Розділ 5

Я покинула кухню і попрямувала в одну з чотирьох веж. Прочинивши двері на великий балкон, вдихнула свіжого повітря. Сюди я приходила кожну ніч. Як тільки Анна засипала, я крадькома пробиралась і вдивлялась у зоряне небо. Це допомагало подумати та відпочити.

Після нашої розмови з імператором, більше змоги поговорити з ним не було, він ніби уникав мене, воно й на краще. Я постійно боялась, що він накаже розділити з ним ліжко.

Так добре було стояти на краю цього балкону. Висота манила мене, і кожен раз перебуваючи тут, я чула голос у своїй голові: «Стрибай». Так, мені хотілось стрибнути, але невже я маю право. Я буду просто егоїсткою, якщо оттак зроблю крок у ніч: що тоді буде з моїми дітьми, що тоді буде з Анною, і Рей – він, навряд чи, стримає обіцянку, якщо я буду мертва. Ні, занадто багато життів на моїй відповідальності, я не можу так. «Стрибай»

— Нііі! — Іти від гріха подальше, а то сама з собою починаю говорити.

Так і не розібралась зі своїми думками: дурнуватий голос, а я ще називала голосом розуму. Ох, невже дурію?

— І куди так поспішає моя вірна служниця?

Із-за роздумів у темряві не помітила міцну чоловічу статуру та налетіла на нього.

— Ой, — скрикнула від несподіванки.

Чоловік закрив мені рот рукою і силою потягну у свою спальню. Коли двері за нами зачинились, він нахилився до мого вуха, я відчувала його важке дихання, аж мурашки по тілі побігли.

— Коридор — це не місце для наших розмов, ти ж не забула, поки що ніхто не має знати, що ти розумієш драконіанську?

Це була таємниця, яку ми вчотирьох поклялись зберігати. І лише, коли я стверджено захитала головою, Рей забрав руку від мого обличчя, повільно провівши по моїх грудях.

— Рей, ти налякав мене, — важко видихнула я. Серце калатало, чи то від несподіванки, чи то від його рухів, що ще більше розбурхували страх у мені.

— Катя, ти, напевне, не знаєш, але небагатьом можна звертатись до мене на «ти» і на ім'я.

— Встигла помітити

— І?

— Вибачте, архоне. — Я все-таки надіялась стати другом, але драк показав моє місце. — Звичка з часів До вторгнення в моє життя драконів. Чи дозволить повелитель…

— Мій. Не забувай додавати «Мій». — Він просто потішався наді мною, а я була готова повірити, що він хороший.

— Чи дозволить МІЙ повелитель піти нікчемній слузі у свою опочивальню? — Не змогла приховати свого невдоволення. Навигадувала, щось собі, а тепер розплачуюсь.

— Ні! Чи пам’ятаєш ти, що обіцяла, якщо я виконаю твої бажання? — Голос був такий зухвалий і таємничий, ніби оповитий туманом.

— Я обіцяю вірно служити тобі, навіть досліди можеш ставити на мені. Я ніколи тебе не зраджу, я стану тобі слугою, рабинею, другом. — Чомусь не хотілось навіть думати навіщо він про це питає, тому просто переказала дослівно свої слова.

— І коханкою. — Я не бачила його погляду, адже як належить служниці, стояла з опущеною головою, але відчувала його хижу хіть.

— Як накажете, ар.. мій архоне. — Здається я розгубила всю свою впертість і стояла перед ним заляканим кроликом.

— Ти чого перелякалась, як незаймана? Чи може я огидний тобі? — Взявши мене за підборіддя, він підняв моє обличчя так, щоб я могла дивитись йому у вічі.

Він чекав відповіді, але що я могла сказати? Переді мною стояв красень, ідеал від якого віяло сексуальністю, але мені було огидно, огидно віддати себе чужому чоловікові, нехай і такому спокусливому. Сказати, що крім свого законного чоловіка більше нікого не було у моєму житті та у моєму ліжку? Що даючи Саші присягу вірності, надіялась зберегти її до кінця життя? Щось я сумніваюсь, що він зрозуміє.

— Я чекаю, — Його погляд з кожною миттю ставав все холодніший і відсторонений.

— Ні, ви прекрасний. Якщо ви того бажаєте, я віддамся вам, мій імператоре. — Голос тремтів так, як і усе тіло. Вибач, коханий, але це вже не наш світ.

Мені хотілось провалитись скрізь землю, сховатись, але Рей не дозволив навіть опустити очі. Він все так же тримав мене. На його обличчі грало стільки емоцій, що я ніяк не могла зрозуміти їх. Раптом все ніби зупинилось, він різко відірвав від мене свої руки: — Іди до себе!

Тільки вийшовши з його кімнати, я зрозуміла, що майже не дихала. Прихилившись до стіни, почала важко дихати. Мені необхідне свіже повітря, але я не можу піти знов на вежу, адже точно стрибну.

— Рррррррр. — почулося з-за дверей, і щось скляне розбилось об стіну.

Здається його дракон розлютився, краще вшиватися звідси чим швидше.

Добравшись в темряві до своєї з Анною кімнати, яку так добродушно виділив повелитель(аж перекривило від цього слова), я тихенько причинила двері, щоб не розбудити малу. Але те, що я побачила мене сильно здивувало, а зрозумівши, що коїться, ледве не втратила свідомість від переляку.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.