РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

Макс дивився в стелю і все ніяк не міг повірити в те, що відбувається. Вони вже з півгодини лежали мовчки на ліжку, і Габріель тримав його за руку. Він лежав на боці, дивлячись на Макса, який не міг відірвати погляд від гладкої поверхні. Після того, як його серце ледь не зупинилося, поки Габріель обіймав його під потоком води, Макс боявся, що це могло виявитися його хворою уявою. Знову. Цього разу він був надто впевнений, що такого просто не могло статися.

Збоку пролунав шурхіт, і Макс повернув голову набік. Габріель підсунувся ближче і тепер його голова була сантиметрів за двадцять від Макса. Чужа долоня рвучко стиснула долоню Макса, і він ще раз переконався, що все це було насправді.

— Дякую, що залишився, — прошепотів Габріель і, спустившись з подушки, міцно обійняв Макса, притискаючись головою до його грудей.

Макс хотів би покласти долоню на його волосся, запустити пальці поміж гладеньких пасом, перебирати їх, але досі не міг поворухнутися. Досі чекав каверзи. Габріель не скористався ним, як обіцяв у разі, якщо він залишиться, і був повною протилежністю до себе ранкового.

Впевнений у собі серйозний дорослий впав у дитинство?

— Я зрозумів, що ти відчував, вибач за все, що я сказав у пориві… ревнощів. Я був злий на себе за те, що зробив тобі боляче.

Макс таки поклав долоню на голову Габріеля і почав перебирати темні пасма. Другою рукою стиснув його плече. Він ніби заспокоював дитину, що провинилася, дуже сильно провинилася.

— Будь ласка, ніколи не йди.

Макс відчув вологу крізь футболку під обличчям Габріеля і не міг повірити, що той плаче.

— Не кидай мене, — видихнув Габріель.

Максу здалося, що він подавився своїми словами; чи не здалося. Він перестав гладити Габріеля й обійняв його двома руками. Зважаючи на все, завтра їх чекала ще одна серйозна розмова про життєві травми.

Він прокинувся посеред ночі від болючого бурчання живота, котрий нагадав про те, що востаннє він їв ще вранці. Габріель вже не тулився до нього, тож Макс спокійно підвівся і тихо пішов зі спальні, акуратно прикривши за собою двері. Він відкрив холодильник, запізно згадавши, що минулого разу там майже нічого не було, проте зараз він був, як раніше, забитий продуктами. На стільниці поряд залишився пакет із тими, що не потрібно було зберігати в холоді. Точно Габріель закупився. Макс дістав сир та ковбасу на бутерброди, закрив холодильник і, увімкнувши світло на витяжці, почав нарізати. Йому майже вдалося відрізати собі пальця, коли на його плечі лягли чужі долоні, а збоку з'явилася голова Габріеля.

— І мені теж, — прошепотів він.

Макса повністю пересмикнуло, і лише дивом він утримався від того, щоб полоскотати ножем печінку Габріеля.

— Бляха, наступного разу приріжу, — Макс підійняв погляд до стелі та, з полегшенням зітхнувши, продовжив нарізати.

— Для тебе що завгодно, — муркнув на вухо Габріель і обняв Макса поперек живота, притулився щокою до його плеча. — Я так сумував.

Макс завмер і заплющив очі. Лише тепер відчув, як страх потроху почав відпускати його. Впершись тремтячими руками в стільницю, Макс згорбився й схилив голову.

А чого він власне боявся?

Підхопивши шматок ковбаси, Макс пхнув його в рот Габріелю, сам почав жувати шматок сиру. Більше не хотілося бутербродів, можна було й так перекусити.

Коли майже вся нарізка була з'їдена, Макс знову схопився за стільницю, щоб не впасти. Габріель притискався до нього ззаду абсолютно недвозначно; сонне тіло кинуло в жар, і Макс підім’яв губи, стримуючи себе. Габріель так само недвозначно поклав долоні на його стегна і притиснув до себе. Дихати ставало дедалі складніше. Дорахувавши до п'яти, Макс розвернувся в його руках і майже вцілив губами в губи Габріеля. Злегка промазав і поцілував у куточок, але потім таки впорався зі своїм завданням.

Габріель точно не очікував такого, бо кілька секунд стояв у ступорі, після чого почав відповідати на поцілунок. Макс обійняв його за шию і потягнув на себе, прочухав потилицею по витяжці. Габріель посунув його трохи вбік і посадив на стільницю. Нічні поцілунки на кухні у них траплялися буквально кілька разів, коли Макс згадував про навчання і засиджувався допізна, але цього разу все було інакше.

Цього разу Макс обвив Габріеля ногами, притискаючи ближче до себе і не бажаючи відпускати. Він хотів його кожною клітиною свого тіла й терміново. Пальці заплуталися в темному волоссі. Габріель промимрив йому в губи, після чого почав опускатися вниз. Макс відчув його дихання, а потім і губи на своїй шиї та закинув голову назад, підставляючись під пестощі. Тремтіння прокотилося по всьому тілу, і Макс прогнув спину, упираючись лопатками в стіну. Він часто дихав, у скронях стукав пульс, а пальці завмерли, натягнувши волосся Габріеля, який тепер впирався лобом у його ключицю.

Габріель опустився навколішки так швидко, що Максу спочатку здалося, що він просто зник. Однак по стегнах ковзнуло темне волосся, а потім до правого притулилася чужа щока. Макс відштовхнувся від стіни і глянув униз. Габріель сидів між його ніг, терся щокою об стегно як тваринка і дивився на нього знизу вгору. Можна було б подумати, що у нього є якийсь дивний фетиш, але раніше такого не траплялося.

— Ти пробачиш мені?

— Якщо пообіцяєш більше так не робити, — Макс простяг руку до його волосся і погладив точно як кота, потім щоку та підборіддя. Габріель заплющив очі, підставляючись під його дотики. — Тепер ми можемо піти спати? Залишилось дві години до будильника.

Габріель підвівся з підлоги та простягнув Максу дві руки, за котрі той схопився.

Вони лягли обличчями один до одного, і Габріель почав кінчиками пальців гладити щоки Макса, брови, ніс, навіть губи. Макс почувався так, ніби ось-ось мали зачинитись дверцята його золотої клітки, але не знав, як було б правильно вчинити. Зрештою, чи був у нього вибір? Якщо і був, то точно не рівнозначний. Макс заплющив очі, і по повіках теж пройшлися подушечки чужих пальців.

— Я кохаю тебе, — пролунало в тиші кімнати.

Серце Макса пропустило удар і зупинилося — наче зупинилося. Він розплющив очі й постарався роздивитись обличчя в темряві кімнати.

— Кохаю, — Габріель торкнувся губами його лоба.

У грудях защемило. Макс був впевнений, що кохав Олега, але почуття до Габріеля зовсім не були схожі на ті. Але Габріель до біса піклувався про нього, закривав величезну частину потреб в багатьох аспектах життя. Попри все, що трапилось між ними останнім часом, промовчати зараз було б елементарною невдячністю.

— Я теж тебе кохаю.

Серце завмерло на мить, після чого почало стукати, як після марафону. Макс подався вперед і обійняв Габріеля всіма кінцівками. Він хотів би ніколи його не відпускати — зараз він відчував саме це.

***

Сидіти в напівсонному стані на зборах і не падати обличчям у стіл було нестерпно складно, але через долоню Габріеля, що час від часу гладила його коліно, Макс не наважувався знепритомніти. Гриць, що сидів поруч, розглядав нові обличчя, що маячили перед очима, та, схоже, звертав увагу лише на слова директора. Через годину була обідня перерва і кінець зміни Макса, після чого він міг би спокійно відіспатися вдома. Або розвалитися на дивані в офісі Габріеля, а вдома вже сконцентруватися на домашніх завданнях. Ні, так не можна було робити, адже якби Гриць побачив його таким, то подумав би, що йому теж можна.

Цього разу вони обідали втрьох. Габріель в основному розмовляв зі стажистом, у якого ніяк не закінчувалися питання, а Макс тихо колупав вилкою свою пасту. Цей обід міг би пройти спокійно, як і десятки попередніх, якби Гриць випадково не зачепив склянку з водою й та не перекинулася на штани Габріеля. Макс міг би подавитися їжею, коли Садовський став навколішки біля Габріеля і почав старанно терти серветками його стегно. Міг би, якби його мозок не так швидко склав два плюс два. Макс підняв погляд на Габріеля, який так само дивився на нього і ніяк не реагував на дії стажиста. Гриць міг би просто вибачитись і подати серветки, але вчинив як персонаж тупого ситкому.

— Садовський, — нарешті покликав Габріель, і хлопець підняв на нього виннуватий погляд. — Сядь.

Гриша підвівся з колін і сів назад на стілець, склавши долоні на коліна.

— Пробачте, — засмучено видавив він із себе.

— Це твоя перша й остання помилка, — Габріель глянув на Макса. — Будь ласка, залишся ще на півгодини й розкажи Грицю як поводитись. На збори я піду сам.

Габріель закінчив їсти перший і попрощавшись пішов.

Після обіду Макс із Грицем зайняли кабінет Габріеля. Перший крокував туди-сюди, а другий смирно сидів на дивані з блокнотом — о господи, хтось досі ними користується? Макс приготувався до довгої лекції з етикету, але Гриць майже одразу сказав, що зрозумів свою помилку й доволі детально розписав, як йому слід було вчинити. За якихось пару хвилин. Габріель сказав півгодини. Щоб лишній раз не нервувати його, Макс вирішив, що їм буде краще залишитись, доки виділений час не спливе, тому вони продовжили сидіти мовчки.

За п’ять хвилин до кінця до кабінету ввійшов Габріель і на мить застряг у дверях, здивовано вирячившись на них. Гриць відразу підірвався з місця і знову попросив пробачення за те, що трапилось. Габріель лиш кивнув і, підійшовши до Макса, вручив йому чергову теку. Робочі години закінчились, авжеж.

— Познайом Гришу з нотаріусами, особливо з Юрою, це все на сьогодні.

Макс кивнув Садовському, і той попрямував за ним.

У відділі нотаріусів панувала надто спокійна атмосфера. Олег буквально лежав у своєму кріслі, лише в стелю не плював, а дивився в смартфон. Влаштувавши передпліччя на його голові, над ним стояв Юрко і теж дивився в екран смартфона. Певно, Герасим проти цього нічого не мав, а Домініки просто не було на місці.

— Нічим зайнятися? — Макс поклав теку на стіл Олега і теж зазирнув у маленький екран. Хто б міг подумати, що вони будуть дивитися аніме на роботі, встромивши у вуха по одному бездротовому навушнику.

— А ти як завжди? — Олег озирнувся на Макса й одразу ж перевів погляд за його спину. — Вітаннячка.

— Привіт, — подав голос Гриць.

В цю мить навіть Юра звернув на нього увагу та зліз із голови Олега.

— Ким будеш? — запитав Олег, допетравши раніше за всіх.

— Мій стажист Гриць, — за Гриця відповів Макс.

— Юра Сапсан, — Юра першим підійшов потиснути руку, і його майже одразу посунув Олег, представившись.

— Який курс? — одразу спитав Олег.

— Другий.

— Значить, Юра досі найстаріший тут, — Олег штовхнув Юру ліктем у бік, через що той відскочив на півкроку.

— Не факт! Скільки років? — Юра спіймав Олегові руки й завів їх за спину, щоб той не міг більше його зачепити.

— Двадцять два, — відповів Гриць.

— Мені теж, — Юра кивнув йому.

— Макс досі найменший, так, Максюха? — Олег підморгнув йому.

— Дурні, я ще тут, — досить голосно заявив Герасим, і Юра відпустив Олега. Вони повернулися до Герасима і з поклоном вибачилися японською. — Дайте теку. — Олег помчав уперед і, підхопивши теку, яку приніс Макс, передав її Герасиму. Він перегорнув пару сторінок. — Можете бути вільні.

— Дякую, мсьє, — озвався Олег і швидко виштовхав хлопців за двері приміщення. — Тікаймо, поки не оговтався.

Макс хотів би сказати Олегу, що у нього на сьогодні були інші плани, але таки прийшов до думки, що вони й так останнім часом ледь могли дозволити собі зустрітись. Він швидко настрочив повідомлення Габріелю про те, з ким пішов, і постарався вписатися до їхньої розмови.

Додому Макс повернувся ближче до дев'ятої вечора. Якщо врахувати, що весь час вони просиділи в кафе, то це було надто довго, Максу виявилося нелегко винести таку компанію. Габріель зустрів його за барною стійкою з чашкою чаю та паперами. Макс зняв верхній одяг і, підійшовши до Габріеля, притулився лобом до його плеча.

— Няв, — сказав Макс і повиснув на спині Габріеля. Відчув на своїй шиї вологі кінчики його волосся.

— Як погуляли? — Габріель поклав одну долоню на передпліччя Макса і повернув голову набік, хоч і не зміг нічого побачити.

— Перегуляли, — Макс зазирнув збоку в обличчя Габріеля. — Роздягнеш мене?

— Іншим разом, я ще не закінчив.

— Відпустиш мене одного до душу? — прикусивши нижню губу, Макс просунув другу руку під футболку Габріеля і почав повільно її підіймати, гладячи його торс.

— Якщо так сильно хочеш, то не поспішай, і десь за годину там зустрінемось, — Габріель перехопив його руку і, завівши її за спину Макса, прошепотів йому на вухо: — Йди, я скоро, — він відсторонився від Макса. — Мені треба закінчити справи.

Після душу Макс вирішив не одягатись, та, вийшовши з ванної, одразу ж пошкодував про це. У спальні було прохолодніше; по всьому тілу виступили сироти, тому Макс відразу пірнув під ковдру. Мабуть, через контраст температур його охопила непідйомна втома й більше нічого робити не хотілось. Поза виявилась напрочуд зручною, тому Макс навіть не намагався боротись із несподіваною сонливістю.

***

З ванної крізь сон проскакував шум води. На диво, Макс зрозумів, що він були досить реальний, й почав повільно вертітись. Звісно, сон відпускати швидко не хотів, однак він все ж мав свій невеликий, але план на вечір. Ніколи раніше б не подумав, що буде перейматись тим, що вже більш як тиждень ні з ким не спав. Попри всі розбіжності з Габріелем, той досі був до біса забезпеченим і добре знався на задоволенні.

Тому разом із тихим клацанням дверцят душу в голові Макса перемкнувся уявний тумблер. Не придумавши нічого кращого і швидшого, він лиш скинув із себе ковдру й, перевернувшись на живіт, став на коліна. Вчасно. Двері ванної відчинились, впускаючи до кімнати трохи світла. Габріель стримано всміхнувся. Макс підклав передпліччя під вухо й прикусив нижню губу.

— За що ти мені такий, — зітхнув Габріель і, не вимкнувши світло, підійшов до ліжка.

Макс втратив його з поля зору, та скоро почув як клацнула кришка змазки, і холодна рідина потекла між сідницями, після чого входу торкнулись пальці Габріеля. Цього разу він наче поспішав; надто швидко вставив другий палець, від чого Макс міцно стиснув повіки. Було трохи боляче, але все-таки терпимо, щоб не казати про це. За два тижні він встиг трохи відвикнути й зараз, попри дискомфорт, все одно намагався розслабитись.

— Може бути боляче, — попередив Габріель і, прибравши пальці, притиснув до входу гарячу голівку, але не поспішав.

— Просто зроби вже це, — протягнув Макс і, впершись лобом в передпліччя, додав: — Будь ласка, — він часто дихав, настільки часто, що пізно зрозумів, що зірвалося з його губ.

Він щойно майже сам попросив зробити йому боляче. Це виходило за всі рамки. Він так довго тікав від цього, що вже й забув. Але Габріель його почув, бо штовхнувся досить сильно, щоб Макс відчув відгомін болю. На щастя, після цього він завмер і, стиснувши стегна Макса, продовжив рухатись вже незвично повільно й акуратно.

Відчуваючи поштовхи, що ставали дедалі швидшими, і долоні Габріеля, що стискали то його стегна, то боки, Макс не міг повірити, що це нарешті відбувається. У животі зібрався неймовірний тягар, через який він кінчив надто швидко, прохрипів у постіль, але Габріель продовжував все швидше втовкмачувати його в ліжко. Макс ледве дихав, ковтаючи хрипи та продовжуючи стискати край подушки, що так вдало потрапила під руку.

Макс сіпнувся вперед, вигинаючи спину, коли Габріель стиснув його член у своїй руці, і через кілька хвилин повітря повністю покинуло його легені. Він ледве зміг утриматись на ногах, поки Габріель не закінчив і не вийшов.

— Я скучив, — прохрипів Макс та скривився від болю в горлі.

— Побачим.

Габріель потягнув його за руки назад. Макс вигнув спину ще дужче і відчув жорстку тканину на зап'ястях, що стягнула їх разом. На шию лягла така сама смужка тканини та трохи стиснула її.

— Що… — Макс закашлявся.

— Тільки-но спробуй не прийти завтра на роботу, — прошипів Габріель йому на вухо і сильніше стиснув його шию. Макс смикнув руками, але ті були міцно зв'язані. — Будь хорошим хлопчиком.

Він уп'явся пальцями в стегна Макса і знову увійшов, різко і як по маслу. Макс не помітив, коли він встиг додати змазки. Рухи були швидкими й розгонистими, через що Макс ледве міг встояти на колінах, які й так роз'їжджалися. Якщо спершу Габріель вибив з його тіла всі сили, то цього разу він точно націлився на свідомість.

Упираючись головою в ліжко, часто хапаючи повітря ротом, Макс хрипів при кожному поштовху. Він дуже сподівався, що одного разу його голосові зв'язки пристосуються до таких навантажень, але це точно сталося б нескоро. Руки за спиною заніміли дуже швидко; Макс не відчував навіть своїх пальців. Та, схоже, Габріеля це зовсім не хвилювало. Він натягнув ще сильніше зашморг, що й так не давав Максу нормально дихати, через що той потягнувся слідом, підводячись над ліжком і прогинаючись у попереку.

В очах Макса почали стріляти зірки, і він відчув, що не може вдихнути — Габріель надто перетягнув його горло. З очей ринули сльози, голова спорожніла, і Макс повністю втратив свідомість.

***

Макс затремтів, ледь розплющивши очі. Його тіло дуже рано вирішило почати рухатися саме по собі, через що його вразив спалах болю. Він майже піднявся в сидяче положення, але на його лоб лягла холодна долоня й притиснула його голову назад на подушку. Макс глянув убік і побачив Габріеля, що лежав на боці й дивився на нього.

Це було покарання, точно воно. Габріель змусив його відключитися, прямо як того першого ранку в його будинку, коли Макс отримав те, чого домагався. Хоч Габріель і казав, що його не хвилює той факт, що Макс спав з кимось іншим, але придушив він його точно не від всесвітнього щастя. Макс не вірив тим його словам. Він присунувся ближче до Габріеля, лягаючи головою на його подушку, і подивився йому в очі.

— Пробач, — ледь чутно одними губами прошепотів Макс і, поклавши долоню на щоку Габріеля, погладив великим пальцем вилицю.

— Це не так просто, як я думав, — Габріель поклав руку впоперек його талії та присунувся ще трохи ближче. Макс хотів би розповісти йому докладно у фарбах, що відчував він у день, коли дізнався про «героїчний» вчинок Габріеля, але не міг нормально говорити, та й він уже не раз висловлювався з цього приводу. — Ти почувався так само? — Макс кивнув. — Я бачу тебе з ним, коли заплющую очі. У тебе було так само?

Макс замислився. Ні, він не уявляв Габріеля на колінах перед кимось іншим; його мозок блокував такі картинки до того, як вони встигали набратись фарб. Та й не хотілося йому уявляти старий прутень, адже від такого було мало приємного. Макс покрутив головою, наскільки це було можливо зробити лежачи на подушці.

— Я не зможу так просто забути це, — з жалем прошепотів Габріель.

Макс зітхнув, підім’яв губи й постарався знайти те, що не погіршило б їхні стосунки. Він не міг майже нічого сказати, але одного дихання цілком вистачало б на пару-трійку голосних. Макс заліз на Габріеля, осідлавши його стегна, і, нахилившись до його обличчя, видихнув:

— Не думай, — і почав повільно цілувати його губи, як недосвідчений підліток, не намагаючись пробратися в чужий рот.

Долоні Габріеля пройшлися з натиском від його стегон по спині й до плечей. Габріель трохи відібрав його від себе й подивився в очі.

— Ти хочеш мене, попри те, що я зробив з тобою?

Макс ледь помітно кивнув і знову потягнувся до його губ, але Габріель затримав його над собою.

— Чому ти такий?

— Твій, — видихнув Макс. Він хотів би, щоб це звучало як питання, втім, схоже, Габріелю і така відповідь сподобалась, і він нарешті дозволив себе поцілувати.

Вранці було неймовірно складно підвестися, але поряд був чоловік, який і каву зварив, і краватку йому зав'язав. Макс скривився, коли відхилив голову убік — шия і плечі боліли неймовірно. Він глянув у дзеркало і помітив темну смугу-синяк, що оперезував шию і злегка виступав вище за комір сорочки. На щастя, Габріель вже був підготовлений і мав засоби для маскування подібних наслідків.

Насамперед замість офісу, Макс разом з паперами, над котрими вчора сидів Габріель, поїхав до відділення кур'єрської служби, а, прибувши нарешті до офісу, летів ледь не спотикаючись об власні ноги, бо до призначеної співбесіди залишалося якихось п'ятнадцять хвилин. Габріель підняв на нього здивований погляд, ніби то був не звичайний захеканий Макс, що влетів до кабінета, а справжній торнадо. Макс вручив йому чек з пошти й хотів вже впасти обличчям у диван, але Габріель розвернув його за плече до себе і почав смикати його за одяг. Зрештою, пригладивши волосся Макса, він подув йому в обличчя м’ятною свіжістю.

— Іди вмийся, і одразу до конференц-зали.

Вони разом вийшли з кабінета й розійшлися в різні сторони. Макс дуже швидким кроком попрямував у бік вбиралень і аж ніяк не очікував почути там недвозначні зітхання. Вирішивши не бути ніжним, він постукав у двері кабінки, що виявились незамкнутими, і його погляду постала картина олією. Олег сидів навпочіпки перед Юрою. Благо встигли лише пасок розстібнути. Олег лише підняв на нього втомлений погляд, а от Юрі, схоже, було незручно, бо він смикнув Олега, щоб той встав з підлоги.

— Ще раз, — Макс по черзі тицьнув на хлопців пальцем і показав, як перерізає горлянку.

— Та чого ти? — подав голос Олег і підтер великим пальцем кутик рота.

— Пізніше поговоримо, — він перевів погляд на Юру, котрий заправляв сорочку такими смиканими рухами, ніби його блискавка вдарила.

Похитавши головою, Макс відійшов до раковин і нарешті хлюпнув холодною водою собі в обличчя.

— Більше не повториться, — Юра кивнув йому у відображенні і, дочекавшись Олега, покинув вбиральню.

Десять хвилин.

Макс поплентався до конференц-зали. Мабуть, життя любило грати з ним у злі жарти, бо такої підстави він ніяк не очікував. За протилежною стороною столу сиділа його однокласниця, колись дівчина єдиного однокласника, з яким він цілувався на випускному. Вона теж не очікувала його побачити, судячи з виразу її обличчя.

— Тааак, — промовив Габріель, буквально розклавшись на столі, — Олеся Кучерява, — відірвавши погляд від аркуша, він подивився на неї та зауважив: — А так і не скажеш.

Дійсно, волосся Олесі було лише злегка хвилясте, світло-руде, заколоте на маківці, щоб не лізло в обличчя. Вона була з цією зачіскою скільки Макс її пам’ятав.

— Це прізвище, — сказав Макс, не зводячи очей з Олесі.

— Молодець, що помітив, — Габріель жорстко погладив Макса по спині та знову звернув увагу на Кучеряву, яка такою не була. — Отже, другий курс юридичного, й у Вас теж є набір з англійської та німецької?

— З німецькою якось краще, — Кучерява опустила погляд на стіл.

— Похвально, чим цікавитесь окрім навчання? — запитав Габріель.

— Художка, — сказав Макс, перш ніж Олеся встигла зреагувати.

— О, правда? — на обличчі Габріеля просяяло приємне здивування.

— Ні, я після школи й олівця до рук не брала.

— Перепрошую, — Габріель розвернувся обличчям до Макса, — ти хочеш мені щось сказати?

— Ні-ні, просто ми однокласники.

— Гаразд, — Габріель знову глянув на Олесю. — Ви були за кордоном?

— Так, з батьками багато разів.

— Добре, сьогодні на пошту отримаєте тестові завдання, контакти вірні?

— Так, все правильно, — глянувши на своє резюме, відповіла Олеся.

— Чудово, — Габріель забрав лист назад, — тоді…

— Перепрошую, — перебив Макс його, привертаючи увагу до себе, — можна ми поспілкуємось ще трохи? — спитав він, як годиться, у директора.

— Дві хвилини, — сказав Габріель і, вставши зі свого крісла, пішов у дальній куток кімнати, почав роздивлятися краєвид за вікном.

Олеся нахилилася над столом; Макс теж.

— Хто ти тут? — спитала вона.

— Помічник, — Макс нахилився ще сильніше вперед, бо наступне питання здавалось йому занадто особистим. — Ви з Яном ще зу…

— Сам знаєш, що ні, — перебила його Олеся, — ми просто друзі завдяки тобі, — сказала вона так, що Максу справді стало незручно за скоєне стільки років тому.

— Вибач.

— Нічого, але я все одно тебе ненавиджу.

— Хоч так, — Макс трохи розслабився. — Де він зараз взагалі?

— Пішов у коледж на інформатику, цього року випускається, тільки не лізь до нього, — Олеся застережливо помахала вказівним пальцем.

— Мені просто цікаво.

— Як і два роки тому? — прошипіла Олеся.

— Забули, — Макс відсунувся від неї та підвівся зі стільця. — Ми закінчили, — проінформував він Габріеля.

— Почекай, — Олеся спробувала затримати його одними словами, але Макс був рішуче налаштований.

— До п’ятниці чекаю Ваше тестове, — Габріель привернув її увагу до себе. Він підійшов до Макса і, поклавши долоню на його плече, простяг другу руку Олесі. — Домовились?

Олеся потиснула його руку і, ввічливо попрощавшись, вийшла за двері. Макс відчував, що у Габріеля до нього вже була пара питань.

— Зараз чи потім? — дуже очікувано запитав Габріель.

Макс зітхнув і повернувся на стілець.

— Ми дружили з початкової школи, нас було троє. Вона була закохана в Яна, а він на випускному освідчився мені. Ми тоді п'яні поцілувалися в туалеті, і після цього якимось дивом третім зайвим став я, ми більше не бачилися.

— О великі підліткові драми, — Габріель тяжко зітхнув і рвучко стиснув плече Макса, який опустив голову. — І ти не спитав, чому вони так вчинили з тобою?

— Я ніколи не розумів, чому вони вирішили, що ми втрьох друзі. Вони просто тримали мене біля себе, я рідко брав участь у розмовах, але завжди й скрізь був із ними. Вони не давали мені сісти на задніх партах, тягли по навчанню і таке інше. Ян хотів піти на ракетобудування, а вийшло зовсім не так.

— Може, він так хотів, що й не пішов?

— Це все через мене…

— Або завдяки тобі, — Габріель пальцями підчепив його підборіддя, змушуючи подивитися на себе. Макс насупив брови. — Він тобі подобався?

— Мені просто... мені було цікаво, — Макс підім’яв губи й потупив погляд у стіл.

— Зі мною теж було цікаво? — Габріель обхопив його обличчя долонями, тож Макс більше не міг відвести погляд.

— Ні, з тобою, — Макс ледь не подавився своєю слиною від спогадів. — Вперше побачивши тебе, я подумав, що помру, якщо ми не переспим.

Він торкнувся кінчиками пальців шиї Габріеля, провів рукою від горла до потилиці й, закопавшись пальцями в його волосся, притягнув його до себе для поцілунку. Габріель перемістив долоні на його спину і, нахиливши голову трохи набік, поглибив поцілунок. Макс не так часто починав діяти першим, тому кожен раз здавався особливим.

— Дивна думка, враховуючи все, що ти мені розповів, — йому в губи прошепотів Габріель, і на мить вони зустрілися поглядами.

— Проте моя інтуїція не схибила.

— Про те, що ти досі живий? — з посмішкою Габріель висадив Макса на стіл і втиснувшись між його стегон, припав губами до його шиї.

Макс тремтів від збудження, що накотило, щільна тканина штанів нестерпно сковувала його, і Габріель був в аналогічному положенні. Макс знав, що Габріелю подобалося, коли він обіймав його ногами. Вони обидва дійшли до цієї межі всього за кілька хвилин.

Занадто різко у свідомість Макса увірвався тихий скрегіт металу, через що він розплющив ліве око, звертаючи частину уваги на двері. Минулого разу, коли Макс сказав, що їх можуть помітити, Габріель відповів, що можна не хвилюватись про це. Цього разу знайшовся випадковий свідок.

— Перепрошую, — голос Олега пролунав голосніше, ніж треба було, і Макс буквально відштовхнув Габріеля, який теж не очікував, що їм завадять. Вони обидва почервоніли й часто дихали, серце в грудях відбивало чечітку відразу з двох причин. — Ще раз, так, Максе? — всміхнувся Олег і зачинив за собою двері.

— Ще раз? — перепитав Габріель і поглянув на Макса.

— Сьогодні неофіційний день обтискань на роботі, — натомість відповів Олег. — Гера сказав, що я маю бути на наступній співбесіді, і, схоже, я вчасно.

Дивно, але Габріель нічого не відповів на його втручання у їхні особисті справи, а просто спокійно прийняв папери, які приніс Олег, і вони втрьох зачитали коротке резюме наступного кандидата.

Після обіду Макс міг нарешті вирушити додому і, лише роззувшись, одягнений впав на диван та випадково задрімав на півгодини. А коли прийшов до тями, то почувався дивно бадьоро. Швидко сполоснувшись і зробивши собі півлітрову чашку кави, Макс сів за домашні завдання. У принципі, якби вони з Габріелем до цього часу ще не помирилися, то він би вже закінчував завдання з французької. Так, без нього він встиг би вже багато чого зробити, але з іншого боку за кілька днів, що вони були порізно, на Макса накотила своєрідна апатія. Мабуть, через те, що він звик до щоденних пестощів Габріеля, умілих пестощів, які щоразу виснажували його, але водночас надавали сил. Він був готовий віддатися йому на столі у конференц-залі до моменту, коли їм завадили. Думка про це все ніяк не покидала його голову й одночасно змушувала концентруватися на завданнях, адже потім він міг…

Потік його думок перервало сповіщення на смартфоні.

«Ян Горенюк хоче додати вас до друзів»

Макс хотів відкласти смартфон, але задумався. Якщо він зараз не відповість, то потім не зможе нормально сконцентруватись на завданнях. Тим паче сповіщення з Фейсбука йому приходили ну може рази два на цьому смартфоні. Він натиснув на повідомлення, і йому показався профіль Яна. На сторінці стояла фотографія хлопця з довгим кучерявим волоссям; Максу було складно, але він впізнав в цьому хлопці свого колишнього найкращого друга. У школі він завжди стригся надто коротко і тому не дуже відрізнявся від решти однокласників, але зараз — зараз Макс би легко впізнав його на вулиці. У одинадцятому класі Ян казав, що коли з'їде від батьків, то стригтиметься, тільки коли задовбається прибирати волосся з обличчя. Мабуть, він пропустив той момент і тепер взагалі не бачив сенсу ходити до перукарні. Макс перегорнув усі п'ять фотографій, що були у профілі, і прийняв запит. Зачекав кілька секунд, свердлячи поглядом екран смартфона, і заблокував його.

Якщо він не написав відразу, то не варто було очікувати повідомлення найближчим часом, тож Макс знову постарався повернутися до навчання.

Коли він вкотре взяв чашку в руки та зрозумів, що кава вже майже закінчилася, грюкнули вхідні двері. Макс настільки потонув у своїх справах, що міг би не помітити повернення Габріеля, проте все ж сам себе відволік. Габріель закинув на кухонну тумбу пакунок — мабуть, з їхньою вечерею — і підійшов до Макса.

— Як на фронті? — спитав він, стягуючи з себе піджак і дивлячись на екран ноутбука.

— Сьогодні планую дістатися до половини, якщо ти не проти, — Макс поглянув на Габріеля. — Але ми могли б зробити невелику перерву, — він дотягнувся кінчиками пальців до ширінки на штанах Габріеля і провів вздовж шва до самого паска. Чорт смикнув його так зробити, але думати вже було пізно.

— Помреш, якщо я відмовлю? — Габріель перехопив його руку і, стиснувши у своїй, сів поруч. — Спочатку дійди до половини, — він скуйовдив волосся Макса і пішов у спальню. Незабаром почувся приглушений шум води, і Макс сповз по спинці дивана, уявляючи, чим вони могли б зайнятися в душі.

Так швидко його мозок ще ніколи не працював. До десятої години вечора Макс закрив кришку лаптопа і відклав його на столик. Габріель сидів зі своїм за барною стійкою і дуже швидко друкував; настільки швидко, що всі натискання клавіш зливались в єдиний потік. Макс не став заглядати в його особисті справи, одразу пройшов на кухню і почав розпаковувати пакет, який приніс Габріель. Шніцелі та три види салатів. Від контейнерів виходили залишки тепла. Макс вивантажив усе м'ясо на одну тарілку та поставив розігріватися.

— Ти останнім часом такий зайнятий, — спершись на стільницю навпроти Габріеля і заглядаючи йому в обличчя, зауважив він.

— Не страждати ж мені, поки ти вчишся, — відповів Габріель і кинув на Макса короткий погляд, миттєвий, який можна було б і не помітити.

— Що робиш?

Габріель посунув лаптоп буквально на пару сантиметрів від краю стільниці й повільно зітхнув.

— Ми з Гійомом майже закінчили з орендою офісних приміщень, тож, радше за все, до кінця літа ми зможемо почати налагоджувати справи там, і в тебе та решти французів буде передчасна сесія.

— До речі, я помітив, що завдання мені скинули не з усіх предметів.

— Інші тобі не потрібні, я домовився, — Габріель знову глянув на Макса, цього разу затримавши погляд на ньому.

— А як же саморозвиток?

— Тобі не вистачає фізкультури?

— Ну як би…

— Якщо мало, тобі варто лише нявкнути.

Дзенькнув дзвінок мікрохвильовки, запобігаючи будь-яким запереченням, що тільки почали зароджуватися, але не мали ніякого сенсу. Макс розумів, що Габріель абсолютно правий.

Макс розклав їжу по тарілках, поставив одну збоку від лаптопа Габріеля, а з іншою сів навпроти нього і почав харчуватись. Через кілька хвилин, посунувши лаптоп убік, Габріель приєднався до нього. Він їв акуратно виделкою і ножем у той час, як Макс просто наколов весь шніцель і відкушував від нього потроху, щоразу вмокаючи м'ясо в кетчунез. Макс трохи задивився на зосереджені дії Габріеля і злегка промазав повз рота, розмазавши соус у куточку губ. Габріель підвів на нього погляд. Макс провів язиком по губах.

— Їж акуратніше, — Габріель потягнувся до нього з серветкою і витер залишки соусу, до яких не дібрався язик. — А то вдавишся.

Вдавиться.

Габріель точно говорив не про їжу. Макс підвівся, дістаючи келихи з верхньої полиці стійки, поставив їх на стільницю, потім нахилився і дістав знизу червоне напівсолодке. Він не проти давитися, але лише після вина. Габріель підняв куточок губ, точно оцінивши його жест, і продовжив різати шніцель. Макс налив їм по півкелиха й підняв свій, натякаючи на те, що хоче цокнутися.

— Щоб ніхто не давився, — сказав він і зробив пару повільних ковтків, дивлячись Габріелю в очі.

Після вечері Макс сам помив посуд, і, коли він уже витирав руки, його анітрохи не здивував Габріель, що опустився перед ним на коліна. Було схоже на те, що давитись сьогодні ніхто не буде.

***

Останній робочий день тижня пройшов надто добре, настільки добре, що Макс почав підозрювати недобре. Він навіть зміг вести нормальну розмову за обідом у компанії Габріеля та Гриця, який прийшов до початку своєї зміни, бо директор сказав, що їм трьом треба поспілкуватися. Поспілкувалися. Садовський поводився як адекватна людина без будь-яких натяків чи ще чогось гіршого.

Можна було б подумати, що Габріель теж цього дня мав чудовий настрій, особливо, коли ввечері просто поліз до Макса обійматися. На його обличчі було написано всесвітнє щастя та задоволення, коли він лежав на Максі, підставивши під підборіддя складені в замок пальці, щоб не тиснути йому на грудну клітку.

— Я радий, що в тебе сьогодні такий гарний настрій, — Макс пригладив його волосся, після чого почав повільно перебирати м'які пасма.

— Чи будеш ти радий, коли я скажу чому, — Габріель дістав одну руку і почухав пальцями під підборіддям Макса, від чого він насторожився. Стало трохи ніяково й навіть страшно, але Габріель наче не збирався робити йому зле. — Завтра я покараю тебе, — він провів пальцем під нижньою губою Макса і поклав голову на бік. — Я довго думав, що допоможе мені позбутися неприємних думок, і зрештою знайшов вихід. Сподіваюся, тобі сподобається мій підхід до таких справ.

— Що ти придумав? — Макс припускав, що навряд чи отримає відповідь на своє запитання, але варто було спробувати.

— У тебе немає права відмовитися, якщо вже вирішив залишитися, — Габріель підвівся над Максом на витягнутих руках. — Хоча мені здається, що тобі сподобається.

— Ти мене лякаєш, — сказав Макс, але його руки самовільно потяглися до Габріеля й обвили його шию.

— Більше, ніж твій перший раз? — піддавшись Габріель нахилився і поцілував його, але відсторонився надто швидко. — Сьогодні ти нічого не отримаєш, — він провів великим пальцем по нижній губі Макса, втираючи слину, і підвівся з нього.

Знав би він заздалегідь, що саме придумав Габріель, то біг би назад до тітки Тані з усіма своїми речами. Хоча, ймовірніше, що ні. День почався настільки спокійно, що нічого не віщувало лиха. Власне, як і вчора, тому Макс знав, що трапиться щось дуже недобре, на що він би ніколи не погодився, якби мав вибір. Він залишився навіть коли Габріель попередив його. Габріель тоді нічого не зробив, бо шукав належний спосіб покарати.

Після обіду вони разом приймали душ, Габріель дуже лагідно поводився з ним, і це теж насторожувало. Він буквально облизав Макса своїми руками, і якби той не знав, що попереду на нього чекає покарання, то безумовно розтікся б жижею від дотиків до всього свого тіла. Витершись після водних процедур, Габріель накинув на плечі Макса блакитний халат, які раніше він бачив лише в аніме. Точно, це була юката, їх зазвичай надягали після лазень. Габріель запахнув її та підв'язав широким поясом. Максу стало ще більш незручно.

О шостій вечора пролунав дверний дзвінок. Макс насторожився і, підштовхуваний Габріелем, пішов відчиняти.

Першою думкою було «що він тут робить», потім ступор та перетравлення мозком отриманої інформації. Олег з жалем дивився на Макса і стискав губи, стримано посміхаючись.

— Будь ласка, убий мене чи впусти, мені незручно, — попросив Олег, і Макс нарешті відійшов з проходу. — Я не хотів, щоб так вийшло.

— Що? Що сталося? — Макс намацав рукою стіну й усвідомив, що дуже швидко дихає. Нерви заграли неймовірно. Він нічого не знав і не хотів знати, але не міг від цього втекти.

Олег спокійно зняв куртку і роззувся. Стояв на відстані витягнутої руки, підім’явши губи й точно пожовуючи їх.

— Я винен у тому, що сталося того вечора, і я не хочу, щоб через мене у тебе були проблеми, — він стиснув руками плечі Макса і скоротив відстань між ними вдвічі.

— Що? — Макс сіпнувся назад, але чужі руки утримали його на місці.

— Дуже доросле рішення, — з-за спини Макса виплив Габріель. — Заходьте, не соромтеся, — він махнув на двері спальні. Макс не міг повірити у те, що відбувається.

— Що це означає? — він уважно дивився на Габріеля. Олег перший рушив з місця і зник за дверима. Мабуть, йому це теж було не в задоволення.

— Хочу подивитись на вас.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
corola
19.02.2023 20:17
До частини "РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ"
Доволі дивні відчуття маю стосовно цього розділу. При тому не знаю які ._. мабуть, я потірявся в своїх чуствах ._. вимбачте
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше