Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Драма (900)

Не залишу

Я не залишу й сліду для ганьби!

Я не зверну зі шляху непростого!

У мороці пречорної злоби

Так легко втратити себе самого...

Якщо зів’януть перші пелюстки

Душі, безжально кинуті на вітер,

Там розквітатимуть усе нові бруньки-

Чудесні і відкриті діти світу.

Я не залишу й сили для мовчання,

Не віддалятимусь бронею остороги!

Зупиню криком, припиню знущання,

Я не зверну зі схилів тих пологих.

Хай серце в кров і стріли зусібіч,

Та трепетно себе оберігаю.

Сама з собою я зостанусь віч-на-віч

У перемозі, що не знає краю.

Я не залишу й сліду для ганьби

І стануть щирими зізнання всі навіки!

А темний морок чорної злоби-

Не перешкода дням барвистим, світлим.

(квітень 2023 р).

...

Віршотвориця

Доріанна

Нехай згорить той світ

Де серце моє тобі належить

Де край доріг закінчує мою свободу

Там кінець всбому, живому й не живому

На щастя або на жаль

Ті "мрії" залишуться лиш мріями,

в думках моїх,

Ти мов частичка моєї душі

залишила про себе спогад

Шрамами у мозку й серці,

в яких від разу в раз

Болить... до поки не помре в мені людина.

Та досі я шукаю в собі сили,

щоб відновити пошук

Того сліду, що залишила

як спомин про всі потуги

...

Славець М.

Холодна любов

Безсонна ніч

Та сонний день.

Безжальний вечір

Та чистий ранок.

Вода гаряча,

Підлога зимна.

Зігріті руки,

Змерзле серце.

Холодний доторк

Льодяних пальців

Пронизав тіло

Впоперек.

Замерзло серце,

Таке гаряче

Вмить втратило

Любов...

Палка любов,

Яка горіла

У тому серці -

Загасилась

Її холодним

Доторком.

Щоб так любити -

Треба вміти,

Треба бажати,

Все кидати.

Розумна точність,

Виваженість,

Схема рухів,

Контроль.

Нічого гірше

Для любові,

Ніж чистий розум.

Щоб кинутись

У вир чуттів -

Треба відваги.

Щоб відчувати -

Треба відпустити

Реальність.

...

Сон-Ява

В пеклі і в раю

Листи шо просякли коханням,

Листи- що є твоїм до мене зітханням,

Палиш ти їх в попел обертаєш,

Вино для мене втіха- ти ж знаєш.

У славі гріховній тужу,

В полум*ї кохання згорю.

Чаша муки мене переповнює і димить,

Скоро вона догорить

І любов що в серці до тебе хранив,

Мов вогник здимів.

Сходить сонце для нас,

Снилась мені ти за ніч- один тільки раз.

Ах горда походка вночі манила мене в тумані,

На шиї петлю затягала,

Навіщо мені ти збрехала,

А колись ти так безумно кохала.

...

Діана Гобой

Порожнина

Коли всередині тебе порожнина

То вже суха і не тепла твоя комірчина,

І не в радість метушлива та штовханина,

І не надихає вже ніяка людина,

І ще кисліше стала стигла малина,

І ще довше стала нескінченна стежина,

Що знову і знову веде в порожнину.

Нехай в крові втопиться та клята країна,

Нехай не проросте на їх землі жодна рослина,

Нехай їх найстрашніша провина

Буде для них як надвелика тріщина.

Нехай зазнає мир рідна Україна,

І хоча пам'ятає вона, що була

та година,

Неминуче страшна й вбивча хвилина,

І пам'ятає вона того селянина,

Як тремтіла в руках його пожухла стеблина,

І як болюче догорала та нещаслива ялина.

Попри все не впаде наша мила Батьківщина,

Ще буде радісна від новин сльозина,

Іще буде радісна по домах біганина,

Ще буде гасати по річці рибина,

Ще буде вільно літати пухка голубина,

І буде ще вільна та ціла Україна.

...

Безсонова Марія

Страждання душі

Страждання раненої душі,

Стікають сльози по обличчю як вранішня роса,

То слабкості мої,

То гріх і стид й турбота моя.

Я поганий учень і вина тут тільки моя,

Що душа моя раз у раз депресію пережила.

Життя нічого не научить коли голова пуста

І мати не научить і це моя вина.

Стою- не знаю що з проблемами робити,

Від цього навіть не хочеться жити

Коли від безвиході хочеться вити!

Проблеми посмішки в людей забирають

І їх зсередини пожирають,

Та мусим пекло випробувань пройти,

Щоб себе в житті знайти і зло перемогти!

Треба разом родиною триматись

І до старших дослухатись,

Бо може статись так що порада знадобиться

І треба взяти її до уваги щоб в пошуках марних не загубиться.

Та часто емоції нам диктують не те,

Ми думаєм що проблема пройде,

Але проблема лиш загостритись може

І тоді питаєм «За що ж нам це , Боже?»

А за гріхи й ігнорування батьків,

За те –що всемогутнього з себе мнив.

Я ж надією живу на краще й борюся

Аж поки не стомлюся,

А потім , відпочивши, далі йду

Аж поки до кінця шлях свій не пройду,

Бо тільки тоді я мир в душі знайду!

...

Діана Гобой

Розтоптані почуття

До тебе душа моя летіла,

З тобою я бути хтіла,

А ти мені відмовив в насолоді,

Сказав «Тепер ти не в моді»!

А я розчарувавшись тліла,

Совладати вчасно з собою я не зуміла.

Мене другом ти звеш,

А душу мою і далі товчеш,

Твоя дволичність мені противна,

Невже цим для тебе я дивна?.

Я кохала-ти ні,

У нас було як на війні,

Затишшя потім вибух зла,

Чому тепер я не твоя?

Хіба я мучила-я любила,

Чим тобі я не вгодила?

Любов і ласки я дарила,

Мене ти пошлою назвав,

А я ж просто бути з тобою хотіла,

Але мене ти не пізнав.

А я думаю що і я тебе не знала,

Де правда де брехня-не знаю вже тепер,

Мене ти до стінки припер,

Хоч я тебе й не тримала.

А я любила: насилля не чинила,

Ти його вчинив і оправдання шукав,

Хоч просто ти любові не знав,

Тоді навіщо мене біля себе тримав?

Нащо стрічатись –потім кидати,

Навіщо горя зазнавати

І мучити один одного марними надіями,

Якщо не стане це нашими спільними мріями?

Це все мені набридло-вже не твоя,

Година мого кохання пройшла!

...

Діана Гобой

Повітряна тривога

волає гучно і гасне світло.

" – Рюкзак на плечі!"

у холод собачий чи жарке літо.

без заперечень.

віддає пекельним

по коридорах темних,

" – Світи під ноги!"

зв'язку немає чи може в тебе

вже віри в бога.

ти ще з спросоння,ламає ноги.

чи від знемоги, чи від тривоги,

серена просить:

" – Біжи скоріше!"

не можеш.

вже хтось голосить.

...

MaL_Vi

Сором

Що скажете, коли я почну розказ про "порожнечу душі"?

Один відповість: "напевно, там йдеться про смерть, якоїсь людини, яку тепер не знайти"

Інший промовить, що - це від кінця, моєї любимої книжки.

Хтось закричить, що все - це фігня, яку вигадують мої мізки.

І кожен з них буде правий,

Бо порожність душі, буває тільки від ранення серця.

Не важливо, чим саме, чи як?

Або наскільки чутлива людина.

Ніхто не зможе винести пустош, що принесли з собою вчинки.

Будь то, відчуття пустоти чи прожності в цілом.

От і я не можу, перенести спустошність,

Від своїх же безглуздих дій.

Мені боляче знати, що я не можу цього змінити.

Все те, що пройшло - має ціну та віс;

А ще, місто в пам'яті нашій.

Я не можу просити пробачення в інших, бо не можу його заслуговувати.

Мені шкода за вчинки свої,

Мені стидно та соромно з них.

Але я не піду просити жалю для себе,

Тому, що треба відповідати за них.

...

Мерфі Розалін

Мила моя Джульєтта

Джульєтта, моя Джульєтта.

Як ти жила, в цьому світі брехні?

Чи була ти заглиблена в думах,

У той час, коли всі брехали тобі?

О, Джульєтта.

Що ж ти відчула, від цих романтизованих поглядів, фраз?

Які так глибоко засіли в душі.

Можливо вірші, ті що були присвячені там;

Ще не винесли вирок судді?

Ах, Джульєтта.

Скільки ж страждань, перенесла ти там?

Від того інфантильного дива;

Суспільство, все ще то пам'ятає.

Ніби, як наказ, від бога, в єдино.

Ой, Джульєтта.

Скільки поезій було тоді.

Всі вони є в твоєї душі.

І до досі літають в повітрі,

Ті, що були так хороші.

Мм, Джульєтта.

Чому ти мовчала завжди?

Мовчала навіть тоді, коли очі стеклянні були;

До самої застиглої крові,

Що унесла з собою всі муки твої.

...

Мерфі Розалін

я не дружина

І не буди мені нічиєю дружиною

І не бути коханням душі

А бути мені покинутою

На цвинтарі своїх почуттів

Віллавала усе що я мала

Відривала я серця частини

Щоб вони згоріли в холодній пітьмі

Для тих хто бічити це просто не міг

Закривши очі свої

Навмине не бвчити тих почуттів

Ти втратив найбільшу любов

Яку збагнути ти просто не зміг

Я не хочу щоб ти визнавав своєї провини

Живи з цим до кінця своїх днів

Свою душу ти вже не врятуєш

З попелу колись живих почіттів

І зустрівши когось на своєму шляху

Колись ти це зрозумієш

Від пустого кохання відчуваючи тугу

Що любов таку ти вже не зустрінеш

...

Аліна Сова

Скло

Людина, бува, розбивається вдрузки,

Неначе була зі скла.

Вся ззовні нормальна, от тільки мотузки

Намилює до біла.

Тримати укупі склянії шматочки

Немає почасти сил.

Весь світ наче стисли до малої точки –

І вибух весь бруд та пил.

Кричати-благати, молити-просити

Так тихо. Ніхто не чув.

Всі надто в собі, всі занадто закриті

Для болю та розпачу.

Людина зі скла може втриматись довго,

Та поштовх все зіпсує.

Єдина надія, що з часом і з богом

Вона себе все ж збере.

14.06.2022

...

Іра Соєр

Вона - революція гідності

Вона як революція гідності ,

Така ж палка до свободи і права.

За неї теж помирають при необхідності

А на її вустах кривава помада .

В її обіймах спекотно, як в пеклі ,

Але відпустити чомусь ти не можеш.

Її руки постійно вологі і теплі .

Стисни їх міцно, собі допоможеш .

...

Guri

Межа

Серед бурих пожеж,

Де немає більше меж

Меж, між нашим завтра та сьогодні

Стоїть лише «зараз».

Зараз, ми мусимо стояти

Зараз, необхідно волю мати

Зараз, життя має тривати.

Боротьба скінчиться скоро

Посміхнешся ти мені знову,

У твоїх сумних очах від втоми

Розгляну я утрачену межу.

Життя розділене кордоном-

Щасливі, незабутні наші дні

Та 24 лютого коли не посміхнулась ти мені.

...

Мірі

Твій щоденник, моя злива

Я каюсь, прочитала твій щоденник,

Де ти тримаєш свої думки потаємні.

Я теж не знала, що я лярва зрадлива,

Що мене та цікавість в зливу манила,

В ревнощі серця і мови брехню.

Я знову читаю, а не мирно сплю.

Ти якось казала, що доведеться мене вбити,

Якщо я у твій щоденник буду дивитись.

Ми розсміялися й жартували надалі.

— А що, як я змовчу? — я запитала.

І ти без сумнівів гадала, що це жарт,

А я під цим сховала свій фальстарт.

Я прочитала всі сторінки, ти нові писала,

А я із нетерпінням на продовження чекала.

Це мій улюблений серіал, мій сміх і гріх.

А моє покарання — мовчання батіг.

Це не я себе караю, доля, суча карма,

Бо в цьому світі немає нічого задарма.

Ти все писала про рожеве кохання,

Свої бажання, хвилювання та вагання,

Про друзів і про мене навіть кілька слів,

Про все, що мозок твій мистецький плів.

Я все читала й заздрила страшенно,

Чекала на наступний запис невтоленно.

Твоє рожеве кохання у мені надію викликало,

Бо й моє серце завжди кохання плекало.

Читаючи, я захотіла все як в тебе,

Так само порівнювати кохані очі з небом,

Писати про лагідні руки й поцілунки в щоку.

Пробач, тепер всі знають твою таїну глибоку.

Я вже зачекалася, люба, скоріше зі школи приходь,

Відкривай щоденник, словами в своє серце проводь.

Мене вже цікавість з’їда до кісток,

Коли ти вже допишеш секретів листок?

Як скінчиш іди, не забудь щоденник сховати,

Моє улюблене заняття його по кімнаті шукати.

Твій щоденник — поеми Вільяма Шекспіра,

Ти вибач, але я уже давно на них підсіла.

Тепер не думаю, що зможу зупинитись,

Потрібно мабуть сучій долі підкоритись,

Бо знаю, що ніколи не отримаю таке як в тебе…

Рожеве кохання до зламаних ребер.

Мені б порівнювати кохання веснянки

Із зорями на небі, з медом — поцілунки,

Та я ж не така, це твої думки про рожеве.

У мене кохання немає, хіба що зливи жовтневі.

А колись було. Та ця суча доля, бляха,

Не дала забити й одного кохання цвяха.

Мого кохання очі були наче волошки,

Мої улюблені квіти. Волосся — фісташки,

Шоколадом облиті. Моє кохання було зелене.

Твоє рожеве з тобою, моє вже давно загублене.

Рожеве кохання навіть звучить краще,

Моє зелене було й буде непутяще.

Ти з рожевим п’ять днів на тиждень разом у школі,

Нас з зеленим ділять тисячі кілометрів, дякую долі.

Сучій кармі окрема подяка, що завжди зі мною,

Водить від зеленого кохання стороною.

Я забула все давно, але твій щоденник, мила,

Піднімає мою злість і ревнощів крила.

Ти знову пишеш щоденник, а я вірш свій зрадливий.

А що як й ти мої вірші читаєш? Я жахлива,

Ти ж ангел з небес, що рожеве сонце покохав,

Ти найніжніше створіння у світі, що плаче в мій рукав,

А я лукавий погляд на зливу відвожу,

Глажу голівку, шепчу підло: — Я допоможу.

— Я за твоє кохання щиро рада,

Хотілось би мені сказати, та це буде зрада.

Я хочу твоє кохання собі, плачу як іде злива,

Бо ти така прекрасна, а я ніколи не буду така ж щаслива.

Зараз теж злива йде, щоб ти знала, до речі.

У мого зеленого серця знов смертельна кровотеча.

Мій вірш — мовчазне тобі зізнання.

Я уголос це ніколи не скажу, хіба що на прощання,

Та і те ще не близько, хіба що зі смертю,

А ми ще молоді. Мені собі пам’ять не стерти,

Тож пробач, я такою буду завжди,

А злива замітатиме правди сліди.

...

diastrofa

Дороги

Ти знав, що я люблю таксі,

Що я люблю блукати по дорогах,

Що слів моїх могучі посланці

Живуть й ростуть на вулиць рогах,

Що я люблю оленячий трамвай,

Це той, в якого замість вусів роги,

Що я благаю: «Ти мене не забувай,

Хоч наші два життя — різні дороги».

Ти пам’ятав, що моя музика — двигун,

Що я люблю водити мотоцикл,

Що у моїх очах живе шпигун,

Який ще не перестає тебе любити,

Що я ненавиджу усі білі кросівки світу,

Бо пил доріг, які я так люблю,

Бруднить кросівки, і їх треба мити,

А я ненавиджу себе, коли я це роблю.

Ти бачив, що моя любов до тебе,

Що вона перевершує мої думки,

Що вона доторкається зеніту неба,

Де пролітають мої любі літаки стрімкі,

Що я б пройшла усі дороги на Землі,

Якби вони мене вели до тебе,

Але мої шляхи заплутані й дурні,

Вони мене ведуть лише куди не треба.

Ти на собі відчув, що моя злість швидка,

Що я люблю ламати твої нерви,

І люблю бігати по місту досвіта,

Що я отруйна, невгамовна стерва,

Що мотоцикл мій переїжджає твої ноги,

Бо твої кеди не витримують мій темп,

Що моє та твоє життя — різні дороги,

Серед який я розтягла похідний тент.

А я тобі розповідала, що люблю модерн,

Що вічно пам’ятатиму небесні літаки,

Що у мені ненависті та горя сто цистерн,

А доброти й любові завжди навпаки,

Що я люблю лише дороги та міста,

А люди у моєму серці зайві,

Що від натури я здавалось би проста,

Та спалює все навкруги моє сердечне сяйво.

Та що б я не казала, ти завжди знав правду,

Що у моєму серці поселився ти,

Що я тебе бажаю люто й спрагло,

Що серце розривається від пустоти,

Що коли я тобі казала відпустити й йти,

Я потайки благала тримати вічно мою руку,

Я так хотіла, щоби ти сказав категоричне ні,

Відтермінував, змусив забути про розлуку.

Ти знав, що я тебе благала відчайдушно,

Що я б покинула заради тебе мотоцикл,

Що розламала б стіни свого серця незворушні,

Що одягала б кожен день білі кросівки,

Що я б забула літаки і свіжий подих неба,

Що закривала б очі по дорозі, забуваючи шляхи,

Що вгамувала би свій пил, якби це було треба,

Що я б зробила все аби вблагать тебе не йти.

Ти бачив, відчував і пам'ятав про мене все,

Я ж думаючи про тебе згадую пустку.

Хочу вибігти на темне нічне шосе

Й позбавитись від свого мозку згустку,

Бо який з нього сенс, якщо тебе не знає.

Я стерва страшенна, ніколи тебе не питала,

Тепер сама себе за це караю,

Ненавиджу, якою я без тебе стала.

А ти, а ти пішов. Не чув, як я благала мовчки.

Хоч знав, як сильно на літеру «л» я тебе.

Лелію, лаванда, ландшафт, літачки,

Люто, лінза, лімузин, лірика, люблю тебе.

Люблю. Тебе. А ти? Вже ні, я знаю.

Ти пішов — і я на вулиці до ранку,

Тебе з своїх думок втрачаю,

Катаюсь швидко на своєму байку.

Ти ж знав, що я люблю оленячий трамвай!

Це той, в якого замість вусів роги…

Що я благаю: «Ти мене не забувай,

Хоч наші два життя — різні дороги».

А ти, а ти забув. Я знаю це напевно,

Що твої кеди ходять поряд з туфлями її.

Не хочу більше витрачати слів даремно.

Бувай. Забувай все. Як я дороги свої.

...

diastrofa

Безнадійно закоханий в Серсею

Про огидний зв'язок брата з сестрою,

Всі навкруги гудять.

Але я був твій, а ти була моєю,

Нехай вони замовчать.

Людини лихішої не зустрічав,

Та й дивовижнішої теж.

Різних пані я знавав,

Такої як ти ні одне королівство не має.

Та й не заслуговує, в усіх сенсах.

Ти гордовита левиця,

Горою за сім'ю.

Нехай душа твоя і чорна,

Однак я тебе люблю.

Неправильно це, знаю –

Ганьба сім'ї і все таке,

Але без тебе я згораю,

Втрачаю розум,

Помираю.

Вибач, кохання моє,

Що не вберіг сім'ю.

Посеред каменів Червоного замку

Схоронять нашу з тобою історію.

Я віддав своє серце і меч,

Але не зміг вберегти

Тебе від тебе ж самої,

Від душі твоєї темної і гнилої.

На жаль, клятву не стримав,

Не вберіг від ворогів

Та злих язиків.

Мине вічність, але кохав і кохати буду –

Жорстоку королеву Серсею.

І пусть засуджує весь світ

Я ні про що не жалкую!

Крім того, що втратив тебе і дітей.

17 червня, 2021

...

Fröhliche Kitty

насправді, Вас я не люблю

насправді, Вас я не люблю,

а лиш закохана в таланти.

зовсім не тямлю, що роблю,

лишень читаю фоліанти.

зранку метро, вночі фоє.

з Вами світ на довгій паузі.

занапастили серденько моє,

як разом йшли по плинній трасі.

я знову бачу дивний сон

у неясній порожнечі.

як ніжний голос у субтон

мені наспівує щовечір.

як пригадаю мляву ніч,

де вперше взялися за руки,

розносить думка навсібіч

про наближення розлуки.

це схоже на таємну змову,

але все ж прошу пам’ятати:

задля Вас я вивчу мову,

аби могти Вас прочитати.

насправді, Вас я не люблю?

а лиш закохана в таланти?

зовсім не тямлю, що роблю.

лишень читаю фоліанти.

...

хвойний ліс

Нетипова

Я стовідсотково нетипова

І у цьому роль зіграла не відмова

Не зачинена за хвірткою розмова

Та й усе життя я була не шовкова

Моя самотність для мене чудова

Але інколи від неї настає утома

Вона спочатку, звісно, невагома

Не можу залишиться вже сама удома

Все пройде, ніби це судома

Звісно повернеться, вже така відома

Повернусь я, до родинного кола

Таке чуже чомусь усе довкола

За пагорбом стоїть стара школа

Прямую до неї, знесиленина та квола

Витріщаються так, ніби я вже гола

А я лишень шукаю свого престола

Врешті, відчула, як тілом захолола

...

Вар Трубій

Кохати

Зі мною страшно жити

Й зі мною страшно спати

Вийшовши з кімнати

Не забуть про це мовчати

Що у підвалі моєй хати

Носять привиди халати

Не має часу зволікати

Я не хочу покохати

Вийду в поле та почну кричати:

“Я не хочу так страждати”

З твоїх вуст линуть мати

Мені на слух вони – гармати

Ще трохи та почну палати

Скільки ще тебе проклинати?

Всі не можуть вже чекати

Чому не можемо себе обрати?

У білу сукню мене вбрати

А після весілля відразу за грати

Бо чортів не треба підбирати

А я лише не хотіла покохати

...

Вар Трубій

Руки

Я хочу цілувати її руки

Холодні, як її душа

Нехай це все для мене муки

У моїй руці її рука

Я хочу цілувати її руки

Навіть якщо все дарма

Слів її чарівні звуки…

У моїй руці її рука

Я хочу цілувати її руки

А вона знову мене лиша

Не мають сенсу їй науки

У моїй руці її рука

Я хочу цілувати її руки

Вона ними мене воскреша

Я переживу ці всі розлуки

У моїй руці її рука

Я хочу цілувати її руки

Знову мене залишити поспіша

І я вже іншої про неї думки

Але у її руці моя рука

...

Вар Трубій
18+

Нове звучання або Роздумки

Люди забудуть мене

За нікчемну хвилину лише.

Хтось зараз пише,

І це мабуть добре, але

(Ох завжди це – але).

Іноді я сумую за вчора –

В пам'яті ніби чорна діра,

Що поглине пів ясного неба,

Пів темного барва.

Й болить дурна голова

(На щастя, чи на жаль).

Люди говорять, що я

Чиясь таємна фантазія,

А за спиною:"це все дурня"

І в чомусь вони мабуть праві,

Та не хочу вірити в думки свої злі.

Буду вірити добрій брехні.

Так хочу, щоб сьогодні

Тривало до ночі

Полярної, зірки, ведмедиці.

О кроваве вино,

Що наснаги дало

Та нема тут його

(На щастя чи на жаль).

Хочу,

Щоб завтра і не настало

Мені всього мало

І навіть сузір'я не впало

Мені в долоні, не зацвіло

Як моє зламане крило

(Як моє замилине око),

Бо

Ніколи нікому нікого не жаль,

Сміється в лице та печаль

Яка віднесе мене в даль.

Але я тихо п'ю чай

Який говорить:"забувай".

І я забуду, але

Знов, це кляте "але"

Життя нажаль не вічне,

А може на щастя все таки це...

Брудні, як пил люди,

"Сміючись" в нікуди,

Пронзаючи мене ножем в груди,

До чистих думок привели,

Неначе так і хотіли.

Тому,

Не хочу нікого ніколи

Довести, щоб сльози текли.

Всі й так до нитки промокли

Через свої смішні помилки

Краще їх я пожалію,

І печаль чаєм розвію,

Хоч і забудуть мене як повію...

...

Kruhitka_Dobro

Лиш дай мені себе забути...

Лиш дай мені себе забути

Відчути біль останній раз

Бо неможливо поруч бути

Якщо не є щасливим один з вас.

Я довго намагалась бути тою,

З якою ти летиш, немов у сні

Але переплелися доля із журбою,

І вкотре влучив ніж у спину мні.

Стосунки всі будують на довірі

Якщо нема довіри - дружбі зась

Пізнала недовіри біль у повній мірі

Тому пишу тобі останній раз.

Ти був чудовим хлопцем, хоч нехай

Не все мені здавалося прекрасним

Хоч я і маю вдячність тобі за

Чотири місяці оцих нещасних.

Я хочу лиш того, щоб ти лишивсь щасливим

І хай рядки написані ці криво,

В сльозах навпомацки, при світлі дня чи ночі

Завжди люблю твої прекрасні очі

І тихо вдячності слова кажу..

17.07.2022..

...

Vitaminka

Спасибі, що живий

Бачиш? Зайчики в повітрі

блимкають рожевим світлом

Піймаю їх усіх і відпущу

туди, де діти правлять світом

Як чайник міна просвистить

На мить не відчуваєш тіло

Ти все правильно зробив –

не в тебе,

та десь поряд прилетіло...

Вітер в голові шумить, відкриті рани

Так тепло й сонно тут лежати

Жаліти? А що його жаліти?

Помирати? Та помирати рано

Дивись на Сонце,

як зайчики танцюють

свій ранковий та‌нок

І не заплющуй очі, дождись почути:

"Спасибі, що живий"

...

Oleksandr Bilochenko

Обійми мене

Обійми мене. Востаннє, як вперше обійми мене

Торкнувшись струн душі. Чому такими далекими

Стали ми? Чи можна любов просто взяти і забути?

Обміни мене востаннє озираючись в минуле…

Обійми мене. Так, знаю, що прощання назавжди

І більше вже ніколи не побачимось з тобою знов.

Так, знаю, що ти зараз просто підеш залишивши

В пам’яті моїй… і в повітрі запах своїх духів

Обійми мене. Всьому колись приходить кінець –

Ми обоє наче вигоріли у цьому танці на двох.

Все проходить… Я більше не друг і не коханець.

Тільки мить зустрічі двох і не рідних і не чужих…

Тож коли ти підеш мені залишаться тільки спогади

Так колись прекрасних моментів нашого кохання.

О, як би я хотів повернути усе назад. Та тільки привиди

Оживатимуть в думках, вириваючи з грудей зітхання.

...

Ruslan Barkalov

Орхідеї

Перед закритими очима бачу їх.

Тоненькі білі лінії, криві, як сміх.

На воднім полотні неонові бордюри,

Той рівний стан перлистої фігури.

Перед очима блиски орхідей.

Їх тонкі лінії, мов відображення моїх ідей,

Моїх думок, що піднімають над землею,

І я пливу, поглинута по плечі течією.

Я майже відчуваю запах орхідей отих.

Солодких, білих і, як я, крихких.

Я відриваю ноги від землі, а потім знов стаю.

Не падаю, все далі йду.

Мене підхоплюють спокійні хвилі,

І я, затримавшись в повітрі, пролітаю милі.

Я повертаюсь кожен раз на землю.

І кожен раз стаю на своє місце древнє,

І кожен раз мене тримають ноги міцно,

Якби трагічно повітря в легенях не тисло.

Сей раз перед очима білі орхідеї.

Такі б тримати в королівському музеї,

А я за них хапаюся руками

І більше вже не відчуваю землі під ногами.

Я більше не вертаюся на своє місце старе.

Мене згубила біла орхідея. Мене!

Тепер хай краще моє тіло море забере.

Мене! Мене більше нічого туди не верне.

Тоді зросте на тому місці орхідея біла,

Пом'яне моє крихке тіло і буде це моя могила.

А я в польоті над бурхливим морем

Прикрию очі і побачу їх — мій страх і сором.

Ті білі лінії неонові, тривкі й перлисті.

Прекрасні орхідеї та їх коричневе, зів'яле листя.

І я без страху ринусь вниз, у синє море.

І я забуду орхідеї ті, що викликали мій мовчазний сором.

...

diastrofa
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
А знаєте, про яке місто на Аркуші пишуть найчастіше?Нівроку
15.12.2022
На Аркуші публікують свої твори вже 1162 автори з різних куточків України. Є письменники як зі сходу ... Детальніше
Ксенія Демиденко "Позитивна дитина"Moonrise Darkness
02.12.2023
Посилання на книгу, яка цього разу стала жертвою мого відгуку: https://arkush.net/book/762 Раніше це ... Детальніше
Істота у дзеркаліDeadNeko & Polska kotka
02.12.2023
Чи варто радіти скарбу, що отримано задарма? Ваш успіх, ціною невдачі іншого. Або ж, все було навпак ... Детальніше
Без "токсік"Ханна Трунова
02.12.2023
✨️Я від самого початку вирішила, що в моїй книзі не буде "токсік" стосунків. На початку історії, зві ... Детальніше
17 розділ "Цвіт Адонісу"!Анастасія Горицвіт
02.12.2023
Ось вже нарешті і 17 розділ "Цвіту Адонісу" є у вільному доступі! Момент перелому, коли долі двох о ... Детальніше
Нова книга Венера Море
02.12.2023
Гаразд, я знову пишу 😇 на цей раз " Жива Історія,, призначена іншій дівчинці в якої так само дцп. Т ... Детальніше
На Аркуші вже:
8458читачів
83600коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: