Тихіше води, нижче трави

Червоний дракон. 28 жовтня

Carmos: Вчора — це було круто. Я нарешті зрозумів, що означає справжнє задоволення і справжня насолода.

Aborax: Я радий за тебе. У будь-який момент можу влаштувати повторення на твоє бажання.

Carmos: Так, жити тут і зараз, брати від життя все по максимуму, не виставляючи рамок і кордонів. Це щастя. Батьки агітують поїхати до Єгипту. Чи варто? Я пропущу дві зустрічі.

Aborax: Ти завжди з нами, де б ти не був. Не хвилюйся, ми чекатимемо. Бажаю добре відпочити.

Осінні канікули пролетіли в одну мить. Напевно тому, що почалися тренування, і час рушив швидше.

З'явившись після тижня канікул до школи, Андрій не виявив у класі Гліба Лаврова, а коли дізнався, що той поїхав з батьками до Єгипту відпочивати, подякував долі за приємний сюрприз. Удача явно посміхалася йому. Минуло кілька тижнів, а з неприємностей трапилася лише одна, та й вона закінчилася без особливих наслідків. Виявивши, що почали швидко зникати цигарки, Єрьоменко-старший влаштував Андрію несподіваний обшук. Цигарки, на щастя, він не знайшов, але забрав запальничку і ніж.

За канікули та перший тиждень другої чверті Андрій швидко увійшов до свого звичного режиму. Ранкове тренування вдома, після школи — зал, окрім середи та п'ятниці, коли за розкладом було плавання — як казав батько: «на перезавантаження». У листопаді пішли дощі, тож корт батько замінив тренажерним залом. У першому ж спарингу Андрій продув Максиму Ірменіну, на що дядько Михайло, старший тренер, невдоволено похитав головою і невтішно висловився батькові з приводу його виховних заходів, маючи на увазі двомісячну перерву у тренуваннях.

Андрій і сам відчував, що втратив швидкість, хоча батько цим особливо не переймався. Десятки з алгебри і геометрії, які з'явилися у сина, Олександр Єрьоменко ставив собі в заслугу. Андрій вважав, що його оцінки — це заслуга Ані Шахової, хоч і списаний товстий зошит можна було взяти до уваги також. Дякуючи Сергію — допоміг, але добру половину помилок довелося виправляти самому. Після того, як від рівнянь перестало нудити, він відчув, що справа з вирішенням нових завдань пішла швидше. Раніше, роблячи домашні завдання, Андрій просто списував з Аніного зошита, але вона якось запропонувала вирішити рівняння наввипередки, і Андрію вдалося дійти правильної відповіді, чого він від себе не очікував. З англійською справа зрушила також, що підтверджувалося появою десяток в Ані Шахової. Як би Людмила Дмитрівна не чинила опір, але й вона незабаром визнала, що рівень знань Ані Шахової покращився.

— Єрьоменко, ти можеш займатися репетиторством, — зауважила вона під час оголошення результатів перевірки чергової контрольної.

— Ніколи, Людмило Дмитрівно, — Андрій підморгнув Ані.

— Я його нікому іншому не віддам, — підіграла Аня.

Людмила Дмитрівна залишилася задоволеною, оскільки розмова йшла англійською та з використанням правильних граматичних оборотів.

Аня заспокоїлася з приводу того, що Андрій перестав проводжати її додому. На початку листопада повернулася з дачі бабуся. Тепер баба Віра майже весь день проводила вдома, тільки зрідка виходячи на ринок або для того, щоб відвідати свою подругу, Марію Іллівну, яка живе в сусідньому будинку. Запрошувати Андрія до себе додому, щоб виконати домашню роботу в присутності бабусі? Таке й у страшному сні не насниться. Їй здавалося, що якщо бабуся навіть просто побачить їх удвох, цього буде достатньо на тиждень нотацій. Бабусі не поясниш, що стосунки з однокласником можуть бути ділові, скажімо так. Ну, чи дружні, в наближенні, звісно. Що нічого такого, про що може подумати бабуся, немає.

«Аня, сподіваюся, ти хоч мені в подолі не принесеш у сімнадцять років!» — зовсім недавно висловилася вона після чергової сварки з матір'ю. І цього було достатньо, щоб Аня зрозуміла, що жодних стосунків з хлопцем, як би їх Аня не називала, бабуся нормально не сприйме. Тим більше у п'ятнадцять років без одного місяця.

Мама про Андрія знала, але, за їхньою загальною домовленістю, бабусі про ці стосунки не поширювалася. З мамою Аня звикла ділитися своїми переживаннями. Мама, звичайно, не знала всього, але загалом ситуацію представляла. Хоча теж не забула попередити: «Тільки ти маєш розуміти, що до двадцяти років стосунки ні до чого серйозного не приводять. Не повторюй моїх помилок».

Ніхто не вірив, що крім приготування уроків, з однокласником можна просто розмовляти. Не обійматися і цілуватися, а говорити про всяку всячину, іноді жартома, іноді серйозно. Андрій дуже цікаво розповідав про Англію, про різні міста Європи, в яких побував, про різних людей.

У їхньому розпорядженні була велика перерва і близько години після уроків, які вони проводили під пальмами в переході між молодшою і старшою школою. Це місце запропонувала Аня. Минулого року в дні занять танцями вона тут сиділа після уроків. Іти додому було незручно: поки туди, поки назад. А танці були поряд зі школою через дорогу, — в музичній школі навпроти Людмила Павлівна знімала зал. Крім пальм тут було безліч інших кімнатних рослин у горщиках. При цьому три пальми стояли кожна на своєму дерев'яному постаменті, досить широкому, щоб на нього можна було сісти й розкласти поруч підручники та зошити.

У листуванні Свєта дивувалася:

Svetka-koketka: І все? А вихідні?

Anna-Sha: Ні, субота в нього зайнята, а в неділю я не знаю. Андрій не запрошує, я не напрошуюсь.

Svetka-koketka: Ну й дурна, сама його кудись запроси.

Далі Світлана перераховувала цілий список місць для проведення часу. Аня обрала боулінг. Увечері доповіла подрузі:

Anna-Sha: Ні, відмовився.

Svetka-koketka: Чому?

Anna-Sha: Не знаю.

***

— Ну і чому? — спитав Серьога.

— А що я баті скажу?

— Блін, скажи, що зі мною йдеш.

— А якщо він скаже: і я з вами?

— Тоді скажеш, як є.

— Ти б моєму баті сказав?

— А що тут такого, в боулінг, розважитися. Чи ти думаєш, він й тоді третім напроситься?

— Я не знаю, як він зреагує. Вірніше, я підозрюю, що знаю, як він зреагує.

— Ні, так ні, принаймні знатимеш.

— Ага. Він скаже: ніяких дівчат і що тоді?

— Тоді... — Серьога замислився. — З твоїм батьком складніше, звичайно. Мій лекцію про презервативи прочитав, коли дізнався, що я зібрався на побаченні. Так, випадково довідався, мати похвалилася.

— У тебе нормальні батьки, — зітхнув Андрій.

— У тебе батько теж нормальний. Сам з жінками ж спілкується.

— З ким? — насторожився Андрій. — Ще одна з'явилася?

— Ти сам розповідав. Ця, Людмила Петрівна з корту, і ще Наталочка є там, ти її бачив. Сам усе знаєш.

— А-а, ці. Це так, не серйозно, для фізіології,— заспокоївся Андрій.

— Ну і ти скажи, що для фізіології...

— Блін, Серьога! — Андрій штовхнув друга ліктем убік так, що той мало не впав з лавки. Вони перевдягалися в роздягальні перед тренуванням. А оскільки прийшли раніше за інших у групі, була можливість поговорити без свідків.

— Все, мовчу, — знову набуваючи рівноважного стану і показуючи схрещені долоні, негайно пообіцяв Сергій, продовжуючи фразою зі старого фільму: — "Молчу, молчу, а то по шее получу, и подвиг свой не совершу."

Не чекаючи наступного стусана, Сергій схопився з лавки, не встигнувши зав'язати шнурки на одній із бутс.

«Поговорили, називається. У Серьоги все просто і зрозуміло. А у мене — все по-дурному, — думав Андрій під час розминки. — Ну, подразнив Лаврова та Марго, припустимо. Підтягнув математику, непогано. А далі що? Якого біса прив'язався до Шахової? І не скажеш: гаразд, Аня, ти сама по собі, а я сам по собі. Образиться, та й самому щось заважає відірватися. Фізіологія?" Це слово було з лексикону Єрьоменка-старшого. Періодично не приходячи ночувати додому, той попереджав сина: «Чоловіча фізіологія. Зрозумієш, коли підростеш».

Підріс. Зрозумів. Побачив минулої весни в підсобці спортивного залу в старій школі. У такій позі, як в порно показують. Йому би тихенько піти, вдавши, що нічого не бачив, але він стояв, як бовдур, поки його не помітили... І у хімічки, і фізкультурника були свої сім'ї. У фізкультурника — двоє дітей, у хімічки — одна дитина. І у матері був чоловік і він, син, коли вона зв'язалася з рудим Патриком.

«Я покохала іншого чоловіка, Енді, — повідомила мама, ніби це було щось на зразок: «вчора я купила собі нові туфлі». — Підростеш — зрозумієш».

Підріс. І не зрозумів. Чому обирають фізіологію, а не сім'ю?

***

Гліб Лавров повернувся у двадцятих числах листопада, і Лариса Вікторівна організувала кілька репетицій для підготовки до конкурсу талантів, який мав відбутися наприкінці місяця. Аню вона зобов'язала підготувати сольник. Андрія на репетиціях не було, проте Лавров не зводив з неї погляд. Гліб також брав участь — грав на роялі, забезпечуючи «живою музикою» невелику театральну виставу. У той час, коли Аня репетирувала на сцені, він сидів у залі та витріщався на неї!

«Під таким поглядом ще перечеплюсь і впаду зі сцени». — Ці думки заважали зосередитися, і деякі елементи танцю вийшли не дуже вдало. З присутніх у залі ніхто в сучасних танцях не розбирався, помилок не помітив, і Лариса Вікторівна залишилася задоволеною.

Марго брала участь у театральній постановці разом з п'ятьма іншими дівчатками та Сашком Магуловим, зображуючи фрагмент п'єси «За двома зайцями». Марго, звичайно ж грала красуню Оксану. Проню Прокопівну зображувала Олена Панченко, а Магулов — горе-кавалера цирульника. З пишного волосся Марго вийшла красива товста коса. Оскільки з Косою Марго в школу не ходила, вигляд у неї був незвичний, але досить привабливий, що Ані зовсім не подобалося. До всього іншого Марго чудово співала. Вона була просто зірка, мимоволі приковувала всю увагу глядачів. Виникало відчуття суперництва. Аня звикла до схожих відчуттів, ними супроводжувався будь-який конкурс, в якому вона брала участь. І хоча на танці вона вже не ходила, оскільки Людмила Павлівна минулого року пішла в декретну відпустку, а з іншим тренером займатися не хотілося, почуття суперництва дало про себе знати. Зараз, правда, все було інакше. На конкурсі талантів красиву й талановиту Марго побачить Андрій і буде їх порівнювати.

Марго і Лавров з репетиції пішли удвох, і Аня всю дорогу додому молилася про те, щоб Марго залишалася з Лавровим і втратила інтерес до Андрія. Дівчата задарма говорити не будуть. У Ані й самій надовго залишилися в пам'яті загравання Марго до Андрія, її спроба запросити його на день народження, її багатозначні погляди. Було дуже неприємно і тривожно. Їй здавалося, що варто Марго тільки поманити пальцем Андрія, і той безвідмовно проміняє її на Марго — в математиці та розбиралася не гірше, навіть була двічі на районних олімпіадах.

Виступ пройшов успішно. Театральна постановка 9-Б зайняла перше місце серед 8-11 класів, танець Ані теж оцінили, вручивши їй грамоту. Андрій на конкурс не залишився, — сказав, що поспішає на тренування, але Аня була рада цьому. Він не бачив, як вона танцює, але й не бачив виступ Марго. Лариса Вікторівна довго обурювалася, звинувачуючи Єрьоменка в тому, що він відокремлюється від класу. Щоправда, незабаром початкова радість змінилася смутком. Коли Аня прийшла додому, хотіла навіть розплакатися. Не розплакалася, бо вдома бабуся надавала їй купу завдань — посуд, прибирання, полити квіти... Вона б не змогла пояснити бабусі, чому плаче. Вона й себе до ладу не могла пояснити, чому так сумно. Цього дня Андрій навіть не зателефонував дізнатися, як пройшов виступ.

Він написав у листуванні після того, як Аня не прийшла до школи. Захворіла. Два дні провалялася з ознобом, головним болем і ломотою у всьому тілі.

Andy_peredriaga: Привіт! Карнаухова сказала, що ти хворієш. Як самопочуття?

Anna-Sha: Висока температура. Лікарка сказала, що грип.

Andy_peredriaga: Фігово, може провідати тебе?

Anna-Sha: Не треба, ще заразишся.

«Шкода, бабуся вдома. Можна було б запросити»,— подумала Аня.

Andy_peredriaga: Я не проти захворіти. Спиш скільки хочеш. Усі бігають довкола, дбають. До речі, в цій школі я ще не прогуляв жодного дня, самому гидко. Контрольну з хімії вчора писали, але ти, напевно, від Карнаухової знаєш.

Anna-Sha: Мені пощастило.

Загалом поговорили коротко й ні про що. «Треба було спитати як в нього справи, хоча б про ту ж контрольну... чи ще про що-небудь», — як завжди якийсь час Аня страждала від думок про своє невміння спілкуватися. Вона примудрилася навіть у листуванні не знайти що сказати! Але, з іншого боку, було приємно, що не забув, написав, спитав про здоров'я. Значить, не зовсім байдужий... Хоча б по-дружньому... Якийсь час Аня розмірковувала над дивним ніком peredriaga. Прогуглила це слово: “передряга” означало «скрутне становище, неприємна чи клопітка подія». А синоніми були ще цікавішими: пригода, нескладуха, негаразди, метушня, заваруха, катавасія, буча, бодяга, морока, буза, шурум-бурум, гармидер, свистопляска, тарарам. Посміялася.

У неї теж нік був провокаційний. Його Світлана придумала, але Ані подобався.