Тихіше води, нижче трави

Червоний Дракон.18 листопада.

Carmos: Почув від одного вчителя: брехня — різновид творчості. З його погляду це був жарт. Наївний, він не знає скільки правди у цьому жарті.

Aborax: А ти не думаєш, що це його переконання?

Carmos: Переконання вчителя? Хоча, чим чорт не жартує, вони теж люди.

Aborax: Такі ж люди як усі, просто нам фантастично пощастило, а їм ні.

Слухняні ляльки в руках у Творця,

Гіркотою наповнені їхні серця,

Їх за ниточки водить Творець за життя

Й жбурляє у скриню — у небуття.

Carmos: Це не життя. Вони проповідують правила своєї моралі, від яких нудить, при тому, що швидше за все самі не вірять у них і не дотримуються.

Aborax: Чесних людей не існує, як і безгрішних. Особисто я з семи смертних гріхів не винен тільки у відчаї. Заповіді начебто всі порушив, здається.

Того дня, коли в школі проходив конкурс талантів, увечері Андрій отримав електронного листа від Жори. Листу передувало багатообіцяюче повідомлення на мобільний: «Я знайшов Валеру і взяв його на понт, дивися пошту». До листа прикріплювався аудіо файл.

Одягнувши навушники, Андрій кілька разів прослухав аудіозапис, визнавши при цьому, що у Жори є певний талант «брати на понт».

«Повинен попередити, що на тебе чекають великі неприємності», — впізнав голос Жори.

«Ти чого, шкет? Я тебе не знаю»,— відповів незнайомий голос.

«Є люди, які тебе впізнали в тому відео, де ви лупили битками Андрія Єрьоменка. Пам'ятаєш таке?

Пауза, а за нею:

"Чого хочеш?"

«Напевно, Жора сам здивувався, що потрапив у ціль»,— подумав Андрій, заздрячи його кмітливості. Сам він, напевно, до такого не додумався б.

«Одній людині цікаво б було знати, скільки Гліб Лавров заплатив за цей напад»,— як ні в чому не було продовжував голос Жори.

«Твій Лавров ідіот! — прошипіла відповідь. — Знімати таке на відео — верх ідіотизму!»

«Знімати таке на відео — це прикупити всіх, хто на нього потрапив. Лавров розумний».

"Стули пельку. Погрожуватимеш мені — приб'ю!»

«Моє мовчання — купується», — голос Жори трохи здригнувся.

«Ще б не здригнутися, — думав Андрій. — Цей Валера був старшим і, напевно, сильнішим. Хоча Жора і був слабаком... Фізично, але хитрий, чорт».

Тим часом голос Жори продовжував: «Сподіваюся, ти розумієш, що якщо зараз захочеш мені щось зробити, все вже зафіксовано на камеру, яку звідси не видно».

Далі Валера довго пояснював, чому зараз не може заплатити за мовчання, і голос Жори пообіцяв почекати.

Андрій відклав навушники та зателефонував Жорі.

— А інші, що там були? — поставив запитання, не забувши похвалити здібності Жори.

Той подякував за похвалу і повідомив, що інші не були його метою.

— Це доказ проти Лаврова, — сказав Жора. — Залишилось придумати, як його використати.

Тепер, знаючи де насправді живе Валера, притиснути його і з'ясувати про співучасників було нескладно. Андрій вирішив на цей раз взяти з собою Сергія, що означало перенесення наміченої справи на вихідні.

***

Новий день у школі почався з того, що Андрій дізнався, ХТО в класі користується ручкою, що стирається. Від думок про те, як краще побудувати розмову з Валерою, відірвала Марго — попросила перевірити завдання в робочому зошиті з англійської, де треба було вставити пропущені артиклі.

— Я їх завжди плутаю. — Вона звернулася ввічливо, з проханням. Тож Андрій не мав причини відмовити. Він навіть подумав, що, мабуть, з часом знайде з нею спільну мову, але незабаром його настрій швидко змінився. Він побачив, ЧИМ вона виправляє помилки.

Марго вже сиділа на своєму місці та акуратно стирала в зошиті неправильно вставлені слова. Андрій рвучко піднявся і підійшов до її парти.

— Цікаво, це ти сама вирішила додати мені оцінок у журнал чи хтось напоумив? — Він нахилився над Марго, впершись обома руками в стіл.

— Які оцінки? — розгубилася Марго, піднявши на нього погляд, але якось одразу відвела його.

— А ти не знаєш?

Їхня розмова привернула увагу кількох однокласників, серед яких в першу чергу повернув голову Гліб Лавров. Натягнуті як струни стосунки завібрували з новою силою.

— Не лізь до неї, — тут же відгукнувся Лавров. — Можеш довести? В тебе є докази?

Андрій розумів, що наявність у Марго ручки, яку кожен може купити в перших ліпших канцтоварах, до доказів не відноситься, і йому довелося відступити.

— Будуть і докази.

Цей дрібний інцидент неабияк зіпсував настрій.

У середині дня з'ясувалося, що після сьомого уроку Лариса Вікторівна просила всіх залишитися на класну годину. Всі залишилися, але сама Лариса Вікторівна чомусь не з'являлася, і Марго взяла ініціативу у свої руки.

— Нашому класу доручили підготувати новорічний вечір у школі, — оголосила Марго. — Але цього разу я не збираюся все тягнути на собі. Обговорюватимемо всім класом і будуть брати участь усі.

— На біса нам цей новорічний вечір здався? — першим обурився Сашко Магулов. — Хоровод біля ялинки нехай малеча водить.

— Магулов, я не про хоровод. Ми поставимо музичну виставу.

— Парочку віршів, привітань, Святий Миколай і вистачить, — підтримав свого тезку Кирпа. — І взагалі, мені сьогодні треба раніше йти. — Кирпа хотів вийти з класу, але на допомогу Марго прийшов Лавров, став у дверях, перекривши собою вихід.

— Ніхто не піде, поки все не обговоримо, — заявив Лавров, і Кирпа сів на місце.

— Я вже знайшла сценарій,— з натхненням продовжувала Марго. — Ми поставимо музичну виставу, і візьмуть участь всі! — вона пронизала поглядом Андрія.

Іншим разом він може й ніяк не зреагував би, але день, мабуть, видався якимось особливим.

Андрій підвівся, закинувши сумку на плече, і попрямував до шафи, щоб забрати куртку, при цьому категорично заявивши:

— Це не для мене. Запізнюся на тренування.

Дорогу перекрив Юрик, але Андрій відштовхнув його.

Гліб Лавров у цей час зачинив двері на ключ.

— Тренування зачекає, — він демонстративно йшов назустріч, підкидаючи ключі в руці. За кілька кроків до Андрія віддав ключі Магулову.

— Забери! — посміхнувся на весь рот Магулов і кинув ключі Кирпі. Той зловив і передав Данилі.

— Хлопці, перестаньте, ми обговорюємо серйозні речі, — намагалася закликати до спокою Марго, але оскільки обговорювати новорічне свято в класі мало хто хотів, всі швидко перемикнулися на гру з ключами. Було цікаво, чи вдасться Єрьоменку переграти Лаврова.

Андрій не став бігати за ключами. Він мав свій, перевірений спосіб виходу з подібних ситуацій і нарешті розв’язані руки.

Він поставив свою сумку біля стіни ближче до виходу, поклав зверху куртку і заліпив Магулову в око, — першому, хто опинився поруч. Зойкнувши від несподіванки та прикриваючи руками обличчя той заволав, попередньо вилаявшись. Підскочив Кирпа й отримав аналогічний удар.

— Відкривайте, — процідив крізь зуби Андрій, розминаючи кісточки пальців на правій руці.

Третій удар мало одержати око Данила, але Андрій трохи не розрахував, оскільки бив з півоберту, і потрапив Данилі по носу. Почувся легкий хрускіт і бризнула кров. Кирпа і Магулов за цей час встигли прийти в себе й накинулися на свого кривдника з лютим риком. Ще і Юрик приєднався.

Не відомо, чим би закінчилася ця колотнеча, якби Лариса Вікторівна ще більше затрималася.

Дівчата кричали навперебій, але тільки у Лени Бондар вистачило кмітливості вихопити ключі у Большакова і побігти відчиняти двері. В загальному гармидері ніхто не помітив, що з того боку дверей хтось смикав ручку, намагаючись увійти. Андрій скористався замішанням однокласників, підхопив свої речі й вискочив з класу, як тільки двері відчинилися. Лариса Вікторівна відсахнулася в бік, встигнувши лише прошепотіти: «що відбувається...»

На першому поверсі Андрій зупинився перевести подих. «Догралися, тепер знатимуть, з ким мають справу».

Йому і самому не вдалося уникнути відмітини від бійки. Присмак крові в роті й відчуття, що набрякла верхня губа, швидко втихомирили розбурханого в середині звіра. Андрій вийшов зі школи й зупинився біля вітрини магазину «Фора», щоб роздивитися у відображенні розбиту губу. Губа не кровоточила, але розпухла і боліла конкретно. Це було найприкріше.

«Вихідні — в дупу, Валера — в дупу, батько з дому не випустить... Все — в дупу. Сам зіпсував свої плани. Подзвонити, що не прийду на тренування? З такою губою батько відразу зрозуміє, що до чого». — Коли Андрій дійшов до зупинки маршрутки, до злості на Лаврова та однокласників приєдналися думки про наслідки інциденту.

«Влип. Натомість прихвосні Лавровські наступного разу подумають, підтримувати його чи ні».

Поки їхав у маршрутці, намагався згадати, чи потрапив йому під руку Лавров, але так і не згадав. Коли Андрій був уже майже біля клубу, і до тренування залишалося зовсім небагато часу, задзвонив мобільний. Побачивши, що дзвонить батько, не став відповідати, і через кілька хвилин отримав повідомлення: «Ти зараз приїдеш у зал, і я зроблю з тебе відбивну».

Кілька хвилин Андрій простояв біля входу в клуб, намагаючись зібратися з духом. «Якщо вже доповіли, то менше доведеться пояснювати»,— подумав перш ніж зайти в хол.

Тренування почалося з того, що Єременко-старший уважно розглянув розбиту губу сина, піднявши його опущену голову за підборіддя, і повідомив:

— Аркаша мене вже порадував двома фінгалами та розбитим носом. Тож моли бога, щоб там не було перелому. Завтра на вісім директор викликає до себе.

Згадавши хрускіт при ударі, Андрій засумнівався щодо відсутності перелому носа у Данили. Та і розбиті власні пальці на правій руці давали зрозуміти, що в удар він вклався поповній, що збільшувало ймовірність цього самого перелому, а, отже, і того, що ніякі молитви не завадять батькові його прибити.

"Відбивна... Тут, у залі?"

Що означало повідомлення-загроза, Андрій зрозумів, щойно почалася розминка. Батько задав такий темп вправ, що ще до початку основної частини тренування Андрій відчув, що одна за іншою різні групи м'язів перетворюються на безживні шматки м'яса. Заперечувати було не можна. Заробив.

Серце вискакувало, руки і ноги рухалися насилу, а батько дав команду відпрацьовувати серію ударів з акцентом на праву руку. Розбиті кісточки пальців пекли нестерпно, і бинт під рукавичкою просочився вологою. "Кров?" Але заперечувати було не можна.

Він уже ледве стояв на ногах, але батько і не збирався припиняти — почав одягати рукавички.

«М'ясо для відбивної готове. Кілька ударів, і я на підлозі. Нехай так, ніж ременем».

Єрьоменко-старшому завадив тренер дядько Михайло.

— Все, досить. — Він відвів батька в бік.

— Чого це він? — Серьога потягнув у роздягальню. — Давай, давай, дядя Міша затримає. — Допоміг сісти на лавку і зняти рукавички.

Андрій відчув приємну прохолоду від холодної стіни, до якої притулився спиною. З полегшенням витяг ноги. На бинті справді проступила кров. Серьога взявся його розмотувати, але Андрій обсмикнув руку.

— Дай води.

— Чого це він, як з цепу зірвався? — Серьога повторив питання, дістаючи зі свого рюкзака пляшку з водою.

— У школу викликають. — Андрій зробив пару ковтків і повернув пляшку. Помітив німе питання на обличчі друга. — Кранти, Серьога, але фінгали будуть першокласними.

— Побився? Із цими... Лавровим?

— Ну так.

Серьога з опасінням повернув голову в бік входу в роздягальню, потім перевів погляд назад на Андрія.

— Може це, до нас ночувати?

— Ні, і взагалі, не тріпись своїм. Батя спустив пару. На сьогодні точно, — спробував запевнити друга Андрій.

—Дядя Міша заспокоїть його трохи,— з надією припустив Сергій.

Весь вечір Андрій просидів у себе в кімнаті в очікуванні продовження батьківських виховних заходів. О дев'ятій годині вечора батько ввімкнув телевізор. Це означало, що на сьогодні можна було видихнути і готуватися до продовження неприємностей завтра.