РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Та сама конференц-зала, в котрій Макс вперше побачив Габріеля, здавався в декілька разів більшою, коли в ній були присутні лише три особи. Юрист розповідав про пункти в робочому договорі у той час, як Макс не міг відвести очей від вдоволеної фізіономії Габріеля, який, розвалившись на своєму стільці, взаємно розглядав Макса. Хоч вони сиділи один навпроти одного, Макс фізично відчував бажання Габріеля укласти його на цей бісовий стіл і…

— Якщо Ви з усім згодні, то поставте свій підпис тут, — юрист підсунув Максу скріплені аркуші договору та ручку.

— Перепрошую, але я маю спочатку сам усе перечитати.

Макс підтягнув до себе договір і почав порівнювати слова юриста з усім написаним. На перегляд кількох сторінок Макс витратив пару хвилин, після чого кинув короткий погляд на Габріеля, який зацікавлено підняв брови, але нічого не сказав. Макс поставив два підписи та простягнув папери юристу.

— Дякуємо за співпрацю, — озвався юрист перед тим, як покинути приміщення.

Габріель продовжував уважно спостерігати за Максом і лише через кілька хвилин поворухнувся, випроставшись на стільці. Він притягнув до себе теку, що лежала трохи віддалік, і дістав із неї один аркуш.

— Це ще не все? — поцікавився Макс, але Габріель мовчки обійшов стіл і сів біля нього.

Він поклав аркуш на стіл між ними, нахилився вперед у бік Макса і, вперши лікті у власні коліна, склав пальці в замок перед собою. Погляд його був задумливим, наче він штовхав себе до дуже складного рішення.

— Я знаю, що ти живеш у сестри своєї мами, — почав Габріель, і Макс аж здригнувся від його слів. — І можу уявити, як тобі нелегко, — протримавшись у такому положенні ще секунд десять, він провів долонями по обличчю і відкинувся на спинку стільця. — Бляха, в думках це звучало краще.

— Я хотів шукати квартиру після першої зарплати, — повідомив Макс, не дуже розуміючи, до чого тут ще один аркуш паперу, на який не було навіть найменшого бажання дивитися.

— У мене є квартира за десять хвилин звідси, — видав Габріель. За десять хвилин пішки чи на ракеті — Макс не став уточнювати. — Я думав про те, що ти сказав у п'ятницю, і хочу, щоб ти був зі мною.

Бути з ним?

Макс вважав, що до кінця життя з ним буде тільки Олег та їхня передружба-недоромантика, котрої особисто йому вистачало з надлишком. Так, інколи дуже хотілось поцілувати не лише в лоб чи щоку, але загалом йому цього було достатньо. А от Габріель точно б не обмежився обіймами. Олег обіцяв не хапати його за член, хоч і трохи жартівливо, та своє слово тримав. Габріель нічого не обіцяв.

— Ти ж знаєш, що зазвичай люди підписують всякі папери через деякий час після початку стосунків, а не до? — Макс під'їхав на своєму стільці максимально близько до Габріеля, так, що їхні коліна влізли між ніг один одного, і нахилився вперед, упираючись руками в стегно Габріеля, який явно не чекав такого, проте накрив його долоні однією своєю. Макс помітив, як на його обличчі прослизнуло полегшення. — Можеш сказати так, чого ти хочеш? — Макс кивнув на лист, що лежить на столі.

— Хочу пізнати тебе краще, ніж будь-хто будь-коли.

Макс несвідомо сильніше стиснув пальці на його стегні. Пізнати краще можна було внутрішній світ; а, також, як Макс дізнався, що йому дуже подобається цілуватись. А поцілунки Габріеля були нестерпно палкими. Боязко було й уявляти, чого він захоче ще, але від одних думок про це, Макс відчув, як запалали його вуха.

— Це погроза? — хоч і з натягнутою усмішкою, та майже серйозно спитав Макс.

— Мені прикро за те, що сталось минулої суботи, ти перший за довгий час, кому я довірив особисту інформацію та через це добре нервував, — він узяв обидві руки Макса у свої та притиснув їх до своєї шиї так, щоб великі пальці були під кадиком. Габріель підняв на нього повний впевненості погляд. — Можеш помститися, якщо тобі від цього стане легше.

Макс підвівся зі стільця, але Габріель утримав його руки на своїй шиї. Повторивши спробу звільнитися, яка не принесла результату, Макс озирнувся на всі боки.

— А якщо хтось увійде? — Макс кинув черговий погляд на двері — вони були зачинені, але раптом…

— Не ввійде, — запевнив Габріель, і Макс знову втупив свій погляд у нього. Пальці на його шиї рефлекторно стиснулися — не від бажання, а від страху. — Не ввійде, — повторив Габріель трохи повільніше і твердіше. — Можеш це зробити.

Макс недовірливо примружився, нерішуче стиснув пальці на шиї Габріеля і відразу розтиснув.

— А якщо у нас нічого не вийде?

— Це не має значення, — без продовження ця фраза здавалася безглуздою, Габріель тягнув час, здавалося, до нескінченності, потім поклав одну долоню на живіт Макса і, погладивши його, завів руку за його спину, обіймаючи. — Особисте життя не вплине на робочі відносини, я зі своєї сторони це гарантую.

— Але ти вже одного разу ледь не попер мене, — нагадав Макс і його руки мимоволі стиснулися на шиї Габріеля.

— Будь ласка, зрозумій мене, — вже тихіше додав Габріель і підштовхнув Макса на півкроку до себе. — Я дуже не звик ділитись особистим.

Макс справді не міг уявити, як почувався Габріель, поки його особиста справа знаходилась в руках ледь знайомої людини. Дорахувавши до десяти, він повторно стиснув шию Габріеля, але трохи сильніше, а за мить нахилився та притулився до його губ своїми. Він з хвилину стояв так, схилившись над Габріелем і повільно торкаючись його губ своїми, поки той не простягнув до нього обидві руки й не смикнув на себе. Макс осідлав його, та, напевно, стілець рипнув їм не просто так, коли Габріель трохи сильніше відхилився назад, але в цю мить все здавалося абсолютно неважливим.

Шкіра під пальцями вже палала, тож Макс прибрав руки з горла і просто обвив ними шию Габріеля, котрий відразу ж з натиском провів униз по його спині. Макс коротко промимрив йому в губи, що точно було сприйняте Габріелем як схвалення. Він почав витягувати поділ Максової сорочки з-під пояса штанів, після чого, притримуючи його за спину та стегна, підвівся зі стільця й поклав Макса на стіл.

Не очікувавши такого повороту, Макс спробував розірвати поцілунок та постарався сфокусувати на Габріелі погляд, але виходило погано. Клацнула пряжка паска, і Макс відчув чужу руку у себе в штанах. Не витримавши такого натиску, він почав смикати ногами, але в його стані було складно зібрати їх разом.

— Ні-ні-ні, — просив Макс сиплим голосом, але його тіло зовсім не погоджувалось зі словами й подалося назустріч Габріелю; руки самі міцніше притиснули чужу голову до плеча.

Нічого не обіцяв.

З горла вирвався черговий стогін, а тіло напружилося до максимуму, та за мить Макс уже намагався привести своє дихання до ладу. Габріель важко дихав йому в комір сорочки та все ніяк не прибирав свою руку.

— А ти гарячий, — видихнув він перед тим, як підвестися і подивитися в очі Макса. На його обличчі читалося таке задоволення, якого Макс не бачив навіть у ситого кота. Габріель нахилився ближче до його обличчя. — То мені більше так не робити?

Недовго думаючи, Макс підвівся на ліктях і подолав сантиметри, що залишилися, щоб коротко поцілувати його. Габріель нарешті прибрав руку і підняв її так, щоб Макс побачив. Мокро. Подивився йому у вічі, підніс долоню до свого обличчя і, виставивши язик, провів ним по ній. Макс не зміг витримати такого видовища і, закривши обличчя долонями, постарався відштовхнути Габріеля ногами якомога далі від себе, але у нього знову не вийшло.

— Скоро тебе таке перестане бентежити, — заявив Габріель, і Макс перестав відчувати його біля себе. Усередині все миттю охололо. Він розплющив очі й, озирнувшись на всі боки, помітив Габріеля біля краю стола із серветкою в руці. — Піднімайся, за півгодини тут збори, а ти так і не підписався.

— Я не підписуватиму сумнівні папери, гаразд? — Макс поправив свій костюм і підійшов до Габріеля.

Не те щоб він був задоволений; він був дуже задоволений розкладом, і йому абсолютно імпонувала можливість знову опинитися в обіймах Габріеля з перспективою ще одного поцілунку. Хоч і подумки відсмикнув себе цього разу.

Сам хотів змінитись. Сам мав для цього щось робити.

Перед виходом із конференц-зали Габріель розірвав той лист на дрібні шматочки й забрав разом із собою, щоб викинути в урну у себе в офісі.

Цього тижня вже було заплановано десять співбесід для різних відділів, на яких Макс мав бути присутнім, також він отримав список доручень, які не стосувалися роботи в компанії. Особливо його порадувала середа, де останнім завданням було доставити документи на переклад нотаріусу, бо це був другий раз, коли вони з Олегом перетиналися по роботі. Як виявилося, Жадан отримав всю теку на домашнє завдання, за що Максу аж захотілося вибачитися, але це ж тепер була його робота. Вони знову змогли разом прогулятися додому, і Олег навіть удав, що блюване, якщо Макс не припинить говорити про Габріеля Єнса.

— Тобі не здається дивним його ім'я? — задумливо промовив Олег. — Прізвище, може, й німецьке, але ж імена обирають самі батьки.

— Не здивуюся, якщо його батька звали Хуанес чи Хуаніто, — зробивши важливий вигляд, припустив Макс.

— І тому цей палкий іспанський чоловік захопив серце мого друга? Не сміши мої копита, — Олег стукнув його в плече, розвертаючи в півоберта.

— А потім виявиться, шо він нащадок Гітлера та Муссоліні, — ледь не реготнув Макс, на що Олег, епічно простягнувши до нього руки, жартома жалісно вигукнув:

— Карліто, зупинись!

***

У п'ятницю після обіду о п'ятій годині вечора Габріель заштовхав Макса на заднє сидіння машини, а через п'ятнадцять хвилин, які вони переважно простояли в пробках, вони вийшли перед входом у новобудову. Вісімнадцятий поверх здавався дуже далеким, але час у ліфті пройшов дуже швидко — мабуть, тому що Габріель не дав Максу спокійно зробити ні вдиху, затиснувши до стінки. Двері квартири відмикав ключ-карта, з чого Макс зробив висновок, що будинок цей дуже новий і житло тут до біса дороге. Щодо другого він ще більше переконався, коли побачив перед собою величезний простір. Кухню та зону відпочинку розділяла барна стійка, на полицях якої Макс помітив п'ять видів склянок. Великий чорний диван простягався на половину панорамного вікна, котре можна було дивитися як телевізор, бо в ньому розгортався вид на вогні нічного міста.

Макс хотів уже втиснутися обличчям у скло, але Габріель смикнув його за руку і посадив на високий стілець. Поки він хімічив щось зі склянками та пляшками, Макс тримав очі широко розплющеними, але ніби нічого й не бачив, не міг повірити в те, що зараз відбувається, де він, з ким він. Піднявши погляд на Габріеля, Максу все ще важко було сконцентруватись на ньому через думки, що купою кружляли в голові. Дихання збилося; Макс міцно вчепився в край барної стійки, боячись, що зараз гепнеться і знепритомніє.

— Габ… ріель, — видавив він із себе, і це ім'я звучало так незвично.

Він тільки одного разу назвав Габріеля на ім'я і від цього раптом відчув себе просто жахливо. Він хотів повторити, але з горла вирвалися лише незрозумілі хрипи.

Світ похитнувся і на мить зник, та після Макс опинився у незнайомому просторі; його вухо гріло стегно Габріеля. Дихати досі було складно, але тепер він був певен, що нікуди більше не впаде.

— Габріель, — видихнув Макс тихо і, накривши долонею його коліно, знову заплющив очі.

Прокидатися вночі не було незвично, але усвідомлювати, що знаходишся не вдома, а ззаду притискається гаряче тіло — це було незвично. Все-таки, крім Олега в житті ні з ким не спав. Макс перекрутився на інший бік і в темряві навпроти себе помітив відблиск чужих очей. Рефлекси наказували втекти, але він таки впізнав обличчя Габріеля Єнса.

— Пробач, — прошепотів Макс, і рука на його боці стиснулася сильніше.

— Я не спав, — так само тихо озвався Габріель, наче вважав, що Макс вибачався за його пробудження. — Як ти почуваєшся?

— Немов спав тиждень і не виспався, — він прибрав волосся, що впало на очі, та всміхнувся. — Добре, що після всіх поверхонь ми таки дісталися ліжка.

— Добре, — неймовірно спокійно погодився Габріель і стиснув його долоню, що лежала біля обличчя. — Ти не голодний?

— Не знаю, але від душу б не відмовився, ти як? — Макс хотів би проковтнути свої останні слова, але Габріель у приємному здивуванні широко розплющив очі.

— Та-так, — заїкнувся Габріель і, коротко притулившись губами до лоба Макса, підвівся з ліжка.

Макс спостерігав за тим, як він включив світло в сусідній кімнаті, дістав з шафи рушники й почав роздягатися в спальні прямо перед ним. На ньому залишилася лише футболка та боксери; першу він зняв, і Максу відкрився вид на майже ідеальне тіло. Хоча хто придумав ці ідеали? Максу воно здавалось просто прекрасним.

— Тобі допомогти підвестися? — спитав Габріель, на що Макс простягнув до нього руку.

Габріель узявся за неї та протягнув Макса з його половини ліжка на край своєї, а потім за дві руки підняв його вгору. Максу це здалося смішним і якимось домашнім, тому він не стримав посмішки, що затрималася в куточках його очей, але майже відразу ж зникла, як тільки він усвідомив, що між їхніми тілами залишалося від сили сантиметрів десять. Габріель жестом попросив підняти руки та стягнув з нього футболку.

В цю мить Макс зауважив, що на ньому також майже нічого не залишилося. А Габріель хоч і дозволив собі лиш покласти одну руку на бік Макса, дивився на нього голодними очима.

Не чекаючи підстави, Макс пройшов повз Габріеля і, зупинившись у дверях, озирнувся на нього, але нічого не сказав.

Душова кабіна була справді немаленька, зі всілякими режимами й однією гумовою стінкою, на якій були чисельні пухирці з отворами. Власне, до цієї поверхні Макс і був притиснутий, варто було його волоссю намокнути. Габріель старанно масажував його голову з шампунем і потім опустився на коліна, загладивши кожен сантиметр його тіла піною, що залишилася.

Від поцілунків нижче пупа Макс почав тремтіти. Мабуть, Габріелю здалось, що це від збудження, та переконувати його в протилежному Макс не наважився і лиш старався не впасти, коли Габріель повністю заковтнув його член. Рефлекторно схопившись за найближчу опору, котрою виявилася голова самого Габріеля, Макс намагався не дивитись вниз. Чесно намагався. Але Габріель підняв погляд, і йому стало неможливо погано.

Не витримавши такого, Макс закинув голову назад, стукнувшись потилицею об тверду поверхню, і прикрив очі. Так, фізично це, мабуть, було приємно, дуже приємно, але Макс всіма силами стримував себе, щоб не виблювати власні нутрощі. Їдкий голосок в голові довбив, що він занадто розслабився, розпустився, так його легше впіймати. Йому скоро гаплик. Але час йшов, а Габріель лиш продовжував вилизувати його член. Макс намагався перекрикувати голосок у своїй голові, кричав, що Габріель нічого поганого йому не зробить. Все-таки вони ж подобались один одному.

За пару хвилин Макс подумав, що справді впаде, але Габріель надійно притиснув його всім тілом і знову поцілував. Макс ледве прийшов до тями та, скривившись від неприємного присмаку, відвернув обличчя убік. Губи Габріеля пройшлися по його щоці, і через кілька секунд, сполоснувши рота, він вже ледь відчутно притиснувся до губ Макса своїми.

Не знаючи, куди тепер подіти руки, Макс зверху донизу окреслив м'язи його торса і, опустивши руку вниз, обережно обхопив його член.

Бо це було нормально. Нормальні люди в парах не бояться дотиків одне одного.

Пересилюючи себе, Макс повільно засовав рукою, на що Габріель лише сильніше почав вгризатись у його губи. До кінця їхніх водних процедур Макс був упевнений у тому, що відчував металічний присмак у роті.

Все скінчилось.

Габріель вийшов перший і, обмотавши стегна рушником, передав другий Максу, котрого досі трохи трусило. Він намагався дивитись собі під ноги, бо ті категорично відмовлялись його слухатись. У спальні Макс отримав трохи великий теплий халат і коробку з намальованою на ній моделлю боксерів з великою літерою «М».

— Що це означає? — Макс вказав на букву.

— Македонський, — сказав Габріель і, простягнувши йому другу коробку, повернуту потрібною стороною, вказав пальцем на велику букву «J». — Єнс.

Макс почав переварювати отриману інформацію.

— Тепер ти не відмовишся від вечері? — Габріель затягнув пояс на своєму халаті й підняв на Макса погляд задоволеного кота.

Поки Габріель помішував щось на сковороді, Макс помітив настінний годинник, який показував лише о пів на десяту, і подумки прокляв ці зимові вечори. Відчуття було на всі три години ночі, але ж ні. Він обійшов усю велику кімнату по периметру, позаглядав у всі кути та трохи зніяковів, коли помітив, що Габріель спостерігає за ним. Відмахнувся від нав'язливої думки тим, що його запросили сюди жити, і продовжив свій тур. Габріель покликав його несподівано скоро. Побачивши результат його праці, Макс здивувався, як він зміг упоратися за настільки короткий час.

— Паста з тунцем у вершковому соусі, — прокоментував Габріель, поставивши тарілку перед ним, і сів навпроти своєї.

— Смачного, — побажав Макс і закинув у рот першу вилку. Виявилося досить смачно, хоч і риба з молочкою — в голові Макса вони в'язалися так само добре, як сира риба з огірком до перших ролів. — Можна тебе дещо спитати? — Габріель нічого не сказав, лише кивнув, поїдаючи свою порцію. — Твоє ім’я, воно незвичайне, таке… закордонне, — Макс знизав плечима, не знаючи, як ще натякнути.

— Я його змінив, — відповів Габріель, — ти ж освічений, знаєш імена архангелів? Уяви, що навпроти тебе зараз сидить Гаврило. — Макс ледь не подавився від такої заяви та швидко витягнув серветку, щоб витертися. — Ось тепер бачиш, наскільки версія імені латиницею спростила мені життя.

Після вечері Макс сам став мити посуд. Поки він це робив, Габріель спостерігав за ним через спинку дивана, а потім покликав до себе. Макс подивився на нього, потім на диван, сів на нього й уявити не міг, що його зараз хочуть обійняти. Габріель покликав рукою до себе, і точно не очікував, що Макс обережно вляжеться головою на його стегна. Мабуть, він хотів обійматись, але у Макса на сьогодні вже не було моральних сил навіть на таку дрібницю. Тому він, засунувши руку під халат Габріеля, стиснув його коліно й заплющив очі. В його волосся повільно вплелись чужі пальці, що повільними рухами почали робити приємно — все, що в цю мить Максу було потрібно.

Два дні пролетіли майже непомітно. Подивившись на дату в смартфоні, Макс насупився. Полудень неділі, а це означало, що завтра мав розпочатись новий робочий тиждень. Тиждень, першим завданням якого Габріель оголосив перевезти хоча б частину речей Макса до цієї квартири.

У процесі збирання рюкзаків і валізи тітка Таня майже зуміла влаштувати йому винос мозку і, здавалося, пошкодила їм обом барабанні перетинки, але все ж таки охолола за якихось півгодини. Макс сказав, що отримав аванс із першої зарплати та винайматиме житло. Таня погодилася, що так буде краще, як для Макса, так і для неї, але таки попросила звітуватись хоча б пару разів на тиждень. На щастя, у неї були плани на цей вечір, тож Макс зміг спокійно зібрати речі, що залишилися, і в кінці зрозумів, що з часу затяжних самокопань після смерті мами їх стало вдвічі менше. Можливо, тому що він поспіхом збирався минулого разу і взяв тільки необхідне, але й зараз усе його «необхідне» влізло в одну середніх розмірів валізу і два рюкзаки. Звичайно, в передпокої ще залишилося кілька курток і на антресолях три пари взуття, яким цього року краще було б купити заміну. Один рюкзак містив лише навчальні матеріали та всі нечисленні документи, що були у Макса, а другий займав ноутбук, дроти й п'ять книг, які вважалися життєво необхідними.

Ближче до восьмої вечора до нього приєднався Олег. Він вирішив перебрати зібрані речі та іноді кидав коментарі щодо їхньої важливості.

— Нашо тобі книжки, які ти прочитав? І ця тека із використаними зошитами? Фломастери, серйозно?

— Це маркери, — виправив Макс, дивлячись на скептичний вираз обличчя друга.

— Звісно, тобі краще знати, — Олег закинув пластикову коробку назад до рюкзака та, спершись на коліна, тяжко зітхнув. — Я тільки звик, а ти вже тікаєш бозна-куди.

— Ти ж знаєш, я б не зміг довше жити тут, і мені ще треба буде забрати всі свої речі, — він підвівся на ноги та, махнувши Олегу йти за ним, подався на кухню. На столі вже годину як стояв їхній чай, але Олег дуже захопився не своїм переїздом.

Макс дістав із шафки пакет із печивом і, відкривши його, поставив на стіл. Вони хвилин п'ять сиділи мовчки, попиваючи чай, і ця тиша здавалася Максу безпідставно напруженою. Одного разу Олег все-таки голосніше ніж зазвичай поставив чашку на стіл і насупившись подивився на Макса.

— Я досі не можу збагнути, як? — він склав пальці в замок і підпер ними обличчя. — І для чого? — не надто конкретизуючи, спитав Олег і знову взявся за свою чашку.

— Кожна людина чогось хоче, мабуть, я маю те, чого хоче він, — Макс знизав плечима і відпив чаю.

— Якшо він знов вкраде наш час, я почну ревнувати.

О дев'ятій ранку під під'їздом Макса чекав чорний мерседес, який відвіз його до нового дому. Водій запропонував допомогти занести речі, але Макс чемно відмовився. Він піднявся на потрібний поверх і, припаркувавши валізу біля стіни, дістав ключ.

Габріель сказав, що він може зайняти стільки місця, скільки потрібно, хоч усі шафи, але у Макса речей було від сили на дві полиці. Приблизно стільки ж простору займав розвішаний одяг для роботи. Дві шухляди в шафі були заповнені білими коробочками, половина з яких були для Макса. Він подумав, що треба попросити Габріеля для різноманіття замовити чорний одяг.

На роботу до десятої години його доставив той самий водій. Софія видала Максу список завдань на тиждень та сказала почекати в офісі. Розмістившись у кріслі, за півгодини на самоті Макс пройшовся по плану і тричі повертався до пункту «найняти водія». Коли Габріель нарешті прийшов, Макс з легким обуренням звернувся до нього з цього приводу, та той відразу пояснив, що його особистий водій не довго протягне, якщо його будуть розривати на двоє.

До обіду Максу довелося непогано так помотатися містом, включаючи поїздку в ростерію за двадцятьма кілограмами кавових зерен для офісної кухні, які, на щастя Макса, вже чекали зовні будівлі, і за посилками на три відділення пошти, які навіщось знаходилися в різних кінцях міста.

Макс потягнувся, мигцем глянувши на годинник. Вже була майже восьма вечора — так довго вони ще жодного разу не засиджувались. Годину тому Софія заходила спитати, чи не потрібна їм допомога, та потім просто попрощалася. Макс почувався як вижатий лимон, а Габріель виглядав так, наче перебирати тони інформації було для нього звичайною побутовою справою, як тарілку помити — аж ніяк не роботою. Хоча, мабуть, він просто був дуже звичний до цього.

— Закругляємося? — точно помітивши втому Макса, спитав Габріель і закрив чергову теку.

— Можна я сьогодні втоплюсь? — Макс притулився лобом до його плеча і заплющив очі.

— Я тобі не дозволю, — Габріель запустив пальці у волосся на його потилиці та злегка відтягнув його, на що Макс невдоволено простогнав. — Я б заніс тебе на руках до самого ліжка, але нас неправильно зрозуміють.

— Гаразд, поповзу рачки, бо в мене лапки, — Макс провів нігтями по рукаву піджака Габріеля і тихо нявкнув. Сонна уява показала, йому настільки по-дитячому це виглядало.

— Як я можу відновити твою людяність? — з втомленою посмішкою Габріель пригладив його волосся на потилиці й ще раз глянув в обличчя. Макс знову лиш нявкнув у відповідь. — Тоді тобі доведеться впоратися із цим непосильним завданням самостійно.

***

— Ти серйозно знепритомнів? — Олег плюхнувся на диван перед панорамним вікном і озирнувся на триста шістдесят градусів. — Гаразд, я теж не встояв би на ногах, якби мені сказали, шо я житиму в такому шикарному місці.

— У мене сталась панічка, — Макс упав на іншому кінці дивана і влаштував голову на бильці. — Вперше.

— Шо ж буде, якшо Габріель скаже, шо пожартував?

Олег, що лежав у такому ж положенні, раптом вирішив перевернутися на сто вісімдесят градусів і тепер дивився на Макса знизу вгору, підпираючи обличчя кулаками. Останнім часом звиклий бачити з такого ракурсу лиш Габріеля, Макс відразу спустив ноги на підлогу і відвернувся. Слова Олега затрималися в голові ненадовго, тож він попросив повторити питання.

— Ну, ти не думав, шо це тимчасово? Ти сподіваєшся все життя прожити в такому класному місці? Якби я був на твоєму місці, то подумав би, шо це просто якийсь злий жарт.

— Ні, я знаю, що це не жарт, — незважаючи на свою відповідь, Макс замислився. Та ні, Габріель Єнс не міг так пожартувати. — Ми знаєм один одного скільки? У нього просто не може бути на це причин.

Олег аж стрепенувся від його слів, а вираз на його обличчі перестав бути таким задоволеним. Здивування, усвідомлення, несприйняття.

— А раптом він рішив за когось на тобі відігратись?

— Не смішно.

— Ну, всяке трапляється, — видихнув Олег. — Одного разу я помщуся йому за те, шо вкрав мого бро, але пізніше, коли розслабиться, — він підсунувся ближче до Макса, і по його обличчю вже можна було припустити, яким буде наступне питання. Макс постарався максимально втиснутися в підлокітник. — Ми вже можемо говорити про секс?

— Моя відповідь залишається незмінною, — Макс штовхнув його в плече, і Олег сів передом до нього, закинувши одну руку на спинку дивана.

— Чого я не вірю тобі? — він підпер щоку кулаком і втупив погляд у Макса.

— Тобі треба сходити в бордель, — відмахнувся Макс.

— Ні, скажи чесно, ти ше ні разу не бачив його член? І не давився ним?

Макс подавився повітрям і, добре прокашлявшись, перевів обурений погляд на Олега.

— Чому це тебе так цікавить?

— Бо в мене нема особистого життя? — підійнявши погляд до стелі, Олег покрутив рукою в повітрі.

— Як же Інна? — нагадав Макс.

— А я не казав? Вона після першого тижня разом із контрактом полетіла до Італії, тож у мене залишився тільки ти.

— У тебе залишилося ще кількасот мільйонів потенційних дівчат.

— Але зараз мене більше цікавлять твої стосунки з симпатичним папіком.

— Не кажи так, будь ласка.

— Хочеш сказати, я не правий?

— Те, що ми спимо в одному ліжку, не означає, що на роботі його ставлення до мене буде особливим.

— Тобто, ти вважаєш, шо твоя зарплата не відрізнятиметься від тієї, яку ти б отримував, якби не спав з ним?

— Мортал Комбат? — постарався перевести тему Макс.

— Так, якшо втамуєш мою цікавість, між вами вже шось було?

Макс закотив очі й глянув на Олега. Спробував скласти всі факти в пару слів і вирішив все ж таки зняти це обмеження.

— Він смоктав, це все, задоволений?

— І як тобі?

— Мортал, — Макс почав вставати, але Олег перехопив його за руку.

— Це останній, — запевнив Олег.

— Я кінчив, — коротко відповів Макс і, перехопивши Олега за передпліччя, потягнув за собою, змушуючи підвестися.

***

Вони абсолютно втратили відчуття часу й обидва підстрибнули на ноги, коли за спиною пролунав писк дверей, що розблокувалися. В проході стояв не менш здивований Габріель. Секунд через п'ять він таки зрушив з місця і зайшов у квартиру, почав знімати верхній одяг.

— Ти не відповідав на дзвінки та повідомлення, — почав говорити Габріель, — я подумав, що у вас щось трапилося, в будь-якому разі вже пізно, — він з натяком подивився на настінний годинник, який показував майже десяту вечора.

— Ми ще трохи, — попросив Макс.

— Олег вечерятиме з нами? — Габріель пройшов у зону кухні, закинув на стільницю до відвалу набитий шопер і почав перекладати все в холодильник. Олег глянув на Макса, Макс глянув на нього.

— Якщо можна, — випалив Макс, на що вмить отримав застережливий погляд від Габріеля, однак змінювати свого рішення не хотів.

Хоч Габріель нічого й не відповів, Макс зрозумів, що після того, як Олег піде, йому точно прилетить на горіхи. Олег потягнув його назад на килим і лише підсилив це передчуття своїм тихим «тобі пизда, бро».

Під час вечері Макс помітив, що Габріелю до Олега було більше справи, ніж він міг уявити. Він так детально розпитував його про успіхи на робочому місці, що Максу навіть стало ніяково. Звісно, він розумів, що його самого для Габріеля не було сенсу так розпитувати, бо вони мінімум третину робочого дня проводили разом й точно знали, як у кого справи. Попри це, Макс таки зловив ледь відчутний укол ревнощів.

Після того, як Олег пішов, подякувавши за вечерю, Габріель притулився боком до одвірка і перевів погляд на Макса. Тяжкий такий погляд, призначений для останньої оцінки раба, якого зараз каратимуть за дрібну помилку. Макс не хотів зациклюватися на цьому і намагався підібрати найбільш вдалий варіант для миттєвого вирішення конфлікту. Олег сьогодні, як завжди, запитав про секс, але Макс до цього був неготовий, не в настільки делікатному становищі точно.

Простими словами й поцілунками він точно б не відбувся, проте через випитий алкоголь у нього все ж таки додалося трохи сміливості, і взагалі з чогось треба було починати. Максу було страшно, але вже не так, як в перші рази, коли Габріель торкався його; принаймні тепер він був впевнений, що Габріель хотів зробити йому лише приємно. І зараз мав намір відплатити йому тим самим.

— Можеш ударити мене по губах, — Макс майже притулився до Габріеля та подивився йому в очі, — або заткнути чимось більшим, щоб я більше думав перед тим, як казати щось подібне, — він поклав долоню на груди Габріеля, нахилився до його шиї та, опустивши другу руку на його пах, невпевнено рвучко стиснув його. Габріель тяжко зітхнув і підім’яв губи. Макс прийняв це за гарний знак. — Я можу вдати, що це покарання.

Габріель обійняв Макса однією рукою, але потім трохи відсунувся і знову подивився йому у вічі.

— Хто ти і що зробив з Максом? — спитав він цілком серйозно.

— Втопив.

Макс спробував знову дотягтися губами до чужої шиї, але Габріель утримав його на місці. Макс підняв брову та, не чекаючи пояснень, опустився навколішки. Спочатку сидів, дивлячись на Габріеля вгору, наважуючись, а потім, подавшись уперед, торкнувся губами тканини домашніх штанів. Він заплющив очі та притулився сильніше, відчуваючи пульсацію під своїми губами. Габріель схопив Макса за волосся і відібрав його від себе, але він уже був серйозно налаштований.

Взявшись за гумку штанів Габріеля, Макс стягнув їх разом із білизною до колін. Окинув поглядом вид, що відкрився, і, заплющивши очі, незважаючи на натягнуте волосся, подався вперед, торкаючись губами чужого члена. Без попереднього досвіду він не дуже розумів, що робить, але знав, як його пестив Габріель, і намагався зробити йому приємно. Судячи з тихого мукання зверху, у нього виходило непогано. Макс пестив його язиком та губами, не наважуючись брати до рота навіть голівку, бо не раз чув навіть від одногрупників фразу «прикусити член». Цього хотілось в останню чергу.

В роті з’являвся незвичний присмак, а слину вже було важко ковтати, тому Макс спробував взяти голівку, сподіваючись, що так це все швидше скінчиться. Тільки після цього він відчув пальці, що стиснулися у волоссі, та хоч і не обмежували рухи, все одно від цього стало неприємно. Намагаючись не відриватись від справи, Макс перехопив одну долоню Габріеля й притиснув до стіни. Навіть так йому стало набагато легше продовжувати. Незабаром він відчув язиком в'язку рідину. Відсторонившись, Макс хотів сплюнути хоч кудись, але Габріель затиснув його рота долонею і сказав:

— Ковтай, — він дивився в очі, поки Макс не здригнувся і не виконав наказ. Габріель відпустив його і, натягнувши штани назад, підтягнув Макса вгору. — Протверезів?

Він узяв обличчя Макса в руки і уважно глянув у нього, на що той лише мугикнув та, облизавши губи, скривився від різкого печіння. Торкнувся нижньої губи кінчиками пальців і переконався у своїх домислах.

— Стерлися, — не своїм голосом сказав Макс і відразу прокашлявся. Слина досі не хотіла нормально ковтатися, і в горлі стояла дивна подоба м’якого клубка.

— Скоро пройде, — Габріель втер великим пальцем куточок його рота і схилився для короткого поцілунку.

Швидше за все, для нього це була звичайна справа, яку роблять люди в парі, та от Макс почувався так, ніби перейшов Гранд Каньйон, не інакше.

Ранок неділі видався не з легких, Макс був дуже радий помітити склянку води на тумбочці і випив її залпом. Попри те, що перед сном Габріель змусив його почистити зуби, у роті гуляв присмак наче чорт насрав — гарне нагадування про вчорашнє вино. Макс хотів якнайшвидше навідатися до умивальника, але вчасно відчув дотик чужої долоні, що ковзнула від попереку через живіт і зупинилася на його грудях. Габріель притулився до нього ззаду всім тілом і пошепки у вухо побажав доброго ранку.

Вони вже тиждень спали в одному ліжку, але кожен ранок для Макса був як перший; йому було неймовірно складно звикнути до всього хорошого та приємного, що траплялося у житті. Хоча б узяти Олега, до якого Макс принюхувався весь перший курс і тільки після їхньої літньої пригоди зрозумів, що цій людині можна довіряти.

З Габріелем все сталося настільки швидко, що Макс не встиг звикнути навіть до його постійної присутності. Вони їли разом, спали разом, за тиждень тричі приймали душ разом, але щоранку Макс ніби прокидався віді сну та знову впевнювався, що все це — не його багата уява.

Пальці, що спустились до гумки боксерів, відволікли Макса від важких думок, і він перекинувся на спину. Помилка це була чи ні, але, якщо не зважати на запаморочення, йому сподобалося продовження ранкового привітання від Габріеля. Цього разу воно справді виявилось приємним.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
corola
16.02.2023 23:23
До частини "РОЗДІЛ ТРЕТІЙ"
Спойлер!
«У роті наче чорт насрав» - дуже цікаве порівняння. Звідки ви знаєте, який на смак послід чорта? 🤔 З одного боку, я тихо радію, що Макса попускає в сексуальному плані, але ще болить за Олега 👺
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше