🖊 Результати конкурсу прози та поезії VivArt! 🖊
war prose

Електронні книги / Інше (991)

In tenebris entis plebeii

Коли обіймаю я тінь свого успіху -

Вбиваю у собі його зачатки.

І тоді, з обрубаними крилами, я мертвотно плентаюсь по просоченій своїми слізьми землі,

А неземні ангели сміються з мене на вершині Олімпу.

Хотів би нарешті упіймати мрію блакитну,

Котра відлинула у вирій навесні.

О... Тоді пташки співали лунко:

Летів із неба спів, мов хмара стріл,

Дзвіночки-квіти влаштували спів

Посеред ставу, напоєного ранком.

І я... Віршував у саду ідей, овіяних блакитним серпанком примітивних, дитячих речей.

І я дивився крізь пелену століть

На той сяйливий камінь, мов блакить...

Він недосяжний, світлий... Досконалий...

Як вранішня зоря, холодний і яскравий.

Я закохався, за ним я затужив

У мороці буття простолюдина,

І по цей день я віри (хоч і примарної) не зложив:

Той камінь - мій, духовна це вершина.

...

Богдан Притула

Спинись

Як самотній привид у небесних обладунках

Блукаю бездоганним всесвітом безцільно,

Стежкою прозорою невпинного пориву

Важкого дихання утраченого в часі духу

Творця світогляду, якому невідомий час.

У вічності немає сенсу в розрахунках,

Бентежності свідомості, страхý розлуки,

Небажаних кордонів для сумління. Зась!

Усе що нас оточує породжене любов'ю

До всього сущого. Лиш озирнись навколо!

Не опускай ти знову дзеркала душі додолу!

Поринь у чари первісних дарів природи.

Направ свій погляд до рясного піднебесся!

Подаруй моїм братам безформним імена,

Що відповідні образам, які ти в них впізнав,

І посміхнись, будь ласка, нам, відверто.

Пливемо ми під небом у одвічній рівновазі,

Незнані нам турботи в обіймах стихії,

Стрімкі тривоги світового часоплину.

І ти спинись на мить. Почуй мою пораду:

У поспіху втрачається первинне благо

Відчути єдність із безкраїм горизонтом,

Радіти існуванню почуттям невтомним

Незламної надії, щедрого Пандори дару.

...

Інгвар

Дуалізм сумління

У відчай вкотре войовничо поринаю,

Щоб побороти непринадні почуття,

Клином вибити до себе неповагу,

Допоки знов бажання злісне не пізнав

Загрузнути в невпевненості водах,

Не довіряти своїм рішенням до скону.

Лиш набридають вже мені пороги,

Які будую сам собі, нажаль, свідомо.

Настав нарешті час зламати всі кайдàни,

Розвіяти по вітру стримуюче павутиння,

Щиро цінувати блага первісного дару,

Змогу існувати. Не варто більш чекати дива,

Дарунку щедрого від долі, світлого пориву

До розкриття наївного сумління. Це кінець!

Втомився вже шукати джерело надії!

Пришла пора змінити напрям навпростець,

Керований відлунням втраченої мрії,

На осоружну стежку розвитку буття,

Заради неосяжно цілісного розуміння

Тортур душевних, на які одвічно наражав,

Без праведних підстав, себе, невтомно,

Заради каяття, жертовності без міри,

П'янкого відчуття несправедливої неволі,

В'язниці болісної пам'яті, кривавого нариву,

На тлі свідомості, що дарувала мені силу,

Якої не бажав, але, собі на зло, не перестав

Рухатись в майбутнє, противитись падінню,

Гортаючи сторінки загадкового життя.

...

Інгвар

Гуаш

Я любила тебе так сильно,

Що не помічала злоби.

Я не помічала твоїх зривів,

Не помічала своїх сльоз із кров'ю.

Я не помічала білих шрамів,

Які залишила сама ж.

Але я помічала твої очі,

Що були червоні як гуаш.

І цією гуашшю я малювала твій портрет.

З червоно-прозорих відтінків,

Малювала обкусані губи,

А також білуваті, ріднесенькі зуби.

Вони посміхались мені щодня і кричали,

Що люблять мене.

Але вночі вони ображали,

Та за дрібницю мене, твої губи сприймали.

А на ранок все було як завжди.

Побите скло розвалилось по хаті,

А ми на ньому лише танцювали,

Забуваючи минулу, найболючішу ніч.

Твій голос пестив, а руки стискали

мою бліду шию.

Губи ласкаво за вухом цілували,

А очі уві сні сльози із кров'ю пускали.

І під нову грозу і сварку ти пішов,

Залишивши мене одну у хаті.

А я і не повірила тобі,

Та продовжила зі склом

танок спокійний танцювати.

А на ранок я прокинулись від болю.

Тепер ноги і руки нікому перев'язать.

Я залишилась одна, самотня.

Тепер я не можу твій портрет домалювать.

Але я і кинути тебе не можу.

Ти надто дорогий мені, пробач.

Я схопила твій портрет й побігла,

Тебе, або на тебе схожих пошукать.

Але я не знайшла того, кого потрібно.

У них було усе, та це не ти.

Мені пропонували гроші, славу, Божу силу,

Але мені потрібне лиш одне і це - ти.

У моїх очах давно нема надії,

Я перестала бігати по місту із гуашшю.

Я досі танцюю на крихкому склі вночі,

Та досі твої ніжні руки

у сновидіннях бачу.

Але скільки б не пройшло годин чи років,

Я все ще буду на перехожих озиратись.

І якщо хоч краплю я знайду на тебе схожих,

Я знову, як дитина, розридаюсь.

...

Вискребець Поліна
16+

Я просто хочу право на самотність

Усе життя складається з моментів, коли ти пізнаєш когось.

У соціальний устрій Всесвіту закладено, що без нікого ти ніхто.

В усі моменти спокою безлюдному, тебе вважають диким та бритким,

А іноді потворою, яка загубить всіх дітей.

Не всі природжені бути цікавими, не всі у світі можуть впевнено стояти, перед людиною, яку він бачить вперше та сміло посміхатись без брехні.

Але чомусь у світі з масками ми звикли думати, що норма саме ця,

Що бути завжди "в настрої" та всім серцем любити ВСІХ людей і є те, що називається суспільство.

Навішувати ці кляті ярлики, хто вже придатний, а хто вже ні, хоча: – "В правах ми всі є рівні!"

Для цього, йобаного, світу лише ті хто вічно хоче зносин і є тим "правильним", "своїм".

А ті хто звикли бути в коконі залишаться у тіні десь.

І все могло бути так просто, якби не суперечило собі.

"Ми маємо бути собою", а в той же час "Живи, як є, та не вийобуйся оце."

Я б могла придумати вкінці мораль, що наш устрій вже давно гниє та треба змінювати напрям,

Але єдине, що, блять, хочу я – це право на, грьобану, самотність!

...

tristis_vibe

Переклад з естонської віршів Людміли Сільдмам

Виберу Волю!

Місіс Удача, зачекайте, будь ласка,

Не відпускайте свій диліжанс!

Ви в преферансі зазнали поразки?

Випадок в часі – це малий шанс.

Життя от таке обрали Ви самі –

Вино, казино і шаманське-брют,

Рушаєте Ви у місто Майямі?

Одразу скажу – невдалий маршрут.

Виберу Волю, візьму теж Удачу,

Вітрильник «Свободою» ми назвемо́,

Вітер в обличчя, та ніхто тут не плаче!

Вільно жити – це право ми не віддамо́!

Леді Свобода, проходьте, сідайте,

Бачу, бажаєте біля вікна,

Свіже повітря на повну вдихайте!

А чому Ви забігли сама?

Як розгубили рішучість, сміливість?

Вам нав’язали гру не свою?

З вами ми пісні співали чутливі!

Тож не мовчить! А я вам повторю́:

Виберу Волю, візьму теж Удачу,

Вітрильник «Свободою» ми назвемо́,

Вітер в обличчя, та ніхто тут не плаче!

Вільно жити – це право ми не віддамо́!

Першій танець зими.

Хуртовина кружляє збентежено:

Перший танець танцює зима.

Розкидала в повітрі мереживо,

Вкрила снігом кущі й терема.

Невагомими та зірчастими

Вкрила сукнями всіх і скрізь.

І сніжками напрочуд пухнастими

Всіх закидала, хто біг у ліс.

По дорогах замети. За звичаєм

Льодом вкрила всі річки, струмки,

На млині ще сніжок накопичує,

Щоб дитячі здійснити думки.

Є чудова в зими пропозиція:

За селом на санях з бубонцем,

Щоб наніс вітер снігу сторицею

І щоб бігти з червоним лицем.

Ну а ввечері чай із малиною

Пити разом за круглим столом,

Щоб наспівами старовинними

Розігріти би душу теплом.

Людміла Сільдам (Естонія)

Переклад Олена Шапран

...

Олена Шапран

стареча неділя

така от скоїлась біда -

йому усе заборонили,

весь білий світ відгородили,

зашили дратвою вуста.

загратували небеси!

і по землі ходити також

заборонили з переляком

йому бентежні голоси.

...щодо кохання - "Stop!", сигнал -

неначе зроблена із глини

червона в тріщинах цеглина

вліпилась в сонячний овал...

до чарки тягнеться рука -

туди вже джус якийсь то влили.

тютюн у люльку відсирілий

набили...не до гопака

йому нещасному тепер.

вже й важко глянути угору.

кривою стежкою в сьогодні

себе непотребом припер.

...чарчину так таки хильнув

швиденько, нишком від дружини

й успішно з ночі теї днини

у день новий перемахнув,

проспавши його половину.

відпив компоту із вишень,

в кишеню вклав кількО гривЕнь,

попрямував собі до ринку -

купить до люльки тютюну

сухого, гарного, міцного

і запалить...і вславить Бога

за те, що вічно не заснув.

за це і випити не гріх

в кафе-шантані на одинці...

себе вернув привітом жінці,

у вишняку поспати ліг,

в гріва шовкові та зелені...

і так неділя промайне

звичайним літнім теплим днем.

і під жіночі теревені

під час вечері - ні-за-що! -

отримати жіночу лайку.

все за тютюн, горілку кляту,

за те, за се, за казна-що.

...

Ем Скитаній

Пітьма

Що сказав найкращий мій друг?

Що ми потрапили всі у пітьму,

Що все життя закрите від нас,

А від проблем голова, як казан.

Говорив, що помрем ми всі від пітьми,

Що забудуть про нас навіть книжки.

Час все йде, іде та йде,

Але гниємо ми, а не тіє книжки!

Говорю йому, що його слова є обман.

Життя у пітьмі, то є дар,

У пітьмі ми вбачаємо наші страхи

Та ловим ми їх, як кіт, тих, птахів.

А він мені каже: "Заглянь глибше в пітьму,

Побачиш ти там як люди гниють,

Гниють від страху, який не пройшов,

Який кіт, той, не знайшов."

Мої очі у раз чорним стають

Та сльози рікою все йдуть,

Вся тая біль, яку ховає пітьма

Закладена в душах у нас, у серцях.

Час все минає, а очі мої,

Все є чорними від тієї пітьми,

Погруз навіть я у тіїх страхах

Та гнити почав з середини я.

...

tristis_vibe

за філіжанкою кави

з чого починається творчий процес?...

Господи! стільки відповідей на це

від іронічних,

смішних та комічних,

і саркастичних,

аж до брутальних

та канонічних...

як колись ото мовив

розумний мені чоловік:

скільки людей є на світі,

стільки й відповідей... - без ліку!

усі будуть різні

та суперечливі,

і - так! - справедливі,

доказово тактичні,

у припущеннях просто таки фантастичні...

...так міркувалось за кавою

в затишній світлій альтанці

під шелест грайливого вітру у листі -

наче гіллям у саду

він із хмарами неба вітався.

хмари ті в танці повільні і білі

за обрій спадали сонні, зомлілі -

прозорими танули

в сині небесного моря,

сонце в якому спекотне,

до змору...

але у саду

під покровом сплетених крон

затишно і прохолодно,

манить в захмарений сон...

забуваєш про всі незавершені справи -

творчі, городні та хатні...

і недопита лишається кава...

з чого ж починається творчий процес?... -

питаю себе...бо питання до мене.

не знаю, що мовити навіть на це...

напевне, воно йде від світла,

що в колір зелене у цьому саду,

у затишку цьому.

бо тут забувається горе,

всі болі,

не чуєш ні канонади,

ні грому грози у негоду,

не бачиш,

не знаєш гвалту

та бруду міського,

та безголової суєти

мешканців міста оцього...

гамору - ні-я-ко-го!

лише ця тиша

і спокій.

і прохолода.

і чудова із леготом-вітром погода...

і кава смачна... -

що не допита

й шкода...захолола.

...з чого починається творчий процес?...

а хто його знає.......

...

Ем Скитаній

СОНЕТ НІЖНОЇ ТУГИ І ВСЕОБІЙМАЮЧОГО СМУТКУ

Слова, не вимовлені вчасно, краплями спізнілої роси

Котяться у скаліченої душі безодню глибоку,

Стигнуть у серці потятому отрутою на вічні часи,

Не сказані, звисають над тілом жалю грізним роком.

Слова, сказані невпопад, мимоволі кинуті не до ладу,

Ріжуть зсередини гострої провини лезом холодним,

Розбурхують, терзають вогнем пекельним кров руду,

Не вчасно вимовлені, в аорті в’ються чорним кодлом.

І тріпочеться у грудях метеликів смутку клубок

Всеобіймаючий. За сказані й не сказані слова.

Ллється із очей туги і ніжності стрімкий струмок.

Все розбила вщент, зламала необачності хуга снігова;

Хочеться зробити до хиткого миру крок,

Та слів, що повернути здатні все назад, нема...

...

Лія Гако

ДРОТИ ЕЛЕКТРОПЕРЕДАЧ І ДЕРЕВА

Кострубаті силуети дерев позирають на мене

З-під крислатих капелюхів так-сяк обрубаних гілок –

Це, мовляв, аби не плуталися в дротах електропередач,

Які все мчать кудись за горизонт, за цю недосяжну лінію,

Що ділить небо і землю навпіл, наче стріла.

І я спостерігаю за химерними орнаментами грубо зрізаного віття,

Яке кажанами розлітається від хиткого вітру,

Поринаючи в ніч.

...

Лія Гако

У Лопухіних

Я ляжу в землю — й піде світ за очі,

Здихну — і він розсиплеться, мов дим,

Подарувавши здібним сни пророчі.

Гарячки плин, що зробиться п'янким.

Я всну на хвильку, мить собі спіймаю,

Заслухаюсь — о щебети пташок!

Не бачила в житті більшого Раю,

Ніж ансамблейного палацу острішок.

Й хоч край не мій, хоч все тут незнайоме

Й незвичне — листя хмари попира.

У грудях моїх в'ється невагоме,

Чуття спокійне, стійке, мов кора.

Та все ж закутуюся глибше в пелерини,

Й шепоче річка: «Я тихесенько шумлю!»,

Й під дубом, де Кобзар писав картини,

Я мирно й без зазріння вмить засну.

...

Данила Чаглій

venator

Ти хотів забрати мою душу,

віддати тіло кажанам,

а потім знайти свіжу тушу

для подиху свого життя.

Та ти не знав, що я як ти.

Що в день їдять мене чорти,

що знаю, що таке душа

і те яка вона смачна.

Твоя душа тепер моя,

і долю твою я вкрала,

бо ти б і далі, як он ті

крав душі вічної краси.

...

Лоліта

Небо зоряне

... А небо зоряне - зоряне,

схоже на поле зоране,

срібним зерном засіяне,

вічне, вільне, замріяне.

Місяць – самотній соняшник,

Шлях Чумацький – немов рушник,

що наречена вишила

і на ріллі залишила.

Хто ж наречений, ніченько?

Синій туман над річкою?

В полі вітряк окрилений?

Дуб у степу похилений?

Хто тебе, нічко, любить так,

що не лякає й самота? –

Мріє, щоб ти подала рушник

місяць, твій вірний соняшник...

16.03.2023

...

Музика

***

В кімнаті, просякнутій білим світлом,

Дивитися на сонне обличчя та думати:

«Я безперечно готовий померти за неї».

Наскільки ж далеко зайшло

Раптове знайомство біля раптового пекла.

Молекули бігають, гарячіє.

Сірі багатоповерхівки стягуються у вікно.

«Я точно готовий і вбити за неї».

Це вирік.

Це сто смертних вироків.

Сто світів, де він говорить одне і те саме.

«Готовий? Ну, уперед!»

Її тіло таке реальне і м'яке. Цікаве до кожної цяточки навіть через роки.

Вона вдягається.

Холодіє.

"Я буду каву, а ти?"

А я ...

Кава останньої зустрічі завжди смачна.

Смачніше ніколи не буде.

Можливо, я виправдовуюсь.

У переповненому автобусі дихається так легко.

Вона розтягується на кілометри,

Тане,

Світ поволі пустішає.

Я почав щосили стуляти губи —

погана звичка.

***

Зненацька зима, Калі-Юґа, ти проспав, усе валиться з рук.

Їдеш на остогидну роботу.

Хтось штовхає — і ти втрачаєш контроль.

З-під лоба розглядаєш вагон, наче ображений крук.

Важко помітити,

Але її обличчя тремтить у карті метро:

Вії, розріз очей, сосуди на повіках,

щоки, трошки червоні від сну, губи, підборіддя зі шрамом,

постакне та розпатлані волоси.

Вона.

Час від часу тепер прийдеться її бачити.

Тому мені страшно доживати до старості.

Бо вона навкруги —

Не хочу дивитися, як неї не стане.

От лихо.

Навіть у сто першому світі я скажу те саме,

Поки вона спатиме.

29.11.22

...

Чарівник у чорнім

Сотворення

Чашка моря в Його руках,

Перед носом – шматок землі

У озерах і у річках, 

Та водойми ці замалі. 

З тої чашки проллє моря,

Океани візьме з мисок,

І напоїть дощем поля –

До життя знову зробить крок.

І розкрутить планету ту –

І розжениться, полетить

Через простір і темряву,

Через роки, і через мить.

Чашу іншу візьме до рук, 

В чаші зорі – світила всі,

Мов нанизані на ланцюг, 

Спочивають в своїй норі.

І підкине їх вгору Бог,

І зависнуть усі в пітьмі.

Буде світло, як є любов. 

Буде Слово, хоч всі німі. 

Будуть квіти, кущі, сади,

Будуть гусені і джмелі,

Будуть гнізда плести птахи,

Будуть люди і кораблі.

І кружляти в танку дівча

Буде в свої шістнадцять літ,

Хтось торкнеться її плеча, 

Прошепоче своє "Привіт".

Будуть роки, і буде мить.

Всі спідниці поточе міль.

Бог подивиться і змовчить,

Бог сховає у серці біль. 

18, 20.01.2023

...

Іра Соєр

Перемога для бійців

Вільному-воля , вони казали

Доки бійці їх захищали.

Виросли крила у наших бійців ,

Нині ганяють вони ворогів ,

Тягнуть на собі той хрест охоронця

Бути на варті в нашого сонця.

Знаємо тяжко їм кожну добу,

Та не зламати їх нікому.

Віримо скоро настане той день,

Що перемогою вас увінчає.

...

Валер'янка
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🖊 Результати конкурсу прози та поезії VivArt! 🖊
20.09.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

От і настав час привітати переможців та учасників з результатами "IX Всеукраїнського літературного конкурсу «VivArt»"! 🥳

... Детальніше
Блоги
Друга книга - все!Злата Соловей
02.10.2023
Вітаю! Нарешті завершена друга книга серії "Джерело Лаверн", і я запрошую її читати: https://arkush. ... Детальніше
Привіт, осене або Блог осінніх текстівЛана Філлі
02.09.2023
Хто з вас любить осінь? А хто ні? А хто любить про неї писати? Перегляньте свій творчий доробок - д ... Детальніше
Допомога 13 окремому зенітному кулеметному батальйону Мавка (Ганна Заворотна)
12.07.2023
Мій знайомий письменник, журналіст, фотограф, музикант, природоохоронець, політолог, кандидат політи ... Детальніше
🇺🇦 З Днем захисників і захисниць України! 🇺🇦Аркуш
01.10.2023

Щира шана всім, хто зараз боронить нашу землю та наближає перемогу! Дякуємо за вашу звитяжну працю! Повертайтесь живими та неушкодженими! 💙💛

Слава захисникам і захисницям України! ✊🇺🇦

... Детальніше
Друзі, роман "Срібло і золото" закрито для редагування і доповнення. Джей Даркош
01.10.2023
Оновлену версію і нові глави очікуйте орієнтовно в січні. Дякую всім, хто читав, коментував і підтри ... Детальніше
Партнер-кармаАйлін Руж
02.10.2023
Коли знаходиш свою людину, що в точності схожа з тобою, твоїми смаками, світоглядом, але є одне «але ... Детальніше
На Аркуші вже:
7715читачів
76653коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: