РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

Перекотившись на інший бік, Макс підклав долоню під щоку і скривився від яскравого світла, що пробивалось крізь повіки. Він невдоволено промимрив, закрив очі тильною стороною другої долоні та спробував відкрити одне. На виконання непосильного завдання пішло дуже багато часу, і зрештою він зміг сфокусувати погляд на кісточках своїх пальців. Поруч, майже Максу в обличчя лунало чуже хропіння — в цю мить він згадав, що Габріель як би ніколи не хропів так голосно, і поступово відібрав руку від обличчя.

Перед ним, відкривши рота і пускаючи слину, досі спав Олег. На подушці під його обличчям утворилася пристойного розміру волога пляма, від чого Максу захотілося засміятися, але натомість він лише тихо гигикнув, закривши рота долонею. Олег утопив півобличчя в подушку, тож та напевно поглинала половину гучності його хропіння. Вони давно ночували разом, дуже давно для Макса. З огляду на те, що останні більше ніж два місяці він спав в одному ліжку з Габріелем, бачити перед собою інше обличчя було трохи незвично. Враховуючи в минулому виключно дружні стосунки з Олегом.

Дружба.

Надто пізно до Макса прийшло усвідомлення, що лежав він надто близько до обличчя Олега, і коли постарався тихо відсунутися, то помітив, що той уже розплющив одне око. Ідея була відкинута.

Чому вони взагалі спали в одному ліжку? А, точно, Олег сказав, що Саша повернеться близько шостої ранку і шумітиме на кухні, яка знаходилася в одному просторі з вітальнею.

— Ранку, — хрипким від сну голосом мовив Макс.

— Я скучив за нашими ночівлями, — ледь чутно сказав Олег, і тут Макс відчув його руку, що весь час лежала на його талії, бо чужі пальці дужче натиснули на ребра ззаду. Олег присунувся ближче, від чого Максу стало ніяково.

— Не смій, — він виставив перед собою долоні, упираючись ними в груди Олега, але потім відчув тиск у ділянці паху — він притулився до нього.

— Не смій що? — Олег підвівся на лікті, нависаючи над Максом, і вперся коліном в матрац між його стегнами.

— Абсолютно нічого, — Макс накрив його рота долонею і майже відразу шкірою відчув його усмішку. — Що? — роздратовано спитав він. Олег невдоволено закотив очі, впав на ліжко і повернувся спиною до Макса.

— Ну і окей, — бурмотів Олег, — ну як хочеш.

— Друзі не цілуються, — раптом згадав Макс, немов для нього самого це було великим відкриттям.

Все-таки вони обоє більше не хотіли бути просто друзями.

Він сів на ліжку.

— Друзі не роблять багато чого, що ми вже робили.

— Тоді для чого?.. — Макс поклав долоню на Олегове плече, але той одразу ж струсив її, надто різко відкинув ковдру і піднявся з ліжка.

— Задовбав, — гаркнув Олег, після чого прокашлявся в кулак. — Як я міг в тебе закохатися? Знаєш, я взагалі-то теж жива людина, — почав він кричати пошепки, а з правого ока покотилася сльоза, — і можу відчувати біль, — Олег постукав кулаком по грудях, де билося серце.

Сказати, що Макс був приголомшений і пригнічений після такої палкої промови Олега з самого ранку, — нічого не сказати. Він ніколи не замислювався про те, що Олег міг відчувати до нього, особливо в моменти, коли Макс переходив межу, якої не було до зізнання Олега. Але таких сцен між ними ще не було. Макс хотів би підійти та морально підтримати його, але дуже сумнівався, що це могло б допомогти у цей момент.

Олег витер око тильною стороною долоні та завмер.

Між ними було дуже багато того, що нормальні друзі не роблять, і Макс тільки зараз це цілком зміг усвідомити. Після кожного разу Олег знаходив у собі сили поводитись як нічого й не було, хоча його серце напевно тріскотіло по швах. Прямо як серце Макса від початку їхньої дружби до моменту, коли він накричав на Олега за те, що йому неприємно слухати про його пригоди. Так, це точно було неймовірно боляче. Тепер і в Макса защемило в грудях. Він не хотів втрачати свою найближчу людину, яка нарешті, хоч і вимушено, але довірила йому свою таємницю.

Макс зробив глибокий вдих і за звичкою почав рахувати до десяти перед тим, як збирався сказати те, про що міг пошкодувати. Підвівся з ліжка, через що Олег зробив крок назад, і підняв на нього рішучий погляд. Серце почало шалено стукати, і голова раптово заболіла так, що захотілося її здавити, але Макс рішуче зробив ще крок у бік Олега.

— Якщо я скажу, що кохаю тебе? — Макс стиснув у кулак футболку Олега на грудях, не даючи тому відійти ще далі.

— Наче я не знаю, — Олег стиснув зап'ястя Макса і підняв на нього погляд. — Придумай щось краще, ніж пусті слова, — роздратовано видав Олег.

— Придумаю, — вторив йому Макс і зігнув руку в лікті, підтягуючи приголомшеного Олега ближче до себе. Рішуче дивлячись у вічі Олегу знизу вгору, він прошипів: — Пішли чистити зуби. Хочу тебе поцілувати.

— Ти повний дурень?

— Не забувай, хто наш сенсей, — Макс розвернувся, не відпускаючи футболку Олега, і потягнув його за собою до ванної.

Олег дав йому свою зубну щітку, а сам узяв сестри; вони стояли разом перед дзеркалом — Макс трохи спереду — поки чистили зуби, і в процесі цього сміливості у Макса трохи поменшало. Звичайно, думати й говорити він умів, іноді навіть надто добре, але ось що стосувалося робити… Макс дивився через дзеркало на Олега, котрий не зводив з нього погляд, і переконував себе, що це буде найправильніша річ, яку він збирався зробити за останній місяць.

Сполоснувши рота, Макс вийшов за двері й озирнувся на Олега.

— Кава? — пошепки спитав той, підтираючи воду з підборіддя. — Саня не встане раніше другої.

Макс стояв на відстані витягнутої руки, поки Олег насипав каву в турку, наливав воду та підпалював вогонь. Потім їхні погляди перетнулися, і Макс підійшов ближче. Попри те, що Олег таки зробив крок назад, Макс вирішив не зупинятися і притиснув долоню до його живота, припираючи його до стіни.

Занадто впевнено.

— А може… — почав Олег.

— Ні, — перебив Макс, — я хочу зробити це свідомо, вперше, без горілки чи Єнса, я просто хочу.

Стиснувши другою долонею плече Олега, Макс підвівся на носочках і накрив його губи своїми. Було досить ніяково це робити. Макс по життю нечасто виявляв ініціативу, крім рідкісних випадків з Габріелем, і, не відчувши реакції за пару секунд, вирішив відсторонитися. Однак чужі руки підхопили його ззаду, і наступної миті Олег трохи нахилився, відповідаючи на поцілунок. Він робив це з таким натиском, що Максу довелося відхилитися назад і обійняти його за шию, аби не впасти.

Наполегливо, але неквапно і ніжно він прихоплював губи Макса своїми й іноді проводив по них кінчиком язика, точно аби подражнити. Було таке відчуття, що всі півтора року з дня знайомства вони чекали лише цієї миті. Стало важко дихати, але Олег дуже вчасно мазнув поцілунком по щоці Макса і притулився до його лоба своїм. Він на мить підім’яв губи, але потім почав дихати через рот. Його обличчя було напрочуд червоним, а в куточку лівого ока зібралася волога.

— Я хочу здохнути, — видихнув Олег і сховав обличчя в плече Макса, притискаючи його ще ближче до себе. Макс запустив пальці в його волосся і притулився до них щокою.

— Хріна з два, — хмикнув він.

Ззаду пролунало шипіння. Олег відштовхнувся від стіни, наступаючи на Макса, і прибрав одну руку, якою тримав його. Їм довелося зробити майже два кроки.

— Французька кава, — зі смішком оголосив Олег, знову ввіткнувшись у плече Макса, котрий озирнувся назад і побачив залиту кавою плиту.

Після сніданку з бутербродів та кави Олег зібрав їхній посуд та ще пару чашок, що залишила після себе Саша. Одна з них підозріло погойдувалась на тарілці, і Макс абсолютно не здивувався, коли вона полетіла на підлогу та розбилася. Олег невчасно закінчив крок, наступивши на осколки, і завив від болю. Він переклав посуд на стільницю, до якої зміг дотягнутися, і підняв ногу з закривавленим носком. Обійшовши уламки, Макс відразу підскочив до Олега, підхопив його за талію і закинув його руку собі на плече. За кілька секунд вони плюхнулися на диван.

— Пінцет біля зубних щіток на полиці, перекис у шафці над пралкою, — відповів Олег на німе запитання Макса, і той кивнув.

— Віник є?

— Під мийкою, я сам зберу.

— А мені теж по склу пройтися?

Олег невдоволено насупився і відвернувся, продовжуючи навпомацки знімати шкарпетку. Макс навшпиньки обійшов уламки, змів все на совок і викинув, після чого попрямував у ванну. Все потрібне знайшлося дуже швидко. Він повернувся до Олега і, присівши поряд на диван, закинув його ступню собі на коліна.

— Я й сам можу, — Олег хотів забрати ногу, але Макс схопив його за щиколотку, не дозволяючи цього зробити.

— Дай мені хоч раз допомогти.

Макс сильніше стиснув Олегову ногу, після чого відпустив її. Олег більше не смикався. Макс відчував його пильний погляд, поки пінцетом діставав осколки з його ступні та по ходу змивав кров. Загорнувши закривавлені частинки скла в пару серветок, Макс відклав усе на столик поруч із диваном, приліпив на підошву Олега пару ватних дисків з перекисом і завмер, не наважуючись підняти на нього погляд. Відчуття незручності їхнього становища збивало з пантелику.

— Максе, — перервавши тишу, покликав Олег, і Макс відчув його долоню на своїй щоці. — Дякую, — прозвучало дивно. Хоча й зрозуміло чому — він не звик дякувати за допомогу, постійно все робив сам.

— Завжди будь ласка.

Заплющивши очі, Макс трохи нахилив голову, притискаючись до чужої руки. Олег погладив його великим пальцем. Точка часу, в якій вони знаходилися, здавалася Максу саме тим моментом, який міг бути частиною нормальних стосунків. Коли одна людина потребує допомоги, і друга їй допомагає. І вони регулярно допомагають одне одному. Серце в грудях стиснулося.

Вони могли б бути нормальними, якби були щирими від самого початку.

Макс зміг нарешті подивитися на Олега. А наступної миті, упираючись одним коліном у диван, тримаючись однією рукою за спинку, а другою — за підлокітник за спиною Олега, нахилився над ним, щоб поцілувати. І знову він був ініціатором. Олег явно не очікував такого з його боку, посміхнувся до поцілунку і запустив пальці у волосся Макса на потилиці.

Що якби вони справді були нормальними?

— Ти найкращий для мене, — трохи відсторонившись, прошепотів Макс і знову накрив його губи своїми, вже наполегливіше, вриваючись язиком у рот Олега. Той простогнав поцілунок і боляче стиснув волосся Макса, але не відтягнув назад.

Полум'я розтікалося по всьому тілу, від чого хотілося продовжувати все це нескінченно. Макс опустив долоню, якою упирався в спинку дивана, на груди Олега і підштовхнув його до стінки, після чого зміг лягти поруч, трохи накриваючи Олега собою, щоб не впасти з дивана. Йому не вірилось, що цього разу за ними не спостерігав Габріель і вони обидва були повністю тверезі.

У свідомість почала прориватися нав'язлива мелодія, що ставала дедалі ближчою. Здавалося, Олег її зовсім не помічав, але в один момент Макс зрозумів, що це дзвонив його смартфон. Він розірвав поцілунок. Мелодія грала надто близько, хоча Макс точно залишав смартфон у кімнаті. Олег розплющив очі, але за декілька секунд сховав обличчя в шиї Макса. Макс озирнувся. За метр від них, тримаючи в руці його смартфон, стояла сонна Саша. На її обличчі сяяла задоволена, хоч і не зовсім притомна усмішка.

— Габріель, — сказала вона і простягла Максу смартфон. — Постарайтеся більше не будити мене.

Коли Макс забрав свій смартфон, вона пішла з кімнати, після чого грюкнули двері її кімнати. Макс про всяк випадок прочистив горло і прийняв дзвінок.

— Алло, — сказав він, дивлячись на Олега, котрий знову показався, і накрив долонею його шию.

— Все в порядку? — відразу запитав Габріель.

— Так, у нас все ок, а в тебе? — Макс поклав смартфон на щоку, підпираючи його знизу кінчиками пальців.

— Все ок, — Габріель зробив коротку паузу і продовжив: — Ти міг би на вихідні залишитися в Олега? Мені потрібно ще трохи часу.

— Якщо треба, звичайно, — притримуючи смартфон рукою, Макс сів і повернувся до Олега.

— Можу зайти ввечері на чай, якщо хочеш, — прозвучало не надто впевнено.

— Якщо це не загрожуєш твоїй безпеці.

Макс опустив другу долоню на коліно Олега і почав повільно його гладити, дивлячись йому в очі. Олег підвівся на ліктях і спробував перехопити руку Макса, але в результаті сам виявився перехоплений. Із задоволенням Макс переплів їхні пальці. Олег постукав пальцем по скроні, точно натякаючи на його психічні відхилення.

— Так, ти маєш рацію.

— Ну то як?

Олег смикнувся і широко розплющив очі, в яких тепер читалося сильне бажання прибити Макса чимось важким.

— Краще не ризикувати, побачимось у понеділок.

— Будь обережний, — побажав Макс, відключився і кинув смартфон у ноги.

— Ти ненормальний, — Олег досі намагався звільнити свою руку. — Як ти можеш так спокійно говорити з ним, коли ми...

— Я поговорю з ним про тебе, — Макс перехопив Олегову руку і притиснув її до дивана біля його голови.

— Все ж таки хочеш мене поховати?

— Радше, він поховає мене за тебе.

Нахилившись до обличчя Олега, Макс натиснув великим пальцем на його нижню губу, бажаючи відкрити його рота і поцілувати так, як це роблять у фільмах. Але Олег затиснув його палець зубами, і Макс відчув, як по подушечці пройшовся вологий язик. І ще раз. І знову. При цьому Олег дивився на нього так впевнено і, господи. Макс зрозумів, що не дихає.

— Я вже казав, що кохаю тебе? — спитав він, коли Олег нарешті випустив його вологий палець із рота.

— Тільки питав, і годі вже цього. Я тебе не змушую.

— Відвести тебе до ліжка? — Макс підвівся з дивана і потягнув Олега за руку, яку доти втискав у горизонтальну поверхню.

Олег був ненабагато худіший за Габріеля, та обіймати його було зручніше. І звичніше. Він був дуже чутливий і важко дихав уже від того, що Макс торкався його тіла. Моментами тремтів і заплющував очі. Вони домовилися не заходити далі поцілунків, поки Макс не обговорить все з Габріелем, але з реакції Олега Макс зрозумів, що йому і цього було достатньо.

Макс торкався губами шиї Олега, котрий буквально тиснув на його спину під лопатками. Незрозуміло чому, але Макса дуже сильно вабила думка вкусити його трохи нижче від кадика, за чим негайно пішов важкий стогін у вухо. Макс відчув, як Олег підняв стегна, та притиснув їх собою назад до ліжка, просто продовжуючи цілувати його шию. Не виходити за межі виявилось трохи складніше, ніж він уявляв.

Це було схоже на ту їхню ніч під Амстердамом; Олег знову дозволяв робити з собою все, що заманеться. Знову стримував себе, хоч цього разу з іншої причини, й час від часу мимрив Максу в губи, коли він знову піднявся поцілунками до його обличчя. Все це відчувалось як хвора фантазія, котрих у Макса ставався не один десяток, та лиш тепер вона здавалась трохи більш реальною за попередні.

Макс вперся лобом в плече Олега, намагаючись налагодити дихання, що збилося. Довгі руки переплелися на його спині. Макс підвівся, щоб побачити чисту, нічим не приховану радість на обличчі Олега. Він скотився на бік, та лише залишив ногу на стегні Олега. Як вони зазвичай спали разом.

Коротко притулившись губами до щоки Олега, Макс потурбував його абсолютний спокій. Олег повернув голову в його бік і ледь помітно всміхнувся.

— Хочеш не секрет? — раптом пошепки спитав Олег і теж перекинувся на бік. Макс зацікавлено кивнув головою. — Я тебе кохаю, — так само пошепки сказав Олег.

— Ждане…

— Я знаю, що ти мене теж, але мені б хотілось хоч раз почути це від тебе, — він стиснув Максову долоню і поклав їхні сплетені пальці на подушку між ними.

— Обіцяю, почуєш, коли я поспілкуюся з Єнсом, — усміхнувся Макс. — Я хочу покінчити з ним перед тим, як починати з тобою, гаразд?

— Кажеш, наче хочеш його прикінчити, — відмітив Олег і, стиснувши пальцями щоки Макса, повним язиком облизав його щоку до самого ока, від чого Макс заплющив очі та відразу витерся тильною стороною долоні.

— Ти бридкий, гад! — Макс підвівся в сидяче положення і хотів відповзти до стіни, але Олег все ще тримав його за руку і тихо гигикав у кулак.

— Але ти мене все одно кохаєш, — Олег теж сів і поповз на Макса, котрий якраз притиснувся спиною до стіни. Він присунувся впритул до його обличчя, торкаючись його носа своїм, дивлячись у вічі. — Аж не віриться, — Олег опустив погляд униз, як і Макс, потім вони подивилися один на одного.

— Повіриться, — Макс поклав одну долоню на Олегову шию ззаду і притягнув його до себе для нового поцілунку.

Наступного ранку вони знайшли на дивані два футляри з костюмами та пакет із коробками з великою літерою «М», а на смартфоні Олега висіло повідомлення від Саші «твій Габі передав Максу шмот, мене не будити».

***

Кататися на метро на роботу було незвично; ще більш незвично було робити це з Олегом, який весь час поглядав на нього з усмішкою, а на підході до ескалатора тримав за плечі поперед себе, щоб не втратити. Нагадувало колишні часи, як вони ще ходили на пари, а потім перший тиждень стажування.

На потрібному поверсі вони розійшлися в різні сторони, і Макс уже сам подався до офісу Габріеля. На перший погляд, Габріеля там не було, але потім з боку ширми пролунало «закрий двері» голосом того. Макс зробив, як було наказано, і знову глянув на ширму. Габріель не поспішав виходити, тож Макс вирішив підійти, що, мабуть, від нього й очікувалося. Габріель схопив Макса за лацкани піджака і притиснув до стіни.

— Як ти? — спитав Габріель.

Макс потупив погляд під ноги.

— Дещо трапилося, — тихо промимрив він і завів руки за спину.

Якоюсь мірою йому було соромно перед Габріелем через те, що він збирався сказати, але без цього було ніяк. Габріель відійшов на крок і, відвернувшись убік, приклав долоню до лоба.

— Знову? — могло б бути сказане з люттю, але натомість Габріель майже простогнав це слово і, закинувши голову, заплющив очі. Макс не знав, як розцінювати його питання, тому вирішив зачекати на прояснення. — Ви знову переспали?

— Ні, ми просто… тепер я все знаю і зрозумів, — Макс забарився, після чого трохи сповз по стіні та закрив обличчя долонями. — Навіщо? — занив він.

Коли Макс уявляв, як проситиме Габріеля залишитися в добрих взаєминах, все здавалося так просто, але тепер в голові гупали клуби думок, котрі він ніяк не міг сформувати в адекватну промову.

— Що? — спитав Габріель, і щоку Макса накрила напрочуд тепла долоня. Габріель зазвичай мав холодні руки, за будь-яких обставин, виняток був, коли він тільки виходив з душу, але й то тривало недовго. Макс накрив його долоню своєю, щоб переконатися, і все ще не міг повірити.

— Твоя рука, — він потягнувся за іншою долонею, та вона теж виявилася теплою. — Вони не холодні.

— Це бо не вся кров пішла в член, — з усмішкою ніяково жартував Габріель і хотів забрати свої руки, але Макс не відпускав його, намагаючись знайти в його очах хоч якусь правду. — То що там складно?

— Я… — почав Макс, але не втримався і, відпустивши руку Габріеля, торкнувся його лоба. Він точно був тепліший за норму, а на долоні залишився ледь помітний відбиток припудреного тональника. — Ти захворів?

— У нас залишилося не так багато часу, ти скажеш, що трапилося? — трохи різко спитав Габріель.

— Вибач, — Макс опустив погляд на його краватку. — Загалом… я… не знаю, як сказати, — він почав перебирати свої пальці. — Ти… Олег… якщо він — єдина причина, чому ти зі мною…

— Тобі ж не збрешеш, так? — Габріель підняв його голову за підборіддя. На його обличчі не було злості чи невдоволення, лише частинки співчуття прослизали у слабкій усмішці. Макс підімʼяв губи й трохи насупив брови. — Отже, ти таки обрав його?

— Ти жорстокий, — руки Макса самі піднялися і схопилися за лацкани чужого піджака.

— Ти сам сюди вліз, — Габріель стиснув його зап'ястя і підійшов ближче, змушуючи Макса знову притиснутися до стіни. — Та тепер я впевнився в тобі.

— Ти що? Як ти?.. так зі мною… — почав тараторити Макс і зрозумів, що голова почала крутитися.

— Дихай, — зупинив потік його думок Габріель.

— Жорстоко, — Макс тяжко втягнув повітря і так само шумно видихнув, намагаючись заспокоїтися, але виходило погано. — І мій перший раз…

— Що, почуваєшся використаним?

— Навпаки, — з незграбним смішком видав Макс, все ще боячись того, що рвалось із середини.

— От і чудово, — зітхнув Габріель і на кілька секунд заплющив очі. Якщо чесно, самого Макса теж починала дратувати його нервозність.

— Що? — досить високим голосом скрикнув він і одразу ж ляснув долонею по своїх губах.

— Я все знав, — з паузами після кожного слова промовив Габріель. — Мені було страшно неприємно, але що я міг зробити?

— Вбити мене?

— Олег би цьому точно не зрадів.

— Але ти міг, — не своїм голосом пропищав Макс і нахилився, упершись маківкою в груди Габріеля. — Пробач, — тихіше додав він.

— Ні, — взявши Макса за плечі, Габріель змусив його випростатися. Він знову відчув незвичне тепло його рук, навіть через два шари тканини. — Він би точно мені цього не пробачив.

Справді.

— Добре, що ви є один в одного, — додав Габріель і обійняв його.

— Що? — не міг повірити Макс, але поклав долоні на лопатки Габріеля.

Пройшло достатньо часу, щоб Макс встиг заспокоїтись, перед тим, як Габріель випустив його з обіймів. Він дивився на Макса як батько на дитину, яка нарешті змогла реалізувати свій потенціал. Це було схоже на всесвітнє щастя впереміш зі скорботою та надією. Дивний коктейль емоцій, який Макс ще ніколи не помічав до себе. Габріель погладив його щоку і пальцями зачухав назад волосся над вухом Макса.

— То скажеш, що трапилось? — Макс зім'яв піджак на боках Габріеля, не даючи тому повністю відсторонитися.

— Час секретів? — слабо посміхнувшись, Габріель почухав потилицю Макса. — Я не безсмертний.

— Ти реально про нашу різницю в віці вирішив згадати? — обурився Макс, бо не такого «секрету» чекав.

Габріель мовчки зробив ще крок назад і підім’яв губи.

— Я не вампір, — додав він і з натиском провів пальцем по вилиці, стираючи пристойний шар тональника й демонструючи почервонілу шкіру. — Цього немає в моєму досьє.

— Поясни, — сказав Макс і в один крок подолав відстань між ними.

— Вовчак, — промовив Габріель. Макс насупив брови. Він якось чув це слово, але було таке відчуття, ніби Габріель хотів продовжити тему надприродного. — Я перевертень, — впевненіше додав той.

— Не смішно, — буркнув Макс і хотів би заліпити Габріелю ляпас за такі жарти, але утримався, бо відчув, що це було не все.

— Я серйозно, трансформація розпочалася три роки тому.

— Яка в біса трансформація?

— Я стану справжнім альфою, — Габріель відсахнувся назад і майже підпер спиною ширму.

— Ти станеш трупом, якщо не поясниш, — Макс взяв обличчя Габріеля в долоні, щоб він подивився йому в очі, але той завзято пропікав поглядом підлогу.

— Я стану ним у будь-якому разі, — Габріель накрив долоню Макса своєю. — Вовчак — це дуже неприємна штука. Від нервів почалося загострення. Лікар казав, що з моїм здоров'ям можна протягнути до старості в кращому випадку.

Макс згадав, що одна шафка у них на кухні була повністю забита медикаментами; і ненормальна для звичайного чоловіка кількість засобів для догляду за шкірою у ванній. Він якось запитав у Габріеля, який після душу наносив чергову маску на обличчя і шию, навіщо все це, на що той віджартувався, нагадавши про свій похилий вік і бажання ще багато років спокушати ровесників Макса своєю прекрасною зовнішністю.

— Я довіряю тобі,— голос Габріеля вивів Макса з роздумів. Він постарався знову сфокусувати погляд на ньому. — Я ж можу довіряти тобі?

— Абсолютно, — запевнив Макс.

— Я можу лишити тебе на тиждень на своєму місці? — здавалося б, по складах промовив Габріель. Макс нерішуче кивнув головою. — Якщо у тебе виникатимуть питання щодо будь-якої справи, звертайся до Домініки — я її попередив — або до будь-якого співробітника, який може їх вирішити. Якщо досі боїшся, попроси Олега — у нього вистачить сміливості.

— Ти зараз назвав мене боягузом?

— Просто нетовариським, — Габріель підім’яв губи в слабкій усмішці. — Ти впораєшся? — повторив він своє запитання, але іншими словами й замовк, дивлячись Максу в очі.

— Я постараюся, — нетвердо відповів Макс.

— Не постараєшся, а обіцяєш і клянешся своєю сракою, — за кожне слово Макс отримав тичок вказівним пальцем у груди.

Макс уже чув ці слова від Аніки, коли вона зажадала стежити за безпекою «цього дурня». Він заплющив очі, намагаючись стримати усмішку.

— Обіцяю і клянуся, — впевненіше промовив Макс.

— Завтра після обіду я відлітаю до Бельгії на обстеження, якщо вдасться повернутись раніше…

— Просто роби, що маєш, — Макс обійняв Габріеля за шию, не бажаючи більше дивитися йому в очі.

Нерви.

Було стільки напружених моментів, а Габріель занервував, лише коли їхній секрет опинився в небезпеці? Чи у нього був неймовірний рівень самоконтролю, чи він справді неймовірний дурень.

— Як справи з розслідуванням? — майже пошепки вирішив запитати Макс.

— Тобі краще поки залишитися в Олега, добре? — Габріель відібрав його від себе.

— А потім?

— Потім, — м'яко повторив Габріель і підчепив пальцями його підборіддя. Макс важко зітхнув і хотів було прикрити очі, тому що в таких випадках зазвичай слідував поцілунок. Але не сьогодні. — Тобі треба взяти ще якісь речі цього тижня?

— Так, було б добре, я зайду після роботи?

— Поїдемо разом.

— А безпека?

— Так безпечніше, — запевнив Габріель та відсунув Макса від себе.

— Гаразд, а що зі Стасом? — Макс досі не хотів відпускати плечі Габріеля, ніби той міг у будь-який момент провалитися під землю або ще гірше — просто випаруватися, ніби його й зовсім не існувало.

— Вони не знають, але обідаємо ми сьогодні вчотирьох.

***

Макс бачив округлі очі Олега, що помітив його з Габріелем, коли вони підходили ззаду до Стаса. На щастя, вони сиділи за столом із чотирма стільцями, тож Макс і Габріель змогли ефектно перервати їхню розмову, судячи з виразу обличчя Олега — не дуже приємну. Габріель сперся на стіл максимально близько до Стаса і почав затирати про те, як добре, що вони вирішили пообідати в одному місці, а Макс насолоджувався виглядом Олега, котрий точно такого не очікував.

— То на чому ви зупинилися? — нарешті спитав Габріель і трохи від'їхав від Стаса, після чого перевів максимально зацікавлений погляд на Олега.

— Не твоя справа, — відрізав Стас.

— Знову намагаєшся зжерти бідного хлопчика, вовцюра? — Габріель поплескав долонею по плечу Стаса, від чого той сіпнувся вбік. Макс подумки крикнув з його прозвиська.

— А ти хіба зайнятий не тим самим?

— Він прийшов забрати Олега собі, — Габріель перевів погляд на Макса, — так, Максе? — майже промуркотів він. Макс подивився на Стаса, потім на Олега і кивнув, дивлячись другому у вічі. — А знаєш, чому, вовцюра? — Габріель подався ближче до Стаса, і той теж присунувся до нього, ледь не підставляючи вухо. Як дресирований пес. — У них кохання, — прошепотів Габріель так, що Макс ледве розібрав слова, а Олег взагалі не зміг би почути. Габріель відсторонився. — Але ж тобі цього не зрозуміти, так?

— Це правда? — Стас дивився прямо на Олега.

— Абсолютна, — надто впевнено для того, хто нічого не чув, видав Олег. Мабуть, він довіряв Габріелю більше, ніж Макс міг уявити. Сліпа віра в те, що він ніколи не зашкодить йому.

За їхнім столом повисла тиша. Між Стасом і Максом вліз офіціант із пляшкою вина і почав оголошувати його назву, але Габріель перебив його на третьому слові.

— Вирішив пити серед робочого дня, вовцюра? — він підійняв погляд на офіціанта. — Заберіть.

— Підійдіть трохи пізніше, — підняв палець Стас і теж глянув на офіціанта. Певно, хлопцеві виявилося дуже багато уваги, тож він швидко відкланявся. Стас глянув на Макса, який раніше намагався зовсім не дивитися на нього, але зараз було б просто негарно цього не зробити. Стас потер нижню губу об верхню і зрештою заговорив. — Чому не можна було сказати мені?

— Та бо ти неадекватний псих, — голосніше, ніж треба і можна було, видав Олег і встав з-за стола, гучно відсунувши стілець. На них точно звернули увагу; та дама, що сиділа за спиною Габріеля, озирнулася на Олега, але швидко повернулася до своєї трапези.

— Хлопчик має рацію, — Габріель знову підпер щоку кулаком і, злегка з'їхавши в бік Олега, подивився на Стаса. — Знаєш, якби ти дізнався про секрет два роки тому, то точно б зміг застрелити мене прямо на Хрещатику, це зараз ти став трохи нормальнішим, але я все одно не був певен, чи зможеш ти спокійно поговорити зі мною. І мав рацію, пам'ятаєш?

— Я все ще хочу убити тебе за це, — пригнічено відізвався Стас; він точно стискав під столом кулаки.

— Але тоді у тебе не буде такого класного друга, так? — зауважив Габріель.

— Друга, котрий…

— Я сам цього захотів, — передбачивши такі слова, вліз Олег. — А ти, йобаний виблядок, не смій…

— Так, — зупинив його від чергового вибуху емоцій Габріель, — давайте ви підете, а дорослі самі розберуться, — він подивився на Макса.

Макс швидко зрозумів, підвівся зі стільця і підхопив Олега за плече. Той не відразу збагнув, але таки підвівся й, підштовхуваний Максом, пішов уперед.

— Твої дев'яносто днів Європи ще не скінчилися? — долетіли до Макса слова Габріеля перед тим, як вони відійшли досить далеко.

Оскільки їх по суті вигнали з ресторану без їжі, Олег запропонував заскочити в булочну та набрав собі пончиків із різними начинками; Макс вирішив вчинити так само. Вони мали можливість спокійно закритися в офісі Габріеля і провести дегустацію. Влаштувалися на дивані один навпроти одного й одразу виклали усі пончики з паперового пакета. Олег не кидався на Макса при першій же нагоді й міг розмовляти з набитим ротом, а не ковтати його член, як любив робити Габріель в обідню перерву.

Напевно, через це Макс і облизував губи, коли Олег проводив язиком по своїх, злизуючи джем, що видавився з пончика. Буквально п'ять годин тому Габріель розповідав про те, що він не вампір, а тепер Макс не міг думати ні про що, крім губ, на яких залишилася начинка з пончика. Він струснув голову, намагаючись прогнати нав'язливі думки.

Олег глянув на нього зовсім не тим поглядом, з яким міркують про смак їжі. Великим пальцем з верхньої губи він зняв цятку згущеного молока, втопив його між губ і дістав із дзвінким цмоканням. Макс майже вдавився черговим шматком свого пончика.

— Про що думаєш, збоченко? — Олег посунувся ближче до Макса, впираючись коліном у його коліно.

— Про те, як ми знову спатимемо разом, — розповів йому Макс думку, що тільки-но прийшла, й запхав до рота залишки пончика.

— І що надумав? — Олег закинув руку на спинку дивана і проїхався нею прямо під Макса, заглядаючи на нього знизу вгору. Між ними залишилося сантиметрів десять, але обидва завмерли.

— Що ми спатимемо в одному ліжку, — прошепотів Макс і таки нахилився, щоб залишити короткий поцілунок на Олегових губах.

— Розповіси детальніше?

Після ще двох зборів та обговорення планів на наступний тиждень із Габріелем та Домінікою Макс обійняв чоловіка і побажав йому удачі. З одного боку, так, він хвилювався за стан Габріеля і хотів прибити його за те, що не попередив про свою хворобу, але, з іншого, повністю розумів причину цього. Макс першим покинув директорський офіс і помчав до ліфтів. Пару хвилин тому Олег написав, що чекає на нього внизу.

На шляху додому вони вирішили вийти на станцію раніше — влаштувати вечірню прогулянку, яких вже давно не мали. На вулиці вже було відносно тепло, і Макс майже не кутався у своє пальто, принаймні поки вони не вийшли на набережну. З річки віяв вогкий вітер, змушуючи хлопців жмуритись. Схоже, Олегові було смішно від Макса, що затягнув краї пальта один за одного та досі не застібався. Він навіть вискочив злегка вперед, щоб подивитися на нього, і зупинився перед Максом, упершись руками в коліна.

— Ти схожий на хом'яка, що вибіг у снігопад, — крізь сміх висловився Олег. Макс пройшов повз, штовхнувши його плечем.

— А ти скачеш як гірський козел, — кинув Макс у відповідь. Олег порівнявся з ним.

— Наче ти бачив гірських козлів.

— Бачив, іноді мені здається, що ти з ними на одному рівні інтелекту.

— Вважаєш, вони розумніші за тебе?

Олег штовхнув Макс в плече, і він глянув на нього. В обличчя віяв вітер, але Олегові це не завадило прикусити нижню губу — завтра вона точно облізатиме. Вони зупинилися майже одночасно. Макс підійшов до гранітної огорожі над річкою і сперся на неї. Олег прилаштувався поряд, плечем до його плеча; Макс відчув чужу теплу долоню, що накрила його руку. Він озирнувся на всі боки, потім підняв погляд на Олега, що дивиться вдалечінь.

— Як у фільмі з минулого століття, — видихнув Макс і подивився в район свого ліктя, під котрим Олег тримав його за руку.

— То ти любиш старі фільми?

— Не те щоб дуже, просто хотів дізнатися, як це може бути.

— Перепрошую, що може бути? — Олег нахилився до нього, підставляючи вухо. Знову ввімкнув недоумка.

Макс із силою штовхнув його в плече, тож Олег посунувся на добрий метр та ледь не заплутався у своїх довгих ногах, але втримався за огорожу.

— Довбоящер недорозвинений, такий момент зіпсувати, — трохи голосніше, ніж зазвичай, обурився Макс і попрямував далі.

Чорт його смикнув це зробити, тому що через кілька кроків він помітив Яна Горенюка, що йшов прямо їм назустріч. Минулого разу вони лише зустрілися поглядами на іншому березі річки, коли друзі вперше позвали Макса вийти. Тоді він пройшов повз, але цього разу, певно, мав намір таки перехопити Макса, бо прискорив крок. На щастя, Олег виявився поряд з Максом раніше за нього. Вони зупинилися трохи більше ніж за метр один від одного, і Макс привітався першим, щоб не ставити перше запитання.

— Як справи? — спитав Ян та підійняв здивований погляд на Олега, ніби не помітив, що вони йшли разом.

Не одна з найприємніших зустрічей.

Зиркнувши на Олега, Макс повільно торкнувся його долоні, на що той міцно стиснув його руку. Так було спокійніше. Макс дуже сподівався, що Ян це помітив і трохи попустився.

— Та ось гуляємо після роботи, а ти як?

— Ми так і не зустрілися, — нервово усміхаючись, нагадав Ян.

Наче Макс забув.

Олег прокашлявся із закритим ротом — очевидний натяк на те, щоб його помітили.

— Так, знаєш, у нас були справи, — як ні в чому не бувало, сказав Макс і став впритул до плеча Олега. — До речі, це мій…

— Олег, — закінчив Олег і простягнув Яну долоню, котру той неквапливо потиснув.

— А, ви… Ви дружите?

— Якщо так можна сказати, тілами дружимо, — зігравши театральну інтелігентність, відповів Олег. Макс пхнув його плечем.

Погляд Яна почав гарячково бігати з Олега на Макса і назад. Він явно такого не очікував чи, принаймні, що про це говоритимуть відкрито.

— А ви більше не дружите? Макс розповідав, — не зводячи очей з Яна, Олег немов намагався подумки придушити його. Макс навіть не намагався його зупинити, бо це могло б призвести до незворотних наслідків у вигляді нових прохань Яна зустрітися — це точно. Той мовчав занадто довго. — То, може, й не варто знову лізти до нього, га?

— Не твоя справа, — відмахнувся Ян і вже поглянув на Макса, але Олег його знову відволік.

— Ні, якраз таки моя. Ти — чи точніше ви обоє — зробили Максу боляче, тому якщо ще раз посунеш носа в наше життя — закопаю, втямив? — Олег виплив трохи вперед, схожий на тварину, що охороняла свою територію. У Макса майже вийшло стримати усмішку.

— Не тобі вирішувати, так, Максе? — несподівано роздратовано зауважив Ян.

— Вибач, але у мене нема бажання бачити тебе знову.

— Якщо раптом захочеш знову зустрітися, подумай, чи треба тобі це, — з неприкритою погрозою промовив Олег.

— Так, знаєш, пиши, якщо що, але краще не треба, — підтримав Макс і міцніше стиснув його долоню. — Нам час іти, — він непомітно підштовхнув Олега. Вони обійшли Яна та продовжили свій шлях.

У грудях шалено стукало серце, на обличчі грала страшно широка, аж болюча усмішка від того, що він зробив це. Він просто пішов, без жодних виправдань. Макс підвів погляд на Олега, який зацікавлено підняв брови. Макс лише покрутив головою, і його щоки пригрозили луснути від надзвичайного напруження.

«Всі в безпеці, це була Аніка» декларувало повідомлення, що прийшло від Габріеля суботнього ранку. Власне, воно і розбудило Макса. Він лише з полегшенням заплющив очі й, відклавши смартфон під подушку, перекинувся на інший бік. В обличчя світило сонце, але тепер він на повних правах міг сповзти вниз і притиснутися щокою до грудей Олега, який всупереч шамотінню Макса так і не прибрав з нього руку. Макс різко розплющив очі. До його сонного мозку дійшов сенс слів із повідомлення Габріеля.

Намагаючись не потурбувати сон Олега, він ледве вивернув руку під свою подушку і намацав смартфон. Знову відкрив діалог з Габріелем, перечитав повідомлення.

«Вона була в курсі? Для чого вона це зробила?» Надіслати.

«Ця жінка шалена» прилетіло у відповідь, але абсолютно не пояснювало вчинок Аніки.

«Навіщо?» Надіслати.

«Перевіряла вашу відданість, я не в курсах за це» писав Габріель.

Максу було приємно дізнатися гарну новину після найскладнішого тижня у його житті. Так, поряд з ним вічно були Домініка та Олег, іноді навіть Герасим, який тягнув за собою Олесю, котру на цей час скинули на нього. Дівчина явно була не дуже рада так часто перетинатися з Максом, та ще й обідати у їхній компанії. Швидше за все, Ян розповів їй про ту випадкову зустріч, як і раніше, не помічаючи ставлення Олесі до Макса. Власне, Макс теж отримував мало задоволення від її кислої міни, але все ж таки намагався тримати почуття при собі. Олег весь час був поруч і підтримував, пару разів навіть за сідниці, щоб привести Макса до тями.

Макс заблокував екран.

— Котра година? — з сонним стогоном пролунало зверху, і своїми довгими руками Олег повністю притиснув Макса до себе.

— Майже одинадцята, — Макс запхав смартфон під подушку і відчув ще одну вібрацію нового сповіщення, але вирішив прочитати його пізніше. Він закинув на Олега руку й ногу та прикусив сосок, що так спокусливо рожевів перед носом. У відповідь пролунало сонне мукання, і Макс відчув, як Олег дрібно затремтів. — Няв, — протягнув Макс і обхопив його губами.

— Заспокой своє трахання, любий, — всупереч своїм словам Олег запустив п'ятірню у волосся Макса і почав повільно масажувати шкіру на потилиці. Він дрібно тремтів і намагався глибоко дихати, що виходило зовсім погано. Макс опустив руку нижче, пройшовся пальцями між сідницями Олега, де залишилася засохла після вчорашнього змазка, і акуратно натиснув пальцем на вхід, через що м'язи там стиснулися. — Годі, — трохи голосніше хрипнув Олег і, перехопивши передпліччя Макса, підняв його руку.

Міцно обійнявши Олега, Макс втиснувся обличчям в його груди. Бо міг це зробити. Тепер йому нічого не заважало. Тепер він міг цілодобово обіймати й цілувати Олега, спати з ним, кохатись з ним. Останнє досі здавалось нереальним, бо не так давно Макс взагалі й не мислив про те, що зможе бути поруч з кимось повністю роздягненим. Тим паче з коханою людиною.

Пальці Олега слабко стиснулись на його плечі.

Таки це все було насправді.

Після спільного душу Олег дістав із холодильника велику каструлю із кашею неприємного зеленого кольору, яку назвав маш. Поки він робив їм сніданок, Макс зміг дістати смартфон, на якому все ще висіло непрочитане від Габріеля.

«Завтра повертаюся додому»

Макс, що підпирав крайню тумбу, зажував нижню губу і підняв погляд на Олега.

— Щось трапилося? — одразу спитав Олег.

— Єнс завтра повертається, — Макс відклав смартфон на стільницю.

— Ми могли б зробити йому сюрприз, — Олег пересмикнув плечима і повернувся до накладання каші. — Ну, тобто не сюрприз, а… приємність? Ну, ти зрозумів?

— Ти пропонуєш трійничок, хоча дві години тому намагався відбити в мене бажання трахатись? — Макс смачно заліпив долонею Олегу по дупі, через що той здригнувся і розсипав ложку каші.

— Я не знаю. Просто… не знаю, — Олег поставив до мікрохвильовки першу тарілку і, підійшовши впритул до Макса, уперся руками в стільницю з боків від нього.

— Чому мені здається, що ти шкодуєш за свій вибір? — Макс накрив долоні Олега своїми й, трохи відштовхнувшись від тумби, майже торкнувся його губ своїми, але одразу приземлився назад.

— Ні, але визнай, дере він як бог, — Олег сам потягнувся за поцілунком, проте Макс схопив його долонею за шию спереду, зупиняючи, і опустив погляд на губи, що були так близько.

— А ти визнай, що тобі подобається придушення, і я зможу спокійно купити тобі нашийник, — Макс провів язиком по верхній губі.

— Я тобі не псина якась, — трохи роздратовано видав Олег і відштовхнувся від стільниці, але Макс схопив його шию двома руками, не даючи відсторонитись.

— А для Габі?

— Що ти там нявкнув? — цього разу Олег без перешкод зміг залишити короткий поцілунок на губах Макса, на що той сказав:

— Няв, — і знову потягнув Олега на себе, але в цю мить дзенькнула мікрохвильовка.

***

У відкрите вікно задував гарячий вітерець з моря. В серпневому Марселі виявилось набагато спекотніше, ніж Макс уявляв собі до переїзду, однак на роботі ніхто так і не відмінив дрес-код. На плиті знову була калюжа з кавової гущі. Олег скакав на одній нозі, бо Макс ледве пробрався повз нього рукою, щоб вимкнути плиту, а натомість отримав не нормально зав'язану краватку, а майстерно затягнутий зашморг.

— Сьогодні придушу, — прошипів Макс, розтягуючи вузол на шиї.

— Лиш давай не як минулого разу, га? — Олег таки розправив його краватку і почав зав'язувати свою.

— А Габріелю ти нічого не сказав того разу, — обурився Макс і почав розливати каву в чашки.

— Ти не можеш знати напевно, збоченко, — Олег зачинив вікно. По-доброму їм потрібно було вийти п'ять хвилин тому, адже було негарно запізнюватися на перший французький корпоратив.

Як і вперше, маєток Монпельє вражав своїми розмірами. Макс не міг визначитись, чи був радий знову опинитись тут — все-таки спогади з цього місця були не дуже приємними. Втім цього разу тут було багато знайомих облич, починаючи з Герасима і закінчуючи Анікою, що тримала за руку доволі знайому жінку азійської зовнішності. Макс не міг зрозуміти, чому лише він з Олегом були при діловому параді, а всі інші гості немов на пляж прийшли.

Їх всіх відвели на веранду, де навколо довжелезного стола кружляла прислуга з посудом. У кутку величезного приміщення біля настіж розпахнутих скляних дверей стояв Габріель в компанії невисокого світловолосого чоловіка. Макс його ще не зустрічав, але було видно, що цій людині Габріель симпатизував. На відміну від всяких Д’Арків. І не лише Габріель.

Олег виявився дуже радий зустріти того чоловіка, довго тримав його в обіймах, та зрештою представив Макса Жану, старому другу та вічному коханцю Габріеля.

Як невдовзі виявилось, на «корпоратив» по жартівливій забаганці Габріеля збирались лише Олег із Максом в той час, як всі інші знали, куди їхали. На питання Олега «навіщо?» Габріель лише пересмикнув плечима й зім’яв губи, намагаючись приховати посмішку. Все ж майже відразу їм дали звичайні футболки і можливість перевдягнутись.

За півгодини в голові столу, тримаючи Жана за руку, Габріель комусь нагадував, а когось вперше сповіщав про заручини.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Amara
28.03.2023 08:10
До частини "РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ"
Вибачайте, але це справді нездорово. То Габ любить Олега, що за нього Макса мало не придушив (але водночас якого милого сам на нього й поліз, якщо такий закоханий в Олега). То вже Макса. А тут виявляється, що любив-то він Жана. Одне діло ті підлітки з їх гормонами. А Габові що мозги відбило? Вовчак? Занадто він "коханням" розкидається. Обідно.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Декаслі
    28.03.2023 23:29
    До частини "РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ"
    Спойлер!
    Любить-не любить — з боку Габі ми знаємо лише про одну сильну симпатію до Олега, а все інше — то лише здогади 🤭 Ви цікаво підмітили про психічні здвиги, хоча це й не зовсім здвиг. І наступний том буде присвячений саме розбору польотів, так сказати 👹 нових Максів не буде, обіцяю! Сподіваюсь, він зможе розставити всі крапки над ї. Дякую за всі відгуки, я би Вас розцілувала :з
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • corola
    19.02.2023 21:23
    До частини "РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ"
    Спойлер!
    Я щасливий 🥲 тобто я буду щасливий, коли побачу щасливого Габріеля. Все-таки Жан його кохає, а от Габі почуття свої засунув в сраку і нікому не показує. 1. Я щасливий, що то була Аніка. Прекрасна жінка! 2. Якщо в наступному останньому томі я не дізнаюсь, що Габі справді щасливий, то піду повішуся. Цей мужик вже настраждався і я разом з ним. Дякую за чергою прекрасну роботу! З нетерпінням чекаю продовження!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Декаслі
    19.02.2023 22:56
    Спойлер!
    Постараюсь до кінця місяця агресивно дострочити до кінця, бо й сама вже не можу :‘D гадаю, це буде саме те, чого вам не вистачає 🌚🌚 Дякую за всі відгуки!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше