мати так близько до себе настільки привабливого чоловіка?

Ні, в Макса досі не проскакувало бажання розсунути перед кимось ноги, і від слів Габріеля було не на жарт страшно, проте страшніше було дізнатися, що він зробив би, якби натрапив на спротив. Дрібно тремтячи, Макс намагався тримати себе в руках; він не міг показати Габріелю, що боїться, адже він не боявся.

Усередині все переверталося, і здавалося, що його могло вирвати будь-якої миті, але горлянку не обпалював шлунковий сік, а в роті Габріель перемішував язиком не такий вже й кислотний післясмак сніданку. Безперечно, він цілувався як бог, навіть у такому незручному становищі, і це лиш сильніше хвилювало Макса.

Незважаючи на ріжучий зсередини писклявий голосок, з кожною миттю Макс відчував, як все тіло накривало новими хвилями жару, та вмить йому стало надто незручно в цій позі, але коли він спробував викрутитися, Габріель сильніше стиснув його шию. І все тіло обпалило пекельним полум'ям. Габріель підняв другу руку Макса, якою той упирався в сидіння стільця, щоб не скочуватися, і, закинувши її собі на шию, почав розстібати ґудзики на його сорочці.

Макс сіпнувся та відразу завмер; пальцями стиснув волосся Габріеля, котрий прошмигнув рукою під його сорочку і почав гладити груди. Коли холодний палець потер сосок, щелепи Макса відчутно звело, на що Габріель ще сильніше стиснув його шию. Його становище було абсолютно невигідним, а усвідомлення того, що він буквально зафутболив сам себе до цієї миті, змушувало почуватися ще гірше.

Дихати ставало все важче, але припинити це здавалося неможливим. М’які дотики до грудей з кожною секундою самонавіювання ставали менш неприємними, а до моменту, коли Макс зрозумів, що втрачає свідомість, — навіть трохи приємними.

***

Тихий гул і приглушені звуки міста. Липка поверхня під щокою і не дуже зручна поза.

Макс прокинувся на задньому сидінні машини, а липкою виявилася шкіряна оббивка салону. Він глянув у дзеркало на водія — той самий чоловік, що привіз його до будинку Габріеля. Водій теж глянув на нього та відразу повернув свій погляд на дорогу. Незграбна тиша, яку ніхто не збирався порушувати. Макс ліг назад, щоб більше не бачити прихованого питання на чужому обличчі. Він сам не зрозумів, як так сталося. Габріель його підвів до краю і просто вирубив. А перед цим точно дав зрозуміти, що його стажування закінчене.

Але ж він не сказав це прямо, тому Макс вважав, що має повне право йти в понеділок до офісу, адже він більше не мав наміру ось так втрачати свідомість.

Вдома на нього чекала невдоволена такою відсутністю племінника Таня. Ще з передпокою вона почала розпитування про те, де він був, чому не відповідав на дзвінки й взагалі чому сьогодні його номер був поза зоною досяжності. Макс знайшов смартфон у кишені пальто розрядженим; він так і провалявся там всю ніч нікому непотрібний.

— Так, стояти, — Таня підняла його обличчя за підборіддя і повернула Макса до світла. — Це що? Тільки не кажи, що тебе викрали!

— Ні, все гаразд, — Макс відмахнувся від її руки та миттю глянув на себе в дзеркало. Спереду по всій шиї з червоної плями почав розповзатись фіолетовий синець.

— Олег був з тобою?

— Що? Ні. Правда, все гаразд, — повторив він уже більше для себе та, повісивши пальто на вішак, не звертаючи уваги на допит тітки, закрився у своїй кімнаті.

Габріель його не пожалів, це точно. Йти на роботу з такою картиною на самому видному місці — ідея була ненайкраща, і треба було придумати, як її приховати. Шарф чи тональник — як найпримітивніші варіанти, а розумних Макс не знайшов. З шарфом ходити весь день — ловити на собі косі погляди, а от тональник треба було купити.

Макс поставив смартфон на зарядку і, щойно той подав ознаки життя, набрав Олега, котрий не відразу відповів.

— Повернення блудного сина, — перше, що Макс почув з динаміка.

— Хтось же повинен, — відповів він. — У мене термінова справа, не повіриш, наскільки.

— Наскільки? — без великого ентузіазму запитав Жадан, але після того, як Макс показав йому свою барвисту палітру, відразу уважніше придивився до зображення у своєму смартфоні. — Весела нічка?

— Недобрий ранок, — на мить опустивши погляд, буркнув Макс, — чел, мені потрібна рука допомоги.

— Бачу, одною ти вже скористався.

— Ти, я, Блек Джек і тональник.

— Останнє зайве.

— Не в моєму випадку, будь ласка, бро. Я прямо зараз тобі гроші скину.

— Не скинеш, скоро буду, — повідомив Олег і вимкнувся.

Макс зітхнув з полегшенням і відкинувся на ліжко. Він мав час на похід у душ, а перед цим — помітити під сорочкою ще й футболку, якої точно не було раніше.

От срань.

Габріель його переодягав? Макс стягнув з себе штани й зітхнув з полегшенням, коли побачив свої червоні труси, хоч і з білою засохлою плямою спереду.

Він закрився у ванній і лише потім уже зняв футболку. Дзеркало сказало, що його не жаліючи розідрали. Макс точно пам'ятав, що Габріель цілував його тільки в губи, проте лівий сосок горів пекельним полум'ям, і навряд чи таке можна було наробити лише пальцями.

Тихо проклинаючи Габріеля, Макс запустив труси в стінку над ванною і відразу підібрав їх — все ж таки краще було б випрати вручну, щоб у тітки не виникло зайвих питань.

Під гарячою водою шия спалахнула болем; Макс смикнувся вбік від води. Захотілося обійняти себе та нікуди не виходити з цієї кімнати. Не хотілося вже розповідати Олегу про його дивну пригоду і ще більше не хотілося відчувати його зацікавлений погляд.

Ну точно спитає про незайманість.

Абияк закінчивши з водними процедурами, Макс натягнув на себе ту саму білу футболку.

Захотілося.

Перед дзеркалом він уважно розглядав відбиток руки на своїй шиї. Великий. На горлі та під щелепою були найяскравіші плями, котрі, швидше за все, і протримаються найдовше. Від них розходилися фіолетові ореоли, що перетікали на суцільний червоний слід. Слід від руки. Габріель його душив, навмисне і довго, хоча не можна було точно сказати, наскільки. Він хотів, щоб Макс не наважувався більше прийти в офіс, коли побачить результат його старань? Що якщо так? Але ще він був упевнений, що Макс не піде з цією красою до поліції — це точно.

Приблизно через півгодини після самокопання перед дзеркалом Макс почув дверний дзвінок та одразу помчав відчиняти. Він забрав рюкзак в Олега, який, побачивши квітучу шию друга, так і завмер на місці.

— Роздягайся, — кинув Макс і зайшов за склянками на кухню, де сиділа Таня.

— Хто прийшов? — навіть не відірвавши очей від смартфона, спитала вона.

Мабуть, не хотіла знову бачити його розмальовану шию, він вже ж дорослий хлопець, сам розбереться, або подумала, що в нього є дивні сексуальні уподобання, які, знову ж таки, її ніяк не торкалися.

— Ждан, — відмахнувся Макс і поспішив піти.

Вони зачинилися в кімнаті Макса, і він почав діставати покупки в пошуках основної.

— Я чесно намагався вибрати тобі найсильніший тональник, — попередив Олег і, взявши пляшку Деніелса, налив їм по чверті склянки. — Я чекаю твою шалену історію. Де? Як? З ким? Ми можемо говорити про секс?

— Ні! — Макса пересмикнуло від останнього слова, і він зацьковано глянув на друга.

— Та шо ж сталось в тебе?

— Заціпся, будь ласка, — відрізав Макс та, одним духом випивши порцію віскі, налив собі ще півсклянки. Здається, Олег послухав його, бо наступну хвилину тихо сидів на стільці, відсунутому від письмового столу. — Це був Єнс.

— Ти трахнув Габріеля Єнса? — голосніше, ніж можна й треба було, перепитав Жадан і аж підвівся зі свого місця, але потім сів назад. Макс сподівався, що тітка не почула цей крик.

— Ні, ми просто… ось ти уявляв, як тобі дівчина за сніданком відсмоктує? — спитав Макс та одразу зрозумів, що це було дуже погане порівняння.

— Ти йому?.. — з гидкою усмішкою Олег пересмикнув бровами.

— Ні, — протягнув Макс, — ми просто цілувалися, і це було так… просто здохнути і воскреснути, — Макс ще ковтнув віскі і плюхнувся на ліжко в подушку.

— Він тебе придушив, — згодом надто близько пролунав голос Олега. — І хто з нас тепер маленька збоченка?

Макс повернув голову на бік, щоб одним оком подивитись друга. Побачив його самовдоволену пику і знову сховався в подушку. Його обличчя почало нестерпно палати, він знову відчув чужу долоню на своїй шиї, мабуть, бо край подушки тиснув на горло.

Невже йому доведеться відчувати це щоночі?

— Чел, ти там живий? Вирішив знову задушитися? — Олег смикав його за плече, але Макс вирішив не подавати ознак життя. — Не заганяйся ти так, я просто пожартував. Ти знаєш, у людей бувають різні фетиші й кінки. У мене теж таке бувало, тож я не засуджую тебе за те, шо тобі це сподобалося.

Його слова були далекі від теми, яка крутилася в голові Макса, але добре підняли йому настрій. Макс знову повернув голову в бік Олега та потім навіть сів по-турецьки.

— Я боюся його, — чесно зізнався він, і плечі зрадливо здригнулися, тож довелося обійняти самого себе.

— Гей, ти чого? Він із тобою шось зро…

Макс не дав Олегу закінчити питання, різко перебивши:

— Боюся, що він випре мене з офісу у понеділок. Він вирубив мене і закинув у машину, яка привезла мене додому, — Макс простяг руку до друга, і той подав йому склянку. — Коротше, я невпевнений, що мені не варто з'являтися перед ним, типу вранці це було попередження, а наступного разу він реально мене виїбе і під соснами закопає.

— Він сам поліз до тебе?

— Я його спровокував, — Макс зробив пару невеликих ковтків віскі й почав водити пальцем по краю склянки.

— Ти хоч не виправдовуй його, не тупа ж тварина, — роздратовано зауважив Олег. — Як у тебе це взагалі вийшло?

— Я всю ніч читав його особисту справу, і там... він все одно закопає мене, — більше для себе констатував Макс і, подумки перехрестившись, видав: — Він гей… чи бі, я не зрозумів.

— Ти був у нього всю ніч? — Олег повернув його до сказаних раніше слів.

— Так, я мав завдання…

— Очманіти, ти був у нього всю ніч, — Олег одним духом допив свою першу порцію і, тримаючи склянку в руці, виставив вказівний палець. — Ти зобов'язаний прийти в понеділок, або він точно прийде за тобою сам, — він зі стуком поставив свою склянку на стіл і, перевіривши час на смартфоні, підвівся зі стільця. — А зараз вибач, але я мушу відкланятися.

— Важливі справи?

— Домовився з Інною зустрітися, а тут ти такий кольоровий намалювався, — самовдоволено оголосив Олег, дивлячись на друга зверху вниз. — Сподіваюсь, вона не сильно мене вб’є за запізнення. А ти, цей, тримайся, всю пляшку пити не смій, а то раптом Інна не дивилася Ельфійську пісню*.

_________________

*Ельфійська пісня — миле криваве аніме :з

***

Понеділок. Десята ранку. Макс стояв перед дверима директорського кабінету, Софії не було на робочому місці, тому вона ніяк не могла йому завадити увійти. І м’ятись теж не могла завадити.

Зробивши глибокий вдих, Макс постукав у двері й на рахунок «два» відчинив їх. Він так і завмер, не відпустивши ручку. Габріель і Софія, що перед тим точно вели не дуже спокійну розмову, дивилися на нього. Габріель прокашлявся, Софія просунула Макса з дверей далі в кабінет і, взявшись за ручку, якимось лайливим тоном промовила:

— Хоч один тямущий знайшовся, — і зачинила за собою двері.

Було таке відчуття, ніби вона вже вдруге вичитувала Габріеля за його погану поведінку, бо іншої причини його винного виразу обличчя Макс не бачив.

Максу важко вдалося знову перевести погляд на Габріеля, який дивився на нього і теж не міг зрушити з місця. Вирішивши, що одному з них все ж таки доведеться розпочати розмову, Макс навіщось простягнув руку, але відразу ж опустив.

— Доброго ранку, — видавив він із себе і коротко кивнув. Габріель теж кивнув у відповідь. — Ви не дали мені мат…

— Чому ти прийшов? — не дав йому Габріель.

— Здається, ми не договорили…

— Договорили, — гаркнув Габріель, і Макс рефлекторно закрив долонею горло — раптом тональник стерся, і стало видно вже фіолетовий відбиток руки.

— Якщо я Вам так сильно не подобаюся, дозвольте мені піти у відділ маркетингу, — якомога впевненіше попросив Макс.

— Ні, — відрізав Габріель.

Макс почув, як двері знову відчинились, і поряд з ним з’явилася Софія; спантеличено подивилася на те, як він тримає себе за горло, примружившись глянула на Габріеля і, вручивши Максу один аркуш, пішла.

— Це твої завдання на тиждень. Все розписано. Запізнишся — оштрафую.

— Ви не платите мені.

— З цього дня почну, — Габріель підібрав зі столу майже плоску паперову теку-конверт і, підійшовши до Макса, віддав її йому в руки. — Тут корпоративна карта на витрати за завданнями та документи, що тобі знадобляться цього тижня. Якщо виникнуть питання, звертайся до мене чи Софії. Завтра до обіду з паспортом на тебе чекають у бухгалтерії. Зараз я йду на нараду.

Габріель попрямував до виходу з кабінета, та, коли Макс встиг це зрозуміти, двері за ним уже зачинилися. Він пішов сам. Якоюсь мірою Макс був радий, що трапилося саме так, тому що йому було б складно винести присутність Габріеля, особливо якби їм довелося сидіти поряд.

Поглянувши на ту саму теку, Макс сів на диван і вирішив вивчити її вміст. Уперед вилетів невеликий конверт із логотипом банку та картка-перепустка, потім Максу довелося другою рукою діставати скріплені аркуші паперу. Аркуш, що йому вручила Софія, був наполовину порожнім, але кожен рядок означав одне завдання. На понеділок стояли завдання «забрати одяг із виробництва», «замовити квіти на середу» та «замовити банкетну залу на п'ятницю». У паперах же з теки Макс знайшов адресу виробництва та папірець, що дозволяв забрати речі. Про квіти була складена детальна інструкція, а на аркуші із заголовком «корпоратив» був список ресторанів, страв, кількість осіб та, звичайно, час, на котрий потрібно було все це організувати.

Як це все було пов'язано з роботою в компанії, Макс не дуже розумів. Скоріше, було схоже на завдання для хлопчика на побігеньках. Він визирнув за двері та, помітивши Софію на своєму місці, спитав, що тут взагалі відбувається.

— Ти ж асистент, — наче нагадала йому секретарка. — Ти маєш знати всі аспекти цього життя, тож я зібрала для тебе найрізноманітніші справи, які знайшла.

— Дякую, — задумливо промовив Макс, невпевнений, чи варто було їй взагалі дякувати.

— На тебе чекає водій, тож я б на твоєму місці не гальмувала.

Макс кілька секунд осмислював її слова, а потім рвонув назад до кабінета, склав усі папірці назад до теки та, кинувши «гарного дня» Софії, помчав до ліфта.

Особистий водій конкретно полегшував ситуацію, не треба було чекати таксі або штовхатися в громадському транспорті, та й за ті півтори години, проведені в дорозі, він встиг вивчити вимоги до квітів та бенкету та переглянути найдорожчі квіткові салони — якщо вже має корпоративну картку, то можна не економити, та й це ж до приїзду дружини Габріеля, сто відсотків.

***

О третій годині дня Макс нарешті штовхнув двері кабінету та, скинувши футляри з торбою на крісло, впав на диван. Ноги з невідомої причини тремтіли, а в роті розкинулася Сахара. Живіт жорстко пригрозив почати поїдати себе, якщо найближчим часом у нього хоч щось не закинуть.

— Бачу, ти закінчив, — пролунав ззаду голос Габріеля, на що Макс постарався не реагувати, але нога таки сіпнулася. — Усі костюми, окрім шостого, твої. П'ятий одягнеш у п'ятницю, — останні слова змусили Макса насторожитися, і він навіть перекинувся на бік, щоб кинути недовірливий погляд на Габріеля. — Я йду обідати, ти зі мною?

Чудова пропозиція, про яку він зараз тільки й міг, що мріяти, зняла майже всю напругу, яку відчував Макс.

— Так, — промимрив він та майже зміг з першого разу відштовхнутися руками від дивана. Вдруге йому пощастило більше. Макс повернувся до Габріеля, просто щоб подивитися на нього, але в результаті вийшло не зовсім те, чого він очікував.

Габріель підійшов ближче і, підчепивши пальцями підборіддя Макса, уважно оглянув його шию.

— Синці видно, — пояснив він. — Є чим?

Макс дістав з кишені пальто тюбик тональника, який Габріель одразу відібрав.

— Розстібнись, — попросив, хоча, швидше, наказав Габріель, і Макс розстібнув ґудзик коміра пальто і ще два про всяк випадок. — Підніми підборіддя.

Макс послухався. Та в мить, коли холодні пальці торкнулися його шиї, він відсмикнувся назад, бо уява підкинула картинку, де Габріель хапає його за горло і душить, але зовсім не так, як минулого разу. Макс глянув на його застиглі пальці, потім на самого Габріеля і простягнув руку до тюбика.

— Вибачте, я краще сам, — з побоюванням промовив Макс і почекав, поки Габріель сам віддасть йому тональник.

— Я чекаю, — повідомив Габріель і вийшов з кабінета.

Було ніяково, дуже ніяково, настільки, що Макс задумався, а чи варто йому взагалі йти на обід з директором.

Але ж він його сам покликав.

Використавши фронтальну камеру замість дзеркала, Макс швидко замазав місця, де просвічувався синець, і вискочив за двері.

Вони сиділи у ресторані на останньому поверсі будівлі. Макс ніколи раніше не бував у таких місцях.

Таких дорогих.

Тому дуже сподівався, що цього разу обід теж піде не за його кошти, як вже траплялося двічі до цього.

— Їж, поки не вистигло, — відірвав його від споглядання краси за вікном Габріель.

Пару хвилин тому їм обом принесли однакову пасту — Габріель замовив те саме, що й Макс, — але вони досі навіть не доторкнулися до неї. Весь цей час Макс дивився у вікно, а Габріель — на нього. Оточуючі могли б вважати це чудернацьким, але, на директорське щастя, відвідувачів були одиниці, і ніхто з них не звертав уваги на дивну парочку.

Макс нарешті глянув на нього, потім по черзі на їхні тарілки, взяв у руку вилку і почав накручувати спагеті.

— Я прошу пробачення за те, що сталося в суботу вранці, — Габріель теж почав колупати свою пасту.

— Не варто, хоча мені досі цікаво, навіщо Ви це зробили, — Макс відправив у рот виделку з їжею і подивився Габріелю в очі, постаравшись зробити свій погляд максимально непроникним.

— Мені хотілося б зберегти свою репутацію чистою, — Габріель підвів на нього погляд і зупинив рухи виделкою.

— Треба було про це подумати раніше.

— Я просто хочу допомогти.

— Ви цілуєтесь з усіма, кому хочете допомогти? — дивлячись на Габріеля, Макс підняв на вилці пару макаронин і втягнув їх до рота так, що на губах і навколо них залишився вершковий соус. — Смачного, мсьє.

— Македонський, — прогарчав Габріель, і Макс помітив, як надулися вени на його руці, що стискала вилку.

— Сир уже затвердів, — перебив Макс і продовжив свою трапезу.

Він відчував хвилі роздратування, що розлітались від директора і подумки святкував свою перемогу.

Хіба це перемога?

Він точно роздратував Габріеля, і було невідомо, коли той вирішить щось вдіяти. Треба було сказати щось таке, від чого бажання Габріеля викинути його у вікно б зменшилось. Ось тільки власні емоції Макса майже проривали дно, тому його слова пролунали без особливої поваги.

— Я хочу працювати, і мене абсолютно не хвилює той факт, що бачачи мене, Ви не можете тримати свої руки при собі.

Ні-ні-ні, в його голові в цих словах не було стільки приниження. Проте Габріель ніби згас, а лють більше не затьмарювала його погляд.

— Пробач, — тихо сказав Габріель і, витягнувши серветку з диспенсера, простягнув її Максу.

Після обіду Габріель узяв Макса із собою на три співбесіди для економістів, де його завданням було лише спостерігати за роботою кадровиків, і після цього він не мав більше жодних завдань. Дізнавшись в Олега, коли його відпустять, Макс засів у кабінеті Габріеля. Залишалося трохи менше години, і оскільки він залишився на самоті, то вирішив роззирнутись.

Макс перебрав усі речі на директорському столі, висунув усі ящики, крім нижнього, що був на замку, пройшовся поглядом по корінцях книг і звернув увагу на стелаж, що стояв за ширмою. На полицях були складені купи невеликих коробок, таких самих, яких він притягнув цілу торбу з виробництва. Вони були трьох розмірів та всі білі. Одна сторона була чистою, а знизу була намальована модель того, що всередині, та велика літера «J» — Макс не був фахівцем з питань одягу, але був впевнений, що такого розміру не існувало. Судячи з цих малюнків, у найбільших коробках були сорочки, у середніх — футболки, а у найменших — шкарпетки.

Поки ще був час, Макс вирішив, що не буде зайвим розкласти цю торбу. Однак, коли він почав складати коробки у відповідні місця, то помітив, що на деяких була надрукована велика літера «М». Макс хотів вже запитати у Софії, чому так, але стримався — адже він щойно буквально обшарив весь кабінет директора компанії. То чи варто йому взагалі господарювати тут? У будь-якому разі він нічого не вкрав, а просто склав речі у відведене для них місце. Потім якось спитає.

Також він прибрав футляри із костюмами та повісив їх на дві сторони ширми, щоб вона не завалилася. П'ять із шести — його. Максу стало цікаво, чим той п'ятий так відрізнявся від решти чотирьох. Він розстібнув блискавку футляра і відкрив завісу. На вигляд був звичайний костюм-трійка, блакитний, гарний матеріал. Макс розстібнув номер шість і побачив костюм абсолютно такий самий, який був у Габріеля в їхню першу зустріч. Потім до нього дійшло, що їхні костюми були абсолютно однакові.

Чи не збирався Габріель теж вдягнути свій у п'ятницю?

Під номерами від першого до четвертого були звичайні чорні двійки з такими ж штанами, в яких зараз був Макс.

Він застібнув футляри, коли в кишені штанів завібрував смартфон. Олег написав, що через п'ять хвилин буде біля виходу, тож Макс теж поспішив зібратися. Підхопивши теку, він кинув ще один погляд на футляри та не вагаючись захопив номер один із собою.

Адже ж це для нього.

Їхати в метро з такою ношею було не дуже зручно навіть сидячи, а Олег, що навис над ним, ніяк не сприяв поліпшенню становища. Вже на виході зі станції Жадан спитав:

— Шо відбувається?

Вони йшли до набережної. Макс напружився, підібгавши губи, і сильніше притиснув до себе футляр.

— Максе, бувають дні, коли я переживаю за твій моральний і фізичний стан. До твого відома, ці дні почалися в п'ятницю. Шо відбувається?

— Здається, я повернувся на початок, — Макс трохи сповільнив крок, та Олег це помітив не відразу, тож йому довелося почекати кілька секунд.

— Хочеш до психіатра?

— Терапевта, — виправив його Макс і одразу зрозумів, що Олег помилився спеціально. — Я тебе ненавиджу, — уже з усмішкою сказав він.

— Тоді, може, сходимо разом? Розкажемо про те, шо один піжон зробив тобі відкат до заводських налаштувань та отримаємо за це грошову компенсацію.

Хлопці зупинилися перед гранітовим огородженням над річкою, і Макс, скинувши на нього футляр, склав зверху руки.

— Я б не відмовився сходити до психа, може, він би вибив у мене з голови думку, що зустрічатися зі своєю статтю — нормально, і тоді б у мене з'явилася дружина, з якою ми з горем пополам завели б дитину, а потім вона б дивувалася, чому в мене ніколи на неї не стоїть, — надто задумливо говорив Макс.

— Вау, ти зважився говорити на тему, близьку до сексу? — посміхаючись, Олег несильно штовхнув його в плече. — А як щодо розмови про те, шо ненормально, коли після сексуального придушення в тебе залишаються психічні травми?

— Мені просто треба відпочити, — Макс притулився лобом до складених передпліч, а потім відчув руки друга, що стиснули його плечі. Олег у прямому розумінні струснув його, змусивши підвести голову, і розвернув до себе.

— Тобі треба відпочити, — повторив він і обійняв Макса.

Не те щоб такого раніше не траплялося — просто тепер це була рідкість. Восени, коли померла мама, Олег не раз залишався ночувати у нього, та, схоже, там і залишив більшу частину свого співчуття, бо останнім часом лише штовхав Макса під зад, не залишаючи йому часу на ниття, та підтримував словами й просто своєю присутністю. Макс сказав би, що у нього емпатія скотилась до нуля, але в глибині душі розумів, що після пережитого навіть Габріель Єнс здавався б просто тимчасовою дрібничкою.

— Я люблю тебе, — тихо сказав Макс і обійняв Олега, притискаючись лобом до його плеча.

***

Схоже, на понеділок були скинуті найскладніші справи, тому що до кінця тижня Макс бігав лише за дрібними дорученнями на кшталт «забери-віднеси», бігав рівно до п'ятниці, бо тоді Софія довірила йому вибрати велику кімнатну рослину для кабінета Габріеля, від якого, в свою чергу, надійшов наказ звільнити хатню робітницю. Ту, що одного разу зустріла їх на порозі будинку — Макс отримав її резюме разом з фото і він гарно запам'ятав ці добрі очі.

Якщо доставку рослини можна було замовити в магазині, то звільняти йому довелося особисто. Кінець її зміни був о п'ятій вечора, тож Максу треба було приїхати зарання до будинку Габріеля. Він мав аркуш із рекомендацією від самого директора і конверт із її останньою зарплатою та компенсацією за те, що так зненацька прийняв невтішне рішення. Мабуть, він її справді цінував.

Останнім пунктом цього тижня був той самий ресторан, в якому Макс зробив замовлення ще в понеділок, і не без допомоги особистого водія він дістався туди якраз на п'ятнадцять хвилин раніше призначеного часу.

О сьомій вечора зал почав заповнюватися співробітниками. Деяких Макс бачив раніше, але більшість були йому абсолютними незнайомцями. Усього мало зібратися сорок осіб, включаючи Олега та пару нотаріусів, що розривали його на частини. На щастя, вони прибули не останніми, тож було в залі хоча б два знайомих обличчя. Третім, якого Домініка назвала Герою, був невисокий широко усміхнений, але все одно всім невдоволений чоловік на вигляд ненабагато старший за Габріеля.

— Герасим, — промовив він і потиснув Максу руку.

Він пішов разом із Домінікою дегустувати закуски, а Олег залишився з Максом, на превелике полегшення останнього. Жадан усіляко намагався відволікти його своїми тупими історіями, через що на його обличчі навіть кілька разів майоріла посмішка. Попри те, що Макс міг реагувати на Олегові слова, його думки були далеко звідси.

З самим Габріелем Макс із вівторка перетинався кілька разів, в один з яких той покликав його на обід, і намагався не починати з ним розмову, щоб не створювати неприємних для них обох ситуацій. Максу дуже хотілося нормального спілкування, але він розумів, що найближчим часом воно навряд складеться.

— Ззаду, — майже прошипів Олег.

Макс не відразу розібрав, але потім занадто різко обернувся і майже зачепив Габріеля плечем. Він був у блакитному костюмі; вони були в однакових костюмах.

Клятий Габріель Єнс.

Він тримав під руку неймовірно високу жінку — бо вона була на підборах. Метр сімдесят плюс підбори. Хвилясте темне каре до плечей, облягаюча чорна сукня, ніс із ледь помітною горбинкою.

— Аніко, це Макс, я тобі про нього розповідав, — сказав Габріель, на що його супутниця привітно посміхнулася і простягла Максу руку. Тією стороною, яка для рукостискання, а не для поцілунків. Дивно.

— Приємно познайомитись, Максе.

— Мені теж приємно, — видавивши з себе усмішку, відповів Макс і потиснув її долоню.

— А це наш майбутній нотаріус, Олег, — Габріель кивнув Олегу, і той теж простягнув Аніці руку на знак вітання.

— Гарного вам вечора, — побажала Аніка та пішла за Габріелем.

Тільки коли Олег поклав долоню на плече Макса, той помітив, що міцно стискає в руці серветку, що незрозуміло звідки взялася.

Спокійно.

Дуже вчасно повз них проходив офіціант з шампанським. Олег встиг підчепити пару фужерів та передав один Максу. Він вже збирався випити залпом, але Олег вчасно зупинив його.

— Швидко вирубишся, якшо так питимеш, це ж наше свято.

— А може, я хочу вирубитись? — Макс кинув стомлений погляд на Олега і допив рештки шаманського.

— Тоді тобі доведеться потерпіти додому, бо я не збираюсь носити тебе на руках, як того разу, забув вже? — Олег схопив його за плечі й поштовхав у бік шведського столу.

Макс не так часто пив шампанське — воно йому не дуже подобалося, — але цього вечора у нього не було вибору, тож після великої кількості закусок п'ята порція алкоголю зайшла дуже добре і приємно. На жаль, Олегу довелося покинути його, тому що Домініка хотіла всіх познайомити зі своїм «спадкоємцем», який подавав великі надії. А до хлопця, що стояв у кутку, нікому не було справи. Хоча Габріель міг би також перейти в режим наставника і познайомити Макса зі співробітниками, але він же був зайнятий своєю дружиною. Макс спостерігав за ними здалеку. Вони майже не рухалися з місця і вели короткі розмови з усіма охочими.

Обмінявши в офіціанта, що проходив повз, порожній фужер на повний, Макс відчув на собі чийсь погляд і не прогадав з його власником. Він глянув на Габріеля у відповідь, потім знайшов у натовпі Олега, який застережливо дивився на нього, і, не витримавши стільки уваги до своєї персони, кинувся до вбиралень.

Поставивши наполовину порожній келих біля умивальника, Макс сперся руками на стільницю й нахилився над раковиною. З дальньої кабінки долинув шум змиву, і звідти вийшов чоловік. Вийшов і покинув вбиральню, навіть не помивши руки. Макс відзначив собі, що йому руку краще не тиснути.

У голові досі гуло від натовпу, хоч ці люди й не були такими гучними, якими зазвичай бувають у публічних місцях. Макс відкрив кран і, набравши в долоні води, хлюпнув собі в обличчя. Вперше за день цей костюм здавався надто теплим, і вуха Макса буквально палали. Можливо, справді не варто було стільки пити. Це ж шампанське, швидко б'є і швидко виходить, залишаючи після себе головний біль — йому мама так казала.

Мами більше нема.

Очі різко почало пекти; Макс накрив їх охолодженими під проточною водою пальцями. Ззаду почувся стукіт зачинених дверей і клацання широкого каблука по плитці.

— Як ти почуваєшся? — прибравши руки Макса від обличчя, запитав Олег.

— Хочу додому, хочу до мами.

Макс підвів погляд на обличчя Олега, і на мить затамував подих. Він так давно не думав про неї, намагався вдавати, що нічого не сталося і він нікого не втрачав, але ось, трубу прорвало. Не треба було пити це тупе шампанське.

Олег дивився на нього зверху вниз, і Макс помітив, як здригнулася його нижня губа перед тим, як він її підім’яв та відвів погляд.

— Рано ше, — сказав він, змочив руки й, обхопивши ними лице Макса, провів холодними великими пальцями під його очима. — Не смій думати про таке, — він сильніше стиснув щоки Макса і наполегливо глянув у його очі. — Ти маєш мене, пам'ятай це завжди, чуєш?

Макс лише мугикнув, ледь кивнувши головою. Олег досі тримав його обличчя у своїх долонях, і це певною мірою не давало йому впасти живим трупом. Тримав так довго, що його руки встигли нагрітися. Макс трохи крутнув головою, натякаючи, що достатньо. Олег втягнув нижню губу і раптом його обличчя виявилося надто близько, неприпустимо близько для друзів. Стало важко дихати. Не вірилось, що це відбувалося насправді; що таке в принципі могло статись. Але Макс накрив долоню Олега своєю та злегка нахилив голову набік.

Раптом двері вбиральні відчинилися, і в отворі з'явився Габріель. Він дивився на хлопців, які дивилися на нього, потім Макс та Олег глянули один на одного, і другий прибрав руки від його обличчя. Габріель зайшов усередину, і двері самі за ним зачинилися.

— Що тут відбувається? — спитав Габріель і, не чекаючи відповіді, пильно подивився на Олега. — Вийди.

— За умови, шо ти його не травмуєш.

У тоні Олега була відчутна напруга.

Як він взагалі насмілився тикнути директору?

Від цього Максу стало трохи страшно за його майбутнє.

— Обіцяю, — не роздумуючи відповів Габріель.

Олег глянув ще раз на Макса, який, підім’явши губи, схвально кивнув, і покинув вбиральню. Габріель озирнувся на двері, що зачинилися, і замкнув їх.

— Ти підставляєш нас обох, — зауважив Макс. Адже коли в одному туалеті замикаються двоє людей, то можна зробити елементарні висновки.

Габріель немов пропустив його слова повз вуха і, підійшовши до Макса, обхопив його обличчя холодними долонями. Уважно вдивлявся в очі Макса, ніби шукав відповіді на своє неозвучене запитання. Та раптом сталося те, чого Макс очікував найменше і найбільше. Габріель почав цілувати його, та так люто, ніби намагався розірвати його губи на дрібні шматочки. Він штовхнув Макса назад, поки той не вперся стегнами в стільницю, а потім просто підсадив його на поверхню і, ставши між його розведеними ногами, міцно притиснув його до себе. Макс тримав руки на плечах Габріеля, але незабаром обвив ними його шию, поглиблюючи поцілунок.

І вже було неважливо, що через стіну було чотири десятки людей, серед яких була дружина того, хто так гаряче і наполегливо тулився до нього. Макс хотів відволіктися від усіх думок, що заповнювали його п'яну голову, а бажаний чоловік у його обіймах сприяв цьому якнайкраще.

Скільки минуло часу — Макс не міг сказати точно, але з їхнього подиху було зрозуміло, що багато. Габріель трохи потягнув його за волосся на потилиці, розриваючи поцілунок, а другою рукою, що лежала на сідниці Макса, присунув його до себе максимально близько, та так, що той відчув, наскільки твердим був його член. Не сказати, що цей факт його не радував, але й лякав не менше. Макс сіпнувся, але потім згадав, що боятись не можна.

Показувати страх не можна.

Він прикусив нижню губу і, вчепившись пальцями в лацкани піджака Габріеля, утиснувся обличчям у його груди.

По-доброму треба було звалити звідси, як тільки Габріель почав рухатися в його бік, а по-поганому їм тепер доведеться непомітно вибиратися з вбиральні.

Здавалося, сам Габріель не поділяв погляди Макса на їхню ситуацію — він продовжував гладити його спину, а його важке збуджене дихання розносилося по всьому приміщенню. Віддихавшись, Габріель відсунув голову Макса від своїх грудей, глянув йому в очі та, ставши перед ним на коліна, взявся за пасок на його штанах.

Здивування, занепокоєння, розгубленість, страх і сором — стільки емоцій за одну мить Макс ще не відчував. Він стиснув руки Габріеля своїми, зупиняючи його спроби розстібнути пряжку.

— Зупинись, — видихнув Макс, на що у відповідь отримав спантеличений погляд. — Я не хочу… ось так. — Габріель нахмурився. — Як ти будеш ставитись до мене після цього?

— Ми не можемо обговорити це потім?

— Не можемо, — Макс сильніше стиснув його пальці своїми. — Я хочу додому.

— Я тебе відвезу.

За всю дорогу вони не обмовились ні словом. Можливо, причиною цього був водій. Щойно машина зупинилася навпроти під'їзду, Макс, швидко попрощавшись, відчинив дверцята і якнайшвидше вибрався назовні. Габріель пішов за ним до самого будинку і зайшов з ним у під'їзд. Він узяв Макса за руку, тим самим зупиняючи перед сходами. Макс обернувся на нього.

— Ти мені сподобався, — вперше Габріель казав таким тоном, ніби від цього залежало його життя, але Макс вирішив не шкодувати його за це.

— Я знаю, — попри свій стан, майже рівно вимовив він і стиснув руку Габріеля у відповідь, а за мить той цілував його, притиснувши до стіни під'їзду. Засунувши руку під пальто, обіймаючи за талію, відчайдушно. Макс же стискав комір його пальта і не міг повірити, що знову розривається зсередини.

Через кілька хвилин у нього все-таки вийшло відірватися від Габріеля, і вони подивилися один одному в очі. Згадавши, як буває в мелодрамах, Макс вирішив повідомити Габріелю:

— Ні, я не покличу тебе зайти до мене.

Слова дивно завертались на язиці, та він сподівався, що Габріель все одно його зрозумів. Дивна усмішка й ще один короткий поцілунок.

— А я б зайшов, — сказав Габріель і, востаннє притиснувшись до губ Макса своїми, вискочив із під'їзду.

Макс визирнув за ним і дивився доти, доки машина не рушила з місця.

Дорослий чоловік, а всередині ще зовсім підліток.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.