Тихіше води, нижче трави

Червоний Дракон. 8 жовтня

Aborax: Помста подається як холодна страва! Людина, яка ненавидить когось і бажає помститися негайно і за будь-яку ціну, може зробити свій акт, від якого жертва раптово помре практично не зазнавши болючих відчуттів, бо так влаштований людський мозок, здатний вимикатися в момент больового шоку, тоді як той, хто хоче помститися, не отримає очікуваного.

Carmos: Я хотів би навчитися бути холоднокровним.

Aborax: Не поспішай, не виставляй свої емоції напоказ, на негативні емоції витрачаються сили. Акумулюй свої сили та чекай. Він підкаже, коли настане вдалий момент.

Те, що новенький у понеділок демонстративно пішов проводжати Шахову після уроків, викликало справжній фурор. Андрію на секунду здалося, що він чує, як Гліб Лавров скрегоче зубами. Подивився навіть йому в очі — чи немає там того вогню, про який говорив Жорик?

Гліб Лавров готовий був спалахнути, це відчувалося і приносило драйв, але вогню в очах не було.

Фурор викликало те, що після сьомого уроку Андрій підійшов до другої парти в середньому ряду і запропонував Шаховій допомогти зібрати її ручки й олівці в пенал. Слава богу, хоч та не шарахнулася й цього разу підіграла йому.

Шахова усміхнулася і сказала «дякую». Виходячи слідом за нею з класу, Андрій заради інтересу пошукав поглядом Марго і залишився задоволений і її реакцією теж. Щоправда, на мить йому здалося, що її розкішні локони заворушилися та зашипіли подібно зміям, але це тільки здалося, зате обличчя стало скам'янілим точно.

Це було більше, ніж просто розмовляти з Шаховою. Усім було цікаво, як поведеться в цій ситуації Гліб Лавров, і реакція його проявилася відразу ж, як тільки порушники «закону» вийшли з класу.

— Йому мало однієї темної! Нічого, отримає більше ніж темна! — Він сказав це так, щоб усі почули, і не помітив, що Жора в цей час тримав увімкненим запис диктофона.

Андрій настільки був упевнений, що провокація цього разу вдалася, що не зміг не поділитися з Анею своїми думками.

— Ти бачила? Він напевно проколеться, і Жорик все запише на диктофон.

— І чим це допоможе? — Аня вмить опустилася з небес на землю. «Він тільки використав мене, щоб спровокувати Лаврова, а я думала...»

— Чим? Але, треба ж якісь докази мати проти Лаврова. — Андрій був на своїй хвилі й не помітив, як змінився настрій супутниці.

Вони спустилися на перший поверх і потрапили в натовп галасливих другокласників, яких вели надвір на прогулянку.

— Я сама піду, не треба йти за мною, — на виході зі школи сказала Аня.

— Не можна тобі самій ходити, — безапеляційно заявив Андрій і повернув за кут шкільного паркану вже в знайомому за ці дні напрямку. — Чи ти хочеш неприємностей від Лаврова?

— По-моєму, неприємностей від Лаврова у нас обох вище даху. Як, цікаво, твоя присутність їх зменшить? — Аня йшла слідом і внутрішньо обурювалася поведінкою Єрьоменка. Голову не залишала думка про те, що той її просто використовує, щоб подражнити Лаврова!

— Якщо хтось пристане, кричи «пожежа», надійний спосіб. — Андрій, здається, її не чув. — Пішли швидше, поки Лавров не встиг збагнути що до чого. Побачиш цього конопатого, що був учора, або ще когось підозрілого, одразу кажи мені.

Андрій прискорив крок, і Аня поквапилася за ним, щоб не відстати. Жодна з тих фраз, які вона придумала вчора ввечері на випадок розмови з Єрьоменком у даній ситуації не підходила. А йти мовчки здавалося незручним. На її щастя Андрій сам запропонував тему для розмови.

— Слухай, ти добре кумекаєш у математиці. Мені конче потрібна допомога. Я коли бачу довге рівняння, у мене починається паніка. Чесне слово. Не віриш?

— Вірю. У мене теж паніка починається, коли я бачу довге речення англійською, в якому я розумію тільки займенники та прийменники,— поскаржилася і собі Аня, про себе радіючи, що тема для розмови знайшлася.

— Тоді баш на баш. Ти мені математику, я тобі англійську. Хоча б на контрольних.

— Ти й тут хочеш мене використати? — На цей раз Аня не обурилася, а сумно посміхнулася.

— Але я ж і себе пропоную, натомість. Ну, як співпраця на взаємовигідних умовах. У мене з мовами краще. Я після літа, буває, взагалі забуваю деякі слова, як вони українською.

— Чому після літа? — щиро здивувалася Аня.

— Я половину літа живу з матір'ю. Вона говорить тільки англійською, так що хочеш не хочеш, доводиться занурюватися в середовище.

— Класно, ти живеш влітку в Англії, а я з бабусею на дачі, — зітхнула Аня.

— Ти не жила з моєю мамою в Англії. Відразу б зрозуміла, що з бабусею на дачі краще.

— З моєю бабусею? Ти не знаєш мою бабусю.

«Вона погодилася, може із математикою справа зрушиться. І конопатого не зустріли. Це добре»,— думав Андрій.

«Може, він спеціально перебільшив загрозу, щоб проводити мене після школи? І про уроки заговорив, щоб більше проводити зі мною часу? Щоб з контрольними допомагати, треба сісти за одну парту. Він не просто просить пояснити тему, а допомагати з контрольними, а про співпрацю говорить, щоб я нічого такого не подумала, що йому подобаюся», — розмріялася Аня.

За розмовами та своїми думками обидва не помітили, як дійшли до кінцевого пункту — Аніного дому.

— Я у Жорика взяв твій номер, — схаменувся Андрій, коли настав час прощатися, — запам'ятай мій.

Аня дістала свій мобільний телефон, зафіксувала новий номер. «І номер телефону дав...» В уявленні Ані це було незаперечним доказом того, що новенький до неї небайдужий. Щоправда, з цими думками прийшло й відчуття дискомфорту: на його «бувай» Аня нічого до ладу відповісти не змогла. Тільки мугикнула і кивнула.

«Треба було сказати: до завтра", — вже потім придумала вона, коли стояла біля вікна своєї кімнати та проводжала поглядом фігуру однокласника.

***

На контрольній з англійської сіли поряд. Це переміщення однокласники спостерігали із заздрістю — всі бачили, що Єрьоменко написав завдання і за себе, і за Шахову. Англійська тепер проходила в лінгвістичному кабінеті, де місця були розділені перегородками, але, сидячи поряд, підказати було раз плюнути.

Людмила Дмитрівна це теж помітила, але реагувати не стала, вирішивши, що якщо завдання Шахової буде зроблено правильно, то не поставить за нього максимальну оцінку. На що здатна Аня Шахова, вона давно вже знала.

Математики цього дня не було. Андрій сів за свою п'яту парту біля вікна. Аня – за свою другу в середньому ряду. Цілий день чекала, що він пересяде чи надасть їй ще хоч якісь знаки уваги. Так і не дочекалася. Нічого більше не помічала й не думала ні про що. Злилася на Єрьоменко, що він не підходить до неї поговорити, але й сама підійти не наважувалася, обурюючись за це й на себе теж. Зайнята своїми думками, не прислухалася до того, як Марго пускала на її адресу шпильки, а кілька людей хихотіли та поглядали косо. Але коли після уроків Андрій знову підійшов в очікуванні, поки вона збере речі, одразу ж забула всі свої образи. Адже він здорово допоміг з англійською, як і домовлялися, і наважилася запросити Єременка до себе додому. Вона повинна була зробити щось у відповідь з тією ж математикою. Аня подумала, що дві контрольні з алгебри чи геометрії за один урок вона вирішити не зможе, не встигне. Вона може пояснити те, що знає сама, і це буде правильнішим, ніж давати списувати чи вирішувати чужий варіант.

Андрій же весь день з цікавістю спостерігав за тим, що відбувалося в класі. Якщо кілька останніх днів Лавров його ігнорував, то сьогодні час от часу кидав на нього злісні погляди, і... більше нічого. Обіцянка влаштувати «більше ніж темна» нічим не підкріплювалася.

«От гад, знову мститиметься на стороні», — зробив висновок Андрій у кінці навчального дня й вирішив завтра взяти з собою ніж. Можливо, поки вони з Шаховою удвох ідуть додому, їм обом нічого не загрожує. Це було, звичайно, дивним, але на думку Жори зрозумілим, бо Лавров побоюється свідків. А потім, коли він повертається один? А вранці? «Чорт, Шахову з таким же успіхом як після школи можна підстерегти вранці, або протягом дня». У цьому був явний прокол його плану. Довелося пообіцяти зустрічати Шахову біля під'їзду вранці за пів години до початку уроків і розкрити справжній стан речей щодо конопатого та отриманої Жориком інформації. На його подив Шахова на почуте відреагувала спокійно й тут же запросила до себе додому займатися алгеброю, пояснюючи це тим, що через урок математичка обіцяла самостійну за новою темою.

«Може, у неї теж вирізали центр обережності?» — запідозрив Андрій і спитав про апендицит.

Шахова здивувалася, повідомивши, що про центр обережності нічого не чула, і всі її відростки знаходяться при ній.

Андрій теж здивувався, оскільки вважав жіночу стать боягузливою за замовчанням. З'ясувалося, що Шахова також не боїться тарганів, змій і мишей, трохи боїться щурів, бо вони великі, а по-справжньому боїться лише темряви та невідомості, що здалося Андрію натяком на філософське сприйняття світу з її боку.

«Смішна сіра миша»,— подумав він про однокласницю, заходячи в її квартиру на п'ятому поверсі.

Квартира була типовою для панельних будинків. Ліворуч — кухонька, прямо й праворуч дві кімнати. Назустріч вийшла руда кішка і стала голосно нявкати.

Аня почухала кішку за вухом і рушила разом з нею на кухню.

— Роздягайся, — сказала вона Андрію, знімаючи свої туфлі на ходу.

Андрій зняв кросівки, акуратно поставивши їх біля дверей, поклав куртку на пуф біля шафи-купе в передпокої. Схоже, вдома у Шахової нікого не було, що додало трохи впевненості.

З кухні почувся хрускіт сухого корму.

— А родаки твої де? — на всякий випадок поцікавився Андрій, коли Аня з'явилася знову в коридорі й повела його в одну з кімнат.

— Мама на роботі, а бабуся до холодів живе на дачі. Чай будеш?

Андрій погодився. Повернулися на кухню.

— Вибач, у нас тут яблучний рай, — зніяковіла Аня, а в Андрій вирвалося мимовільне «Ого!»

Яблучний рай складався з великого кошика, наповненого яблуками, і ще ароматного запаху, який одразу навіяв думки про порожній шлунок. Усі поверхні кухні покривала консервація. Яблуками були прикрашені кришки на банках з яблуками. З яблуками були пиріжки та компот. Яблучне повидло можна було брати ложкою з банки та намазувати на яблучні млинці.

— Мама каже, що у нас яблучна дієта, — повідомила Аня, спостерігаючи як швидко зменшується кількість млинців на тарілці.

— Хороша дієта, — похвалив Андрій, облизавши ложку з повидлом і знехотя відриваючись від тарілки з млинцями. — У мене яма шлунка відносно млинців. — Об'ївшись, він насилу згадав, навіщо прийшов.

Аня згадала раніше.

Взявши неабияку миску з великими червоними яблуками, вони примостилися на дивані в кімнаті Ані та поринули в нетрі математичних формул.

***

На географії була заміна. Це означало, що на початку уроку з'явилася Лариса Вікторівна, послалася на зайнятість і зникла.

Саме час було розібратися з англійською, і Андрій запропонував зникнути з класу слідом за Ларисою Вікторівною. Аня погодилася не роздумуючи.

Вони обрали дитячий майданчик одразу за парканом школи. Спокійне місце, добре прослуховується шкільний дзвінок.

— Ці зошити та книги — все фігня. Максимум, що ти зможеш, це читати, трохи розуміючи сенс і знати граматику. Граматику ти між тим знаєш не гірше за мене, але мова не в граматиці, а в мові. Розмовляти треба.

Андрій вмостився на дитячій гойдалці, а Аня розташувалася на лавці навпроти. У пісочниці возилося двоє малюків під наглядом своїх матусь, які попивали каву з паперових стаканчиків. Ніхто не заважав, і Аня вбирала кожне слово свого «вчителя» з неприхованим ентузіазмом.

Вони почали з того, що стали по черзі називати всі предмети навколо англійською. Аня виявила, що не знає й половину назв предметів! Вона старалася, хмурила брови, помилялася, що особливо веселило Андрія.

— Ти знаєш, що сказала? Непристойне слово.

— Ні, неправда. Ти говориш так, щоб підколоти, недовірливо покосилася Аня і відчула, що червоніє. — А як правильно?

— Я пожартував, все правильно... Майже.