Глава 7

Приходила я до тями ще довго, навіть усю неділю просапала. А коли врешті решт прокинулася, то ще годину відмокала в ванній, що бабуся все хвилювалася, а чи не втопла я. Добре, що в машині Марко привела себе в порядок, щоб зовсім не лякати бабцю своїм видом, бо в неї хворе серце навіщо їй такі хвилювання.

І от я лежачі в ванній перерила весь Глобалнет, щоб зрозуміти, що ж на мене напало. Я розумію у страху очі великі, але ж на мене точно не людина напала. Тільки я не розгледіла що воно було. Тільки та зловісна купа мотлоху в голові викарбувалась. Але нічого подібного ні в легендах, ні в міфах не було.

Марко весь час написує, питає чи все добре зі мною, але що то було не каже, але наче знає що це, як не знає точно, то хоча б здогадується.

Потім мені написав…Нес….оце, не очікувано! Теж питався як я добралася додому і чи не прикопав мене мій коханий під калиною. А коли я написала що зі мною все добре, то Нес відповів «шкода». От паскудень! Але все одно, я вдячна йому, щоб він не бовкав, а по факту врятував мене. То ж він каже одне, а робить інше чи може врятував мене, щоб Шарлотта не втратила подругу, бо їй буде сумно. Але від Неса я теж не добилася що то за нападник був.

Як бісить! Мене ледь не вбила невідома науці фігня, а єдині хто щось знає мовчить! Відчуваю себе овечкою, між господарем та собакою-охоронцем. Вони такі переживають, щоб овечку не з’їли, але дурній тварині не кажуть, що треба вовків боятися чи як ті виглядають.

Я вилізла з ванни та обтерлася пухнастим полотенцем, одягла халат. Та почала чистити зуби.

Але все одно думки про те що коїться в місті мене не відпускали. Тож добре, якщо я не знаю відповіді на останнє питання, то може треба повернутися до попередніх питань? Так три вбивства. Що об’єднує жертв? Я почала писати свої думки на запотілому дзеркалі, як на інтерактивній дошці. Так спільне тільки стать...

Але жили дівчата в різних кінцях міста, мали різні професії, та взагалі різну зовнішність, а зазвичай маніяки люблять один типаж. Та і вік у них був різний. Тож схожість тільки у двох: любов до айдола Сагона.

А у Ольги були дивні відмітини на шиї. Великий всезнаючий Глобалнет тут був більш корисний і підказав, що такі відмітини по легендам залишали вампіри. Але я таку версію відкинула одразу, бо на той час мені ця ідея здавалась маячнею. Але це до того як я зустріла де що не піддається поясненню. Тепер мені існування вампірів не здається таким вже нереальним. Бо вампіри зазвичай виглядять, як люди тільки є відмінності. Існування того що може розносити та плавити камінь здається більше нереалістичним в нашому світі, а вампіри більше реальні, хоча те невідоме існує, нехай я його не розгледіла.

І от шо робити? Бо біля Сагона весь час Шарлотта, яка його кохає, а якщо він те про що говорять легенди, то він небезпечний для неї. Але ж у мене тільки здогадки, доказів нуль. Тож що я розповім Шарлотті? «Привіт, я тут подумала, мені здається, що твій коханий заради якого ти хочеш послати батька-деспота, трошки смокче кров в інших дівчат! Але це мені тільки здається доказів я не маю, але ти повір на слово». От куди мене пішлють з такими голослівними звинувачуваннями?

Ще цікаво, а смоктання крові у інших дівчат, то вважається зрадою чи то відноситься до харчування? Як поїсти пиріжків з вишнями? Йой, що я ото думаю? Що за збочення?

Я ляснула себе по лицю, від дурнуватості своїх думок, стало навіть ніяково. Затерла свої каракулі з дзеркала та дочистила зуби, пішла з ванної кімнати.

Та ось, поки збирала думки до купи, мені подзвонила Шарлотта та запропонувала зустрітися, вона наче не знала про те що сталося зі мною. Мабуть, Нес вирішив, щоб я сама вирішувала розповідати подрузі про свої пригоди чи ні. От і випливло підтвердження професійності Неса та небалакучості. Той добре. Я повагалася та вирішила зустрітись з подругою, але вона попередила, що з нею буде як завжди Нес і...Сагон! Тож я просто тепер не могла не піти! Ой, як добре, бо не доведеться напрошуватися, а це б було підозріло! Я вигадала як перевірити Сагона. Але…ще питання яке мене турбує...Нес…а він...теж?

І я замислилась, з однієї сторони Нес вічно переховує лице, з другої сторони, його тоді, коли він мене рятував поранило, в нього текла звичайна кров, він теплий на дотик...тільки серцебиття не чула та яке серцебиття, якщо ми летіли на байку?

Але мене не покидає відчуття, що я схожу з розуму, бо яка адекватна людина буде серед інших людей шукати кровопивць? Може проблема не в них, а мені?

І от я приїхала на зустріч на своєму велосипеді. Ми вирішили зустрітися біля того кафе, де недавно обідали з Шарлоттою.

Шарлотта привітливо махала рукою. А поряд з нею стояв Сагон та Нес.

– Вітаю! Рада тебе бачити! – повідомила Шарлотта, ми обійнялись.

Ми привітались, нашу компанію понесло в торгівельний цент, там була виставка технологій та див генної інженерії.

Спочатку ми з Шарлоттою залипли на спогляданні файного робопесика, що виконував різкі трюки, та мило копіював мову господаря. Але коли оператор вирішив показати ще й охоронні властивості робопесика, він вже не таким милим не здавався, бо зі спини андроїда висунулась маленька турель, яка почала вести непереривний обстріл мішені. Ми злякано з Шарлоттою переглянулись та відсунулись по далі, а то гляди ще зачепить.

Після цього в нас щось чіпати на виставці бажання відпало.

Ми пішли далі глядіти що тут є.

– О, а кажуть друга не купиш! А воно от як! – сказав Сагон, та чогось підморгнув Несу, який невдоволено фиркнув.

Я побачила, що саме привернуло увагу хлопців.

Людиноподібний андроїд привітно махав рукою, та посміхався.

– Скільки?! – вигукнула я побачивши цінник такого дива техніки, в мене від кількості нулів у ціннику очі на лоба пролізли.

– Та ну, за таку монофункціональну річь, то ще не дорого, – відповіла Шарлотта, підійшови до мене.

– Так-то так, але чомусь люди виконують не менше функцій, а їх праця оцінюється дешевше, щоб купити такого андроїда людині з середнім достатком, треба три місяці відкладати, – висловила свою думку я.

– Ну значить, люди самі винні, треба удосконалювати свої навички, а не сидіти на одному рівні! – зауважив Сагон.

– Та ладно! Якби було все так просто! Все одно нашу економіку так поставили, що неважливо як ти будеш вдосконалювати навички, все одно твоя праця погано оцінюється, – не погодилася я.

– То треба залишати те місце праці, де людині не дають достойно заробляти, та шукати кращу професію. От і все, – сказав Сагон.

– О, якби все було так просто! – буркнула я.

Потім ми пішли дивитися різні дива генної інженерії. І поки Сагон щось розповідав Шарлотті, Нес роздивлявся дивакувату рослинку, я дістала пляшку з водою, відкрутила, та зробила вид що хотіла випити та впала, і вся вода вилилась на Сагона.

– Йой! Як незручно вийшло! Ой, пробач! Яка я незграба! – заголосила я.

– Та...нічого, просто в інший раз будь обережною! – шляхетно пробачив Сагон, обтрушуясь.

– Обережність і Аліса, це дві діаметрально протилежні речі! – не втримався, щоб не сказати якусь гидоту Нес.

Я зробила вид, що образилася як зазвичай, а сама уважно придивляюся до Мин Джуна. Але ніякої реакції не побачила. Шкода…бо то була не звичайна вода, а свята…спеціально в церкві після служби священника набирала.

Може, там є тонкощі і наприклад: якщо вампір родом з мусульманської країни, то на нього вода освячена християнським священником не буде діяти? Хоча…в Глобалнеті про це нічого не писали. Тож, можемо вважати що випробування водою Сагон витримав.

Хоча...Мин Джун же прийшов майже днем на зустріч? Але сьогодні похмуро, сонця зовсім немає.

Друге випробування яке чекало на Мин Джуна було...пампушки з часничком. Я пригостила усіх, але ненав’язливо намагалася впхнути піддослідному. Ой, хлопцю Шарлотти.

Той, на диво не відмовився, як і Шарлотта. Моя подруга навіть пищала від захвату. Я думаю, бо то фірмові пампушечки, які пече бабуся, а в неї вони пухкі, наче хмарки.

Тільки Нес не розділяв захвату парочки. Він взагалі відмовся від смаколика.

Тож Сагон перевірку часничком пройшов. От халепа...мож, дійсно я себе накрутила і хлопець Шарлотти звичайна людина?

Я задумливо жувала пампушку, хотіла ще шматок відкусити, як клацнула зубами порожнечу, бо смаколик тю-тю...Я здивовано дивлюся…а його в мене сперли! І не аби хто, а дивна рослинка, що мала форму дракона плетеного з лози, воно однією ліаною стягнуло мою пампушку.

– От злодій! – обурилася я, погрозив вказівним пальцем рослинці, – Ти до речі, пампушку зі своїм родичем їси, бо часник, то рослина і ти рослина!

Та нагла істота тільки у відповідь смачно заплямкала.

Ще на додаток на мене нагримала наглядачка за цими диковинками, щоб я не годувала експонати. А я що? Вони самі без моєї участі годуюся.

Потім ми пішли в піцерію. І я все обмірковувала якби ненав’язливо зробити третю перевірку. Але Нес здається щось почав підозрювати, бо слідкує за мною. От, що за людина? Він може хоч зараз розслабитися, ну хоч на хвилинку, щоб я вгамувала свої підозри, що йому важко? А я тихесенько зроблю перевірочку.

– Ой, мені треба відійти на хвилиночку, припудрити носик! – сказала Шарлотта та відійшла у вбиральню.

А тут ще Мин Джуну подзвонили і він вийшов на вулицю побалакати, бо в приміщені чомусь були перешкоди.

«Ой, ні…не лишайте мене одну з цим містером я бачу тебе наскрізь» – подумала я.

Я намагалась захоплено жувати піцу та ігнорувати прискіпливий погляд Неса. А він ще розвернувся до мене, поклав ногу на ногу, та підпер щоку рукою.

«Не дивись, не дививсь на нього, роби вигляд що піца дуже смачна, а ти нічого не приховуєш» – нагадувала я собі.

– Алісо, скажи, ти як після того нападу на цвинтарі? Ти точно головою не билася? – спитав зненацька він.

Я сіпнулась, дідько, сподіваюсь він цього не помітив.

– Та добре все зі мною. Ні, я у нормі. А що? – ввічливо відповіла я.

– А от одразу не скажеш. Бо ти якась сьогодні дивна, – сказав Нес.

– Я? З чого ти взяв? – перепитала я.

– Ну хоча б з того, що ти приперла пампушки з часником та облила Мин Джуна святою водою…– запевнив Нес.

І тут я знов сіпнулась.

– Звідки ти знав що, то свята вода? Ой…– і тут я зрозуміла, що мене підловили, от дурепа!

Нес іронічно вигнув брів. Мабуть, під маскою ще посміхається.

– А це мабуть срібло? – і на цих словах Нес бере мене за руку, на якій була дійсно срібна каблучка.

Я знітилась та відчула як мої щоки червоніють, я подивилася в очі Неса і відчула як серце зупинилося, а з приміщення викачали усе повітря. Я наче подивилася на щось таємниче та космічне те чому не придумали вчені назви. Але воно не менш грандіозне, як квазар чи пульсар, дивлячись на який розумієш який ти незначний, але тобі пощастило бачить невимовну красу, яка існувала до тебе і буде існувати після того як ти перетворишся на попіл.

– Алісо, з тобою все в порядку? Ти чого підвисла? – перепитав Нес, проводячи рукою біля мого обличчя.

Я пришла в себе, мотнув головою.

– Ой…ти щось казав? – перепитала я, активно кліпаю очима.

– Питаю, що ти намагаєшся дізнатись? – сказав Нес, відпустивши мою руку.– І пробач…

– За що? – здивувалася я.

– Треба було спитати раніше ніж торкатися тебе, – відповів цей дивак.

– Е…так ти просто взяв за руку, то нічого, ти ж не чіплявся, та не розпускав руки, – я не розуміла що такого зробив Нес. А він так вибачився, наче цілуватися поліз, та отримав ляпаса.

Я ніколи не задумувалася, що перш ніж торкатися хоча б моєї руки, треба питати дозволу.

– Все одно, я порушив твій особистий простір, це погано, – пояснив Нес.

– Та нічого…

– А от і я! – повернулася Шарлотта.

А потім і Сагон з’явился.

– Вибачте, начебто в мене вихідний, а все одно справи надокучають, – вибачився він.

– Біднесенький, ти стільки працюєш! Але сьогодні ти повинен бути тільки з нами! – відповіла Шарлотта ніжним голосом. Та обійняла Мин Джуна.

Яка мила пара, я можу ними милуватися вічно! Цікаво, а ми з Марко так само гарно виглядаймо поряд?

А я от не знаю, як не привертаючи уваги Неса зробити останню перевірку. Ну вже одненька залишилась, щоб я була спокійна. Але Нес, як сич дивиться за мною. Нікуди не звалить, хоч бери та йому проносне в напій підсипай.

Але «допомога» прийшла звідки не чекали. На Шарлотті був хрестик, як виявилося срібний, вона обняла свого хлопця, а в нього сорочка була до грудей розстібнута, тож прикраса притулилась до шкіри. Сагон ледь помітно смикнувся, а коли моя подруга відсторонилася, то можна помітити ледь помітний опік у формі хреста.

Але сильно вилуплюватися я не могла, робила вигляд що розглядаю піцу на тарілці, але все одно побачила все.

– Ой, що це?– схвильовано спитала Шарлотта, побачивши дивний слід на шкірі коханого.

– Та не звертай уваги, то в мене така алергічна реакція на срібло, – знайшов виправдання Сагон.

Ага, алергія в нього…там цілий опік, а не маленьке почервоніння, як буває при алергії. Але все одно роблю вигляд що вірю в цю версію. Задумливо провертаю своє срібне кільце на пальці.

І ми розпрощалися одне з одним. Я поїхала додому на велосипеді, хоча мене хотіли підвезти. Але я ввічливо відмовилася, бо нажаль кілок я ще не придбала, щоб їздити в машині з усякими…

От що з Шарлоттою робити, не знаю. Вона ж мені не повірить, бо її зараз сліпить кохання. Я її розумію, сама така. А якщо дійсно то така алергія? Треба буде дізнатися детально, а не кидатися порожніми звинуваченнями, мати якійсь докази. А що в мене є? Поки що нічого. Ще той напад на цвинтарі на мене. Це збиває з пантелику, бо Нес б не рятував мене від свого боса. А Сагон не поранив свого тіло охоронця. Тож то був хто-то ще.

І от поки їхала, то роздумувала над усім цим. Тож я не вчулася як приїхала до будинка. Я зупинилася біля під’їзду.

Але тільки я злізла з вела, як вчула дивний звук, він не з чим не порівнянний, а потім як гупне щось і з вікон вдарило засліплююче світло, наче маленьке сонечко там прокинулося. Я закрила очі, та відчула жахливий жар, довелося присісти, бо ноги не тримали. А коли все закінчилося, я відкрила очі, і знов подивилася на ті вікна. То з жахом зрозуміла, що то вікна нашої з бабусею квартири. А ще я зрозуміла, що бабуся була в дома...

– Бабусю! – закричала я, аж голосові зв’язки заболіли.

Але ніхто не показався, лише дим валив з віконного отвору, та щось крапало.

Ні, це не реально, це мені сниться. Я мабуть сплю. Я випала з реальності, не могла поворухнутися. Наче тіло залишив дух, а воно наповнилося цементом і стало статуєю.

Десь далеко я чула голос дорогої серцю людині, з запізненням зрозуміла, що то Марко, він обхопив мене за плечі та теліпав, наче хотів привести до тями. Я його чула наче крізь воду.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.