Мій дракон

— Мені потрібні ці ліки.

— Ти спочатку поясни, а вже потім я вирішу, чим тебе лікувати.

Із-за дверей, що вели в лабораторію Аурона чулися голоси. Один належав хазяїну кімнати, інший же був жіночий. Я розгубилась, не знала чи можу увійти. «Чого мнешся, заходь». А дійсно, буду зайва — Аур випровадить.

Тихо відчинивши двері, як годиться схиливши голову, увійшла в приміщення. Голоси зразу змовкли.

— Ми не договорили, вийди? — закричала дівчина з червоним волоссям, та сама, що я бачила уві сні.

— Вона прийшла прибиратись, все одно нас не розуміє? — Аур жестом показав, що я можу увійти та прибратись. Значить дозволить слухати, або просто не хоче видати мою таємницю. Я почала прибиратись, не подаючи вигляду, що слухаю.

— Давай по черзі, що з твоїм драконом? — Як завжди Аур був спокійним і уважним до своїх пацієнтів.

— Він став менш контрольованим, збудженим останнім часом. Мені потрібні ліки, щоб його втихомирити, — вона нахабно говорила, і не просила, а вимагала.

— Лаата, ти розумієш, що це не просто якийсь порошок, і якщо це просте хвилювання, а не те, що ти говориш, то можеш надовго усипити свого дракона. Ти не зможеш перевтілюватись. Давай я зроблю певні тести, а потім подивимось.

— На людях будеш ставити свої досліди. — Рукою вказавши на мене. — Я вчора ледь стрималась, щоб в замку не перетворитись. Ти хочеш, щоб я тут все рознесла? — вона уже кричала.

— Гаразд, ось приймеш половину зараз, іншу у вечері. Зрозуміла? — Аур протягнув їй прозорий пакетик, у якому був порошок яскраво-помаранчевого кольору.

— Чому так мало? А завтра? Чи ти думаєш він мені за один раз допоможе?

— Якщо ти не перестанеш кричати, то я дам тобі ще й те, що тебе приспить. Завтра прийдеш до мене і я дам тобі денну дозу.

— Я що маю бігати до тебе? На собачку схожа?

— Або так, або ніяк. — Аур був спокійний, зате категоричний.

Лаата фиркнула, різко і демонстративно покинула кімнату.

Я спиною відчула, як світлі промені Аурона торкаються моєї спини, проникають під одяг, проходять крізь пори у шкіру. Швидко розвернулась, інтуїтивно змахуючи їх.

— Я в порядку. Про, що ця драконеса говорила? — Я почала відступати, бачачи, як світлий драк наближається до мене.

— Невже це важливо? Підійди до мене.

«Так, важливо. Він повинен розповісти».

— Аур, я дозволю до себе торкнутись тільки тоді, коли ти мені розповіси, що означає відчувати дракона. — Я була вперта, навіть занадто, тому він зупинився.

— Ми, драки, відчуваємо настрій свого дракона, його бажання. Вчимося контролювати його, щоб перетворюватись не тоді, коли побажає дракон, а тоді, коли потрібно драку.

— Що значить бажання дракона? — не вгавала я

— Це тільки здається, що дракон і драк – це одне ціле, але насправді в дракона є свої почуття, свої бажання. Дуже добре, коли вони збігаються з бажанням драка. Якщо дракон хоче жінку, драк не в силі протистояти його волі. — По закінченню цих слів, Аур миттю опинився біля мене і, розвернувши спиною до себе, міцно притиснув до своїх грудей. Я відчула як його світло проникає у мене, укріпляє моє стомлене тіло, відчула приплив сил і бадьорості. – А ще, говорять, що раніше, коли на світі існували дракони балансу, або, як ще їх називають — древні дракони, бувши в подобі драка, могли чути голос свого дракона в голові.

— Це називається шизофренія.

«І ти нею хворієш! Ха-ха-ха».

Я стояла от так потопаючи у теплі його світла.

— І чим ви тут займаєтесь? —  Голос, який я не чула вже майже місяць, пролунав ніби грім з ясного неба. Рей відлетів на наступний день після події з Анною, як я надіялась, що він пробуде у, так званому, відрядженні довше.

Ні я, ні Аур слова не встигли вимовити, як архон відірвав мене від лікаря, а його самого притис до стіни, тримаючи за горло.

— Пішла у свою кімнату. Готуйся. – Він був таким розлюченим, що я побоялась заперечити. – А ти, мій ДРУЖЕ, зараз все мені поясниш, — чула уже за закритими дверима.

***

— Так я укріплюю наші позиції, а ти в цей час забавляєшся з моєю …

— Рей, друже, я навіть подумати не міг, щоб звабити ту, яку вибрав твій дракон і ти.

— Не смій мене називати своїм другом. Ти хочеш сказати, що я дурень і мені здалось, що ти тут обіймав її.

— Я лікував її.

— Не смій мені брехати, ти можеш лікувати взявши за руку, а то й зовсім не торкаючись.

— Мій архоне! Від тоді, як Катя прибула сюди, вона маже нічого не їсть і не спить. Якщо спочатку, щоб надати їй бадьорості мені достатньо було запустити свої промені на відстані, то зараз, щоб хоч якось підтримувати її життєву силу, мені доводиться обіймати її, бо мої промені з кожним днем все слабше і слабше діють на неї.

— Чому вона себе так поводить?

— Імператоре, вона тужить за сім’єю.

— Рррррр

— Кожну ніч вона ходить на вежу, мені приходилось віддавати воїнам розпорядження, щоб не зводили очей з неї. Я боюсь, щоб вона не скоїла, щось з собою.

— Про вежу знаю, сам слідкував за нею поки був тут. Правда, я надіявся, щоб стрибнула, хотів спіймати її та політати. Щоб вона відчула ту ейфорію, про яку розповідала у перший день.

— Мій повелителю, якщо вона тобі дорога, поговори з нею, зрозумій її біль.

— Сам вирішу. Вибач, друже, що подумав про тебе погано.

— Нічого, друже, але й про неї не думай поганого. Вона поклялась бути вірною, а ця дівчина занадто вперта, щоб порушити своє слово.