Мій дракон

— Ми їдемо машиною, говорити тобі заборонено. Розумієш чому?

Я кивнула. Я й так багато привертаю уваги, а ще заговори я по їхньому…

— Я буду говорити твоєю мовою, ти слухаєш, — перебив мої думки.

Я знову кивнула. Справжня безмовна лялька.

Ми сіли в машину. Чорний BMW найновішої моделі. Чорні шкіряні сидіння, великий салон. Видно в якогось депутата віджав.

Спереду сидів водій-драк, Рей сів біля мене на задньому сидінні.

— Ти дуже себе погано поводиш. Я покараю тебе. — Його тон був дуже спокусливий, що мурашки побігли по всьому тілу.

Я ж мовчала, намагаючись своїм виглядом ніяк не виказати свого хвилювання.

— Що твої уїдливі словечка в горлі застряли? — Він потішався, я хотіла злитись, але мене це тільки забавляло.

Все-таки, щоб показати характер, я демонстративно відвернулась від нього, змахнувши головою так, що моє довге розпущене волосся вдарило його по обличчі. Не втримавшись, я засміялась. Він же схопив мене, і так спиною притягнув до себе.

— Приємно чути твій сміх. — Такий спокійний і ніжний голос діяв заспокійливо.

Я не пручалась, навпаки, схилила голову на його плече, прикрила очі та насолоджувалась спокоєм. Рей теж мовчав, міцно притискав до себе. Зморена недоспаними ночами та заколисана дорогою, я заснула.

Відкривши очі, я помітила, що лежу на колінах в імператора, він гладить моє волосся й всміхається. Я хотіла піднятись, та він злегка притримав мене рукою, натякаючи, щоб лежала.

— Куди розбіглась, я чекав коли ти прокинешся і порадуєш свого володаря. — Хіть грала в його очах.

І тільки тепер я зрозуміла усю непристойність цієї ситуації. Моє обличчя було занадто близько до його інтимної зони, чоловіче єство випирало з під вузьких штанів.

От, падлюка, невже не можна бути нормальним. Рей неочікувано засміявся.

— Підіймайся вже під’їжджаємо, а то ти мене очима зараз спопелиш. — Він допоміг мені піднятись, і навіть почав масажувати застиглу шию.

Я виглянула у вікно, надворі вже темніло, але я почала впізнавати знайомі місця. У очах було стільки здивування, надії, запитань, але була змушена мовчати, тому просто дивилась на Рея. Він прочитав усе те, що мене так тривожило.

— Так, ми їдемо до тебе додому!

Я кинулась йому на шию та міцно обійняла. Не можу словами, то хоч діями подякую.

— Приємно, але не тішся так завчасно. Цю ніч і, можливо, день ти побудеш з дітьми. Але твій чоловік не має права до тебе торкатись. — Його голос став холодний. — Від твоєї поведінки залежить скільки часу ти проведеш дома. Тобі заборонено торкатись до чоловіка. Я б хотів, щоб його зовсім там не було, але тоді ти ще більше мене зненавидиш.

Він обійняв мене, поцілував у щоку: — Ти зрозуміла?

Я закивала. Як тільки машина зупинилась біля рідного дому, я миттю вискочила з машини та побігла в дім. Та перед дверима вхід мені перегородили Огидний та Зелений. Ні, ну не міг когось інших поставити охороняти, ці мені не подобались.

— Пропустіть, — гаркнув Рей, що ішов слідом.

В дім він зайшов перший, я ж ішла за ним, майже наступаючи на п’яти. Діти побачивши його забились у куток, а Саша зайнявши оборону позу заступив дітей. В його руках була сокира.

— Цим драка не вбити, опусти зброю.

Коханий мусив підкоритись і опустився на коліна. Мені урвався терпець і я, відштовхнувши Рея, зайшла в кімнату.

— Янголятка мої, я …

Діти побачивши мене, оминули Сашу та кинулись в обійми. Я впала на коліна, і пригортала їх до себе. Вони ж наперебій цілували мене, обіймали, плакали.

— Матуся…

— Мамочко, ми скучили…

— Тут так страшно…

— Тато захищає…

— Я тебе люблю…

— Я теж тебе люблю …

Я ж не могла вимовити ні слова, клубок застряв у горлі. Я пригортала маленьких до себе та не переставала їх цілувати.

Саша встав, щоб підійти до мене.

— Ррррр… — Рик, що почувся за спини налякав усіх: діти скрикнули та пригорнулись до мене, чоловік так і завмер на місці.

— Не бійтесь, усе добре, він нічого поганого вам не зробить. Він хороший. — Мій голос затремтів. — Саша, тобі не можна до мене торкатись. — мої очі сповнені кохання і страху намокли від сліз. Я стримувала їх, адже все ще Рей був у кімнаті, та й перед дітьми краще не плакати. Їм і так важко, а тут ще мама ревіти почне.

— Ось їжа з палацу, погодуй дітей. — Рей поклав пакети біля столу, я й не помітила, що він їх ніс.

— Дітки подякуйте імператору за його дарунки. — все що я могла сказати у відповідь, навіть не обертаючись до Рея.

— Дякую,— холодно відповів Влад, що постаршав за ці 39 дні.

— Дякую! — Рітка підбігла до Рея, і обійняла його за ногу. — А ти плавда холоший.

Очі Рея наповнились здивуванням та засвітились радістю. Моя маленька дівчинка завжди вміла підкорювати серця.

— Для тебе я буду найкращим. — Такого тепла я не чула навіть в Аурона. — А тепер біжи до мами.

— Я надіюсь, ти не зрадиш моєї довіри.

Я лиш злегка кивнула. Навіть чоловіку було заборонено розповідати.

— Що він сказав? — чоловік так і стояв не рухаючись.

— Не знаю. — Бридко було брехати коханому. — Ви напевно зголодніли? — перевела я тему

— Ні, ми тільки що поїли, — в один голос відповіли діточки.

— Ми не голодуємо. У нас спочатку забрали припаси, але наступного дня повернули усе, ще й ці двоє тут постійно вештаються.

— Добре. — Я стільки часу уявляла нашу зустріч, я стільки мала сказати, але зараз стояла напруга. Я почувалась зрадницею.