Розділ 3

— Вона житиме?

— Я зцілив її променем. Це все, що міг зробити.

— А моя кров?

— Так твоя кров допоможе їй боротись, тому залишається тільки чекати.

Опіки від вогню горіли зсередини, але його приглушував приємний холод, що розливався всім тілом. Стоп, я відчуваю. Я жива! Я відкриваю очі й бачу його. Рей сидів на краю ліжка, в якому опинилась я, і не відриваючись, дивився на мене. Красиве обличчя дихало якоюсь темною енергією. Вигляд стурбований і водночас серйозний, ніби приковував до себе. І тут я потонула в його очах: райдужна оболонка фантастично-чорного кольору, ніби зіткана із непроглядної темряви, по якій іскрами проблискували крижані стежинки, що починали свій шлях від видовженої чорної зіниці.

«Нічого не забула?» Анна. Я підскочила, але побачивши за спиною Рея мою малу, що сиділа на кріслі, кутаючись у мій халат, знесилена впала назад.

— Ти або занадто смілива, або занадто дурна, — посміхнувся дракон у людській подобі.

— Скоріше друге,— не втрималась від посмішки й сама.

«Ну все, подруго, ти попала». Сильні руки архона, схопили мене, і ось я вже сиджу перед ним. Мій погляд вловив страх, з яким на мене дивилась Анна, здивування в очах золотоволосого чоловіка, якого я не помічала до цього і саме ненависть в перемішку зі збентеженням в цих драконячих очах, з яких ніби сочилась сама темрява.

— Хто ти? Чому ти розмовляєш на мові драків? — голос пронизував все тіло морозом.

— Я не розмовляю… — хотіла я заперечити, але прислухавшись до свого голосу, я зрозуміла, що з вуст вилітають зовсім чужі слова.

— Рррррр! — Це було страшно, потрібно говорити, але що я можу сказати, якщо я сама не розуміла що зі мною відбувається, ще й голос розуму мовчав. Що йому сказати, можливо це через Той сон.

– Архон Рей,— трішки посміливішала я,— я розповім тобі все, що знаю.

— У твоїх інтересах сказати правду, а інакше тебе чекатиме смерть! — ричав драк.

— Ти ж не для того її витягував з того світу, щоб її зараз убити, — заступився за мене золотоволосий.

— Аур, не вмішуйся, — відрізав Рей.

— Для мене це все так само не зрозуміло. — Мій голос звучав тихо, я обдумувала кожне слово, боячись розгнівати цього дракона, що в будь-яку хвилину готовий перетворитись і зжерти мене живцем. — Та, за кілька днів до того, як твої хлопці увірвались у мій дім, я бачила сон. Точніше, я тоді думала, що то був сон, але зараз я все більше впевнююсь, що то було ведіння. Я була в чужому тілі, у твоєму тілі, Рей. — Я підняла погляд, але архон не видавав ніяких емоцій. — Я, тобто Ти почав говорити: "Дорогі мої брати та сестри, мої підопічні! Наша земля помирає, і ми не в змозі її врятувати, та ми можемо врятуватись самі. Наші найкращі розвідники та дослідники найшли розрив між світами, так званий Коридор Всесвіту». Ти ще багато говорив про те, як ви маєте крізь нього пройти, віддавав накази. В кінці до тебе підійшла дівчина-драконеса: висока, гарна з пишними грудьми й довгим червоним волоссям. Вона хотіла торкнутися твого лиця, але ти перехопив її руку: «Що відбувалося в цьому світі, так і залишиться в ньому». Видно наскільки їй було це образливо, але вона мовчки пішла. Ти підійшов до ставка, і там я побачила в чийому тілі була. Не довго затримавшись, ти перетворився. І це було чудово! Я не тільки бачила це, але й відчувала. Холод пробирав усе моє тіло, з’єднувався з кожною частинкою, мить, і я побачила відображення красеня — дракона, чорного як сама ніч, з крилами зітканими ніби з примарного туману і з крижаним загривком. Ми злетіли! Таких відчуттів я не відчувала ніколи: страх змішаний з ейфорією. Ми летіли в напрямку того Коридору, смарагдове світло його засліплювало мене. І як тільки дракон влетів у це сяйво, мене викинуло з тіла. Я залишилась в тому світі. Бачила все те, від чого ти, імператоре драконів, рятувався. Світ не просто помирав, його поглинала темрява, чорна діра всмоктувала у себе все, що залишалось живим, дерева, ріки, тварин, людей та поранених драконів. — Його обличчя чорніло від кожного мого слова. — А потім ця темрява торкнулася мене, і я заволала, я билася і кричала. І мій чоловік… він розбудив мене, адже кричала не тільки уві сні, але й наяву.

Тепер ти знаєш все, більше я розповісти не маю що. – У мені не було страху, я відчула таке полегшення, наче після сповіді.

— Що скажеш, Аур?

— Навряд чи хтось міг би розповісти їй про це. — Голос золотоволосого був спокійний і ніжний, наче ранкові промені сонця, що приємно зігрівають не тільки душу, а й тіло.

— Та і я сам в Той день відчував чиюсь присутність, хоча не розумів, як таке можливо, адже не зливався ні з ким. — Відчувалось, що його голос вже був спокійнішим, хоча ще мав нотки напруження. — Потрібно буде це вивчити.

— Рей,— довго не наважувалась, щоб почати цю розмову, але я розуміла, що кращого шансу може не бути, — я хочу, щоб ти знав, я готова віддати своє життя у твої руки. Я обіцяю вірно служити тобі, навіть досліди можеш ставити на мені, тільки виконай моїх два бажання.

— Навряд чи в тебе є можливість ставити мені якісь умови — все, що я захочу я зможу отримати й так. — І в підтвердження своїх слів хижо посміхнувся.

— Я знаю, що у твоїх руках влада і сила, але краще, коли тобі служать з любові та відданості, ніж зі страху. Я ніколи тебе не зраджу, я стану тобі слугою, рабинею, другом…

— Коханкою. — Його погляд швидко ковзнув на мої груди, що злегка були прикриті чорним корсетом (добре, що нижче я була прикрита ковдрою). Як я не хотіла б цього, але здається в цьому світі прийдеться поступитись багатьма принципами: — Так, якщо забажаєш.

— Які твої бажання? — Його погляд все ще був прикутий до моєї зони декольте.

— Чи можна, щоб Анна, — я жестом показала на племінницю,— була під моїм наглядом і твоїм захистом? Не хочу, щоб одержимі хіттю дракони, торкались до неї.

— Вона вже тут. А друге?

— Там у дома залишилась моя сім’я: чоловік і діти, я прошу тебе захистити їх. — Мені було неважливо, що буде зі мною, лиш би вони були в безпеці

— Звелю приставити охорону. — Рей відповів це настільки беземоційно, що я зразу й не зрозуміла. А коли в мій повернутий з того світу мозок дійшли його слова, я кинулась йому на шию з обіймами.

Він злегка відсторонив вдивляючись мені в очі.

— Я ж казала, що стану другом, ось так і проявляють свою вдячність друзі, чи щось не так?

— Так краще не роби.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.