Глава 11

Наступні дні мене наче на крилах метеликів носило. Я навіть подзвонила Шарлотті, щоб поділитися такою важливою для мене новиною. Ми вирішили зустрітися, але вже не в барі, треба було вибрати весільну сукню. Тим поче у Шарлотти відмінний смак в одязі, з ким мені радитися, як не з єдиною подругою? Бо якось, після смерті батьків, після хвороби бабці, поєднання навчання та роботи, я не помітила як втратила друзів дитинства. Добре що знайшла нову подругу і таку гарну.

 Ми зустрілися традиційно в парку, на нашому улюбленому місті під древнім дубом.

 Ми привітались та обійняли одну.

 Від Шарлотти пахнуло квітами та ноткою цитруса. Як приємно.

– Боже, я так рада за тебе! Алісо, ти заслуговуєш на щось гарне, після того як пережила всі ці жахіття! – сказала Шарлотта, нехотя відпускаючи мене зі своїх обіймів.

– Я досі не вірю, що це відбувається в реальності! – відповіла я та знітилась.

– Я теж не можу повірити, що знайшовся той дурень, що вирішив побратися з таким нещастям, як ти, – пролунав знайомий іронічний голос.

 Нес! От довбень, він знов тут, я тільки я хотіла відкрити рота, щоб бовкнути йому якусь гидоту у відповідь, але  згадала як пристава до нього. Тож швидко почервоніла і прикусила язика.

– Нес! Ну як можна бути таким злим! Порадій за нашу подругу! Невже в тобі нема добра та емпатичності? – почала журити Шарлотта охоронця.

 Моя подруга подивилася на нього обуреним поглядом, розставив руки в боки, вона схожа на горобця, що обцвірінькує ворона, що зловив у кігті мишу і хоче її з’їсти.

– Чому радіти? Що двоє ледь знайомих людей влазлять в сумнівну авантюру, яка не має ніякого зиску тільки проблеми? – відповів Нес, він притулився спиною до ліхтаря та схрестив руки на груді.

– От не кажи дурниць! Прийде час і ти закохаєшся, також влізеш в таку «сумнівну авантюру» – знайшла що відповісти Шарлотта, показав Несу язика.

 Той фиркнув.

– Та я краще серце тупим ножем собі сам вибіжу, ніж закохаюсь у жінку, – буркнуло це диво похмуре.

–  Ой, як я могла забути, що ти в нас не по дівчатах, – з сарказмом відповіла Шарлотта.– Я пам’ятаю, як ти в барі до того шатена чіплявся.

 Нес на неї вирячився, наче би вбив на місті, але статус дівчини боса рятує. Але і Шарлотта виявилася не з лякливих та витримала вбивчий погляд охоронця.

– Ой, Шарлотта, а я не помічала яка між вами «любов», – з іронією відповіла та посміхнулась.

 Я теж пригадала події у барі і ще більше знітилась.

– О так! Бо ми теж скоро станемо однією сім’єю! – запевнила Шарлотта.

 Я на неї здивовано подивилася не розуміючи про що вона. Якби я не знала, що моя подруга зустрічається з Сагоном. То вирішила що вона побереться з Несом. Але…Йой…до мене дійшло.

– Наш холодний та неприступний айдол все таки підкорився твоїм чарам та теж зробив пропозицію? – зриваючись на писк від радощів перепитала я.

–  Та-ак! – відповіла Шарлотта. Тепер вона почервоніла.

– Вітаю!

 Ми знов обійнялись.

 Шарлотта повела мене в один салон весільних суконь. Але подивившись лише на дорого виглядаючу вивіску, я зрозуміла що мені треба в інше місце, більш скромне.

 Шарлотта це зчитала з мого лиця та сказала:

–  Ми лише поміряємо! Щоб просто знати приблизно що тобі підійде, –  і Шарлотта поклала руку мені на плече.

– Йой, ну добре...та я тільки поміряю! – наполягла я.

– Так купувати ти не будеш, – відповіла Шарлотта і посміхнулась.

 Ми зайшли в середину салону. А в мене очі розбіглися від такої краси, все хотілося торкнутися, роздивитися. Бо сукні були дуже вишукані.

 Не встигли ми переступити поріг, як перед нами виникла консультанша, запропонувала свої послуги та каву до них. Але я вирішила обійтись своїм розумом та порадами подруги.

 Я вибрала декілька варіантів, Шарлотта теж.

 Міряла різних відділків світлих кольорів сукні, різних фасонів. Все було гарне, але не те, душа ні до чого не лежала. Нес сидів мовчазною тіню поряд, а потім встав та кудись пішов, мабуть зовсім знудився та пішов прогулятися.

– Бідолашний, йому серед дівочих витребеньок нудно. Йому би в магазин зброї, там би було весело! – сказала я, проводив поглядом Неса.

– Ой, ну що робити? Мій коханий більше мене саму не пускає, особливо після наших пригод у барі, – відповіла Шарлотта.

– Ой, хто ж знав! Ну на вид було таке нормальне місце! Мені так соромно! Особливо за те, що я творила, – зізналась я.

– Ой, ну з ким не буває. Прийми це та забуть. Ти молода, маєш право робити помилки. Бо як тоді набратися досвіду? – підбадьорила Шарлотта мене.

– Дякую. Якби в мене не було б тебе, мені було би важче. Дякую за підтримку, – сказала я Шарлотті.

– Ой, якби мене не було, то ти би не вліпала в неприємності. Я повинна вибачитися за це. Мабуть, я приношу нещастя тим кого люблю і ціную, –відповіла Шарлотта, вона тяжко видохнула.

– Да облиш! Сама кажеш, що вліпати в неприємності, то досвід! То ж з тобою я буду дуже досвідчена! Шуткую, насправді ти не приносиш нещастя. Не думай про таке, – сказала я, взяв в свої долоні руки подруги.

– Добре…мені так буде бракувати тебе...– відповіла Шарлотта, опустив очі долу.

– Ой, ти так кажеш наче кудись збираєшся зникнути…– шуткую я.

–  Ой, саме так…– відповіла Шарлотта прикусивши губу.

– Що? Невже? Чого?– злякалась я таких жахливих слів.

– Мій тато дізнався про наші відносини з Мином, він мене хоче кудись відправити. Ти не уявляєш який план Нес придумав, щоб я просто прийшла сьогодні до тебе назустріч. А я не хочу відмовлятися від свого кохання, то ж...– зізналася вона, в її очах заблистіли сльози.

 Я сіла біля неї на білий диванчик та почала гладити по плечу.

 Мені стало так сумно, що це можливо остання наша зустріч з такою граною людиною. І такий нестерпимо пекучий жаль, прокинувся на душі. Я знов залишуся сама. Добре, що буде Марко.

 А ще стало сумно за подругу, що в неї такий власний та злий батько, що не хоче щастя донці. Не розумію таких батьків.

– Може все обійдеться. Може треба ще поговорити з батьком, нехай Сагон поговорить персонально з твоїм татом? – спитала я.

– Ти що! Батько вб’є Мина якщо тільки побачить! Ти не знаєш який мій батько! Він уже тверда за характером людина. А ще гіршим він став, як мама померла. Тож ні, розмови не допоможуть, я пробувала. Тільки бігти геть з міста, може навіть країни, – відповіла Шарлотта.

– Ой, як шкода! Ти заслуговуєш на більш гарне ставлення від батька, ти ж людина, а не лялька, він повинен поважати твій вибір! Да і ми що в якомусь Середньовіччі живемо? Що за фігня? – обурилась я.

– Ой, мила Алісо! Коли в тебе є стільки грошей та влади, скільки в мого батька, то можна людей за ляльок вважати. Пробач, я не можу ризикувати коханим, – відповіла моя подруга.

– Тоді нехай тобі щастить і ваш батько вас ніколи не знайде! – сказала я, тяжко видохнув та проковтнув ком застряглий в горлі.

– Дякую, шкода, що не зможу побувати на твоєму весіллі! – відповіла Шарлотта.

– А я на твоєму, – з жалем сказала я.

 І ми помовчали, кожна обмірковіючи своє, а потім я витерла очі та піднялась, почала себе розглядати в дзеркалі.

– Йой, стільки суконь, але ні однієї моєї! От шкода! Прийдеться йти в інший салон, – вирішила я перевести увагу на щось нейтральне.

– Так, вони не підходять тобі…– погодилась я Шарлотта.

– А ця? – спитав Нес, неначе з’явился з ні звідки.

 Ми обидві на нього подивилися і здивувалися, бо я такої гарної сукні ще не бачила і коли її побачила в мене серце закалатало.

– Ой, леле! Швиденько примірь її! – просіяла Шарлотта, що вже занепала духом.

– Де ти її взяв? – приміряючи сукню перепитала я, бо то дійсно була моя сукня.

– Да висіла якось осторонь. Вона дуже схожа на сукню якоїсь мавки чи королеви фей, чи місячної принцеси. Я колись древнє аніме дивився, там була золотоволоса принцеса в подібній сукні. От я подумав, що тобі підійде...– пояснив Нес, почесав затилок.

– Йой! Нес да в тебе гарний смак! Дякую! Ти молодець, – похвалила я охонця.

– Та нічого...– наче знітився він, дивлячись кудись в сторону.– Тобі личить.

 Коли я примірила сукню, то Шарлотта аж пискнула з радощів та уміління. Навіть Нес не сказав якусь гостроту. Тільки задумливо дивися невідривно.

– Ой, дійсно, ця сукня те що треба! – погодилася кивнув своїм думкам.

– Так, коли твій наречений побачить тебе в цій сукні, то обомліє! – сказала Шарлотта.

 Потім ми пішли пообідати в кафе та ще погуляли. Нес відвіз додому спочатку Шарлотту, точніше не до її дому, а до дому репетитора з англійської, на уроці якого буцім-то була Шарлотта. Так я зрозуміла, що моя подруга не перебільшувала, коли говорила що йде на хитрощі, щоб хоча б погуляти з друзями та коханим.

 Мені стало її шкода, я почала обурюватися з поведінки батька Шарлотти.

 Потім Нес відвіз мене додому. А я згадала розмову з Марко і вирішила спитати де що в Неса особисто. Тим паче це останній шанс, бо і він поїде з босом геть з міста. Йой, щось сумно стало з цього. А з ким я буду гризтись?

– Чого сумна така? – питає Нес.

– Та от зрозуміла, що мені буде вас не доставати. Я до вас так звикла, – відповіла я.

– Що навіть до мене? – перепитав Нес.

–Так, ти хоч той ще довбень, але з тобою весело, – зізналася я.

– Ну в тебе є твій Марко, з ним буде не менш весело. Нехай познайомить тебе з усією своєю «сімейкою» чи він стидається що в нього наречена з людей звичайних? – сказав якимось дивним натяком Нес.

 Я на нього подивилася здивовано. Не розумію що він має на увазі.

– Нічого незрозуміло, але дуже цікаво. А ти випадково не один з таких ким є Марко? – питаюсь я.

– Ні, я щось гірше, – з іронією відповів Нес.

– Скажи, ті дрони що були на кладовищі і дрон в моїй квартирі, то твоє майно? – наважилася нарешті спитати та подивилася в очі Несу.

 Ми якраз вже під’їжали до дому Марко. Нес зупинив машину біля під’їзду. На його обличчі важко було прочитати емоції не стільки із-за маски, скільки він вміло їх ховав, але я відчувала що щось ледь примітне промайнуло на його обличчі.

– Не знаю, у які ігри ти граєш, але я теж маю знати правду. Моя бабуся загинула при дивних обставинах та і мене дивне переслідує, тож давай говори правду, – наполягла я.

Але він промовчав, відвів очі кудись в сторону, воцарилася тишина в салоні. Я похмурніла.

– Я не піду без відповідей, – наполягла я.

–  Зрозумів вже, що ти та ще липучка, – буркнув Нес, уникаючи поглянути на мене.

–  Тож? – тягну з нього.

– Тож…ти права. То мої дрони. В мне їх багато, я їх сам роблю. Вони підкоряються лише мені, – відповів Нес.

– Тож ти матір тільки не Драконів, а дронів? – пошуткувала я, згадав древній серіал, на який натрапила випадково.

– Типу того…Мені теж треба було знати що стало з твоєю бабусею. Щось ходило по місту та носило смерть. Я хотів зрозуміти що воно, – розповів Нес та поглянув на мене.

– Йой, а до чого тут моя бабця? Невже те прийшло до неї? Але чого? Моя бабуся звичайна жінка, чим вона могла зацікавити надприродне? – перепитала я.

 – Я не знаю. От чого хотів це з’ясувати, –сказав Нес.

 Тепер я затихла, обмірковуючи почуте, я відкинулась на спинку сидіння та подивилась перед собою.

– Але не хвилюйся, воно зникло після загибелі твоєї бабці, наче вона якось його знищила. Може в твоїй квартирі була застосована зброя, тільки дуже незвична, – вирішив мене підбадьорити Нес, по своєму розтлумачив моє мовчання.

– Так, а звідки в бабці така зброя? – спохватилася я та обернулася різко до Неса.

– Ти кажеш, що твоя бабця звичайна, нехай, але вона працювала в незвичайному місці, з незвичайними…– недоговорив Нес.

– Вона мені нічого такого не розповідала, звідки ти це знаєш? – перепитала я, схопив Неса за руку, наче боялась що він втече та не розповів правду.

 Він задумливо поглянув на мою руку, що стискала його.

– Трохи попорпався в її минулому, вона могла не все розповісти, бо могла дати підписку про не розголос. Або були інші причини. Все одно, тобі краще забути про це все і не лізти. Жити щасливим життям з коханим. Думаю, цього б хотіла твоя бабця, – проговорив Нес.

– А може сама вирішу як мені бути? Я хочу знати правду! Тож…– обурилася я.

 Я відчула гнів, що за мене хтось щось почав вирішувати, я що дурна? Чи дитина? Я можу дати собі раду, тож ніхто не повинен до мене ставитися, як не до повноцінної чи тендітної принцеси з казок.

– Ти і так взнала більше ніж треба. Більше нічого не скажу, – відповів, Нес, скинув мою руку зі своєї.

– Ой, я забула, що ти ж бережеш таємниці свого боса, – о це я бовкнула не подумав, засліплена гнівом.

 Аж тут Нес сам різко присунувся до мене, подивившись невідривно в мої очі. А я відсахнулась злякано, скільки вистачило місці, але далеко не відсунулась, бо ремінь безпеки заважав. Тож між нашими обличчями було кілька сантиметрів, я ніколи так близько не була до Неса…принаймні в тверезому стані. А його погляд став пронизливий, а зіниці чистого небесного відмінку.

– Обережно, бо ти щось забулася. В тебе є вибір: жити радісним життям чи зникнути сьогодні ж при дивних обставин. Вибір за тобою…– проговорив Нес, вигнув брів.

 Я втиснула голову в плечі, нервово ковтнув ком у горлі, який там застряг. Щось я дійсно перейшла межу і мені чітко це показали. Бо задавати провокативні питання, особливо про боса хлопцю, що вірно тому служить в зачиненій машині, то могла тільки я. Ні, все таки я дурна! Бо розумна так би не зробила. Що на мене знайшло? Якесь помутніння.

 Моє серце закалатало, а кров стекла з лиця.

– Ти мене що втопиш? – чогось вирвалось в мене.

– О, ні, є набагато більше цікавих способів когось змусити зникнути, – відповів Нес, зовсім схилившись наді мною, він відстебнув мій пасок безпеки.

 А я напружилась ще більше втиснутися в спинку сидіння, щоб хоч якось віддалилися від цього небезпечного хлопця та куди вже більше втискатися? Я ж не печиво, щоб стати пласкою? Нікуди, тож нас вже розділяли якійсь міліметри, я відчувала тепло від тіла Неса та аромат його парфумів, а ще помітила, що в нього проколоте вухо не один раз, і сережка в формі хрестика, а інші просто колечки. Йо-ой! Ото вляпалася!

 Я затамувала подих, і заціпла, зажмурившись. Страх залив тіло наче свинцем, але я відчула і ще щось інше, чому зараз не змогла дати пояснення.

– Не бійся! Я як і твоя бабця хочу, щоб ти була щасливою. Але запам’ятай, що є речі про які не питають, – проговорив Нес, відчинив двері машини, – Тобі пора, виходь.

 І він відсунувся на своє місце.

 Я спочатку відкрила одне око. Потім друге та полегшено видохнула. Та нервово вилізла з салону.

– Стій! – покликали мене, я сіпнулась та злякано озирнулась.– Тримай!

 І мені прилетів пакет в руки, я заглянула туди, фантазія вже намалювала якійсь жахи по типу відрізаної голови, але там була...сукня що я міряла і так мені личила, а ще гарна прикраса для волосся, дуже похожа на тіару, яку носять феї.

– Йой, та воно ж дороге…на що? – видохнула здивовано я.

– То подарунок на весілля від Шарлотти, та декілька прикрас від нас з босом, – відповів Нес, не дивлячись на мене, – Якщо не сподобаються не одягай, продай. Мені теж буде тебе не вистачати. З ким я ще так зможу погризися. Прощавай! – добавив він все ще не дивлячись в мій бік.

 І Нес зачинив двері та машина тронулась з місця.

– Нес, ти довбень! – вигукнула я, відчуваю як сльози полились чомусь з очей. Чи з переляку, чи з суму – не зрозуміла.

 Я дивилася як машина поступово віддаляється і витерла очі, шмигнув носом. І чомусь такий жаль розверзя в середині, наче я тільки зараз помітила, що від мене відчепився якийсь шматок. Але я взяла себе не без труда у руки, витерла сльози та пішла в під’їзд.

  Я готувала вечерю, коли отримала повідомлення від Марко, що він затримується на роботі. Було сумно це прочитати, але я знала що його робота важливіша, від мого суму. Може він когось зараз рятує від небезпеки. Бо я на собі відчула, що трапляється коли надприродне атакує рідну людину. Нехай хоч у когось такого не буде.

 Я залишила вечерю, затягнутою харчовою плівкою та пішла спати, бо щось почувалась дуже втомленою.

 Мені щось снилося якесь дивне. Ні спочатку то було звичайне. Лив, як з відра дощ, що лупив по уламках якоїсь зброї, наче це бронемехи, я такі на виставці бачила, коли ми гуляли з Шарлоттою та Сагоном з Несом.

 Але зараз ті бронемехи були кимось поламані, вони іскрили. А я наче лечу далі над ними. Наче я птаха чи вільна душа. Все в круги темне, тільки сполохи від уламків цієї техніки дають маленьке світло. Та ось я бачу що не тільки техніка полягла, дрони теж були поламані, та валялися довкола, а далі були і люди…у формі ЗСНР…вони теж були скалічені, як і техніка.

 Мені стало лячно, я не хотіла летіти далі, але мене несло, якимось невідомим потоком, якому я не змозі була противиться.

 І от я бачу…Як щось крилате та механічне стискає горло…Марко…

  Тіло коханого падає, наче безвольна іграшка. Я відчуваю жах і намагаюсь закричати, але нічого не виривається з моїх вуст, бо мабуть не має чому кричати.

 Але мене все одно помічають, то механічне, не то робот, не то винищувач у подобі схожій на людську, оглядається в мою сторону. І я бачу пронизливо голубо-сині очі, де не було білка лиш чорне небо. І воно вороже суне на мене, я стрімко віддаляюсь. Мене наче відносить геть, аж подих спирає і от я усвідомлюю себе сидячій в ліжку, я ледь дихала, а за вікном гримів грім та в вікна бив дощ.

 Я оглянулася в сторону вікна і обомліла, бо на мене дивилися небесно-сині крапки, я мотнула головою і знов туди подивилася та вже не було нічого.

 Я схопилася за смартфон, повідомлень від Марко не було, я почала набирати його, але ніхто не відповідав. В мене смикалась рука, триваюча смартфон. А я вся була мокра від поту. Але ніхто не відповів мені.

 І якесь нехороше передчуття мене охопило.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.