Розділ 4

— Можна? — Як зазвичай, кожного ранку я йшла до Аурона.

— Так, Катя, заходь. — Він завжди був такий спокійний та ввічливий. За цей тиждень, що я перебувала тут, ми встигли дійсно подружитись. Виявилось, що Аур — це дракон світла, він міг зцілювати людей, тому відповідаючи своєму дракону, він став у цій імперії лікарем і дослідником. Він допомагав усім: і драконам, і людям. Але найбільшим захопленням було розгадка невідомого, таємничого, а цього щастя в драконячому світі хоч відбавляй. Тому він завжди світився щастям, адже знайшов своє призначення.

— Сьогодні будемо шукати в книгах подібні випадки, мені якраз зранку доставили ті, які були в інших легіонах. — Його усмішка була широка і щира, він просто кайфував від цього.

Розкривши першу книгу, що потрапила до рук, я побачила зовсім не зрозумілі мені ієрогліфи. «Пфф. Читати то ніхто не вчив»

— Еммм... Аур, а читати то на мові драків я не вмію.

Його очі загорілись ще більшим захопленням.

— Говорити вмієш, а наші письменна для тебе не доступні. Значить відповіді буду шукати пізніше сам, а поки що тебе потрібно навчити читати. – Він швидким рухом всадив мене за стіл, дістав книги — і почалось навчання.

Аур виявився напрочуд чудовим вчителем, настільки легко та просто все пояснював, що вже до вечора я почала потроху розуміти оті каракулі (ой, вибачте, чудові написи драків).

— Ти просто неперевершена учениця! — обличчя Аурона світилось, таке відчуття, що відчував неабияку насолоду від усього, що хоч якось стосувалось науки.

— Дякую, але твоя учениця дуже зголодніла, уже стемніло, а я сьогодні ще нічого не їла. — відмахнулась я від компліменту, переводячи тему.

— Так чому мовчала? Іди на кухню скоріш, а то мене Рей по голові не погладить, якщо ти мені тут зомлієш від голоду. О, поки не забув, я вчора дослідив твою кров, але нічого незвичайного там не знайшов. Був правда один маленький нюанс, але то, я вважаю, через те, що ти певний час була мертва.

— До речі, як тобі вдалось мене врятувати? — За ці дні якось не наважувалась почати цю розмову

— За допомогою променю, я втягнув твою душу назад у тіло і відновив внутрішні органи, які вигоріли від вогню, а кров Рея допомогла тобі повністю зцілитись.

— Кров? Переливання чи що? — розум був мій тоді затуманений, та щось я не пригадую, щоб бачила якісь голки чи систему.

— Вливали, — спокійно промовив лікар та, побачивши мій розгублений погляд, пояснив: — Ми напували тебе.

Нудота підступила до мого горла. «Вже й кровопивцею встигла стати».

— Катя, з тобою все добре? — Мій зблідлий вигляд напевне налякав його. – Я розумію для тебе це дико, але тільки так Рей міг врятувати тебе. Кров дракона цілюща для людей, тим паче такого сильного.

— А для чого йому було рятувати мене? — Це запитання мучило мене найбільше, але я вперше промовила комусь, але й собі.

— Цього я вже не знаю. Може твоя еротична білизна йому сподобалась,— спробував якось зменшити напругу лікар драконів.

— Вибач, можна я завтра пропущу наші пошуки мого нонсенсу? — Я знаю, що обіцяла Рею і не відмовляюся від своїх, але після розмови з Ауроном мені не хотілося бути тут, бачити кров. Мені просто не хотілось…

— Добре, просто продовжимо навчання.

— Аур, я вдячна тобі за турботу, але я правда не можу. Вибач, я завтра не прийду, — уже у дверях гукнула йому.

Я просто не могла там знаходитись, мені потрібно було розібратись з думками, мені потрібні були відповіді, мені потрібно… Я не могла навіть подумки озвучити того, що мені життєво необхідно, я закрила ці думки в найглибшій коморі своєї підсвідомості та просто жила.

Швидко збігла на кухню, де працювала Анна, допомагаючи кухаркам готувати для драконів.

— Анна? — Мій голос тремтів.

— Кать? Що сталось?

Я підбігла до неї та міцно-міцно обійняла, мені потрібно було відчути когось рідного, обійняти, притулити до себе.

— Я просто скучила! — За посмішкою ховала сльози. Ніхто тут не бачив моїх сліз і не побачить. Показати сльози — значить показати слабкість, а коли ти живеш у лігві драконів, цього робити категорично не можна — зжеруть.

— Так вранці бачились, — Сильно я любила цю мала, але вона не розуміла моїх емоційних поривів, можливо із-за малого життєвого досвіду, а можливо, вона теж заховала свою емоційність і не хоче її діставати.

— Нагодуєш чимось? — уже стримано запитала я.

Анна швидко накрила мені на стіл, було видно, що вона вправно вчилась цієї справи. Правильно, нехай краще на кухні, ніж між тими драками. Хоч голодна була цілей день, та щось кусок в горло не ліз.

— Дякую тобі, не чекай мене сьогодні. Буду пізно.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.