Тихіше води, нижче трави

Червоний Дракон.15 вересня.

Carmos: Любов до жінки — це сила чи слабкість?

Aborax: Любов до жінки — це сила та задоволення. Жінка ближче до Нього, вона вирвала людину з кайданів незнання, вона Його вівтар.

Carmos: Вчинки жінки можуть обеззброїти.

Aborax: Тільки не мене. Не можна ставити себе у залежність від жінки. Ти вільний, вільна вона. Якщо не робити її своєю власністю, то й сам не потрапиш у залежність. Залежність – це слабкість.

Єдиною людиною, з ким нормально могла спілкуватися Аня у своєму класі, була Світлана Карнаухова. Світлану вважали дивною, але Ані її дивності подобалися. На думку Ані, у Свєти був імідж, самобутність, власна думка, яка мало залежала від думки натовпу. Першого вересня вона з'явилася в школі в джинсах і пуловері. «У мене немає білої блузки»,— незворушно відповіла на претензії Лариси Вікторівни. Аня проте знала, що у неї є чудова біла блузка, майже нова. Свєта просто не хотіла виглядати, як усі. «Свобода вибору — основна якість сильної особистості», — любила говорити Світлана, і Аня сильно поважала її за це. Майже всі дівчата в класі носили довге волосся, Свєта принципово стригла своє темно-русяве волосся ледь не під їжачка. Аня трохи заздрила подрузі. Сама б вона ніколи, напевно, не наважилася так поводитися. Себе вона вважала слабохарактерною. Якось вона теж захотіла постригтися, але мама схвалила максимум каре. Після стрижки її світло-русяве густе волосся швидко відросло, і все стало як і раніше. Мама вважала, що їй більше йде «висока» зачіска. Перед виступом на черговому конкурсі, а на той момент Аня серйозно займалася сучасними танцями, мама укладала її волосся лаком так, щоб звисало кілька локонів і завжди говорила: «Ти моя принцеса», хоча сама Аня вважала, що до принцеси їх далеко. Лоб — великий, очі маленькі, вилиці випирають і рот до вух. Ще їй не подобалися її брови та вуха. Єдине, що влаштовувало її у власному відображенні в дзеркалі, це був ніс, просто нормальний рівний ніс, але з одним носом красунею не станеш. Чому вона зголосилася писати контрольну з алгебри? Кому і що вона хотіла довести? Та нічого, власне. Вона чомусь подумала, що Свєта оцінить такий вчинок і підтримає її, але те, як та повелася в цій ситуації, сильно її розчарувало. Того дня вони посварилися. Потім, звичайно, помирилися, хоч осад все одно залишився.

— З якої це дурниці ти викликалася писати цю контрольну! — налетіла подруга, як тільки вони зустрілися в шкільному коридорі вранці наступного дня після історії з підвалом. — Ще легко відбулася.

— Ось як? Ти вважаєш, що я сама винна? — засмутилася Аня.

Кілька днів тому подруга погодилася з тим, що писати контрольну було її рішенням. І кожен має право приймати своє власне рішення. А тепер вона знову в чомусь її звинувачує! Аня зібралася з думками й додала:

— А Глібушка, звичайно, ангел з крильцями?

Аня знала, що Лавров подобається Світлані. Втім, він подобався майже всім дівчаткам 9-Б класу.

— Гліб — нормальний хлопець, — стала на захист Лаврова Свєта.

— Якби тебе закрили в підвалі, ти б так не сказала, — буркнула Аня. — Ти так закохана в нього, що не помічаєш очевидне!

Вони заходили до класу, і останню репліку почула Марго.

— Хто в кого закоханий? Карнаухова? — вигукнула вона і захихотіла. — Любові покірні навіть такі, як Карнаухова. — Марго відволіклася від свого заняття, — вона упорядковувала зачіску, а Юрик, який сидів поруч на парті, вирішив підтримати її.

— Карнаухова закохана в Шахову, це очевидно! Одна одній сцени ревнощів закатують.

У класі перебувало ще кілька людей, але мало хто з них звернув увагу на цей діалог. Обличчя Свєти вкрилося червоною фарбою, але вона промовчала. Промовчала й Аня. Обидві вони пройшли до своєї парти — другої у середньому ряду. Аня відчула на собі пильний погляд Марго, коли проходила повз неї. «Напевно знає про те, що вчора було»,— подумала вона. З Марго, як і з Лавровим сперечатись було собі дорожче. Аня нічого їй не могла протиставити. Марго була красивою. Щоб вона не сказала, Марго знайде слова, щоб усе перекрутити й принизити.

Аня швидко обвела поглядом клас, — ні Жори, ні новенького не було.

«Знову все замнуть, і Лавров кривитиме свою багатозначну посмішку». — Аня поставила сумку на стілець біля парти, але сумка впала, і довелося лізти під парту, щоб дістати пенал, що вилетів.

Жора цього дня не прийшов до школи. Новенький з'явився перед самим уроком і теж поводився начебто нічого не сталося. Лавров «кривив посмішку», Світлана дулася, не вірячи в те, що Гліб Лавров міг заточити Аню до підвалу, а мама ввечері заявила, що якщо так і далі піде, доведеться переводитися в середині навчального року в іншу школу.

***

Аня відчувала себе жахливо. Декілька спроб поговорити з подругою закінчилися найгіршим чином. Будь-яке слово, сказане проти Гліба Лаврова, вона сприймала як особисту образу і, в підсумку, зовсім надулася і пересіла за п'яту парту. Однокласники, дізнавшись, що мама приходила до директора скаржитися, пускали жарти, а Гліб Лавров почав знущатися. Раніше він майже не звертав на неї уваги, але після інциденту з підвалом Аня стала ловити на собі його погляди. На уроках цей погляд свердлив їй потилицю, і як тільки вона оберталася, Лавров розпливався в єхидній посмішці. Проходячи повз її парту, він ніби ненароком намагався зачепити за рукав. Виходячи з класу, ніби випадково зіштовхувався з нею. Щоразу він говорив «вибач» і прикипав поглядом. Цілий тиждень Аня трималася як могла. Вона старанно зображала абсолютну байдужість до таких знаків «уваги». Але «знаки» швидко помітили дівчата, в тому числі й Світлана.

— Ти знущаєшся з мене? — в п'ятницю Свєта наздогнала її дорогою додому. — Ти чудово знаєш, що мені подобається Гліб, і заграєш з ним, щоб мене подразнити?

Аня розгубилася. Вона багато думала про те, як помиритися з подругою, але така її поведінка ще більше могла їх розділити. Спробувала пояснити:

— Свєта, мені Лавров не цікавий. І я йому, так розумію, теж. Мені від його чіплянь ні холодно ні жарко, а від того, що ти так реагуєш – боляче. — Вони зупинилися.

— Він спеціально це робить. — Аня дивилася не відриваючись на подругу і не впізнавала її. Обличчя рожеве, очі блищать. — Напевно він думає, що так налаштує проти мене тих, кому він не байдужий.

Світлана відповіла поглядом в упор.

— Як у тебе все легко пояснюється. Я бачила, як Марго спостерігає за вами. Її ти точно розлютила. Марго вважає, що Гліб належить їй і обзиває тебе «драною куркою».

— Дякую за інформацію. Тепер ти розумієш, що це гра проти мене?

— Я нічого не розумію. Ти Лаврову ніби не заважаєш, чого б це він пресував? Через контрольну? Так він уже помстився.

Світлана починала сумніватися, і Аня була рада цьому.

— Ось побачиш, Марго ще покаже себе. Мало мені Лаврова, то ще Марго почне чіплятися. — Ані дуже хотілося, щоб хоч хтось у класі був на її боці. Вони ж були подругами зі Світланою і завжди один одного розуміли. — Я говорила тобі раніше. — Аня намагалася бути переконливою. — У нього принцип — розділяй і володарюй. Якщо ти від мене відокремишся, Лавров вважатиме, що домігся свого.

На жаль, закоханість у Гліба виявилася сильнішою. Світлана не повернулася до неї на другу парту, але замість неї в понеділок до Ані пересів Лавров.

Він ніколи не сидів за однією партою з дівчатами. Останні пів року його незмінним сусідом по парті був Костик Корчинський. І тут таке...

Аня, як завжди, готувалася до уроку. Мав бути урок у кабінеті фізики, а точніше — лабораторна робота.

Гліб Лавров поставив свою сумку на другу парту, сів і почав виймати зошити. Начебто він сидів за цією партою завжди!

— Це місце Свєти Карнаухової, — сказала Аня після хвилинного замішання. «Цього ще не вистачало».

— Шахова, я щось не бачу тут Свєти Карнаухової. З четвертої погано видно каракулі Василя Петровича.

Аня висиділа всю лабораторну, відчуваючи, як горять щоки, і гублячись від думок, що їй робити. Лавров поводився невимушено, жартував. Як їй здалося, спеціально доторкнувся своєю ногою до її коліна, від чого Аню так шарахнуло вбік, що вона мало не впала зі стільця.

Вона сподівалася, що при поверненні до класу, де зазвичай проходили всі інші уроки 9-Б, непроханий сусід сяде на своє місце, але він зайшов першим і по-господарськи розташувався на другій парті. Це був демонстративний спектакль, і практично весь клас з цікавістю спостерігав за ним. Інтерес Свєти Карнаухової та Марго був приправлений метанням блискавок і скреготом зубів.

Вільне місце було лише біля новенького. «Він подумає, що я до нього чіпляюсь... І з п'ятої парти точно нічого не побачу на дошці....»

Вона нерішуче зупинилася біля вільного місця в ряді біля вікна.

— Падай, місце не куплено. — Це можна було сприйняти як запрошення. Воно полегшило ухвалення рішення.

— Я не надовго,— запевнила його Аня.

— Так тут трикутничок намічається! — заржав поряд Юрик, але під нищівним поглядом Лаврова зрозумів, що сказав зайве й заткнувся.

Натомість Марго вирішила розвинути тему.

— Шахова відшила Лаврова. Яка відважна курка! — При цьому вона свердлила поглядом не Аню, а Лаврова.

Ситуацією скористалася Світлана. Недовго думаючи, вона схопила свою сумку і кинулась до другої парти.

Далі трапилося те, що мало не звалило Аню з ніг.

— Іди в жопу, Карнаухова, — нагрубіянив їй Лавров, коли Свєта збиралася примостити на колишнє місце Ані. — Маргарита, любов моя, для тебе є тепленьке містечко.

Іржання Юрика підтримала половина класу.

Марго посміхнулася і демонстративно пройшла повз «тепленьке містечко». Свєта зупинилася на місці, як вкопана, а в Ані защеміло серце від жалю до подруги.

Дзвінок на урок виявився рятівним. Аня відчувала, що Світлана повертається назад, як у тумані.

Вчителька географії, Людмила Василівна, зайшовши в клас, перенесла своє важке тіло до вчительського столу і дала вказівку всім сідати.

Аня сіла за парту, не зводячи погляду зі Світлани. Та ж дивилася в одну точку, нахиливши голову.

Від споглядання «убитої» Карнаухової Аню відірвав Андрій.

— Дивись, — смикнув за рукав.

Аня почала спостерігати за тим, як Андрій витягнув стрижень із кулькової ручки, замість нього засунув шматок неабияк пожованого папірця і дунув, зарядивши «кулею» Лаврову у вухо.

Від несподіванки той підскочив на стільці й закрутив головою, намагаючись зрозуміти, що сталося.

Аня не змогла стримати смішок, і Гліб Лавров це помітив.

Помітила і Людмила Василівна.

— Що там за веселощі за останньою партою?

Аня закусила губу і відкрила зошит. До цього часу на дошці вже з'явилося кілька фраз і якась схема, з якої Аня, як не примружувалася, змогла розібрати лише назву «геополітична структура». Довелося списувати із зошити сусіда.

«Нічого, нехай вже так, ніж поряд з Лавровим»,— заспокоїла вона себе.

***

Заліпивши Лаврову жованим папером у вухо, Андрій Єрьоменко відчув надзвичайне полегшення. Він із задоволенням відзначив, як перекосилася його самовдоволена фізіономія. Сидів би Лавров поруч, — у середньому ряду на четвертій парті, — такого ефекту не вийшло б. У відкриту конфронтацію йти було не можна, але взагалі не реагувати Андрій не міг — хоча б подразнити, спровокувати й то, вже легше. Андрій очікував, що Лавров на такий плювок обов'язково відреагує, і готовий був на багато, але того, що сталося, від нього не чекав.

На наступній перерві Марго запросила його відзначити свій день народження.

Андрій був упевнений, що зробила вона це не без відома Гліба. Марго вручила листівку з запрошенням зі словами:

— Андрій, рада буду бачити тебе на своєму дні народження цієї неділі. Там написано адресу.

Свідками цього запрошення виявилася половина класу. При цьому Марго не пішла одразу — чекала на відповідь. Чекали на відповідь і інші.

— Дякую, прийду із задоволенням,— парирував Андрій.

Марго переможно посміхнулась мигцем глянувши на Шахову, яка при цьому читала (або вдавала, що читає) підручник історії.

"Ось воно як". — Андрія почала веселити така ситуація.

— Аня, ти не проти? — він вирішив підлити олії у вогонь і не помилився.

Шахова оторопіло підвела на нього погляд, а Марго пересмикнула плечем. Було прикольно дивитися, як збільшуються зіниці її заворожливих мигдалеподібних очей.

— Аня, ти відпустиш мене в гості до цієї медузи-горгони? — Як хотілося, щоб Шахова підіграла, але та почервоніла та засовалася на стільці.

«Шкода»,— трохи засмутився Андрій, але для Лаврова вистачило й цього. Він схопився з місця і погрозливо прогарчав:

— За горгону відповіси, падло... Хто заговорить із Шаховою, тому темна! — обвів поглядом клас. — Зрозуміли?!

— Єрьома, ти ідіот, — почув Андрій на свою адресу від Магулова.

Жорик на передній парті втягнув голову в плечі.

Ображена Марго вискочила з класу, за нею — Лавров.

Усі дивилися на Андрія з осудом. Шахова не відлипала від підручника історії й хлюпала носом.

Андрій не розумів такої реакції. Він не витримав:

— І ви приймаєте таке? Його ідіотські бойкоти та погрози? Це маячня!

Його слова натрапили на мовчазну стіну.

Продзвенів дзвоник. Все так само схлипуючи, Аня зібрала свої зошити в сумку і встала з місця, щоб вийти з класу. Через Лаврова і цього новенького вона стала загальним посміховиськом. Мішенню. Вона на сто відсотків була впевнена, що клас виконає вказівку Лаврова, і всі будуть шарахатися як від прокаженої.

— Сиди,— сказав Андрій у наказному тоні та потягнув її за руку, але Аня різко обсмикнула руку і пішла.

Вона не пам'ятала як дісталася додому. Все, що сталося за ці кілька годин у школі, перевернуло все з ніг на голову. Вона вирішила, що у цьому класі вона більше не з'явиться.