Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

Електронні книги / Інше (1491)

Тавтологія

Ти не один - ми є мільйони,

І серед нас ти є один.

Один, як ніч, як дощ ранковий,

Ти є таким, яким є ти.

Не ми є ми, а ти є нами,

Йдучи кварталами часу́,

Ведеш усіх крізь зорепади,

Міжзоряну п'ючи росу.

І не один ти між світами -

Зірки також не є самі:

Їх міріади, їх мільярди,

Але самотні всі, сумні.

А ти єдиний усміхнувся,

Пробивши космосу печаль,

І він, воскреслий, розчахнувся,

Підняв півмісячну вуаль.

Ти не один - ми є мільйони,

Та серед нас ти є один.

Веди нас, розуме безформний,

Збирай нас в ціле із частин.

...

Богдан Притула

фантом дощу

тихо!

чуєте?...

тихше...

дощ у вікна б'є.

а хтось то там, за вікном

тяжко диха.

хтось то хмари ніччю п'є.

довгими нігтями

по дахам

нишком

шкребеться,

жалібно стогне

- ...пить...пить...пить... -

кащаві руки

здіймає вище...і вище!

стогнати продовжує,

гучно вить.

крізь вікна

уп'явся поглядом в нас.

долонями скло прогинає,

наближається ближче...все ближче!

в розум вселяє паніку,

жас.

...але що це?!...

бачите?...

тихше...

в сяянні блискавок

звалився в калюжі.

здійнявся з колін оце раптом

у повний зріст -

в розірваних хмарах

постав потужний

тінню над світом... -

химера!

потвора як...

несамовито кинув у Всесвіт

відчаю крик,

відлуннями грому

у небі зник!...

чуєте?...

тихше...

шурхіт

пташиних

крил.

...

Ем Скитаній

Бджола та Оса

У бувальщині чи в казці...,

та не зараз, а давно

все навколо жило в мирі

і доброзичливим було.

Невдячність і Заздрість

окремо тулились.

Та, якось разОм у лісі зустрілись.

В тіні причаїлись.

Огледілись тихо.

Безшумно ступали.

І шкодити нишком розпочинали

усім, кого між дерев зустрічали.

Бджола і Оса в ту пору дружили.

Як добрі сусідки у злагоді жИли.

В теплім дуплі із сім'єю - Бджола.

Оса ж у гнізді між листя гула.

Невдячність і Заздрість час не втрачали.

З-під тіні дерев спостерігали,

як Бджілка Осу на чай запросила.

Як подружку милу зручненько вмостила.

Як з радістю щедро її пригостила

духмяним пилком

і медком солоденьким.

Любила Оса такі посиденьки.

Бджілка гостинці осинятам збирала...

Та, раптом, Невдячність Осу обійняла.

А Заздрість їй тихо на вухо занила,

що Бджілці, чомусь завжди більше щастило...

Змарніла Оса. Пити чай не схотіла.

Забувши гостинці, геть полетіла.

Літо минуло. Осінь настала.

У злобі діти Оси підростали.

Заздрили хазяйновитій Бджолі.

Мріяли жити у теплім дуплі.

І якось, з-під листя, що золотіло,

розлючені оси роєм злетіли.

Нахабно ввірвавшись в оселю до бджілок,

рушили все, мед крали і пилок.

Жалили оси бджілок без жалю.

Бджілки ж втрачали життя разом з жалом.

Мужньо оселю свою захищали.

Вигнали ос. Та запам'ятали,

як заздрість і чорна невдячність Оси

в їхнє дупло біду принесли.

20.10.23

...

Irina Velika

Міська Сорока

В сучасному місті,

де гомін та швидкість,

авто на дорозі - великая кількість.

Усі поспішають і всім кудись треба.

Тож, мешканцям

ніколи глянути в небо...

... на небо,

на дерево,

просто - угору.

Всіх стрімко ведуть життя коридори.

Живуть в місті люди і, навіть, не знають:

за ними

з цікавістю

спостерігають.

Зручно вмостилась на світлофорі

(дорога - театр, а люди - актори)

кмітлива Сорока,

що в місті зростала

і часткою урбанізації стала.

Вогні світлофора "пробку" зібрали.

Проїхать вперед

люди шансу не мали.

На перехресті міської бруківки

зустрілись Сорока

і власник автівки.

Шалених міських перегонів любитель.

Низько-частотних звуків цінитель.

Він, мабуть,

Петраркой себе відчував,

коли те авто своє тюнінгував.

Звернула увагу на витвір Сорока,

(бо тАкож любила мистецтво високе).

Насичені барви і блиску багато.

От, хоч би шматочок такого ій мати...

Втомився водій в машині сидіти.

Невзмозі довгу тягнучку терпіти,

той чоловік,

щоб час не втрачати,

фари в авто почав протирати.

І бачить згори крилата естетка

(завмерла в напруженні, мов статуетка),

як вогником тліє цигарка у роті,

і..., що за везіння(!),

ключі - на капоті.

Сорока швиденько з дроту злетіла.

Дзьобом ключи з капоту

схопила.

Й повільно,

наче навмисно знущалась,

нагору, на місце своє поверталась.

Усілась.

І стала спостерігати...

Як бігав,

махав,

намагався плигати.

Хотів кинуть гілку,

та лайкою злився.

Нарешті, в автівку заліз...

Бо втомився.

Та марно людина те все виробляла.

Сорока давно такі скАрби збирала.

На дії невдах вона звикла дивитись.

Здобутим

ні з ким

не збиралась ділитись.

17.05.2022

...

Irina Velika

Апатія

Тиха гойдалка коливається.

Надворі палає будинок.

Люди вже не намагаються

Бути в житті хоч кимось.

Дружні машини проносяться,

Міст, сильний крок у прірву.

Незнайомці лиш дивно косяться, -

Цікава була людина.

Мрійний світ в голові намалюється,

Ну а смерть, коли прийде - зникне.

Ще трошки лишилось мучитись,

Ще трошки лишилось жити.

Це не відчай, - це мила апатія.

Усі краски життя забирає,

Як існувати пліч-о-пліч, не знаю я,

Але люди чудово справляються.

...

Insp1ro

Вона...

Вона неначе сонця літній промінь,

і лагідна така, водночас, як вогонь палає.

Любов до неї, мов весняна повінь,

усю журбу і смуток за собою забирає.

Вона як тихий шепіт гаю навесні,

її любов леліє, зігріває моє серце.

Із нею добре так, як у солодкім сні,

в душі луна мелодія високих терцій.

Така тендітна і така спокуслива вона,

така свята, прекрасна і безгрішна.

Як келих терпкого вина - хмільна.

Як ніч зірками всіяна - розкішна.

Вінтоняк Юрій

03,03,2023р.

...

Вінтоняк Юрій

за кавою з весною

...вже будильник туркоче дзвінком у світанок.

...вже кава збігає, шипить на плиті.

...а на столі - бутерброд із маслом вершковим та сиром...

засидівся, на мене чекає.

...як же пахне весною у кавовій хаті!

і поза хатою...світі в усьому! -

там,

в сонцесяяні світу

весна вибухає цвітінням.

осліплена сонцем вона,

радіє птахам-солоспівам!

і небесам волошковим.

вітер хитає,

безладно розхитує крони

мов пес,

ланцюгом що прив'язаний стовбура дерева,

грізно гримить та шумить в усі боки

довкола по видноколу -

кличе мене в сьогодення,

в сучасність невчасну,

об пороги якого зморений я

забруднені бути

днем саме цим

тру, витираю ретельно об нього,

будня буденного дня...

до біса!

хай кличе мене шаленіючий вітер,

в сучасність у ріг свій гучноголосий

синіючи дмуха щодуху!

захлинеться небом від злості нехай

з мойого непослуху... - хай!

я прокинувся поруч з весною,

чарівницею,

очі якої зелені, у колір перших листочків вербових.

м'яка,

граційна,

лагідна,

квіти даруюча світу рослин,

жвава,

весела,

закохана та кохана... -

з нею п'ю каву

гарячу,

міцну як обійми її -

красуні моєї,

діви містичної,

феї світу весни...

...

Ем Скитаній

Слава Українським воїнам Добровольцям!

Весна дріма на асфальті,

Малює життя яскраву картину:

Кохання. Квіти. Міста зеленим одягаються,

Смакують каву у великих чашках.

Це чудові рядки сценарію..

А комусь життя пахне сталлю й вибухами..

А хтось смакує біль маленькими ковтками .. аби пролунав Перемоги дзвін…

...

Альона Сохацька
12+

Листи

День за днем тягнуться хвилини. 

В очікуванні дива загубились думки. 

Ти не напишеш.

Ти ж не любиш... 

Це був літній романс.

Ще на початку прочитали кінець.

Сценарій наших побачень був неймовірний. 

На третій день.

Ми вдихали сторінки

І кожне слово смакували.

Та божеволіли. 

На четвертий ж.

Вели гру звабливу

Тобою ж прописаною. 

Майстер та гравець. 

Все одно, що 

Король та слуга. 

Поставлені на кін серця. 

Ця історія без кінця. 

На п'ятий 

Скидали одяг 

Слова шкіру обпікали 

А дотики змушували хотіти більшого. 

Шостого числа 

Відкрились серця. 

Тоді ж й призналась. 

Музики гра чарівна вона

Піаніно та сопрано.

Тільки замість співу стогін. 

Розкинуті ноти. 

А піаніно грає. 

Сьомого числа згоріли до тла. 

Попелом стали наші серця. 

А всім все одно. 

Розвіяні вітром тіла

Стали чужими.

Восьмого числа були поминки. 

Над труною наших почуттів сказали одне одному :" 

Прощавай " 

Повний келих вина. 

Я його до дна 

Без останку.

Так жорстоко

 І не щадно. 

Дев'ятого дня 

В мені грав алкоголь

А у навушниках мелодія твоя. 

Смуток на вустах. 

Розбитий стакан

Пішло все під три чорти. 

Десятого ж числа 

Не залишилось сліз. 

До мене говорила самота

Вустами щасливими розповідала, як сумувала. 

Келих вина 

Знайомий серіал 

Чай із смачненьким 

Спалені папери

Я хочу їх назад...

Наш романс був лиш на листах

Та безмовних устах...

...

Сандра Мей

а нині...

нині чекаю вже на весну.

відмітаю сміття від руїни.

обкопую мертві дерева в саду.

довбаю лопатою штиковою

промерзлу (дзвенить аж)

трощену землю.

пильним поглядом спідлоба

стрічаю людей,

у вітанні до них киваю.

з внутрішньою пересторогою

усміхнено їх вітаю.

...війну не завершено.

можна її заперечити,

анулювати - ні,

не виходить.

та чи анулюєш її?...

літають снаряди, бомби, ракети.

зненависть витає в повітрі.

міни в полях, у степу та гаях... -

розкидано скрізь!

вбивство триває.

правда смерті і трун

усе іще тріумфує...

обкопую мертві дерева

подібні кісткам похованих,

вбитих стихійною дурістю людства,

війною...

відмітаю сміття від руїн.

приховую сльози в собі.

відхаркую кров'ю,

не пилом.......................

...

Ем Скитаній

Найпозитивніші

Він:

Давай, Лекса,

Хапайся за перо, майстерна поетеса!

Давай, Лекса,

Разом створимо неймовірного шедевра!

Вона:

Руки підіймемо догори,

Ранкове сонце зустрінемо з-за гори,

Ось літо вже у самому розпалі,

А ми в душі знаходимось у творчому запалі!

Окремо ми чарівні,

А разом- ще могутніші!

За нас всі інші тихо говорять...

Він:

Що ми тут найпозитивніші

І до людей самі найщиріші!

Від чистого серця ми їм підтримку надамо,

Турботу віддамо,

Всю увагу їм приділимо,

На творчому шляху наставимо,

Ми всіх радо підтримуємо!

Вона:

Коли на нас хтось погляне,

Одразу до нас душею полине,

Тут позитиву купу враз віднайде!

Підіймемо разом ми чарки з вином,

Цим вечором всі будуть нашими,

Жодних винятків не робимо,

Всі вийдемо звідси позитивними!

Часу знову в нас немає,

Думка хаотична в голові літає,

Рука одразу пристрій хапає

Та швиденько думки докупи все гуртує!

Наші душі будуть поєднані в одну,

Радо вони почуття гуртують у слова ліричні,

Виходять поеми романтичні,

А раптом, напишемо вірші цинічні?

Пишу я про свій біль й страждання,

Шукаю я віри й кохання,

Підтримки та щирості у кожному!

Звідусюди я пішла,

Щоб чудових людей згодом віднайшла!

Моє місце серед них,

Вірші я чарівним голосом озвучувала,

Свою душу в них вкладала,

До вас свої слова неймовірні все звертала!

Він:

Творчість не в грошах лежить,

Від живих сердець вона горить!

Не заради користі все робимо,

А тому що цю працю ми кохаємо,

Себе ми заради вигоди не втрачаємо,

Про своїх читачів завжди пам'ятаємо,

В кожне слово живу душу ми вкладаємо,

Наші світи для вас розкриваємо!

Вона:

Ле-ле-лей,

Пишу я серед чарівних полей

Про красу дивожних зорей!

Настрій мій від цього завжди високо підіймається,

Душі співати хочеться!

Від цього страшного й злого світу

У творчості під псевдонімом я ховаюся,

Знаходжу свій мир та спокій,

Своє щастя тут

І людей, що душі й серцю дорогі мені!

Ле-ле-лей,

Ціле літо чую музику віолончелей,

Які творили для мене красу чарівних ночей,

Від ніжних звуків хотілося писати,

Хотілося поетичним словом до кожного говорити,

Душу нарешті для вас вилити,

Порозуміння з кожним віднайти!

Нехай мої мрії заповітні нарешті сповняться!

Він:

Ле-ле-лей,

Щебече до нас вночі соловей!

Лише він один знає, які ми насправді у душі!

На самоті ми грішні,

А разом- одразу сильні,

Мене до поезії ти надихаєш,

Віру в щастя по собі лишаєш!

Рак-так-так-так,

Перетворимо своє життя в поезію красиву отак!

Знову я втягнутий із тобою

У шалений вир фантазії,

Дізнаюсь нові секрети поезії!

Хайде, Лекса,

Хвана за перото, изкусна си поетеса!

Хайде, Лекса,

Заедно сме направиме невероятен шедьовър!

В серцях наших живий вогонь,

Довкола нас нехай музика наших душ гримить,

Засмученим людям нехай поверне віру в радість!

А тебе, мила, буду я завжди на природі все чекати,

До тебе руку й серце простягати,

Турботу від себе пропонувати!

Довкола мене багато все жінок,

Але ти прекрасний цього світу вінок!

У коханні не багатство все вирішує,

А єдність й чистота душі чарує!

Для всіх новий хіт ми робимо,

Хоч одразу так з ноги не здатен я писати,

Хочу оголосити пас,

Але на все готовий заради нас!

Нову присвяту я роблю

Для моєї неймовірної подруги чудової!

Не хвилюють мене плітки про нас,

Знаю я, що в житті гроші душі гублять,

Щастя відбирають,

Лиш ілюзію здатні благополуччя відтворити,

Але за них кохання й юності не купити!

Зберегли разом ми віру в краще,

За неї до кінця ми стоїмо

І ніхто нас не похитне!

Ворогів довкола купа,

Підступно за спиною вони нас розвалити намагаються,

По світу розкидати,

Але їм нас не подолати!

Сміємось в обличчя їм

І лиш сильнішими стаємо,

Їх ми переможемо,

Нам нічого доводити,

Бо всі й так про нас всю правду знають!

Кохаю я тебе, мила,

Кохаю й нашу справу,

Разом ми здатні на більше, знай!

Присвячується неймовірній Лексі Кюро💖

...

Максиміліан Степовий

Два серця

Він:

Всі ніжні слова душі моєї

Я присвячу лише тобі,

Моя мила прекрасна чарівниця!

Ти постала сенсом всіх моїх темних днів,

Власним світлом розвіяла хмари,

Що наді мною нависали,

Мені було байдуже, що про тебе інші люди казали,

Я лиш хотів, щоб одне одному ми вірили!

Кожного дня я оберігав тебе,

Немов ти найдорожчий скарб світовий для мене,

Всюди очима шукаю у натовпі

Лиш твої сяючі зелені очі,

А коли їх не знаходжу,

То невимовний біль всередині відчуваю,

Від тієї рани душевної кров'ю стікаю...

Ті наші почуття з тобою

Таємничі та казкові,

Їх цінувати найбільш за все потрібно,

Для кожного із нас вони важливі,

Бо без тебе я немов без повітря залишився,

Від розлуки із тобою зажурився!

З тобою я відчуваю себе у правдивій казці,

В ній я весь належу лиш тобі,

А ти там моя кохана прекрасна принцеса!

Вона:

Лише з тобою, мій чарівний лицарю, я стаю справжньою,

З тобою я ціную кожну мить мого життя...

Слова всі набувають сенсу та буття прекрасного,

Наповненні кохання всі емоції та почуття...

У пошуках тебе блукала я над прірвою,

Все відчувала поклик, хитрі посмішки зірок...

Серце моє було сповнене зневірою,

Але від самоти тобі на зустріч я зробила крок...

І наче відтепер у нас на двох свій Всесвіт, де живе довіра,

Кохання справжнє, розуміння, щирість та добро...

Мій світлий лицарю, з тобою душею й серцем я щаслива!

З тобою, як у казці, ми переможемо темряву та зло!

Він:

Як я кохаю, кохаю

Необмежено в тобі все!

Тебе справжньою завжди радо готовий я прийняти!

Нехай кожен хоч раз в житті відчує

Силу почуттів ніжних та тендітних,

Які ми маємо з тобою.

Як я хочу бути разом лише з тобою,

Не думати більш ні за кого,

Впустити тебе одну в душу й серце,

Там місце вільне на тебе все чекає!

Два серця наших одне для одного створені,

Вони б'ються в унісон,

Вони палають пристрастю ніжною й магічною,

Так нехай же наше кохання

З цього моменту

І назавжди

У віках жити буде!

Коли ти не спиш,

То і я не сплю,

А на зустріч із тобою все чекаю,

До тебе радо руки простягаю,

У обіймах ласкаво притискаю,

Твоїм палким губам поцілунок солодкий віддаю!

Коли ти мовчиш

І я вважаю доречним промовчати,

Бо так в коханні є завжди -

Що й без слів з тобою легко можна порозумітися,

Одне за одного в усьому триматися!

Наші стосунки не такі, як в інших,

Проте особливі вони для нас!

Цей зв'язок поміж нами міцний, як сталь,

А чарівний, як магічний кришталь!

Прохаю бога, нехай він завжди поміж нами буде!

З тобою разом рука в руці

Готовий я сміливо й добро, і зло

На життєвому шляху зустрічати,

Всі перешкоди тяжкі разом подолати!

З тобою вгору я полечу, до синього неба,

І за тобою й до пекла впаду,

Але ніколи не покину, моя мила та хороша чарівниця!

Якщо з прірви тієї високої ти до безодні впадеш,

Я за тобою туди полину,

Руку до тебе простягну,

Всі сили для цього прикладу,

Але до світла знов тебе я витягну!

Якщо від болю ти будеш страждати,

Від мене цей біль приховувати,

Про нього я дізнаюсь,

Прийду до тебе,

Обійму,

І рани на душі твоїй я ніжно буду зцілювати,

Тебе до життя повертати,

Нову сонячну усмішку

Та іскри у очах прекрасних

Тобі я буду дарувати!

Вона:

Нехай кожен хоч раз в житті таке кохання відчує...

Нехай кожен хоча б раз такі слова почує...

Нехай серце кожного хоч раз буде зцілене довірою...

Нехай душа кожного буде оповита чарівною силою...

Ти став моїм міцним плечем, надією та світлом життя,

Відновив усі мої струни ритмами свого серцебиття...

Зігрів ніжністю моє тіло та душу, надихнув на дива...

З тобою життя набуває смаку, світ ожива!

Я пройду крізь усі перешкоди з тобою разом,

Буду поряд ясним сонечком або дбайливим вітром...

Віджену всі кошмари, поки ти спиш...

Та почую тебе крізь кілометри, коли мовчиш...

Спущусь за тобою в пекло, разом повернемось назад...

Підіймусь з тобою в небо, загадаємо бажання у зорепад...

Мій світлий лицарю, твій коханий погляд - подарунок світів!

Найдорожче - що наші душі чують одна одну без слів...

Нехай кожен хоч раз в житті відчує це...

Нехай серце кожного своє кохання знайде...

Написано в співавторстві із чарівною та неперевершеною Лексою Кюро💖

...

Максиміліан СтеповийLexa T. Kuro

Аз воздам

День 701 (25.01.24)

Апостольське послання до римля́н

Наводить епізод про Божу тільки помсту:

«Я відплачу за кожного з вірян,

Бо бачу все з небесного помосту!

Я аз воздам!» І саме ці слова

Нанесені на крила того дрону,

Через який болить в них голова,

Бо долетів до фінського кордону.

Нервує кремль, не розуміє як

Наш дрон здолав ту відстань. НЕМОЖЛИВО!

Чи то у них і в ППО бардак,

Чи це нове геть українське диво.

Летіли втрьох та долетів один,

Ба, шкоди у порту він спричинив багато.

Як зазвичай узнали ми з новин,

А москалі брехали знов завзято.

Цей український птах, народжений в війну,

Великий та прудкий, ще й витривалий досить.

Він вимушений був летіти в чужину,

Два роки все чекав, коли його запросять.

Не визнає москаль можливості такі,

Розказує усім, що «нація незграбна».

Незрозумілі в тім події геть стрімкі,

Знімають ППО для Пітера нахабно.

Воліють захистить хоч порт, там є човни

Військові, вже яких у них не так багато.

Та й нафту транспортують звідти ще вони,

Тому Санкт-Петербург хвилює того ката.

Без імені наш птах, та вже для нас герой,

Пишаємось, що в нас народжений в країні.

Зіграє особливу та переможну роль,

Щоб вільною була назавжди Україна!

...

Галина Студінська

Мрій

(Надихалась треком Kenya Grace - Strangers)

Хто б міг подумати, що в тій пісні буде про нас.

Настав той день, настав той час,

Коли ти не відповів розчинившись в тумані.

Залишив мене одну, на грані.

І стали ми знов незнайомці.

Не хочу бути я в цій зйомці.

Кульгає сценарій, актори німі,

Знову я у дивній грі.

Знову в тенетах почуттів і бажань

Скільки вже можна цих прикрашань?

Скільки можна вигляд робити,

Що не знав, що серце можна розбити.

На солоні росинки розлетілось мале.

Вона хоче дивитись, а світ весь пливе.

Відпливає в далекі-далекі краї,

Туди, де будинки із наших мрій.

МРІЙ, ДИТИНО! Не забувай!

Всім твоїм болям буде край!

І ти допливеш до своїх мрій

Та тільки вітрила будуть з надій.

А човен збудуєш із уламків отих.

Силу і волю, головне, не згуби.

Вірність і щирість з собою візьми,

Хай будеш одна ти, хай будеш один.

І пуститься в путь, у довгу дорогу,

Хай буде постійно багато тривоги.

Про неї забудь, його ти прости,

Буде вже легше до краю плисти.

Забудь про ті сльози, про милі слова,

Його вже давно із тобою нема.

Немає і сенсу мучитись далі,

Всі спроби втікти твої невдалі.

Бери свої весла із стійкості сталі,

І ти пропливеш крізь море печалі.

Там буде щасливих моментів багато,

Але краще, лиши їх згадати на свято.

Не хочеш гребти? Лети в літаку!

Будь-який транспорт, що тобі до смаку.

Як-небудь роби ти ці кроки вперед,

Маєш вибратись із жахливих тенет!

Не знаю я, скільки часу пройшло,

Але ти поглянь, ніби сонце зійшло?

Так, відкрий очі, поглянь як те сяє!

І соловейко вже десь співає!

Нарешті, ось берег, і всі ті ж будинки.

Ми дочекались цієї зупинки.

Де відпочинеш, спокійно можеш поспати

І не доведеться жáхів чекати.

Бо сни тут солодкі, за цукор солодші,

Такі ти не глянеш десь та й за гроші.

Раптом збереться все щастя в очах,

Та потече по червоних щоках.

Бо ти розумієш, що знову все добре

Немає у тебе більше турботи.

Не маєш ти більше на диво чекати

І починаєш вже сам витворяти.

Все, що захочеш, хоч і не все ти умієш.

Але тепер не тільки мрієш!

Робіть ви ці кроки, хай і невдалі,

Хай і зламались ваші педалі!

Зберіть їх до купи, візьміть трохи клею,

І з цілими їдьте на нову алею.

Там не здавайтесь і знову творіть!

І не давайте собі догоріть.

...

шум ю

Коли я помру

Якщо я завтра помру

Чи згадає про мене хтось?

І чи будуть знати вони

Як тяжко мені прийшлось?

Чи вгадають вони ті карти,

Що залишила я наостанок?

Чи подумають: «може не варто

Руйнувати її світанок?»

І Чи буде їм різниця

Як жила та що відчувала?

Чи забудуся як боржниця

Що за гроша душу продала?

І чи буде для них потіха

Віднайти незакінчений пазл?

І дізнатися мого лиха,

Що наклала на себе зі сказу?

І чи буде тоді різниця,

Що я бачила і що знала.

Як з приходом вчорашньої мряки

Ніби мертва на землю упала?

І коли я завтра помру

Не згадає мене ні душа,

І не будуть знати вони,

Що же я тоді пройшла.

...

Green mermaid

На тих пагорбах, серед вересу

Серед вересу на тих пагорбах, де свобода й життя,

Вітер хмелем сміявся, лукавий і дикий...

Закипала та капала червоним, в душі нитка буття,

Студеною водою заглушалися кроки та крики,

Залишаючи карту скарбів у відблисках хвиль сонцеликих...

Сталлю купол небес, світ воскрес...

Крапкою в небі безтурботна, сіра чайка.

Неопалені сонцем скелі, блакитної пісні сенс...

Верес із травами в обіймах вітру - це надзвичайно...

Арабська сльозою дощу в серці випадково, сакрально...

Відблиск дня, і на тому балу точно бог...

Синім полум'ям верес, студений струмок, величні скелі...

Рваний захід сонця душі, наче мрії самотніх епох...

На тих пагорбах, серед вересу, вітер вільний, веселий...

Райській пустці снів вітер не вірить - то для душі пустелі...

~2•червня•2021~

...

Lexa T. Kuro

Кустарна

Сріблом туги спалювала свої крила, віру...

Не зрозуміла богом, заплітала нитку життя...

Янголів лякала, демонам створила вольєри

Одвічною "праведною" грою "буття" чи"небуття".

Рвала прощенням свої мізки та серце,

Не завершуючи минулий мат, де пішаків жах...

Все догори благала про "зігрітись"... наздобути сенсу,

Чужими істинами днів навмання віднайти шлях...

Не визнана пеклом чи раєм, спалювала сумніви, падіння...

Ні, не чекала почестей чи ідолів... Лише доріг!

Але спіткнулась, та прийшло прозріння:

Шляхи мої в мені... доки не вийшла "за поріг"...

Немає еліксиру... для життя... Та сказ за мурами...

Ми всі тут - купка думок, кулачків та слів...

Кроками зсередини себе, чи то похмурими,

Чи то з вірою в себе, у добро, у Любов, у світло світів...

Новим забруднемося, або відіпрасуєм давнє...

Сенс один - аби по серцю шлях. Зараз та тут!

...Ну, хто я, щоб світити?... Я ж кустарна...

Але всім від душі бажаю – ПРОСТО БУДЬ!

~29•03•2021~

...

Lexa T. Kuro

Мавка спортзалу

За вікном темні хмари плачуть,

Небо не видержує цю тягу,

А світло то є, то кудись зникає,

Журавлі пронизують ключем сіру довготу.

А в залі, де не дістати рукою до стелі,

Де весела музика бринить,

Та в ряд стоять німі тренажери,

Які покірно ждуть гостей до себе.

Четвер, твій день таємний,

І звідки ти приходиш я не знаю,

Волосся мов шалені трави,

Ти в окулярах і трохи шкутильгаєш.

Хоч тебе не можу зрозуміти,

Багато незнайомих слів уста говорять,

Але це сьогодні не важливо,

Бо твій усміх дивний падає у вічі.

Мов мавка з полонин прийшла сюди,

Не марево, а в людській подобі,

І ззаду не видно білих кісток,

Бо ти дівчина, нашої породи...

Великі краплі гуркотять по шибках,

М'язи рвуться в унісон,

Важкі вага беруться то одним, то іншим,

Та знову лягають на початкове місце.

А потім воду п'ють від спраги,

Всі атлети в цьому залі,

Та кожен на мить звертає погляд,

На ту, що усмішки пускає.

Вона будує діалог думок,

Якийсь невидимий, а все ж

Такий відчутний мов кольоровий лист,

Що неохоче падає на землю.

Впинається стрілою в пам'ять,

Образ той та день осінній,

І ті думи, які нещодавно прилетіли,

Чарами оповиті, осіли в голові...

Ти скоро полинеш назад,

Та заховаєшся в мокрому листі,

Але прийдеш як завжди,

Через довгий тиждень.

А поки, ще годину єдину,

Останню швидкоплинну мить

Дай прикувати погляд до тебе,

Щоб в голові закувати тебе на вік.

Все пливе та все минає,

І я поверну в свої края,

А доки я тебе чекаю,

Щоб поглянути крізь час.

Всім відомо, що вона тут є.

Всім відомо, що її немає.

Не всі ж можуть віднайти,

Цю особу, що четвергами тут блукає.

Написано: листопад 2022 року.

...

Павло Горбач
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂
29.04.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Нещодавно ми продовжили опитування у нашому телеграм каналі на тему "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

... Детальніше
Блоги
Клаптик для печворку. Долучитися не можна пройти повзНаталіна Мазур
22.05.2024
Стався черговий експеримент. На вкладці з творами ви можете побачити 4 (тепер вже 5) обкладинок, під ... Детальніше
Новини прислівникаДанило Великий
22.05.2024
Усе ж таке, знаходжу сили писати нові вірші. У останні часи старі вірші вже нікого не тішать та й сл ... Детальніше
Конкурс Квантова Україна. Подорож у чорну діру одиниць.Moonrise Darkness
21.05.2024
Цей допис не призначений для тендітних квіточок. Є спойлери. Відгуки на найкращі конкурсні твори: ht ... Детальніше
О, ні! Плагіат!Крапка
21.05.2024
Чи бувало у Вас таке? Бродите Ви просторами інтернету, мережі, інформаційних сплетінь... Словом, в ... Детальніше
Квантовий п'ятакСергій Василюк
12.05.2024
Пишемо сюди твори з конкурсу "Квантова Україна", яким Ви поставили найвищі оцінки. Прочитав 30 твор ... Детальніше
Моїм мітичним читачамАндрій Касьянюк
22.05.2024
Привіт. Вирішив написати цей блог, щоб підбити певні підсумки. Нещодавно відбувся великий апдейт мог ... Детальніше
На Аркуші вже:
10996читачів
125838коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: