Розділ 6

Племінниця стояла посеред кімнати повністю одягнена, десь відшукала джинси (нам тут крім суконь, нічого іншого не давали), з рюкзаком на плечах.

— Мала, ти чого? — тремтячим голосом запитала, розуміючи ситуацію.

— Кать, я йду звідси. Ти зі мною? — Голос був переляканий, але вона трималась.

— Стоп, куди ти зібралась? — Пережиті емоції не дозволяли мені тверезо думати, голова просто розколювалась. «З вогню та й в пекло», як говорила моя бабуся.

— Я йду додому. Ти зі мною? Якщо ні, то пропусти. — Анна зробила крок в сторону дверей.

— Яке додому, хто тебе пропустить? Та тебе через п’ять хвилин спіймають.

Але мої слова ніяк на неї не діяли, я бачила тільки страх в її очах і більш нічого.

— Добре, зачекай, давай все спокійно обговоримо. Ань, тебе хтось образив? Скажи мені, хтось посмів до тебе доторкнутись. Звернімось до Рея — він же обіцяв захистити.

«А чи виконає він свою обіцянку, ти ж не виконала».

— Ні, просто я тут не залишусь, — стояла на своєму племінниця.

— Ти себе чуєш, ти наражаєш на небезпеку себе, мене, моїх дітей. — Я не знала які пред’явити аргументи, щоб мене почула.

— За своїх дітей боїшся, а за мене? За мене не має чого боятись, адже ти мені не мама.

Я не вірю, що вона може про таке думати, тут, щось не так.

— Я більше тобі, ніж мама, — уже не стримуючись, кричала я, — ти залишишся тут, я тебе не відпускаю.

— Ще скажи, що я тобі життям завдячую.

«Вирішила боляче вколоти». З моїх очей бризнули сльози, я просто не могла їх більше стримувати.

— Сонечко моє, будь ласка, одумайся. Не змушуй мене це переживати. Ти ж прекрасно розумієш, як тільки ти вийдеш з цих дверей, я буду змушена розповісти усе йому. Я поклялась і не можу порушити цієї присяги, адже дуже велика ціна розплати. Будь ласка. — Я вже стояла на колінах, слізно благаючи малу зупинитися. Я бачила, як сльоза потекла з її очей, але вона постаралась її приховати.

— Я не буду просити тебе цього не робити, але й залишитись тут я теж не можу. Прощавай.

Я так і залишилась стояти на колінах посеред кімнати, обливаючись слізьми. Невже і так мало звалилось на голову, щоб зараз от тут розриватись навпіл.

«Чим довше ти зволікаєш, тим гірше буде УСІМ». Та щоб тебе. Мої ноги були ватяні, я ледве могла їх переставляти, йдучи коридором. Знаю, якщо розповім постраждає Анна, не розповім – постраждають мої діти, а вони ще такі маленькі. Пробач мені, Анно, але ти зробила свій вибір сама. Пробач, моя мала.

Я стояла перед дверима, не наважувалась їх відкрити.

— Заходь, я відчуваю тебе. — Голос по ту сторону дверей подіяв як морозний душ, і я вже чітко розуміла, що я повинна була зробити.

— Пробачте, мій повелитель! — Ще з порогу я впала навколішки. — Будь ласка, мій архоне, не карайте її, вона ще дитина, нерозумна дитина.

— Кицюня, може спочатку поясниш, що сталось, а вже потім я вирішу кого і за, що карати. І в який спосіб. — Рей зухвало підморгнув мені. Він насміхався наді мною. Може це й на краще, нехай він буде в доброму гуморі, може помилує.

— Не карайте. Анна, вона втекла. Будь ласка, не карайте. Я все зроблю, все що скажете. Обіцяю. — Господи, Анна, а ти ще говорила, що я тобі не мама.

Він миттєво опинився біля мене, його сильні руки підхопили мене і кинули на ліжко: — Тут і залишайся.

Він пішов, залишив мене наодинці з докорами сумління, болем і ненавистю до самої себе.

***

— Найшли твою пропажу. — Голос драка був спокійним.

— Що ви з нею зробите? — Я не відводила очей з Анни, у її блакитних, великих оченятах уже не миготів той страху, що у момент втечі.

— Тобі вирішувати, що з нею робити. — Драк штовхнув малу до мене, і якби я її не підхопила, то точно впала б.

— Що? — Як він може, мало того, що я зрадила свою племінницю здавши йому, то я ще повинна сама вибрати їй покарання.

— Вона нічого не зробила проти мене, щоб я її карав. А от тебе вона зрадила!

— Пробач! — з очей малої бризнули сльози.

— Я не розумію. Мені хтось може пояснити, що тут відбулося? Анна? — Ну як тут не втратити розум.

— Твоя племінниця виконала мій наказ. Це було перевірка на вірність для тебе. Я хотів знати, чи варті чогось твої слова, твої обіцянки.

— Він уже все розказав? Ти пробачиш мені за те, що нічого не розказала і за те, що сказала там в кімнаті? Правда, Катю, я так не думаю, просто … — вона не переставала плакати, її маленькі плечі здригались від схлипувань, я обійняла Анну міцно-міцно і притисла до себе.

— Сонечко, ти ні в чому не винна. Тобі було страшно, він змусив тебе. Тим паче, що і я теж зрадила тебе, прийшовши до нього.

— Ти зробила все правильно, ти рятувала себе, свою сім’ю і цим ти врятувала і мене.

— Ти теж рятувала себе, ти все вірно зробила. Не плач. Ти змушена виконувати його накази, тільки так ми можемо себе убезпечити, але якщо тебе хтось інший буде змушувати до чогось, ти повинна прийти до мене. Домовились?

— Угу

Весь цей час Рей спокійно стояв, даючи змогу нам поговорити. І як тільки наша розмова була закінчена, імператор підійшов до мене і тихо прошепотів: — Я радий, що можу тобі довіряти. Хоч у цьому ти дотримала свого слова.

— Щаслива служити вам. – Усі відчуття зникли, залишилась пустота.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Ludmyla
03.12.2021 21:27
До частини "Розділ 6"
Не пішло. Видалось занадто емоційним, гнітючим. Після перечитаних за десяток років москальських фентезі вже нудить від драм заради страждання, нездорових відносин, коли "це не вони винні, це життя таке", хороших дівчаток, що перевиховують поганих хлопчиків, а особливо драконів. А ще з назви, анотації і прочитаного так і віє підозрою на ідеальну, чи то пак істінную парність. Позатим - читається легко, розділи невеликі, за помилочки перечепилась лише пару раз і навіть прочитала шість глав замість п'яти, щоб не зупинятись на підсоленій кінцівці. Поважаю авторку за сміливість і мужність виставити назагал річ, яку я після психотерапевтичного виписування складаю у теку "Клініка". Впевнена, на подібні твори є свій читацький сегмент.
Катерина Карлащук (Кейтлін)
04.12.2021 20:27
До частини "Розділ 6"
Дякую за щирий коментар. От тільки стосовно кінцівки аж ніяк не вгадали.