РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Кожен тиждень здавався складнішим за попередній, і до кінця першого відпрацьованого місяця Макс буквально валився з ніг. Габріель зовсім не шкодував його, закидаючи завданнями по горло, проте стабільно двічі-тричі на тиждень опускався перед ним на коліна за ширмою перед обідньою перервою. Макс не уявляв, як швидко можуть змінюватися часи, до миті, коли помітив, що з колишніх облич у компанії залишилася лише половина чи то й менше. На чолі відділу кадрів більше не сиділа та зла жінка, а на співбесідах за останній тиждень він жодного разу не бачив співробітника, який би вирізнявся серед інших своїм віком. Макс не знав точно, що відбувалося на виробництвах, але з анкет знав, що в цілому персонал там добре помолодшав.

Тепер Макс знав майже кожного керівника відділу, а кого не знав — той підлягав заміні. Майже всі нові люди мали гарні взаємини з Габріелем і звертались до нього як друзі. Останньої п'ятниці березня намічався черговий корпоратив, тому Максу знову довелося кататися на виробництво за костюмами, що замовив Габріель.

Увечері після приходу додому Габріель озвучив Максу новину, від якої той ледь не почав скакати на місці.

— Завтра вранці спершу поїдеш до мого турагента разом із паспортами, він розповість, що і як заповнювати. Конференція в Марселі буде дванадцятого квітня, але ми полетимо дев'ятого. До того часу у нас не буде вихідних, тож попередь свого друга, не хочу потім отримати ніж у спину.

— Він сказав, що буде ревнувати, якщо ти ще раз вкрадеш наш час, — Макс змахнув пасмо з ока Габріеля і продовжив розглядати його обличчя максимально близько.

Схоже, для самого Габріеля цього було недостатньо, тому він, підхопивши Макса на руки, притиснув до стіни й затулив його рот своїм. Його руки підтримували Макса за стегна і рвучко стискали їх. Макс промимрив у губи Габріеля, коли його пальці зайшли надто далеко, і постарався розірвати поцілунок, але той став лиш наполегливішим. У грудях боляче защемити, проте тіло реагувало на дотики абсолютно зрозуміло. Заправлений пасок був абсолютно зайвим. Від плечей до колін прокотилася хвиля тремтіння, і наступна спроба вирватися більше була схожа на заклик до дії.

— Як же я тебе хочу, — прошепотів Габріель у губи Макса і провів пальцем по середньому шву на його штанах.

Макс важко зітхнув і проковтнув слину. Серце стукало так, ніби було готове вискочити з грудей, але Макс дуже намагався утримати його на місці. Міцно стиснув пальці на плечах Габріеля, створивши безліч складок із білої тканини сорочки. Він відчував, як його обличчя запалало, жар поширився до вух, які вже напевно побагряніли. З одного боку, хотілося подивитися на Габріеля, прочитати його почуття, та з іншого, він все прекрасно розумів, і від цього хотілося сховатись, закопатись носом у чуже плече і ніколи не уявляти те, чим вони могли б зараз займатися. Пальці Габріеля все ще були там, де не мали б бути, і робили те, що змушувало Макса важко дихати.

— Будь ласка, — ледве видавив Макс та, закусивши комір чужої сорочки, прошипів: — Зупинись.

Слова далися через силу, він не хотів відштовхувати та сподівався, що Габріель, зрозуміє його, зрозуміє його почуття. Але Габріель нічого не знав, абсолютно нічого не знав, а говорити про це дуже не хотілося.

Габріель перемістив одну долоню на його стегно й опустив Макса на ноги, після чого уважно глянув йому в очі. Він чекав відповіді на питання, яке було саме по собі зрозумілим. Макс відвів погляд, але все ще міцно стискав сорочку на його плечах.

— Маєш що мені розповісти? — не витримавши надто довгої паузи, спитав Габріель і пальцем підштовхнув обличчя Макса, щоб той глянув на нього. Цього разу не можна було відводити погляд, інакше їхня ситуація стала б ще менш приємною. — Поговоримо?

— Мабуть, — Макс перевів погляд на барну стійку; Габріель мовчки кивнув і, пригладивши його волосся, пішов до винної полиці. Вибрав біле десертне, підчепив пару склянок і поглядом вказав на диван.

Спочатку вони мовчки потягували вино. Габріель вирішив, що неправильно пити вдома в робочому одязі й оскільки переодягатися поки що ніхто не збирався, то просто накрив їх майже голих пледом, що жив під кавовим столиком. Макса на диво швидко відпустило, і через півгодини, він уже лежав на Габріелеві, який спиною впирався в підлокітник і повільно перебирав пасма волосся своєї дев'ятнадцятирічної проблеми.

— Ми вже майже місяць живемо разом, — задумливо промовив Габріель.

— Два з половиною тижні, — поправив його Макс і подув на чужий сосок, що гіпнотизував його вже десять хвилин.

— І ти вкрай незадоволений цим, так?

Макс не став відповідати на це запитання, а лише сильніше притиснувся до грудей Габріеля. Бо все і так було ясно.

— Тоді розкажи мені.

— Це складно, — Макс підтиснув плечі.

Після цього Габріель перемістив свої руки на них і легко почав м’яти, від самої шиї до лопаток. Макс зрозумів, що надто нервує, і навіть відчув біль у кінчиках пальців, котрі стали надто сильно впиватися в ребра Габріеля.

— Коротше, я нічого не пам’ятаю до своїх десяти років. Навіть батька, якому, виявляється, виписали заборону на зустрічі зі мною. Мама казала, що це захисний механізм, і мені пощастило, що він спрацював. Спочатку я не приділяв цьому уваги, а потім помітив, що мене вивертає від деяких речей, ну, тобто, донедавна мене нудило навіть від порно. Я намагаюся впоратись з цим, і одна дуже тактильна людина мені дуже сильно в цьому допомагає. І ти… мені справді подобається торкатися тебе. Я навіть не відкусив тобі член, пам'ятаєш? — із сумною посмішкою заявив Макс і заплющив очі. Він досі не розумів, як наважився стати перед Габріелем навколішки.

— Я не хотів зробити тобі неприємно.

Макс відчув, як тіло Габріеля напружилося, і потім отримав поцілунок у маківку.

— Я сам дуже сильно хотів цього, — прошепотів Макс голосом, що готовий був надірватися, бо в горлі немов кістка застрягла.

— А тепер вже не хочеш?

— Вибач, мені потрібен час, — просипів Макс і, опустивши руку з дивана, підчепив келих, що стояв на підлозі. Підвівся над Габріелем, зробив пару ковтків і подивився на нього. — З тобою проходити через це набагато легше, але ми можемо цього разу зробити все як раніше?

Він набрав у рота ще вина і, опустивши склянку назад на підлогу, нахилився до губ Габріеля. Той прочинив рота, але кілька крапель прозорої рідини потрапили повз, і Макс злизав спочатку ту, що завмерла на куточку щелепи, потім спустився до шиї Габріеля і повільно губами і язиком проклав доріжку за вологою лінією вгору, назад до губ, але не затримався надовго. Габріель сильніше стиснув його плечі. Спустившись поцілунками по грудях і до низу живота, Макс ще раз глянув на Габріеля і пірнув під плед. Йому й так було жарко, але в маленькому закритому просторі наче горіло пекельне полум'я.

Попри це, Макс продовжив діяти за своїм планом, стиснув рукою стегно Габріеля і відчув, як м'язи напружилися, коли він узяв його член до рота. Мабуть, алкоголь творив дива, бо в трохи нетверезому стані Максу навіть сподобалося робити це; відчувати його смак після вина, як він напружувався всім тілом, а потім розслаблявся. На відміну від Макса Габріель не валився з ніг, коли вони робили це стоячи, і йому подобалися поцілунки з дивним присмаком. Макс не поділяв його любов до цього, але й вагомих аргументів проти не мав.

***

У п'ятницю після обіду і до кінця зміни Максу пощастило працювати в компанії Олега, який сидів над перекладами чергової теки злощасних папірців. Цього дня він дізнався, що Олег мав сертифікат з французької, а ще він у старшій школі їздив за обміном на три місяці до Лілля. Власне, документи, над якими він працював, Макс мав забрати наприкінці зміни на домашню роботу. Кожна сторінка йшла на перевірку Герасимові, що сидів за столом навпроти них, і тільки потім Макс забирав її до готових документів.

О шостій годині вчотирьох із Домінікою вони вийшли з офісної будівлі та страшенно незручним способом впхнулися в автівку, на якій катався Макс. Як найстарший і вимагаючи простору, Герасим сів на переднє сидіння, а Макс вліз посередині між Домінікою і надто довгоногим Олегом, якому довелося розвести коліна в сторони, щоб не давити в спинку переднього сидіння. Водій лише ледь помітно з розумінням захитав головою.

Коли вони нарешті від'їхали від будівлі, Макса досить сильно хитнуло вбік, і Олег поклав йому руку на спину, допомігши утримати рівновагу. Сорок хвилин у пробках здалися пеклом, частково через ненав'язливу бесіду нотаріусів із водієм. Максу ніколи не подобалися дорослі розмови, але сказати їм він нічого не міг. Він обернувся на Олега, і вираз його обличчя був такий самий, як і у нього. Олег просунув руку аж під комір пальта Макса на спині та з розумінням пом’яв основу його шиї.

Ресторан, в якому намічався корпоратив, досить сильно відрізнявся від попереднього, хоча б колірною гамою та непихатим інтер'єром. У залі вже стояли холодні закуски, а офіціанти снували туди-сюди з іншими стравами.

— Будь ласка, скажи, що сьогодні будуть мінібургери, — пролунав під вухом голос Домініки. Макс трохи смикнувся, але потім спокійно повернувся до жінки та кивнув. — Я щаслива, — вона погладила Макса по плечу і пройшла до шведського столу, але поки що тільки дивилася.

— Жінко, тільки давай не як минулого разу, — повз нього пронісся Герасим і відтягнув Домініку від їжі.

— Іноді мені здається, шо вони одружені, — посміхнувся Олег.

— Або дружать із садка, — висунув свою теорію Макс.

— Хах, ти не був з ними стільки, скільки я, — заперечив Олег, і Макс кинув на нього зневажливий погляд.

— Вважаєш, знаєш більше ніж я? — розтягнувши губи, він прикусив нижню, щоб не видати вже особисту інформацію цих двох.

— Чел, іноді ти мене нереально лякаєш, чого я не знаю?

— Сьогодні вечір для нових стажистів, і можу посперечатися, що навряд ти зможеш замутити з кимось із них, — Макс не стримався і таки тихо всміхнувся, бо так, він знав усе.

— Ти більше не віриш у мене?

— Чому ти більше не віриш у нього? — надто несподівано пролунав голос Габріеля. З протяжним «а» Макс відскочив на метр і обернувся на сто вісімдесят градусів, через що ледь не впав, але Олег і Габріель майже одночасно потягли його за руки на себе, утримавши від падіння. — То про що ви тут шепочетесь? — Габріель поправив піджак Макса і майже непомітно ляснув його по сідниці.

— Ти сьогодні сам?

— Хіба що з вами, — Габріель закинув руку на Олегове плече і підштовхнув його вперед. — Вибач, Максе, але нам треба переговорити.

Олег один раз обернувся на друга зі своїм благаючим поглядом, але Макс заціпенів від такої заяви і навіть з місця не зрушив. Зазвичай Габріель так відводив його від усіляких персонажів цієї компанії, але цього разу він відвів… від Макса? Його найкращого друга? Що це в біса коїться?

Макс підняв зап'ясток, щоб подивитися на годинник. Залишалося п'ять хвилин до сьомої. Повз нього пройшла перша трійка співробітників. Макс відійшов у дальній куток приміщення, щоби нікому не заважати. Його шостий робочий тиждень нарешті закінчився. Він підхопив у офіціанта шампанське та відпив третину — засвоїв урок минулого разу і не збирався повторювати свою помилку. О сьомій нуль п'ять до нього підійшов задоволений Габріель, цокнувся своїм фужером об його і нахилився до вуха Макса.

— Я б зараз зірвав з тебе одяг і прив'язав до ліжка, але зроблю це через чотири години, — вираз його обличчя ніяк не змінився. Макс подавився чи то повітрям, чи власним язиком — у будь-якому разі те, що він прокашлявся, ніяк йому не допомогло. — Біжи до свого друга, познайомтеся зі своїми новими колегами, адже вам ще довго працювати разом. У тебе три години.

— Але ти сказав...

— Три години, Максе, — повторив Габріель і, відвівши від нього погляд, сунув вільну руку до кишені штанів.

Більше не сперечаючись, Макс кивнув і постарався якнайшвидше знайти Олега, але у своїх пошуках випадково зачепив когось плечем.

— Вибачте, — він обернувся на людину і, трохи кивнувши головою, продовжив озиратися.

— Привіт, — зовсім не по-дорослому хтось привітався, і Макс сфокусував свій погляд на ньому.

Перед ним стояв хлопець приблизно на півголови нижче самого Макса, світле руде кучеряве волосся довжиною приблизно під горщик, усипане ластовинням обличчя і майже безбарвні очі.

— Привіт, — трохи повагавшись, Макс простягнув руку. — Я Макс Македонський, а як тебе звуть? — він подумки вліпив собі ляпаса, бо вийшло занадто по-дитячому, а вони ж наче вже дорослі люди. Згадавши ті розмови на шляху з роботи, Макс вирішив, що краще бути дитиною.

— Ярослав Ракушка, можна просто Ярік, — хлопець потиснув простягнуту руку досить слабо, що не можна було не помітити. — Ти з якого відділу?

— Складно сказати, але якщо допоможеш знайти мого друга, то гадаю, він щось придумає, окей?

— Як він виглядає? — одразу перейшов до справи Ярослав.

— Світлоголова вежа, ні з чим не сплутаєш, — за фактом описав Макс.

— З ним ще жінка та чоловік тягаються?

— Так точно.

— Он там.

Ярослав кивнув за спину Макса, і той озирнувся. Так, справді, вся трійка розмовляла з жінкою та її підопічною. Тобто розмовляли дорослі, а Олег поглядом вивчав бідну дівчину, яка не знала, куди себе подіти.

— Ходімо познайомлю, — покликав Макс за собою.

Нотаріуси досить швидко помітили хлопців, що наближались, і перевели тему розмови в їхній бік, тож, коли вони підійшли, Домініка вже представляла Макса жінці, яка виявилася з маркетологів. Макс потиснув їй руку, а потім звернувся до всіх.

— Перепрошую, можна забрати своїх? — він перевів погляд на Олега, потім на дівчину.

Герасим поплескав по спині Олега, натякаючи, щоб він ішов, а нова знайома кивнула своїй підопічній, котра, схоже, була дуже рада звалити від дорослих. На підборах дівчина була трохи вища за Ракушку, а її пряме світле волосся ніби йшло в підлогу, але коли вона змахнула ним, то Макс помітив, що довжиною воно бул приблизно до пояса.

— Я Аня, як ви зрозуміли, з маркетингу, — дівчина лише ледь помітно вклонилася, сховавши руки за спиною.

— Ярік, з кадровиків, тож наперед пробачте, якщо доведеться звільняти когось із вас, — рижик окинув поглядом нових знайомих. Олег хмикнув і, закинувши руку за плече Макса, поплескав іншою його по грудях, привертаючи увагу нових знайомих.

— Якщо він не звільнить тебе раніше, так, чел? — Олег зарозуміло-задоволено скосив погляд на Макса.

— Це вирішує Габріель, а не я, придурок, — Макс тицьнув Олега ліктем під ребра; той лише скривився, але не відсторонився.

— То це ти помічник директора? — подала голос Аня. На її обличчі сяяло не зовсім виправдане захоплення. — Нам на презентації розповідали про тебе.

— Так,— вклинився Ярослав,— як так у тебе вийшло? Це ж просто мрія кожного.

— Я, — Макс запнувся, не знаючи, як пояснити своє диво природи.

Не міг же він сказати, що накоїв усіляких справ, через які його б швидше поперли відразу після першої співбесіди. Олег стиснув його плече, через що Макс підвів на нього погляд.

— Габріель же тебе послав до нас непросто так?

— Так, пробачте, я маю всіх вас познайомити, потім відповім на всі запитання. Можете зачекати тут чи біля закусок?

— Так, — озвалася Аня і відразу взяла Ярослава під руку, — ми біля їжі, — та потягла його у відповідний бік.

— Здається, я їй сподобався, — кинув Олег, на що отримав ще один тичок під ребра.

Залишалося знайти ще десять стажистів, і на це пішло добрих сорок хвилин. Коли хлопці повернулися до пункту призначення, він уже був схожий на інтелігентну вписку для студентів. Хоча ні, швидше було схоже на старшу дитсадкову групу, де діти вже вміли правильно поводитися на людях, але досі могли щось вчудити. Розбиті на чотири групки, вони досить спокійно спілкувалися, тільки одна дівчина надто голосно і некрасиво сміялася, а з іншого боку долинали мати пискливим хлоп'ячим голоском. Макс не витримав і попросив поводитись пристойніше, бо за ними спостерігає сам директор. Варто йому було це сказати, і Габріель вже був тут як тут. Він ковзнув долонею по спині Макса і ступив трохи вперед. Всі припинили розмови.

— Молоді люди, всі запам'ятали мого помічника? — Габріель глянув на Макса і повернувся до розглядання нових осіб. — У разі чого це перша людина, до якої ви можете звернутися, він знає про вас все та навіть більше, ніж ви могли б собі уявити. І пам'ятайте, що ми не терпимо поганого ставлення до будь-кого і будь-чого. Поводьтеся гарно, — він перечекав короткі оплески й нахилився до вуха Макса. — У тебе лишилося дві години, ти молодець.

Після цього Габріель покинув товариство студентів, і всі погляди прикулися до Макса, що не міг поворухнутися. Занадто багато уваги. Занадто багато відповідальності.

Тичок двома пальцями в поперек. Біловолоса вежа за лівим плечем. Олег був тут, тому Макс був зобов'язаний впоратися. Це просто спілкування, просто багато спілкування, але за дві години це все мало скінчиться.

Він витримає.

***

Він витримав, він упорався.

Ось тільки під кінець знайомств усвідомив, що Олега не було поряд. Він помітив, що Макс добре справлявся сам, і по-тихому втік? Коли це сталося? Макс вирушив на його пошуки, і чорт би схопив його за рішення виглянути на вулицю. Він відразу смикнувся убік, щоб сховатися за рогом, бо Олег явно був не в настрої, коли верещав на незнайомця. Хоча ні, знайомця, Макс не пам'ятав, з якого відділу був той чоловік, але точно кілька разів бачив його в офісі. Неважко було запам'ятати одне з небагатьох смаглявих бородатих облич.

— …Просив тебе зникнути з мого життя! — у тоні Олега були нотки істерики, зрозуміло, що ніщо його не могло заспокоїти. — Після того, шо ти зробив, мені нахуй не здалися твої вибачення!

— Заціпся й послухай хоч секунду! — крикнув у відповідь чоловік, але Олег підійшов до нього впритул, як завжди роблять реслери на рингу.

— Звали в туман, га? — він розвернувся і мав намір піти, але той чоловік схопив його на передпліччя. Олег одразу відкинув його руку від себе і відхитнувся на кілька кроків убік.

— Ми могли б почати спочатку, — заблагав незнайомець.

— Після того, шо ти зробив зі мною? Ше раз підійдеш до мене, і отримаєш повістку до суду, ми обидва знаємо за якими статтями.

Не озираючись, Олег попрямував до ресторану і, підвівши погляд, ззирнувся з Максом. Точно помітив, бо раптом сповільнив крок. Макс постарався втекти за двері, вдати, що його тут не було, він нічого не чув, але як тільки двері зачинилися, Олег знову відкрив їх. Він зам'явся в проході та схилив голову, ховаючи очі за розпатланим чубом. Стояли так вони недовго, бо працівник закладу попросив зачинити двері, адже на вулиці холодно і якого біса знову пішов сніг?

Олег рушив усередину, а Макс відразу схопив його за зап'ястя і потягнув за собою. Зазвичай було навпаки, але зараз, схоже, настала його черга похвилюватися за друга, допомогти йому освіжитися, змусити відреагувати на холодну воду, що бризками полетіла у його обличчя, і зрештою почути «якого біса, Максе?» на одночасні м’які ляпаси мокрими долонями по його щоках.

Чоловік, що стояв коло крайнього пісуара, аж озирнувся на них і дуже мудро промовчав. Коли він вийшов, Макс нарешті зміг спитати своє.

— Хто то був на вулиці? — своїм тоном він нагадував злу мамку, що вичитувала дитину, але Олегові немов було байдуже. Він просто притулився спиною до стіни, затиснувши собою власні долоні, і відкинув голову; продовжував мовчати, але Макс не збирався йти без відповідей. — Гей-гей, я тут, — Макс смикнув його за чуба донизу, змушуючи подивитись на себе, — і цього разу ти мені все розповіси, окей? — Макс смикнув його за лацкани піджака, від чого Олег лише трохи похитнувся.

— Ти смішний, — без краплі веселощів озвався він і лиш заплющив очі.

— Хто то був? — Макс постарався вкласти у питання всю наполегливість, проте на Олега це діяло нечасто.

— Не має значення, — відмахнувся він і схилив голову на бік, не наважуючись подивитися на Макса.

— Має, що він зробив?

— Не твоя справа, все це минулось, — Олег таки подивився на Макса, і в цьому погляді було лише погано прикрите самоконтролем безсилля. — Все в нормі, ясно?

— Хто той мужик? — попри слова Олега, Макс йому зовсім не вірив. Олег якось надто легко відштовхнувся від стіни й стиснув долонями плечі Макса.

— Мій старий фінансовий помічник, Максе, чи буде зрозуміліше, якшо я назву його папіком? Чи, може, педофілом? — Олег струсив його за плечі.

— Він — те, про що ти не хотів говорити? Твоя чорна смуга? — згадав Макс.

— Повір, чорнішої ти не бачив. Не уявляєш, в якому пеклі я був. Шо? Думав, я весь такий класний і життєрадісний? Мене ледь витягнули з тієї сраки, сам би я точно здох на місці, уявляєш? І все через нього, — Олег став занадто близько, настільки близько, наскільки раніше Макс дозволяв, але зараз це відчувалося як вторгнення в особистий простір. — Тепер ти знаєш, так? І як, тобі полегшало? Відчув якийсь душевний зв’язок чи й далі будем вдавати, шо ми просто друзі?

— Ти про що?

— Ой та годі тобі! Я пам’ятаю, шо було влітку між нами, і все знаю. Я кохаю тебе, — на зриві вимовив Олег, та вже більш рівно додав: — Можеш мене не прощати, я не хотів, шоб так вийшло, але все одно хотів.

Макс смикнутись не встиг, як долоні Олега обхопили його обличчя, і наступної миті він поцілував його. Занадто відчайдушно, просто безнадійно, Олег притиснувся до його губ. Макс відчув на своїй щоці вологу, але точно знав, що сам не плакав. Не вірилось, що нарешті це сталось не на п’яну голову чи якийсь спір. Вони випили лиш по одному бокалу, цього було замало. Максу хотілось заплакати разом із ним, сказати, що він теж його досі кохає, але всередині розросталось жахливе відчуття, що все це було неправильно — просто чийсь жорстокий жарт.

Олег різко відсторонився і витер очі рукавом, швидше розмазавши сльози, ніж справді змахнувши їх. Ще раз глянув на Макса, котрий тепер не міг заплющити очі, хоча б трохи прокліпатись, і ступив у бік дверей.

— Стій, — не своїм голосом наказав Макс. Олег завмер за крок до виходу. — Я тебе не прощаю, — сказав він і смикнув Олега за плече, розвертаючи його передом до себе. На його обличчі вирували емоції, через що складно було розібрати хоч одну, але Макс стиснув вільну руку в кулак і сказав: — В понеділок, розкажи мені все, зрозуміло? Якщо не побачимось на роботі, я відкопаю тебе, де б ти не був.

Не чекаючи відповіді, він вийшов із вбиральні й одразу попрямував до Габріеля, який так вдало попався на очі. Ще не минули ті три години, про які він казав, але Макс хотів якнайшвидше звалити з цього місця, і Габріель не став йому заперечувати. Через десять хвилин вони вийшли з ресторану, і дихати стало неймовірно простіше, коли зачинилися дверцята машини. Макс намагався не видавати свою нервозність, дуже намагався дихати рівно, не робити різких рухів і взагалі сидіти смирно. Проте все ж таки здригнувся, коли водій пропустив черговий поворот, який вів до їхньої квартири.

— Ми їдемо?.. — Макс сподівався отримати пояснення, чому вони досі не обтискалися в ліфті на вісімнадцятий поверх. Усередині давило почуття провини за те, що зробив Олег, і його хотілося якнайшвидше витравити, у будь-який спосіб, хоч ненадовго, щоб заснути спокійно. Габріель був абсолютно спокійний і лише кинув короткий погляд на Макса.

— Усі готові матеріали у мене в кабінеті. Я ж казав, що до конференції ми не матимемо вихідних? — Габріель з'їхав униз по спинці сидіння і, стукнувшись коліном об коліно Макса, глянув на нього.

— Тоді я сподівався, що ти пожартував, — Макс теж з'їхав униз і щільніше притулився своїм стегном до стегна Габріеля. Від цього стало трохи легше, але клубок почуттів усередині все ще тиснув.

— Як ти почуваєшся?

— Лайново, — чесно зізнався Макс. Уточнювати причини не хотілось, та й Габріель не питав.

Макс задрімав і розплющив очі, вже коли вони проїхали ворота. Навколо було темно, в жодному вікні не горіло світло, лише кілька ліхтарів дозволяли впізнати місцевість. Габріель попрощався з водієм і під руку потягнув Макса до головних дверей. Дивно, він сам відкрив їх звичайним ключем і пропустив Макса усередину. Цього разу ніяка прислуга не примчала забрати верхній одяг, Габріель просто повісив їхні пальта в невеликий гардероб під сходами. Макс не став чекати його і першим піднявся на другий поверх, вже збирався завернути в перші двері праворуч, але Габріель, що раптом з'явився поруч, потягнув його в протилежний бік.

Це була спальня з величезним ліжком, ще більшим, ніж у квартирі. На відміну від кабінета кімната виглядала досить сучасною. Максу здалося, що він потрапив до іншого виміру. Він озирнувся на Габріеля — той налаштував м'яке приглушене освітлення. Романтичне — як кажуть люди.

— Скільки мені ще зловити когнітивних дисонансів, щоб зрозуміти, чим ми займатимемося? — уточнив Макс.

В його голові звучали голоси Габріеля, який спочатку казав, що прив’яже до ліжка, потім про роботу без вихідних, тепер вони в спальні, і Макс абсолютно не здивується, якщо зірве покривало з ліжка, а воно буде завалене документами, на які він потім впаде під натиском Габріеля, який змусить його читати все стоячи на руках. Голова пухла від цих думок, тож Макс зробив їй невеликий струс і скуйовдив волосся.

— Субота ще не почалася, — зауважив Габріель і потягнув піджак з плечей Макса. Кинувши його на крісло, почав акуратно розстібати ґудзики його сорочки, при цьому настільки зосереджено стежачи за роботою своїх пальців, що Макса кинуло в жар. — Я хочу зробити з тобою те, чого ти ні з ким не робив, але мені потрібна твоя згода, — він нарешті підняв свій погляд на обличчя Макса. Неважко було уявити, про що він думав.

— Ти ж не збираєшся влаштувати п'ятдесят відтінків сірого?

Макс почав розстібати сорочку Габріеля і теж намагався сконцентруватися на своєму занятті. Не те щоб він сумнівався в ньому, але все ж таки хотілося переконатися, що Габріель не підвісить його за ноги до стелі.

— Мені хотілося зробити з тобою щось не настільки веселе, але якщо хочеш…

— Ні, я згоден, тільки без цього, — вигукнув Макс і, розстебнувши штани Габріеля, витяг поділ сорочки. — Стоп-слово мені не знадобиться?

— Просто скажи, якщо більше не зможеш.

Габріель наблизився до нього впритул і, спустивши сорочку з плечей Макса, завів його руки за спину. Він надто пильно розглядав його обличчя, а потім почав повільно цілувати, підштовхуючи у бік ліжка. Макс не помітив, як з нього стягнули сорочку; чужа рука вже намагалася розправитися з пряжкою паска. У животі з'явилося тягуче відчуття.

Коли вони повністю залізли на ліжко, Габріель стягнув штани Макса до щиколоток, після чого вони сповзли на підлогу. Такого затяжного поцілунку в них не було жодного разу, Максу поки подобалося все. Габріель сплів їхні пальці й, потягнувши руки Макса вгору, притиснув його зап'ястки до подушки над головою. Макс промимрив йому в рот і трохи смикнувся, але в цьому жесті не було натяку на те, щоб Габріель зупинявся.

Він би все одно цього не зробив.

Макс не знав, скільки часу минуло, але голова почала крутитися від нестачі кисню, а руки затекли від плечей до кінчиків пальців. Він спробував покрутити ними, коли відчув дотик щільної тканини до зап'ястків. Габріель на кілька секунд відірвався від його губ і подивився нагору. Макс зрозумів, що зараз щось буде, і знову смикнув руками, але не вийшло змістити їх далі, ніж на пару сантиметрів. На душі стало неспокійно, а до горла підкотила паніка. Він завернув руки всередину, щоб помацати те, чим вони були пов'язані. Тканина в кілька шарів нагадувала краватку.

— Що ти?.. — Макса перервав укус за щелепу. Габріель глянув йому в очі й погладив по щоці.

— Пам'ятай, що я роблю це за твоєю згодою, — сказав він і накрив очі Макса щільною темною тканиною.

— Мені страшно, — з надривом майже скрикнув Макс і покрутив головою в сторони, намагаючись позбутися пов'язки. І завмер, коли руки Габріеля пройшлися зверху-вниз до його тілу, одна зупинилася на боксерах, а друга продовжила гладити стегно.

— Я тут.

— Тому й страшно, — спробував пожартувати Макс, хоча йому самому ні краплі не було смішно.

— Якщо я піду, тобі буде спокійніше? — пролунав шепіт у саме вухо.

— Ні, — Макс остаточно перестав смикатися.

— А може, все-таки піти? — почулося шелестіння постільної білизни, і руки Габріеля зникли. Тихі кроки, ледь чутне клацання металу, глухий стукіт об дерево.

— Ні-ні-ні, повернися! — благав Макс і як дитина почав бити ногами по ліжку.

— Який ти нетерплячий сьогодні, — матрац поряд прогнувся під вагою Габріеля, і холодна долоня лягла на живіт Макса. М'язи преса відразу скоротилися від різниці температур. Гумка боксерів спереду натяглася. — Дозволь.

Макс відірвав сідниці від матраца, і Габріель стягнув з нього білизну. Через кілька секунд він відчув вологу чужого рота, що прийняв його повністю. Макс смикнув зв'язаними руками, до краю натягнувши краватку, і рвучко видихнув. У нього не було можливості вчепитися у волосся Габріеля — а так хотілося, — тож довелося стискати щільну тканину, що тримала його руки біля ліжка. Було неймовірно складно, але йому вдалося вчепитися в дерев'яну поперечину над головою. Пульс віддавав барабанним дробом у голові, дихати ставало все важче, але це тривало недовго. Все тіло напружилося до краю, і Макс нарешті зміг з полегшенням видихнути. Однак Габріель продовжував його пестити, і, здавалося, для нього було абсолютно неважливо, що Макс щойно кінчив йому до рота.

По тілу прокотилася хвиля жару, потім стало холодно, кінцівки ніби заніміли. Макс зігнув коліна, щоб відчути ноги, але чутливість у них була на мінімумі. Габріель приємно стиснув рукою його стегно під коліном і трохи відвів убік. Макс глибоко зітхнув і прикусив нижню губу. Тепла вологість рота зникла несподівано, на зміну їй прийшла прохолодна долоня.

Теплим язиком і губами Габріель почав виводити візерунки на напруженому тілі Макса, повільно піднімаючись уверх. Його пальці почали терти лівий сосок, коли він ретельно вилизував ще сухий правий. Макс постійно напружувався, коли чужий язик торкався дуже чутливих місць, та тепер уже дихав через раз і виключно ротом. Долоня Габріеля, що накривала його пах, змістилася нижче, і кінчики пальців почали м'яти раніше недосліджену чутливу зону. «Занадто близько» подумав Макс, але ця думка вилетіла разом із першим стогоном. Близько, але це були нові на диво приємні відчуття.

Габріель нестерпно добре вправлявся з тілом Макса, моментами змушуючи його тремтіти від пестощів. З черговою хвилею, що накрила Макса, він закрив його рот поцілунком. Було надто волого скрізь і важко дихати, серце погрожувало пробити грудну клітку, а Габріель — Габріель вилизував його рот наче кіт тарілку від вершків. Настільки старанно, що на губах точно з'являться синці.

— Це тільки початок, — прошепотів він Максу в губи та спустився до його шиї, спочатку чергою поцілунків під лінією щелепи, потім униз від вуха, яке прикусив.

У Макса загуділо у вухах. Гострі зуби прикусили ключицю, через що він зашипів. Наступний укус під кісткою, але не так боляче. Габріель знаходив дедалі нові місця, дотик до яких викликали однозначну реакцію тіла Макса.

— О господи, — не своїм голосом просипів Макс і обхопив Габріеля ногами, притискаючи до себе. Його рука опустилася ще далі. Макс завмер, перестав дихати й постарався проковтнути кістку, що стала в горлі.

Пальці Габріеля ненадовго зникли, але потім стало дуже волого. Так, волого і прохолодно. Габріель знову вкусив його за ключицю, цього разу сильніше, і, швидше за все, цей біль відволік від дивних відчуттів унизу. Макс напружився всім тілом.

— Розслабся або зламаєш мені пальці, — з усмішкою в голосі попередив Габріель і зробив те, від чого Макс стиснув щелепи.

Він лише спробував вставити палець, але Макс відразу зрозумів, що буде далі. Габріель хотів його трахнути, це точно. Вони вже місяць жили разом, і наче й нічого дивного в цьому не було, от лише… Макс досі не позбувся свого страху.

— Заткнися, — видихнув він і сильніше стиснув Габріеля ногами. З одного боку, він розумів, що відбувається, і від цього все тіло пробирало сильне тремтіння, але краєм свідомості він розумів, що ці дотики все-таки були приємнішими, ніж ні. Його торкався Габріель, не хтось інший. Йому не було боляче, адже Габріель хотів, щоб йому було приємно, а не просто використовував його.

Макс стиснув дерев'яну поперечину, до котрої був прив’язаний, і його тіло несподівано подалося вниз. Настільки несподівано, що він почув над собою задоволену усмішку Габріеля. До біса. Макс подався знову і закусив губу в марній спробі стримати стогін, що вирвався. Це безсумнівно були нові приємні відчуття.

— Мені продовжити? — ніби знущаючись, Габріель припинив рухати пальцями, на що Макс лише подався назустріч, але вони пішли ще далі. — Чи ти таки хочеш, щоб я припинив? — він поворухнув пальцями всередині, через що Макс шумно видихнув і знову рушив їм назустріч. — Максе, у тебе ж немає кляпа в роті.

— Так, — видихнув Макс і раптом відчув свої ноги, що так міцно обіймали пояс Габріеля.

— Так — припинити?

— Ні.

— Що ні?

— Не зупиняйся.

— Тут? — Габріель знову поворухнув пальцями, і Макс утиснувся головою в подушку так сильно, наче хотів зламати шию.

— Так, — ледь вимовив Макс, постаравшись максимально розслабитися, але Габріель знову зачепив ту саму точку, і його руки різко зіслизнули з гладкого дерева, а ноги знову затремтіли.

Втретє він кінчив без дотиків до члена. Стегна тремтіли від різкого розслаблення — не від страху, — і це було неймовірно приємно усвідомлювати. Руки Макса зненацька впали на подушку над головою, і він відчув, як до них приливає гаряча кров. По них пройшовся легкий холодок, але потім Макс зрозумів, що це були холодні пальці Габріеля, які від зап'ясть пройшлися до ліктів, обігнули плечі, і повна долоня натиснула на його грудну клітку, вибиваючи все повітря. Макс почав дихати так швидко, ніби до цього тримав подих хвилин з десять.

Руки рефлекторно сіпнулися вниз і дуже вдало опустилися на чуже волосся. На голову, яка була так близько до його паху. Макс знову відчув вологий рот Габріеля на собі й сильніше стиснув пальцями його волосся. Так, так було набагато зручніше і приємніше, у нього була мінімальна свобода, і це навіть зводило з розуму. Руки були зв'язані, але все-таки він мав деяку владу, в цю хвилину — владу над рухами Габріеля, пальці якого продовжували рухатися всередині, і Макс розривався між приємними відчуттями. Його рот залишився відкритий через брак кисню і нездатність більше стримуватись.

Габріель волого прицмокував, і ці звуки луною розносилися в голові Макса. Макс був здивований, як у нього так швидко встав учетверте, але знову швидко кінчити не вдалося. Габріель смакував і розминав його пальцями. Друга долоня стискала основу його члена — Макс і подумати не міг, що там теж може бути приємно.

Габріеля було багато, занадто багато, і в одну мить Макс просто випав з часу та простору. Відчуття вільного падіння накрило його з головою, але крізь пелену він міг відчувати м'яке волосся Габріеля між своїми пальцями.

Він не знав, скільки пройшло часу; до тями його привели вологі холодні пальці Габріеля, що обводили вигини його тіла. Руки досі стримувала краватка, але крім цього Макс більше нічого не відчував. Розліпити очі виявилося складніше, ніж він уявляв, але їх все ще покривала темна пов'язка. Він постарався глибоко вдихнути, коли відчув, як сильний хрип у горлі заважає це зробити. Макс прокашлявся і знову втягнув повітря, але вже повільніше.

— Прокинувся? — великим пальцем Габріель провів по вилиці Макса, потім зняв пов'язку з його очей. Макс зміг нарешті побачити його і зрозумів, чому в кімнаті більше не було прохолодно — біля протилежної стіни був розпалений камін, який до того ж тепер був єдиним джерелом світла. — Продовжимо? — Габріель опустив руку до живота Макса і ледь відчутно стиснув його бік.

— Я мертвий, — промовив Макс. Говорити було складно, він точно зірвав голос, але чомусь Габріелю цього було замало.

— Останній раз?

— Я помру.

Макс простягнув до Габріеля свої зв'язані руки, хотів попросити розв'язати їх, але при спробі видати ще хоч один звук відчув, як у горлі наче пройшлися наждачкою. Може, Габріель і зрозумів його натяк, але замість того, щоб розв'язати, він за краватку потягнув руки Макса вниз, від чого він охнув. Крізь цупкий матеріал штанів він намацав твердий член. Дивно, що Габріель досі з цим нічого не зробив.

— Я хотів би з тобою, але якщо ти проти, то… — йому не вдалося закінчити пропозицію, бо Макс стиснув його сильніше. Через Габріеля він зірвав голос від задоволення, і було б верхом егоїзму не зробити йому приємно хоч раз. — З тобою.

— Тільки не… — Макс знову насупився від болю у горлі.

— Пам'ятаю, — Габріель нахилився до його обличчя і втягнув у новий поцілунок. На цей раз такий повільний і майже лінивий, він нікуди не поспішав, але й затримуватись надовго не став. Буквально через хвилину Габріель відсторонився й окинув поглядом обличчя Макса. — Перевернись на живіт. — Макс примружився. — Нічого доки ти не дозволиш, — переконливо заявив Габріель.

Макс почав рухати частинами тіла, розуміючи, що майже нічого не відчуває; на щастя, Габріель допоміг йому і потягнув його за стегна вгору так, що Макс став навколішки. Було дивно бачити не його обличчя, а лише постільну білизну. Макс не знав, куди подіти зв'язані руки, тому уперся передпліччями у подушку, але Габріель відразу ж потягнув їх назад вниз, через що Максу довелося опустити голову та плечі на постіль. Між стегнами Макса прослизнув гарячий член, після чого Габріель притиснув його зв'язані руки до нього.

— Тримай міцно.

Макс не зовсім розумів, як можна тримати його в такому положенні зі зв'язаними руками, та ще й міцно, але, як міг, намагався притискати його до себе. Ззаду знову стало прохолодно та волого, і Макс відчув пальці Габріеля всередині. З горла хотів вирватися новий стогін, але Макс утопив його в подушці. Він відчув, як унизу знову все спалахнуло. Габріель почав майже одночасно рухати стегнами та пальцями, поклавши другу долоню на поперек Макса, фіксуючи його.

— Тримай, — повторив він, сильніше стискаючи його бік.

Це було щось нове та справді неймовірне; Макс не бачив такого навіть у порно. Через те, що Габріель був у нього між стегон, а всередині рухалися його пальці, Максу здавалося, що вони займаються справжнім сексом. Якби йому не доводилося тримати його руками, то відчуття були б ще реальнішими, але картинка і так сама собою з'явилася в голові. Вона не викликала негативних емоцій, чого найбільше боявся Макс, а внизу живота все важчало, через що все тіло напружувалося. Йому справді захотілося відчути Габріеля в собі, але від усвідомлення, що це бажання доведеться озвучити, йому стало неймовірно жарко. Макс ще не був готовий до такого, хоч і дуже хотілося.

Немов прочитавши його думки, Габріель вислизнув з його рук, і його пальці теж зникли, а за мить Макс почув, як рветься тонкий пластик, і гаряча головка притиснулася до його входу. Макс голосно проковтнув в очікуванні. Було страшно, але хотілося.

Але страшно, нестерпно страшно.

Габріель акуратно натиснув на вхід та відразу відсторонився, повторив свої дії кілька разів, явно очікуючи, що Макс попросить більше так не робити. Але він промовчав.

Відчуваючи ззаду сильну пульсацію, Макс почав надто часто дихати; він хотів дізнатися, чи це може бути настільки ж приємно, наскільки з пальцями. Габріель знову притиснувся, але далі не рухався.

Мовчки просив дозволу.

Макс постарався порахувати до десяти, щоб заспокоїтись, але в його становищі це було занадто складно. На рахунок «чотири» він подався назад, відчуваючи, як член натискає на стінки всередині.

Страшно.

Габріель провів долонями по його спині та стиснув його боки.

— Не смикайся, будь ласка, — прошепотів він, і Макс відчув, як усе швидше почало розтягуватися під його тиском.

Не знаючи, за що вхопитися, та дивом дотягнувшись до своїх стегон, Макс вп'явся в них пальцями з внутрішнього боку. Було дивно, незвично, трохи боляче, але він тримався, заплющивши очі й кусаючи нижню губу. З пальцями не було боляче; вони були тонші.

— Не боляче? — спитав Габріель і зупинився. Макс зрозумів, що, можливо, він побачив його обличчя, але покрутив головою, хоч це й було незручно зробити лежачи. Швидше за все, Габріель не повірив йому, бо попросив: — Потерпиш ще трохи?

Макс кивнув. Тремтіння пробирало все тіло, але він рішуче подався назад. Габріель почав повільно рухатися, з кожним разом просуваючись далі. Макс уявити не міг, що це буде так… так швидко, так негадано. Він не вірив, що будь-коли зможе погодитися на таке. Всі думки вилетіли з черговим поштовхом, і він шумно видихнув у подушку. Його кинуло в жар, а з горла таки вирвався хрип. Макс підняв голову з подушки, натягнувши шию. Більше не міг тримати рота закритим, закусив край наволочки, але цього було недостатньо. Не з першої спроби він зумів підняти руки до обличчя і, впершись в подушку, прикусив усі шари краватки. По тілу розпливалися нові відчуття. Макс більше не відчував своїх ніг, але Габріель раз у раз підтягував його вгору, з чого він зрозумів, що його коліна просто роз'їжджалися.

Раптом з горла вирвався стогін, досить голосно; Макс не розумів, як це сталося, але з черговим поштовхом він виявився ще голоснішим.

Рухи прискорювались, Макс тремтів всім тілом, але вже далеко не від страху. Коли Габріель стиснув його член у своїй долоні, він одразу кінчив. Все його тіло напружилося, спина неприродно вигнулась, а по зціплених губах пройшло вібруюче мукання. Він був готовий впасти відразу ж, але Габріель продовжував підтримувати його. Проте недовго.

Лише через деякий час Максу дозволили остаточно впасти на ліжко. Тихий плеск латексу пролунав зверху, після чого поруч примостився гарячий Габріель та обійняв його зі спини. Макс повернувся в його бік і простягнув йому свої зв'язані руки.

Нарешті він був вільний. Усміхаючись, Габріель обвів пальцями його почервонілі зап'ястя і по черзі підніс їх до своїх губ для поцілунків.

— Як ти? — спитав він, розглядаючи обличчя Макса, який хотів би яскраво розписати свої враження, але горло відразу прорізало фантомним болем.

— Так, — хрипнув він і простягнув руку до обличчя Габріеля; дивно, що вона його послухалась.

Тіло все ще відчувалося погано, через дрібне тремтіння; завтра точно виникнуть проблеми з пересуванням, але Макс був радий, що попереду вихідні, які вони точно проведуть у цьому будинку вдвох.

Для нього було в новинку приймати ванну з кимось, а точніше із певною людиною. Лежати в гарячій воді, притискаючись спиною до чужих грудей. Напевно, навіть заснути на кілька хвилин. І щоб після цього його віднесли на руках назад у ліжко. Макс обійняв Габріеля, ховаючи обличчя у його грудях, та так і заснув.

Наступні два дні у них напрочуд добре виходило концентруватися на матеріалах для презентації та відволікатися лише на перекуси. Говорив і міркував у голос переважно Габріель, а Макс зміг майже нормально вимовити перше слово тільки надвечір другого дня. Вони закінчили раніше, ніж планував Габріель, — він сам так сказав. Вечір неділі видався не настільки захопливим, ніж п'ятничний, але від того не менш приємним.

***

Зранку в понеділок біля кабінета директора Олег місив підлогу носком туфлі. Дивно, що він послухався Макса. Габріель пішов відразу на засідання, тож у них був час поговорити. Запитавши Софію, чи можна скористатися кабінетом для розмови, Макс запросив Олега увійти. Це все вийшло надто офіційно. А ось потім Олег зовсім неетично плюхнувся на диван і, спершись на свої коліна, сховав обличчя за чубом. Він мовчав, і це було дуже важке мовчання.

— Скільки ти випив у пʼятницю? — сівши у крісло поруч, почав Макс.

— Мало.

— Здаєш позиції, — сумно всміхнувшись, зауважив Макс.

— Я не був п'яний, ти це знаєш, — нарешті Олег подивився на нього.

— Тоді що то було? — Макс не став уточнювати, що саме, бо Олег і так зрозумів його та відвів погляд.

— Сам винен, — видавив він із себе. Дивно було чути це від Олега, який увесь час повторював не звинувачувати в усьому себе одного.

Не витримавши дистанції між ними, Макс підсів до нього, впритул плечем до плеча.

— Розповіси, що трапилось з тобою два чи три роки тому?

— Я… — Олег підім’яв губи й ледь помітно хитнув головою у бік Макса. — Мені складно про це говорити. Все минулось, і я певен, шо більше ніколи не повториться.

— Два слова? — Макс повільно поклав долоню на його стегно й легенько стиснув. Все-таки розумів зі складними періодами. — І більше жодних секретів.

Олег краєм ока глянув на нього й тяжко ковтнув. Він обхопив долоню Макса двома своїми й притиснув до своєї щоки. Це було трохи дивно, але Макс вирішив зачекати. Все-таки Олег його не відштовхував, не казав більше, що це не його справа.

— Мене ґвалтували, — врешті-решт ледь зрозуміло пробурмотів він. — Той мужик. Задоволений? — Олег відкинув від себе руку Макса й сховав своє обличчя в долонях.

В це було складно повірити. Першою думкою було те, що він брехав. Люди з настільки серйозними травмами ж не могли поводитись так, як Олег? Буквально у всьому? Він же завжди був таким товариським і ласкавим до всіх; інколи поводився як кінчений чипідрос*, але й це Макс любив у ньому.

Він не міг збрехати про таке.

— Жадан, — Макс потягнувся рукою до його обличчя, на що Олег лише відштовхнув її ліктем і відвернувся від нього. — Ждан, мені шкода, — він таки поклав долоню на його плече.

Олег тремтів; ледь відчутно, але тремтів. Вони просиділи так кілька хвилин. Макс не наважувався більше нічого казати.

— Годі, — Олег розтер обличчя долонями, особливо очі, що аж почервоніли, і струхнув кистями, наче на них була якась волога. — Все, кінець. Не дивись на мене так, — гаркнув він, хоча ще навіть не поглянув у бік Макса, після чого вже розвернувся до нього обличчям. — Це в минулому. Я з тим впорався, і ти знаєш, наскільки більш насичене моє життя за твоє, тому не треба тут… — він шморгнув носом і втер його кісточками пальців.

— Гаразд, — Макс стиснув пальцями штани на своїх колінах, — ми можемо просто забути про все? Вдати, що нічого не було, як тоді? Про все. Я не впевнений, що зараз варто робити, бо… ну, дещо сталось… і ми можемо тепер говорити про секс, — Макс спеціально виділив тоном останні слова. Олег різко обернувся на нього з великими очима.

— Це жарт такий? — він аж випростався.

— Поговоримо про секс? — Макс натягнув посмішку, уявляючи, наскільки кривою вона зараз була; це точно виглядало жахливо. — Звісно, якщо ти не вирішив покинути мене, — він міцно стиснув долоню Олега. — Я не хочу тебе втрачати і не впевнений, що ти хочеш втрачати мене.

Олег підім’яв губи, дивлячись Максу в очі, потім глянув на їхні долоні. За мить вони вже обіймалися; Макс випадково завалив Олега спиною на диван, але той лиш міцно тримав його у своїх руках. Доволі давно вони так не обіймались, і зараз Макс дуже не хотів відпускати його, сподіваючись, що Олег відчуває те саме; лиш задер голову, щоб бачити його обличчя.

— Неважливо, що ще станеться з нами, я готовий з тобою вночі закопувати трупи твоїх колишніх.

— Який самовпевнений придурок, — Олег закотив і заплющив очі.

— Придурок, у якого стався секс.

— Я маю тебе привітати?

Із затримкою Макс зрозумів, що наговорив. Лише в п’ятницю Олег освідчився йому, а він щойно сказав, що переспав з кимось іншим. Мабуть, гірших друзів, ніж вони двоє, цей світ ще не носив.

Тиждень обіцяв бути дуже незвичайним, тому що в розкладі Макса стояло стільки ж засідань і співбесід, скільки у Габріеля, а на п'ятницю були лише два прості завдання, останнє з яких — доставити документи нотаріусам. У їхньому відділі додалося нове обличчя, яким виявився юний перекладач, один із п'ятничних стажистів, проте з того вечора Макс запам'ятав лише два перші імені. У будь-якому випадку Олег мав його знати, але зараз це було не настільки важливим.

— Я казав, що до конференції не матиму вихідних, — нагадав Макс, коли прощався з Олегом.

— Та все норм, я хоч трохи відпочину від тебе, — з очевидним контекстом відповів той і поплескав Макса по плечу.

Макс не збирався зустрічати полудень суботи на столі в домашньому кабінеті Габріеля, але так вже склалось. Габріель стискав його стегна і наполегливо вилизував шию, коли двері кімнати гучно відлетіли в стіну. Макс сіпнувся від переляку і сховався за Габріелем, стиснувши футболку на його грудях.

— Якого біса?! — пролунав неприємний скрип жіночого голосу. Габріель акуратно стиснув долоні Макса у своїх і відібрав від себе, що дозволило йому обернутися на раптовий шум. — Ти пам'ятаєш нашу угоду! — кричала Аніка. — Якого біса ви творите?

Макс опустив ноги на підлогу і, завівши руки за спину, пригнічено схилив голову.

— Якого біса ти тут? — перебив обурення Аніки Габріель і підійшов ближче до неї.

— Я тут живу!

— Ні, ти живеш у Бельгії зі своєю подругою, то чого я не можу?

— Бо ти не в Бельгії, шариш? — Аніка втиснула теку в груди Габріеля. — Їй-богу, як діти! Біс ше з ним, але ти!

— Шо тут? — Габріель відкрив теку, в якій, схоже, було щось справді цікаве, й почав перебирати її вміст. — Він заснув, шо мені залишалось робити?

— Класти собі на коліна підлеглого у нас уже вважається нормою? А якби це потрапило до преси? Заголовок «Татуськин мажор любить міньєти від хлопчиків у пробках». Вікна тоновані, деталей невидно, можна додумати.

— Звідки вони в тебе?

— Доглядаю свого ненаглядного, щоб його камінням не закидали. Скажи дякую, що ці фото у мене, а не в новинах, — Аніка зиркнула на Макса, від чого він аж здригнувся. — Чим ви взагалі тут займалися?

Габріель підняв брову ніби це було очевидно, потім перевів погляд на Макса, який сіпнувся і подумав, що має відповісти.

— У нас конференція скоро, — сказав він так, ніби українська не була його рідною мовою.

— Знаю, — рикнула Аніка, не відриваючи погляд від чоловіка. — Ще хоч раз мені принесуть тебе на блюдечку, і можеш прощатись із моїм захистом. Ти — єдина причина, чого мені доводиться повертатися додому, і мені дуже хотілося б позбутися такої ноші, тож не провокуй мене, поки не зможеш відповідати за себе сам. Ти сам на це підписався.

— Пробач мені, — Габріель схилив голову перед нею. Макс знав про план Габріеля і теж розумів, що Аніка була абсолютно права.

— Максе, — Аніка звернулася до нього, через що він аж стрепенувся і зробив крок уперед. — Ти теж маєш більше думати про безпеку, завжди й усюди. Якщо цей дурень не може подбати про себе, то хоч ти цим займись.

— Я постараюся, — одразу ж відповів Макс, але Аніку така відповідь не влаштувала.

— Не постараєшся, а обіцяєш і клянешся своєю сракою.

— Обіцяю і клянуся, — Макс аж вклонився.

— От і славно, — вже без агресії мовила вона і знову звернулася до Габріеля. — Я тут до середи, і чорта з два ти до мого від'їзду ночуватимеш у квартирі, — Аніка несильно стукнула Габріеля кулаком у груди, попереджаючи, і нарешті вийшла з кабінета.

Макс зміг видихнути з полегшенням і плюхнувся на найближчу м'яку поверхню, якою виявилося робоче крісло. Габріель досі був напружений, настільки що стискав кулаки, і якби він був перевертнем, то по пальцях вже давно б струменіла кров. Лише через кілька хвилин він озирнувся на Макса.

— Вибач, я не хотів, щоб так вийшло, — він підійшов до нього і, впавши на коліна, обійняв його гомілки та ввіткнувся обличчям у його стегна.

Таким розбитим Макс його ще не бачив. Начебто Аніка просто принесла фотографії, але було таке відчуття, ніби вони майже стали причиною світової катастрофи.

— Все добре, — Макс не надто вмів заспокоювати, лише кілька разів у житті йому доводилося це робити, і він не був певен, що тим людям це допомогло. Він поклав одну долоню на плече Габріеля, стискаючи його, а другою почав гладити його волосся. — Просто будемо обережними, ще більш ніж були.

______________

*чипідрос — синонім до «підліток», більш зневажливий; не знаю, наскільки поширений, але мене так тато з дванадцяти років називав :’D

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.