РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ

Макс увійшов до спальні; Габріель вів його за плечі. Олег, який сидів на ліжку у футболці та джинсах, подивився на них і стиснув пальцями край ліжка. Ні, вони не мали опинитися в такому становищі, це точно було ненормально. Ну звісно, хто з них тут найадекватніший? Макс не міг відповісти на своє ж запитання. Габріель зупинив його на відстані простягнутої руки перед Олегом і відпустив плечі.

— Як же Юра? — нагадав Макс.

— Чесно, мене більше турбує твоє щастя, аніж ці стосунки, — Олег узяв Макса за руку. — Ти пробачиш мені той вечір?

Габріель підійшов до них і зробив те, через що Макс перестав дихати. Олег так само дивився на нього знизу вгору, коли Габріель надягав на нього чорний шкіряний нашийник. Це все було занадто для нього, але Олег навіть не звернув увагу на те, що зробив Габріель. Він міцніше стиснув долоню Макса у своїй — єдине, по чому Макс зрозумів, що він теж нервував через своє становище. Габріель простягнув Олегові такий самий пасок, який затягнув на його шиї, і сказав:

— Надягни на Макса.

Олег зажував нижню губу і підвівся з ліжка. Тепер він був вищим і дивився Максу в очі рішучіше. Простягнув руку до його шиї й акуратно обхопив її ззаду, через що Макс злегка нахилив голову вперед. Олег приклав шкіряний нашийник ззаду і, піднявши обличчя Макса за підборіддя, затягнув його спереду. Складно було дивитися в такий момент у вічі, та взагалі бачити обличчя навпроти, відчуваючи найсильнішу провину; Макс трохи відвернув голову убік.

Нашийник злегка здавлював його шию, тиснув на горлянку металевою застібкою, але Олег був в аналогічному становищі, тож Макс не міг скаржитись. Просто треба було згадати, що він робить це для свого ж майбутнього. Не хотілось уявляти, що б трапилось, якби він відмовився. Якби вони обоє відмовились.

— Весь вечір ваш, робіть що забажаєте, — повідомив Габріель.

Макс підняв погляд на Олега, який охоче підійшов до нього і, обхопивши долонями його обличчя, накрив його губи своїми. Знайоме відчуття розлетілося по всьому тілу. Макс стояв секунд п'ять ніяк не реагуючи, але Габріель сказав, що вони вільні. Відкривши рота, він почав слабко відповідати. Це було дуже дивно, неймовірно дивно, що хотілося провалитися під землю.

Великими пальцями Олег потер його вилиці, провів п’ятірнею над вухом, зачісуючи волосся назад, і залишив її на потилиці. Макс відчув, як пояс юкати перестав здавлювати його тіло, і несвідомо спробував відсахнутися, але долоня на потилиці не дала йому цього зробити. Олег скоротив відстань між ними та пробрався рукою під тонку тканину, що покривала тіло Макса. Він відчув, як шкіра покривається сиротами та бажання відсторонитись, але, пересиливши його, подався ще трохи назустріч Олегу та обвів руками його шию. Але думка, що він робить все неправильно, віддавалась неприємним відчуттям в животі. Все це було неправильно.

— Добре, — так невчасно нагадав про себе Габріель, змусивши Макса винирнути із теплого відчуття, що тільки почало його огортати. Як холодним лезом по шкірі.

Нахиливши голову трохи набік, Макс поглибив поцілунок і дозволив Олегу розправити сторони юкати. Він намагався змусити себе ні про що не думати, просто відключити голову і відчувати. Минулого разу Олег його підтримував, тож не варто було чекати від нього нічого різкого чи неприємного. Він кохав Макса і ніколи не завдавав йому болю.

Юката сповзла з одного плеча, і Олег притиснувся губами під його вухом. Несподівано пролунав його тихий шепіт:

— Тобі це треба, Максе, не тупи.

Олег мав рацію. Йому це було потрібно. Та й перед ним був Олег, не хтось інший. Від цієї думки перехопило подих. Підчепивши край чужої футболки, Макс потягнув її вгору і знову поцілував його. Сам. Руки навпомацки почали розстібати джинси Олега, який повністю спустив юкату з його плечей.

Різка зміна температури змусила Макса вдихнути на повні груди; він відчув, як холодне повітря торкнулось розпеченої плоті. Тепер легка тканина трималася лише на ліктях Макса, трохи сковуючи його рухи. Олег обійняв його за шию і, нахиливши голову трохи вбік, поглибив поцілунок, розтягуючи момент та спокушаючи закрити очі й забути, де вони зараз знаходяться. Та де там. Макс зробив крок назустріч, притискаючись сильніше, і нарешті розстібнув його джинси й потягнув донизу, хоч вони й не хотіли так просто злізати.

Несподівано Олег розвернув його, кидаючи спиною на ліжко. Макс подивився на Олега, котрий вже самостійно стягнув штани разом зі спіднім. Здавалось, того зовсім не хвилювала присутність Габріеля; він став коліном на край постілі й, торкнувшись пальцями грудей Макса, несильно, але наполегливо штовхнув. Макс не одразу зрозумів, що той хоче, але, зустрівшись з Олегом поглядами, таки збагнув. Повільно, не розриваючи зорового контакту, Макс посунувся до центру ліжка, разом з тим витягнувши руки з рукавів.

Бачачи, як Олег наближається до нього, Макс з подивом зустрів новий поцілунок. Відчуваючи, як чужий язик хазяйнує у нього в роті, насолоджуючись моментом, Макс неочікувано для себе застогнав в губи, коли гарячий чужий член пройшовся по його власному, змушуючи кров линути до місця дотику; коли чужі руки ніжно і повільно поповзли вгору, оминаючи напружені соски, до його плечей. Макс потягнувся долонями на спину Олега, все ж не наважуючись рухати ними, лиш намагався так чіплятись за реальність.

— Як мило, — сказав Габріель занадто близько.

Макс розплющив очі, розриваючи поцілунок, і подивився вбік. На краю ліжка за якихось півметра від них, влаштувавши голову на передпліччях, не соромлячись спостерігав Габріель.

— І хто ж кому буде вставляти?

— Мені, — напружено процідив Олег і стиснув плечі Макса.

— То може відсмокчеш Максу? Щоб не кінчив на вході.

Макс почув, як Олег шумно проковтнув, і підняв погляд на нього.

Габріель точно робив це, щоб потягнути час; щоб познущатись з них обох. Макс в очікуванні дивився на Олега, не відчуваючи права зараз хоча б щось вирішувати. Після невеликої паузи Олег коротко кивнув.

— Ти сказав, ми вільні в діях, — сказав Макс, скрививши посмішку.

— Окі-докі, не заважаю, — виставивши долоні перед собою, Габріель встав з почіпок і відійшов до єдиного крісла. Зазвичай воно було закидане одягом, але, схоже, сьогодні Габріель звільнив його для себе. Втім сідати не поспішав.

— Поглянь на мене, — Олег обхопив долонями обличчя Макса, тож він таки подивився йому у вічі. — Якщо не хочеш, ми можемо просто цілуватись, поки йому це не набридне.

Макс розгубився, не знаючи, який із варіантів обрати; не допомогли навіть припідняті брови Олега.

— Схоже, вам таки потрібна моя допомога.

Макс не побачив, звідки говорив Габріель; біля крісла його вже не було. За Олегом майнула юката, а за мить він ніби вдавився повітрям. Склавши долоні на грудях Макса, Олег на тремтячих руках повільно нахилився до його обличчя. Це було дивно, та ще більш несподівано було побачити, як той стис губи й застогнав, не зводячи з нього очей. До того ж це розпалювало не на жарт. Серце Макса забилось частіше і кров знову хлинула вниз.

Він несподівано відчув, що Олег більше не придавлював його своїми сідницями. Прикусивши губу й все ж примруживши очі, Олег немов стримувався. Макс не міг зрозуміти, від чого саме.

Куди дівся Габріель?

Притуливши Олега до себе, Макс все зрозумів. Допомога. Габріель, притримуючи один рукав та зухвало посміхаючись, тримав руку в районі сідниць Олега, який знову застогнав.

— Господи, — видихнув Олег Максу в шию й відчутно подався всім тілом назад.

Було очевидно, що йому подобалось те, що робив Габріель. Але щоб настільки. Він майже дрижав, коли Габріель нарешті відійшов від них.

— Далі без мене, — піднявши два пальці догори, Габріель розвів їх і підморгнув.

Олег різко підхопився й, стоячи на колінах, на тремтячих ногах, надягнув на член Макса презерватив, що взявся бозна-звідки. Хоча й так було зрозуміло, звідки. Глянувши на Макса з-під вій, Олег примостився до його члена й почав повільно на нього опускатись. У Макса перехопило подих; він стиснув стегна Олега та майже одразу змістив руки під коліна. Його знову охопило відчуття, що він зараз кінчить, але, глибоко вдихнувши, він відтягнув момент.

Олег повністю сів на нього й завмерши повільно зітхнув. Закинувши голову, він дивився у стелю, але Макс міг уявити весь вир емоцій, що змінювався на його обличчі.

З кутка кімнати почувся тихий шурхіт — Габріель влаштувався в кріслі. Отже, більше не планував їх чіпати.

Тримаючись за стегна Олега, Макс намагався стримуватись, але в такому положенні та тим паче з Олегом це було майже неможливо. А той ще й почав рухатись, повільно, ніби знущаючись.

Все тіло Макса палало, м’язи судомило, та з кожним рухом Олега ставало важче дихати. Всі відчуття, що переповнювали його до цієї миті, розтанули. Макс хотів би зажмуритися й повністю віддатись миті, та водночас не хотів цього, бо Олег, сплівши їхні пальці та притиснувши їх до постілі біля його голови, продовжував дивитись йому у вічі й набирати темп.

— Кохаю, — нахилившись до вуха Макса і сповільнившись на кілька рухів, видихнув Олег.

Макс обійняв його вільною рукою, міцніше притискаючи до себе, майже фіксуючи, й, упершись ступнями в ліжко, подався стегнами назустріч, зірвавши з губ Олега неочікувано голосний стогін. Завмерши на секунду, Олег зовсім трохи підліз вверх і, впершись рукою в постіль, накрив голову Макса передпліччям. Намагаючись віддихатися, він почав ледь розбірливо між стогонами шепотіти щось йому у вухо. Однак серед всіх звуків Макс все ж зумів впізнати «милий» і знову «кохаю». Серце билося немов скажене; у вухах гупала кров. Макс відчував, що стояв на краю і намагався триматися, але черговий незрозумілий шепіт зробив свою справу.

Макс гучно видихнув, відчуваючи, як все внизу стиснулось, але, дозволивши собі лише мить забуття, продовжив рухатись. Відчувши, як Олег тисне йому на груди, він завмер та, затамувавши подих, спостерігав, як Олег перехопив ініціативу та, закусивши губу та рухаючись у швидкому темпі, всім своїм видом показував, що він на межі.

Кінчивши на тіло Макса, Олег зупинився в бажанні віддихатись, втім злазити з його члена не поспішав. Знову влігся на Макса, примостивши голову на його плечі та пестячи вухо своїм гарячим диханням.

Олег скотився з нього і ліниво підтягнув все ще сплетені пальці до своїх грудей. Макс не наважувався підняти очі, але фізично відчував на собі чужий погляд. Усвідомлення реальності знову поверталося до нього. Хоч вони й удвох, але не самі. Все це покарання. Щойно вони піднімуться з ліжка…

Олег сильніше стиснув його долоню і посунувся трохи вверх. Макс нарешті зрозумів, хто так відчутно облизував його поглядом.

Секунду тому скрипнуло крісло. Макс не хотів дивитись; Макс не дивився. Почувши дивні вологі звуки, Макс таки глянув та заціпенів.

Стискаючи шию Олега, Габріель швидко трахав його рот. Макс бачив, як горлянка Олега розширювалась під натиском чужого члена та як нашийник ще сильніше впивався в його шкіру.

Жахливо.

Просто неможливо. Але Олег спокійно лежав, не рухаючись, лише стискаючи його долоню.

Сказати щось? Втрутитись? Відвести очі?

Та Макс не міг визначитись навіть з думками, продовжуючи просто спостерігати. Габріель виглядав настільки буденно, що Олег навіть доповнював цю картину.

Чи міг він заперечити? Чи бодай хотів це зробити? Схоже, що ні. Та чи був проти?

Габріель на мить завмер і повільно вийшов з рота Олега.

— У вас година, я замовлю вечерю.

Година.

Макс поглянув на Олега, котрий так вчасно вирішив підтерти слину навколо рота. На його шиї червоніла пара відбитків пальців. Він не дивився на Макса, але навряд йому було соромно за те, що щойно сталось.

Двері кімнати тихо зачинились. Габріель пішов.

Макс не міг відвести очей від Олега, але також і поворухнутись. Олег лише трохи сповз вниз, щоб голова більше не звисала з ліжка й ніби боявся подивитись на нього. Мабуть, йому все-таки було трохи соромно.

Поступово до тіла поверталась чутливість; Макс навіть трохи здригнувся від кімнатної температури. Перевернувшись на бік, він вперся рукою в ліжко; дивився на Олега тепер згори вниз. Однак складно було підібрати слова.

— Ти як? — дивом вийшло з його рота.

— Переживу, — з хрипами відказав Олег.

— Я серйозно.

— Серйозно, — Олег перевернувся на бік, обличчям до нього, — це наймізерніша глобальна проблема у моєму житті, — відкотившись до краю ліжка, він встав й плавними рухами зняв пасок зі своєї шиї; від нього залишилась червоніюча смужка.

Макс не розумів, які могли бути мізерні глобальні проблеми. Тобто, могли бути мізерні або глобальні, але в поєднанні він не уявляв, що саме мав на увазі Олег.

— Ти про що? — таки перепитав Макс й точно менш обережно, ніж Олег, зняв свій нашийник.

Олег зітхнув і озирнувся на нього, підім’яв губи. Він немов одним поглядом хотів натякнути, що Макс і так сам мав зрозуміти, про що йшла мова.

— Почуття, Максе, — Олег розвернувся спиною до Макса й, завмерши лиш на мить, попрямував до дверей ванної. — Хочу помитись.

Заперечувати не мало сенсу, однак і побігти за ним було безглуздо. Скільки разів за останні півгодини Макс чув слово «кохаю»? Все одно це відчувалось якось дико. Бо за стіною був Габріель. До біса Габріеля. Він дав їм ще годину, коли вийшов. Макс зрозумів, що якщо зараз нічого не вдіє, то більше ніколи не зможе отримати відповіді на свої запитання. Все-таки тепер здавалось, що Олег приховував ще більше, ніж Макс уявляв до цього.

Підірвавшись з ліжка, Макс піймав двері, що майже зачинились. Олег насупив брови.

— Хочу з тобою, — він абияк просунув плече у двері.

— Хочи, — хитнувши головою, Олег спробував виштовхати його, але Макс всією вагою навалився на ту руку й таки вліз до ванної. Однак далі його не пускали.

— Будь ласка, — він вчепився в зап’ясток Олега, та той дуже швидко зумів звільнитись і знову відштовхнув Макса, котрий лиш вчепився в край дверей.

— Ні, — гаркнув Олег. Втім вигнати Макса у нього не вийшло. Смикнувши двері й подавшись трохи вперед, Макс захлопнув їх за собою та притиснувся до них спиною. Олег дивився на нього ледь не зі сльозами на очах, та таки відвернувся й пішов до кабінки. — Окей, як хочеш, але в душ я один.

Макс хотів би йому завадити, але це точно не покращило їхні стосунки. Певно, зараз вони й так вже були гірші ніж кепські. Тому він взяв один із рушників, котрі завчасно підготував Габріель, і став біля дверцят, щоб подати його Олегу, коли він вийде. Насправді він просто не хотів далеко від нього відходити, бо відчував напругу, що нізвідки виросла між ними. В душі майже одразу зашуміла вода.

— Вибач, що тобі довелось робити це заради мене.

— Я сам цього хотів.

— І за Габріеля, ну… — Макс знову побачив перед собою ту незабутню картину. Не скоро ж він це забуде.

— Годі. Я зробив це, бо мені нескладно. До того ж він привабливий і не зробив мені неприємно.

Макс не уявляв, як в такому положенні Олег почувався нормально, однак сьогодні й так вже сталось достатньо дивних речей, щоб записати й той занадто глибокий мінет в реальність цього вечора. Певно, Олег просто був досить досвідченим для цього. Підім’явши губи, Макс сам собі сумно посміхнувся.

— Добре, радий чути.

— Помовчи хоча б п’ять хвилин.

— Окей, але якщо що, я тут.

Олег більше не сказав ні слова, а Макс, як міг, старався тримати рот закритим, хоч в голові крутилось ще безліч питань. П’ять хвилин ще точно не скінчились, коли дверцята душу відчинились і Олег простягнув Максу долоню. Зволікати було б дурістю. Аби як повісивши рушник на гачок, Макс зайшов до кабінки. Олег відразу ж обійняв його й більше не рухався, лиш ледь відчутно здригався час від часу. На них лилась тепла вода, тож це було трохи дивно, та скоро Макс усвідомив, що він тремтів зовсім не від холоду. Притуливши голову до плеча Олега, Макс поклав долоні на його спину та за мить вже сплів їх, міцніше притискаючи того до себе.

Вони простояли так хвилин з десять, бо у Макса навіть почали боліти ноги від намагань втримати рівновагу. Мовчки вийшли, витерлись і повернулись до кімнати, де на ліжку вже лежали дві обережно складені юкати.

Все-таки найбільше своєю поведінкою сьогодні вражав Габріель.

Макс підхопив ту, що була трохи прим’ята, а Олег вдягнув іншу і нарешті поглянув на нього. Вони обоє не знали, чи варто їм було залишатись тут, в спальні, чи все ж треба було повідомити Габріелю, що вони щойно помились. Хоча, схоже, він і так це знав.

Макс хитнув головою на ліжко й, піднявши подушку до наголів’я, сів під нього. Олег повторив його дію. Вони мовчки сиділи на відстані з півметра один від одного, поки Макс не вирішив, що так не може продовжуватись. Він повільно, щоб не злякати Олега, підсунувся ближче до нього й обійняв його зігнуте коліно, що стирчало догори. Як тоді.

— А пам’ятаєш перший курс? Той Новий Рік? — розвернувшись передом до Олега, Макс притиснувся щокою до його коліна й подивився на нього. Олег фиркнув, але Макс помітив його стриману посмішку.

— Браслети дружби?

— Ти сказав, для парочок.

— І ми в засосах, — Олег прихилився скронею до іншого свого коліна, невідривно дивлячись на Макса, тепер не стримуючи посмішку.

— Бо ти залишив мене одного.

— Максе, — Олег зажував нижню губу й опустив погляд, — мабуть, ти мене вб’єш. Не було ніякого сталкера. То був я.

Не те щоб Макс був дуже здивований — все-таки в Олега були й жахливіші від нього секрети — але однозначно це було неприємно. Він брехав. Брехав, щоб стати друзями? Парадоксально. Та, з іншого боку, що б зараз було з Максом, якби Олега не було поряд? Мабуть, це була славнозвісна «брехня на благо» у всій своїй красі. Біс із нею.

— І з ким ти тоді зустрічався? — спитав Макс те, що його більше хвилювало. Зі Стасом розібрались, але ж він не міг бути й останнім?

Певно, Олега здивувала, його реакція, тобто її відсутність. Він знову зам’явся — точно щось собі придумував, може, й знову брехати хотів.

— З моїм підлітковим коханням, — тихо видавив Олег.

— Хто це був?

Знову Олег не поспішав із відповіддю. Відхилився на спинку ліжка, забрав у свої обійми подушку Макса й міцно зажмурився.

— Дорослий чоловік, Максе. Той, хто врятував мене від того придурка; той, на кого я конкретно запав, а він сказав, що не варто вішатись на кожного, хто до мене добре ставиться, — Олег перевів подих і відвернув обличчя до вікна. — Я хотів бути поряд з ним, а він тримав мене на відстані, казав, що малий. Два роки я бігав за ним, робив для нього все, що він дозволяв. Одного літа напросився до нього кимось типу прибиральника в будинок, жив у нього у будні, а на вихідних ходив на мовні курси, що він мені оплачував. Я ніколи так сильно не радів понеділкам, як тоді. Інколи він обіймав мене і навіть дозволив спати в одному ліжку з ним після пекла, через яке я пройшов. Він повернув мене до життя. Він дав мені шанс на краще життя, — Олег закрив обличчя долонями та на декілька секунд придавив очі подушечками пальців. — Мені досі буває соромно, що я покинув його заради тебе.

— Звучить так, наче ти шкодуєш про це, — спробував пожартувати Макс, та одразу зрозумів, що провалився. Навіть самому не було смішно.

— Знаєш, — Олег поглянув на нього. Його очі були червоні — схоже, він таки плакав, коли закривав їх долонями, — а нижня губа тремтіла. — Я почувався з ним так добре, як ні з ким у своєму житті. Якби він попросив… якби я не був таким дурним і ображеним тоді… я б залишився з ним.

За мить Олег похилився набік і вклав голову на стегно Макса. Не так давно казав йому «кохаю», а тепер вже шкодував, що покинув свого ідеального чоловіка. Але ж не міг Олег кохати їх двох одночасно й однаково? Чи може кохання з такими ставками й не давало рівноцінної кількості балів. Хоча для Олега воно переважило все інше. Хтозна. Та тепер сам Макс схилявся більше до того, що ніколи не обере «рай в шалаші».

Габріель мав все; Олег працював і вчився, так само як і Макс. З Габріелем він міг бути впевненим у своєму майбутньому, а Олег сам сказав, що буде чекати, скільки доведеться.

Після того, як Олег пішов, Макс зміг нарешті видихнути й, порахувавши до десяти, відчинив двері до спальні. Після вечері Габріель дав їм ще час попрощатись на самоті; зараз він лежав з ноутбуком на колінах і відразу звернув увагу на Макса. Після його короткого кивка Макс ліг поруч із ним на живіт, розтягнувшись на ковдрі.

— Як справи? — спитав Габріель і почав однією рукою перебирати волосся Макса.

— Для чого ти залишив нас вдвох? — перевернувшись на бік, Макс підняв погляд на Габріеля, але той дивився вже на екран лаптопа.

— Не кажи, що незадоволений цим, — Габріель перестав клацати по тачпаду і через кілька секунд, закривши кришку, відклав лаптоп на тумбочку. — Ви ж досі друзі?

Друзі.

Макс замислився. Бо друзів не цілують, з друзями не сплять. Але після душу з них немов спали всі ті відчуття і почуття, вони навіть не намагались торкнутись одне одного якось не так, як торкались до того. Їхня звичайна бесіда, так, більш відверта, але все ж; і, коли йшов, Олег обійняв його, як завжди, як тисячі разів до того.

— Так? — невпевнено спитав Макс більше себе, ніж Габріеля. Ну, справді, чого б це у нього таке питати? — Мабуть.

— Сподіваюсь, тепер ти знаєш його краще, — Габріель спустився головою на подушку і підклав долоню під щоку. — У друзів не має бути таємниць.

— То ти все знав? — у Макса не вийшло стримати смішок та посмішку, що залишилася після.

— Як же я міг чогось не знати? — останнє слово Габріель сказав французькою і, накривши долонею шию Макса, почав її гладити.

— Може, я тепер хочу дізнатися про твоє минуле? — жартома кинув Макс.

— Навряд, але можеш спробувати, — Габріель скоротив відстань між їхніми обличчями так, що тепер кінчики їхніх носів стикалися. — Як ти почуваєшся?

— Майже задоволено, — Макс відтягнув двома пальцями бік юкати Габріеля.

— Може, задовільно? — піднявши брови, уточнив Габріель.

— Ні, — Макс пройшовся кінчиками пальців по шкірі, невипадково зачепивши сосок, і рішуче подався вперед, накриваючи губи Габріеля своїми.

Якщо заради свого комфорту потрібно було гратися в кохання з дуже гарячим чоловіком — він був готовий навіть забути всяких Д’Арків, чи кого там ще принесуть Габріелю нові угоди.

***

В неділю вранці Макс міг спокійно сидіти на високому стільці і, підперши кулаком підборіддя, спостерігати, як Габріель готує їм сніданок. Це був найкращий момент за минулий тиждень, і Макс вже встиг скучити за їхньою рутиною. На сковороді підпікався хліб, а поряд закипіла і втекла за край турки кава. Габріель одразу вимкнув конфорку і, прибравши каву, почав витирати скляну поверхню плити. Він глянув на Макса і точно помітив його усмішку.

— Подобається, коли я роблю все за тебе?

— Люблю дивитися, як ти працюєш, — Макс зіскочив зі стільця, дістав дві чашки й, забравши у Габріеля турку, розлив їм каву. — Можу закінчити, якщо хочеш.

— Сідай, — Габріель шльопнув його по сідниці й, відкинувши губку в мийку, повернувся до плити.

Макс сів на стілець і підібрав смартфон з барної стійки, щоб перевірити час — від нема чого робити, — і помітив два сповіщення. Олег додав його до бесіди у Телеграмі, де Юра покликав усіх вийти ввечері. Другим було повідомлення від Яна із коротким «привіт», на котре не кортіло відповідати.

— Я піду сьогодні прогулятись? — про всяк випадок скоріше попередив, ніж запитав Габріеля Макс і одразу ж відповів на пропозицію в розмові, запитавши час і місце зустрічі.

— Хочеш, піду з тобою? — здавалося б, жартома запитав Габріель — Макс так і сприйняв його слова.

— Звісно, коли це буде коло твоїх найближчих друзів типу Софії, яка все знає, — задумливо відповів Макс і відкрив повідомлення від Яна. Мабуть, це все через Олесю, вона не могла не сказати йому, що зустріла Макса. Стільки часу минуло. Можливо, вони могли б знову дружити як раніше. Між ними було менше, ніж у Макса було з Олегом, хоча тепер було складно сказати, які у них були стосунки. Хотілося б вірити, що Олег зможе вгамувати свої почуття. А зі шкільного випускного минуло майже два роки, тож вони могли б знову налагодити зв'язки.

Макс зиркнув на Габріеля, який уже робив із тостів бутерброди, і швидко у відповідь Яну спитав про справи.

Та які могли бути справи, коли вони стільки не спілкувалися?

Він поклав смартфон екраном униз і продовжив смирно чекати на сніданок.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.