Тихіше води, нижче трави

Червоний Дракон. 5 жовтня.

Aborax: Він завжди зі мною і завжди в мені. Він не злий, не страшний, він просто справедливий.

Carmos: Як проявляється його наставництво?

Aborax: Його наставництво — це не поради та заборони. Я відчуваю Його у тяжкі хвилини, коли в мене з'являються парадоксальні висновки, і я починаю діяти всупереч людській логіці, і це дає результати (позитивні). В такі хвилини я чітко відчуваю Його присутність.

Гирю Андрій не впізнав. Може він і був серед тих, які напали на нього, але впевненості в цьому не було. З усіх нападників він пам'ятав обличчя тільки одного, того хто гукнув його на ім'я. Це обличчя в пам'яті Андрія залишилося досить чітко: білявий, коротка стрижка, гостроносий. Він би впізнав цю людину при зустрічі, але такого хлопця серед учнів 10-Б не було.

Наступного дня разом із Жорою знову проводжали Шахову, як і раніше нічого їй не сказавши й намагаючись триматися віддалік.

На третій день Аня Шахова помітила своїх провожатих. Здивувалася, але знаку не подала. Зайшовши додому, вона визирнула у вікно. З вікна п'ятого поверху, що виходило у двір, добре було видно під'їзд і те, як Єрьоменко і Жора йшли у зворотний бік від її будинку.

Раніше вона ходила додому зі Свєтою,— подруга жила трохи далі по тій же вулиці. Свєта іноді заходила в гості. Останнім часом, побоюючись погроз Лаврова, вони ходили додому кожна сама по собі.

Кішка Муся терлася об ноги й вимагала уваги. Аня простояла біля вікна, проводжаючи поглядом постаті однокласників до тих пір, поки вони не зникли з виду. Окрім Ані та кішки вдома нікого не було. Бабуся до самих холодів жила на дачі, тільки іноді навідуючись додому. Мама була на роботі.

Увага однокласників насторожувала. З якого це дива? Хоча, з іншого боку, може це зовсім не те, про що вона подумала, і йшли вони не за нею, а просто так, з якихось справ. Чому тоді пішли назад?

Муся ще наполегливіше почала тертися об ноги й подала голос. Нявкання трохи відволікло. Аня насипала в котячу мисочку сухого корму, поміняла кішці воду й пішла мити посуд, що залишився звечора.

***

На четвертий день Аня переконалася, що Єрьоменко і Жора справді йшли за нею. Заради інтересу вона кілька разів зупинялася, вдаючи, що спочатку шукає щось у себе в сумці, потім ніби зав'язує шнурки на туфлях. У цей час Єрьоменко і Жора теж зупинялися, не перестаючи щось обговорювати між собою. Ні той, ні інший не дивилися в її бік. Пройшовши ще трохи, Аня почала розмірковувати над тим, чи не підійти самій до них і з'ясувати, що означає цей супровід, але її думки перервав незнайомий хлопець.

— Це ти Аня Шахова? — спитав хлопець.

Аня зупинилася, повернулась до нього і відкрила було рота, щоб відповісти, але в той момент почула ззаду:

— Шахова! Почекай! — Єрьоменко майже підбіг до неї. — Почекай, я хотів щось запитати.

Незнайомий хлопець тим часом відійшов у бік і зупинився біля парадного, повз який проходила перед цим Аня.

— Пішли, — Андрій потягнув її за рукав з такою силою, що Аня мало не впала.

Тільки через десяток метрів, вийшовши на пожвавлену вулицю, Андрій відпустив її руку.

— Що трапилося? — спитала Аня, борючись зі своїм замішанням.

— Жорик мав рацію, він боїться свідків. — Андрій обвів поглядом найближчі околиці. — Ти його знаєш? Цього конопатого?

— Ні, — Аня насилу зрозуміла про кого йде мова.

— Він з нашої школи? — не відставав Андрій.

Аня знизала плечима.

— Не ходи зі школи одна. І в школу теж. І взагалі, нікуди не ходи одна. Пішли. — Андрій рушив уперед, Аня за ним.

— А що таке?

— Лавров.

При згадці про Лаврова Аня мимоволі подивилася по сторонах. Вони якраз вийшли з двору одного з будинків, через який зазвичай пролягав її шлях після уроків. Вона завжди ходила зі школи однією й тією ж дорогою. Вуличка йшла вниз, і до будинку залишалося зовсім небагато. Попереду йшла жінка з коляскою. З гарчанням проїхала вантажівка, обдавши неприємним запахом вихлопних газів. Аня скривилася. Подивилася назад у двір, з якого щойно вийшла. Там було тихо та безлюдно. Густі кущі, між якими петляла вузька пішохідна доріжка, викладена бетонними плитами. "Конопатого" хлопця там не було. Щось неприємно тьохнуло в грудях, і вона поспішила наздоганяти Андрія, який за той час, поки вона розглядала околиці, встиг віддалитися на пристойну відстань.

Андрій ішов попереду, Аня — на три кроки ззаду. Так і дійшли мовчки до самого будинку. Аня не наважилася щось питати — не знайшла відповідних слів. При згадці про Лаврова неважко було здогадатися, навіщо однокласники ходили за нею всі ці дні. Лавров задумав зробити їй якусь гидоту. Їй би злякатися. Вона уявила, як би злякалася, якби поруч не було Андрія. «Він точно мій ангел-охоронець»,— прийшла думка, від якої відчула, як рожевіють щоки.

— Сьогодні сиди вдома, а завтра без мене зі школи не йди, — сказав їй Єрьоменко біля під'їзду, від чого Аня ще більше почервоніла.

«Якщо однокласники побачать, що Єременко проводжає мене додому. Дівчата випадуть в осад, а Марго лопне від заздрості. А Лавров...» Поки вона це думала, Андрій, залишивши її біля входу в парадне, швидким кроком рушив назад. «Треба було, напевно, сказати «дякую», або щось інше, або якось попрощатися. Або треба було сказати: «не треба мене проводжати, я зі Свєтою додому піду... Ні, добре, що це не сказала... Як дурна тетеря взагалі нічого не сказала!»

Весь вечір Аня розмірковувала над тим, про що говоритиме завтра зі своїм «ангелом-провожатим» по дорозі додому, практично не замислюючись про причини такої несподіваної пропозиції.

***

Андрій довго розглядав на екрані телефону фотографію хлопця, який гукнув Шахову. Це був і не Гиря, і не білявий. Скільки ж у Лаврова подібних знайомих? І Гиря, і ці двоє були однозначно старші за Лаврова. Зрозуміло, що Лавров платить, ці виконують. Вражало те, наскільки просто Лавров поширив свій вплив не тільки на 9-Б, але і за його межі, навіть на старших себе. Чи стали б його, Андрія, слухати старші, навіть якщо заплатити великі гроші? Послали б і все. Чи зміг би він найняти когось для того, щоб побити Лаврова битками? Скільки грошей для цього треба?

Жора зробив усе так, як і домовлялися — сфотографував, простежив за конопатим. Віддати йому належне, попри своє боягузтво і хвору уяву, що малювала Лаврова представником «темних сил» у 9-Б класі, Жора зміг це зробити непомітно. Як виявилося, незнайомець комусь дзвонив після зустрічі з Анею та Андрієм. Саму розмову Жора не чув, але дізнався ім'я незнайомця — Валера і ймовірне місце його проживання — той зайшов до висотки у кварталі від будинку Шахової.

Після телефонної розмови з Жорою Андрій вирішив, що наступного дня покараулить цього Валеру. «Добре було б набити йому морду»,— міркував він, шкодуючи, що це доведеться відкласти до листопаду. Поговорити? Але навряд чи він викладе все про Лаврова.

Андрій уявляв собі, що коли притисне цього Валеру до стінки, чи когось іншого, причетного до «темних» Лаврова, то обов'язково поставить питання про вартість подібних послуг. Лавров добре влаштувався, сам ручки не бруднить, за нього це роблять інші, але страх на оточення подібна тактика наводить чималий. Чи було йому страшно? Андрій згадав сказану колись Серьогою фразу: «Ти такий відчайдушний тому, що тобі рано вирізали центр обережності». Серьога десь прочитав, що у людини існує центр обережності, який знаходиться в апендиксі, а цього відростка Андрій позбувся у три роки. Батько сказав, що відсутність центру обережності не дуже добре для рингу, та й у житті також, але Андрій вважав інакше. Він відчував незвичайний приплив сил, коли наважувався на щось ризиковане. Батько думав, що він може полізти на електричку робити селфі. Але ж не дурень він, хоч і без центру обережності. Лише один раз хотів постояти на руках на поручнях балкона на другому поверсі. Торік. Так, за приколом. Пацани були в шоку. Погано тільки, що батько про це дізнався й організував йому «центр обережності» нижче спини. Але зате який був ефект! Про цю витівку в класі згадували місяці два і неодмінно з захопленням. Тепер він розумів, що тоді це була дурість. Він, звичайно ж, розумів і те, що зараз може нарватися на куди більші неприємності, ніж батьківський ремінь. Після випадку з темною зрозуміло було, що Лавров не жартує, коли загрожує. Але хотілося хоч щось йому протиставити, поламати плани, побачити його незадоволену пику, як тоді, коли обізвав Марго медузою Горгоною чи зарядив «кулею» у вухо. Руки свербіли розквасити Лаврову ніс. «Це теж встигнеться, — думав Андрій. — Треба тільки вибрати потрібний момент і почекати кілька тижнів».

Жора, весь червоний і спітнілий, хоча в жовтні на вулиці вже не було спекотно, купив дорогою додому півлітрову пляшку «Пепсі» і два тістечка із заварним кремом і проковтнув їх одним махом. Вдома добре пообідав, і тільки після цього зміг трохи заспокоїтися. Від думки, що він вліз у справи Гліба Лаврова, холодок пробігав по шкірі. Зовсім недавно під загрозою «темної» він покірно завів Шахову і Єрьоменка в підвал, а тепер претендує на роль бунтаря. «Тільки б Лавров не дізнався...» Думки про те, що він перешкодив планам Лаврова, лякали, але, з іншого боку, якщо не він, Георгій Жаров, з Шахової могло б статися щось дуже погане. Жора вважав, що по суті це він врятував Аню Шахову і пишався собою за це.

Андрій домовився з Жорою, що той, як і раніше, буде «на підстрахуванні якщо що». Жора обіцяв, що якщо хтось нападе на Аню з Андрієм, то буде голосно кричати «пожежа!» Тоді з вікон почнуть виглядати люди, а може навіть хтось і вийде. Андрій не виключав, що Жора, якщо трапиться щось серйозне, може не виконати своїх обіцянок і дати драла, але не викликати ж йому Серьогу. Мало того, що Серьога жив на іншому кінці міста, його розклад тренувань залишав зовсім небагато часу для того, щоб перекусити й дістатися до клубу.

Андрій міг лише поділитись з Сергієм своїми планами. У вихідні батько повіз їх у черговий раз на тенісний корт. Батько відразу пішов грати з однією зі своїх знайомих по корту дамочок і зник з поля зору. Утворилося достатньо часу, щоб обговорити новини останнього тижня поза батьківським контролем.

— Ця Шахова хоч симпатична? — поцікавився Серьога. Він уже звик до ризикованих пригод друга. Був час, він і сам іноді в них брав участь, хіба що зазвичай інтрига не пов'язувалася з жіночою статтю.

— Причому тут це? Звичайна, як усі. Смішна трохи.

Відігравши свій час на корті, вони розташувалися в зоні відпочинку.

— Ну хоч не товста? — Сергій був добре знайомий з класифікацією жінок, придуманою Андрієм. Різновиду «смішна трохи» в ній раніше не було. Це його зацікавило.

— Я тут познайомився нещодавно з однією смішною, так вона всі рок-групи знає. У музиці січе першокласно. Оленою звуть. Цікаво спілкуватись.

Андрій зрозумів, до чого Серьога хилить. Серьога часто знайомився з різними дівчатами. Йому в серпні виповнилося п'ятнадцять. Те, що він був на пів року старший у плані знайомств з протилежною статтю на думку Андрія грало роль. Сам він подібним досвідом похвалитися не міг. З жінками у них із батьком взагалі було складно. Враховуючи, що Андрій регулярно відважував кожну жінку, яка намагалася зав'язати з батьком серйозні стосунки, він навіть не уявляв, як батько може зреагувати на те, що його син гуляє з якоюсь дівчиною.

— А фіг її знає, в чому вона січе. В математиці.

— Нічого, рівняння вирішуватимете. — Серьога штовхнув Андрія вбік і розсміявся.

Андрію нічого не залишалося як підтримати тему:

— Це так, з математикою у мені кранти. Математичка погрожує на кожному уроці пару вліпити. Ледве випливаю. Отож Шахова — мій порятунок.