Мій дракон

Готуйся. До чого готуватись? Прийде і розірве мене. Готуйся — готуйся, добре приготують морально, що уб’є.

«Ні, він дещо інше зробить».

— Та заткнись ти. Сама знаю, що дах поїхав.

— Вибачте, пані, але я нічого не говорила.

Ввійшовши в кімнату, я й не помітила дівчину, що несміло стояла край ліжка.

— Та, щоб тебе. Ти ще хто така? Так і до інфаркту довести можна, — Я аж на місці підстрибнула.

— Вибачте, пані, я не хотіла вас налякати. Володар прислав мене, я маю підготовити Вас до сьогоднішнього балу. — Вона була гарна, але така налякана.

Ось значить до чого готуйся.

— Перестань називати мене «Пані» і на «Ви». Я така сама служниця, як і ти. — Я спробувала підійти до дівчини, щоб заспокоїти її, та вона відсахнулась від мене

— Ні, ви інша. Ви одна з них. Я відчуваю.

— Не говори дурниць, з переляку і я себе динозавром відчути можу. — Хотіла я трішки розрядити атмосферу, але дівчина все так же перелякано дивилась на мене.

— Ти маєш якісь сили? — Я ж не відчеплюсь поки все не розпитаю.

— Так, я відчуваю драконів, можу визначити хто дракон і яка в нього сила.

— А що тут розуміти: по очах видно. А чому ти взяла, що я одна з них? Що схожа на кровожерливу тварюку? — Вибач Аур, ти один з них добрий.

— Вони не всі такі страшні, як ви думаєте?

— То чого ти так тремтиш, якщо вони такі хороші? — Залякали бідну дівчину, вже й драконів хорошими називає

— Я вас боюся. — Її голос став ще більш тремтячим, а очі мокрими від сліз.

«Ну, все, приплили. Тепер ти не тільки шизофренічна, а ще й чудовисько».

— Досить! — я крикнула так, що дівчина зблідла і впала на коліна.

— Вибачте, вибачте я не хотіла вас розгнівити.

— Встань, я не на… — Сказати, що не неї кричала, ну це вже точно ні. — Слухай, вибач, я не хотіла тебе налякати. Я обіцяю більше не кричати, тільки скажи, чому ти мене боїшся?

По очах видно було – вагалась.

— Я зразу можу визначити, де дракон світла, де дракон вогню, от наш володар – поєднання двох драконів темряви та криги. А Ви – ніби то й не дракон, але у вас відчуваються усі чотири драконячі стихії. — Як несподівано почала, так і несподівано закінчила. Вона стояла, втупивши у мене очі, чекаючи моєї реакції.

— Тьху ти, а я вже встигла злякатись. Так тут все просто. Не пощастило мені втрапити в одну перипетію, от і залишився на мені відголос усіх чотирьох сил: один спалив вогнем, інший світлом оживив, третій своєю кров’ю вилічив. Так, що не бійся мене, просто твої сили трішки заплутались.

— Третій – це володар? — уже більш сміливо запитала.

— Ага, ось і темрява з кригою, — беземоційно відповіла, розглядаючи сукню, яку мені приготував Рей.

«Краса, в імператора гарний смак».

— Ви розумієте, що дракон може поділитись своєю кров’ю тільки з дорогою людиною. — Її голос змінив тональність. Мені здалось, що вона ревнує, або там були інші почуття, я не зрозуміла. Психологом мені ніколи не бути – зовсім в людях не розбираюсь.

— Звідки такі знання в області драконячого життя?

— Просто знаю, — невдоволено тріпнула своїм коротким рудим волоссям.

«Ти дивись, яка смілива стала»

— Погано ти знаєш драконів, це було у перший день «знайомства».

«Вона мені не подобається». І, правда, відчуття було погане. Чи то її раптова нахабність так вплинула, чи ще щось, але бачити я її більше не хотіла.

— Іди звідси! — Я намагалась, щоб мій голос був не надто роздратований.

— Але, пані, мені наказано вас одягнути.

— Руки-ноги маю, усе сама зроблю. Йди.

— Але, імператор покарає мене, пожалійте. — Знову страх в очах, але він уже мені здавався награний, і це ще більше дратувало.

— Вони не всі такі страшні, — перекривила я її. — Іди.

«А ти жорстока! Стаєш схожою на них?»

— З вовками жити, по вовчому вити, — знову сказала сама собі, добре, що та помічниця пішла.

Так, потрібно одягнутись і привести думки в порядок.

Сукня, подарована імператором, підійшла мені ідеально. Облягаючи тіло, наче друга шкіра, підкреслювала усі мої принади. Насичено-чорний колір надавав елегантності, а червоні, наче кров плетіння, що розгалужувались від самого низу – спокусливості.

Стук за дверей відірвав мене від милування собою.

— Можна? — Очі золотого драка швидко ковзнули по моєму тілі та опустились долі. — Ти гарна.

— Дякую. Ти поговорив з Реєм?

— Так, все добре. Він запальний, але розумний.

— Що ти йому сказав? — Мені важливо знати, про що вони розмовляли.

— Правду, Катю, я розказав йому усю правду.

Важко видихнувши, я присіла на край ліжка.

— Ти не міг сказати, що ми коханці? — фиркнула я.

— Тоді він убив би тебе і мене.

— Свою дупу рятував. — Я злилась. Він не мав права йому розповідати. — Аур, я не хотіла, щоб він знав. Я відкрилась тільки тобі.

— Я знаю, що я обіцяв мовчати, але вам потрібно зрозуміти одне одного, відкритись одне одному. — Золотоволосий так і стояв біля дверей.

— Я хотіла. Я мала стати його другом, але йому це не потрібно. Йому треба служниця, рабиня, коханка, але не друг. — Мій голос затремтів. — Я стала його служницею, накаже — стану коханкою, але відкритись — це вже ні. Така зухвала і зверхня особа не зрозуміє.

— Один одного варт. Так, вже час. Я тебе проведу, тільки Рей просив, щоб на балу не говорила ні до мене, ні до нього. Ти можеш говорити до драків тільки їхньою мовою, а це на публіці не потрібно. Навіть пошепки тебе можуть почути, тому мовчи. Зрозуміла!

Я закивала.

— Молодець, — похвалив мій друг, ще раз кинув погляд на мене, моє обличчя і простягнув мені лікоть.

Взявши під руку золотоволосого, попрямували в зал.