РОЗДІЛ ШОСТИЙ

В четвер вранці після прибуття до офісу Макс та Габріель отримали дуже змішані емоції. Щойно Габріель відчинив двері свого офісу, пролунали хлопавки, а потім його і самого Макса накрило струменем шампанського. Макс очікував різкої реакції від Габріеля, але той лише оглянув присутніх і засміявся. Макс хотів би посміятися з ним, але мокра сорочка прилипла до тіла, і з волосся скочувалися жовті краплі вже ненависного алкоголю. Він розумів, що друзі Габріеля прийшли привітати їх, але все одно вважав, що цей фонтан на роботі був зайвим.

Люди по черзі почали підходити, щоб обійняти Габріеля і потиснути Максу руку або поплескати його по плечу, а потім його самого стиснули в міцних обіймах і навіть змусили відірватися від землі. Макс схопився за чужі плечі і, коли знову відчув опору під ногами, побачив перед собою Олега.

— Я повернувся, — сказав він, і Макс зрозумів, що він мав на увазі. Після цього були ще одні міцні обійми. — Завтра після зміни бухич, — уже тихіше промовив Олег у вухо.

Після привітань всі повільно розповзлись. Габріель сказав Максу, що сьогоднішня їхня явка на роботу була простою формальністю після підписання контрактів, і потім кинув у нього коробку з футболкою. На жаль, тут не було душу, тож Макс промокнув своє липке тіло наполовину мокрою сорочкою, після чого натягнув нову футболку. Габріель вчинив так само, після чого склав їхній мокрий одяг у пакет і подивився на Макса, котрий не міг припинити дивуватись своїй липкій шкірі, чіпаючи живіт під футболкою.

— Це не приємно, — скривився Макс, вкотре відриваючи палець від шкіри. На диво, це приносило мазохістське задоволення — майже як видавлювати прищ, але на новому рівні. Ні, звичайно, він не міг визнати, що це приємно, бо це гидко, але ця людська натура…

Габріель опустив погляд на кісточки пальців, що просвічувалися під тонкою білою тканиною, і відкинувши пакет убік, підійшов надто різко і надто близько до Макса, який від несподіванки відступив, притискаючись спиною до стіни. Габріель смикнув його футболку вгору, задираючи її до грудей, впав навколішки та, стиснувши боки Макса, припав губами до його живота. Він почав лизати його. Макс схопився однією рукою за його волосся, намагаючись відібрати його від себе, але Габріель виявився занадто упертим у цій ситуації. Він поклав долоні на пояс Макса і почав повільно підійматися, вилизуючи його шкіру від засохлого липкого напою.

— Досить, — Макс схопився за плече Габріеля в момент, коли той торкнувся язиком його соска, і замикав.

Замість того, щоб знову постаратися відсунути Габріеля від себе, Макс притиснув його голову до своїх грудей і майже перестав дихати. Мізки плавились, та крізь пелену він ледь почув стукіт у двері, але не одразу повірив у його реальність. Звук дверної ручки, котру повернули. Рот Макса накрила долоня, і він нарешті розплющив очі. Габріель дивився прямо на нього. Приклав вказівний палець до своїх губ і вийшов із-за ширми. Макс поправив футболку та прислухався до розмови.

— Знов непотребствами займався? — зі смішком промовив досить знайомий голос, але поки що Макс не міг зрозуміти, хто це.

— Потрібно якось усувати наслідки вашого візиту.

— Я хотів спитати, як усе минулося?

— Простіше, ніж я розраховував, ти здивувався б, як швидко вони всі дійшли консенсусу.

— А клоп?

— Все по-старому.

— Ого, серйозно? У нього досі на тебе стоїть?

Цієї миті у Макса виникло на кілька запитань більше до Габріеля, на які він просто зобов'язаний був дізнатися відповідь. Ні, він не хотів уявляти, як у якогось старого збоченця стоїть на його партнера і в що це може вилитися. Дуже намагався не думати про це. Та Габріель своїми наступними словами розпалив ще більший інтерес до того, що сталося у Марселі.

— Ше шось хотів дізнатися?

Звісно що хотів. Макс хотів.

— Ааа, — пролунало досить дивно, щоб Макс захотів дізнатись, наскільки підступна усмішка була на обличчі співрозмовника Габріеля.

— Назад, — дуже різко сказав Габріель.

Макс утиснувся в стіну, сподіваючись пройти крізь неї, перед тим, як побачив обличчя співрозмовника Габріеля.

— Ну, привіт.

Перед ним стояв той самий чоловік, з яким Олег перекрикувався біля ресторану під час останнього корпоративу. Макс розривався між тим, щоб заїхати йому кулаком у щелепу, провалитися під землю і ніяково привітатися, бо його спалили. Формально вони не були знайомі, Макс навіть не знав його імені, тож довелось обрати останній варіант.

— Здрастуйте, — він схилив голову вперед, щоб чуб закрив його обличчя, що так і червоніло від змішаних почуттів.

Після всього, що розповів про цього чоловіка Олег, складно було залишатись байдужим до того факту, що він наче як товаришував з Габріелем. Ні, Габріель не міг водитись з такою мерзотною особою. В думках Макса Клод помахав йому долонею.

— Я Стас, але ти, мабуть, вже чув про мене, — чоловік сперся на ширму, але тут його дуже вчасно посунув Габріель.

— Не чув, — за Макса відповів він і, схопивши Стаса за шкірку, повів у бік дверей. — Ще якісь питання залишилися?

— Ми вирішили, що вистачить із тебе корпоративів, і забронювали на завтра стіл у пабі. Приходь сам чи з ним.

— Ще щось?

— Чого ти такий холодний, га?

— Я ще трохи вологий і липкий і від мене несе шампанським.

— Та подумаєш!

— Подивимося, як ти заговориш, коли я топитиму тебе в кислотній ванні.

Нарешті грюкнули двері, і Габріель з полегшенням видихнув. Макс визирнув з-за ширми, але виходити звідти не поспішав, лиш дірку в Габріелі поглядом свердлив. У нього з'явилося дуже багато питань, які стосувалися переважно частини життя Габріеля, до якої Макс не мав жодного стосунку. Раніше не мав, по ходу. Габріель звернув увагу на нього і, підім’явши губи, витягнув руку перед собою, зупиняючи його. Він розумів, що зараз йому влаштують допит.

— Усі питання, коли повернемось додому.

— По-старому, значить? — Макс схрестив руки перед грудьми, підпираючи плечем ширму.

— Поїхали додому, — наполегливо повторив Габріель. Макс зрозумів, що тут і зараз він не отримає відповідей, тому зробив крок до виходу.

***

Макс перекинувся через спинку дивана і влігся на живіт, звісивши одну руку до підлоги. Якихось двадцять хвилин тому він вимагав відповідей, а тепер боявся, що все, що він собі вже навигадував, виявиться правдою. З кухні почувся дзвін кришталю, і за декілька секунд на кавовий столик приземлилися два келихи, в які Габріель почав наливати вино.

— Я не буду, — попередив Макс, але другий келих все одно був наповнений. Макс підібрав ноги під себе і підняв погляд на Габріеля, який ніяк не наважувався сісти поряд.

— Є речі, які ти не зможеш зрозуміти через брак життєвого досвіду, — почав Габріель і повільно присівши обличчям до Макса, підібравши одну ногу під себе.

— Якщо ти говориш про те, як швидко вкладати контракти, то маю один дуже цікавий досвід, — уїдливо промовив Макс.

— Певно, я не з того почав, — видихнув Габріель і відпив вина. Макс подивився на пляшку, що стояла на столику в компанії його келиха. Шардоне. Кислятина. Прямо як їхні майбутні розбірки.

— Того вечора в моєму роті був тільки мій язик, а що було в тебе? — підім’явши губи, Макс підпер щоку кулаком і втупив погляд у Габріеля.

— Мені здається, ти не хотів би цього знати, — сказав Габріель і допив півкелиха вина залпом. — Але коли вже ти спитав, так, в цьому роті багато чого було.

— Як ти міг? — Макс підвівся з дивана і заплющив очі, бо з них надто несподівано ринули сльози. — Ти не хочеш мене ні з ким ділити, то якого біса я маю?

— Заціпсь і послухай мене! — Габріель смикнув його за руку, змушуючи впасти назад на диван, і не став відпускати, лише підсунувся ближче. — Це робота, вона ніяк не стосується того, що між нами, зрозуміло?

— Це не робота, а твій вибір, — в обличчя Габріелю крикнув Макс.

— Ти не розумієш, — прошипів Габріель, сильніше стискаючи його передпліччя, через що Макс скривився.

Було боляче, але Габріель цього не помічав. Макс розтиснув чужі пальці й нарешті зміг забрати свою руку. Підняв зацькований погляд на Габріеля, з котрим вони зараз явно були на різних хвилях.

— Так, я не розумію, — гаркнув Макс і перекинувся через спинку дивана — так у Габріеля не було можливості його зупинити. — Я ніколи не зрозумію, як можна трахатись з людиною, яку ти ненавидиш, та взагалі! Хто я для тебе, що ти так чиниш зі мною?

Тяжко дихаючи, Макс рвонув у спальню. Ні, він не хотів спати, дістав свій давно забутий рюкзак і почав збирати речі. Було нестерпно знаходитись в цьому домі, треба було піти бодай ненадовго розібратися із собою. Можна було б повернутися до Тані, але ні, краще піти до Олега, бо тітка не зрозуміє, а з другом можна поговорити, обговорити, він розумний і допоможе.

Завжди допомагав.

— Ти куди зібрався? — пролунав різкий голос за спиною. Макс здригнувся, але продовжив заштовхувати одяг до рюкзака. — Куди зібрався?

Габріель смикнув Макса за плече так, що він похитнувся і впав на ліжко. Дивовижно болюче падіння на м'який матрац. Макс майже піднявся на ліктях, коли чуже коліно придавило його грудну клітку, вибиваючи все повітря. Над ним навис Габріель.

— Ти нікуди не йдеш, — як гострим лезом по горлу. Макс хотів би вирватися, але розумів, що Габріель тиснув на його грудну клітку всією своєю вагою, і від спроби звільнитися він міг би задихнутися. — Я не такий, як вони, — нахилившись, прошепотів Габріель. Його очі були заплющені, а губи тремтіли. — Не такий, я не хочу робити те, що зроблю, але якщо ти одного разу підеш, то більше ніколи не повернешся, тож добренько подумай, — його долоня лягла на щоку Макса так ніжно, наче він не тиснув коліном на його груди. Макс перехопив його руку, утримуючи від наступних рухів.

— Я хочу піти, відпусти! — просипів він.

— Не хочеш. Я тобі не дозволяю, — прогарчав Габріель в обличчя Макса і поклав другу долоню на його плече. За мить його вразив різкий біль.

***

У кімнаті вже було темно. Макс розплющив очі, перекотився на бік і зрозумів, що досі лежить на ліжку, але вже на подушці та під ковдрою. Він стрепенувся і прислухався до звуків у квартирі. Було абсолютно тихо й темно. Макс підірвався з ліжка і, увімкнувши світильник, продовжив збирати рюкзак. Швидко забігши в душ і переодягнувшись, він кинувся до виходу, але не зміг відчинити двері, бо помітив записку, приліплену до них на рівні його очей.

«Я пішов. Не повернуся, доки ти сам не захочеш мене бачити. Не ухвалюй поспішних рішень. Кохаю тебе» було виведено на невеликому аркуші.

— Кохаю тебе, — вголос повторив Макс останні слова. Вони ніколи не говорили про це один одному. Габріель був надто дорослим для всіх цих телячих ніжностей, та й Макс просто не відчував цього. У грудях защеміло. — Кохаю.

Хіба зраджують, коли кохають?

Макс кинув рюкзак, дістав смартфон та набрав Олега. Чомусь це рішення зараз здавалось йому найправильнішим за все життя. Після кількох гудків почулося бадьоре «алло».

— Ждан, бухіч сьогодні в мене.

— Завтра на роботу.

— Організую тобі вихідний на днюху.

— А Єнс?

— До біса його, ти мені потрібен, — уже просипів Макс і, відключивши дзвінок, сповз униз по стіні, стискаючи в руці той самий клаптик паперу.

Усередині немов поширювалось трупне заніміння — Макс розумів, що у трупів вже нічого не може німіти, але від того не почувався менш вбитим. Вперше з моменту переїзду від Тані він відчув, наскільки далеко залишився Олег. Тепер не можна було уявити, що він біжить десь по дворах до нього, ковзаючи по замерзлих калюжах, бо між ними вже було не десять хвилин пішки чи три бігом, а мінімум двадцять на метро. Макс обійняв свої коліна і притулився до них лобом.

Правильно було б піти до Олега — хоч Макс і не знав точно, де він жив, — а не кликати його сюди, бо було таке відчуття, ніби Габріель міг повернутися будь-якої миті та ще чогось наробити. Але ж він написав, що не повернеться. Він відповідав за свої слова — у цьому Макс не сумнівався.

Дверний дзвінок надто різко увірвався у свідомість. Макс так і заснув біля дверей, шия боліла через те, що голова була опущена весь цей час. Пройшла майже година. Макс сяк-так нарешті підвівся, похитуючись, і відчинив двері. Побачивши його, Олег спохмурнів; на його обличчі була лише жалість.

— Максу, шо з тобою? — зсунувши Макса всередину, він увійшов і зачинив за собою двері. Макс просто підійшов до Олега і притулився лобом до його плеча, бо говорити зараз було дуже складно. Його обвили довгі руки Олега. — Усе настільки погано? Де Єнс?

— Нема, — прохрипів Макс і підняв голову, відсторонюючись від Олега. Простягнув йому записку. Олег швидко пройшовся поглядом по рядках.

— Шо сталось, Максе? — Олег обхопив його обличчя долонями й зазирнув у вічі, але Макс заплющив їх. — Подивись на мене, Максе, — він погладив великими пальцями його вилиці.

— Не можу, — промимрив Макс і, зробивши крок назад, попрямував до барної стійки. Підхопив склянки і дістав горілку. Він ненавидів горілку, мабуть, як сьогоднішній день, але горілку все ж таки більше.

На журнальному столику досі стояла пляшка вина та два келихи, один з яких так і залишився невипитим. Макс перекинув його в себе і прибрав.

— Так-так-так, чекай, може, почнемо з нього? — Олег перехопив пляшку вина у Макса. — Так тебе швидше прорве, а потім докидаєшся, якшо захочеш.

Макс глянув на нього, глянув на пляшку. Олег мав рацію. Взагалі було б краще попросити його принести пива — там же ще менше обертів, — але подумати про це завчасно Макс не зміг.

— Гаразд, — він налив вино у склянки, що приніс для горілки.

Господи, він вирішив стільки випити?

Ні щоб взяти чарки.

Вони цокнулися, Олег зробив один ковток, а Макс випив відразу півсклянки. Олег підсунувся до нього й обійняв однією рукою, як це вмів тільки він; Макс притулився щокою до його плеча.

— Де Єнс? — тихо, наче не бажаючи потривожити, спитав Олег.

— Я хотів піти, — прошепотів Макс і, потершись щокою об чуже плече, заплющив очі. — Він мені зрадив.

— Як? — здавалося, Олег подавився черговим ковтком вина, і, мабуть, через це питання було поставлене дивно, тож Макс вирішив не надавати цьому значення. Все-таки Олег не міг знати більше за нього.

— Там був один бридотний тип… а сьогодні… здається, він товаришує з тим твоїм Стасом, — Макс провів долонею вниз по обличчю і знову приклався до склянки.

— Фу, з ним?

— Ні, він… — Макс приклався лобом до плеча Олега і випалив на одному подиху: — Відсмоктав старому за угоду. Чи декільком, я не знаю. А ми ж були в одному будинку!

— Максе, заспокойся, — Олег міцніше стиснув його плечі.

— Не можу я, — Макс допив своє вино, відкрив горілку й налив третину склянки.

— Цей твій Стас такий запитав «що з клопом?», А Габріель такий «по-старому», і що я повинен думати? Скільки в нього ще таких «по-старому»?

Макс проковтнув усе, що налив, скривився від неприємного печіння в горлі та знову потягнувся до пляшки. Однак Олег перехопив його руку й взяв у дві свої долоні. Ще ніколи він не зупиняв його потяг до алкоголю. Макс поглянув на нього як на восьме чудо Світу, примружився. Якби від початку Олег нічого не приховував від нього, у них могло б бути все добре. Хоча, хіба могло?

— Шо якшо він більше не буде? — надто просто спитав Олег.

— А як буде? Він був весь такий мем «ви не розумієте, це інше», коли я запитав про нас.

Макс стиснув долоню Олега та постарався сісти передом до нього, трохи похитнувся і схопився за його коліно, щоб утримати рівновагу. Схоже, алкоголь швидко вдарив у голову. Макс підвів погляд на Олега, який дивився на нього широко розплющеними очима. Занадто близько. Макс відвернувся в півоберта, щоб дивитися повз нього.

— Та мудак він, — задумливо прокашлявшись, промовив Олег і потягнув вина. — Страшенно привабливий мудак.

Погодитись з ним було неможливо. Страшенно привабливий мудак, котрий знайшов до нього підхід, навіть до його дитячої травми, з котрою Макс планував все життя прожити.

— Що у тебе було з тим Стасом? — різко змінив тему Макс. Дуже захотілося дізнатися.

— Нічого особливого, — спробував відвертітися Олег.

— Ну, двома словами.

Олег недовірливо підняв брови й зітхнув.

— Максе, мої батьки не багачі, я вже другий рік живу окремо. Такі люди, як той їблан, дають таким, як я, можливість жити краще. Але це вже в минулому, — він запив свої слова залишками вина і теж налив горілки.

— Чому ти тоді...

— Це в минулому, після всього, що трапилось. Знаєш шо, — Олег дивився у свою склянку. Макс зацікавлено смикнув головою, від чого та почала трохи крутитись. — Тобі це потрібніше, — Олег вручив йому свою склянку, так і не доторкнувшись до міцного алкоголю. Макс злегка здивувався, опустивши погляд на дно склянки. Наполовину повна.

— Я не знаю, що робити, — прошепотів Макс, обводячи пальцем край скла.

— Як щодо дати собі трохи часу? Я з тобою.

Олег ляснув двічі по внутрішній стороні його стегна і так і залишив там долоню. Адже в цьому не було нічого такого, звичний для них жест; просто нормальна підтримка, яку Максу тепер було складно сприймати адекватно. Він схопився двома руками за склянку й залив усе в себе.

— Гей, ти шо робиш? — Олег забрав у нього склянку й поставив на столик. — Ти нашо це зробив? Знаєш, шо буде вранці?

— І думати не хочу.

Печіння в горлі ніяк не проходило. Макс старанно тер губи, намагаючись відвернути свою увагу від неприємних відчуттів усередині. Коли все більш-менш минулося, він підвів погляд на Олега, який дивився на нього як на кота, що боровся зі своїм власним хвостом.

— Придурок, — видихнув він, і Макс відчув, як спалахнули вуха.

Вони сиділи занадто близько один до одного і дивилися один на одного неприпустимо довго. Схиливши голову, Макс почав виводити пальцем візерунки на стегні Олега, від чого легше не ставало — тільки гірше. Навіть не гірше, а складніше.

— Я хочу тебе поцілувати.

— Вже наклюкався?

— Ні, справді хочу.

Це була повністю погана витівка, але мозок говорив, що це має статися, якось точно сталося б. Упершись рукою у стегно Олега, Макс скоротив відстань між їхніми обличчями й швидко поцілував його. Не знав, як було б правильно це зробити та чи це взагалі було правильно. Він це зробив. Відчув чужу долоню на своїй спині, що пройшла спочатку вниз, потім вгору до лопаток, зупинилась на шиї.

Напевно, Макс прийняв абсолютно неправильне рішення, і це ніяк не вирішило б його проблеми з Габріелем. Але ж це був Олег.

Обійми Олега були найкращими, найприємнішими, найбажанішими; у них Макс ледь не танув, проте від поцілунку були неоднозначні відчуття — все було зовсім не так, як влітку. Олег поводився з Максом ніжніше й акуратніше, наче боявся, що він передумає. Цілувався м'якше, ніж тоді, без натиску та впевненості, і не опускав долоні нижче пояса штанів, проте це не завадило йому підтягти Макса ближче до себе, настільки, що він промимрив у губи, зсунувши руку на чужий пах.

За мить Макс ковзнув губами по його щоці та набрав повні легені повітря. Обличчя горіло. Він горів. А Олег дивився на нього, зім’явши губи. Чомусь із жалістю. Макс не розумів.

— Якби ми переспали влітку тоді, ти теж сказав би, що це нічого не значить?

Йому була цікава не стільки відповідь, скільки реакція. Здається, Олег ще міцніше стиснув щелепи й гучно ковтнув.

— Я не знаю.

— Отже, так? — спробував натиснути Макс, проте відповіді на своє запитання не отримав. Олег лише схилив голову, притулившись щокою до його щоки, і мовчав. — Хочеш?.. — він запнувся. В роті раптом пересохло. Не вірилось, що він мав намір це сказати. Облизавши губи, Макс спробував знову. — Хочеш зараз? Закінчити те?

— Ти хочеш цього? — прошепотів Олег, відсунувшись від обличчя Макса, який прикусив нижню губу зсередини й поклав долоню на його пах.

— Завжди хотів.

Тепер уже Макс повністю відсторонився від Олега і, якось піднявшись на ноги, простягнув йому руку. Олег дивився на неї недовго, та таки схопився.

В спальні він роздягав Макса незвично повільно, супроводжуючи свої дії дотиками до оголеного тіла. У них це було не вперше, однак Макс був певен, що цього разу просто так спати вони не підуть. Олег напрочуд швидко знайшов презервативи й змазку і, лігши на спину, розвів ноги в сторони. Для Макса це було настільки ж несподівано, як дізнатись про його минуле, але все-таки він вирішив мовчки поспостерігати.

Видавивши змазку на долоню, Олег підняв погляд на Макса і повільно опустив руку між ніг. Макс сіпнувся. Пальці ковзнули до стиснутого кільця м’язів; Олег повністю вставив перший, за яким швидко ввійшли другий і третій. На третьому він відкинув голову і гучно зітхнув.

— Не дивись так на мене, мені вперше в житті соромно за свої бажання, — Олег повільно видихнув і знову поглянув на Макса. — Я хочу тебе ближче, — він простягнув руку.

Кілька секунд повагавшись, Макс таки ступив коліном на ліжко і, взявши Олега за руку, притиснув її до подушки. Від справді був неземним.

— Твій перший раз? — Олег криво всміхнувся і заплющив очі. — Якщо не хочеш…

— Не мели дурниць, — Макс сплів їхні пальці, міцніше стискаючи його руку, й нахилився для поцілунку.

На Олега дивитись зараз було просто неможливо. Він був неможливий. З ним у Макса вже сталось багато перших разів, від спання в одному ліжку до всяких бонгів, і тут зовсім не грало ролі, що в останньому випадку зачинателькою була Айсулу. Бо Олег завжди був поряд і завжди підтримував. Він був ідеальним для будь-якого першого разу. Якби ж Макс дізнався хоча б трохи раніше…

— Тобі допомогти з гандоном? — в губи прошепотів Олег.

— Так, — без вагань відповів Макс і трохи відсторонився.

Довелось відпустити руку Олега; той швидко розірвав квадратик і розкотив презерватив по члену Макса. Відчуття були доволі незвичні.

— Максе, тільки не поспішай, — Олег знову перехопив його долоню та притулив до своїх грудей.

— Тобі не буде боляче? — все ж поцікавився Макс.

— Тобі буде, якщо зараз же не вставиш, — Олег обхопив його ногами й почав тиснути.

Від такого напору Макс спочатку опирався, але потім таки зробив те, про що просив Олег. Ввійшов одразу повністю та так і завмер. Було вузько і гаряче; певно, можна було кінчити від одного невірного руху. Олег обійняв його за шию і притягнув до себе, в поцілунок.

Дивно. Все дивно.

Макс почав відповідати й на пробу кілька разів порухав стегнами. Все було не так і погано. Олег тяжко дихав йому в губи, точно очікуючи продовження. Макс повільно почав рухатись. Не поспішати. Все одно йому здавалось, що от-от — і кінчить.

— Не бійся ти так, — прошепотів Олег і відштовхнув Макса від свого обличчя. По його очах було видно, що він терпів з останніх сил. — Я знаю, як воно. Не бійся кінчити. Гандон не останній, добре? — він поклад долоню на його шию і знову потягнув на себе.

— Добре, — прошепотів Макс перед тим, як їхні губи знову з’єдналися в поцілунку.

Він намагався рухатись повільно, й Олег допомагав йому, не випускаючи зі своїх обіймів. Він тихо муркотів Максу в губи й подавався стегнами йому назустріч. Поцілунок був досить повільним, а через рухи ще й трохи змазаним, але від цього хотілося тільки більшого. Можна було подумати, що вони займалися тим, що називалося коханням. Макс відчував це якось так. З Габріелем він трахався заради задоволення, і той часто просто ніби намагався вибити з нього дух, без зайвої ніжності; Олег не хотів випускати його з обіймів і, попри важке дихання, все одно хотів цілуватись.

Як би не старався, Макс кінчив доволі швидко й боявся подивитись Олегу в очі, однак той лиш зіслизнув з нього й сам змінив презерватив. Він навіть не впав. Макс знову увійшов в Олега і помітив його стриману посмішку.

— Можеш швидше, — попросив Олег і вчепився пальцями в подушку, ніби Макс хотів забрати її в нього.

Він послухався Олега; хоч після першого разу було суттєво легше стримуватись, та Макс все одно відчував, що він на межі. Перехопивши долоні Олега, Макс сплів їхні пальці, й втиснув у подушку біля його голови. Якби торкався його по-іншому, то точно не так, як було б правильно й приємно. Хоча Олег тихо стогнав під ним, вигинаючись, немов Макс зачіпав найчутливіші точки на його тілі.

Швидше за все, так і було; він сам так само вигинався під Габріелем.

Все тіло Макса пробрала хвиля тремтіння, від чого він перестав дихати й, максимально напружившись, прискорився наскільки міг. Олег схопив його за шию і знову притягнув для поцілунку, жахливо змазаного, гучного й до біса вологого та водночас сухого.

Макс опустив одну руку на його стегно й міцно стиснув, намагаюсь схопитись за реальність, що потроху тікала від нього. Раптом він відчув, як Олег здригнувся всім тілом, і почув його тихе «я майже». Олег почав стискати сильніше не лише його член в собі, а й Макса у своїх обіймах, та врешті-решт перестав дихати на ті секунди, коли Макс відчув, що кінчає.

І знову Максу стало ніяково. Навіть коли Олег тремтів під ним зі спермою на своєму животі та посміхався. Макс підім’яв губи й повільно вийшов з нього. Хотілось, як в кіно, привалити його собою й полежати так хоча б пару хвилинок, але чомусь здавалось, що це було б вже занадто. Але Олег знову міцно обійняв його ногами, через що Макс похитнувся і вперся руками в подушку біля його голови.

— Поцілуєш мене? — спитав Олег і, поклавши долоню на шию Макса, трохи потер її. Макс швидко нахилився й поцілував його. Як для годиться. Чи просто зашарівшись. Точно не так, як хотів Олег. — Мені залишитись?

Такого питання Макс не очікував. Краще було б, якби Олег залишився не питаючи дозволу. Бо тепер все здавалось неправильним, але не хотілося залишатися на самоті.

— Залишся, — прошепотів Макс і відвів погляд.

Стерши білі сліди з живота Олега та навіть не сполоснувшись, вони знову вляглись до ліжка. Під ковдру. Раптом стало холодно. Олег обійняв його як завжди. Наче між ними нічого й не трапилось. Хоча, швидше за все, вони вже були настільки близькими, що якийсь секс не грав великої ролі у їхніх стосунках. Макс зі звички закинув на нього ногу й притулився щокою до його плеча.

Мабуть, й справді їхні стосунки вже були достатньо глибокими, щоб ніщо не могло їх зіпсувати.

Розплющивши очі вранці, Макс сподівався, що це все йому наснилося, що його хвора уява розігралася. Інша половина ліжка була вільна, у квартирі стояла цілковита тиша, і це подавало надію, однак він знайшов Олега сидячим за барною стійкою з чашкою кави. Треба було б привітати його з днем народження, але натомість вийшов похмурий «доброго ранку».

Макс почав перебирати залишки продуктів у холодильнику — саме що залишки, бо Габріель зазвичай закуповувався в п'ятницю після роботи на весь тиждень плюс завжди брав щось смачне на вихідні. Минулої п'ятниці вони літали до Франції, а в середу повернулися досить пізно, тож про їжу ніхто й думати не міг, вчора на сніданок була лише кава. В цю мить Макс зрозумів, що нічого не їв за останню добу, навіть більше.

— Я зварив кашу і яйця, — пролунав ззаду голос Олега. — Ти ж досі не навчився готувати, так?

Повільно озирнувшись на нього, Макс кинув погляд на плиту, де стояла невелика каструлька. Справді, досі його найбільшим досягненням були звичайні бутерброди. Але хліб закінчився.

— Вибач, — Макс сів навпроти Олега і закрив обличчя долонями.

— Не треба, — Олег простягнув до нього руку і погладив по голові. — У мене через тебе вихідний.

— Ти знаєш, про що я.

— Не треба, я тепер хоч знаю, чого чекати, коли ми будемо разом. Як ти почуваєшся, коли зрадив йому?

Макс подивився на Олега широко розплющеними очима, промотуючи його слова по колу. Адже справді. Він нічого не відчував. Абсолютна порожнеча. Хоча трохи провини, так, але зараз його більше хвилювали почуття Олега.

— Мені легше, — усвідомив Макс і нарешті зміг моргнути, і ще раз, і ще. — Але ти…

— Добре, тоді пішли купим тобі хавчика і проведеш мене до метро, — Олег допив свою каву і підвівся зі стільця.

— Стривай, — зупинив його Макс. — Що ти зараз відчуваєш?

— Я тебе кохаю, але мені дуже не хочеться потрапити під колеса машини одного Єнса, розумієш? — Олег нахилився, спершись на стільницю і дивлячись на Макса. Той підімʼяв губи і не міг підняти погляду, бо так, він розумів. — Вчора я був щасливий з тобою, але ти маєш визначитись, хто чи що для тебе зараз важливіше. І якщо вирішиш розповісти про це Єнсу, то зроби так, щоб він мене потім не звільнив, окей?

— Ти знов хочеш вдати, що між нами нічого не було?

— Ти знаєш, що знов обрав неправильний час для цього? — піднявши брови, Олег обхопив його шию долонями й притягнув ближче до себе. Макс затремтів, шумно ковтнув і підняв на нього погляд.

Занадто близько.

Невже він тепер відчуватиме це щоразу, коли Олег буде так близько?

— Ждан, — голос Макса здригнувся на такому короткому слові.

Схопивши Олега за зап'ястки, Макс більше не зміг поворухнутися. Тримався за них як тоді, у вбиральні ресторана. Все-таки Макс відчував це. Він не хотів, щоб Олег так просто пішов від нього. Знов. Але ж він мав рацію. Десь на околиці міста у своєму будинку на його рішення чекав Габріель.

— Ти купив мені подарунок на днюху? — зовсім не в тему спитав Олег, продовжуючи дивитися Максу у вічі. Він зовсім забув. — Тоді хай це буде він, — Олег перегнувся через барну стійку і притулився до губ Макса своїми, почав повільно цілувати.

Відчуваючи величезне бажання, Макс вирішив не опиратись, прочинив рота і, нахиливши голову трохи набік, подався вперед, відповідаючи на поцілунок. Губи Олега приємно торкалися його, але це тривало недовго. Вже за півхвилини Олег відсторонився. Макс потягнувся за ним, але вчасно зупинив себе і розплющив очі.

— Дякую, Максе, — сумно посміхаючись, Олег рукою розкуйовдив його волосся, мов нічого й не було.

Макс почувався використаним. Хоча все мало бути навпаки. Він не вважав за гарну ідею знову бачити Олега увечері, хоч це і був його день народження.

***

До пабу, в якому Олег планував відзначати свій день, а точніше вже вечір, Макс прийшов на десять хвилин раніше і зупинився біля входу. Заклад знаходився у підвальному приміщенні, і Макс вирішив постояти подихати перед тим, як зустрітися з Олегом знову. Не те щоб його це лякало, просто було трохи ніяково і соромно за все, що вони натворили. Навіть не трохи. Макс дістав з кишені пачку цигарок, котру прихопив у супермаркеті разом з продуктами. Він їх ніколи в рота не брав, бо дим від тютюну гидко смердів. Декілька разів доводилось чути цей сморід від Олега, але він був не настільки яскраво виражений, як від людей, що курили регулярно.

Однак ось він стояв біля урни перед пабом трохи віддалік від компанії хлопців та дівчат, що палили, і раптом усвідомив, що не взяв ні сірників, ні запальнички. Він міг би попросити у курців вогника, але уявлення про те, як він закашлюється перед ними й вони починають сміятися з нього, різко відбило цю ідею. Макс секунд з десять стояв із цигаркою в роті, після чого потягнувся до неї пальцями, щоб прибрати, але чужа рука встигла зробити це раніше, і переламана цигарка полетіла до урни.

Збоку з’явився Габріель, котрий несподівано засунув долоню до кишені пальта Макса і, діставши звідти червоно-білу пачку, викинув її теж. Один хлопець із курців рушив у їхній бік, і настільки незручної ситуації Макс у своєму житті уявити не міг.

— Гей, хлопче, у тебе проблеми? — запитав незнайомець.

Макс хотів би провалитися під землю або, принаймні, скотитися стрімголов по сходах, що були так близько. Він здригнувся і перевів погляд спочатку на незнайомця, потім на Габріеля, який так і не сказав жодного слова.

— Ні, все гаразд, — у його словах не було стільки впевненості, скільки хотілося б у них вкласти. Незнайомець недовірливо глянув на Габріеля.

— Точно?

— Ще раз побачу з сигаретою — викуриш всю пачку, втямив? — здавалося, що Габріель зовсім не помічав людини, що стояла поруч. Потім він нахилився до вуха Макса і вже тихіше додав: — Вони дуже псують смак сперми.

Якби Макс був котом, то його хутро стало б дибки, але все, що він зробив — лише проковтнув раптово в'язку слину і широко відкритими очима провів Габріеля, що спустився вниз сходами в той самий паб.

— Хлопче, ти як? — незнайомець досі намагався заговорити з ним.

— Все добре, — відмахнувся Макс і, діставши смартфон, вирішив запитати Олега, кого він покликав, крім нього. Той хлопець так і стояв біля нього, тож Макс не втримався від запитання: — Я можу ще чимось допомогти?

— Якщо захочеш, — незнайомець облизав верхню губу і, повернувши цигарку до рота, поспішив піти до своєї компанії.

Макса вже починав дратувати цей вечір. Якщо в одному приміщенні буде Олег, Габріель та ще й парочка незнайомців, які бажають познайомитися з ним ближче, то до дому він точно не доживе.

Олег не відповів на дзвінок і на повідомлення, але через кілька хвилин вже спускався з Максом разом у той самий паб. З ними була ще трійка стажистів — Ярослав та Аня, з якими вони познайомилися на корпоративі, і той самий другий хлопець із нотаріусів, якого звали Юрою. І у Макса добре так підгоріло від того, що Олег вирішив сісти на диванчик навпроти нього разом із тим Юрою, та ще й під стінку, щоб Макс точно не зміг до нього дотягнутися. Ось це було зовсім не по-братерськи, як то кажуть. Він примружившись глянув на Юру, який сидів надто близько до Олега, набагато ближче, ніж міг би собі дозволити новий знайомий чи навіть колега. Щось тут було нечисто.

Спочатку вони замовили на кожного по сету шотів для тостів і щоб швидко набрати градус, а потім уже в хід пішли закуски та інші алкогольні напої. За годину, знову приклавшись до кухля з пивом, Макс помітив на іншому кінці зали знайомі обличчя. Насамперед Домініку з Герасимом, потім того самого Стаса та двох нових начальників відділів. Потім до них, витираючи руки об штани, підійшов Габріель. Макс допив свій перший літр пива і відставив кухоль на край столу.

— Отже, ви гуляли разом, доки мене не було? — Макс перевів погляд із Юри, що сидів навпроти нього, на Олега, якого той буквально затиснув під стіну.

— Та не те щоб… — з незграбною усмішкою відмахнувся Олег.

— Тільки двічі після роботи зависали, — перебив його Ярослав, — та й вихідні.

— Як справи у Франції? — визирнула з-за рудого Аня.

— Ну, там майже весь час лило як із відра, тож було невесело.

Невесело, адже пару разів він ледь не зірвав голос не без допомоги Габріеля.

Макс глянув у інший кінець зали.

— Я читав там класний музей Європейської цивілізації, ти там був? — подав Юра голос і підпер обличчя долонею, вдаючи, що уважно слухає.

— Так, але не цього разу…

— А вулична їжа? — Ані безперечно подобалося перебивати інших, але Макс був навіть радий у своєму випадку. Якщо чесно, він не знав, як розповідь про історичні експонати без картинок могла б виявитися цікавою.

— Її було багато, — з усмішкою відповів Макс і потягнувся до кнопки офіціанта. — Хтось ще щось замовлятиме?

— Так, — обізвався Олег і трохи відтіснив Юру від себе, — дай меню.

Вони сиділи над алкогольною картою, поки до них не підійшов офіціант. Макс узяв ще чорничного сидру, щоб згладити гіркуватий присмак пива, і пішов до вбиральні.

Увійшовши до кабінки, Макс зачинив за собою двері й сів на кришку унітаза. Він був дуже радий, що тут були кабінки. Компанія йому майже подобалася, розмови начебто не були нав'язливими, але все ж нагадування про поїздку дало гарного ляпаса. Нахилившись уперед, Макс втопив обличчя у долонях. З того часу, як вони почали пити, йому стало набагато спекотніше; він шкодував, що одягнув цей сраний теплий світшот. Хотілося б його зняти, але під ним не було навіть майки. Макс пом'яв себе за щоки та скуйовдив волосся. Почувся глухий стукіт, і дверцята його кабінки прочинилися. Він не пам'ятав, як замикав їх. Мабуть, не замикав.

Перед ним, притримуючи дверцята однією рукою, стояв той самий хлопець з вулиці, але вже без цигарки. Мабуть, він теж уже досить напився, якщо вирішив перевірити зачинену кабінку. Вони дивилися один на одного, потім незнайомець озирнувся назад і, зайшовши до кабінки, замкнув за собою дверцята. Макс хотів вже обуритися і майже зміг підвестися, спираючись однією рукою на стіну, але незнайомець штовхнув його в груди, змушуючи приземлитися назад на кришку унітаза, й осідлав його. Це було неправильно, гидко і взагалі неприйнятно. Але, коли незнайомець заткнув його рота поцілунком, через свій стан Макс не зміг відштовхнути його. За відчуттями, цей хлопець здавався зовсім легким і цілувався, обвивши руками шию Макса. Перед входом у паб він був одного зросту з Максом, а впевненість, з якою він підійшов, збільшувала його параметри рази у півтора, але зараз — зараз він ніби зменшився і шукав утіхи.

Макс поклав руки на його спину, що покривав тонкий чорний светр, і відчув кожен хребець. Поцілунок був із кислим присмаком нікотину — востаннє Макс відчував його у роті однокласника на випускному. Свідомість повернулася надто швидко. Він запустив пальці у волосся хлопця та з силою відтягнув його від себе.

Попри очевидний завданий біль, незнайомець застогнав, а на його обличчі залишилася гримаса екстазу. Це було зовсім неправильно. Макс відштовхнув його так, що той підвівся і врізався спиною у дверцята. Якби він був кілограмів на двадцять більший, то точно зміг би вибити їх. У грудях заграла впевненість, та така, що Макс грюкнув долонею по поверхні біля голови хлопця і, наблизившись до його вуха, прошепотів:

— Бридко.

Незнайомець не встиг сказати й слова, коли Макс помінявся з ним місцями та, посадивши його на кришку унітаза, відчинив кабінку, бажаючи якнайшвидше піти. Ні, він точно не очікував побачити Габріеля, що стояв зі схрещеними перед грудьми руками прямо навпроти нього. Він точно бачив, як Макс обережно визирнув, і того самого хлопця помітив. Макс підтиснув губи й таки повільно вийшов з кабінки, намагаючись не піднімати погляд.

Це все почав Габріель, то якого біса тепер Макс відчував провину?

У вбиральні були не тільки вони, тож Макс пройшов до умивальників і почав полоскати руки, коли побачив у дзеркалі Габріеля, що наблизився ззаду. Його погляд не віщував нічого доброго, а те, як він зупинився за спиною Макса, пророкувало хіба що дуло пістолета під лопаткою.

— Приведеш когось додому — будеш винен у його смерті.

— А себе ти вбити зможеш? — Макс обернувся надто різко і попрямував до виходу із вбиральні. На щастя, Габріель ніяк не намагався його зупинити, але відчинивши двері, Макс ледь не зустрівся носом з плечем Юри.

— О, ми тебе зачекалися, — дуже приязно заявив він і, відійшовши з дороги, пішов за Максом до їхнього столу. — Я маю кілька запитань до тебе, але вони надто особистого характеру. Ти куриш?

— Не проти, — зітхнув Макс.

— Вийдемо поговорити? — продовжив Юра, і стало зрозуміло, до чого це було.

— Поділишся?

— Без проблем.

Тільки один Юра з їхньої компанії курив. Курив Мальборо Голд. Він простягнув Максу цигарку і дав підкурити. Макс майже стримався від того, щоб закашляти, але кілька разів все ж таки тихо прочистив горло. Юра курив спокійно, дивлячись кудись у далечінь, і через півцигарки поставив перше запитання, яке було швидше риторичним, бо всі знали відповідь на нього.

— Ви з Олегом найкращі друзі?

Макс все ж таки кивнув, розуміючи, що це тільки промацування ґрунту.

— Коротше, не знаю, чи казав він, але ми почали зустрічатися чи щось типу того.

Макс затягнувся надто сильно і подавився димом. Втер око, що почало сльозитись, і не міг подивитися в обличчя навпроти, бо усвідомив, що минула ніч була тотальною помилкою не тільки для нього.

— Радий за вас, — хрипко вимовив Макс.

— Яка він взагалі людина? — Юра дістав другу цигарку і підпалив її від жаристого бичка, який потім полетів до урни.

Макс почав перетравлювати все, що траплялося з ними від часу знайомства. Олег завжди був з ним і підтримував як міг і вмів, але останнім часом Макс став розуміти його більше, що було просто дивно з огляду на їхні нинішні стосунки.

— Він дуже прив’язується до людей. Досі спілкується з нашою подругою, що втекла після першого курсу. Не любить говорити про свої проблеми, але завжди допомагає. Занадто допомагає, інколи забуває про самого себе. Ааах, як же мене це бісить, — Макс з горем навпіл дотягнув свою цигарку і з розмаху кинув у урну.

— Прямо настільки? — Юра недовірливо підняв брови.

— Цей придурок може прикинутися тупим довбоящером, але він зробить це лише для того, щоб тобі стало краще. І знаєш, що? Якщо ти вкрадеш увесь наш час, то я закопаю тебе під найближчим деревом, — Макс раптом впізнав у собі Олега, що прокинувся. — Нічого особистого, він це ж сказав моєму... хлопцеві.

— Ти теж? — Юра зробив той погляд, яким зазвичай висловлюють слова, які не можна вимовляти.

— Так склалось.

— Окей, — Юра викинув до урни другий бичок. — Ходімо?

— Пробач, але я краще додому, передай Ждану, що побачив свого колишнього і не хочу з ним перетинатися.

— Якщо це правда.

— Гадаю, він вже помітив його.

— Гарного вечора тоді, — Юра простягнув йому руку і, коли Макс потиснув її, потягнув на себе і швидко обійняв його. — Олег казав, що у тебе проблеми зі спілкуванням, але будьмо друзями?

Підім’явши губи в стриманій посмішці, Макс лише кивнув йому, засунув руки до кишень куртки й попрямував до станції метро. Користуватись громадським транспортом було дуже незвично після місяця з особистим водієм.

Цей Юра здався Максові досить непоганим хлопцем, і йому не подобалося, що Олег приховав від нього той факт, що вони зустрічаються, і так просто дозволив переспати з собою. Макс сперся потилицею на вікно і заплющив очі.

Юра питав, яка Олег людина. Габріель ніколи не питав Макса ні про що повсякденне. Все, що вони робили, так це трахались і працювали разом. І їли, звісно. Майже всі розмови Габріеля зводились до сексу або ж з нього починалися. Власне, а чим ще відрізняються стосунки друзів та партнерів? Олег знав, що Максу подобається чорний та зелений. Габріель знав, що сталося з ним у дитинстві. Олег завжди підтримував його. Габріель… він подарував Максу можливість комфортного життя та міг в одну мить забрати її. Коли він змусив Макса залишитися, а сам пішов, він хотів, щоб Макс задумався, чи готовий втратити все через те, що сам Габріель не вважав проблемою.

Чи можна було взагалі назвати їхні стосунки коханням? Чи як це називається у нормальних людей? Що якщо Габріель не вважав їх такими? Хоча тоді він би не прагнув зробити Максу приємно, вірно? Якби його цікавила лише фізична сторона їхніх стосунків, він би не намагався бути комфортним для Макса. Голову можна було зламати з цим Габріелем.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
corola
19.02.2023 19:26
До частини "РОЗДІЛ ШОСТИЙ"
Спойлер!
БУМЛАСКА НЕ ТРЕБА Бачу, у вас вперта антиреклама куріння. Вже вдруге. Цікаво, Габі всім своїм партнерам це казав? 🤔
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше