РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

Близько опівночі за місцевим часом Габріель запустив Макса в їхній номер готелю. Шість годин в дорозі виявилися нелегким випробуванням для Макса, який за все своє життя один раз сидів у літаку. Другий літак, яким вони добиралися з Парижа до Марселя, виявився з дуже поганою звукоізоляцією, і після нього у Макса все ще гуділа голова. На його пам'яті це була друга дуже галаслива французька пташка.

Скинувши взуття, верхній одяг і набитий до відвалу рюкзак, він пройшов усередину і помітив, що це був зовсім не звичайний номер із двома ліжками. Тут була невелика вітальня у бежевих тонах, у якій на протилежних стінах були двоє дверей, що вели у спальні, у яких були окремі ванні кімнати. Макс перевірив обидві спальні, і, як виявилося, вони були дзеркальними відображеннями одна одної. І там, і там були двоспальні ліжка, тумбочки й шафи. Макс визирнув з однієї спальні, щоб подивитися на Габріеля, який опинився просто біля дверей.

— Я спатиму з тобою, якщо ти не проти, — він завів руку за спину Макса, підтягуючи його ближче до себе.

— Якщо я скажу, що проти? — Макс поклав долоню на плече Габріеля, не розриваючи зорового контакту.

— У тебе було аж три ночі цього тижня, — Габріель нахилився до Макса і провів кінчиком носа по його щоці, від чого по всьому його тілу пройшла хвиля тремтіння.

— Може, я ще хочу? — сильніше стиснувши чуже плече, Макс постарався говорити рівно, але його голос все ж трохи зірвався.

— Не буду тебе затримувати, — провівши долонею по його попереку, Габріель майже встиг прибрати свою руку. Макс поклав другу долоню на його шию і потягнувся до його губ. Поцілунок вийшов не зовсім таким, якого хотілося б, бо в роті різко заграв смак голоду, а шлунок нервово нагадав про себе. Габріель посміхнувся йому в губи. — Кити прокинулися?

— Твої також, — зауважив Макс.

— Іди в душ, я замовлю їжу, — Габріель підштовхнув Макса у бік ванної, на що той насупився. Рюкзаки з речами лишилися біля входу в номер.

— Одяг, — нагадав Макс і потягнувся в потрібну сторону, але Габріель підштовхнув його назад.

— Ні, — муркнув він, дивлячись на Макса тим самим роздягаючим поглядом.

У ванній на вішаках висіли два халати, а на стільниці біля умивальника лежали два стоси рушників різних розмірів. Якби не той раптовий візит Аніки, Макс все ще вважав би себе персонажем дурного тепер уже французького ситкому. Тепер він усвідомлював всю реальність того, що відбувається, і свою дуже важливу роль у сюжеті, куди впхнув його Габріель особисто. Тобто не так, Габріель запропонував йому цю роль, але не уточнив всі її нюанси, а минулі вихідні дали Максу ляпас, привели до тями й повторно розплющили очі на те, що відбувається. До цього Габріель одного разу спробував це зробити, але його слова не затрималися в голові Макса.

Дверцята душа роз'їхалися надто несподівано; Габріель швидко пробрався всередину і закрив їх.

— У нас десять хвилин, — заявив він перед тим, як притиснути Макса до холодної кахлі.

І все-таки нічний душ виявився освіжаючим. Через обумовлений час вони сиділи на дивані, поїдаючи сандвічі та запиваючи їх чаєм. Макс обмотався двома великими рушниками й виглядав приблизно, як аристократ у Стародавній Греції, тоді як Габріель обрав халат. Макс постійно поглядав на нього, не вірячи, що вони змогли вкластися в такий короткий проміжок часу. Вперше у них все сталося так швидко.

— Сподіваюся, ти дивишся на мене так, бо я й досі не нагадав наш розклад на тиждень? — Габріель облизав губи після чергового ковтка чаю.

Ох, що ці губи щойно витворяли.

— Тільки про це й думаю, — погодився Макс.

Та Габріель, пойорзавши на стільці, заговорив досить серйозно.

— Завтра до обіду ще раз повториш свою частину, після цього вихідні наші, у понеділок неофіційна зустріч з представниками, — Габріель закинув до рота останній шматок і, швидко прожувавши, продовжив: — У вівторок ти маєш бути готовий відповідати на всі запитання, навіть на ті, що не стосуються роботи.

— Навіть про нас? — Макс поставив на столик майже порожню чашку, підвівся зі свого стільця і став за Габріелем, обіймаючи його зі спини.

— Максе, — Габріель узяв праву долоню Макса у свою і, закинувши голову назад, глянув на нього застережливо.

— Зрозумів, мсьє, — відповів Макс вже французькою і, нахилившись до обличчя Габріеля, залишив короткий поцілунок на його щоці. — Я впаду прямо тут, якщо ми не підемо спати.

Як і сказав Габріель, в суботу після обіду вони пішли досліджувати вулиці міста. У Марселі була дуже висока вологість через морський клімат, і в перші хвилини Макс подумав, що їм не потрібно падати у воду, щоб промокнути. Була тепла весняна погода, а не той зовсім раптовий сніг наприкінці березня, тому замість пальта, в якому Макс прилетів сюди, він накинув поверх футболки джинсівку, котру Габріель в останній момент кинув йому на плече зі словами «побачиш, знадобиться» і виявився абсолютно правий. Сам Габріель був у не зовсім офіційному піджаку з закоченими рукавами — Макс не розумів, як він може так добре поєднуватися з його рваними джинсами. Перед виходом Габріель зависнув біля дзеркала з кількома сонцезахисними кремами. Макс жартома попросив намазати і його, на що Габріель відповів, що йому ще рано користуватися косметикою тридцять плюс.

Сонце світило яскраво, тож першим пунктом призначення поставили оптику. Сонцезахисні окуляри, які Макс купив минулого року, восени своїм задом роздавила його одногрупниця, абсолютно випадково, але від того не менш прикро, а нові він так і не купив. Габріель запропонував йому приміряти ті, що зараз у моді, але, мабуть, це був такий жарт, бо йому не вдалося приховати свої веселощі. І все ж вони обидва вибрали собі звичайне квадратне скло.

— Костюми в нас є, треба ще ручку зі спалахом, — підсумував Макс, коли вони вийшли на вулицю.

— З ліхтариком підійде? — вкинув Габріель і після здивованого погляду Макса додав: — Траплялися різні ситуації.

До самого заходу сонця вони досліджували місцеву кухню. Макс міг заприсягтися, що раніше ніколи стільки не їв, і тепер почувався хлопчиськом із вірусного відео про «хочу шоколадку». Хоч Габріель і казав, що їм не обов'язково з'їдати все замовлення, в деяких місцях Макс просто не міг відмовитися від дуже смачної їжі. Також, Габріель знатно потягав його по магазинах одягу, в одному з яких у них виникла невелика суперечка.

Макс дивився на себе в дзеркало, постійно переводячи погляд на Габріеля, що стояв за його спиною, підпираючи плечем стінку примірочної. Біла, напівпрозора сорочка без звичайного стоячого коміра, та ще й два верхні ґудзики були відсутні, через що Макс почувався напівроздягненим. Замість широких манжетів — смужка завтовшки з два сантиметри, що переходила у стрічку, яку Габріель допоміг Максу зав'язати на зап'ястках.

— Я б трахнув тебе прямо тут, — Габріель провів долонею вниз по його спині. Макс зіщулився і знову глянув на нього через дзеркало.

— Хочеш, щоб я ходив у ній удома?

— Одягнеш її в понеділок.

— Я виглядаю як… — Макс не зміг вимовити це слово. Не хотів визнавати, що справді був схожий на якось раба для втіх. Обличчя запалало від такої асоціації, і він схилив голову, не хотів більше бачити себе таким.

— Ти виглядаєш так, ніби завтра у тебе тремтітимуть коліна, — обвівши рукою талію Макса, прошепотів Габріель йому у вухо. Його гарячий подих обпалював, і Макс ладен був застогнати від безпорадності.

— Гаразд, окей, я згоден, тільки якщо ти будеш в такій самій.

— Продовжуємо нашу традицію? — піднявши куточки губ, Габріель зняв із гачка сорочку, що була на розмір більша.

У Макса були два пережиті корпоративи, і на обох вони з Габріелем були в ідентичних костюмах, тож було абсолютно нормально і цього разу одягнутися однаково.

Коли вони вийшли з кафе після чергового перекусу, Макс зіщулився від холодка, що буквально облизав його. Із заходом сонця пішло й тепло, і тепер у повітрі літала прохолодна вогкість, що неприємно осідала на відкритих ділянках шкіри.

— Повертаємось до готелю? — спитав Габріель.

Макс озирнувся на всі боки. Вулиці освітлювали вуличні ліхтарі, через що атмосфера стала ще приємнішою. Від такого не хотілося йти.

— Я хотів на пірс сходити… — згадав Макс.

— Можемо швидко або зайти перевдягтися, — Габріель обійняв його, закриваючи його своїм піджаком. — Ти мені потрібний здоровий.

— Габріель, — несподівано холодно навіть для себе промовив Макс і відштовхнувся від нього, — обережність, — про всяк випадок він озирнувся на всі боки.

— Я не хотів, — Габріель теж озирнувся довкола. — Але хотів, — його погляд зупинився на Максі.

Вони з хвилину дивилися один на одного. Макс перший зрушив з місця, буквально на півкроку у бік Габріеля, щоб той почув його слова.

— Нам терміново треба в номер, — і, розвернувшись за півметра від нього, швидко попрямував у бік готелю. Здавалося, Габріель не відразу зрозумів Макса, але незабаром уже йшов у ногу з ним.

Швидким кроком до місця призначення було десять хвилин, але за допомогою неймовірного бажання через сім хвилин Габріель затискав Макса в ліфті, що віз їх на потрібний поверх. Не вісімнадцятий, тож прибули вони набагато швидше. Ніч обіцяла бути веселою; Макс був дуже радий, що попереду був ще один вихідний.

Він проспав до полудня точно. Інша половина ліжка вже охолола, отже, Габріель встав вже досить давно. Макс перекинувся на спину і розтягнувся зіркою, потягаючись. Тіло трохи ломило після всього, що вони робили вночі. Стегна досі трохи тремтіли від того, що він спробував бути вершником. Макс подумки відзначив собі ніколи не сідлати коня. Він абияк зміг сповзти з ліжка і, накинувши на плечі халат, покульгав у вітальню. Габріель сидів над паперами з ручкою в зубах і навіть не помітив голову, що виглянула з дверей.

Макс протяжно нявкнув. Габріель випустив ручку з рота й озирнувся на нього. Вираз його обличчя поступово змінився від насупленого до задоволеного.

— Доброго ранку, — сказав він, відклавши папери на столик. Макс ще раз коротко нявкнув і повиснув на спині Габріеля, влаштувавши підборіддя на його плечі.

— Ти ж казав, вихідний?

— Я вже закінчив, — Габріель поклав долоню на схрещені зап'ястки Макса. — Ти хотів на пірс.

— Ходімо сьогодні? — Макс притулився щокою до чужого плеча, заглядаючи з боку на Габріеля.

— Що хочеш на сніданок? — він трохи обернувся на Макса.

— Не впевнений, що зможу ходити після цього, тож круасани зійдуть, — Макс вкусив Габріеля за шию і, відпустивши його, втік до ванної.

Під потоком гарячої води тремтіння в ногах посилилося, від чого Макс ледь не впав на підлогу, але притулившись спиною до стіни, таки зміг утримати рівновагу. Він намагався розім'яти м'язи, що вібрували, але поки виходило погано, і після душу він навряд зміг би дійти хоча б до дивана, тому присів відразу на ліжко.

— Няв, — з очевидним глузуванням сказав Габріель і, присівши поряд, почав м'яти стегно Макса обома руками. Макс хотів би обуритися, але сам розумів всю абсурдність свого становища. — Можу тебе понести на ручках.

— Сам пройдусь.

— Якщо тобі стане складно…

— Не стане.

— Моя пропозиція в силі, — Габріель підняв долоню до його обличчя й акуратно погладив щоку.

Як би довго Макс не хотів чинити опір, але йому довелося прийняти пропозицію Габріеля. Сьогодні було прохолодніше, і вони вийшли в пальтах; Габріель навіть прихопив з собою парасольку. Дуже доречно, бо тільки-но Макс умовив себе не бути надто гордим, як почалася злива. Щільний потік води з неба був ще однією гарантією приватності; так було менше шансів, що їх раптом хтось впізнає, а парасолька, котру Макс тримав над їхніми головами, одночасно намагаючись міцно триматися за Габріеля всіма кінцівками, дуже вдало прикривав їхні обличчя.

— Ми дуже удачливі, — легкою луною під парасолькою пролунав голос Габріеля.

— Якось ти теж не зможеш стояти рівно, — пообіцяв йому у вухо Макс.

— І мої коліна тремтітимуть так само, як твої зараз?

— Сподіваюся, що в сто разів сильніше.

На пірсі стояла величезна кількість суден різних розмірів, від звичайних човнів до приватних круїзних мінілайнерів — Макс не був певен, що це можна було назвати просто човном. Звичайно, більшість місць займали вітрильники, котрі, як знав Макс, коштували від мільйона євро. Вони зупинилися під найближчим навісом із лавкою. Макс склав парасольку перед тим, як Габріель нарешті опустив його на землю.

— Мені подобається, — мрійливо промовив Габріель, сховавши руки в кишені, і обернувся на Макса. Таким мрійливим Макс його ще не бачив; хіба що першої ночі у квартирі, коли вирубився і прийшов до тями вже в ліжку. Коли Габріель дивився на нього таким поглядом, немов бачив чудо. Макс дуже не хотів руйнувати цю мить для нього. Підсунувся ближче і, пропхнувши долоню до кишені Габріеля, взяв його за руку.

Було трохи дивно сидіти на дерев'яному пірсі під навісом, ховаючись від зливи, але, схоже, обом їм це подобалось. А потім Габріель повернувся до нього і коротко поцілував. І вони сиділи далі, дивлячись на небесний потік, що зникав у морі.

Дощ ішов майже три години, і коли він майже закінчився, Макс дуже не хотів відривати свою голову від плеча Габріеля. Сидячи на лавці під укриттям, закутавшись у пальто, слухаючи шум води, Макс встиг добре подрімати й тепер почувався трохи побитим і потребував кави. Навколо почали запалюватися ліхтарі, хоч ще було ясно. Мабуть, через погоду.

За ранньою вечерею в ресторані готелю вони просиділи ще дві години, та після повернення до номера вже довелося вмикати світло. Макс прихопив із собою контейнер із десертом, збираючись прикінчити його лежачи на зручному дивані, і йому майже вдалося це зробити, проте першу ложку тирамісу перехопив Габріель.

— Серйозно, чому не взяв ще один? — обурився Макс, але його питання залишилося без відповіді. Габріель плюхнувся поряд; в його руці була тека.

— Щодо завтрашньої зустрічі. Там буде одна людина, якій ти маєш сподобатися.

— Тільки одна?

— Настільки жахлива одна, тому я хочу тебе попередити, — Габріель підняв на нього погляд, надто незвичний, що Макс аж примружився, намагаючись розібрати його емоції, але так і не зміг.

— Це хтось із твоїх знайомих?

— Так, і я четвертую його, якщо він стисне щось, крім твоєї долоні.

— І що мені робити з ним? — Макс ретельно облизав ложку, дивлячись у вічі Габріеля, але той ніяк не змінився на обличчі. Отже, справа була серйозна.

— Користуватись своїм ротом за умови, що в ньому буде лише твій язик. Якщо відчуєш, що щось не так, повідом мені.

— Що може йти не так? — Макс перестав їсти та відставив контейнер на столик.

— Багато чого, — Габріель підігнув одну ногу під себе і сів обличчям до Макса. — Його звати Клод Д'Арк, сорок шість років, і я знаю його досить довго, щоб мати уявлення про те, що від нього очікувати. Всі запрошені знають, що зі мною буде юний помічник, а цей старий збоченець любить хлопчиків приблизно твого віку, — Габріель зробив паузу, яку можна було б назвати досить довгою та напруженою. — Вибач, що не попередив заздалегідь, — видав він, і від цих слів Макса пересмикнуло.

— Чому я почуваюся приманкою? — Макс майже підірвався з дивана, але Габріель схопив його за передпліччя, утримавши на місці.

— Просто не тікай від нього, якщо він до тебе заговорить, це все, — досить переконливо сказав він, але від цього напруга між ними не спала. Макс взяв його за зап'ястя руки, якою Габріель тримав його, і потягнув на себе.

— Тоді якого біса ти мене так лякаєш? — прошипів Макс, шукаючи в очах Габріеля відповідь.

— З ним треба бути дуже уважним, я не знаю, що він може вчудити цього разу, — відпустивши руку Макса, Габріель поклав долоню на внутрішній бік його стегна і, спираючись на другу руку, потягся до його обличчя. Зупинився за кілька сантиметрів. — Та пам’ятай: я з Гійомом завжди будем поруч.

***

Це був просто палац. Скоріше, родинний маєток. Габріель сказав, що тут живе його старий друг і майбутній колега Гійом Монпельє. Будівля виглядала кремезною як зовні, так і всередині. Макс думав, що по таких архітектурних пам'ятках лише водять екскурсії, але, як виявилося, вони були цілком придатні для життя. Усередині будинок не виглядав таким давнім, як зовні. Білі стіни були обвішані величезними картинами, своїм оздобленням та розмірами хол нагадував фойє паризької опери.

Їх зустрів той самий Гійом разом із прислугою, яка відразу забрала їхній верхній одяг. Макс зіщулився; поверх тонкої сорочки в нього залишився лише бежевий в тон штанам жилет, а Габріеля це, здавалося, зовсім не бентежило. Він обійняв господаря будинку як дуже старого та близького друга, якого не бачив довгий час, потім представив Макса.

— На жаль, моя Леа не зможе сьогодні скласти нам компанію, тож це буде суто чоловічий вечір, — повідомив Гійом.

— Так навіть краще, так, Максе? — спитав Габріель французькою і подивився на нього.

Макс ледь не відкрив рот від подиву — він мав намір лише слухати розмову двох чоловіків і ніяк не збирався брати в ній активну участь, але Габріель не читав його думки. Натягнувши посмішку, Макс кивнув.

— Гійом, ти не проти, якщо мій хлопчик прогуляється першим поверхом? — з усмішкою звернувся Габріель до друга. — Не думаю, що йому буде цікаво слухати нас.

— Можеш дослідити перший поверх, — погодився Гійом, — тільки не намагайся відчинити зачинені двері, гаразд?

— Дякую, — Макс не зовсім розумів, навіщо йому йти, але виявити неповагу при сторонній людині не міг.

— Стривай секунду, — попросив Гійом і потім голосніше крикнув: — Тільда!

Із другого поверху прилетіла дівчина у формі обслуги. Світловолоса дівчина з гострими рисами обличчя виглядала в цьому будинку як сніжинка на фоні притрушеної пилюкою кучугури. Вона послужливо вклонилася.

— Приглянь за хлопчиком, щоб не заблукав.

— Так, мсьє, — Тільда ще раз вклонилася і перевела погляд на Макса, який дивився на неї як на несподіваний експонат. — Прошу за мною.

Макс гуляв численними кімнатами першого поверху цього величезного будинку. У деяких було таке відчуття, що не було опалення або його просто обіймав рій примар, що холодною зимою втопилися в закритому басейні; хоча в тому величезному приміщенні було досить тепло, щоб не замерзнути після купання. Оранжерея з екзотичними деревами та кущами відрізнялася своїм досить прохолодним вологим кліматом, через що Макс несвідомо обійняв себе.

Вони досить довго ходили по першому поверху, а він все ніяк не хотів закінчуватись. Макс не уявляв, наскільки довжелезною могла бути ця будівля. Тільда зайняла його ненав’язливою розповіддю про довге коріння та великий спадок родини Монпельє. Здавалось, наче вона пройшла цілий курс з історії цієї родини, однак Макс був тільки радий послухати, бо сам предків далі своєї бабусі не знав — а хотілося б.

Вони сіли на крісла в черговій кімнаті, котру Макс повважав достатньо теплою, щоб дочекатись, коли ж Габріель згадає про нього. Зустріч була призначена на шосту вечора, отже, чекати залишалось недовго. Схоже, Тільда зрозуміла, що більше нікуди йти він не збирається, і тому запропонувала чаю, від якого Макс, звісно, не зміг відмовитись. Все-таки було трохи прохолодно.

Від роздумів його відірвав рух на іншому кінці кімнати. То був Габріель. Тільда відразу встала з крісла і перепросивши пішла.

— Як тобі дім? — Габріель сів на кавовий столик, упираючись колінами в коліна Макса. — Хочеш такий самий?

— Надто великий і холодний.

— Правда? — здивувався Габріель і оглянув кімнату. — Начебто нормальна температура.

— Багато кімнат без опалення, мені набагато комфортніше в квартирі.

— Врахую це, коли купуватиму нам житло, — він стиснув пальці на коліні Макса, який, м'яко кажучи, був приголомшений такою заявою.

— Що? — Макс примружився, пильно дивлячись на Габріеля.

Це було надто несподівано, різко і, що найважливіше, не вкладалось в голові з їхнім нинішнім становищем. Макс втиснувся в спинку крісла; його реакція була точно не такою, якої очікував Габріель. Власне, вираз обличчя того абсолютно не змінився; він так само зі всесвітньою ніжністю дивився на Макса і вже погладжував його коліно. Максу здалося, що Габріель торкався його голої шкіри, бо дотики обпалювали.

— Сподіваюся, це не твої справжні почуття, бо я одразу сказав, що ми йдемо до Європи.

— Як скоро? — перебив його Макс, вчепившись пальцями в підлокітники й уважно дивлячись у вічі Габріелю.

— Якщо завтра підпишем всі потрібні контракти, до кінця літа мають вирішитись організаторські питання, оренда будівель, приміщень, працівники. До кінця року зможемо змінити локацію, але це ще не все, — нахилившись уперед, Габріель підпер обличчя долонею.

— Коли я перестану бути потрібним тобі? — озвучив Макс запитання, що мучило його.

— До кінця, якщо пощастить, до кінця життя.

— Ти в цьому впевнений? — всміхнувшись, Макс недовірливо підняв брову.

— Майже, — Габріель підчепив сорочку Макса над верхнім ґудзиком і, притягнувши його до себе, коротко притулився до його губ своїми. Макс майже дотягнувся рукою до його волосся, коли Габріель відсторонився. — Я прийшов забрати тебе, там наш фаворит уже прибув. Гійом в курсі нашого плану, і ти нікого не маєш боятися.

Фаворит.

Клод виглядав досить добре для свого віку. Габріель сказав, що це через ботокс. Чоловік виявився досить люб'язним і ввічливим, навіть зробив комплімент їхньому зовнішньому вигляду, після чого Макс відчув його пильний погляд на собі. Макс вирішив поки що триматися ближче до Габріеля, а точніше не відходити від нього ні на крок.

Коли всі запрошені зібралися, Гійом провів їх у їдальню на вечерю. Чоловіки були в основному середніх літ, майже всі з підтяжками на обличчі; в одного шкіра була настільки натягнута, що його, здавалося б, дружня посмішка більше скидалася на клоуна-вбивцю. Двоє мсьє за шістдесят дуже ласкаво спілкувались з Габріелем, ніби він був їхнім найдорожчим онуком, якому вони зібралися подарувати весь світ. Макс знав про їхній внесок, як інвесторів, у проєкт Габріеля, тому майже не здивувався такому ставленню з їхнього боку.

Після смачної вечері всі перемістилися до кімнати з каміном, умовно розділеної на дві зони: два дивани біля каміна та рояль із кріслами для глядачів, розташованими півколом так, щоб бачити піаніста. Прислуга прикотила візок із напоями, як алкогольними, так і ні.

Габріель продовжив розмову, сидячи біля каміна з келихом червоного вина. Макс спочатку стояв поряд з ним, поглядаючи на величезний інструмент, на якому руки так і свербіли поклацати. На першому курсі університету йому довелось кинути зайняття в музичній школі — через Олега і завдяки ж йому — та тепер інколи не вистачало клавіш під пальцями, а у простого пересічного спитати позичити навіть синтезатор було б дивно. Вистоявши від сили півгодини, Макс таки поклав долоню на плече Габріеля і, нахилившись до нього, тихо прошепотів на вухо:

— Можна я пограю? — він не відводив погляду від рояля, щоб Габріель з одного погляду на нього точно зрозумів, про що мова.

— Оу, — видавив Габріель і теж подивився в бік інструмента. — Давай.

— Дякую, — надто вдоволено відповів Макс і проскакав до рояля.

Сівши на стілець, Макс випадково спіймав на собі погляд Гійома, який лиш кивнув йому.

Забув спитати дозволу у господаря.

Собачий вальс грати було б негарно, тож Макс постарався згадати що-небудь не менш просте, але не настільки заїжджене. Спочатку торкнувся клавіш, провів по них пальцем, не натискаючи, і зрозумів, що пилу на них немає — отже, рояль тут стояв не лише для краси. У голові спливли перші ноти, і Макс по черзі натиснув п'ять клавіш, після чого зрозумів, яку мелодію згадав. «Ода до радості», можна було зіграти однією рукою, щоб зробити менше помилок. Звук був дуже гарний, тому Макс аж трохи забувся, продовжуючи по черзі натискати клавіші.

Низька нота увірвалася до його свідомості надто різко, потім ще одна і ще. Макс не зрозумів, що відбувається, але продовжував грати. Потім помітив на клавішах чужу руку. До кінця композиції він не наважувався підняти погляд, насамперед щоб не поплутати клавіші, а потім уже — він не хотів вірити, що цей старий збоченець, про якого стільки попереджував Габріель, так швидко вирішив почати біля нього литки присмалювати.

Після останніх зіграних нот пролунали короткі оплески. Макс постарався непомітно зітхнути, набираючись сміливості, та підійняв погляд на Клода.

— Дякую за підтримку, — Макс постарався посміхнутися так, щоб це не виглядало натягнуто. Мабуть, у нього вийшло, бо Д'Арк теж усміхнувся і погладив його по плечу. — Я давно не грав, тож не впевнений, що все зробив правильно.

— Не хвилюйся, ти добре впорався.

— Дякую, Ви теж, — задля пристойності відповів Макс.

— Гарно працюєш пальцями, Габріель навчив?

— Ні, музична школа, — Макс потупив погляд на клавіші й міцно стиснув щелепи.

Залицятись до достобіса привабливого Габріеля навіть на початку було набагато простіше, ніж намагатись підтримати розмову з чоловіком, котрому «подобаються хлопчики його віку». Макс більше не знав, що сказати, й постарався тихенько стиснути штани на своїх колінах, сподіваючись, що Клод не помітить його нервозність.

— Не бажаєш промочити горло?

Якби це був Габріель, Макс би подавився повітрям, а ця людина, за словами самого Габріеля, була в сто разів гірша за нього самого. Макс намагався тримати себе в руках.

— Поки ні, — таки піднявши погляд, відповів Макс. — А ви не бажаєте вина? Чи, може, коньяк?

— Коньяк, будь ласка, — не своїм голосом озвався Д'Арк, і Макс нарешті отримав привід відійти від нього.

Хоч і ненадовго, але він зміг перепочити. Поки наливав алкоголь, Макс кинув погляд на Габріеля, який наче тільки цього й чекав. Він ледь помітно кивнув, не відриваючись від розмови з іншими інвесторами. Макс хотів би виговоритись йому за те, що найскладнішого Габріель скинув на нього, але ж він сам погодився. А що було б, якби не погодився? Цей Клод би заливав до нього вдвічі наполегливіше? Його дії ніяк не залежали від того, чи погодився Макс, чи ні, це точно.

— Будь ласка, — натягнувши усмішку, Макс вручив склянку Клоду, котрий перемістився в крісло коло вікна. Чоловік ввічливо кивнув йому, понюхав і відпив трохи, ніби перевіряючи, чи не підсипали йому отрути.

— Такий милий хлопчик, і як тебе так вгатило, — випалив Клод, не відриваючи погляду від краєвидів.

— Перепрошую? — Макс уже готовий був випнути груди й пояснити йому за такі слова, але вчасно стримався. — Що означає «вгатило»? Я не зустрічав цього слова раніше.

— Він змусив тебе так вирядитися, щоб вразити нас, я знаю, — міцно стиснувши склянку, Клод пильно дивився на Габріеля.

У Макса було таке відчуття, немов у них взаємна ненависть, але він знав, що якби тут була тільки вона, то Д'Арк не прийшов би на зустріч.

— Вам теж здається, що це занадто?

— Я знаю його досить довго, щоб сказати, що в нього все занадто й надмірно, — Д'Арк озалпом допив свій коньяк і вручив склянку назад Максу, котрий нахмурився.

— Тоді чому Ви тут?

Тепер Макс уже нічого не розумів. Габріель сказав бути ласкавим, але Клоду, виходячи з його поведінки та слів, було абсолютно начхати на Макса. Якщо він і звернув на нього увагу, то точно не через якусь симпатію.

— Мені це подобається, — Клод зиркнув у бік Габріеля. — Перепрошую, я відійду.

З цими словами Клод вийшов із кімнати. Макс глянув на Габріеля, який глянув на нього, трохи піднявши брову. Чого він хотів? Макс підійшов до нього і нахилився до його вуха.

— Щось трапилось? — на випередження спитав Габріель.

— Я його не цікавлю, — повідомив Макс, після чого Габріель обернувся на нього з прихованим подивом у погляді. Завівши руки за спину, Макс стиснув губи та знизав плечима.

До кінця вечора Макс більше жодного разу не бачив Д'Арка і кілька разів губив Габріеля. Йому пощастило вислухати, як старі люди розхвалювали його прекрасного боса, який він молодець і красень, а коли Макс відходив, щоб налити собі вина, то підслуховував улесливі коментарі з приводу його вбрання. Звичайно, після сорока слух починає підводити, і вони навряд могли б подумати про те, що Макс як би ще не був такий глухий, як вони.

Вкотре, коли Габріель з'явився в полі зору, Макс підійшов до нього, перш ніж він встиг помітити.

— Куди ти зник? — Макс вручив йому склянку води, а Габріель виявився дуже радий їй та одразу випив половину.

— Я розв’язав проблему, — Габріель поклав долоню на основу шиї Макса ззаду та, злегка стиснувши її, сам почав йти у бік потенційних колег. Макс піддався йому й пішов поряд.

Вечір закінчився майже безнапасно. Попрощавшись із гостями, Гійом останніми провів Габріеля з Максом до машини, що під'їхала дуже вчасно. Друзі знову міцно обнялися, і Габріель пообіцяв, що скоро вони бачитимуться частіше. Коли машина залишила угіддя Монпельє, Макс сповз униз по спинці сидіння. Йому стало погано. Хвиля жару прокотилася по всьому тілу, і він простогнав, заплющивши очі — це було дуже неприємно.

— Ти в порядку? — Габріель повернувся до нього, уважно розглядаючи.

— Не… дуже, — насилу видихнув Макс. — Жарко, — він приклав долоню до лоба.

Наступної миті Габріель прибрав її та приклав свою холодну, приємну. Але від неї почало нудити у скронях. Макс не знав, як так взагалі могло бути. Було схоже на гарячку.

— Ти палаєш, — сказав Габріель і переклав долоню на шию Макса. Тепер стало нудити там. — Що ти пив сьогодні?

— Тільки вино, те саме, що й ти.

— Коли востаннє?

— Не знаю, — промимрив Макс, закриваючи обличчя руками — світло фар на дорозі було надто яскравим.

— Згадуй.

— Не знаю, — знову протягнув Макс, але почав ворушити мізками. — Півгодини тому… мабуть.

Габріель стиснув плече Макса і почав метушитися. Макс розплющив око і помітив, як він шукає номер у контактах. Гійом. З динаміка почулися гудки. Він відповів дуже швидко, наче тільки на це й чекав; Габріель одразу почав щось швидко говорити, із чого Макс розібрав лиш слово «вино». Від на півтона гучнішого голосу почало гудіти в голові, й Макс міцно зажмурився. Це продовжувалось, певно, вічність, бо, коли Габріель договорив і притулив його до себе, Макс вже ледь не втрачав свідомість.

— Боляче, — опустивши руки, Макс затиснув їх між ніг, і з його горла відразу ж вирвалося болюче мукання. М'язи живота зводило спазмами, а ноги важчали й відчувалися дедалі гірше. Макс почав задихатися.

— Ще трохи, — Габріель потягнув Макса на себе, укладаючи його голову собі на стегна, і почав гладити волосся, а другою рукою рвучко стискав плече Макса. — Ще трохи, — прошепотів він.

Від його слів ні трохи не ставало легше, але в такому положенні Макс хоча б зміг дозволити собі розслабитись, наскільки це було можливо. Дивні спазми продовжували зводити його м’язи, та так він хоч був впевнений, що нікуди не гепнеться.

Було таке відчуття, ніби минула ціла вічність доки вони завалилися в номер. Макс висів на плечі Габріеля, котрий тримав його за талію, і ледве перебирав ногами, яких не відчував. Габріель стягнув з нього пальто, і поки розвішував його, Макс скотився по стіні на підлогу. Він намагався роззутися, але пальці не слухалися. Перед ним з'явилося обличчя Габріеля, що закинув його руки собі на шию і тихо сказав:

— Тримайся за мене, — потім швидко зняв з нього туфлі та підняв на ноги.

— Ах, — вирвалося з Макса, коли він випростався повністю. У животі тягнуло.

— Скільки ти випив того вина? — здавалося, не зважаючи на його стан, спитав Габріель і, посадивши Макса на диван, почав роздягати його. — Скільки?

— Чотири… напевно, — промимрив Макс, після чого чергове запитання Габріеля здалося лише набором незв'язаних між собою звуків.

Макс весь палав, і з кожною миттю йому хотілося лише швидше дістатися голого тіла Габріеля, якого це, здавалося, зовсім не хвилювало. Ніч обіцяла бути довгою.

***

Дивом їм вдалося не запізнитися до офісу на призначений час. Макс узагалі був здивований тим, що прокинувся після вчорашнього. Все тіло ламало від нічних навантажень, але Макс, схрестивши руки за спиною, мовчки стояв праворуч від крісла Габріеля і намагався невимушено посміхатися. Він знову був без голосу і не розумів, навіщо Габріель потягнув його з собою, якщо толку ніякого від цього не було. Моральна підтримка? Ха, він обходився без Макса цілих тридцять один рік.

Конференції не було, свою лайнову думку не висловлював навіть сам Клод Д’Арк, вони одразу перейшли до підписання контрактів. Гійом із жінкою, що виявилася його дружиною та за сумісництвом юристом компанії, сиділи на боці Габріеля. Мадам Монпельє наприкінці зібрала всі потрібні папери до теки, у кожного чоловіка теж залишилося по парі підписаних аркушів. Габріель подякував усім за співпрацю, потиснувши їм руки, і нові партнери та інвестори покинули приміщення.

— Я в шоці, — заявила Леа Монпельє і накрила свій лоб долонею. — Як ти змусив цього Д'Арка підписатись?

— Я ж казав, що він красунчик, — загордився Гійом.

— Свої методи, — сказав Габріель і підняв погляд на Макса, якому вже стало цікаво, які такі методи були у його директора.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
corola
19.02.2023 19:04
До частини "РОЗДІЛ П'ЯТИЙ"
АНУ АНУ ТОЧНІШЕ ЗА МЕТОДИ, бо знаю тут деяких! Ну окей, почекаю роз’яснень в наступних розділах ._.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше