🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Поезія (6978)

Так, брате...

Так, брате, кров моя нечиста

І я про гідність не кричу,

Але Шевченка в нічку темну,

Немов молитву шепочу.

Знаю: літанія ця вічна,

Немов розмова із Дніпром,

Як шелест трав біля узбіччя,

Як сойки спів понад Дністром.

Як квіти кров’ю окропілі

Та попіл, що родиться з них.

Наче левади посивілі,

Чуби дубів старих й густих.

Як ваша ненависть до мене,

Як наші сльози та наш біль.

Жага до волі в кожнім серці,

На рушниках ікони й сіль.

Так, брате! Кров моя нечиста!

Я знаю це, про це мовчу,

Та Симоненка в нічку темну,

Немов молитву шепочу.

...

Данила Чаглій

Йшов літній сніг

Йшов літній сніг...

Така собі дивацька примха

Від матінки-природи...

Це - град у перемішку з лихом.

І знову десь він наробив негоди.

І знову дощ, потужний, прохолодний

Укрив плащом блакитним цюю землю,

Розжарену, розпечену від сонця.

Нехай вона відновиться у серці...

Що ж, буває. Небо теж сумує,

Як і ми, в депресію впадає.

А на ньому хтось тихенько намалює

Веселку, що кольорами ніжно грає.

Ти не плач, що знову дощ на дворі,

Він вкаже шлях на хід твоїх думок.

І шпильку втрачену знайдеш ти у коморі,

Для інших станеш як новий зразок.

...

Nick Devo (Антон Жданкін)

Корабель (Ти, команда і капітан)

Хлопче, ти на кораблі,

У команді капітана,

Тож виконуй всі накази

І за обрій свій пливи.

Хлопче, будь до кінця

Вірним собі та серцю.

І нехай довкола халепа,

Ти не вбивай у собі митця.

Твій капітан - він не янгол,

Буває суворим як вовк,

Чи, навпаки, м'яким як шовк.

Хитрий, старий диявол.

І ось назріває бунт,

Команда точить залізо,

Готуються всі горлорізи,

Для перевороту готують ґрунт.

Час настав...

Капітан у полоні,

Команда протирає долоні.

Чекає нових вистав...

Ну що ж, ти побачив усе -

Злет ватажка і падіння.

Здається, що все - сновидіння.

Та життя далі іде...

Скоро ти виростеш, хлопче,

Будеш новим капітаном

І станеш тим отаманом,

Що з піратів зробить народи,

Народи, що йтимуть до волі

Й не здадуться ніколи...

...

Nick Devo (Антон Жданкін)

Ворожіння-павутиння

— Чак-чак! Чом, чом, чом

Чоловік надяг шолом?

— Чи не бачиш? — Овва! —

Він шибайголова!

— Ну то й що? — Нічого,

Зачаклуймо його!

Не красуні-жінки,

А лихі павуки:

Шурхотіння легке,

Павутиння липке!

---

— Чак-чак, шу-ра-ра,

Обережніш, сестра!

У пригод шукача

Гостре лезо меча!

— Ну то й що? Слимачок

Вже спіймавсь на гачок,

Серед темних дібров

Розіллєм його кров!

Чак-чак! Чоловік,

Вкоротимо твій вік!

...

Валерія Малахова

Старий

Він був старий, наче Небо.

Бачив як вмирали і збирались зірки,

Як пав Рим, як зникли османи.

Мабуть, бачив як Бог створював Всесвіт.

Він був давнім, наче Земля.

Давнішим за ріки, за гори, за трави,

За попіл, з якого ми вийшли.

Мабуть, давніший за Сонце, що було першим.

Можливо. Можливо, що ні.

Він не відповів мені на це нічого.

Нічого й не видавало його віку:

Ні сивини, ні зморшок, ні стомлених очей.

Він усміхнувся ласкаво.

І скули його від чогось запали.

Шукав щось у моєму обличчі,

У бровах, у волоссі, у обвітреній шкірі.

Знайшов і серце здригнулося.

Він промовив до мене зовсім спокійно:

"Скільки б разів я не зустрічався с тобою,

Ти, одначе, лишаєшся все такою ж."

...

Данила Чаглій

До могил...

До могил,

до колосся,

до ґрунту

Я тулюся грудями й чолом.

Моє серце б'ється так гулко,

Бо без тебе мене б не було.

І щоб у віршах оспівати

Весь той скарб, що таїться в тобі,

Я до тебе вертаюсь щоразу

І пірнаю в глибини твої.

Ти за батька мені та за матір,

За сестер, за братів, за дідів,

Бо вмремо ми й залишимось разом

У твоєму могутнім нутрі.

І тому я вдихаю наш спокій,

Розкриваю легені тугі,

Аби вік пам'ятати як пахне

Пил доріг,

креозот,

чорнозем.

...

Данила Чаглій

Форма ескапізму

Я хочу спати залишок життя:

Своїми мандрувати снами,

Що наче сенс мого буття...

Ах, як мені б то пояснить словами?

Неважливо, добрі чи погані,

У них ти - влада, керівник!

Хочеш - сниться добра пані;

Хочеш - тобі поможе чарівник...

Сон п'янить, як те вино,

Що я ніколи не пила;

Він - до мого спокою вікно,

Кажу: ефект, як від вина!

Одне гадаю: невже то ескапізм?

Та хіба ж погано схожу звичку мати,

Коли втомився організм?

Отож, чому б життя все не проспати?

...

Каріна Котурбаш/Кофій

Маріуполь

Відмивають сльозами янголи

Криваво-червоні води моря.

Ридали, що народ не доглянули,

Що душі живих вмирають з горя.

То є справжня духовна агонія,

Усе це - біль непідробний;

Це є криків дисгармонія,

Це хрест могили саморобний.

Янголи усе ридають,

Що ні матері, ні діти

Більше спокою не мають,

Що їхніх мрій догоряють квіти.

І хоч зів'ялі квіти на могилах,

Хоч море далі багряніє,

Янгол силу принесе на крилах,

Щоб у серці було світло, як стемніє.

Мусить бо і душа, і серце жити:

Душа, аби боротися за себе,

А серце, аби не забувати, що таке любити,

Хоч як тебе, мій янголе, агонія шкребе...

...

Каріна Котурбаш/Кофій

Крадіжка

Не буде більше сміху:

Викрали Дитинство.

Вже не буде часу ліку:

Люди, чи то не злочинство?

Кричать ридма долі:

В неї викрали Життя!

Сльози - злива з солі,

Що залива її взуття.

Дитина ведмедика

До серця пригорта,

Те досі б'ється у страху;

Написати мамі не дає листа.

Ні, не лист то - заповіт:

Маленька ж так хотіла

Віддать комусь фіалки цвіт

І зорю впавшу, щоб зігріла;

Ромашку ніжну,

Але зів'ялу,

Іграшку рідну,

Шоколаду плитку...

Та не встигла! Не встигла,

Бо пекучій біль тіло охопив,

А на щоці сльоза застигла.

Та душа вже одлетіла...

...

Каріна Котурбаш/Кофій

Березневий день

Березневий день

Березнева ніч

Морозцем взялося на вікні

Тільки йти куди,

У цю холодну ніч

Літаки гудуть і летять ракети.

Наші браття, наші сестри,

Що ж таке на світі твориться.

Чом оця війна потворна твориться.

Браття сестри відгукніться

Зупиніться та послухайте весну

На, що прийшли і вбили ви свою рідную сестру,

Яка любила Вас так бездоганно,

А ви перекроїли цю любов, І вороття назад нема, щоб вибачити вас ..

...

Кароліна

Життя іде

Життя іде

І ми ідемо.

В майбутнє

Наше неповторне.

Не скоримося нашим ворогам,

Любов, молитва - ось єдина зброя в цій війні.

Чому ж то так несправедливо

Навіяло на Україну.

Чому ж життю на Україні нема зупину.

Тому що ми і є саме - життя.

От тільки зараз хтось іде у забуття.

...

Кароліна

Любове моя

Любове моя

Як воно ся мається

як воно звикається

Сердце моє слізьми обливається.

Без твого голосу, не маю я настрою.

Без твоїх ясних очей і світ не милий мені.

Чому так сильно плачеться

Чому так гірко тужиться

Чому...

Чому...

Чому...

Тому що я люблю тебе

Тому що ми по різні береги

Тому

Тому

тому .

...

Кароліна

Ти і я

Вільна моя неволенька

Скривавлена, пригноблена,

Вируєш перед мною,

Провулками приваблена.

Й у вечорі стемнілому,

В очах-туманах брилами

І в цьому світі білому

Ти і я, ти і я.

Нашими молитвами,

Які гуртом промовлені,

Зимовим сном повитими,

Гартуються серця твої.

Руки розкривши крилами,

Линеш тільки до звільнення,

Й на схилах із могилами

Ти і я, ти і я.

В нічному небі чадному,

Між вогнями брунатними,

Із сотнею небесною,

Із піснями безсмертними,

Спалахує перлинами

Й ввижається година та,

Де будемо між нивами

Ти і я, ти і я.

...

Данила Чаглій

Дім горить

Кохана моя земле,

Чом це тебе розіп’яли?

Хочетьтся крикнути: «Леле»,

За що ж то нас так покарали?

Кохана моя домівко,

Чому в огні ти палаєш?

Хіба забула так хутко,

Що в моєму серці конаєш.

Хіба вже минуло дитинство,

В розвалах усі старі дні?

Хіба не пізнаю материнство

І дорослість в своєму житі?

Хіба вже не зійде сонце?

Невже то вже вічня тьма?

Скільки прийшло ночей,

А ранку і далі нема.

Земле моя кохана!

Діброви, степи і ліси!

Ви ж проростете знову

Джерела старої краси.

Простете на нашій крові,

Коріння сягне кісток.

І сонцяі впаде промінь

На тисячі й сотні жалоб.

...

Христина

Сидіти вдома

Ще більше причин, щоб сидіти вдома.

Не вилазити і ховатися по кутах.

Не дивитися як живе світ навколо

І не дивитися по різних сторонах.

Закриваються перед носом двері,

А відкрити їх лиш пострілом гармат.

Коли емоції гойдаються як ті качелі,

Де знайти спокою шмат?

Коли шматують і здирають голо шкіру,

І крові ллються ріки у моря,

Як відпустити душу дику,

Коли чатує на неї зброя у чужих руках.

І зуби стиснуті для крику,

І чути звуки ті німі, так тихо,

Що зводять з розуму. І жаль,

Що їх не чують через постріли гармат.

...

Христина

Війна

Я боюсь війни.

Колись думала, що її не буде.

І не важливо, що після Першої

Світова йде Друга.

Мій світ виглядав так, наче їх нема.

Наче все загуло і більше не буде.

Та у цьому світі живуть люди.

І історія збудована/ зруйнована війною.

І через те, що народялася я в мирі,

Забула якою це було ціною.

Що смерть, біль, страждання -

Були нормою не рік, не два, не три.

І що топчимо ногами іх могили.

Хоч зацвіли вони квітьми.

Та всеодно, в землі, десь там кістки,

На які були пролиті сльози.

Гіркі, від болю та утрати,

Безсило зберегти, що захищали.

Дивитися як всі вони вмирали.

Всі вони.

А я є тут, роки опісля.

Але історія наздоганяє нас,

І хоч ми діти не війни,

Війна є поруч, жде свій час.

...

Христина

Кава

Я пам’ятаю наче це було учара.

Усі емоції, думки і відчуття.

Мені хотілося стрибнути у море,

Втекти, відчути плин життя.

Я пам’ятаю.

Старі дні живуть в мені.

Відмотую моменти.

Гарячий чай розбавлений холодною водою

І дешеві сентименти.

Це була я. Така смішна і мила.

Тоді я ще не знала, як сильно втомилась.

Як втомлювало мене те життя,

Яке собі обрала.

І яким важким був той страх,

Яким себе тримала.

Тепер вже не тримаю.

Відмотую моменти.

І не потрібні ті дешеві сентименти,

І чаю не треба, дайте кави

Міцної і гіркої, такої як у мами.

...

Христина

Світ, зітканий із протиріч

У світі, де правда з брехнею

Міняються місцями.

Де написані колись дива

Перестають бути дивами.

Світ, де вкотре йде війна,

І якось треба захищатись.

Світ, де ти і я - ми цінні,

Але волю нашу хочуть проламати.

Світ, де добро десь поміж нас,

Хоча,треба трохи пошукати.

Світ, де тріскаються дзеркала

Від огиди тих, хто заглядає,

Є й такі…

Я народилась в світі,

Зітканому з протиріч,

Де люди сплятьт у день,

А живуть у ніч.

Де на полицях лежать розумні книги,

А розумні люди… теж лежать.

Лежать в могилах.

Хіба казали нам батьки,

Що буде дуже просто?

Хіба не писали предки нам листи,

Щоб ми за нас боролись?

Щоб ми стояли незворушно,

Міцно. А наші всі думки

Були до купи зібрані

(А потім у листи).

Вмирає час, коли його марнуєш.

Усе вмирає. В декого й душа.

Людська достойність, міць, жага.

Не вмирає тільки спрага до любові,

Але любов та хвора і дурна.

Не всім відчути духу силу,

Не всім підсилу прожить життя людиной.

...

Христина

"Сповідь", "Нехай буде тиша"

"сповідь"

неначе говорять до мене мої ненароджені доньки

зеленими голосами сповідують мій живіт

ховаються в вухах повзають по моїм скроням

всередині мене простягають колючий дріт

на якому сохне їхня-моя білизна

біла, волога, шита червоною ниткою

моя - викинута, їх - не придбана

в моїх ненароджених донечок

діри в спині й ковтуни у волоссі

вони кличуть мене своїм нездійсненим голосом

зникни, чугайстре, зникни

немає тут вогнища, нема тобі їжі

вийду вночі й блукаю вулицями

десь на околиці вони ховаються

зеленоокі, з дірками в спинах

але майже живі майже скоєні

зникни чугайстре зникни

зникніть чорти не смійтеся

десь через той перехід, десь за цією новобудовою

десь під мостом біля річки

сховались доньки мої та виють

нагодує макош їх своїм молоком

і виростуть-виростуть в моїх грудях

буде земля їм під ноги, буде повітря в роті

буде моя рука їм на серце і інша рука їм на голову

зникни чугайстре зникни

вони співають тільки для моїх очей

тільки для моїх плечей

їх гіркі голоси і тьмяні легені

***

"нехай буде тиша"

мати вчить свою доньку

як не померти виходячи з дому

де перейти дорогу

і як відрізнити людину від мари

в квартирі навпроти

мавки бавляться біля крана з водою

сусід тихенько виє, ковтає слину

обіймає лице коханої з пустими очима

повторюючи тільки б не побачити

тільки б не побачити діру в її спині

донька чує це кожен раз як лягає спати

мати кладе чебрець їй під голову, що мав би допомагати

але донька не спить вже тиждень

мати посипає поріг

дешевою сіллю

кладе під затертий килим

полин і соснове гілля

вішає на доньку обереги і дає гроші

каже: купи хліба собі

і молока мокоші

в одну з ночей наступає тиша

мавки не бавляться сусід не воркує

лежить коло столу з пустими очима

мати віщує коло сплячої доньки

і хмурить лоба і кривить губи

чутно лише нерозбірливі звуки

чи то щезник співає, чи гудять труби

...

Суворова Анастасія

Моя Батьківщина! Осінні Барви !!!

Моя Батьківщина! Рідний мій краю!

Тебе я кохаю, тобою пишаюсь!

Чаруєш красою своєю мене ти….

Довкола багатства свої розстеля –

Безмежні ріки, широкі поля,

Бескрайню блакить у небі схова…

Моя Батьківщина! Рідний мій краю!

Тебе я кохаю, тобою пишаюсь!

Скільки лихого ти бачив за вік ;

Безліч ворожих навал і боїв.

Могутністю й силою синів-козаків

Пишаються нині нащадки твої.

Моя Батьківщина! Рідний мій краю!

Тебе я кохаю, тобою пишаюсь!

Квітни й надалі, краю, мій краю,

Хай в небі засвітить яскраво

Сонячний промінь добра

Що подарує людям надію на краще життя!!!!!

Автор Конюх Євгенія 2008 р .

******************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************************

Ось вже й на порозі золотава осінь

В повітрі відчувається запах дощу в похмурому небі журавлині колючи

які відлітають у теплі краї

Осінь як юний художник малює етюди з краси навкруги

Опале жовте листя стелиться під ноги

В повітрі відчуваються п’янкі та солодкі аромати осінніх плодів

Палітра осіння багата , казкова довкола все милує око жовто-багрянні дерева, кущі та сади

Поволі сонце землю зігріває в похмурому небі хмаринки пропливають де не де Маленький тихий дощик землю омиває Цю всю палітру осінь нам несе.

...

hotdog

Міст між світами

В прозорій димці небокрай купався,

Там сяяв замок з гострими верхами…

Де час і простір розірвався,

Проклавши міст сріблястий між світами.

Туди я йшов, забувши втому.

Роки спливали, ніби миті…

Крізь краплі елю і міцного рому

Чарівні сурми грали у зеніті.

Та темні сили не дрімали,

Імлою вкривши світлі мрії.

Перевертні навкруг шугали,

Отруту відьми в казанах варили.

В тінистих хащах я блукав без тями,

Зеленим мохом обростало тіло,

Яке до крові роздирав кігтями,

І вже здавалось не боліло..

В тісній печері слухав грози,

Виття голодне хижих звірів,

Їх кров’ю гріючись в морози,

І засинаючи на шкірі.

У ніч бездушну, безкінечну

Іскристе світло сон спинило:

Створіння миле і безпечне,

Побачивши мене зраділо.

Я знову йшов, мов за зорею,

У темряві горіли крильця,

Вони несли крізь морок фею,

До замку, що колись мені наснився…

...

Teodor Less

БАБУСЯ

Вогонь витанцьовує. Віск смачно скрапує в миску.

На стінах розхристані тіні сплітають вузли.

Цій бабці старенькій, на свічці, без зайвого лиску,

Дозволила долю свою відчитати. Гори.

– Закрив тобі очі. Не бачиш нічого й нікого,

Спиває і вроду, і силу для власних забав.

Про щастя воркоче. Веде до могили дорога.

Ще можеш змінити, звернути. Дивись не проґав.

– Бабусю, рідненька, невже вся любов ніц не варта?

Ти вмієш, ти зробиш, щоб він відчував те, що й я.

– Не стану, рідненька, твій леґінь не вміє кохати.

Спасайся. Не зможеш – наїсться тобою земля.

– А чим я наповню свої розкуйовджені ночі?

– Терпінням, то й спуститься з неба яскрава зоря.

Чекає сім’я тебе дружня. Так віск напророчив,

Як зможеш пірнути в ніщо із думок корабля.

І знаю, що гріх ворожити про долю на воску.

Якби була чиста, навряд зачепив би обман.

Та краще вже гріх, аніж смерть від нетравлення мозку.

Бабуся по плямі у мисці вивчає мій стан.

Я вже тут була, в цій пустій незавидній кімнаті.

Можливо в потому житті, що наснилось колись.

Минають віки, а їй доля – на віск виливати.

Отримала дар, отже мусить. Не вміє зректись.

...

ГЛАМАЗДА

СТЕЖКА В МЕЛАНХОЛІЮ

Знов у вісні торую стежку в світ,

В який не всякого, за звичай, допускають.

Це - не театр… Тут роль свою не грають…

Бо дуже страшно в сяянні софіт,

Коли тебе, як ляльку розглядають.

Тут тьмяне світло ллється крізь туман…

На стежці тій стою уже не вперше.

Здається зараз іскрами розкреше

Мою Свідомість Мій Самообман,

Дороговказами із Власних Моїх Звершень.

Ні! Не туди! Мені в зворотній бік!

Там світ чужий. Чиєсь там Задзеркалля.

І де гарантія, що там нема провалля?

Думок і Образів ловлю я перебіг,

Та все на дотик… Наче шрифтом Брайля…

Ось крок у бік…А тут – суцільний лід…

Немов на ковзанці…Умить з гори спливаю…

За спиною враз Крила виростають!

Внизу – Смарагди Мрій… І той політ

Мене на стежку знову повертає…

Торую стежку. Навмання. У сні.

Сама Себе чомусь не розумію.

Та вслухуюсь в оту поліфонію,

Що Серце виграє в ту мить мені…

Іду лише в Свою Меланхолію.

...

Агнеса Ткаченко

Якби мені до сонця полетіти, та крила вже хтось обірвав

Ти знаєш, сонце, як то кажуть люди:

"Терпи, терпи, терпець тебе шліфує"

Та шліфувать уже й нема чого, на жаль.

Охоплює мене, як би сказать, печаль.

Печаль тяжка, смердюча, хитра і страшна,

І сниться й мариться мені весь час вона

А жінка, що причиною їй є

Гризе мене постійно і гризе.

Я видаляю хірургічно ці рядки

І майоріють сльози на папері

Напевно, час незлічені вірші

Понищить, послугу вчинивши цій мегері.

Писати часто хочеться так само

Як говорити про свої переживання

Здається, й в мене були мрії й сподівання,

Та то було давно й неправда.

...

Мертвий Поет

Чому ми не говоримо

Страшенно люблю какао.

Чому? Не спитаєш

Одчиняєш двері і голосно виходиш

Пити каву

Мене й не гукаєш.

Я б хотіла віднайти причину

З якої тепер не говоримо

Надумана, завершена

Як і мої проби з поезії.

Я п'ю своє какао й думаю

Над віршовим розміром

Що ніяк не хоче з'являтися

Ця перша спроба

Буде засвідчена

В споминах

...

Мертвий Поет

In vino veritas

Колись в часи прадавні й хворі,

Засмічені тяжким життям і горем,

Смердючі пахощами людського нутра

І брудом спільного немитого ярма.

У ті часи старі і вже забуті

Закинуті в далекий темний кут

Траплялися, часом, діла великі й люті

Та канули спомини їх впусту.

І як сповідувати віру цю ми знаєм

Уже проходили уроки від життя

Та що казати, силою - не правда,

Хотілось жити - час не обираєм.

У ті часи злопам'ятні траплялось,

Що хтось колись і якось захотів

Прожить життя яскраво, не селянсько,

Не в гніті вік недовгий свій дожить.

Хотів піти цей чоловік у город

(чи жінка, хто тепер їх розбере)

Найнятися до пана на півроку

А потім рушити в подальшеє піше

Якби словами міг, він постелився б

Він так собов стелив, що стид та й все

А пан йому на це лиш знай кривився

Не тішив око блазень із печер.

А блазню, знай, весь час одна робота.

Він робить-робить, а життя - нема

Чого чекав у пана на навозі,

Багатств незрівняних і молодість прикрас?

Чого ти скиглиш, ниєш і толочиш

Що не хотів промаяти всю молодість впусту?

Чого вважаєш, що хтось має поміч,

Тобі, пустому зраднику й трясцю?

Я не поет і не поета учень

Я чесний робітник своїх долонь

Нехай не гну у пана горб важкучий

А хтось та й кине той ламаний грош.

Тобі ж сказати хочу лиш однажди.

Ти раб, катів прислужник і слуга

Ти ним родився, виріс, ним і здохнеш.

Змирися з цим - ось послуга моя.

Моя порада була б вельми цінна,

Коли б жила я в ті старі, гнилі часи

Коли нестача цінностей невидна

Коли поетом крутять мужики.

Якби не моя творчая натура

Що зараз запиває пивом сік,

Могла би скласти щось цінніше казки

Не було б в ті часи таких катів.

...

Мертвий Поет

Відьмине коло

Кіт застиг у темряві,

не наважуючись зробити крок.

Вона прийшла під ранок.

Місяць і зірки

мимоволі стали свідком

її любові до нього.

Вересова настойка кипить у казані.

У хатині ледь чутно шепіт.

Таємничість.

Сонце заховане за хмарами,

ліс оповитий туманом і прохолодою.

Спокійне життя.

Чорне волосся сплутане.

Жіноче тіло танцює в язиках полум'я.

Свобода.

Чути вовче виття.

Це не любов,

а дике полювання.

Спертий аромат сухоцвітів

і липке, тягуче почуття всередині

стали невіддільною частиною її життя.

Пройшов місяць.

Птахи так само мовчать,

а ліс болісно дихає.

Сьогодні

її вірний супутник – кіт,

сказав, що кохання – померло.

Поділ сукні тягнеться по підлозі,

витончені пальці були стиснуті у кулаці.

Самолікування.

...

Чорновод

Породження ненависті

Отруйні язики.

Потворне обличчя вигукує палкі промови.

Гнилі серця тріумфують.

Натовп зібрався.

Очі затьмарені злістю та чистою ненавистю.

Війна наближається.

Ельфів спів шириться полем.

Завтра тут вибухне бій.

Чарівне місце.

Гострі клинки

Зійшлися в сутичці з шаблями.

Протистояння народів.

Злий вовчий погляд

Холодно пропалював ельфа.

Породження ненависті.

Бушуючи в тиші,

і тремтячи всередині

ворон став свідком великих втрат.

Воїни падали

на оповиту кров'ю землю.

Великі королівства - зруйновані.

Останній листок

впав на землю.

Обладунки прокриті втратами минулого.

Драконяча сльоза

неспішно скотилася холодною лускою.

Оплакує своїх друзів.

...

Чорновод

Не віриться

У нас війна. ВІЙНА!

Не віриться і досі.

Світ так змінився,

Що і себе не впізнаєш.

Зникли старі звички.

Новий порядок дня.

Розум думає інакше.

Серце відчуває краще.

Зворотній відлік розпочався,

Всесвіт прямує до кінця.

Чи може то усе-таки початок?

Хокінг знав істинну творця.

А нам відомо лиш одне:

Україна - понад усе!

Та інших це хвилює,

Спокійно жити не дає.

Ми на стику інтересів,

Загалом їх тільки два:

Перший - воля і життя,

Інший - це сліпа пітьма.

Всі уже зробили вибір,

Хоча й багато мовчунів.

Бо не всі такі сміливі

Перед праведним судом.

Кара кожного настигне,

Відплата смертю їм прийде.

Хто не думав головою

Стане символом ганьби.

Імперству час вказати місце,

Шлях до Тартару на дно.

Виплекаєм справедливість,

Будем жити всім на зло.

...

Olyaci

Нескінченність

Нескінченність часу,

Нескінченність болю.

Життя поставлено на паузу,

Смерть біжить в обійми.

Свідомість поза тілом

І нема їй вороття.

За секунду все спинилось,

В нічний жах перетворилось.

Потік новин складають день,

Чекаєш тиху ніч до ранку.

Сідає місяць, сходить сонце,

Пробудження не настає.

Увага! Повітряна тривога.

Тривога ще триває, ще і ще.

Нема цьому кінця,

Бо невідомо де початок.

Нескінченність часу,

Нескінченність болю.

Знов історії повтор,

Бо наплодилось потвор...

Світ німий, глухий, сліпий.

Чи може він несправжній?

Занепокоєння, турбота, санкціЇ.

Відчай, крик душі усім чужоЇ.

Правда шириться повсюди,

Та брехня стоїть на варті.

Бій кривавий не стихає,

Звук сирен іще триває.

Переможець вже відомий,

Шибениця не готова.

Ми зависли в просторі,

Ми чекаємо кінця.

...

Olyaci

Небесний корабель

І батька не знала, та батько приходив у сни.

Як в море тікала, він каже: не йди проти вітру, на галс поверни.

Стояла на пірсі, вдихала весь бриз.

Та моря було вже їй мало.

Дивилась на зорі. І зорі падали вниз.

О де ж ти коріння! Де рідна земля!

Чому на планеті своїй я чужа!

Від краю до краю вже звідана вся.

Де все ж ту самотність шукати, щоб сісти одна.

Сама із собою влягти та й зітха,

Усюди ж бо втоптано слід чобота.

Кордонів для себе вже жодних нема.

Та батько ізнову приходив у сни.

Гойдав корабель як колиску, шепотіли у моря хвильки.

Що вітру довірся. Себе відпусти.

І вітер тебе віднесе до мети.

І ось вже дівча не дівча. Розвертає штурвал.

Хай шторм все гойдає, насуває знов вал.

І барк мов на крилах у море летить.

Ще мить — і на небо у синю блакить.

Летить вже за хмари той корабель.

У селах й містах не пиячать ужель.

Угору вказа дітлашня: "Летить журавель!"

І пісні старі всі забув менестрель.

Дорослі ж ні краплі у рот не беруть.

Допилися, куме, з гарячкою в море не йдуть.

І в світі тверезім настає усім рай.

На свято ще вип'єм. Лиш барк той із неба сяде нехай.

Випиває лиш в снах самотній моряк.

Що крізь зорі і далі прокладає свій шлях...

...

Олег Карачевський

Пост мортем

Відшукай мене швидше серед гострих шпилів.

Вбий безжально, пост мортем залиш на столі.

Поцілуй його так, щоб і я в потойбіччі зомлів.

Заквітчай. Пройде час – перетвориться все на пил.

Візьми іграшковий свій меч. Кусай долоні. Терпи.

На устах пошрамованих піниться кров.

Дорогим я вином пригощаю тебе на добро.

Не потрібні мерцям ні молитви, ні пізній жаль.

Помилуйся: по сердечних кайданах повзе іржа.

Поцілунки твої – отрута зміїних жал.

У мільйона початків, буде один кінець.

Я занадто лукавий і занадто не.

Не герой. Та не боляче це, а болить – то мине.

Не/весілля святкуй, бо в любові ти, пташко, сліпа.

Оселяйся у грудях, ребра квітами засипай.

Буде постіль, де б ми могли лежати удвох.

Та в кінці, я в терновому вінці, як Бог.

Сперечатися чи пручатися дуже дивно, бо

Добро завжди перемагає зло. Окей. Проте,

Важливо те, що я не стану батьком твоїх дітей.

...

Rothaarig

Наш не існуючий роман

***

Наш не існуючий роман

тривав не довго, в дві хвилини

накрив усе туман

і зникли сірі будні-днини.

Тривожне почуття мене не покидало,

я була юнгою, ти став вже капітаном

і наше судно-привид мирно відпливало,

хоч називалось ще тоді “Тираном”

Рожевий пил розкидував ніхто,

тремтіло тільце на пероні.

Ми надто довго грали у твоє лото

і танцювали на обличчі капельки солоні.

Страшенний вітер віддаляв фігури,

ліхтар потроху так мигав.

Я задля тебе подолала всі ті мури,

а ти мене так просто відпускав.

Сигнал ревів і нас кидало в різні боки,

прощався з нами океан,

а я кричала: “Ми житимем допоки…”

Так і скінчився наш неіснуючий роман.

...

Діана

Півсонні вії, дивні іскри

***

Півсонні вії, дивні іскри,

ніжно-рожеві відблиски буття

транскрипти, скрико-диски,

на лицях, у фігурах без кінця,

грацій градація на півлистах,

холодно-льодяні тріади,

спроста чи не спроста триптах,

підкрався з задумкою зради,

маленькі тіні, жовті крила,

сплітаються загрози гострого пера,

магічна сила все манила,

із голови до серця

протоптана стежиночка стара.

...

Діана

жалоба ґуреїв

коли ще тліло жевристе багаття прийшла вода

а з нею проклята орда

і розбила тепло об скелі

ми ще живі

стук-стук

втішали ґурéї

коли в наші землі ввірвались чужі кати

то вода взялася рости

й захопила пустелі

ми ще живі

стук-стук

казали ґуреї

коли затонули піски та потріскались стіни

а чужі храми звели на рідних руїнах

і не стало оселі

ми ще живі

стук-стук

побивались ґуреї

коли колишні боги зробились каліками

а пісні розлилися кривавими ріками

з перерізаних ший менестрелів

ми ще живі

стук-стук

молились ґуреї

коли їх скували в кайдани щоб не бачили суші

та вирвали очі кричали замучені душі

духи-в'язні підводних келій

ми ще живі

стук-стук

потонули ґуреї

*ґуреї - авторський термін, клірики-сонцепоклонники, монахи та цілителі давньої пустелі, захопленої острівним народом з даром до магії води. у тексті йдеться про падіння пустельної імперії через магічно-спровокований природний катаклізм.

...

hromovyda

Сонце кохання

Темна богиня між зорями мчить.

Серце у грудях не б'ється, а спить.

У хаосі слів і у темряві ночі

Серед бажань, що доводять до страти

Приречена сотні сердець розбивати,

Вона зазирнула у янгольські очі.

І сталося диво, вона покохала

Усупереч долі, на подив собі.

І темряву світлом вдалось подолати

Відкрились навзаєм віконця душі.

І часу не стало, бо час зупинився,

Містична реальність заплутала слід.

Бо той, хто кохає, той житиме вічно,

Він сонцем кохання запалює ніч.

...

Наталія Хачикова (Лана Василенко)

Маківка

Самотня, мов той мак у полі,

Що при стежині вибився у світ.

Зростала так же тихо і поволі.

І не важливо скільки уже літ,

Душі палкої важливіший цвіт.

Одна, маленька пнулася до світла,

Згортала пелюсточки під дощем.

І знову теплим літом квітла,

Схиляла пагін під їдким плющем,

Щоб подолати серця щем.

Її мовчання більше говорило

За всі слова, що чула повсякчас

Від жінки, що, як тільки звечоріло,

Ходила в поле плакати під джаз,

З собою розмовляти раз у раз.

Вона все чула, інколи ридала,

Бо розуміла жінки біль гіркий.

Та маківка те саме відчувала,

Боялась, що башмак тяжкий

Погубить її лист тремкий.

Вона так мріяла про вазу кришталеву,

Про воду крижану, про милий дім,

Про ніжні руки, що її як королеву,

З-попід стежини заберуть. А втім,

Боялася зів’яти у кутку глухім…

Та чи любові може цвіт зів’яти?

Та чи так просто знищити усе?

Чи буде та людина пам’ятати,

Ті відчуття, які наповнили пусте

Колись самотнє, одиноке серце?

...

annadayway

Пісня про Даму з Великим Мечем

Пісня про Даму з Великим Мечем

Гей, слухай, люд, історію про Даму з Великим Мечем!

Побачить злодій Даму ту - і зразу од неї втече!

Бо "Велетнів спис" її меч нарікли,

Ті бідні харцизи, що ледве втекли!

А Наар Грог, злий ватажок, прийшов грабувать Халагер,

Посеред ночі він напав, та тої ж ночі помер!

Бо Еліонори то рідний дім -

Його борони, коли ворог у нім!

Напали в мороку нічнім бандити на вартових.

І дух зламали нападом - шукай тепер в полі їх!

Грабіжницька кров потекла, мов ріка -

Б'є впевнено ката геройська рука!

Здійняли пил ті злодії - і Грог залишився один.

Кривава битва почалась, остання, на кілька годин.

Як іскри летіли, й вогонь палав -

Про те кожен бард уже розказав!

Упав розбійник на зорі, пробитий Великим Мечем,

І героїня з легкістю той Меч підняла на плече.

Колись прочитали над нею кляття,

Та бог Драугтін дав їй могуття!

Велику силу бог наш дав - хоч брили у небо кидай!

А той, хто слухав пісню цю, зі мною її співай!

Бо люд захищати - то діло святе,

Хай Дамина слава з роками росте!

...

Bloodred97

Там, де у небо пнеться лавра,

Там, де у небо пнеться лавра,

Я свій розкопував едем:

Зустрів смішного бронтозавра,

Що зуби прочищав мечем.

Відразу видно – боговірний,

Щодня відвідує свій храм,

І пахне ладаном добірним –

Таке бодай не снилось нам.

Власноруч зроблена карнавка

Ввібрати може цілий світ:

Помадовитий усміх мавки

І плач джаз-бендових трембіт.

А потім той брунатний хрестик.

Незвично. Дико. Мабуть, сон.

Бо в лаврі гримають оркестри:

Там бал на тисячу персон.

На грані єресі та віри

Кремезна тінь в моїх очах,

Смиренна, страдницька та сіра:

Знак дисгармонії в речах.

В курних обіймах листопаду,

Коли стає нудистом лавр,

Сидить під храмовим фасадом

Аскет епохи – бронтозавр.

...

Сергій Сіваченко

Ці двоє, певне, з іншої планети.

Ці двоє, певне, з іншої планети.

Живуть собі без кисню та води,

На небі полишають силуети

І всесвітом не ширять зайве «де ти?»,

Бо все-одно вертаються сюди.

На це поворотке небесне тіло,

Де сходяться наснажені тіла.

Ох, скільки в них емоцій накипіло!

Вони радіють зранку в понеділок.

Робота зачекає. Бо стріла

Пронизує серця, мов жовте листя.

Вони на цій планеті – головні.

По-своєму гарячі й променисті,

Заміна сонцю і блиску аметистів.

Пашіють дужче в темній далині.

Ці двоє не стріляють зайвим словом –

Вони наосліп тягнуть тятиву.

Вони – мисливці світла, зорелови!

А ще радіють поглядам раптовим,

Мов другому пришестю. Наяву

Не видно цю планету в телескопі.

Ці двоє – фікція. Та їхнє щастя – є!

Омите у духмяному гісопі.

Вони ж приймають щирість, наче допінг,

Котру величний всесвіт роздає.

І смажаться на зоряних мангалах,

І туляться до чорної діри,

Щоб там своє піднесення, мов спалах,

Рознести по між’ядерних каналах.

Хай інші теж злітають догори.

...

Сергій Сіваченко

Володарка тіні

Ти сказав – ми ніхто. Всесвіт нас позабуде.

Ти сказав це колись. Я забула б слова,

Та співають крізь сон покалічені труби,

Ну а я лиш мовчу, бо давно вже німа.

Я знаходжусь під снігом, розіп’ята думками,

Тільки фото в альбомі – розірваний біль.

Прочитавши любов між моїми рядками,

Зрозуміти нічого ти все ж не зумів.

На околиці міста замріяні звуки.

Ти гортаєш життя як тлумачний словник

Я свого існування викреслюю муки,

Але все - відтепер погляд сонечка зник.

Холоднішає небо, зриває афіші.

Ві д рекламних плакатів розпливчастий слід.

Меценати душі замовкають у тиші,

Я ж палаю вонем і розплавлюю лід.

Я - володарка тіні, що час відновила

І прощала тебе до цієї пори.

Та мовчати мені вже, нарешті, несила,

Тож тепер все скажу. Хочеш, теж говори.

...

Катерина Кравченко

Теплої зустрічі так не вистачає…

Теплої зустрічі так не вистачає…

Такої приємної, наче весни.

Тепер лише небо тебе обіймає,

Тепер лише в нього я питаю як ти…

Мрії утрачені, сенсу немає

Більше для мене в чийомусь житті.

Тепер лише грім все частіше лякає –

Завжди він нагадує о тій війні…

17.05.2022

...

Ascker Ckiars

давай укладено перемир'я

давай укладемо перемир'я, пакт про ненапад,

щоб коли ти торкався моєї шкіри й палали всі гальма,

я не могла шепотіти на вухо прохання про "ще" і "ближче",

а лиш згадала про те, що укладено трохи вище.

щоб кожного разу, відчувши жагу до реваншу,

ми лиш бачили стіс документів в тремтячих та довгих пальцях,

щоб за кожен гарячий дотик приходило нам по штрафу,

щоб молили в богів прощення, за те що не стримати клятву.

щоб кожного дня суддя виносив нам вирок,

щоб хоч щось, хоч колись нас на час примирило

щоб не було в'язких поцілунків, порушених обіцянок

щоб ніч огортала нас порізно і так до серпанку,

щоб знов ми кричали "ніколи!", та випивши зранку

спалили всі чортові документи, забули про сварку

ми знову, як справжні дурні, злилися у щось одне,

та називаючи це коханням, вбивали самих себе.

...

Морган Стью

КРІЗЬ ПРОСТІР І ЧАС…

Двері в минуле, двері в майбуття,

Четвертий вимір – вічне життя.

Їде по Дрогобичу машина часу –

Рахуй хронодіри, не відходячи від каси!

Стара деревина, пожовклий метал…

Що це за двері? А це портал!

Аналогічних ніде не знайдуть –

В Австро-Угорщину часом ведуть.

А це що за двері – обшарпані, биті?

Хронопрохід це у Річ Посполиту!

А це що за двері футуристичні?

Хронодіра це в майбутнє космічне!

Безліч світів – значить безліч дверей!

Дрогобич => Львів => Київ => Емпірей!

...

Георг Аджаріані
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Результати конкурсу "Три шестірки"🎆Інклюзивна спільнота "Творча майстерня"
17.07.2024
Світлий привіт😇 Нарешті завіса мороку впала та привідкрила довгоочікувані результати конкурсу «Три ш ... Детальніше
Якою буває їжа?Лана Філлі
16.07.2024
Привіт! У таку спеку не мучитиму ані вас, ані себе довгими викладками. Просто спитаю дещо діалектичн ... Детальніше
Самійло Кошич – козак-легендаКниголюб
17.07.2024
Сьогодні закінчив читати книгу Дмитра Воронського «Самійло Кошич – козак-легенда.» Що можна сказати ... Детальніше
Цікаві і незвичні українські слова.. ДіалектиMia
06.03.2024
Трохи гумору для настрою: Так говорять на Полтавщині: спробуйте вгадати, що таке лопездрики, припинд ... Детальніше
Повернення хвилинки-занудинки або Як правильно будувати речення з дієприслівниковими зворотамиЛана Філлі
16.01.2024
"У реченні з дієприслівниковим зворотом обов'язково повинен бути підмет – особа, яка виконує дії: ос ... Детальніше
Треш-цитати "Псистих теревень", або Хто це гавкнув?Леся Сагула
16.07.2024
Ну, оскільки багато хто заявив про страх репресій за подібні блоги, я візьму перший удар на себе. Пр ... Детальніше
На Аркуші вже:
11804читачів
144239коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: