Розділ 7

— Мені потрібні ці ліки.

— Ти спочатку поясни, а вже потім я вирішу, чим тебе лікувати.

Із-за дверей, що вели в лабораторію Аурона чулися голоси. Один належав хазяїну кімнати, інший же був жіночий. Я розгубилась, не знала чи можу увійти. «Чого мнешся, заходь». А дійсно, буду зайва — Аур випровадить.

Тихо відчинивши двері, як годиться схиливши голову, увійшла в приміщення. Голоси зразу змовкли.

— Ми не договорили, вийди? — закричала дівчина з червоним волоссям, та сама, що я бачила уві сні.

— Вона прийшла прибиратись, все одно нас не розуміє? — Аур жестом показав, що я можу увійти та прибратись. Значить дозволить слухати, або просто не хоче видати мою таємницю. Я почала прибиратись, не подаючи вигляду, що слухаю.

— Давай по черзі, що з твоїм драконом? — Як завжди Аур був спокійним і уважним до своїх пацієнтів.

— Він став менш контрольованим, збудженим останнім часом. Мені потрібні ліки, щоб його втихомирити, — вона нахабно говорила, і не просила, а вимагала.

— Лаата, ти розумієш, що це не просто якийсь порошок, і якщо це просте хвилювання, а не те, що ти говориш, то можеш надовго усипити свого дракона. Ти не зможеш перевтілюватись. Давай я зроблю певні тести, а потім подивимось.

— На людях будеш ставити свої досліди. — Рукою вказавши на мене. — Я вчора ледь стрималась, щоб в замку не перетворитись. Ти хочеш, щоб я тут все рознесла? — вона уже кричала.

— Гаразд, ось приймеш половину зараз, іншу у вечері. Зрозуміла? — Аур протягнув їй прозорий пакетик, у якому був порошок яскраво-помаранчевого кольору.

— Чому так мало? А завтра? Чи ти думаєш він мені за один раз допоможе?

— Якщо ти не перестанеш кричати, то я дам тобі ще й те, що тебе приспить. Завтра прийдеш до мене і я дам тобі денну дозу.

— Я що маю бігати до тебе? На собачку схожа?

— Або так, або ніяк. — Аур був спокійний, зате категоричний.

Лаата фиркнула, різко і демонстративно покинула кімнату.

Я спиною відчула, як світлі промені Аурона торкаються моєї спини, проникають під одяг, проходять крізь пори у шкіру. Швидко розвернулась, інтуїтивно змахуючи їх.

— Я в порядку. Про, що ця драконеса говорила? — Я почала відступати, бачачи, як світлий драк наближається до мене.

— Невже це важливо? Підійди до мене.

«Так, важливо. Він повинен розповісти».

— Аур, я дозволю до себе торкнутись тільки тоді, коли ти мені розповіси, що означає відчувати дракона. — Я була вперта, навіть занадто, тому він зупинився.

— Ми, драки, відчуваємо настрій свого дракона, його бажання. Вчимося контролювати його, щоб перетворюватись не тоді, коли побажає дракон, а тоді, коли потрібно драку.

— Що значить бажання дракона? — не вгавала я

— Це тільки здається, що дракон і драк – це одне ціле, але насправді в дракона є свої почуття, свої бажання. Дуже добре, коли вони збігаються з бажанням драка. Якщо дракон хоче жінку, драк не в силі протистояти його волі. — По закінченню цих слів, Аур миттю опинився біля мене і, розвернувши спиною до себе, міцно притиснув до своїх грудей. Я відчула як його світло проникає у мене, укріпляє моє стомлене тіло, відчула приплив сил і бадьорості. – А ще, говорять, що раніше, коли на світі існували дракони балансу, або, як ще їх називають — древні дракони, бувши в подобі драка, могли чути голос свого дракона в голові.

— Це називається шизофренія.

«І ти нею хворієш! Ха-ха-ха».

Я стояла от так потопаючи у теплі його світла.

— І чим ви тут займаєтесь? —  Голос, який я не чула вже майже місяць, пролунав ніби грім з ясного неба. Рей відлетів на наступний день після події з Анною, як я надіялась, що він пробуде у, так званому, відрядженні довше.

Ні я, ні Аур слова не встигли вимовити, як архон відірвав мене від лікаря, а його самого притис до стіни, тримаючи за горло.

— Пішла у свою кімнату. Готуйся. – Він був таким розлюченим, що я побоялась заперечити. – А ти, мій ДРУЖЕ, зараз все мені поясниш, — чула уже за закритими дверима.

***

— Так я укріплюю наші позиції, а ти в цей час забавляєшся з моєю …

— Рей, друже, я навіть подумати не міг, щоб звабити ту, яку вибрав твій дракон і ти.

— Не смій мене називати своїм другом. Ти хочеш сказати, що я дурень і мені здалось, що ти тут обіймав її.

— Я лікував її.

— Не смій мені брехати, ти можеш лікувати взявши за руку, а то й зовсім не торкаючись.

— Мій архоне! Від тоді, як Катя прибула сюди, вона маже нічого не їсть і не спить. Якщо спочатку, щоб надати їй бадьорості мені достатньо було запустити свої промені на відстані, то зараз, щоб хоч якось підтримувати її життєву силу, мені доводиться обіймати її, бо мої промені з кожним днем все слабше і слабше діють на неї.

— Чому вона себе так поводить?

— Імператоре, вона тужить за сім’єю.

— Рррррр

— Кожну ніч вона ходить на вежу, мені приходилось віддавати воїнам розпорядження, щоб не зводили очей з неї. Я боюсь, щоб вона не скоїла, щось з собою.

— Про вежу знаю, сам слідкував за нею поки був тут. Правда, я надіявся, щоб стрибнула, хотів спіймати її та політати. Щоб вона відчула ту ейфорію, про яку розповідала у перший день.

— Мій повелителю, якщо вона тобі дорога, поговори з нею, зрозумій її біль.

— Сам вирішу. Вибач, друже, що подумав про тебе погано.

— Нічого, друже, але й про неї не думай поганого. Вона поклялась бути вірною, а ця дівчина занадто вперта, щоб порушити своє слово.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.